Постанова

від 26.03.2025 по справі 357/1235/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/1235/22 Головуючий у І інстанції Цукуров В.П.

Провадження №22-ц/824/19529/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Доброванової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 та громадської організації «СТЕЙТВОТЧ» - адвоката Крат Віри Федорівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року у справі за позовом Державного управління справами до ОСОБА_1 , громадської організації «СТЕЙТВОТЧ», третя сторона - Національний природний парк «Синьогора» про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року Державне управління справами звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації.

В обґрунтування заявлених позовних вимогпозивач зазначав, що Державне управління справами у своїй діяльності керується, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про управління об`єктами державної власності», Положенням про Державне управління справами, яке затверджене Указом Президента України 17.12.2002 року №1180/2002 «Про Положення про Державне управління справами» (далі - «Положення»).

Зазначеним Положенням передбачено, що Державне управління справами є допоміжним органом, створеним Президентом України відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України, який здійснює матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Адміністрації Президента України та інших створених Президентом України консультативних, дорадчих та допоміжних органів і служб.

Відповідно до п. 17, 18 Положення Державне управління справами відповідно до покладених на нього завдань здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих підприємствами, установами, організаціями, яким кошти Державного бюджету України надаються через Державне управління справами, і витрачанням ними коштів Державного бюджету України; аналізує ефективність використання бюджетних коштів підприємствами, установами, організаціями, яким кошти Державного бюджету України надаються через Державне управління справами.

Державна організація «Резиденція «Синьогора» створена відповідно до Розпорядження Керівника Державного управління справами від 15.08.2005 року №382 і перебуває в управлінні Державного управління справами, є неприбутковою бюджетною установою та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет за посиланням https://marlin.org.ua було опубліковано статтю під назвою «Резиденція «Синьогора ДУС» з 2017 року отримала 57,7 млн грн збитків» з посиланням на Звіти про фінансові результати (Форма№ 2-дс).

У цій статті зазначено: «Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 рік - перше півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 мільйона гривень. Резиденція знаходиться у сфері управління Державного управління справами. Про це йдеться у звіті про фінансові результати «Синьогори».

Вищезазначені відомості містять твердження щодо отримання збитків, які не відповідають дійсності та спотворюють інформацію, наведену в звітах про фінансові результати Державної організації «Резиденція «Синьогора», і таким чином наносять шкоду діловій репутації Державного управління справами та суб`єкта господарювання - Державної організації «Резиденція «Синьогора», що перебуває в його управлінні.

Сума, вказана в статті, визначена шляхом додавання рядка 2390 «Профіцит/дефіцит за звітний період» форми № 2дс звітів про фінансові результати Державної організації «Резиденція «Синьогора» за період з 2017 року по перше півріччя 2021 року. У звітах немає рядка «збитки».

Державна організація «Резиденція «Синьогора» перебуває в управлінні Державного управління справами, є бюджетною установою та утримується за рахунок коштів загального і спеціального фондів державного бюджету. Оскільки ця організація є неприбутковою бюджетною установою, бухгалтерський облік і складання фінансової та бюджетної звітностей здійснюється відповідно до Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі. Бюджетні асигнування загального фонду державного бюджету завжди дорівнюють касовим витратам.

Згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2010 року № 1202, вартість усіх об`єктів основних засобів, що перебувають на балансі організації, розподіляється на систематичній основі протягом строку його корисного використання шляхом нарахування амортизації (зносу) на дату балансу. Амортизація (знос) на вартість необоротних матеріальних активів нараховується в розмірі 50 відсотків у першому місяці їх використання, решта 50 відсотків - при списанні. Суму нарахованої амортизації суб`єкти державного сектору відображають у обліку збільшенням суми зносу та витрат.

Порядком заповнення форм фінансової звітності в державному секторі, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.02.2017 року № 307, визначено, що всі витрати, пов`язані з виконанням суб`єктом державного сектору своїх повноважень, відображаються в статті «Витрати» форми № 2дс «Звіт про фінансові результати».

Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі не передбачено розподілу загальної суми нарахованої амортизації (зносу) на послуги, які надаються бюджетними установами, або віднесення суми нарахованої амортизації до доходів, на відміну від підприємств інших форм власності. До вартості послуг, що надаються бюджетними установами, включається тільки амортизація, нарахована на активи, які використовуються для надання таких послуг.

Нарахування зносу бюджетними установами здійснюється без поступового перенесення вартості майна на створений продукт, тому що вони надають послуги населенню від держави. Тобто основна відмінність нарахування зносу та амортизації в бюджетних установах порівняно з підприємствами полягає в тому, що в бюджетних установах не здійснюється відшкодування витрат на відтворення основних засобів.

Таким чином, у звіті про фінансові результати (форма № 2дс) Державної організації «Резиденція «Синьогора» у витратах відображено загальну суму нарахованої амортизації (зносу), яка є основним чинником формування дефіциту бюджету.

У розумінні норм Бюджетного кодексу України поняття «дефіцит» за своєю економічною сутністю: по-перше, не може трактуватися як «збиток»; по-друге, «дефіцит», що був утворений в результаті нарахованої та нерозподіленої амортизації, свідчить лише про значний розмір активів (основних засобів у вигляді будівель, споруд тощо), які є на балансі Державної організації «Резиденція «Синьогора»; по-третє, «дефіцит» за рахунок інших статей видатків у принципі не може розглядатися в бюджетній установі як кредиторська заборгованість, наприклад, із заробітної плати, перед постачальниками тощо, оскільки всі платежі цих установ здійснюються через органи Державної казначейської служби, яка не допускає утворення такої заборгованості.

Ураховуючи норми чинного законодавства, поняття «збитки» до бюджетних установ не застосовується. Додавання показників фінансового результату за різні періоди звітності під час здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності організації не передбачено жодним нормативно-правовим актом з питань аудиту (перевірок, ревізій) бюджетних установ та є недопустимим. Тобто твердження з використанням терміну «збитки», опубліковане в указаній статті, не відповідає дійсності оскільки такої графи у Звітах, на які посилається автор немає та формує громадську думку про нераціональне використання бюджетних коштів.

Таким чином, поширена недостовірна інформація, яка ганьбить ділову репутацію Державного управління справами та суб`єкта господарювання - Державної організації «Резиденція «Синьогора», що перебуває в його управлінні, негативно впливає на авторитет Державного управління справами як державного органу, оскільки містить твердження про нераціональне та недоцільне використання бюджетних коштів, безпідставно критикує з порушеного питання його діяльність та призводить до втрати довіри до держави Україна.

26.05.2022 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області було відкрито провадження у даній справі та постановлено провести її розгляд за правилами загального позовного провадження.

18.07.2022 року ухвалою суду першої інстанції залучено до участі у даній цивільній справі у якості співвідповідача Громадську організацію «СТЕЙТВОТЧ».

З урахуванням заяви про зміну предмету позову, поданої представником позивача 12.09.2022 року, остання просила суд:

- визнати недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації Державного управління справами інформацію, оприлюднену ОСОБА_1 та Громадською організацією «СТЕЙТВОТЧ», а саме: в мережі Інтернет за посиланням https://marlin.org.ua/ про те, що:«…Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 - півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 млн грн»;

- зобов`язати ОСОБА_1 та Громадську організацію «СТЕЙТВОТЧ» спростувати інформацію про Державну організацію «Резиденція «Синьогора», а саме: «…Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 - півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 млн грн.», шляхом оприлюднення на Інтернет-сайті https://marlin.org.ua/рішення суду по даній справі у 2-денний термін після набуття ним чинності».

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, по даній цивільній справі в задоволенні позовних вимог Державного управління справами до ОСОБА_1 , громадської організації «СТЕЙТВОТЧ» про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації було відмовлено.

19.04.2023 року ухвалою Київського апеляційного суду залучено до участі у справі Національний природний парк «Синьогора» уякості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

01.11.2023 року постановою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.10.2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31.05.2023 року було скасовано, а дану цивільну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В мотивування підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд, зокрема вказав, що висновок районного суду є передчасним і таким, що не ґрунтується на нормах права, а суди дійшли взаємовиключних висновків. Зокрема, районний суд - що позивач не довів порушення своїх прав оспорюваною інформацією, а апеляційний суд - що позивач не довів, що спірні висловлювання містять фактичні дані, а тому можуть бути визнані недостовірними. При цьому, апеляційний суд взагалі не здійснив обов`язкового розмежування оціночних суджень і тверджень про факти. Суд касаційної інстанції вказав, що під час нового розгляду справи суду належить врахувати викладене вище, належним чином дослідити зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

За наслідками нового розгляду справи, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року позовні вимоги Державного управління справами до ОСОБА_1 , Громадської організації «Стейтвотч», третя особа - Національний природний парк «Синьогора» про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації задоволено.

Визнано недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації Державного управління справами інформацію, оприлюднену ОСОБА_1 та Громадською організацією «Стейтвотч», а саме: в мережі Інтернет за посиланням https://marlin.org.ua/news/rezydentsiia-synohora-dus-z-2017-roku-otrymala-57-7-mln-hrn-zbytkiv/ про те, що: «…Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 - півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 млн грн.».

Зобов`язано ОСОБА_1 та Громадську організацію «Стейтвотч» спростувати інформацію про Державну організацію «Резиденція «Синьогора», а саме: «…Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 - півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 млн грн.», шляхом оприлюднення на Інтернет-сайті https://marlin.org.ua рішення суду по даній справі у двох денний термін після набрання ним законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного управління справами суму сплаченого судового збору в розмірі 11 164,50 гривень.

Стягнуто з Громадської організації «Стейтвотч» на користь Державного управління справами суму сплаченого судового збору в розмірі 11164,50 гривень.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 звернулась його представник - адвокат Крат Віра Федорівна, яка, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що в порушення вимог процесуального законодавства, суд першої інстанції не дав оцінки доводам відповідачів щодо невідповідності позовної заяви п. 4 ч. 1 ст. 175 ЦПК України, та не врахував, що позовна заява подана до кількох відповідачів має містити зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не зазначив, в якій частині рішення стосується кожного з відповідачів, або про те, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Суд вірно встановив, що ОСОБА_1 є автором указаної статті. Словом «збитки» він хотів надати оцінку неефективного управління державною власністю. Власником вебсайту за адресою: https://marlin.org.ua/ є Громадська організація «Стейтвотч». ОСОБА_1 не має повноважень на розміщення будь-якої інформації на сайті.

Вважає також, що суд фактично ухвалив рішення в інтересах третьої особи, яка не зверталась з позов та прийняв як доказ висновок від 01.02.2024 року експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи в порушення вимог статті 83 ЦПК України.

Тим самим суд не врахував висновок, викладений в постанові від 15 травня 2024 року у справі № 757/17241/21, Верховного Суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, а саме: «фактично суд зобов`язав ОСОБА_2 спростувати вказану вище інформацію щодо інших осіб, про яких по суті йдеться у контексті усієї публікації, тобто осіб, які не є учасниками даної справи та які не зверталися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів».

Вважає також, що питання фактичного твердження чи оціночного судження є питанням права, яке належить вирішувати суду, тому експерт вийшов за межі своїх спеціальних знань та надав висновки з питань, що є виключною компетенцією суду.

Щодо порушень матеріального права, скаржник зазначає, що суд не врахував, що речення, про недостовірність і спростування якого заявлено позов, містить достовірну інформацію «Державна резиденція «Сипьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Горгани». Поряд із цим, представник позивача у судовому засіданні у суді першої інстанції зазначала, що позивач не погоджується саме зі словом «збитки» у наведеному реченні.

Звертає також увагу апеляційного суду на те, що позивач у позовні заяві робить висновок про те, що недостовірна інформація, яка ганьбить ділову репутацію Державного управління справами та суб'єкта господарювання - Державної організації «Резиденція Синьогора» безпідставно критикує з порушеного питання його діяльність. Третя особа - Національний природний парк «Синьогора» в поясненнях від 25 травня 2023 року також вказував, що підтримує позицію Державного управління справами про те, що поширена недостовірна інформація формує у читача думку про нераціональне та недоцільне використання бюджетних коштів, критикує з порушеного питання його діяльність.

Скаржник зазначає, що критика та оцінка дій - є оціночними судженнями.

Представник відповідача також не погоджується з обраним позивачем та задоволеним судом способом спростування поширеної відповідачем недостовірної інформації, зокрема шляхом зобов`язання відповідачів розмістити рішення суду по даній справі протягом двох календарних днів з моменту набрання ним законної сили.

Вважає такий спосіб захисту неефективним та таким, що порушує права відповідача ОСОБА_1 на захист персональних даних, оскільки резолютивна частина рішення суду містить дані про місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Державне управління справами, в особі представника Любавської І.Р., у відзиві на апеляційну скаргу заперечує щодо її змісту і вимог, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зокрема, звертає увагу апеляційного суду на те, що наявними у справі доказами підтверджується факт оприлюднення відповідачами недостовірної інформації, яка стосується Державного управління справами, що може призвести до формування у суспільстві негативного ставлення до нього. При цьому, інформація негативного характеру щодо Державного управління справами викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень.

Вказує, що суд першої інстанції погодився з позицією апелянта щодо необхідності дослідження питання контексту, в якому були висловлені оскаржувані твердження, яке ґрунтується на правових висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 27.03.2024 року у справі №2-777/11 та вірно встановив, що зі змісту статті вбачається, що її основною закінченою думкою є висновок саме про отримання Третьою особою, яка знаходиться в сфері управління Позивача, збитків на суму 57,7 млн. грн.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права, зазначає, що відповідно до вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, суд враховує, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 3, 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом.

Представник третьої особи, Національного природного парку «Синьогора», Тарасюк М.В., у відзиві на апеляційну скаргу підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, поданому представником Державного управління справами. Просив відмовити у задоволенні скарги, залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

У судовому засіданні представник відповідачів: ОСОБА_1 та громадської організації «СТЕЙТВОТЧ», адвокат Крат В.Ф., підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник позивача, Державного управління справами, Любавська І.Р. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа, Національний природний парк «Синьогора», свого представника для участі у справі не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у відповідності до вимог процесуального законодавства, причини неявки до апеляційного суду не повідомляв, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка представника третьої особи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

За правилом ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача по справі, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наявними у справі доказами підтверджується факт оприлюднення відповідачами недостовірної інформації, яка стосується Державного управління справами, що може призвести до формування у суспільстві негативного ставлення до нього. При цьому, інформація негативного характеру щодо Державного управління справами викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, судом першої інстанції встановлено, що Державне управління справами у своїй діяльності керується, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про управління об`єктами державної власності», Положенням про Державне управління справами, яке затверджене Указом Президента України 17.12.2002 № 1180/2002 «Про Положення про Державне управління справами» (далі - Положення).

Зазначеним Положенням передбачено, що Державне управління справами є допоміжним органом, створеним Президентом України відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України, який здійснює матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Адміністрації Президента України та інших створених Президентом України консультативних, дорадчих та допоміжних органів і служб.

Відповідно до п.1.4. Положення про Національний природний парк «Синьогора», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 15.03.2021 року №190 (у редакції наказу Міндовкілля 17.09.2021 року №603), Парк перебуває в управлінні Державного управління справами (т.2 а.с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет за посиланням https://marlin.org.ua було опубліковано статтю під назвою «Резиденція «Синьогора» ДУС з 2017 року отримала 57,7 млн грн збитків» із посиланням на звіти про фінансові результати (форма № 2-дс). У цій статті зазначено: «Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 рік - півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 мільйона гривень. Резиденція знаходиться у сфері управління Державного управління справами. Про це йдеться у звіті про фінансові результати «Синьогора» (т.1 а.с. 14-23).

У звітах про фінансові результати Державної організації «Резиденція «Синьогора», правонаступником якої є Національний природний парк «Синьогора», тобто Третя особа по даній справі, за 2017-2020 роки та перше півріччя 2021 року інформація про збитки організації - відсутня (т.1 а.с. 29-46).

02.11.2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва по справі №910/17300/21 було витребувано у товариства з обмеженою відповідальністю «Хостінг Україна» інформацію про власника домену (реєстранта) та споживача послуги хостингу вебсайту (власника вебсайту) за адресою: https://marlin.org.ua хостингу, який розміщений на сервері web.defauit-host.net за IP адресою 91.222.136.153. а саме: прізвище, ім`я, по батькові, місце реєстрації та проживання, телефон, e-mail - у випадку, якщо власник фізична особа, або найменування юридичної особи, ідентифікаційний код, місцезнаходження, телефон, e-mail - у випадку, якщо власник юридична особа. Зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю «Хостінг Україна» надати витребувані докази у письмовій формі до Господарського суду міста Києва (т.1 а.с. 47-51).

На виконання ухвали господарського суду товариство з обмеженою відповідальністю «Хостінг Україна» надало запитувану інформацію, а саме вказало, що реєстрантом доменного імені «marlin.org.ua» є ОСОБА_1 (т.1 а.с. 52-53).

Із відзиву Відповідача-1 вбачається, що саме він - ОСОБА_1 є автором указаної статті. Словом «збитки» він хотів надати оцінку неефективного управління державною власністю (т.1 а.с. 83).

Власником вебсайту за адресою: https://marlin.org.ua є Громадська організація «СТЕЙТВОТЧ» (т.1 а.с. 86-87, 88, 89, 90-91).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положенням статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі самі цивільні права й обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Статтею 94 ЦК України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються згідно з главою 3 цього Кодексу.

У частині другій статті 34 ГК України визначено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

У рішенні Європейського суду з прав людини рішення в справі «Лінґенс проти Австрії» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

У даній справі судом першої інстанції встановлено та сторонами не оспорювалося, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет за посиланням https://marlin.org.ua було опубліковано статтю під назвою «Резиденція «Синьогора» ДУС з 2017 року отримала 57,7 млн грн збитків» із посиланням на звіти про фінансові результати (форма № 2-дс).

У цій статті зазначено: «Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 рік - півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 мільйона гривень. Резиденція знаходиться у сфері управління Державного управління справами. Про це йдеться у звіті про фінансові результати «Синьогори» (т.1 а.с. 14-23).

Звертаючись до суду із вказаними позовом, Державне управління справами обґрунтовано пред`явило вимоги до належних відповідачів: ОСОБА_1 , як автора вказаної статті, та Громадської організації «СТЕЙТВОТЧ», як власника вебсайту за адресою: https://marlin.org.ua/.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, дійшов обгрунтованого висновку про те, що інформація, оприлюднена ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет за посиланням https://marlin.org.ua у статті під назвою «Резиденція «Синьогора» ДУС з 2017 року отримала 57,7 млн грн збитків» із посиланням на звіти про фінансові результатибезпосередньо стосується позивача, Державного управління справами, оскільки національний природний парк «Синьогора», відповідно до п.1.4. Положення про Національний природний парк «Синьогора», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 15.03.2021 року №190 (у редакції наказу Міндовкілля 17.09.2021 року №603), перебуває в управлінні позивача, який в силу своїх повноважень, визначених Положенням про Державне управління справами, здійснює контроль за ефективністю використання і збереження державного майна, закріпленого за підприємствами Державного управління справами; організовує діяльність підприємств Державного управління справами, затверджує фінансово-економічні показники і нормативи їх діяльності; організовує бухгалтерський облік на підприємствах Державного управління справами; здійснює внутрішній фінансовий контроль за діяльністю підприємств Державного управління справами, складає та подає фінансову звітність щодо них.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачами, що у звітах про фінансові результати Державної організації «Резиденція «Синьогора», правонаступником якої є Національний природний парк «Синьогора», за 2017-2020 роки та перше півріччя 2021 року інформація про збитки організації - відсутня (т.1 а.с. 29-46).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до висновку №18203/18204/23-36 від 01.02.2024 року експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи у цивільній справі №357/1235/22:

1. У тексті статті під назвою «Резиденція «Синьогора ДУС», розміщеної в мережі Інтернет за посиланням https://marlin.org.ua - міститься інформація негативного характеру щодо Державного управління справами, яка викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень.

2. Лексема «збитки», яка вжита у статті під назвою «Резиденція «Синьогора ДУС», розміщеної в мережі Інтернет за посиланням https://marlin.org.ua, у контексті інформації, що міститься у наданих на дослідження звітах про фінансові результати форми 2-дс Державної організації «Резиденція Синьогора», використана некоректно, оскільки замінює собою термін «профіцит», що вплинуло на загальний зміст статті та надало загальному сприйняттю закодованій у ній інформації негативного маркування у частині висновків про неефективне управління коштами ДО «Резиденція «Синьогора», у тому числі з боку Державного управління справами, в підпорядкуванні якого перебуває дана організація.

3. Смислове навантаження статті під назвою «Резиденція «Синьогора ДУС», розміщеної в мережі Інтернет за посиланням https://marlin.org.ua, у частині повідомлення про орган управління - Державне управління справами і його діяльність, полягає в інформуванні адресатів про те, що негативні результати діяльності ДО «Резиденція «Синьогора» у період з 2017 року - 1 півріччя 2021 року є наслідком управлінських дій ДУС по відношенню до підпорядкованої йому установи. Таке смислове навантаження статті може призвести до формування у суспільстві негативного ставлення до органу управління майном - Державного управління справами (т.4 а.с. 3-12).

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що при складенні вказаного вище висновку експерт вийшов за межі своїх спеціальних знань та надав висновки з питань, що є виключною компетенцією суду.

Питання призначення судових експертиз врегульовані ЦПК України, Законом України «Про судову експертизу», Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/59 (у редакції наказу Міністерства юстиції Українивід 26 грудня 2012 № 1950/5).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Відповідно до пункту 2 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/59, лінгвістична експертиза мовлення поділяється на підвиди: лінгвістична експертиза писемного мовлення та лінгвістична експертиза усного мовлення. Об`єктом дослідження лінгвістичної експертизи писемного мовлення є продукт мовленнєвої діяльності людини, відображений у писемній формі. У межах лінгвістичної експертизи писемного мовлення проводяться авторознавчі та семантико-текстуальні дослідження.

Згідно з пунктом 2.1.2 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень семантико-текстуальною експертизою вирішуються завдання із встановлення змісту понять, лексичного значення слів або словосполучень, використаних в тих або інших текстах, їх стилістичної забарвленості, смислового навантаження, характеру інформації, що міститься в текстах (чи може така інформація розглядатися як образлива, чи містить вона загрозу конкретній особі (особам) тощо), тобто вирішення питань мовленнєвого характеру, не пов`язаних із встановленням фактичних даних про автора.

У висновку №18203/18204/23-36 від 01.02.2024 рокуекспертами, відповідно до поставлених питань, надано оцінку смисловому навантаженню опублікованої відповідачами статті, та характеру інформації, що міститься в тексті, зокрема оцінено її як таку, що формує негативну громадську думку щодо позивача.

Питань правового характеру, зокрема щодо того, чи є така негативна інформація такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, експретами не вирішувалось, оскільки це виходить за межі компетенції лінгвістичної семантико-текстуальної експретизи.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку висновку експертів в сукупності з іншими доказами, в повній мірі дослідивши питання контексту, в якому були висловлені оскаржувані твердження, правильно встановив, що основною закінченою думкою розповсюдженої відповідачами статті є висновок саме про отримання «Резиденцією «Синьогора», яказнаходиться в сфері управління позивача, збитків на суму 57,7 млн. грн, тобто інформація негативного характеру щодо Державного управління справами викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень, і така інформація є недостовірною.

Щодо доводів апеляційної скарги про обрання позивачем способу захисту порушеного права, який є неефективним та таким, що порушує право відповідача - ОСОБА_1 на захист персональних даних, колегія суддів апеляційного суду вважає їх частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Одним зі способів захисту права особи (в тому числі і юридичної особи) на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації, порушених внаслідок поширення недостовірної інформації в ЗМІ є спростування (ст. 277 ЦК України).

Сутність спростування, як спеціального способу захисту порушеного права на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації полягає в доведенні помилковості поширеної інформації.

Відповідно розяснень до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належними відповідачами у разі поширення спірної інформації на просторах Інтернет-видання, що наділений статусом ЗМІ, є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту.

Загальне застереження щодо способу спростування міститься в ч. 7 ст. 277 ЦК України, в межах якої визначено, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Разом з тим з огляду на положення ч. 6 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації поширеної в ЗМІ, повинно здійснюватися відповідно до законодавчих актів, якими визначені основи діяльності ЗМІ відповідного виду.

Питання права на відповідь та спростування недостовірної інформації унормовано у статті 43 Закону України «Про медіа», який набрав чинності 31 березня 2023 року.

Так, відповідно до положень частин 1, 10, 11, 14, 16 статті 43 Закону України «Про медіа», особа, яка вважає, що суб`єктом у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь.

Текст спростування або відповіді в друкованому медіа має бути набрано тим самим шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" або "Відповідь" на тому місці шпальти, в якому наводилася інформація, щодо якої надійшла заява про спростування або реалізацію права на відповідь.

Поширення спростування або відповіді в онлайн-медіа має відбуватися у спосіб, максимально наближений до способу поширення інформації, щодо якої надійшла заява про спростування або реалізацію права на відповідь (у тому самому обсязі, на тій самій веб-сторінці або у тому самому розділі веб-сайту тощо). Якщо спростування або відповідь неможливо розмістити на одній веб-сторінці з оригінальною публікацією, суб`єкт у сфері онлайн-медіа має забезпечити перехресні посилання між відповідними публікаціями та розмістити поряд з оригінальним матеріалом повідомлення про те, що інформація з цієї публікації була спростована або стала предметом реалізації права на відповідь.

У спростуванні або відповіді має бути зазначено, яка інформація не відповідає дійсності (викладена неповно чи неточно), коли і в якій програмі чи публікації вона була поширена.

Подання особою заяви про спростування або реалізацію права на відповідь не є обов`язковою умовою для звернення до суду з відповідним позовом.

Аналіз змісту положень статті 43 Закону України «Про медія» дозволяє зробити висновок про те, що спростування поширеної недостовірної інформації у спосіб опублікування в мережі Інтернет на тому ж сайті, на якому така інформація була оприлюднена, змісту рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання такої інформації недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача, не виходить за межі способів спростування, визначених нормами Закону.

Поряд із цим, колегія суддів вважає, що публікація лише вступної та резолютивної частини рішення суду у даній справі, яке набрало законної сили, буде ефективним та достатнім засобом для реалізації позивачем, Державним управлінням справами, права на спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації.

Крім того, оскільки Закон України «Про інформацію» (ст. 11), Закон України «Про захист персональних даних» (ст. 14) та Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначають, що інформація про фізичну особу, адресу, дату і місце народження є конфіденційною та може поширюватись лише за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, колегія суддів апеляційного суду вважає також обґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині неможливості розголошення (опублікування) персональних даних відповідача ОСОБА_1 , які містяться в резолютивній частині оскаржуваного рішення.

З огляду на вказане, апеляційний суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення вимог апеляційної скарги та зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції щодо визначеного судом способу спростування інформації з урахуванням висновків, викладених вище.

В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та громадської організації «СТЕЙТВОТЧ» - адвоката Крат Віри Федорівни задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2024 року змінити в частині визначеного судом першої інстанції способу спростування інформації, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Зобов`язати ОСОБА_1 та Громадську організацію «Стейтвотч» спростувати інформацію про Державну організацію «Резиденція «Синьогора», а саме: «…Державна резиденція «Синьогора», яка забезпечує відпочинок вищих посадових осіб, що розташована в карпатському масиві Ґорґани, за період 2017 - півріччя 2021 року отримала збитки на суму 57,7 млн грн.», шляхом оприлюднення на Інтернет-сайті https://marlin.org.ua вступної та резолютивної частини рішення суду по даній справі (за виключенням інформації про сторони, що містить конфіденційний характер) у двох денний термін після набрання ним законної сили.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 07 квітня 2025 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А