Рішення від 02.04.2025 по справі 990/312/23

РІШЕННЯ

Іменем України

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа №990/312/23

адміністративне провадження № П/990/312/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Коваленко Н.В, Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

секретар судового засідання - Грабовська Т.О.,

за участю:

позивача: не з`явився;

представників позивача: Пеліхоса Є.М., Ніколаєнка Ю.А.;

представника відповідача: Саввіна С.С.

представника третьої особи - Служби безпеки України: Сучкової А.М.;

представника третьої особи - Державної міграційної служби України: Демидової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позов ОСОБА_1 до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 28.12.2022 №898/22 в частині,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

20.11.2023 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) до Президента України (далі - відповідач), підписана представником Пеліхос Є.М.

Позивач просить визнати протиправним, нечинним та скасувати Указ відповідача від 28.12.2022 № 898/22 в частині, якою постановлено вважати позивача таким, що втратив громадянство України.

Ухвалою Верховного Суду від 23.11.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним і скасування Указу в частині.

Ухвалою суду від 06.03.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника Президента України про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним і скасування Указу Президента України від 28.12.2022 № 898/22 в частині.

Ухвалою суду від 06.03.2024 задоволено клопотання відповідача і залучено Службу безпеки України, Державну міграційну службу України в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, до участі у розгляді справи № № 990/312/23 (далі - третя особа СБУ, третя особа ДМС).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

На думку представника позивача, Указ Президента України від 28.12.2022 № 898/22 в частині припинення громадянства України є незаконним, безпідставним, прийнятим з порушенням норм Конституції України, Закону України «Про громадянство України» і таким, що грубо порушує права, свободи й законні інтереси позивача.

Представник позивача на обґрунтування позову зазначив, що під час надання правничої допомоги ОСОБА_1 в іншій справі, у відповідь на адвокатський запит, отримав від Державної міграційної служби (далі - ДМС) лист від 24.05.2023 №6.5-4984/2-23.

У листі від 24.05.2023, зокрема, була інформація Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - УДМС у Запорізькій області) про те, що на підставі Указу Президента України від 28.12.2022 № 989/2022 було припинено громадянство України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також на адвокатський запит був отриманий лист за підписом заступника керівника Офісу Президента України О. Дніпрова від 23.06.2023 № 43-01/532, до якого було долучено копії подання про втрату громадянства України від 27.12.2022, документа під назвою «Розгляд матеріалів у ДМС України» без номера та дати, разом із витягом з відповідного Указу.

У подальшому, на адвокатський запит від 25.05.2023 № 2505/2 було отримано від Офісу Президента України копію подання про втрату ОСОБА_1 громадянства України, затвердженого 27.12.2022 Головою Державної міграційної служби України.

Позивач не погоджується із інформацією, зазначеною в листі УДМС у Запорізькій області від 21.08.2023 № 2301.2.4-4906/23.1-23, у якому із покликанням на інформацію, викладену в клопотанні СБУ від 27.12.2022 № 5/3/3-15273 (далі - Клопотання), зазначено, що ОСОБА_1 у 2016 році добровільно набув громадянство «рф» та продовжує користуватись статусом громадянина України.

Позивач вважає таку інформацію хибною та стверджує, що у паспорті громадянина Союзу Радянських Соціалістичних Республік серії НОМЕР_1 , виданому ОСОБА_1 , проставлено штамп про набуття останнім громадянства РФ 20.02.1996 на підставі пункту «г» статті 18 чинного на той час Закону рф «Про громадянство російської федерації».

Стверджує, що набуття ОСОБА_1 громадянства «рф» підтверджується відомостями з обліків «федеральної міграційної служби рф» (роздруківка додається), з яких убачається, що рішення стосовно ОСОБА_1 було ухвалено 20.02.1996 (т.1, а.с 31).

Наголосив, що ОСОБА_1 особисто підписав 20.09.2023 заяву додану до позовної заяви про підтвердження дати набуття ним громадянства РФ - 20.02.1996 (т.1, а.с 32).

Стверджує, що набуття позивачем громадянства РФ, саме 20.02.1996 в неповнолітньому віці підтверджується інформацією, зазначеною в довідці ТУ МВС Росії у м. Москві від 25.10.2023 б/н.

За цих підстав вважає, що у клопотанні СБУ зазначені недостовірні відомості щодо дати набуття ОСОБА_1 громадянства «рф», що в подальшому призвело до безпідставного висновку та втрату ОСОБА_1 громадянства України на підставі пункту 1 частини першої статті 19 Закону України «Про громадянство України».

За твердженням позивача, Закон України від 08.10.1991 № 1636-ХІІ «Про громадянство» у редакції, чинній станом на 20.02.1996, не передбачав такої підстави для втрати громадянства, як набуття громадянства іншої країни.

Покликається на вимоги статті 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019 (абзац 4 пункт 6), згідно із якими, на думку позивача, зміни до Закону України «Про громадянство», які були прийняті після набуття громадянства «рф» 20.02.1996, не можуть бути застосовані до позивача.

Також стверджує, що інформація, надана СБУ, стосується документування позивача новим паспортом та не свідчить про набуття останнім громадянства у 2016 році.

Отже, на думку позивача, факт набуття неповнолітнім ОСОБА_1 громадянства «рф» 20.02.1996 та правові наслідки для його громадянства України слід оцінювати з урахуванням чинних саме на той момент приписів законодавства України, які своєю чергою не передбачали позбавлення громадянства України внаслідок добровільного набуття громадянства іншої країни.

Щодо порушення Указом права на повагу до приватного життя та щодо відсутності можливості передбачити наслідки своєї поведінки, з огляду на чинне станом на 20.02.1996 законодавство України, позивач наголосив, що у 1996 році об`єктивно не міг передбачити, що згодом до законодавства України з питань громадянства будуть внесені зміни, які передбачатимуть таку підставу для втрати громадянства України, як добровільне набуття громадянства іноземної держави.

Стверджує, що особа повинна мати можливість передбачити можливі правові наслідки своєї поведінки.

Також стверджує, що повноваження СБУ у процедурі провадження перевірки та прийняття рішення про припинення громадянства України внаслідок його втрати поширюються виключно на проведення службою перевірки, у межах їх компетенції, наявності підстави для втрати громадянства України.

Наголошує, що ініціатива щодо проведення перевірки може виходити лише від ДМС та Міністерства закордонних справ України.

На думку позивача документи, складені та направлені СБУ до ДМС, які використано у процедурі припинення громадянства України позивача внаслідок його втрати, одержані з порушенням порядку, встановленого законом, що відповідно до частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зобов`язує суд не брати до уваги ці докази при вирішення питання, чи існують підстави для втрати ОСОБА_1 громадянства України.

Стверджує, що клопотання СБУ № 5/3/3-15273 від 27.12.2022 щодо позбавлення ОСОБА_1 громадянства України внаслідок добровільного набуття громадянства Російської Федерації» не є визначеною законом підставою для припинення громадянства України.

Наголошує, що внаслідок видання оскаржуваного Указу були порушені гарантовані Конвенцією і Конституцією України права, свободи та інтереси позивача.

Відповідач позов не визнав, скористався наданим статтею 162 КАС України правом та надав відзив, у якому наголосив на пропуску позивачем строків звернення з відповідним позовом.

Водночас Суд наголошує, що питання щодо строку вирішено ухвалою від 06.03.2024.

У письмових поясненнях представник відповідача зазначив, що подання про втрату громадянства підготовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 19 Закону України «Про громадянство» у зв`язку з добровільним набуттям ОСОБА_1 громадянства російської федерації.

Також у поданні зазначено, що наявність підстав для втрати громадянства України підтверджується документально, зокрема, інформацією, викладеною у листі СБУ від 27.12.2022 № 5/3/3-15273, в якому зазначено про набуття позивачем громадянства «рф» у 2016 році на підставі паспорта російської федерації серії НОМЕР_2 , виданим 15.08.2016 (1-том 38 арк., 1-том 25 арк.).

Щодо процедури та підстав прийняття оскарженого Указу відповідач зазначив, що відповідне подання 28.12.2022 та інші документи щодо втрати позивачем громадянства було розглянуто відповідно до Порядку на засіданні Комісії, за результатами якого, зокрема, було ухвалено:

1. Встановити, що оформлення поданих документів відповідає вимогам законодавства України, наявність підстав для втрати громадянства України підтверджено документально, а підстави, за наявності яких припинення громадянства України не допускається, відсутні.

2. Ураховуючи затвердження ДМС України подань про втрату громадянства України внести на розгляд Президента України пропозицію - задовольнити подання про втрату громадянства України та вважати ОСОБА_1 таким, що втратив громадянство України.

Вказані рішення оформлені Протоколом № 7 засідання Комісії при Президентові України з питань громадянства від 28.12.2022 (витяг додається).

У той же день за результатами розгляду письмових пропозицій Комісії щодо наявності підстав для втрати громадянства України ОСОБА_1 , Президент України видав оскаржуваний Указ № 898/2022.

Додатково зазначив, що Указом Президента України від 27.03.2001 № 215/2001 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 № 588/2006) «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

На підставі наведеного, відповідач стверджує, що Президент України, видаючи Указ № 898/2022, реалізовував свої конституційні повноваження у порядку та на підставі законодавства України.

Третя особа - ДМС надала письмові пояснення, у яких зазначила, що рішення про втрату громадянства позивачем було прийнято з урахуванням вимог статей 17, 19 профільного закону на підставі подання СБУ із дотриманням відповідно Порядку та визначеної процедури.

Із покликанням на пункт 3 частини першої статті 24 Закону «Про громадянство України», зазначила, що ДМС як центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо підготовки подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилає їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства (далі - Комісія)

Для припинення громадянства України внаслідок його втрати територіальні органи ДМС у відповідності до Закону готують та подають документи, перелік яких визначений пунктом 87 Порядку.

У якості підстав для втрати позивачем громадянства України третя особа ДМС покликалась на інформацію, викладену в листі СБУ від 27.12.2022 № 5/3/3-15273 з додатками, згідно із якою ОСОБА_1 добровільно набув громадянство російської федерації та має паспорт громадянина «рф» серії НОМЕР_2 , виданий 15.08.2016, 920005 відділом уфмс росії по Республіці Крим і м. Севастополю в Балаклавському районі місті Севастополя (1-й том 38 арк.).

Наголошує, що під час підготовки подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 , ДМС діяла відповідно до статті 19 Конституції України, Закону України «Про громадянство України» та Порядку.

Із покликанням на законодавство росії щодо громадянства третя особа стверджує, що документом який може посвідчувати громадянство цієї країни може бути лише паспорт.

Також третя особа ДМС зазначила, що у зв`язку з агресивною війною «рф» проти України, поєднану з геноцидом, масовими злочинами проти людяності і воєнними злочинами, вчиненням «рф» терористичних актів проти України, припинено поштове сполучення між Україною та «рф» з 25.02.2022.

Відповідно, надані представником позивача у якості доказів довідки, видані органами держави-терориста (держави-агресора), не можуть вважатися допустимими.

На підставі наведеного ДМС стверджує, що процедура втрати громадянства України ОСОБА_1 була здійснена згідно із Законом України «Про громадянство України», Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 № 215, та у відповідності до статті 19 Конституції України.

Третя особа - СБУ у письмових поясненнях зазначила, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню судом, оскільки відповідачем були дотримані вимоги статей 2, 17, 19 Закону Україну «Про громадянство України».

Щодо наявності у СБУ права на звернення з відповідними клопотаннями про припинення громадянства покликається на відповідну практику Верховного Суду.

Наголошує, що факт набуття позивачем громадянства росії підтверджується інформацією щодо отримання останнім відповідного паспорта громадянина рф серії НОМЕР_2 (1-том 38 арк.).

Стверджує, що за інформацією з бази даних, причиною видачі цього паспорту слугувало саме набуття позивачем громадянства іноземної держави.

Також третя особа СБУ покликалась на висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку УПЦ МП з Московським патріархатом (затверджений наказом Державної служби України з Етно політики та свободи совісті від 27.01.2023 № 11-8/11; далі - експертний висновок)

Також зазначила, що в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022200000000165 від 06.10.2022, за ознаками вчинення злочинів, передбачених частини 1 статті 161 та частиною 1 статті 436-2 КК України, досудовим розслідуванням встановлено, що у позивача під час виконання обов`язків керівника Роменської єпархії УПЦ МП виник злочинний умисел, направлений на глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію рф проти України, розпочату у 2014 році, який реалізований шляхом вчинення вищевказаних протиправних дій 25.09.2022 під час Божественної літургії, що відбувалась в Свято-Миколаївському монастирі, м. Верхотурьє Свердловської області рф.

У відповідь на пояснення відповідача та третіх осіб, позивач надав додаткові пояснення, у яких наголосив, що в графі 9 заяви про видачу паспорта зазначено: «прошу видать (заменить) паспорт», де зазначається «причина видачи/замени паспорта» «дата» та «підпис» (мовою оригіналу).

Зазначив, що наказом «фмс рф» від 30.11.2012 № 391 було затверджено «Адміністративний регламент федеральної міграційної служби по наданню державної послуги з видачі та заміни паспорта громадянина російської федерації.

Стверджує, що Регламент регулює «кроки та послідовність адміністративних послуг та у додатку 1 до Регламенту міститься бланк заяви (форма 1П) в графі 8 відповідної заяви позивача вказано «Республіка Молдова, 20.02.1996 пункт статті 18 закону «рф» від 28.11.1991 № 1948- 1 «про громадянство рф».

Наголошує, що питання, яке вказано в графі 8, сформовано наступним чином: чи перебував раніше в іншому громадянстві та підстави набуття громадянства «рф».

За цих підстав стверджує, що особа яка заповнює відповідний бланк зазначає, чи є він/вона громадянином іншої держави та підстави набуття громадянства «рф».

Наголошує, що в довідці гу умвс росії у м. москві від 31.10.2023 б/н вказано, що позивач набув громадянство «рф» 20.02.1996 на підставі пункту «г» статті 18 Закону «Про громадянство РСФСР» № 1948-1 від 28.11.1991.

Стверджує, що третя особа СБУ, долучивши до пояснень фото заяви про отримання паспорта громадянина «рф», фактично підтвердила той факт, що позивач набув громадянство саме 20.02.1996, а не 09.08.2016, як вона заявляла раніше.

Також позивач наголосив на вибірковій оцінці третьою особою СБУ доказів. Зокрема, третя особа наголошує, на недопустимості довідки гу мвс рф в м. москва. Водночас, представники позивача фактично не заперечували інформацію СБУ щодо отримання позивачем в 2016 році паспорта «рф» в окупованому Криму та наголосили, що у разі визнання судом отримання позивачем паспорта громадянина «рф» в Криму, цей паспорт необхідно вважати нікчемним за українським законодавством.

Представники позивача стверджують, що всі документи видані органами окупаційними влади не мають юридичної сили та не створюють жодних правових наслідків

Також представники позивача зазначили, що на момент отримання позивачем паспорта громадянина України в 1996 році останній мав громадянство двох країн, оскільки в 1996 році отримав громадянство «рф».

Представник третьої особи ДМС в судовому засіданні додатково пояснив, що в грудні 1996 року позивачу був виданий вперше паспорт громадянина України. Водночас не було відомо про існування у позивача паспорта громадянина СРСР. Наголосив, що ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина України вперше на підставі свідоцтва про народження, про що зроблена відповідна відмітка в формі Ф1.

У цій же формі, зі слів позивача, зазначено, що останній не перебуває в іноземному громадянстві.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у позовній заяві, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків.

28.12.2022 Президент України підписав Указ № 898/2022 «Про припинення громадянства України», яким, зокрема, було припинено громадянство України ОСОБА_1 , (далі - Указ № 898/2022 (т. 1 а.с. 22).

Указ № 898/2022 є предметом спору у справі.

Прийняттю Указу № 898/2022 передували такі дії та рішення.

27.12.2022 третя особа СБУ звернулась до третьої особи ДМС із клопотання №5/3/3-15273 про припинення громадянства України ОСОБА_1 внаслідок добровільного набуття останнім громадянства іноземної держави. До клопотання долучено інформацію, отриману СБУ з інтернет ресурсу СПО АС «Російський паспорт», згідно з якою ОСОБА_1 має паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_3 та закордонний паспорт російської федерації серії НОМЕР_4 (т.1 а.с. 31, 38).

27.12.2022 головою ДМС було затверджено подання про втрату громадянства ОСОБА_1 (далі - Подання), (т. 1 а.с. 20).

В цей же день подання було внесено відповідачу за номером 19/20-6/2361.

У поданні, в якості нормативного обґрунтування втрати громадянства, міститься покликання на пункт 1 статті 19 Закону України «Про громадянство».

Згідно із інформацією, зазначеною в поданні, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув громадянство України, водночас перебуває в громадянстві «рф» (т. 1 а.с.20, т. 2 а.с. 114- 116).

Також в поданні зазначені додатки, зокрема: заява про видачу паспорта громадянина України 26.12.1996; копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 ; копія облікової картки про видачу паспортів для виїзду за кордон серії НОМЕР_6 від 20.11.2008, строком дії до 20.11.2018; серії НОМЕР_7 від 30.10. 2008, строком дії до 30.10.2018.

До подання долучено клопотання СБУ №5/3/3-15273 від 27.12.2022 разом із інформацією, отриманою з СПО АС «Російський паспорт», згідно із якою ОСОБА_1 має паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_3 та закордонний паспорт російської федерації серії НОМЕР_4 (т.1 а.с. 36-38).

Також у поданні зазначено, що втрата громадянства України пов`язана з добровільним набуттям громадянства російської федерації (т.1 а.с 20), міститься погодження директором Держаної міграційної служби МС України Гарник М.С. (т. 1 а.с 21).

28.12.2022 зазначене подання та інші документи щодо втрати громадянства позивачем було розглянуто відповідно до Порядку на засіданні Комісії, за результатами якого, зокрема, було ухвалено:

1. Встановити, що оформлення поданих документів відповідає вимогам законодавства України, наявність підстав для втрати громадянства України підтверджено документально, а підстави, за наявності яких припинення громадянства України не допускається, відсутні.

2. Ураховуючи затвердження ДМС України подань про втрату громадянства України, внести на розгляд Президента України пропозицію - задовольнити подання про втрату громадянства України та вважати ОСОБА_1 таким, що втратив громадянство України.

Вказані рішення оформлені Протоколом № 7 засідання Комісії при Президентові України з питань громадянства від 28.12.2022 (т.2 а.с 113).

28.12.2022 за результатами розгляду письмових пропозицій Комісії щодо наявності підстав для втрати громадянства України ОСОБА_1 , Президент України підписав Указ № 898/2022 «Про припинення громадянства України», яким зокрема було припинено громадянство України ОСОБА_1 , який є предметом спору у справі (далі - Указ № 898/2022 (т. 1 а.с. 22).

У якості нормативного обґрунтування в Указі № 898/2022 міститься покликання на пункт 26 статті 106 Конституції України та статей 17 і 19 Закону України «Про громадянство України».

В Указі № 898/2022 зазначено: «вважати такими, що втратили громадянство України, зокрема (…) ОСОБА_1 , 1978 року народження, уродженця Республіки Молдова, який проживає у Запорізькій області».

Представником позивача надана копія паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 , виданого 26.12.1996 Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області, у якому зазначено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі міського типу Слободзея, Слободзейського району Молдова (т.1 а. с 11-12).

Згідно з інформацією, зазначеною в паспорті серії НОМЕР_5 , позивач зареєстрований 01.08.1996 в м. Мелітополі Запорізької області (т.1 а.с. 11).

Зазначена інформація збігається з інформацією наявною в формі Ф1, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України № 316 від 17.08.1994, та який був чинний станом на 26.12.1996 (т. 3 а.с 165).

Представник третьої особи ДМС в судовому засіданні пояснила, що саме на підставі заяви позивача форми Ф1 та свідоцтва про народження останньому був виданий паспорт серії НОМЕР_5 .

Представниками сторін не оспорюється отримання позивачем паспорта громадянина України 26.12.1996 серії НОМЕР_5 (далі - паспорт серії НОМЕР_5 ).

Судом встановлено, що станом на 26.12.1996 ОСОБА_1 виповнилось вісімнадцять років.

Згідно з інформацією, зазначеною в обліковій картці особи, із покликанням на паспорт Громадянина України серії НОМЕР_5 , позивачу були видані паспорти громадянина України для виїзду за кордон: серії НОМЕР_6 від 20.11.2008 строком дії до 20.11.2018, серії НОМЕР_7 від 30.10.2008 строком дії до 30.10.2018.

Відповідно до інформації, зазначеній в листі Державної прикордонної служби України від 29.08.2024 №16/5289-в, наданому на запит СБУ, ОСОБА_1 , саме як громадянин України, неодноразово перетинав державний кордон у період з 01.12.2017 року до 20.09.2022 та був ідентифікований за допомогою паспортів серії НОМЕР_5 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 (т. 3 а. с. 53- 54).

Також згідно з інформацією, зазначеною у довідці № 2301-5000830970 від 07.04.2022, ОСОБА_1 був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою АДРЕСА_1 , згідно із паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 .

Зазначені обставини визнаються учасниками.

Отже, судом встановлено, що 26.12.1996 позивач вперше отримав паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , яким користувався на території України щонайменші до 20.09.2022, відповідно позивач в цей період був громадянином України та користувався відповідними правами.

Зазначені обставини мають суттєве значення для вирішення справи по суті, оскільки позивач в судові засідання не з`являвся, оригінал паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 суду не надавав, представником позивача надані лише завірені чотири сторінки цього паспорта (т.1 а. с. 11-12).

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Молдавський СРСР та 30.05.1995 був документований паспортом громадянина СРСР серії НОМЕР_1 (далі - паспорт серії НОМЕР_1 ; т. 1 а. с. 26- 30).

У подальшому в грудні 2024 року представником позивача суду наданий оригінал паспорта серії НОМЕР_1 , копія якого долучена до матеріалів справи (т. 3 а.с 114-128).

На першому аркуші паспорта серії НОМЕР_1 наявна відмітка про набуття позивачем громадянства російської федерації (росії) 20.02.1996 на підставі пункту «г» статті 18, чинного на той час закону «рф» «Про громадянство російської федерації» (т. 3 а. с. 114).

Інформація, зазначена в паспорті серії НОМЕР_1 , щодо отримання позивачем громадянства росії 20.02.1996, збігається з інформацією, зазначеною в листі МВД россії від 25.10.2023 (том 1 а. с. 33 арк., те саме лист від 31.10.2023 т.1 а.с 215, т. 3 а. с. 16).

Зміст зазначених листів збігається за інформацією щодо предмету доказування, проте відрізняються за датою видачі та засвідченням.

Згідно із статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, в розумінні вимог статей 72, 73, 77, 94 КАС України, оскільки наведені листи, надані учасниками у встановленому законом порядку, містять інформацію щодо предмету доказування, зокрема часу набуття позивачем громадянства росії, суд вважає їх належними та допустимими.

Своєю чергою інформація, зазначена в паспорті серії НОМЕР_1 та листах мвс росії від 25.10.2023, 31.10.2023, збігається щодо часу та підстав набуття ОСОБА_1 громадянства «рф» 20.02.1996, зазначеною в листі СБУ від 27.12.2022 № 5/3/3-15273 та витягу з бази даних СПО СК: АС «российский паспорт» щодо наявності у позивача громадянства росії щонайменше з 20.02.1996 (т.1 а.с. 31, 45).

Отже, враховуючи, що надана третьою особою СБУ України інформація, оформлена витягом із СПО СК: АС «российский паспорт» щодо наявності у позивача громадянства росії щонайменші з 20.02.1996, співпадає з тотожною інформацією, яка знаходиться в визнаних судом належних та допустимих доказах, зокрема наданих позивачем, суд вважає таку інформацію належним та допустимим доказом щодо предмету спору з огляду на таке.

Також при оцінці достовірності інформації, зазначеної у витягу з інтернет-ресурсу СПО СК: АС «российский паспорт», та об`єктивності її використання при прийнятті Указу від 28.12.2022 № 898/22 суд ураховує, що у відповідача та третьої особи на момент опрацювання та застосування інформації, наявної у витягу з СПО СК: АС «российский паспорт», щодо наявності у позивача громадянства росії щонайменші з 20.02.1996 не було інформації, зазначеної в паспорті серії НОМЕР_1 , наданому позивачем, щодо отримання ОСОБА_1 громадянства росії саме 20.02.1996.

Отже, за своїм змістом частина інформації, зазначена у витягу з СПО СК: АС «российский паспорт» щодо отримання позивачем громадянства «рф» співпадає з наданими представниками позивача доказами та їх поясненнями.

Відповідно, в цій справі, інформація зазначена в паспорті серії НОМЕР_1 , щодо часу первинного отримання позивачем громадянства «рф» є доказом об`єктивності, інформації, зазначеній у витягу з СПО СК: АС «российский паспорт».

Щодо інформації, зазначеній в листі СБУ від 27.12.2022 № 5/3/3-15273 та додатках до нього щодо добровільного набуття ОСОБА_1 громадянства росії шляхом отримання 15.08.2016 паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_2 у відділі уфмс росії, який знаходиться на території тимчасово окупованої автономної республіки Крим, м. Севастополі (т.1 а.с 35-38), колегія суддів з урахуванням вищенаведеного зазначає таке.

У якості джерела інформації третя особа СБУ зазначила інтернет-ресурс СПО СК: АС «российский паспорт», інформацію з якого в цій справі суд вже визнавав в якості належного та допустимого доказу.

Водночас, представник позивача в письмових пояснення та поясненнях, наданих в судовому засіданні 15.01.2025 (т. 3 а.с 176-180), фактично підтвердив отримання позивачем, на підставі заяви від 15.08.2016 (т. 2 а. с. 200), паспорта громадянина росії.

У своїй сукупності, послідовності та взаємопов`язності позиція представника позивача зводиться до того, що 15.08.2016 позивач отримав у тимчасово окупованому Криму вперше паспорт громадянина росії. Раніше позивач не був документований відповідним паспортом «рф» та набув громадянство цієї країни ще 20.02.1996.

Отже, наведена інформація отримана судом на підставі прямих та непрямих доказів, які у своїй сукупності, взаємопов`язаності є належними та допустимими, містять достатньо інформації, яка беззаперечно свідчить про добровільне звернення та отримання позивачем 15.08.2016 в окупованій частині суверенної території України - Криму паспорта громадянина росії.

Саме така інформація була у відповідача на момент прийняття Указу Президента України від 28.12.2022 № 898/22 в частині припинення громадянства ОСОБА_1 .

Щодо використання в якості доказів у цій справі інформації з кримінального провадження, наданої третьою особою СБУ, колегія суддів зазначає таке.

Судом достеменно не було встановлено, що інформація, отримана третьою особою СБУ в межах кримінального провадження, була використана відповідачем при прийнятті оскарженого Указу.

Також колегія суддів враховує, що згідно із статтею 222 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК України) відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, у якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Проте, постановою слідчого Управління СБ України в Сумській області від 25.03.2024 наданий дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування співробітникам Управління правового забезпечення СБУ учасникам адміністративної справи № 990/312/23.

Згідно із статтею 42 КАС України учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Проте Суд не є учасником справи в розумінні вимог статті 42 КАС України.

Водночас, згідно із частиною першою статті 244, частиною четвертою статті 246 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання якими доказами вони підтверджують певні обставини та в мотивувальній частині рішення зазначаються докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини та докази, відхилені судом.

З урахуванням вищенаведеного та вимог статей 72, 73, 74 КАС України, суд вважає неналежними та недопустимими такі докази, які є матеріалами досудового розслідування в кримінальному провадженні (том 1 арк. 146-155; том 2, арк. 156-157, том 2 арк. 197- 200.

Отже, докази, наявні у відповідному кримінальному провадженні, не враховуються та не оцінюються судом при розгляді справи № 990/312/23.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Позаяк Президент України є органом державної влади [в одній особі], то це означає, що глава держави зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені не тільки Конституцією, але й законами України.

За змістом частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України визначені статтею 266 КАС України.

У розумінні вимог статей 9, 161, 266 КАС України та Указу № 898/2022, в частині позбавлення громадянства ОСОБА_1 , є предметом спору у цій справі.

Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Суд ураховує, що сторонами визнається наявність у позивача громадянства «рф» станом на момент прийняття оскарженого Указу Президента України від 28.12.2022 № 898/22.

Розбіжності між позиціями сторін пов`язані із наявністю або відсутністю у позивача громадянства «рф» з 20.02.1996, та у разі підтвердження обставин набуття такого громадянства у неповнолітньому віці, вплив цих обставин на оцінку рішення відповідача.

Позиція позивача зводиться до отримання громадянства росії 20.02.1996, що, на думку сторони позивача підтверджується відміткою, проставленою консульством «рф» в Республіці Молдова в паспорті громадянина СРСР серії НОМЕР_1 .

Підстави позову та пояснення представників позивача, зокрема, зводяться до покликань на законодавство росії.

Отже, при оцінці цих доводів та з урахуванням встановлення судом отримання позивачем паспорта СРСР на території Республіки Молдова, колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідно до частини першої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З наведеної норми вбачається, що КАС України не містить прямої норми, яка б передбачала можливість застосування адміністративним судом норм права інших держав.

Так, у випадку наявності в рамках адміністративного спору приватноправових відносин з іноземним елементом, такі правовідносин регулюються відповідно до норм Закону України від 23.06.2005 № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV).

Як приклад застосування норм Закону № 2709-IV під час вирішення адміністративних спорів, колегія суддів враховує правові висновки, сформовані в постановах КАС ВС від 14.02.2020 у справі № 809/4336/15 та від 10.10.2024 у справі № 640/32099/21.

Колегія суддів враховує, що Закон № 2709-IV визначає порядок врегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. Порядок встановлення змісту норми права іноземної держави визначено у статті 8 цього Закону.

Нормами цієї статті визначено, що при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 вказала на обов`язок суду встановлювати зміст норм іноземного права ex officio (за офіційним принципом) та зазначила, що для реалізації цього обов`язку суд використовує зокрема такий спосіб здобуття інформації про іноземне право, як власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа.

Також колегія суддів враховує, що 06.12.2018 був прийнятий Закону України «Про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією» (Закон № 2643-VIII) та 01.12.2022 прийнятий Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (Закон № 2783-IX).

Отже, суд має дати оцінку цим доводам позивача та обставинам, зокрема з урахуванням змісту іноземного права.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі міського типу Слободзея, Слободзейського району Молдова.

Цей район знаходиться на території невизнаного Придністров`я, яке, своєю чергою, міжнародна спільнота, міжнародне право та держава Україна в міждержавних договорах визнає частиною Молдови.

Колегія суддів також ураховує, що 26.12 1991 Рада республік Верховної Ради СРСР прийняла декларацію № 142-Н, у якій, зокрема, зазначено, що у зв`язку із утворенням Співдружності Незалежних Держав Союз РСР як держава та суб`єкт міжнародного права припинив своє існування.

Отже, 30.05.1995 позивач був документований паспортом неіснуючої держави СРСР під час проживання на території Республіки Молдова.

Загальновідомо, що 28.11.1991 у зв`язку з розпадом СССР, Верховною Радою РРФСР був прийнятий закон «Про громадянство РРФСР», який набув чинності 06.02.1992.

Згідно з Положенням про паспорт громадянина росії, паспорт - це основний документ, що видається громадянину росії для посвідчення його особистості на території російської федерації. Паспорт зобов`язані мати всі громадяни, які досягли 14-річного віку.

Ключовим в контексті предмету доказування є надання паспорта саме громадянам росії.

Отже, саме паспорт відповідної держави є належним та допустимим доказом громадянства відповідної держави.

За таких встановлених обставин та правового регулювання, суд дійшов висновку, що відмітка від 20.02.1996 в паспорті, виданому 30.05.1995, неіснуючої держави СРСР серії ХІХ- НОМЕР_11 не є належним та допустимим доказом волевиявлення позивача та отримання 20.02.1996 ОСОБА_1 громадянства росії.

Також загальновідомо, що 27.08.1991 парламентом Республіки Молдова була прийнята Декларація про незалежність Республіки Молдова.

29.07.1994 була прийнята Конституція Республіки Молдова, яка набрала чинності 27.08.1994.

05.06.1991 був прийнятий Закон «Про громадянство Республіки Молдова», який набув чинності 9 липня того ж року.

У подальшому 09.11.1994 парламентом Республіки Молдова був прийнятий Закон «Про посвідчувальні особу документи національної паспортної системи» (Закон №273-XIII).

Згідно із статтями 1, 2 Закону № 273-XIII документами, що посвідчують особу є паспорти громадян Республіки Молдова або проїзні документи для осіб без громадянства.

Отже, після листопада 1994 року, у разі проживання на території Республіки Молдова, позивач мав отримувати паспорт цієї держави, проте така інформація у суду відсутня.

У цьому контексті колегія суддів враховує, що 26.06.1992 Верховна Рада України затвердила Постанову «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження» (далі - Постанова № 2503-XII)

Згідно з пунктом 1 Постанови № 2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує громадянство України.

За приписами пункту 2 Постанови № 2503-XII паспорт громадянина України (далі паспорт) видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ (далі - паспортна служба) після досягнення 16-річного віку.

Пунктом 3 Постанови № 2503-XII встановлено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання Постанови № 2503-XII Кабінетом Міністрів України 31.12.1993 прийнята постанова № 1086 «Про першочергові заходи щодо забезпечення видачі паспортів громадянина України» (далі - Постанова № 1086).

Згідно з пунктом 1 Постанови № 1086 видачу паспорта громадянина України нового зразка і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон (надалі - паспортів) розпочато з січня 1994 року.

Видані раніше громадянам України паспорти старого зразка, до яких органами внутрішніх справ у встановленому порядку внесено напис «Україна», чинні до їх обміну на паспорти громадян України.

Відповідно, після січня 1994 року, ОСОБА_1 , якому 03.11.1994 виповнилось 16 років, у разі проживання в Україні в цей час, мав отримати паспорт громадянина України зразка, затвердженого Постановою ВРУ № 2503-XII з урахуванням вимог Постанови КМ № 1086.

Проте, у суду відсутня інформація щодо отримання позивачем паспорта громадянина України до 26.12.1996.

Водночас Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 316 від 17.08.1994 на виконання Постанови № 2503-XII, затверджена Інструкція щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Інструкція № 316).

Згідно з пунктом 6 Розділу II Інструкції № 316 видача громадянам паспортів проводиться, зокрема, на підставі свідоцтва про народження.

Пунктом 8 Розділу II Інструкції № 316 передбачено, що громадянами для одержання паспорту заповнюється заява форми № 1 затверджена цим наказом.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 отримував паспорт громадянина України 26.12.1996 на підставі заяви форми № Ф1 (т. 3, а.с. 165) та свідоцтва про народження.

Своєю чергою, у визначеному порядку в заяві форми № Ф1 зазначено, що ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України з підстав визначених, зокрема, пунктом 3 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України».

Отже, згідно із інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України серії НОМЕР_5 , позивач був зареєстрований в Україні лише з 01.08.1996 в м. Мелітополі Запорізької області та отримав паспорт громадянина України саме на підставі свідоцтва про народження.

Колегія суддів враховує, що станом на 26.12.1996 Закон України «Про громадянство України» діяв в редакції Закону від 08.10.1991 № 1636-XII (зі змінами на 26.12.1996; далі - Закон № 1636-XII).

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1636-XII (в редакції станом на 26.12.1996), громадянами України, зокрема, є особи, які набули громадянства України відповідно до цього Закону.

Як зазначено вище, судом установлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі міського типу Слободзея, Слободзейського району Молдова та на момент отримання паспорту серії НОМЕР_5 з 01.08.1996 був зареєстрований в м. Мелітополі Запорізької області.

Отже, інформація щодо дати та місця народження співпадає з інформацією, зазначеною в Поданні про втрату громадянства України та Указі Президента України від 28.12.2022 № 898/22.

Водночас, згідно з пунктом 1 статті 5 Закону № 1636-XII документами, що підтверджують громадянство України, зокрема є паспорт громадянина України.

Статтею 12 Закону № 1636-XII були визначені підстави набуття громадянства України, до яких, зокрема, було віднесено набуття через прийняття до громадянства України.

Зазначені обставини набуття позивачем громадянства України сторонами не оспорюються.

Утім, 18.01.2001 був прийнятий Закон України «Про громадянство України», в редакції Закону N 2235-III, з набранням чинності якого втратив чинність Закон № 1636-XII.

Водночас, з урахуванням вимог частини другої статті 4, статті 7, статті 77 КАС України, Суд надає правову оцінку рішенням суб`єкта владних повноважень з урахуванням вимог закону який діяв на час прийняття оскарженого рішення.

Колегія суддів наголошує, що згідно із статтею 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Своєю чергою, саме Закон № 2235-ІІІ визначав правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб на момент прийняття Указу Президента України від 28.12.2022 № 898/22.

Так, згідно із статтею 1 Закону № 2235-ІІІ громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Також за приписами цієї статті громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 12 Закону № 2235-ІІІ законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Отже, відповідно до вимог статті 4 Конституції України в Україні статті 2 Закону №2235-ІІІ ОСОБА_1 з 26.12.1996 визнається Державою Україна лише громадянином України.

Наведене правове регулювання визначене в Законі № 2235-ІІІ та встановлені судом обставини набуття ОСОБА_1 громадянства України 26.12.1996 спростовують доводи позивача щодо необхідності враховувати відмітку в паспорті неіснуючої держави СРСР серії НОМЕР_1 про набуття громадянства росії.

Відповідно подальші дії та рішення учасників оцінюються з огляду набуття ОСОБА_1 громадянства України з 26.12.1996 та наявності у останнього лише громадянства України.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, суд критично оцінює покликання позивача на необхідності враховувати інформацію щодо отримання ОСОБА_1 громадянства росії в лютому 1996 року при наданні правової оцінки Указу № 898/2022.

Водночас зі змісту позовної заяви, пояснень представника позивача, доказів, наданих відповідачем та третіми особами, беззаперечно вбачається добровільне звернення позивача у 2016 році до відповідних органів росії, незаконно розміщених та території тимчасово окупованого Криму, за отриманням паспорту громадянина рф та відповідного отримання 15.08.2016 паспорта серія НОМЕР_2 .

При оцінці спірних правовідносин колегія суддів ураховує, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (частина перша статті 25 Конституції України).

Водночас пунктом 2 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Згідно з пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України Президент України ухвалює рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

Отже, питання громадянства України регулюються Конституцією України, цим Законом, міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору (стаття 4 Закону № 2235-III).

Статтею 17 Закону № 2235-III визначено, що громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Своєю чергою, підстави для втрати громадянства України визначені статтею 19 Закону № 2235-III.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої якої підставою для втрати громадянства України є, зокрема, добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Колегія суддів ураховує, що за приписами цієї статті добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Водночас не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновлювачів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

Отже, законом чітко визначені випадки які не вважаються добровільним набуттям громадянства іноземної держави, проте зазначені випадки не розповсюджуються на позивача.

Як зазначено вище, судом установлено, що позивач у період щонайменше з 01.12.2017 до 20.09.2022 користувався паспортами громадянина України для виїзду за кордон.

Суд враховує, що такий обмежений п`ятирічний період інформації про перетин позивачем кордонів пов`язаний лише з терміном зберігання відповідної інформації згідно з наказом Державної прикордонної служби від 25.06.2007 № 472.

Також у контексті вимог статті 77 КАС України сторонами не надавалась суду інформація щодо обмеження прав позивача з боку Держави Україна з 26.12.1996 до моменту прийняття Указу Президента України від 28.12.2022 № 898/22.

Наведене свідчить про відсутність примусу або непереборної сили щодо вчинення позивачем дій, направлених на набуття громадянства росії шляхом отримання відповідного паспорта.

Колегія суддів також зазначає, що згідно із частинами другою та третьою статті 19 Закону № 2235-III положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.

Водночас судом встановлено, що у відповідача на момент прийняття оскарженого Указу була інформація щодо отримання позивачем добровільно громадянства іноземної держави.

Своєю чергою, наявність у повнолітньої особи подвійного громадянства може стати підставою для припинення громадянства України внаслідок його втрати через її активні дії, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, що не є позбавленням громадянства України. Можливість змінити громадянство України гарантована чинним законодавством України (частина перша статті 25 Конституції України, пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ).

У цьому аспекті варто зауважити, що об`єктивний зміст понять «втрата громадянства», «припинення громадянства», «позбавлення громадянства» полягає у тому, що в результаті особа втрачає свій статус громадянина відповідної держави (правовий зв`язок з державою), однак відмінним у змісті цих понять є те, що вони передбачають різні способи припинення громадянства держави, і це передусім підтверджує нетотожність понять «втрата громадянства» та «позбавлення громадянства» в розумінні Конституції України та Закону № 2235-III.

Щодо процедури та підстав прийняття оскарженого Указу, колегія суддів додатково зазначає таке.

У статті 25 Конституції України закріплено як конституційний принцип щодо «неможливості позбавлення громадянина України громадянства України», так і принцип стосовно «права змінити громадянство».

Добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави/держав є підставою для втрати ним громадянства України.

Водночас цей факт не є підставою для автоматичної втрати громадянства України. Юридичний факт «втрати громадянства» набуває довершеності із постановленням Президентом України відповідного указу.

Так, статтею 22 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що Президент України: 1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; 2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; 3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону № 2235-ІІІ визначено, що повноваження щодо підготовки подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилання їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

Отже Президент України, реалізуючи надані йому повноваження як глави держави і гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, уповноважений приймати рішення і видавати акти про прийняття до громадянства України та про припинення громадянства України.

Згідно із частиною восьмою статті 18 Закону України «Про національну безпеку України», пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 (далі - Положення № 360; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), саме ДМС України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших, визначених законодавством категорій мігрантів.

Підпунктом 2 пункту 6 Положення № 360 визначено, що ДМС України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також від громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на ДМС завдань.

ДМС України під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями (пункт 8 Положення № 360).

Нормативно-правовим актом, який згідно із Законом № 2235-III визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України, є Порядок № 215 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, за змістом пункту 87 Порядку № 215 для припинення громадянства України внаслідок його втрати територіальні органи ДМС України, дипломатичні представництва чи консульські установи України готують та подають:

а) подання про втрату громадянства України;

б) документ, що підтверджує перебування особи у громадянстві України;

в) один із таких документів: документ, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, разом із документом, який підтверджує, що на момент такого набуття громадянин України досяг повноліття (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 19 Закону); ;

г) документ, який підтверджує, що громадянин України внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства. Такий документ не вимагається в тому випадку, коли оформлення документів про припинення громадянства України внаслідок втрати здійснюється відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 19 Закону № 2235-III [набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону (прийняття до громадянства України) внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів].

Пунктом 104 Порядку № 215 визначено, що про виявлення підстави для втрати громадянства України особою, яка проживає на території України, територіальний підрозділ ДМС України за місцем проживання особи повідомляє територіальний орган ДМС України.

Територіальний орган ДМС України перевіряє наявність підстави для втрати громадянства України.

У разі необхідності територіальний орган ДМС України може звернутися до органів СБУ для перевірки у межах їх компетенції наявності підстави для втрати громадянства України. Про результати перевірки органи СБУ повідомляють територіальний орган ДМС України не пізніш як у двомісячний строк з дня одержання звернення.

У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України територіальний орган ДМС України готує подання про втрату особою громадянства України та надсилає його разом із документами, передбаченими підпунктами «б» і «в» статті 87 цього Порядку, до ДМС України.

ДМС України розглядає подання про втрату громадянства України та подані разом із ним документи.

У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України ДМС України затверджує подання про втрату громадянства України та надсилає його разом із поданими документами до Комісії.

За змістом пункту 110 Порядку № 215 попереднє опрацювання та підготовку матеріалів з питань громадянства України на розгляд Комісії здійснює відповідний структурний підрозділ Офісу Президента України.

Якщо під час попереднього опрацювання та розгляду матеріалів з питань громадянства України буде встановлено, що подання, затверджені ДМС України чи Міністерством закордонних справ України, про втрату громадянства України та додані до них необхідні документи, або документи про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, не оформлені відповідно до вимог законодавства України та міжнародних договорів України з питань громадянства, такі подання та документи повертаються відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України відповідно до ДМС України чи Міністерства закордонних справ України для доопрацювання та усунення недоліків.

Згідно з пунктом 111 Порядку № 215 Комісія перевіряє, зокрема: відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України; підтвердження документами виконання умов прийняття особи до громадянства України та виходу особи з громадянства України, а також наявності підстав для втрати особою громадянства України; відсутність підстав, за наявності яких прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України не допускається.

За результатами розгляду Комісія приймає рішення про внесення пропозицій Президентові України щодо подань про втрату громадянства України та документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Отже, за такого правового регулювання та встановлених судом обставин, прийняттю Указу Президента України від 28.12.2022 № 898/22 передували відповідно до вимог діючого законодавства дії та рішення третіх осіб у справі.

Водночас, статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Так, статтею 19 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

На підставі Закону України від 20.09.2006 № 163-VII Україна ратифікувала Європейську конвенцію про громадянство, вчинену 6 листопада 1997 року у м.Страсбурзі та підписану від імені України 1 липня 2003 року у м. Страсбурзі із застереженнями до пункту 2 статті 8 цієї Конвенції.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Європейської конвенції про громадянство держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства ex lege або на ініціативу самої держави-учасниці, за винятком, зокрема, випадку добровільного набуття іншого громадянства.

Однак відповідно до пункту 3 цієї статті Конвенції держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства згідно з пунктами 1 і 2 цієї статті, якщо відповідна особа стане внаслідок цього особою без громадянства, за винятком випадків, зазначених у підпункті «b» пункту 1 цієї статті [набуття громадянства держави-учасниці внаслідок шахрайських дій, подання неправдивих відомостей або приховування будь-якого суттєвого факту, що має відношення до заявника.

На підставі Закону України від 11.01.2013 № 22-VII Україна приєдналася до Конвенції про скорочення без громадянства, вчиненої 30.08.1961 у м. Нью-Йорк, яка набрала чинності для України 23.06.2013.

Згідно із частиною першою статті 5 цієї Конвенції якщо законодавство Договірної Держави передбачає втрату громадянства внаслідок будь-яких змін в особистому статусі відповідної особи, таких як вступ у шлюб, припинення шлюбу, узаконення, визнання або усиновлення, така втрата повинна обумовлюватися володінням іншим громадянством або набуттям іншого громадянства.

За винятком обставин, згаданих у цій статті, жодна особа не втрачає громадянства Договірної Держави, якщо така втрата зробила б цю особу апатридом, хоча така втрата і не є прямо забороненою жодною іншою постановою цієї Конвенції (частина шоста статті 7 Конвенції про скорочення без громадянства).

Договірна Держава не позбавляє особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробило б цю особу апатридом (частина перша статті 8 Конвенції про скорочення без громадянства).

Отже, наведені норми Європейської конвенції про громадянство та Конвенції про скорочення без громадянства не заперечують права Договірної Держави визнати особу такою, що втратила громадянство цієї держави, за певних, визначених законодавством, підстав, однак за умови, якщо така втрата не зробить цю особу апатридом (особою без громадянства).

Наведеному підходу міжнародного співтовариства, до якого долучилася й Україна, щодо забезпечення захисту осіб від без громадянства кореспондують наведені вище приписи пункту 1 частини першої та частини другої статті 19 Закону № 2235-III.

Водночас за правилами пунктів 87, 104, 110, 111 Порядку № 215 у випадку виявлення підстави для втрати громадянства України особою, яка проживає на території України, територіальний орган ДМС України перевіряє наявність такої підстави і, в разі її підтвердження, готує подання про втрату особою громадянства України, яке в подальшому перевіряється та затверджується ДМС України. До подання про втрату громадянства України додаються оформлені відповідно до вимог законодавства України документи, що підтверджують наявність підстав для втрати особою громадянства України, а також відсутність підстав, за наявності яких припинення особою громадянства України не допускається. Розгляду Президентом України подань про втрату громадянства України передує їх опрацювання та перевірка разом з доданими до них документами відповідним структурним підрозділ Офісу Президента України та Комісією.

Колегія суддів враховує, що підпунктом «г» пункту 87 Порядку № 215 не визначено вичерпного переліку документів, їх форми, змісту, суб`єкта видання, якими може підтверджуватися, що особа внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства.

Отже, таким документом може бути і той, що підтверджує перебування громадянина України у громадянстві іншої держави/держав.

Як зазначено вище, судом, з урахуванням вимог статей 72-77 КАС України, встановлений факт добровільного набуття позивачем громадянства України 26.12.1996 та добровільне звернення у 2016 році за набуттям громадянства іноземної держави.

Водночас правила, передбачені частиною другою статті 77 КАС України, достатньо чітко визначають особливості розподілу тягаря доказування у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - саме останній у таких справах несе основний обов`язок доказування; саме він передусім має довести, що оскаржене рішення було прийняте (оскаржена дія була вчинена) не просто в межах його законних чи конституційних повноважень, але й не свавільно (якщо користуватися термінологією ЄСПЛ), тобто обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення тощо.

Наведене правило є розумним і відповідає основоположним принципам правової держави, де людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (статті 1, 3, 19 Конституції України).

Отже, у контексті вимог статей 73, 74, 77 КАС України судом встановлено, що 26.12.1996 ОСОБА_1 у визначеному законом порядку набув громадянства України та 15.08.2016 добровільно набув громадянство іноземної держави «рф».

Колегія суддів враховує, у цій справі йдеться про позивача, який, імовірно, на час розгляду справи перебуває на території країни-агресора (російської федерації) та добровільно отримав її громадянство.

Це приводить до очевидного висновку про те, що можливості органів державної влади України як щодо перевірки відповідних обставин, так і щодо повідомлення відповідача про розгляд питання про припинення його громадянства є дуже обмеженими.

Саме тому у цій справі відсутні підстави стверджувати, що органи влади України не вжили всіх доступних для них заходів для перевірки факту добровільного набуття позивачем громадянства російської федерації або для забезпечення його участі у вирішенні питання, що стосується його прав.

З огляду на вищенаведене колегія суддів уважає, що відповідачем виконані вимоги статті 77 КАС України щодо доказування правомірності свого рішення.

Водночас з урахуванням фактичних обставин пов`язаних із російською агресією проти Держави Україна, суд оцінює повноваження СБУ у вирішенні цієї справи, з огляду на таке.

Згідно із статтею 1 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі Закон № 2229-XII), Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

За приписами статей 1, 2 Закону № 2229-XII на СБУ як на державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєва важливим інтересам України.

За приписами пунктів 1, 4, 8, 19 статті 24 Закону № 2229-XII СБУ зобов`язана: здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов`язаних з національною безпекою України; здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувальна-підривної діяльності проти України; здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки; здійснювати функцію технічного регулювання у сфері спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв`язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації.

На підставі пунктів 2, 12 частини першої статті 25 Закону № 2229-XII СБУ, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право: подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов`язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці; в інтересах контррозвідки і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на СБУ цим Законом.

Згідно з пунктами 1-4 частини другої статті 7 Закону № 374-IV для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники СБУ мають право: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувальна-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України; мати гласних і негласних штатних і позаштатних працівників, створювати з метою конспірації підприємства, установи та організації, використовувати документи, що зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів органів та підрозділів, що здійснюють контррозвідувальну діяльність.

За такого правового регулювання, СБУ, виконуючи покладені на неї завдання щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєва важливим інтересам України, наділена необхідним обсягом повноважень, зокрема в ході контррозвідувальної діяльності, які дозволяють їй виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави та відповідний вплив цього на ситуацію в країні.

Водночас з вищенаведених обставин та з урахуванням повноважень визначених КАС України, колегія суддів вважає, що адміністративний суд не наділений повноваженнями оцінювати вплив отримання громадянства «рф» позивачем на державну безпеку України. Проте суд ураховує ініціативу СБУ щодо позбавлення позивача громадянства України як виключну компетенцію третьої особи, яка не може бути переоцінена в межах цієї справи.

Також у контексті обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що внаслідок агресивної війни російської федерації проти України, масових злочинів проти людяності, воєнних злочинів, вчинення російською федерацією терористичних актів проти України, з лютого 2022 року припинено поштове сполучення між Україною та російською федерацією, а згодом на підставі Закону України від 01.12.2022 № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» офіційно припинено відносини України з російською федерацією та республікою Білорусь щодо правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах.

Отже, компетентні органи України, зокрема й ДМС України, позбавлені можливості взаємодіяти з відповідними органами російської федерації, зокрема звертатись із офіційними запитами про надання інформації щодо предмету доказування.

Разом із цим, відповідач надав докази, які у сукупності із поясненнями представників позивача свідчать про отримання позивачем громадянства росії.

Така сукупність доказів в цій справі дає змогу суду стверджувати, що позивач набув добровільно та має громадянство іншої держави.

Отже, проаналізувавши належні та допустимі докази у справі та повноваження третьої особи СБУ, колегія суддів не встановила підстав для обґрунтованого сумніву стосовно достовірності встановлених СБУ обставин щодо набуття позивачем громадянства російської федерації.

Отже, вирішення судом спору в цій справі полягає у застосуванні такого стандарту доказування, який визначає, що надані суб`єктом оскарження докази на підтвердження правомірності ухваленого рішення є розумно достатніми та вочевидь переконливими.

Своєю чергою сторона позивача намагалася довести наявність процедурних порушень органів ДМС України, пов`язаних із підготовкою та затвердженням подання про втрату позивачем громадянства України для надсилання до Комісії, а також із виданням Указу Президента України від 28.12.2022 № 898/22 в оспорюваній частині, які за їх наявності не означали б відсутність у позивача громадянства російської федерації та не впливали б на оцінку правомірності дій відповідача з видання цього Указу.

Водночас вимоги законодавства щодо припинення громадянства України внаслідок його втрати через добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача.

Також колегія суддів вважає, що у разі необхідності позивач міг з`ясувати зміст відповідних приписів, які регламентують припинення громадянства України внаслідок його втрати, в осіб, які надають професійну правничу допомогу.

Суд ураховує, що згідно із сталою судовою практикою щодо оцінки подібних правовідносин законодавство України є досить ліберальним щодо поновлення у громадянстві після його втрати.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 2235-ІІІ громадянство України набувається внаслідок поновлення громадянства, порядок якого визначено статтею 10, і позивач може цим ефективним юридичним засобом скористатись.

Наведені висновки узгоджуються з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, сформованою в подібних правовідносинах зокрема постанови від 15.09.2022 у справі № 9901/166/21, від 23.03.2023 у справі № 9901/276/21, від 30.05.2024 у справі № 990/49/23, від 05.09.2024 у справі № 990/163/23.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за встановлених у цій справі обставин, у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин, Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо прийняття рішення про припинення громадянства України та постановляючи Указ Президента України від 28.12.2022 № 898/22 в оспорюваній частині діяв у межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону № 2235-ІІІ, та з урахуванням інформації, зазначеній у поданні відповідних компетентних органів, спрямованих згідно з Конституцією України, законами України, рішеннями Ради національної безпеки і оборони України на досягнення легітимних цілей захисту інтересів національної безпеки.

Підтвердження не знайшли і доводи скаржника про порушення прав позивача, передбачених статтею 25 Конституції України як нормою прямої дії, оскільки він як громадянин України не був позбавлений громадянства України всупереч його волі, проте позивач вчинив самостійні дії які відповідно до вимог закону та відповідної процедури мають наслідком припинення громадянства України.

Отже, відповідач не вчинив дій, спрямованих на позбавлення позивача громадянства України, тоді як позивач вчинив дії, спрямовані на втрату громадянства України, оскільки у повнолітньому віці добровільно набув громадянство іншої держави.

Надані представниками позивача докази щодо наявності у позивача інших паспортів та регулярні відвідини інших країн свідчать про вільне його пересування, у тому числі, за межі росії, що свідчить про користування позивачем правами іноземної держави.

Отже, обставини справи, підтверджені наданими документальними доказами, свідчать про те, що, приймаючи відповідний Указ в частині позивача, Президент України діяв в межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України «Про громадянство України» та з урахуванням подання та пропозицій відповідних компетентних органів.

Колегія суддів наголошує, що Україна є суверенною державою. Однією із ознак державного суверенітету, з огляду на Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об`єднаних Націй, яка прийнята резолюцією 2625 (XXV) Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970, а також інші міжнародні документи, є самостійність у вирішенні будь-яких державних питань.

В Україні існує єдине громадянство, що закріплено у статті 4 Конституції України.

Принцип існування єдиного громадянства, який визначений в Основному Законі України, має поважатися як іншими державами, так і окремими особами.

Отже, ураховуючи вищезазначені встановлені у справі на підставі оцінки доказів обставини, суд доходить висновку, що правові гарантії, визначені статтею 25 Конституції України та пунктом 3 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ, щодо позивача порушені не були, та внаслідок видання Указу від 28.12.2022 № 898/22 він не став апатридом, тобто особою без громадянства.

Згідно із статтею 7 Європейської конвенції «Про громадянство» держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства ex lege або на ініціативу самої держави-учасниці, за винятком, у тому числі (…) добровільного набуття іншого громадянства.

Колегія судів враховує, що позивач втратив громадянство внаслідок добровільного набуття громадянства іншої держави, факт припинення якого ним станом на 28.12.2022 судом не встановлено.

Наведене беззаперечно свідчить про відсутність порушення статті 7 Європейської конвенції про громадянство та статті 8 Конвенції про скорочення без громадянства, які ратифіковані Верховною Радою України.

Отже, підстави вважати виданий Указ від 28.12.2022 № 898/22 в частині, що стосується позивача таким, що порушив принцип верховенства права, відсутні.

Також з урахуванням вищенаведеного колегія суддів констатує, що згідно із пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається внаслідок поновлення громадянства, порядок якого визначено статтею 10 цього Закону.

Проте протягом тривалого часу розгляду справи позивач та його представник не надавали доказів про наміри поновити громадянство, а отже, позивач цим правом не скористався.

Також колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі № 76136/12 «Рамадан проти Мальти», дійшов висновку, що припинення державою особи громадянства, з підстав, визначених законом у цій справі внаслідок набуття громадянства іншої держави, не є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже Суд, перевіривши Указ Президента України від 28.12.2022 № 898/22 за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України, не встановила їх порушень, а отже, відсутні підстави для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою в задоволені позову питання щодо судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 241- 246, 250, 266, 295 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 28.12.2022 №898/22 в частині відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Головуючий суддя: С. М. Чиркін

Судді: А. А. Єзеров

Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук

О. П. Стародуб

Повний текст постанови складений 07.04.2025.