Рішення

від 04.04.2025 по справі 640/35551/21

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

04 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/35551/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадження) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМТОРГПРОМ» до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування припису та постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду з Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 640/35551/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМТОРГПРОМ» (далі - позивач) до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі третя особа), з вимогою визнати незаконним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Київській області 33167/3166/АВ/П від 22.09.2021.

В обґрунтування вимог зазначено, що на підставі наказу №3834 від 08.09.2021 та направлення №3167 від 08.09.2021, в період з 13.09.2021 по 22.09.2021 Головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування осіб з інвалідністю, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Придатко Н.П. (далі - інспектор праці) проведено позапланову перевірку на ТОВ «ЕВЕРЕСТ ЛІМІТЕД» (далі - Підприємство) за заявою ОСОБА_1 .

Згідно з висновками інспектора праці ОСОБА_2 , які викладено в Акті, встановлено наступне: Підприємства №20-к від 04.03.2019. Згідно наказу №83-К від 06.11.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади за прогул, на підставі п. 4.ч. 1 ст. 40 КЗпП. Усі належні кошти (зарплата та компенсація за невикористану відпустку) Підприємство виплатило ОСОБА_1 в строк. Крім того, в ході інспекційного відвідування Підприємство надало інспектору Придатко Н.П. наказ №88-к від 05.12.2019 щодо увільнення ОСОБА_1 з 25.10.2019 по 25.10.2024 із збереженням місця роботи та середнього заробітку, на виконання вимог ч.3 ст. 119 КЗпП. Наказом Підприємства від 21.06.2021 б/н було скасовано наказ №88-к від 05.12.2019 за результатами службового розслідування. Письмові пояснення керівника Підприємства, відповідно до Акту, не спростовують факту проходження ОСОБА_1 військової служби з 25.10.2019 по 25.10.2024.

За наслідками перевірки інспектором праці ОСОБА_2 22.09.2021 складено акт №КВЗ167/1366/АВ, на підставі якого інспектором винесено припис №3167/3166/АВ/П (далі- Припис) також від 22.09.2021.

Відповідно до Припису Підприємство повинно усунути порушення ч. 3 ст.119 КЗпП щодо заборони звільнення працівника під час проходження військової служби в особливий період та збереження середнього заробітку. При цьому інспектором ОСОБА_2 не враховано, що на дату проведення інспекційного відвідування, складання Акту та винесення Припису між позивачем та ОСОБА_1 відсутні трудові правовідносини, оскільки останнього звільнено з посади за прогул, на підставі п.4.ч.1 ст.40 КЗпП. Таким чином, виконати Припис фактично неможливо.

Відповідач надав суду відзив на позов, у якому заперечує проти позовних вимог та зазначає, що відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Київській області «Про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Еверест Лімітед» від 08.09.2021 № 3834, направлення на проведення інспекційного відвідування від 08.09.2021 № 3167, на підставі звернення громадянина ОСОБА_1 від 27.07.2021 та від 28.07.2021, погодження Держпраці від 11.08.2021 № 5307/3.1/4.1-зв-21, у період з 13.09.2021 по 24.09.2021 було проведено інспекційне відвідування у Позивача.

На час проведення інспекційного відвідування, а саме у період з 13.09.2021 інспектор праці керувався Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 (далі - Порядок) та нормами Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Підставою для інспекційного відвідування ТОВ «Еверест Лімітед» слугувало звернення гр. ОСОБА_1 від 27.07.2021 та від 28.07.2021.

За результатами інспекційного відвідування встановлено, що 05.03.2019 за наказом № 20-к від 04.03.2019 гр-н ОСОБА_1 прийнятий на посаду керівником групи технічного обслуговування телекомунікаційного обладнання ТОВ «Еверест Лімітед».

24.10.2019 громадянин ОСОБА_1 уклав контракт та вступив на військову службу строком на 5 років.

Відповідно до наказу ТОВ «Еверест Лімітед» від 05.12.2019 № 88-к «Про увільнення від роботи» громадянина ОСОБА_1 увільнено від роботи на період з 25.10.2019 по 25.10.2024 у зв`язку з укладенням контракту на 5 (п`ять) років про проходження військової служби зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на весь період про проходження військової служби за контрактом, відповідно до ст. 119 КЗпП України та ст. 39 «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказ № 88-к від 05.12.2019 підписаний директором ТОВ «Еверест Лімітед» ОСОБА_3 , та з даним наказом громадянина ОСОБА_1 ознайомлено, що підтверджується його підписом.

Згодом, 21.06.2021 наказом № 210621-ОД, на підставі акту службового розслідування від 21.06.2021, скасовано наказ № 88-К від 05.12.2019, як такий, що не набрав чинності, чим ТОВ «Еверест Лімітед» порушило норми чинного законодавства.

ТОВ «Еверест Лімітед» в порушення ч. 3 ст. 119 КЗпП України не зберігає місце роботи, посаду і середній заробіток за працівником за ОСОБА_1 , який до вступу на військову службу працював керівником групи технічного обслуговування телекомунікаційного обладнання ТОВ «Еверест Лімітед».

За результатами перевірки інспектором праці 22.09.2021 складено Акт позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства №КВ3167/1366/АВ від 22.09.2021 та Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №3167/3166/АВ/П від 22.09.2021.

Відповідно до Припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 22.09.2021 № 3167/3166/АВ/П ТОВ «Еверест Лімітед» інспектором праці встановлено строк усунення порушень вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а саме у строк до 22.10.2021 громадянина ОСОБА_1 необхідно було поновити на роботі.

Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 22.09.2021 № 3167/3166/АВ/П отримано керівником ТОВ «Еверест Лімітед» 22.09.2021 та міститься підпис директора ОСОБА_3 , та зазначене свідчить про те, що Позивачу було достеменно відомо про порушення норм ч. 3 ст. 119 КЗпП України, які у строк до 22.10.2021 необхідно було усунути, та відповідно Позивачем не було зроблено.

Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 22.09.2021 № 3167/3166/АВ/П складений відповідно до вимог чинного законодавства.

Разом з тим, у відповідності до норм статті 6 Закону інспектором на підставі наказу від 23.11.2021 №4963 та направлення від 23.11.2021 № 4035 у період з 29.11.2021 по 10.12.2021 проведено позапланову перевірку на предмет дотримання вимог законодавства ТОВ «Еверест Лімітед» щодо виконання раніше виданих розпорядчих документів Головного управління, а саме Припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 22.09.2021 № 3167/3166/АВ/П.

В ході проведення позапланової перевірки за місцем здійснення господарської діяльності було встановлено, що станом на 10.12.2021 Припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 22.09.2021 № 3167/3166/АВ/П не виконаний.

ТОВ «Еверест Лімітед» листом від 01.12.2021 № 2/160 «Щодо виконання припису» лише повідомило Головне управління про звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва, що підтверджує ухилення Позивача від виконання норм чинного законодавства, відновлення порушених прав працівників, які прийняті на військову службу за контрактом.

Позивачем надано суду відповідь на відзив в якій підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) через підсистему «Електронний суд» надав письмові пояснення в обґрунтування яких зазначив наступне.

Інспекційна перевірка відповідачем позивача, за результатами якої складено відповідачем Акт № КВ2621/1392/АВ від 16.08.2022, проведена за результатами звернення ОСОБА_1 від 27.07.2022.

До цього звернення він надав документи, що підтверджували проходження військової служби, а також копію наказу позивача №88-К від 05.12.2019 року про його увільнення від роботи на час проходження військової служби.

Проте, інспектор, що проводила перевірку за його першим зверненням від 27.07.2021, ОСОБА_4 , не взяла до уваги надані документи і зробила висновки на власний, суб`єктивний розсуд. Із змістом і висновками Акту перевірки від 16.08.2021 ОСОБА_1 не погодився.

15.09.2022 він звернувся через Урядовий портал до Державної служби України з питань праці, поставивши в копію Мінекономіки, із скаргою від 15.09.2022 на дії відповідача в якій просив притягнути до відповідальності посадових осіб відповідача та скасувати прийняті за результатами інспекції рішення.

На скаргу відповідач надіслав лист від 24.09.2021 № 10/1-82(з)-6437, яким повідомлено, що ОСОБА_4 звільнено з посади, тому можливості притягнути її до відповідальності немає. Однак, враховуючи повторні звернення, відповідач провів нову інспекційну перевірку за результатами якої було складено Акт №KB3167/1366/AB від 22.09.2021. Перевірку проводила інспектор відповідача ОСОБА_5 .

24.09.2021 ОСОБА_1 також окремо надіслано листа від 22.09.2021 № 4.3/4- Б-51526340, яким повідомлено, що в ході нової перевірки від позивача відповідачем отримано наказ про увільнення ОСОБА_1 від посади, пояснення директора та встановлено факт порушення по відношенню до нього ст. 119 КЗпП, оскільки факт проходження ОСОБА_1 служби є безспірним. Внаслідок цього позивачу винесений відповідачем припис № 3167/3166/АВ/П, який оспорюється у цій справі.

Інспекторські перевірки, за якими складено акти від 16.08.2021 та від 22.09.2021 проводились не за одним зверненням, а за різними, і в силу того, що спершу посадовими особами відповідача встановленні недостовірні обставини, на що подано скаргу. Крім того, він повторно звертався на гарячу Урядову лінію 12.08.2021 із заявами про порушення його прав з боку позивача, які були прийняті та відправленні в обробку. Про це свідчить лист відповідача від 02.09.2021 № 4.3/3-Б-4807-5932.

Позивач стверджує про заочну перевірку, однак, як вбачається із листа від 22.09.2021 № 4.3/4-Б-51526340 останній сприяв проведенню цієї перевірки та надавав відповідачу документи: наказ про увільнення мене від роботи №88-К від 05.12.2019, а також наказ б/н від 21.06.2021 про скасування наказу № 88-К від 05.12.2019; пояснення директора від 16.09.2022.

Процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2021 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2022 прийнято до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/35551/21 без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Позивач подав заяву про зміну предмета позову шляхом доповнення позовних вимог, а саме просив суд визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 20.01.2022 №КВ4035/1366/АВ/ВЗ/ФС-8 стосовно товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВЕРЕСТ ЛІМІТЕД» про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою Головного управління Держпраці у Київській області.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2022 прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог від 14.02.2021 №03-14/22967/22 в адміністративній справі №640/35551/21.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Еверест Лімітед"про забезпечення позову від 14.02.2022 №03-14/827/22 відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022 запропоновано відповідачу надати свої пояснення стосовно клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі № 640/35551/21.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2022 у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі №640/35551/21 відмовлено.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 прийнято адміністративну справу до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), замінено відповідача - Головне управління Держпраці у Київській області (ідентифікаційний код 39794214) на правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (місцезнаходження: вул. Вавілових, буд. 10, м. Київ, ідентифікаційний код 44681053), розгляд справи розпочато спочатку.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 змінено назву позивача.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши у змішаній формі справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей72-76,90 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України), судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еверест Лімітед" (ідентифікаційний код 38980356) змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМТОРГПРОМ» та адресу Запорізька обл., місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 160. Основний вид діяльності 46.51 Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням.

Відповідно до наказу № 20-К від 04.03.2019 ОСОБА_1 прийнято на основну роботу на посаду керівник групи технічного обслуговування телекомунікаційного обладнання, з 05.03.2019.

Відповідно до витягу із наказу командувача сил спеціальних операцій ЗСУ від 13.10.2019 № 83 ОСОБА_1 прийнято на військову службу.

Приписом від 24.10.2019 № 3/245 ОСОБА_1 запропоновано вибути 24.10.2019 до військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом.

Відповідно до наказу №88-к від 05.12.2019 ОСОБА_1 увільнено від роботи у зв`язку з укладенням контракту про проходження військової служби з 25.10.2019 до 25.10.2024 із збереженням місця роботи та середнього заробітку, на виконання вимог ч.3 ст. 119 КЗпП України.

Наказом № 210608-ОД від 08.06.2021 позивачем створено комісію зі службового розслідування.

Актом службового розслідування від 21.06.2021 встановлено, що ОСОБА_1 звільнено за прогул з 06.11.2019 на підставі наказу № 83-К.

Згідно з наказом № 210621-ОД від 21.06.2021 позивачем скасовано наказ № 88-к від 05.12.2019.

До відповідача надійшло звернення третьої особи від 27.07.2021, в якій він повідомив про порушення позивачем положень статті 119 КЗпП України.

На підставі наказу №3834 від 08.09.2021 та направлення № 3167 від 08.09.2021, в період з 13.09.2021 до 22.09.2021 відповідачем проведено позапланову перевірку позивача за заявою ОСОБА_1 .

Згідно з висновками інспектора праці ОСОБА_2 , які викладено в Акті, встановлено таке: Підприємства №20-к від 04.03.2019. Згідно наказу №83-К від 06.11.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади за прогул, на підставі п. 4.ч. 1 ст. 40 КЗпП. Усі належні кошти (зарплата та компенсація за невикористану відпустку) Підприємство виплатило ОСОБА_1 в строк. Крім того, в ході інспекційного відвідування Підприємство надало інспектору ОСОБА_2 наказ №88-к від 05.12.2019 щодо увільнення ОСОБА_1 з 25.10.2019 по 25.10.2024 із збереженням місця роботи та середнього заробітку, на виконання вимог ч.3 ст. 119 КЗпП. Наказом Підприємства від 21.06.2021 б/н було скасовано наказ №88-к від 05.12.2019 за результатами службового розслідування. Письмові пояснення керівника Підприємства, відповідно до Акту, не спростовують факту проходження ОСОБА_1 військової служби з 25.10.2019 по 25.10.2024.

За наслідками перевірки інспектором праці ОСОБА_2 22.09.2021 складено акт №КВЗ167/1366/АВ, на підставі якого інспектором винесено припис №3167/3166/АВ/П від 22.09.2021.

Відповідно до Припису позивач повинен усунути порушення ч. 3 ст.119 КЗпП щодо заборони звільнення працівника під час проходження військової служби в особливий період та збереження середнього заробітку.

Позивач подав скаргу № 2/141 від 29.09.2021 на припис до відповідача.

Листом від 29.10.2021 № 43/3/2-1/21517 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для скасування припису.

Відповідно до постанови про накладення про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 20.01.2022 №КВ4035/1366/АВ/ВЗ/ФС-8 на підставі припису на позивача накладено штраф в розмірі 24000,00 грн.

Позивачем подано скаргу на постанову про накладення штрафу.

Рішенням Святошинського районного суд м. Києва від 22.06.2022 у справі №759/225/22, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22.11.2022, позовні вимоги задоволено, наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Лімітед» від 06.11.2019 року № 83-К про припинення дії трудового договору, яким ОСОБА_1 звільнено з посади керівника групи технічного обслуговування телекомунікаційного обладнання за прогул без поважних причин скасовано, поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника групи технічного обслуговування телекомунікаційного обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Лімітед» з 06.11.2019 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Лімітед» (03170, м. Київ, вул. Перемоги, 9-а, ЄДРПОУ 38980356) на користь ОСОБА_1 , 1971 року народження (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2019 року по 22.06.2022 року у розмірі 426798 (чотириста двадцять шість тисяч сімсот дев`яносто вісім грн. 20 коп. без утримання податку і інших обов`язкових платежів та судовий збір у розмірі 4267,97 грн (чотири тисячі двісті шістдесят сім грн 97 коп.).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частина п`ята статті 17 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, для правильного вирішення спору по суті необхідно встановити, чи поширюються на позивача гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Водночас порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.

Так, саме Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.

Положеннями статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ) визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Призов громадян України на строкову військову службу регламентовано статтею 15 Закону, яка, зокрема, передбачає таке:

- на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (частина перша);

- строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу (частина шоста).

Відповідно до приписів частини першої статті 19 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ установлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України від 02.03.2014 № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII затверджено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

01.04.2014 набрав чинності Закон України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», пунктом 6 частини другої якого статтю 39 Закону № 2232-XII, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:

«2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності».

У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 06.05.2014 № 1240-VII, 22.07.2014 №1595-VII, 15.01.2015 № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).

Крім того, Указом Президента України від 14.01.2015 № 15 «Про часткову мобілізацію» (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь «повна готовність», а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону № 2232-XII, статтею 119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

08.02.2015 Законом України від 15.01.2015 № 116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

«2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

11.06.2015 набрав чинності Закон України від 14.05.2015 № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XIIвикладено в такій редакції:

«2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

01.06.2016 набрав чинності Закон України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених норм, у редакціях, чинних на час призову та звільнення зі служби позивача, дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.

Суд наголошує, що з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Водночас, Укази Президента України про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (12.06.2015 № 328/2015, 25.03.2016 № 11/2016, 24.06.2016 № 271/2016, 26.09.2016 № 411/2016), мали іншу мету - звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані укази не стосуються осіб, що проходять службу за контрактом та не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно ч. 1, ч. 3ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Позивач був прийнятий на військову службу за контрактом, отже з урахуванням наведених норм, під проходження військової служби за ним зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві.

За правилами частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Факт незаконного звільнення підтверджено рішенням Святошинського районного суд м. Києвавід 22.06.2022 у справі № 759/225/22.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний апарат виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за удержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення Держпраці). Згідно пункту 1 даного Положення Державна служба України з питань праці (далі - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно пункту 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 2І.03.2015 № 340 (далі - Положення про Управління Держпраці), Головне управління (правління) Державної служби України з питань праці в області є територіальним органом державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом п`ятим пункту 4 Положення про Управління Держпраці визначено, що управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, Повноваження у сфері державного контролю за дотриманням законодавства про працю та зайнятість населення Держпраці та її територіальні органи реалізує у порядку, визначеному частинами четвертою та п`ятою статті 2 Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», статтею 259 КЗпП.

Відповідно до частини 4 ст. 2 Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (далі - Закон) заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та з зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

У відповідності до ч. 5 ст. 2 Закону зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сфенах та міжнародними договорами. зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9,10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Абзацом 3 ст. 1 Закону визначено, що заходи державного нагляду (контролю) це планові та планові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших омах, визначених законом.

Інспекційне відвідування як форма здійснення заходу державного контролю передбачена Конвенцією Міжнародної організації праці 1947 року № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі та Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, даними міжнародними актами визначається правомірність факту наявності та проведення такого заходу контролю органами державної влади.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, з урахуванням особливостей, визначених вищезазначеними Конвенціями, та Законом України Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, що затверджений становою Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019 (далі - Порядок № 823).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Порядку № 823: «Заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю, крім заходів з питань виявлення неоформлених трудових відносин, здійснюються відповідно до вимог Закону та з урахуванням пунктів 2-4 цього Порядку.».

Тобто захід державного контролю у формі інспекційного відвідування як з питань додержання законодавства про працю в частині виплати середнього заробітку мобілізованим працівникам так і в частині перевірки виконання усунення виявлених поршень з зазначених питань, здійснюється виключно у порядку передбаченому відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V.

Відповідно до частини 9 статті 4 Закону невиконання приписів, розпоряджень та інших розпорядчих документів органу державного нагляду (контролю) тягне за собою застосування штрафних санкцій до суб`єкта господарювання згідно із законом.

За приписами статті 6 Закону підставами для здійснення позапланових заходів є: звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Частиною 8 статті 7 Закону встановлено, що припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.Приписне передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Відповідно до частини 11 статті 7 Закону у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону невиконанняприписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб`єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.

Системний аналіз ведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень Держпраці та яке проводиться на підставі наказу та направлення.

З матеріалів справи встановлено, що підставою для проведення контрольного заходу у позивача слугував наказ відповідача, прийнятий за результатами звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

В той же час, предметом перевірки позивача було дотримання вимог законодавства про працю в частині гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

За результатами проведеного інспекційного відвідування відповідачем винесено припис позивачу щодо усунення порушень частини 3 статті 119 КЗпП України, який після процедури оскарження, залишено без змін.

Матеріалами справи підтверджено вчинення позивачем порушення, отже відповідач приймаючи припис діяв у межах на підставі та відповідно до законодавства України.

Водночас, позивач посилаючись на проведення службового розслідування прийняття наказу, яким скасовано наказ про увільнення ОСОБА_1 через його прогул, не спростовує факту порушення приписів статті 119 КЗпП України.

Суд відхиляє посилання позивача про порушення при складанні акту інспекційного відвідування, оскільки позивачем вже було проведено перевірку, оскільки здійснення інспекційного відвідування здійснювались за різними заявами ОСОБА_1 ..

Також, суд звертає увагу, що з першим актом інспекційного відвідування ОСОБА_1 не був згоден, у зв`язку з чим звернувся з іншим зверненням.

Матеріалами справи також спростовано факт не вчинення порушення позивачем вимог статті 119 КЗпП України.

З наведених мотивів, суд також відхиляє посилання позивача, що стаття 119 КЗпП України прямо не містить заборони звільнення військовослужбовців під час проходження служби.

Суд звертає увагу, що наказ про увільнення ОСОБА_1 та про скасування такого наказу підписує директор підприємства Пастухов Ю.В.

Посилання позивача про порушення відповідачем приписів пункту 21 та 24 Порядку № 295, суд вважає необґрунтованим, оскільки при здійсненні інспекційного відвідування відповідач не керувався нормами зазначеного порядку.

З матеріалів справи встановлено, що Акт інспекційного відвідування та припис винесено 22.09.2021, які отримано директором підприємства без зауважень, а скарги подано лише 29.09.2021.

Отже, наведені позивачем доводи не спростовують факту встановлення відповідачем порушення норм КЗпП України.

Перевіряючи відповідність дій відповідача щодо проведення інспекційного відвідування в період з 13.09.2021 до 22.09.2021, суд зазначає.

Так, процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, […] визначав Порядок № 823.

Втім, рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19 визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №640/17424/21 апеляційні скарги Державної служби України з питань праці та Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Відтак, в силу приписів ч. 2 ст. 265 КАС України та ч. 1 ст. 325 КАС України Порядок № 823 втратив чинність з 14.09.2021.

Проте, незважаючи на вказану обставину, інспекційне відвідування позивача, яке відбулося у з 13.09.2021 до 22.09.2021, проводилось, зокрема, на підставі вже нечинної Постанови № 823, що підтверджується матеріалами справи.

Також відповідно до нечинної Постанови № 823 складено оскаржуваний припис та в подальшому постанову про накладення штрафу.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскільки інспекційне відвідування проведено, оскаржуваний припис та постанова складені, а позивача зобов`язано усунути порушення вимог законодавства про працю на підставі норм нечинної Постанови № 823 та накладено штраф в сумі 24000,00 грн, вказане є значним порушенням процедури проведення заходу державного контролю.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 620/244/20, яку суд враховує в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що у відповідача були законні підстави для проведення позапланового заходу державного контролю позивача, однак уже в процесі його здійснення та оформлення результатів посадовими особами відповідача були допущені такі порушення вимог закону, наявність яких безумовно призводить до незаконності проведеного заходу державного контролю.

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постанові від 13.04.2021 у справі №826/16334/18 зазначав, що рішення, прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі висновків документів, які є недопустимими доказами, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

За наведених обставин оскаржуваний припис не може бути визнаний правомірним та таким, що складений відповідачем на підставі, у межах та у спосіб, встановлений законом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень суд доходить висновку, що відповідачем не дотримано наведені приписи частини 2 статті 2 КАС України, а тому припис Головного управління Держпраці у Київській області №3167/3166/АВ/П від 22.09.2021 та постанова Головного управління Держпраці у Київській області про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 20.01.2022 №КВ4035/1366/АВ/ВЗ/ФС-8, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо інших доводів сторін, які викладені у заявах по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до вимог частини 1, пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Суд на підставі встановлених статтею 139 КАС України правил розподілу судових витрат стягує понесені позивачем витрати на сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Таким чином, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 4751,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМТОРГПРОМ» (ідентифікаційний код 38980356, місцезнаходження: Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 160) до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (місцезнаходження: вул. Вавілових, буд. 10, м. Київ, ідентифікаційний код 44681053) про визнання протиправними та скасування припису та постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Київській області № 3167/3166/АВ/П від 22.09.2021.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 20.01.2022 №КВ4035/1366/АВ/ВЗ/ФС-8.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМТОРГПРОМ» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4751,00 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят одна) гривня.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива