Постанова від 07.04.2025 по справі 991/5770/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року

м. Київ

справа №991/5770/24

адміністративне провадження № К/990/6100/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого-судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М. В., Желєзного І. В.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за заявою Міністерства юстиції України про забезпечення позову у справі № 991/5770/24 за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватне акціонерне товариство «ЛЬВІВОБЛЕНЕРГО», Приватне акціонерне товариство «ПРИКАРПАТТЯОБЛЕНЕРГО», Публічне акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», Компанія «МІОСАРІЯ КОММЕРШАЛ ЛТД» («MIOSARIA COMMERCIAL LTD»), Компанія «ЗОКАТІНІ ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛТД» («ZOCATINI ENTERPRISES LIMITED»), Компанія «КЕРЕЛІО КОМЕРШІАЛ ЛІМІТЕД» («KERELIO COMMERCIAL LIMITED»), Компанія «ЛЕКС ПЕРФЕКТА ЛІМІТЕД» («LEX PERFECTA LIMITED»), Компанія «МАРГАРОЗА КОМЕРШІАЛ ЛІМІТЕД», Приватне акціонерне товариство «ЕЛЕКТРОМЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД «ДНІПРОСПЕЦСТАЛЬ» ІМ. А.М. КУЗЬМІНА», Компанія «КРАСКОДА ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД» («CRASCODA HOLDINGS LIMITED»), ОСОБА_16 (ОСОБА_17), ОСОБА_3 (ОСОБА_15), Компанія «БУНДРІКО ЛТД» («BOUNDRYCO LTD»), Компанія «ГАЗАРО ЛТД» («GAZARO LTD»), Компанія «ВІСТОРМІЯ ХОЛДІНГС ЛТД» («VISTORMIA HOLDINGS LTD»), ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 , Компанія «ЛЕДІСАЛІО ХОЛДІНГС ЛТД» («LEDISALIO HOLDINGS LTD»), ОСОБА_19 (ОСОБА_20), ОСОБА_18 ( ОСОБА_7 ), Публічне акціонерне товариство «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ», Компанія «БАЙКІНС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» («BAIKEENS INVESTMENTS LTD»), Компанія «СЕЛДОН ВЕНЧЕРС ЛТД» («SELDON VENTURES LTD»), Компанія «ГЕЙОРА МЕНЕДЖМЕНТ ЛТД» («GEIORA MANAGEMENT LTD»), Компанія «АТТОЛАМ ВЕНЧЕРС ЛТД» («ATTOLAM VENTURES LTD»), Компанія «СОЛТЕКС ЛІМІТЕД» («SOLTEX LIMITED»), Компанія «МАТРІМАКС ЛІМІТЕД» («MATRIMAX LIMITED»), Компанія «ТАПЕСТА ЛІМІТЕД» («TAPESTA LIMITED»), Компанія «УОЛТРОН ЛІМІТЕД» («WALLTRON LIMITED»), Приватне акціонерне товариство «СИНТЕЗ ОЙЛ», Публічне акціонерне товариство «ЕКСІМНАФТОПРОДУКТ», Публічне акціонерне товариство «ОДЕСНАФТОПРОДУКТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЛОУДСИСТЕМ», Приватне акціонерне товариство «СИНТЕЗ ТРАНЗИТ», Приватне акціонерне товариство «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬБІОН КОММОДІТІЗ», Компанія «ПОРТІАЛ ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД» («PORTIAL TRADING LIMITED»), Компанія «ПРЕСКОНА МЕНЕДЖМЕНТ ЛІМІТЕД» («PRESCONA MANAGEMENT LIMITED»), Компанія «КЛЕНТОН КОНСАЛТІНГ ЛІМІТЕД» («CLANTON CONSULTING LIMITED»); Компанія «ІНОФОС МЕНЕДЖМЕНТ ЛІМІТЕД» («INOFOS MANAGEMENT LIMITED»); Компанія «КОНЛАР ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД» («CONLAR HOLDINGS LIMITED»), Компанія «ТОМІНЕРСА ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» («TOMINERSA INVESTMENTS LTD»), Компанія «БЕРЕЦИНТІО ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» («BERECYNTHIO INVESTMENTS LTD»), Компанія «ТУМІЛЛОН ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» («TUMILLON INVESTMENTS LTD»), Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРК «Студія 1+1», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАВІС-КІНО», Приватне акціонерне товариство «Телекомпанія «ТЕТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «РЄАЛ ІСТЕЙТ-ТВ», Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІСЕЗ УКРАЇНА», Компанія «ГРІЗАРД ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» («GRIZARD INVESTMENTS LIMITED»), Компанія «ГРІНТВУД ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» («GRINTWOOD INVESTMENTS LIMITED»), Компанія «КМЕ ЮКРЕЙН ХОЛДІНГ ІІ Б.В.» («CME UKRAINE HOLDING II B.V.»), Компанія «КМЕ САЙПРУС ХОЛДІНГ II ЛІМІТЕД» («CME CYPRUS HOLDING II LIMITED»), Компанія «ДАЙСОН ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» («DYSON INVESTMENTS LTD»), Компанія «ШАРЛАН ЛІМІТЕД» («CHARLANE LIMITED»), Компанія «КІРЕНА ХОЛДІНГЗ» («KIRENA HOLDINGS LTD»), Компанія «БРЕДГАТ ХОЛДІНГЗ ЛТД» («BREDGAT HOLDINGS LTD»), Компанія «ЦАДДОА ЛІМІТЕД» («CADDOA LIMITED»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ГАРМОНІЯ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «УКРКАПІТАЛ», Компанія «ІНТЕРМЕЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЛТД» («INTERMAY MANAGEMENT LTD»), Компанія «БРЕВІСА ХОЛДІНГЗ ЛТД» («BREVISA HOLDINGS LTD»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ТЕРРА-ІНВЕСТ», Компанія «ЛАРИДЖ ІНВЕСТМЕНС ЛТД» («LARIDGE INVESTMENTS LIMITED»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР», Приватне підприємство «ОМЕГА-TV», Акціонерне товариство закритого типу компанії «Concordia medikal», Компанія «АКВІЛА АВІЕЙШН ЛТД.» («AQUILA AVIATION LTD»), Компанія «ЕВІРЕР ЛТД» («EVIRER LTD»), ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції» та стягнення активів у дохід держави, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 січня 2025 року (головуючий суддя Боднар С. Б., судді: Панаід І. В., Чорненька Д. С.),

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору, установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення.

У липні 2024 року Міністерство юстиції України (далі - позивач, МЮУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватне акціонерне товариство «ЛЬВІВОБЛЕНЕРГО», Приватне акціонерне товариство «ПРИКАРПАТТЯОБЛЕНЕРГО», Публічне акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», Компанія «МІОСАРІЯ КОММЕРШАЛ ЛТД» («MIOSARIA COMMERCIAL LTD»), Компанія «ЗОКАТІНІ ЕНТЕРПРАЙЗИС ЛТД» («ZOCATINI ENTERPRISES LIMITED»), Компанія «КЕРЕЛІО КОМЕРШІАЛ ЛІМІТЕД» («KERELIO COMMERCIAL LIMITED»), Компанія «ЛЕКС ПЕРФЕКТА ЛІМІТЕД» («LEX PERFECTA LIMITED»), Компанія «МАРГАРОЗА КОМЕРШІАЛ ЛІМІТЕД», Приватне акціонерне товариство «ЕЛЕКТРОМЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД «ДНІПРОСПЕЦСТАЛЬ» ІМ. А.М. КУЗЬМІНА», Компанія «КРАСКОДА ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД» («CRASCODA HOLDINGS LIMITED»), ОСОБА_16 (ОСОБА_17), ОСОБА_3 (ОСОБА_15), Компанія «БУНДРІКО ЛТД» («BOUNDRYCO LTD»), Компанія «ГАЗАРО ЛТД» («GAZARO LTD»), Компанія «ВІСТОРМІЯ ХОЛДІНГС ЛТД» («VISTORMIA HOLDINGS LTD»), ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 , Компанія «ЛЕДІСАЛІО ХОЛДІНГС ЛТД» («LEDISALIO HOLDINGS LTD»), ОСОБА_19 (ОСОБА_20), ОСОБА_18 ( ОСОБА_7 ), Публічне акціонерне товариство «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ», Компанія «БАЙКІНС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» («BAIKEENS INVESTMENTS LTD»), Компанія «СЕЛДОН ВЕНЧЕРС ЛТД» («SELDON VENTURES LTD»), Компанія «ГЕЙОРА МЕНЕДЖМЕНТ ЛТД» («GEIORA MANAGEMENT LTD»), Компанія «АТТОЛАМ ВЕНЧЕРС ЛТД» («ATTOLAM VENTURES LTD»), Компанія «СОЛТЕКС ЛІМІТЕД» («SOLTEX LIMITED»), Компанія «МАТРІМАКС ЛІМІТЕД» («MATRIMAX LIMITED»), Компанія «ТАПЕСТА ЛІМІТЕД» («TAPESTA LIMITED»), Компанія «УОЛТРОН ЛІМІТЕД» («WALLTRON LIMITED»), Приватне акціонерне товариство «СИНТЕЗ ОЙЛ», Публічне акціонерне товариство «ЕКСІМНАФТОПРОДУКТ», Публічне акціонерне товариство «ОДЕСНАФТОПРОДУКТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЛОУДСИСТЕМ», Приватне акціонерне товариство «СИНТЕЗ ТРАНЗИТ», Приватне акціонерне товариство «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬБІОН КОММОДІТІЗ», Компанія «ПОРТІАЛ ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД» («PORTIAL TRADING LIMITED»), Компанія «ПРЕСКОНА МЕНЕДЖМЕНТ ЛІМІТЕД» («PRESCONA MANAGEMENT LIMITED»), Компанія «КЛЕНТОН КОНСАЛТІНГ ЛІМІТЕД» («CLANTON CONSULTING LIMITED»); Компанія «ІНОФОС МЕНЕДЖМЕНТ ЛІМІТЕД» («INOFOS MANAGEMENT LIMITED»); Компанія «КОНЛАР ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД» («CONLAR HOLDINGS LIMITED»), Компанія «ТОМІНЕРСА ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» («TOMINERSA INVESTMENTS LTD»), Компанія «БЕРЕЦИНТІО ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» («BERECYNTHIO INVESTMENTS LTD»), Компанія «ТУМІЛЛОН ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» («TUMILLON INVESTMENTS LTD»), Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРК «Студія 1+1», Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАВІС-КІНО», Приватне акціонерне товариство «Телекомпанія «ТЕТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «РЄАЛ ІСТЕЙТ-ТВ», Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДІА СЕРВІСЕЗ УКРАЇНА», Компанія «ГРІЗАРД ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» («GRIZARD INVESTMENTS LIMITED»), Компанія «ГРІНТВУД ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» («GRINTWOOD INVESTMENTS LIMITED»), Компанія «КМЕ ЮКРЕЙН ХОЛДІНГ ІІ Б.В.» («CME UKRAINE HOLDING II B.V.»), Компанія «КМЕ САЙПРУС ХОЛДІНГ II ЛІМІТЕД» («CME CYPRUS HOLDING II LIMITED»), Компанія «ДАЙСОН ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» («DYSON INVESTMENTS LTD»), Компанія «ШАРЛАН ЛІМІТЕД» («CHARLANE LIMITED»), Компанія «КІРЕНА ХОЛДІНГЗ» («KIRENA HOLDINGS LTD»), Компанія «БРЕДГАТ ХОЛДІНГЗ ЛТД» («BREDGAT HOLDINGS LTD»), Компанія «ЦАДДОА ЛІМІТЕД» («CADDOA LIMITED»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ГАРМОНІЯ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «УКРКАПІТАЛ», Компанія «ІНТЕРМЕЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЛТД» («INTERMAY MANAGEMENT LTD»), Компанія «БРЕВІСА ХОЛДІНГЗ ЛТД» («BREVISA HOLDINGS LTD»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ТЕРРА-ІНВЕСТ», Компанія «ЛАРИДЖ ІНВЕСТМЕНС ЛТД» («LARIDGE INVESTMENTS LIMITED»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР», Приватне підприємство «ОМЕГА-TV», Акціонерне товариство закритого типу компанії «Concordia medikal», Компанія «АКВІЛА АВІЕЙШН ЛТД.» («AQUILA AVIATION LTD»), Компанія «ЕВІРЕР ЛТД» («EVIRER LTD»), ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції» та стягнення активів у дохід держави.

18 грудня 2024 року МЮУ до суду подало заяву про забезпечення позову шляхом:

- заборони Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, здійснювати реалізацію (відчуження) рухомого та нерухомого майна, яке прямо та опосередковано належить відповідачам у справі № 991/5770/24 та щодо якого відповідачі можуть вчиняти дії, тотожні праву розпорядження, вимога про стягнення якого в дохід держави міститься у позові, у тому числі здійснювати реалізацію майна, переданого в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі № 757/16828/22-к;

- заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо нерухомого майна, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ГАРМОНІЯ» (код ЄДРПОУ 36520188), приватному підприємству «ОМЕГА-TV» (код ЄДРПОУ 31243163), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «УКРКАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 32706734), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ТЕРРА-ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 33102745), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СПОРТ-ТУР» (код ЄДРПОУ 33447980);

- заборонити Головному сервісному центру Міністерства внутрішніх справ України здійснювати перереєстрацію прав (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо транспортних засобів, які належать товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ГАРМОНІЯ» (код ЄДРПОУ 36520188), приватному підприємству «ОМЕГА-TV» (код ЄДРПОУ 31243163), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «УКРКАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 32706734), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ТЕРРА-ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 33102745), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СПОРТ-ТУР» (код ЄДРПОУ 33447980).

Заява МЮУ обґрунтована тим, що частина активів, які заявлені позивачем до стягнення в дохід держави відповідно до Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII), передана в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА, Національне агентство) на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі № 757/16828/22-к, винесеною у рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021070000000095, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 березня 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною другою статті 364, частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України. Проте, заявник зауважує, що з оголошень на офіційному веб-сайті АРМА вбачається, що останнє здійснює реалізацію арештованих активів ОСОБА_1 .

Водночас, МЮУ посилається на положення статті 21 Закону від 10 листопада 2015 року № 772-VIII «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі - Закон № 772-VIII), яка встановлює, що у разі надходження до агентства рішення прокурора або судового рішення, яким скасовано арешт з активів прийнятих в управління та/або скасовано передачу таких активів в управління АРМА, Національне агентство протягом 10-ти робочих днів повинно повернути майно законному власнику. Також Закон зазначає, що у разі реалізації Національним агентством активів, з яких скасовано арешт, одержані від продажу кошти, а також проценти, нараховані як плата за користування банком такими коштами, підлягають поверненню у безготівковій формі особі, яка була законним власником таких активів на момент їх реалізації. Таким чином, на переконання позивача, на теперішній час існує ризик відчуження та зменшення вартості активів, які належать прямо та/або опосередковано відповідачам та товариствам, корпоративні права яких позивач просить стягнути в дохід держави. Відповідне відчуження унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та застосування до відповідачів санкції стягнення.

Також, МЮУ зазначає, що у разі задоволення позовної заяви та стягнення в дохід держави активів відповідачів, якими останні прямо та/або опосередковано володіють (рухоме, нерухоме майно, майнові права товариств тощо), стягнені активи будуть передані Фонду державного майна України для здійснення повноважень з управління ними (в тому числі шляхом реалізації). Грошові кошти, отримані в результаті реалізації таких активів, будуть зараховані до Державного бюджету України та спрямовані до фонду ліквідації наслідків збройної агресії, що допоможе підтримати економічну стабільність держави та в подальшому допоможе почати розбудову держави після закінчення воєнного стану.

На переконання заявника, застосування заходу забезпечення позову, про який просить МЮУ, буде гарантувати збереження активів та їх економічної вартості до завершення розгляду судом справи № 991/5770/24.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року заяву Міністерства юстиції України про забезпечення позову задоволено.

Заборонено Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів здійснювати реалізацію (відчуження) рухомого та нерухомого майна, яке прямо та опосередковано належить відповідачам у справі № 991/5770/24 та щодо якого відповідачі можуть вчиняти дії, тотожні праву розпорядження ним, вимога про стягнення якого в дохід держави міститься у позові, в тому числі здійснювати реалізацію майна переданого в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі № 757/16828/22-к.

Заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо нерухомого майна, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ГАРМОНІЯ» (код ЄДРПОУ 36520188), приватному підприємству «ОМЕГА-TV» (код ЄДРПОУ 31243163), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «УКРКАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 32706734), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ТЕРРА-ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 33102745), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СПОРТ-ТУР» (код ЄДРПОУ 33447980).

Заборонено Головному сервісному центру Міністерства внутрішніх справ України здійснювати перереєстрацію прав (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо транспортних засобів, які належать товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ГАРМОНІЯ» (код ЄДРПОУ 36520188), приватному підприємству «ОМЕГА-TV» (код ЄДРПОУ 31243163), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «УКРКАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 32706734), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «ТЕРРА-ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 33102745), товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ «СПОРТ-ТУР» (код ЄДРПОУ 33447980).

Суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вищий антикорупційний суд дійшов висновку, що обсяг вимог заяви МЮУ про забезпечення позову охоплюється позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, а визначене майно буде підлягати стягненню в дохід держави у випадку задоволення позовних вимог у повному обсязі. З огляду на те, що позовна заява про застосування санкції розглядається у скорочені строки та відноситься до особливих проваджень, вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом заборони вчинення певних дій, є заходом із найменшим негативним наслідком для їх власників. При цьому, суд зауважив, що у випадку незадоволення позовних вимог захід забезпечення буде скасований, а права власників будуть відновлені без задіяння значних ресурсів.

Водночас, Вищий антикорупційний суд уважає, що невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до безповоротної втрати майна, яке є предметом позовної заяви. Інших механізмів, ніж стягнення майна підсанкційної особи в дохід держави у випадку задоволенні позовних вимог, Закон № 1644-VII та КАС України, не передбачає. Поряд з цим, МЮУ у заяві про забезпечення позову доведено, що з липня 2024 року має місце реалізація майна одного з відповідачів. Хоча реалізація і відноситься до повноважень АРМА, проте, на переконання суду першої інстанції, таке відчуження може призвести до неможливості виконання судового рішення при задоволенні позовних вимог МЮУ у цій справі.

Не погоджуючись з ухвалою, Національне агентство подало апеляційну скаргу, просило її скасувати та винести нову, якою відмовити у задоволені заяви МЮУ про забезпечення позову.

Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 січня 2025 року провадження за апеляційною скаргою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року закрито.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду виходила з того, що положення пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 772-VIII не містить повноважень АРМА щодо розпорядження активами, які стягуються в порядку застосування санкцій.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголосив, що АРМА діє щодо управління активами як один із органів державної влади, не переслідуючи приватних інтересів. Відтак, передача активів від одного органу державної влади до іншого не впливає на права та інтереси окремо взятого державного органу, а лише на реалізацію закріплених владних повноважень. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що безпосередньо судовим рішенням порушується її права, інтереси та/або обов`язки. Представниками АРМА не наведено та судом не встановлено порушення їх прав, інтересів та/або обов`язків як державного органу.

З огляду на викладене, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду дійшла висновку, що права та інтереси АРМА оскаржуваною ухвалою жодним чином не зачіпаються, а тому провадження за апеляційною скаргою необхідно закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 305 КАС України.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

14 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Національного агентства на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 січня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АРМА на постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 січня 2025 року. Цією ж ухвалою Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національного агентства на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року на підставі пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІІ. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі АРМА просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви МЮУ про забезпечення позову відмовити.

Водночас, ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АРМА на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року, мотиви касаційної скарги у цій частині не підлягають оцінці судом касаційної інстанції.

Щодо обґрунтування касаційної скарги у частині оскарження постанови суду апеляційної інстанції, Національне агентство посилається на те, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду не врахувала положення Конституції України, Закону № 772-УІІІ, Кримінального процесуального кодексу України, Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів», які встановлюють для АРМА права і обов`язки з виконання рішень слідчого судді, суду, що набрали законної сили, зі здійснення заходів з управління речовими доказами (майном) вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості.

На думку АРМА, судом апеляційної інстанції не враховано, що звернення МЮУ з позовною заявою про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII і стягнення в дохід держави активів, які ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі № 757/16828/22-к передано в управління Національного агентства, шляхом реалізації на умовах, визначених статтями 1, 9, 19, 21 Закону № 772-VIII, не змінює статус таких активів (майна), вони залишаються речовим доказом у кримінальному провадженні № 12021070000000095 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 березня 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною третьою статті 191 КК України.

Скаржник зазначав, що з надходженням до Національного агентства звернення прокурора Офісу Генерального прокурора з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі № 757/16828/22-к до виконання у АРМА виникли права та обов`язки з управління речовими доказами (майном) шляхом їх реалізації на умовах, визначених статтями 1, 9, 19, 21 Закону № 772-VIII.

На переконання Національного агентства, забезпечення позову шляхом заборони АРМА вчиняти дії з продажу майна, вимога про стягнення якого в дохід держави міститься у цьому позові, стосується прав і обов`язків АРМА та в порушення частини шостої статті 151 КАС України спричиняє наслідки для зупинення торгів, що проводяться від імені державного органу - Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на виконання його функцій та в межах повноважень встановлених законом.

Крім цього, скаржник уважає, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що призвело до помилкових висновків про відсутність у Національного агентства права на апеляційне оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року про забезпечення позову у цій справі, не прийнято до уваги, що в межах справи № 991/5770/24 Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду вже була розглянута апеляційна скарга Національного агентства подана на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09 липня 2024 року про забезпечення позову і заборону Національному художньому музею України здійснювати відчуження, передачу у володіння та користування третім особам історико-культурних та матеріальних цінностей.

Також, АРМА зазначає, що з постановленням слідчим суддею ухвал про арешт активів та передачу їх в управління Національного агентства, виключно останнє уповноважується здійснювати права володіння, розпорядження та користування щодо цього майна. При цьому, лише АРМА має юридично забезпечену можливість бути в безпосередньому фактичному зв`язку з відповідними речовими доказами, вилучити корисні властивості з цього майна, визначати долю цих активів до скасування арешту.

Скаржник зауважило, що відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі № 757/16828/22-к АРМА частково реалізовано передані йому активи відповідачів. При цьому, кошти від реалізації активів у повному обсязі надійшли на депозитні рахунки Національного агентства і такі кошти не втрачають свою економічну вартість, що, на думку скаржника, спростовує твердження МЮУ про ризик зменшення вартості активів у разі не забезпечення позову шляхом заборони вчинення певних дій.

Також, у касаційній скарзі АРМА заявлено клопотання, у якому просить передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, оскільки вона містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Це клопотання вмотивоване тим, що за таких обставин у майбутньому активи можуть мати подвійний статус: активи, на які накладено арешт і передано в управління АРМА та активи, щодо яких одночасно ухвалено рішення суду про застосування санкцій шляхом стягнення в дохід держави. Тобто, скаржник уважає, що існує правова невизначеність механізму управління активами щодо яких ухвалено рішення суду про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII, у випадку, якщо раніше на такі активи було накладено арешт у кримінальному провадженні і вирішено питання про їх передачу у розпорядження АРМА.

МЮУ подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Уважає, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду правомірно виснувала про відсутність порушення приватного інтересу АРМА, як суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з постановленням Вищим антикорупційним судом ухвали від 25 грудня 2024 року про забезпечення позову.

Також, позивач наголосив, що питання участі АРМА у цій справі вже вирішувалося судом і ухвалою від 04 вересня 2024 року Вищий антикорупційний суд відмовив у залученні Національного агентства до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача. При цьому, суд наголосив, що АРМА діє щодо управління активами, як один із органів державної влади, не переслідуючи приватних інтересів. Отже, передача активів від одного органу державної влади до іншого не впливає на права та інтереси окремо взятого державного органу, а лише на реалізацію закріплених владних повноважень, а тому залучення АРМА у цій справі є недоцільним у контексті положення статті 49 КАС України.

Водночас, МЮУ наголошує на безпідставне посилання скаржника на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09 липня 2024 року, яка залишена без змін Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду від 30 вересня 2024 року, якою забезпечено позов у справі № 991/5770/24, оскільки у цих же судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що санкційний механізм Закону України «Про санкції» не є тотожним і не може заміщуватись заходами забезпечення кримінального провадження, визначеними КПК України, зокрема арештом майна, і навпаки, так як санкція не є формою кримінальної відповідальності, але вона не обмежує можливостей подальшого кримінального переслідування осіб, проти яких вони введені. Крім того, із положень цього ж Закону слідує, що застосування санкції не скасовує обов`язку держави проводити кримінальне переслідування та притягувати винуватих до відповідальності, враховуючи при цьому факт застосування санкції. Суди дійшли висновку, що оскільки накладення на активи арешту, встановлення щодо них будь-яких інших обтяжень (заборони розпоряджатися або користуватися ними) не перешкоджає стягненню цих активів у дохід держави як санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII, безпідставним є твердження АРМА про порушення його прав і обов`язків, установлених Законом № 772-VIII, із посиланням на ухвали слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 14 квітня 2022 року у справі № 757/6914/22-к та від 22 квітня 2022 року у справі № 757/9950/22-к, якими накладено арешт на нерухоме та рухоме майно, а також на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26 квітня 2022 року у справі № 757/10055/22-к у кримінальному провадженні № 12021070000000095 про передачу вказаного майна в управління АРМА.

Також, позивач не погоджується з твердженням АРМА щодо ототожнення змісту управління активами боржника Національним агентством зі змістом «права власності», оскільки таке управління здійснюється тимчасово на строк дії арешту і залежить від результату остаточного судового рішення у кримінальній справі. Тобто, АРМА не здійснює щодо арештованого майна суб`єктивні права власника, які визначені статтею 316 Цивільного кодексу України, а тому права та інтереси Національного агентства, як управителя активами, не можуть бути порушенні ухвалою про забезпечення позову у цій справі.

Крім того, МЮУ звертає увагу на те, що з моменту введення в дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 санкцію у виді блокування активів, усі їх активи уважаються заблокованими відповідно до Закону № 1644-VII, а тому забороняється вчиняти як підсанкційним особам так і третім особам будь-яких дій, які призводять до зменшення обсягу таких активів.

На думку позивача, твердження АРМА про часткову реалізацію майна відповідачів через аукціон та посилання останнього на положення частини шостої статті 151 КАС України є помилковими, оскільки санкції є частиною публічного порядку та імперативними нормами закону як для осіб, щодо яких застосовані санкції, так і для необмеженого кола інших осіб, які не повинні за жодних обставин сприяти їх обходу. Будь-які дії, які створюють перешкоди для реалізації положень санкційного законодавства, у тому числі, унеможливлюють чи ускладнюють стягнення в дохід держави активів підсанкційної особи, зменшують обсяг відповідних активів, є такими, що порушують публічний порядок України. Отже, на думку МЮУ, укладені АРМА з переможцями аукціонів правочини є нікчемними відповідно до частини другої статті 228 ЦК України та такими, що порушують публічний порядок країни.

Інші учасники справи відзив на касаційну скаргу не подавали, що не перешкоджає перегляду постанови суду апеляційної інстанції.

ІV. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках (пункт 5 частини третьої статті 44 КАС України).

Частина друга статті 293 КАС України передбачає, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: 2) забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову (пункт 2 частини першої статті 294 КАС України).

Поряд з цим, положення статті 150 КАС України визначають, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За приписами частини першої статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено, зокрема забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Водночас, частина третя цієї статті установлює, що не допускається забезпечення позову шляхом:

1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії;

2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та щодо здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, встановлення заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку, а також іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо припинення дії або призупинення дії сертифікатів, схвалень, допусків;

4) зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також встановлення для Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій;

5) зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення;

6) зупинення рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо встановлення державних регульованих цін (тарифів) на ринку електричної енергії та природного газу, затвердження методик (порядків) їх встановлення (формування, розрахунку);

7) зупинення рішення Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлення заборони Кабінету Міністрів України призначати на посаду члена (членів) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг";

8) зупинення дії індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Міністерства фінансів України, його посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта;

9) зупинення дії індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, її посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта;

10) зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці;

11) зупинення дії рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих на виконання Закону України "Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків", а також встановлення для Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їхніх посадових та службових осіб/членів заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень (індивідуальних актів).

Також, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру (частина шоста статті 151 КАС України).

Частина восьма статті 154 КАС України передбачає, що ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Норми статті 156 КАС України установлюють порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Так, ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (частина перша цієї статті). Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів (частина друга цієї статті).

При цьому, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 156 КАС України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 305 КАС України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

V. Висновки Верховного Суду

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Спір, який виник у цій справі, стосується можливості застосування судом заходів забезпечення позову шляхом заборони іншій особі (у цьому випадку - АРМА), яка не є учасником цієї справи, вчиняти дії, що стосуються предмета спору у правовідносинах, які виникли у зв`язку з введенням в дію Указом Президента рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Водночас, ключовим питанням, яке постало перед Верховним Судом під час розгляду касаційної скарги, є те, чи наділений правом суб`єкт владних повноважень (у цій справі - АРМА, в управлінні якого знаходиться майно підсанкційної особи відповідно до положень Закону № 772-VIII та на підставі ухвали слідчого судді, постановленої у рамках кримінального провадження) оскаржувати заходи забезпечення позову, які застосовані судом під час розгляду позову уповноваженого державного органу (МЮУ) до підсанкційних осіб про застосування до них санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII та стягнення активів у дохід держави.

При цьому, колегія суддів зауважує, що таке питання слід дослідити у контексті наявності/відсутності порушеного права, інтересів та(або) обов`язків АРМА щодо управління такими активами, у разі якщо видом заходу забезпечення позову є заборона Національному агентству здійснювати реалізацію (відчуження) рухомого та нерухомого майна, яке прямо та опосередковано належить особам, щодо яких прийнято рішення про застосування обмежувальних заходів (санкцій).

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Так, за загальним правилом забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція неодноразово була висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2022 року у справі № 640/31815/21.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами існує спір щодо застосування до відповідачів санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII, та стягнення належних їм активів у дохід держави.

Судом установлено, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року, серед іншого, заборонено Національному агентству здійснювати реалізацію (відчуження) рухомого та нерухомого майна, яке прямо та опосередковано належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та щодо якого останні можуть вчиняти дії, тотожні праву розпорядження ним, вимога про стягнення якого в дохід держави міститься у позові, у тому числі здійснювати реалізацію майна переданого в управління АРМА ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі № 757/16828/22-к.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що правомірність висновків ухвали суду першої інстанції про існування обґрунтованих та достатніх підстав для застосування заходів забезпечення позову саме шляхом заборони здійснювати реалізацію (відчуження) рухомого та нерухомого майна, яке прямо та опосередковано належить відповідачам, колегія суддів не переглядає.

Повертаючись до підстав касаційного оскарження у цій справі, колегія суддів звертає увагу, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що безпосередньо судовим рішенням порушуються її права, інтереси та/або обов`язки.

Якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. А у разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір. Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

Слід наголосити, що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобів захисту з метою посилення суті прав та свобод, що містяться у Конвенції, в будь-якій формі, за якої вони можуть бути захищені в національному правовому порядку. Дія статті 13 полягає в тому, щоб національний засіб захисту відповідав суті «небезпідставної скарги» за Конвенцією та гарантував належну допомогу (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), § 157, від 26 жовтня 2000 року).

Межа позитивних зобов`язань держави за статтею 13 Конвенції коливається залежно від природи заяви скаржника. Проте, у будь-якому разі засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як на практиці, так і за законодавством, тобто таким, що міг би запобігти порушенням прав заявника, або припинити їх, або надати заявнику належне відшкодування. Зокрема, органи влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] () [GC], від 17 липня 2014 року).

Також, у Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас, за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами КАС України.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому, визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

Обґрунтовуючи порушення прав, інтересів і обов`язків, а також наявність підстав для оскарження судового рішення про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, АРМА стверджує, що застосований Вищим антикорупційним судом вид забезпечення позову прямо впливає на права Національного агентства щодо управління активами відповідачів, оскільки їх майно знаходиться під арештом у рамках кримінального провадження і фактично передано АРМА для його реалізації на умовах, визначених статтями 1, 9, 19, 21 Закону № 772-VIII, і частина якого вже була реалізована на електронних торгах.

При цьому, скаржник посилається на імперативну норму частини шостої статті 151 КАС України, яка установлює заборону на вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

З цього приводу колегія суддів уважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 772-VIII Національне агентство є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Пунктом 4 частини першої статті 9 Закону № 772-VIII передбачено, що Національне агентство виконує функції, зокрема, організації здійснення заходів, пов`язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 772-VIII управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Частина четверта статті 21 Закону № 772-VIII визначає, що рухоме майно може бути передано для реалізації без згоди власника за рішенням слідчого судді, суду за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) майно піддається швидкому псуванню; 2) майно швидко втрачає свою вартість; 3) витрати на зберігання рухомого майна протягом одного календарного року становлять більше 50 відсотків його вартості.

Нерухоме майно не може бути передано для реалізації без згоди власника такого майна до винесення обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, або іншого судового рішення, що набрало законної сили, яке є підставою для застосування спеціальної конфіскації відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, або судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.

Реалізація майна в порядку, передбаченому цією частиною, здійснюється за цінами, не нижчими за ринкові, крім випадку, передбаченого абзацом сьомим цієї частини.

Рухоме майно, яке на момент прийняття в управління Національним агентством перебувало на митній території України під митним контролем та за яке не були сплачені митні платежі, а також незаконно ввезене на митну територію України, може бути передано для реалізації за умови включення до його ціни сум митних платежів, що підлягали б сплаті при випуску такого майна у вільний обіг на митній території України. У разі якщо таке майно не реалізовано на перших торгах, допускається виставлення його на повторних торгах відповідно до законодавства із зниженням ціни, яка не може бути меншою, ніж сума митних платежів, що підлягали б сплаті при випуску такого майна у вільний обіг на митній території України, якщо такі митні платежі не були попередньо сплачені.

Згідно з частиною п`ятою, шостою статті 21 Закону №772-VIII активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається Національному агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається Національному агентству з відповідним зверненням прокурора. Реалізація здійснюється визначеними на конкурсних засадах юридичними особами. Порядок відбору таких юридичних осіб, порядок реалізації активів на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Одержані від реалізації активів кошти зараховуються на депозитні рахунки Національного агентства. Національне агентство забезпечує перерахування на рахунки, відкриті для зарахування надходжень державного бюджету, контроль за справлянням яких покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, коштів (у сумі митних платежів, які підлягали б сплаті при випуску активів у вільний обіг на митній території України), одержаних від реалізації активів, зазначених в абзаці сьомому частини четвертої цієї статті, протягом п`яти робочих днів з дня зарахування таких коштів на поточні рахунки.

З аналізу положень Закону №772-VIII убачається, що АРМА є спеціальний державний орган, до функцій якого належать: управління арештованими в кримінальному провадженні активами, формування та реалізацію державної політики у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.

Тобто, Верховний Суд констатує, що АРМА діє щодо управління активами як один із органів державної влади, що, у свою чергу, виключає наявність в Національного агентства, як суб`єкта владних повноважень, «приватного інтересу» під час розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, частиною першою статті 5 Закону № 1644-VII визначено, що заява щодо застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 цього Закону (стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними) подається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, до суду в порядку, визначеному статтею 5-1 цього Закону.

Колегія суддів наголошує, що таким органом є саме МЮУ. Національне агентство не наділено повноваженнями щодо розпорядження активами, які стягуються в дохід держави у порядку застосування до особи санкції, передбаченої Законом № 1644-VII.

Разом з тим, Суд звертає особливу увагу, що МЮУ не лише має право, а зобов`язане блокувати виявлені активи, щодо яких наявні підстави вважати, що підсанкційна особа може прямо чи опосередковано (через фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Такий обов`язок Мінюсту закріплений у статтях 4, 5 Закону № 1644-VII.

Невжиття Мінюстом заходів із блокування активів та звернення до суду з цією метою у порядку КАС як заходу забезпечення позову очевидно створює ризик унеможливлення реального застосування санкції у вигляді стягнення активів в дохід держави за рішенням суду.

Це ґрунтується на оперативності (швидкості застосування) адміністративних повноважень МЮУ у забороні користуватися та розпоряджатися цими активами (така вимога підлягає негайному виконанню відповідно до частини 8 статті 5 Закону № 1644-VII) у порівнянні з «судовими» процедурами.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що санкційний механізм, установлений Законом № 1644-VII, не є тотожним і не може заміщуватися заходами забезпечення кримінального провадження, визначеними КПК України, зокрема арештом майна, і навпаки, так як санкція не є формою кримінальної відповідальності, але вона не обмежує можливостей подальшого кримінального переслідування осіб, проти яких вони введені.

Крім того, із положень Закону № 1644-VII слідує, що застосування санкції не скасовує обов`язку держави проводити кримінальне переслідування та притягувати винуватих до відповідальності, враховуючи при цьому факт застосування санкції.

Отже, колегія суддів не вбачає факту порушення прав, інтересів та/або обов`язків Національного агентства, як одного з державних органів, який уповноважений здійснювати відповідні дії щодо майна підсанкційної особи, під час застосування заходів забезпечення, які фактично спрямовані на збереження цілісності активів та недопущення їх зменшення.

Більш того, Верховний Суд уважає, що застосовані судом заходи забезпечення позову не зумовлюють жодним чином фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямовані виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у справі. Установлена заборона вчиняти дії щодо майна відповідачів носить тимчасовий характер, не скасовує його, а спрямоване виключно на ефективний захист порушених прав та інтересів заявника у випадку задоволення позову.

Також Верховний Суд звертає увагу, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання АРМА про залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, зауважив, що АРМА діє щодо управління активами, як один із органів державної влади, не переслідуючи приватних інтересів. Отже, передача активів від одного органу державної влади до іншого не впливає на права та інтереси окремо взятого державного органу, а лише на реалізацію закріплених владних повноважень, а тому залучення Національного агентства у цій справі є недоцільним у контексті положення статті 49 КАС України (ухвала Вищого антикорупційного суду від 04 вересня 2024 року).

Тобто, Вищий антикорупційний суд у цій ухвалі фактично дослідив, чи впливає розгляд справи № 991/5770/24 на права, інтереси та/або обов`язки АРМА, як державного органу, з урахуванням того, що останньому передано нерухоме та рухоме майно відповідачів в управління відповідно до ухвали слідчого судді у рамках кримінального провадження.

При цьому, Верховний Суд уважає, що такі спеціальні органи як АРМА і МЮУ у сфері санкційного законодавства переслідують спільну мету - захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, а також запобігання можливості з боку особи, щодо якої застосовано санкції та (або) здійснюється кримінальне провадження, приховати, пошкодити, зіпсувати, знищити чи відчужити майно, яке у майбутньому може бути стягнено у дохід держави відповідно до Закону № 1644-VII або реалізовано на підставі положень Закону № 772-VIII.

Що стосується доводів скаржника про те, що Національним агентством вже реалізовано частину майна відповідачів і кошти від такої реалізації надійшли на депозитний рахунок АРМА, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки питання розподілу коштів, отриманих внаслідок реалізації конфіскованих (арештованих) активів, не є спірним у цій справі.

Також Верховний Суд уважає помилковими посилання АРМА на норми частини шостої статті 151 КАС України щодо недопущення вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), оскільки ці доводи зводяться до незгоди з висновками ухвали Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року щодо суті застосування відповідних заходів забезпечення позову, а не стосовно наявності порушеного права скаржника (у рамках висновків постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 січня 2025 року та підстав її касаційного перегляду).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову у цій справі, АРМА не наведено, а судом не встановлено порушення їх прав, інтересів та/або обов`язків, як державного органу.

Водночас, Верховний Суд, серед іншого, уважає за доцільне звернути увагу на те, що положення КАС України чітко визначають такий вид забезпечення позову, як заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

При цьому, ухвала суду про забезпечення позову вважається виконавчим документом, який підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Тобто, АРМА, як особа, якій заборонено вчиняти дії, що стосуються предмета позову у справі № 991/5770/24, і як орган, який зобов`язаний виконувати ухвалу суду про забезпечення позову, як виконавчий документ, повинен дотримуватися закону і не допускати невиконання такої ухвали суду.

Що стосується законності та обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 305 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 305 КАС України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Верховний Суд наголошує, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення адміністративним судом першої інстанції є скаржник. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2023 року у справі № 811/1867/18, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17.

Ураховуючи те, що Верховний Суд погодився з твердженнями суду апеляційної інстанції про те, що під час апеляційного оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року Національним агентством не наведено та не надано належних і достатніх доказів, які б свідчили про порушення його прав, інтересів та/або обов`язків, як державного органу, у зв`язку із застосуванням судом у цій справі відповідних заходів забезпечення позову, висновки Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду про закриття провадження за апеляційною скаргою АРМА відповідно до пункту 3 частини першої статті 305 КАС України є правильними.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд уважає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, постановив судове рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Що стосується клопотання АРМА про передачу цієї справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

На обґрунтування заявленого клопотання скаржник зазначає, що існує правова невизначеність механізму управління активами щодо яких ухвалено рішення суду про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII, у випадку, якщо раніше на такі активи було накладено арешт у кримінальному провадженні і вирішено питання про їх передачу у розпорядження АРМА.

Тобто, аргументи Національного агентства спрямовані на майбутнє (після ухвалення судом рішення по суті позовних вимог і виключно у разі їх задоволення). При цьому, фактично скаржник зазначає про наявність виключної правової проблеми, яка може виникнути на стадії виконання судового рішення.

Водночас, Верховний Суд повторно звертає увагу, що спірним питанням під час розгляду касаційної скарги, є те, чи наділений правом суб`єкт владних повноважень АРМА оскаржувати заходи забезпечення позову, застосовані судом у справі, в якій Національне агентство не є учасником справи, а також чи впливають такі заходи на права, інтереси та(або) обов`язки АРМА, як державного органу, якого зобов`язано ухвалою суду про забезпечення позову не вчиняти певні дії, які можуть вплинути на предмет цього позову.

Таким чином, колегія суддів уважає, що клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду є безпідставним, а тому у його задоволенні слід відмовити.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтею 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів залишити без задоволення.

Постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 січня 2025 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

І. В. Жєлезний