Постанова від 01.04.2025 по справі 909/1046/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 909/1046/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Косенчук С. І. (адвокат), Сенько В. С. (директор),

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - Вовк І. Р. (прокурор),

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл Трансшипмент"

до: Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області; Офісу Генерального прокурора

про стягнення 22 171 436,34 грн витрат, пов`язаних із зберіганням

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне Управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області.

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ойл Трансшипмент" (далі -ТОВ "Ойл Трансшипмент", Товариство, позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - Управління, відповідач 1) про стягнення 22 171 436,34 грн витрат, пов`язаних із зберіганням речового доказу у кримінальному провадженні.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Товариство посилається на положення статей 11, 509, 526, 208, 936, 937 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо обов`язку зберігача за договором зберігання зберігати річ, яка передана йому поклажодавцем і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Також вказує на те, що положеннями статей 100, 118, 123, 160-166, 170-174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) на орган, який вилучив майно, що є речовим доказом, покладено обов`язок належно його зберігати і повернути особі, у якої воно було вилучено, а витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням є процесуальними витратами, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1.3. Зокрема, позивач вказує на те, що ним понесені фактичні витрати у розмірі 22 171 436,34 грн, пов`язані з зберіганням (у період з 08.04.2022 до 17.08.2023) речового доказу - дизельного пального у кількості 14453,011 тон та авіаційного пального "JET-AІ" у кількості 1733,804 тон, яке знаходилося на нафтоперевалювальному терміналі за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 1-Н) та було вилучено в межах досудового розслідування кримінального провадження від 14.03.2022 № 12022000000000257 і на яке у вказаному кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.04.2022 у справі № 344/4329/22, накладено арешт.

1.4. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 01.12.2023 позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 909/1046/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

1.5. Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 21.02.2024 залучив до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Офіс Генерального прокурора та Головне Управління Державної казначейської служби в Івано-Франківській області.

1.6. Ухвалою суду від 10.04.2024 залучено до участі у справі № 909/1046/23 як співвідповідача Офіс Генерального прокурора (далі - Офіс ГПУ, відповідач 2, скаржник).

2. Стислий виклад судових рішень попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024 (суддя Скапровська І. М.) закрито провадження у справі № 909/1046/23 на підставі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 (колегія суддів у складі: Кравчук Н. М., Матущак О. І., Скрипчук О. С.) апеляційну скаргу Товариства задоволено. Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024 про закриття провадження у справі скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду Івано-Франківської області.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

3.1. Офіс ГПУ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 909/1046/23 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2024.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права. Так, касаційна скарга подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.2. Скаржник у касаційній скарзі наголошує, зокрема, на тому, що:

- згідно з положеннями частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках;

- за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності між сторонами саме господарських правовідносин, суд апеляційної інстанції, помилково тлумачить положення статей 4, 20, 45 ГПК України щодо поширення юрисдикції господарського суду на вимоги, які заявлені Товариством у цьому спорі;

- заявлена до стягнення сума у цій справі є витратами, які понесені Товариством, пов`язаними із зберіганням речового доказу у кримінальному провадженні, тобто, є процесуальними витратами у розумінні положень статті 118 КПК України, а тому такі витрати підлягають розподілу на підставі статті 374 та пункту 13 частини першої статті 368 КПК України, судом який ухвалює судове рішення у справі відповідно до норм КПК України.

4.1.3. Скаржник вказує на те, що договір на послуги зі зберігання речового доказу між органом досудового розслідування та позивачем не укладався, вартість послуг не визначалась, акти приймання-передачі чи виконаних робіт не підписувалися, а тому безпідставними є висновки суду апеляційної інстанції, що між органом досудового розслідування та позивачем автоматично в силу Закону виникли оплатні цивільно-правові відносини зі зберігання палива.

4.1.4. Скаржник вважає, що за відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин щодо узгодження вартості таких послуг, як з відповідними органами слідства, так і безпосередньо в порядку судового слідства, в межах розгляду відповідних клопотань, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що покриття витрат за час вимушеного зберігання позивачем майна, у зв`язку з накладенням на це майно арешту, яке є речовим доказом злочину, не ставиться у залежність від наявності договірних відносин між сторонами, оскільки у даному випадку такі відносини виникли в силу Закону.

4.1.5. Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у застосуванні положень статей 4, 20, 45 ГПК України (щодо поширення юрисдикції господарського суду на спір за відсутності підтвердження наявності між сторонами саме господарських правовідносин).

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

5.1. На підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.04.2022 у справі № 344/4329/22, накладено арешт на майно, яке знаходиться на території нафтопереробного терміналу причалу №15 Миколаївського морського порту, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів,1-Н (митному складі ТОВ "Ойл Трансшипмент").

5.2. Звертаючись до суду з позовом Товариство вказує на те, що ним понесені фактичні витрати у розмірі 22 171 436,34 грн, які пов`язані із зберіганням в період з 08.04.2022 до 17.08.2023 речового доказу (дизельного пального у кількості 14453,011 тон та авіаційного пального "JET-AI" у кількості 1733,804 тон, що знаходилося на нафтоперевалювальному терміналі за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 1-Н) вилученого в межах досудового розслідування кримінального провадження від 14.03.2022 № 12022000000000257, і на яке у вказаному кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.04.2022 у справі № 344/4329/22, накладений арешт.

5.3. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України суд першої інстанції виходив із того, що заявлені товариством вимоги з огляду на суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин не належить до юрисдикції господарського суду.

5.4. Зокрема, за висновками суду першої інстанції, матеріали справи не містять документів, які би підтверджували наявність ознак спору, на який поширюється юрисдикція господарських судів, зокрема, документів в підтвердження передачі майна на зберігання позивачу, а відповідно, наявності між сторонами саме господарських правовідносин (обставин, які свідчать про належність цього спору до юрисдикції господарських судів).

5.5. З огляду на означене, суд першої інстанції вказав на наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки, між сторонами, у зв`язку з проведенням дослідження в межах кримінального провадження, не виникало господарських відносин, а всі витрати кримінального провадження вирішуються саме в межах такого кримінального провадження.

5.6. У зв`язку з чим, дійшов висновку, що справа підлягає розгляду судом у порядку кримінального, а не господарського судочинства, а провадження підлягає закриттю, на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

5.7. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою та не є учасником кримінального провадження № 12022000000000257. Понесені Товариством витрати на зберігання майна, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, зумовлено виключно обставинами перебування такого майна у нього на момент його виявлення слідчими органами, а тому їх покриття в силу закону має здійснюватися саме за рахунок Держави.

5.8. За висновками суду апеляційної інстанції, між Товариством та органом досудового розслідування виникли оплатні цивільно-правові відносини зі зберігання палива, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 344/4329/22. Тобто, витрати, які понесені Товариством, є фактично "неоплаченими послугами" (обов`язковими) зі зберігання речового доказу. Відтак, покриття витрат за час вимушеного зберігання позивачем майна, у зв`язку з накладенням на нього арешту, яке є речовим доказом злочину, не ставиться у залежність від наявності договірних відносин між сторонами, адже у даному випадку такі відносини виникли в силу Закону.

5.9. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції виснував про помилковість висновків суду першої інстанції щодо неможливості вирішення питання відшкодування Товариству витрат, понесених на зберігання майна, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, у порядку господарського судочинства.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Предметом судового розгляду є означена позивачем вимога про стягнення коштів (вартості фактичних витрат пов`язаних із зберіганням речових доказів у кримінальному провадженні за рахунок держави).

7.2. Предметом касаційного розгляду є питання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень статей 2, 4, 20, 231 ГПК України.

7.3. Верховний Суд під час оцінки доводів скаржника виходить з таких міркувань.

7.4. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

7.5. Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

7.6. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

7.7. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

7.8. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

7.9. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

7.10. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20, від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21).

7.11. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

7.12. Необхідно зауважити, що правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

7.13. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних правовідносин.

7.14. Отже, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

7.15. Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

7.16. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

7.17. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена у статті 20 ГПК України, згідно з частиною першою якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України).

7.18. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

7.19. У постанові від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.

7.20. Як встановили суди попередніх інстанцій предметом спору у цій справі є вимоги Товариства (зберігача) про відшкодування йому вартості фактичних витрат пов`язаних із зберіганням речових доказів у кримінальному провадженні за рахунок держави.

7.21. Позовні вимоги заявлені до Управління та Офісу ГПУ, як до органу за ініціативою якого здійснювалося вжиття відповідних заходів збереження речового доказу (майна вилученого в межах досудового розслідування кримінального провадження від 14.03.2022 № 12022000000000257, і на яке у вказаному кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.04.2022 у справі № 344/4329/22, накладений арешт).

7.22. Вимоги Товариства обґрунтовані автоматичним покладанням на нього обов`язку по збереженню відповідного речового доказу на підставі судового рішення, що зумовлено обставинами перебування майна у позивача на момент його виявлення слідчими органами.

7.23. Відповідно частини другої статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України..

7.24. Отже, обов`язок органу, який вилучив майно, належно його зберігати та повернути особі, у якої воно було вилучено, прямо передбачений чинним законодавством.

7.25. Згідно з положеннями частини першої статті 118 КПК України процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.

7.26. Положеннями частини першої статті 123 КПК України визначено, що витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням речей і документів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

7.27. Постановою Кабінетів Міністрів України № 1104 від 19.11.2012 затверджений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок № 1104).

7.28. Згідно з пунктом 8 зазначеного Порядку № 1104 відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

7.29. Пунктом 32 Порядку № 1104 встановлено, що фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання. Граничний розмір таких витрат не може перевищувати суми, обчисленої на підставі первинних документів, які підтверджують витрати.

7.30. Відповідно до пункту 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом Генеральної Прокуратури України, Міністерства Внутрішніх Справ України, Державної податкової адміністрація України, Служби Безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція), витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.

7.31. Отже, зазначеними актами встановлений порядок зберігання речового доказу та визначений порядок відшкодування витрат за його утримання.

7.32. При цьому принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального акту з певного питання, він не ставився під сумнів, зокрема, шляхом його невиконання, а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися.

7.33. Подібні за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 910/3815/21 та від 27.06.2023 у справі № 910/333/21.

7.34. Наведені вище приписи пункту четвертого частини першої статті 118, частини першої статті 123 КПК України дають підстави дійти висновку, що витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням речей і документів є процесуальними витратами, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

7.35. Процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.

7.36. При цьому, процесуальні витрати, понесені, в тому числі і у кримінальному провадженні, не є збитками в розумінні статті 224 ГК України та статті 22 ЦК України та не є безпідставно набутими коштами в розумінні положень статті 1212 ЦК України, тому не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків чи безпідставно набутих коштів. Натомість такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (такий висновок відповідає сталій судовій практиці Верховного Суду, зокрема постановам Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі № 242/4741/16-ц та від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17).

7.38. Суд першої інстанції постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України вважав, що такі вимоги позивача не можуть розглядатися за правилами господарського судочинства та мають бути вирішені відповідно до глави 8 КПК України, оскільки є процесуальними витратами під час здійснення кримінального провадження.

7.39. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу для продовження розгляду до Господарського суду Івано-Франківської області суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, а також не є учасником кримінального провадження № 12022000000000257. Понесені Товариством витрати на зберігання майна, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, зумовлено виключно обставинами перебування такого майна у нього на момент його виявлення слідчими органами, а тому їх покриття в силу закону має здійснюватися саме за рахунок Держави.

7.40. У контексті доводів касаційної скарги та висновків суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові Суд зазначає про те, що згідно з положеннями частини першої статті 125 КПК України, суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.

7.41. Відповідно до положень частини першої статті 126 КПК України, суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, про те, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі (пункт 13 частини першої статті 368 КПК України).

7.42. Враховуючи зміст (суть) спірних правовідносин, Суд у вирішенні питання юрисдикційної належності тих вимог, які ставить перед судом позивач, першочергово виходить із того, що сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

7.43. У вирішенні спірних питань означених скаржником колегія суддів також вважає за необхідне звернутися до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 27.06.2018 у справі № 916/2791/16. У означеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

7.44. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися суб`єктним складом такого спору, суттю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі.

7.45. У постанові від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень) є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

7.46. Суд зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

7.47. Європейський суд з прав людини також зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20.10.2011).

7.48. Наведене дає підстави дійти висновку, що у разі якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією та/або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки мають для особи майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то такі відносини між особою та суб`єктом владних повноважень є приватно-правовими.

7.49. Отже, встановивши фактичні обставини спору, зокрема, що позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, у тому числі не є учасником відповідного кримінального провадження, а також обставини, що фактично понесення позивачем витрат на зберігання майна, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, зумовлено виключно обставинами перебування такого майна у нього на момент його виявлення слідчими органами, суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на вимогах закону висновку, що такі витрати не підлягають розподілу за правилами статей 118, 123, 126 КПК України.

7.50. Аналіз положень статей 11, 13, 14 ЦК України свідчить про те, що підставою виникнення зобов`язання та, відповідно, права вимоги виконання такого зобов`язання є, зокрема, закон, що встановлює обов`язкові дії для того чи іншого суб`єкта.

7.51. При цьому, обґрунтування позову з посиланням на те, що позивач поніс такі витрати, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, не змінює суті та змісту спірних правовідносин, оскільки такі витрати понесені Товариством яке не є учасником відповідного кримінального провадження. Спірна сума витрат позивача є фактично "неоплаченими послугами" зі зберігання речового доказу, покладеними на останнього саме за ініціативою відповідачів, задля вжиття відповідних заходів збереження речового доказу на відшкодування яких Товариство має право в силу Закону.

7.52. Наведене переконливо свідчить про те, що у даній справі спір фактично пов`язаний з реалізацією права позивача на захист майнового інтересу. Тобто мають ознаки приватноправового характеру. При цьому, суб`єктний склад учасників спору та підстави цього спору відповідають приписам статей 4, 20 ГПК України, а тому компетентним судом для вирішення спору є суд господарської юрисдикції.

7.53. Суд також враховує, що таке правозастосування положень статей 4, 20 ГПК України у повній мірі відповідає та узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 29.05.2019 у справі № 923/456/18, від 28.10.2019 у справі № 910/13638/18, від 10.08.2022 у справі № 910/3815/21 та від 27.06.2023 у справі № 910/333/21 при розгляді аналогічних вимог юридичних осіб (суб`єктів господарювання) про відшкодування вартості фактичних витрат пов`язаних із зберіганням речових доказів у кримінальному провадженні за рахунок держави.

7.54. Доводи скаржника щодо юрисдикції господарського суду, наведені у касаційній скарзі, Суд вважає необґрунтованими.

7.55. Аргументи касаційної скарги не спростовують викладеного вище та не доводять неправильного застосування або порушення судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

7.56. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", згідно з яким пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

7.57. За наведених вище обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у справі відсутні.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують того, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм процесуального права, а отже підстав для її зміни чи скасування немає.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 909/1046/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова