Постанова від 02.07.2025 по справі 911/3736/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/3736/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєв В.А. (головуючий), Берднік І.С., Міщенко І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

офісу ГП - Шапка І.М.

позивача - не з`явився

відповідача - 1 - не з`явився

відповідача - 2 - Тимофіюк Г.О.

третьої особи на стороні позивача - 1 - не з`явився

третьої особи на стороні позивача - 2 - Скляренко О.П.

третьої особи на стороні відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 (у складі колегії суддів: Коробенко Г.П. (головуючий), Тищенко О.В., Кравчук Г.А.)

та рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2024 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області

до: 1. Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярська лісова дослідна станція",

2. Громадська організація "Мальовниче передмістя"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Закрите акціонерне товариство "Топаз-Електронікс"

про визнання недійсними рішень, витребування на користь держави земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 23.12.2021 заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Позивач, Обухівська РДА) до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Відповідач-1, Рада,) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" (далі - Відповідач-2, ТОВ "Ходосівські системні інвестиції", Скаржник) про (з урахуванням заяви від 17.02.2022 про зміну предмета позову):

1) визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради від 27.07.1999 №57/1 "Про передачу до земель запасу сільської ради земель Боярської ЛДС";

2) визнання недійсними рішення 12 сесії Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 "Про затвердження технічної документації та надання в довгострокову оренду" та "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)" із всіма подальшими змінами до них;

3) визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 04.03.2004 № 1052 та № 1056 (площею 13,9 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0013, площею 4,7331 га з кадастровим номером 3222487001:01:002:0016) із всіма подальшими змінами;

4) витребування спірних земельних ділянок з володіння Ради на користь держави в особі Обухівської РДА.

1.2. Позов мотивований тим, що спірні земельні ділянки незаконно вибули з власності держави всупереч вимогам земельного та лісового законодавства, оскільки були розташовані за межами населеного пункту, а тому вилучені з земель лісового фонду за рішенням не уповноваженого на це органу - Ради, чим було порушено право держави в особі Обухівської РДА.

Оскільки Відповідачем-2 набуто право користування земельними ділянками, які незаконно вибули із власності держави, то, відповідно, і подальші рішення про затвердження проектів відведення та договори оренди земельних ділянок укладені з порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, спірні ділянки мають бути повернуті державі в особі Позивача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023, позов задоволено, визнано недійсними спірні рішення Ради, договори оренди земельних ділянок та витребувано їх з незаконного володіння Відповідача-1 на користь держави в особі Позивача.

2.2. Суди виходили з того, що на момент прийняття Радою рішення від 27.07.1999 № 57/1 спірні земельні ділянки знаходилися за межами населеного пункту села Ходосівка та відносилися до земель лісового фонду (ліси першої групи). В силу положень статей 13, 14, 29, 32 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) припинення права користування, надання таких земель у тимчасове користування з переведенням у категорію нелісових належало до повноважень відповідних Рад народних депутатів, проте вилучення таких земель для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства, допускалося виключно за рішенням Верховної Ради України. Отже рішення від 27.07.1999 № 57/1 прийняте всупереч вимог законодавства, оскільки Рада не є та не була розпорядником земельних ділянок державної власності. Більше того, вилучення земельних ділянок, зайнятих лісами першої групи, їх переведення до іншої категорії земель відбулося без згоди постійного землекористувача - Боярської лісової дослідної станції (далі - Боярська ЛДС).

2.3. Розглядаючи заяву ТОВ "Ходосівські системні інвестиції" про застосування наслідків пропуску позовної давності суди зазначили, що Прокурор дізнався про наявність підстав для перевірки законності відведення спірних земельних ділянок у користування Відповідачу-2 лише з листа Національного університету біоресурсів і природокористування України від 06.05.2021 №0873, а отже строк позовної давності Прокурором не пропущено.

2.4. Постановою Верховного Суду від 13.09.2023 вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду. При цьому суд касаційної інстанції вказав на передчасність висновків судів про дотримання строку позовної давності та зазначив, що Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе і обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Тому суди попередніх інстанцій, констатуючи неможливість обізнаності прокурора з фактом порушення інтересів держави раніше 2021 року, не врахували, що відповідно до наданих прокуратурі Законом України "Про прокуратуру" (в редакції на час виникнення спірних відносин) повноважень вона здійснює прокурорський (загальний) нагляд за відповідністю актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам (статті 9, 19), а до повноважень прокурора належить, зокрема, вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення (стаття 20). В такий спосіб прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень з нагляду за додержанням і застосуванням законів, передбачених Законом України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній як на час прийняття Відповідачем-1 оспорюваних рішень, так і пізніше) виявити порушення Радою вимог чинного законодавства. Суд касаційної інстанції у постанові від 13.09.2023 вказав, що суди не звернули увагу на те, що відповідно до встановлених у справі обставин з метою переведення спірних земельних ділянок до нелісових та їх подальшого відведення АТЗТ "Топаз-Електронікс" для розміщення бази відпочинку в 1999 році було отримано численні погодження компетентних контролюючих органів, зокрема Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Києво-Святошинської районної ради.

Також Верховний Суд зазначив, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства не змінює порядку перебігу позовної давності. Також підставою направлення справи на новий розгляд стала необхідність встановити, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач.

2.5. За наслідками нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 06.08.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025, позов задоволено повністю.

Місцевий та апеляційний суди, врахувавши викладені у постанові від 13.09.2023 вказівки Верховного Суду, встановили, що, оскільки вимогу про застосування наслідків спливу строку позовної давності заявив лише Відповідач-2, то необхідно розглядати питання спливу позовної давності виключно стосовно тих позовних вимог, які заявлені до ТОВ "Ходосівські системні інвестиції", а саме щодо визнання недійсними договорів оренди спірних земельних ділянок.

Крім того суди виснували, що обізнаність уповноважених на розпорядження та здійснення контролю органів держави, в тому числі прокурора, про наявність договорів оренди земельних ділянок зі всіма подальшими змінами, а також надання дозволів у сфері архітектури, будівництва, землевпорядкування (за відсутності обізнаності щодо незаконного вилучення цих земель неуповноваженим на розпорядження землями державної власності суб`єктом та переведення цих земель до земель запасу сільської ради) саме по собі не свідчить про початок перебігу позовної давності, оскільки, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду та відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, її початок пов`язаний з тим, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення права або про особу, яка його порушила, а не про наявність оскаржуваного акту чи правочину.

Відтак суди врахували, що момент обізнаності про укладання договорів оренди спірних земельних ділянок не співпадає з моментом, коли держава в особі своїх уповноважених органів довідалась або могла довідатись про порушене право, що підтверджується змістом цих договорів, у яких прямо зазначено, що спірні земельні ділянки перебувають у державній власності, що також свідчить про суперечливий та прихований характер спірних правовідносин з урахуванням того, що стороною договору є орган місцевого самоврядування, який сам прийняв рішення про вилучення земель з державної власності, перевів до комунальної власності (до земель запасу) та згодом, без згадки про таке рішення, передав у користування як землі державної власності, обґрунтовуючи своє право орендодавця не спірним рішенням, а затвердженим нещодавно проектом формування території і встановлення меж сільської ради.

Суди також дійшли висновку, що Позивач став уповноваженим органом держави щодо розпорядження спірними землями в межах позовної давності, відтак, у контексті з`ясування для нього питання спливу позовної давності конкретна дата не має значення, оскільки строк позовної давності для Позивача почався з 27.05.2021 в порядку статті 261 Цивільного кодексу України (як для особи, яка могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила).

Стосовно правонаступництва між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією та Обухівською РДА то, оскільки повноваження з розпорядження спірними землями до останньої перейшли саме з 27.05.2021, участь Києво-Святошинської районної державної адміністрації у погодженні питань щодо спірної земельної ділянки оцінені судом з урахуванням її попередніх повноважень, до яких не входило розпорядження такими земельними ділянками, а у свою чергу Відповідачем-2 не наведено суду доводів щодо обізнаності Києво-Святошинської районної державної адміністрації про укладення спірних договорів оренди.

2.6. ТОВ "Ходосівські системні інвестиції" не погодилося з такими судовими рішеннями та оскаржило їх у касаційному порядку.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 13.05.2025 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У своїй касаційній скарзі Відповідач-2 просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 і рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Прокурора.

3.3. Доводами касаційної скарги ТОВ "Ходосівські системні інвестиції" визначило:

- застосування судами статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків про її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, у постановах Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 911/3736/21, від 24.04.2019 у справі № 373/2991/14, від 22.05.2019 у справі № 234/3341/15, від 19.10.2022 у справі № 527/194/19, від 17.10.2019 у справі № 359/2012/15, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 17.10.2019 у справі № 359/2012/15, від 24.04.2019 у справі № 373/2991/14;

- застосування судами попередніх інстанцій норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 369/9036/17;

- не дослідження судами наявних у матеріалах справи доказів, а саме 1) рішення Києво-Святошинської районної ради Київської області XXIII скликання від 30.09.1999 № 7-82 "Про створення земель запасу сільських рад" (це рішення, за доводами Скаржника, стало підставою для набуття спірних земельних ділянок у власність Ходосівської сільської ради, а не оспорюване рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 року, як помилково виснували суди попередніх інстанцій), 2) відповіді архіву Бучанської районної державної адміністрації № 05-06/100 від 24.02.2023, відповідно до якої оспорюване рішення виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 знаходиться в оригіналі у фонді Р-35 архіву Бучанської районної державної адміністрації.

3.4. Прокурор та інші учасники справи не скористалися правом надати Суду відзив на касаційну скаргу.

3.5. 03.06.2025 до Суду надійшли письмові пояснення від ТОВ "Ходосівські системні інвестиції", Феодосівської сільради та Громадської організації "Мальовниче передмістя". Розглянувши їх у судовому засіданні, заслухавши з цього питання представників учасників, Верховний Суд протокольною ухвалою постановив долучити їх до матеріалів справи та залишити без розгляду як такі, що подані з порушенням строку, встановленого ухвалою від 13.05.2025 (до 30.05.2025).

3.6. Безпосередньо у день судового засідання, 02.07.2025 о 12 годині 55 хвилин, через приймальню громадян Скаржником подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому клопотання здебільшого дублює зміст касаційної скарги (в частині посилання на постанови Верховного Суду у справах № 359/2012/15, № 373/2991/14, № 527/194/19), а в іншій частині наводить доводи, що не були підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Оскільки зазначене клопотання Скаржником не було направлено іншим учасникам справи, Суд оголосив перерву у судовому засіданні задля забезпечення їх права на ознайомлення з доводами вказаного процесуального документа.

Після перерви судове засідання було продовжено та відмовлено ТОВ "Ходосівські системні інвестиції" у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на відсутність підстав (обґрунтування виключної правової проблеми або необхідності відступу).

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 вилучено з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельну ділянку площею 19,3 га та передано її до складу земель запасу вказаної сільської ради в зв`язку з добровільною відмовою землекористувача.

4.2. Актом вибору та обстеження земельної ділянки від 10.11.1999 попередньо погоджено розміщення бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" на земельній ділянці площею 13,9 га, розташованій у с. Ходосівка в кварталі 61 (виділи 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 26 та 29), ліси першої групи, які генеральним планом села Ходосівка передбачені під організацію культурно-оздоровчого відпочинку населення.

4.3. Погодження розміщення бази відпочинку на вказаній земельній ділянці було надано Києво-Святошинською районною санітарно-епідеміологічною станцією (висновок №2044 від 10.11.1999); Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів (висновок №217 від 11.11.1999); Відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації (висновок №115-05-11 від 11.11.1999); Києво-Святошинська районною радою (висновок №211 від 25.11.1999).

Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" Державного комітету лісового господарства також дало згоду на переведення лісових земель до нелісових для подальшого використання під базу відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" з правом вирубки дерев під забудову (лист №01/544 від 26.11.1999).

4.4. Рішенням виконавчого комітету Ходосівської сільської ради №81/97 від 29.11.1999 затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва бази відпочинку АТЗТ "Топаз-Електронікс" та надано останньому в постійне користування земельну ділянку площею 13,9 га лісів першої групи за рахунок земель запасу.

4.5. Згідно висновку №66-05 від 02.11.1999 Київського відділення інституту землеустрою вказана земельна ділянка розташована у с. Ходосівка у кварталі 61 та належить до лісів першої групи.

4.6. Рішеннями Ходосівської сільської ради від 07.02.2004 затверджено технічну документацію із землеустрою та переоформлено право постійного користування АТЗТ "Топаз-Електронікс" земельними ділянками площею 13,9 га та 4,7331 га на право користування на умовах оренди строком на 49 років.

4.7. На виконання вказаних рішень 04.03.2004 між Ходосівською сільською радою та АТЗТ "Топаз-Електронікс" укладено два договори № 1052 та № 1056 оренди земельних ділянок площею відповідно 13,9 га (кадастровий номер 3222487001:01:002:0013) та 4,7331 га (кадастровий номер 3222487001:01:002:0016) для розміщення бази відпочинку (далі - спірні земельні ділянки).

4.8. Рішенням Ходосівської сільської ради від 15.09.2007 № 258 внесено зміни до власних рішень від 07.02.2004 та замінено в тексті слова "АТЗТ Топаз-Електронікс" словами "ТОВ Ходосівські системні інвестиції".

4.9. Державне підприємство "Науково дослідний та проектний інститут землеустрою" листом від 20.06.2022 № 32-0.19-125/2-22 повідомило, що згідно з проектом формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради за 1994 рік (картографічні матеріали "Склад земельних угідь по землекористувачах") спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту.

4.10. У свою чергу Рада посилається на те, що доводи Прокурора про знаходження спірних земельних ділянок поза межами населеного пункту ґрунтуються виключно на картографічних матеріалах проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської ради та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області, який розроблений Київським відділенням Інституту землеустрою Української академії аграрних наук за 1994 рік, а саме: "Складом земель угідь по землекористувачах в межах Ходосівської сільської ради народних депутатів", однак проект встановлює межі населеного пункту після його затвердження уповноваженим на те органом в порядку та у спосіб, передбачений чинним на той час законодавством.

Відповідач-1 зазначає, що до матеріалів справи не надано інформації та належних доказів про затвердження проекту формування території і встановлення меж населеного пункту та у зв`язку з цим наполягає, що і станом на 1999 рік, і станом на дату укладання договорів оренди у 2004 році, і станом на дату державної реєстрації прав на земельні ділянки у 2013 році спірні земельні ділянки знаходились у межах населеного пункту.

На підтвердження своїх доводів Рада надала лист головного Управління Держгеокадастру у Київській області від 17.11.2021, рішення про встановлення меж окремих населених пунктів Київської обласної ради № 183-14-XXIV від 27.05.2004, яким, зокрема, затверджено проект землеустрою с. Ходосівка.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представників учасників, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Стаття 13 Конституції України проголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України унормовано, що Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

5.3. Згідно абзацу 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

5.4. Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення від 27.07.1999) земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього. Гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря регулюються спеціальним законодавством України і Республіки Крим.

5.5. В силу статті 4 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на 27.07.1999) усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

За статтею 6 Лісового кодексу України усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

5.6. В силу частини першої статті 2 Земельного кодексу України, відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу.

5.7. Згідно зі статтею 77 Земельного кодексу України землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Також за приписами Земельного кодексу України переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

5.8. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 11 Лісового кодексу України повноваження у галузі регулювання лісових відносин з розпорядження лісовим фондом належить до відання Верховної Ради України. До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території (відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Лісового кодексу України) належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними. До відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на відповідній території (відповідно до пункту 3 частини першої статті 14 Лісового кодексу України) належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у тимчасове користування для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та припинення права користування ними.

У свою чергу до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території (відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 16 Лісового кодексу України) належить надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

5.9. Згідно з частиною першою статті 32 Земельного кодексу України вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) за межами населених пунктів для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

5.10. На момент прийняття оскаржуваного рішення статтею 4 Земельного кодексу України було унормовано, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

5.11. Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до пункту 6-1 Прикінцевих положень Лісового кодексу України всі матеріали лісовпорядкування, поділу лісів на категорії, виділення особливо захисних лісових ділянок, лімітів на використання природних ресурсів у межах територій природно-заповідного фонду, розрахункові лісосіки, які діяли на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", залишаються чинними до завершення строку їх дії.

5.12. В такий спосіб та додатково зважаючи на вимоги статті 16 Лісового кодексу України компетенція сільських і селищних рад в галузі регулювання лісових відносин на їх території обмежувалась можливістю надавати у постійне користування земельні ділянки лісового фонду, що знаходились в межах населеного пункту. До відання сільських і селищних рад, як виняток, відносилось також надання таких ділянок для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування. Вбачається, що вказана ділянка була надана для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, що не співвідноситься з компетенцією ради.

5.13. Також Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що вилучення та передача лісових земель, які знаходяться за межами населеного пункту і містять ліси першої групи для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до чинного при прийнятті оскаржуваного рішення Земельного кодексу України, допускалась лише у виняткових випадках і тільки за рішенням Верховної Ради України. Тобто навіть за відсутності заперечень Національного аграрного університету щодо передачі частини земель Хотівського лісництва Боярської ЛДС у Відповідача-1 не було підстав для вилучення лісів першої групи всупереч порядку, передбаченого законом.

5.14. Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема шляхом визнання правочину недійсним.

За приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

5.15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 виснувала, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

5.16. Як встановили суди, ліси Хотівського лісництва Боярської ЛДС, зокрема квартали 56-61, не входили в межі населених пунктів. Це вбачається з планшета № 5 лісовпорядкування 1987 року, з акта польового обстеження і погодження меж населених пунктів в межах території Ходосівської сільської ради народних депутатів від 10.10.1994, з проекту організації та розвитку лісового господарства Боярської ЛДС за 1998 рік, зі схеми поділу Боярської ЛДС, з плану лісонасаджень Хотівського лісництва за 1997 рік. Наведені докази переконливо свідчать про те, що ліси Хотівського лісництва Боярської ЛДС, зокрема квартали 56-61, не входили в межі населених пунктів, а, відтак, і спірні ділянки, які вилучені з 61 кварталу, також не могли входити в межі села Ходосівка станом на момент прийняття спірного рішення від 27.07.1999.

5.17. За результатом оцінки вказаних доказів у сукупності суди дійшли висновку про належність спірної земельної ділянки до відання Боярської ЛДС ще до прийняття Ходосівською сільською радою спірного рішення 27.07.1999 (яке містить запис "вилучити з користування Хотівського лісництва Боярської ЛДС земельну ділянку площею 19,3 га").

5.18. Зважаючи на вищевказане суди попередніх інстанцій правильно відхилили твердження відповідачів про перебування спірних земельних ділянок за межами кварталу 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС.

5.19. Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність погодження Боярської ЛДС на вилучення спірних земельних ділянок лісництва до земель запасу сільської ради та про те, що належними доказами не доведено знаходження спірних земельних ділянок саме у межах населеного пункту.

Так само обґрунтовано суди зазначили, що спірні земельні ділянки належали саме до земель лісового фонду, оскільки в силу статті 4 Лісового кодексу України (в редакції на час ухвалення спірного рішення) усі ліси на території України становлять її лісовий фонд; до лісового фонду відносяться також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

5.20. Узагальнюючи наведені докази та обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність тієї обставини, що на час прийняття Ходосівською сільською радою рішення № 57/1 від 27.07.1999 земельна ділянка площею 19,3 га розташовувалася у кварталі 61 Хотівського лісництва Боярської ЛДС. У той час ця земельна ділянка відносилась до лісового фонду, містила на своїй території ліси першої групи, перебувала за межами населеного пункту та знаходилась у користуванні Боярської ЛДС.

5.21. В такий спосіб спірне рішення могло бути прийняте виключно Верховною Радою України. Проте ні її погоджень, ні згоди щодо можливості здійснення передачі лісів першої групи до земель запасу Ходосівській сільській раді та подальшого їх використання в рекреаційних цілях, ні доказів делегування права прийняття таких рішень сільській раді у ході розгляду справи судами не встановлено. За таких обставин відсутність спрямованого на відчуження з державної власності земельної ділянки рішення уповноваженого органу державної влади (Верховної Ради України) свідчить про те, що держава як власник волю на таке відчуження (вилучення) не виявляла.

5.22. Підсумовуючи викладене суди попередніх інстанцій прийшли до правильних висновків, що при вилученні спірних ділянок та їх передачі у користування Відповідачу-2 Ходосівська сільська рада порушила порядок, визначений земельним та лісовим законодавством, щодо вилучення земельної ділянки у Боярської ЛДС та зміни її цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі оздоровчого та рекреаційного призначення.

5.23. За наведених обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначені вище порушення норм земельного та лісового законодавства є підставою для визнання недійсним рішення Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 як такого, що прийнято суб`єктом, який не був наділений відповідними правомочностями в силу вимог чинного на той момент законодавства, що призвело до вибуття з державної власності особливо цінних лісових земель.

У свою чергу рішення ради від 07.02.2004 є похідними рішеннями, якими вирішено питання про набуття АТЗТ "Топаз-Електронікс" права користування земельними ділянками на умовах оренди строком на 49 років. На підставі рішень від 07.02.2004 у подальшому були укладені оспорювані Прокурором договори оренди.

Зважаючи, що вилучення земельної ділянки відповідно до рішення № 57/1 від 27.07.1999 відбулося з порушенням закону та без наявності на те повноважень то, відповідно, і рішення від 07.02.2004 про затвердження проекту землеустрою з метою надання права оренди вилучених з користування лісництва земельних ділянок підлягають визнанню недійсними, як і укладені на їх підставі договори оренди цих земельних ділянок.

5.24. Зважаючи на усталену практику Верховного Суду, обраний Прокурором спосіб захисту порушеного права держави є таким, що може забезпечити реальне поновлення такого права.

5.25. З огляду на викладене суди дійшли обґрунтованого висновку, що позовна вимога Прокурора про повернення державі незаконно вилучених рішенням Ходосівської сільської ради № 57/1 від 27.07.1999 земельних ділянок підлягає задоволенню.

5.26. Розглянувши доводи касаційної скарги щодо застосування наслідків пропуску Прокурором строку позовної давності Верховний Суд зазначає наступне.

5.27. Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно статті 257 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.28. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17.

5.29. Як виснувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, у спорі з декількома належними відповідачами, у яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Такі ж висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15.

5.30. Враховуючи, що вимогу про застосування наслідків спливу строку позовної давності заявив Відповідач-2, суди попередніх інстанцій правомірно виснували про дослідження цього питання лише стосовно позовних вимог, заявлених до ТОВ "Ходосівські системні інвестиції", а саме щодо визнання недійсними договорів оренди.

5.31. Суди належним чином врахували вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.09.2023 у цій справі № 911/3736/21 та зазначили, що обізнаність уповноважених на розпорядження та здійснення контролю органів держави (зокрема і Прокурора) про наявність договорів оренди спірних земельних ділянок із всіма подальшими змінами, а також надання дозволів у сфері архітектури, будівництва, землевпорядкування, за відсутності обізнаності щодо незаконного вилучення цих земель неуповноваженим на розпорядження землями державної власності суб`єктом та переведення цих земель до земель запасу сільської ради, саме по собі не свідчить про початок перебігу позовної давності, оскільки, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду та відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, її початок пов`язаний з тим, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення права або про особу, яка його порушила, а не про наявність оскаржуваного акту чи правочину.

5.32. При цьому суди також обґрунтовано врахували позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16: відповідно до частини п`ятої статті 1 Лісового кодексу України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

5.33. З урахуванням вищевказаної позиції Верховного Суду та загальної можливості перебування земель лісового фонду в комунальній власності та приватному користуванні, при вирішенні питання початку перебігу позовної давності щодо позовних вимог у цій справі, суди врахували, що момент обізнаності про укладання договорів оренди земельних ділянок (зокрема відносно Відповідача-2) не співпадає з моментом, коли держава в особі своїх уповноважених органів довідалась або могла довідатись про порушене право, що підтверджується змістом цих договорів, згідно яких спірні земельні ділянки перебувають у державній власності, що також свідчить про суперечливий та прихований характер спірних правовідносин, оскільки стороною договорів є орган місцевого самоврядування, який прийняв рішення про вилучення земель з державної власності та перевів їх до комунальної власності (до земель запасу), але у подальшому, без згадки про таке рішення, передав у користування як землі державної власності, вже обґрунтовуючи своє право орендодавця затвердженим нещодавно проектом формування території і встановлення меж сільської ради.

5.34. Колегія суддів звертається до послідовної та усталеної практики Верховного Суду, згідно якої початок перебігу позовної давності розпочинається не з моменту, коли певний орган видав акт, на підставі якого відбулося відчуження майна, а з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, або прокурор. Такий момент суд має встановити щодо кожної ефективної позовної вимоги, про застосування наслідків спливу позовної давності за якою подав заяву належний за цією вимогою відповідач. Відомості про отримання прокурором даних саме про порушення права власності держави на конкретний об`єкт раніше, ніж про таке порушення дізнався відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, мають бути підтверджені належними доказами. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Така позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 369/3722/22.

5.35. У постанові від 20.06.2023 у справі № 922/243/22 Верховний Суд виснував, що для правильного застосування частини першої статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

5.36. Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 914/2005/19, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

5.37. При визначенні початку перебігу позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.

5.38. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що на момент звернення Прокурора з позовом до суду в цій справі (21.12.2021), державним органом, до компетенції якого віднесено повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками є Обухівська районна державна адміністрація. Водночас право на розпорядження цими ділянками на час їх вилучення у попереднього землекористувача мала Верховна Рада України.

5.39. При цьому учасниками справи не надано відомостей щодо обізнаності про спірні правовідносини Верховної Ради України як єдиного державного органу, що у 1999 році мав право вилучати землі за межами населеного пункту, з розташованими на ній лісами першої групи, для інших потреб, окрім ведення лісового господарства. Також з матеріалів справи вбачається, що питання відчуження спірних земельних ділянок Верховною Радою України не розглядалось.

5.40. Зважаючи на наведені законодавчі зміни суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Позивач став уповноваженим органом держави щодо розпорядження спірною земельною ділянкою 27.05.2021, тому позов у цій справі, з урахуванням вимог статті 261 Цивільного кодексу України, подано у межах строку позовної давності (21.12.2021).

5.41. При цьому Суд враховує, що відповідно до встановлених судами обставин справи, на підставі оцінених ними доказів спірні земельні ділянки було надано для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. У той же час у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо знаходження на них об`єктів нерухомого майна, зокрема бази відпочинку, для розміщення та розширення якої надано вказані ділянки.

5.42. Крім того, як було наголошено в судовому засіданні представником Громадської організації "Мальовниче передмістя" та не заперечувалося Скаржником, на спірній земельній ділянці з моменту укладення договору її оренди більше п`ятнадцяти років фактично не здійснювалася діяльність, яка могла б свідчити про порушення лісового законодавства.

5.43. В такий спосіб така поведінка не тільки не свідчить про добросовісність набуття права та відсутність порушень, а і має ознаки спрямування на їх приховування.

5.44. З урахуванням обставин цієї справи № 911/3736/21, враховуючи позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що за наявності органу виконавчої влади, який наділений повноваженнями державного нагляду (контролю) у відповідній сфері, районна державна адміністрація без наявності у неї конкретних повноважень зі здійснення контролю у спірній сфері, за загальним правилом та в силу приписів частини другої статті 19 Конституції України, не має можливості самостійно встановити обставини порушень з питань, що не віднесені до її повноважень, а тому довідатись або мати змогу довідатись про зазначені порушення могла лише після проведення відповідної перевірки уповноваженим державним органом контролю.

5.45. Також на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 13.09.2023 у цій справі, суди дослідили та встановили, що Прокурором та іншими учасниками справи не було пропущено строку позовної давності.

5.46. Вищенаведені норми закону та усталена судова практика свідчить про те, що оскаржувані Відповідачем-2 судові рішення не суперечать, а, навпаки, узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі.

5.47. При цьому Суд враховує, що у своїй касаційній скарзі ТОВ "Ходосівські системні інвестиції" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Прокурора. Таким чином він фактично звертається до Верховного Суду з проханням про встановлення на підставі оцінених доказів інших обставин, аніж це було встановлено судами попередніх інстанцій, зокрема на виконання вказівок Верховного Суду у постанові від 13.09.2023.

Тобто суть касаційної скарги полягає у спонуканні Верховного Суду саме до переоцінки доказів та встановлення обставин, що виходить за межі розгляду суду касаційної інстанції, визначені частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, за вимогами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.48. В такий спосіб господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що заявлені Прокурором вимоги підлягають задоволенню.

5.49. Як наслідок, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.50. Інші доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди Скаржника з вказаними рішеннями, до спонукання Суду переоцінити докази та не є підставами для їх скасування.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.5. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга ТОВ "Ходосівські системні інвестиції" підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на заявника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ходосівські системні інвестиції" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2024 у справі № 911/3736/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко