Ухвала від 26.03.2025 по справі 496/4624/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року

м. Київ

справа № 496/4624/21

провадження № 61-2835ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 наухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 06 серпня 2024 року, постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Біляївський ринок» Одеської облспоживспілки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Біляївська міська рада Одеського району Одеської області про визнання недійсними договорів оренди землі та додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Біляївський ринок» Одеської облспоживспілки, про визнання недійсними договорів оренди землі та додаткової угоди.

09 липня 2024 року на адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , в якому він просив суд:

- витребувати у відповідача завірені копії первинних документів передачі майна від Біляївської райспоживспілки до Одеської облспоживспілки та копію договору оренди;

- надати до суду документи, що перебувають у відповідача щодо передачі майнового комплексу та обладнання підприємства «Біляївський ринок райспоживспілки» від Біляївської райспоживспілки до Одеської облспоживспілки на підставі яких було організовано та здійснено державну реєстрацію відповідача як суб`єкта господарювання.

В обґрунтування клопотання позивач посилався на норми, які регулюють питання щодо застосування заходів забезпечення позову та в прохальній частині поданого клопотання також просив суд встановити заборону самостійно або через інших осіб здійснювати будь-які прямі або непрямі дії, спрямовані на попередження користування павільйоном, 20 кв. м., на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 06 серпня

2024 року клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів та забезпечення позову повернуто позивачу без розгляду.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 06 серпня

2024 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Крім цього, 23 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить суд:

- витребувати у Одеського районного управління поліції № 2 матеріали кримінальних проваджень №12021162250000280 від 03.04.2021 року та №12022162250000679 від 01.10.2022 року для ознайомлення з протиправними діями третіх осіб по захвату торгового павільйону та майна в ньому на території відповідача та участь відповідача в скоєнні цих злочинів проти прав та інтересів позивача, бо ці факти мають суттєве значення для обставин справи та думки суду на об`єктивне і неупереджене рішення по задоволенню позовних вимог;

- допитати слідчого ОСОБА_2 про результат розслідування, покази якого мають суттєве значення по справі.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 23 вересня

2024 року заяву ОСОБА_1 про витребування доказів та виклик свідка залишено без задоволення.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , як помилково відкрите.

Апеляційний суд зазначив, що помилково відкрив провадження у справі за апеляційною скаргою на ухвалу, що не підлягає оскарженню в

порядку апеляційного провадження окремо від рішення суду на підставі

статті 353 ЦПК України.

26 лютого 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 06 серпня 2024 року, постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення заяви та скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 06 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди приймаючи ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 06 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року неправильно встановили фактичні обставини справи та не надали належну оцінку наданим доказам.

Також вважає, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про закриття продовження як помилково відкритого чим обмежив заявнику доступ до правосуддя.

Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Щодо оскарження ухвали Біляївського районного суду Одеської області

від 06 серпня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду

від 06 лютого 2025 року слід зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із пунктом 2 частини першою статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України як і пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

Право на апеляційне оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про забезпечення доказів, відмова у забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів визначене пунктом 2 частини першої статті 353 ЦПК України. Водночас, право на касаційне оскарження як ухвали суду першої інстанції про вирішення питання щодо забезпечення доказів, так і постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, процесуальний закон не визначає.

У постанові Верховного Суду від 01 листопада 2021 року в справі

№ 520/14132/18 зазначено, що : «…тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду;

законодавець розмежовує ухвали суду першої інстанції про витребування доказів та про забезпечення доказів. Якщо подається клопотання про забезпечення доказів шляхом їх витребування, тобто, за наявності підстав для забезпечення доказів та сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів, то ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні такого клопотання може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі пункту 2 частини першої статті 353 ЦПК України;

ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів у переліку, визначеному пунктом 2 частини першої статті 353 ЦПК України, відсутня;

ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів не може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії розгляду справи, особа, яка подає апеляційну скаргу, не позбавлена можливості поновити свої права в інший спосіб - шляхом оскарження в апеляційному порядку такої ухвали разом із рішенням суду першої інстанції (пункт 2 частини першої статті 353 ЦПК України)».

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 06 серпня 2024 року та постанова Одеського апеляційного суду від 06 лютого

2025 року не підлягають оскарженню в касаційному порядку відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані судові рішення.

Зазначення у постанові Одеського апеляційного суду від 06 лютого

2025 року про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржувані судові рішення не підлягають перегляду в касаційному порядку згідно з вимогами ЦПК України.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява

№ 24402/02, від 20 травня 2010 року).

Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.

Подібні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 13 жовтня

2022 року у справі № 758/18100/21 (провадження № 61-9946ск22),

від 10 травня 2023 року у справі № 196/1186/18 (провадження

№ 61-6023ск23) та від 23 травня 2023 року у справі № 761/8893/22 (провадження № 61-7534ск23).

Щодо оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 06 лютого

2025 року слід зазначити наступне.

23 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про витребування доказів та виклик свідків.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 23 вересня

2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржив ухвалу Біляївського районного суду від 23 вересня 2024 року в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції відкрив провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду від 23 вересня 2024 року та призначив справу до розгляду.

У частині другій статті 352 ЦПК встановлено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Положеннями частини першої статті 353 ЦПК визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Згідно з статтею 353 ЦПК України окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, вичерпний перелік яких зазначено у даній статті відповідно до буквального змісту кожного з пунктів.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац 5 підпункту 3. 2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року №3-рп/2010).

У постанові від 29 травня 2019 року в справі №219/10010/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.

У постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №752/1016/17 зроблено висновок, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів (пункт 2 частини першої статті 353 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина перша-третя статті 367 ЦПК України).

Застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.

Законодавець розмежовує ухвали суду першої інстанції про витребування доказів та про забезпечення доказів. Якщо подається клопотання про забезпечення доказів шляхом їх витребування, то ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні такого клопотання може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі пункту 2 частини першої статті 353 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів у переліку, визначеному пунктом 2 частини першої статті 353 ЦПК України, відсутня, а тому особа, яка подає апеляційну скаргу, не позбавлена можливості поновити свої права в інший спосіб - шляхом оскарження в апеляційному порядку такої ухвали разом із рішенням суду першої інстанції (пункт 2 частини першої статті 353 ЦПК України).

Як встановив апеляційний суд, зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що метою його звернення до суду першої інстанції із клопотанням витребувати у Одеського районного управління поліції № 2 матеріали кримінальних проваджень, була неможливість самостійно надати/ознайомитися із матеріалами, а тому відсутні підстави вважати, що позивач звертався до суду першої інстанції із клопотанням про забезпечення доказів.

Крім того, предметом апеляційного оскарження також була ухвала в частині про відмову у задоволенні клопотання про виклик свідка.

Порядок виклику свідка передбачений частиною другою статті 91 ЦПК України та визначено, що заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно клопотанням звернення про допит свідків, як захід забезпечення доказів має відповідно до вимогам, визначених пункту 5 частини першої статті 117 ЦПК України, містити обґрунтування необхідності забезпечення доказів.

Водночас, у переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, відсутня ухвала про відмову у допиті свідків, відтак така не може бути предметом оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зокрема викладеному у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 306/513/16-ц.

Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 439/1347/19, від 31 жовтня 2019 року у справі № 521/18597/18, від 20 грудня 2019 року у справі № 306/513/16-ц від 19 листопада 2020 року у справі № 520/14591/18.

З огляду на наявність обмежень, передбачених законом підстав оскарження ухвал суду першої інстанції, та оскільки, апеляційним судом було помилково відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 23 вересня 2024 року, що не підлягає оскарженню в порядку апеляційного провадження окремо від рішення суду, тому колегія суддів обґрунтовано закрила апеляційне провадження, як помилково відкрите.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись пунктом 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 06 серпня 2024 року, постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Біляївський ринок» Одеської облспоживспілки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Біляївська міська рада Одеського району Одеської області про визнання недійсними договорів оренди землі та додаткової угоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська