Ухвала від 02.04.2025 по справі 932/13099/24

Справа № 932/13099/24

Провадження № 2/201/1578/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року м. Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Демидова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження питання про прийняття зустрічного позову у справі ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Технофінанс» про визнання кредитного договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Технофінанс» про визнання кредитного договору недійсним.

27 березня 2025 року до суду від Товариство зобмеженою відповідальністю«Фінансова Компанія«Технофінанс» надійшла зустрічна позовна заява про стягнення кредитної заборгованості.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно ч.ч. 1, 2ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з положеннями ч.2 - 3ст.193 ЦПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Умовами пред`явлення зустрічного позову є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним. Тобто такими, що виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного й зустрічного позовів. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно, і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємно суперечливих чи взаємовиключних судових рішень.

Доцільним є сумісний розгляд первісного і зустрічного позову, якщо задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу.

Тлумачення частини другої статті 193 та частини першої статті 194 ЦПК України дає підстави вважати, що зустрічний позов - це самостійна матеріально-правова вимога відповідача до позивача, пред`явлена ним у порядку і в строки, встановлені законом, до позивача для її спільного розгляду з первісним позовом в одному і тому ж провадженні за наявності для цього відповідних умов та підстав.

Згідно з положеннями статті 193 ЦПК України прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є обов`язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень при цьому сам суд першої інстанції визначає взаємопов`язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції. Відповідно за відсутності свавільності суду першої інстанції у порядку розгляду цього питання чи встановлення відсутності порушень при цьому прав сторін чи інших осіб, суд вищої інстанції не вправі втручатися в згадану дискрецію суду першої інстанції.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позовні вимоги за первісним позовом про визнання договору недійсним та зустрічного позову про стягнення заборгованості по кредитному договору не взаємопов`язані з первісним позовом та сумісний розгляд вказаних первісного та зустрічного позовів є недоцільним, оскільки вимоги за позовами мають різний предмет доказування.

Беручи до уваги те, що вирішення питання про прийняття в провадження зустрічного позову є правом суду, суд приходить до висновку про необхідність відмови відповідачу у прийнятті зустрічної позовної заяви, однак, це не позбавляє останньої права звернутись до суду із зазначеним позовом в загальному порядку.

При цьому, повернення зустрічного позову не обмежує право відповідача звернутись до суду з позовною заявою на загальних підставах.

При цьому, суд також враховує, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom) від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 19.06.2001 року вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Із зазначеного слідує, що повернення зустрічної позовної заяви у відповідності до ст. 194 ЦПК України не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не позбавляє права позивача (заявника) на повторне звернення до суду із позовом.

Приймаючи до уваги все вищезазначене, суд приходить до висновку про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.193,194 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В прийнятті зустрічної позовної заяви Товариство зобмеженою відповідальністю«Фінансова Компанія«Технофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення, у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя С.О. Демидова