Постанова від 18.03.2025 по справі 910/11184/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2025 р. Справа№ 910/11184/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 18.03.2025,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 (повний текст складено та підписано 25.12.2024)

у справі №910/11184/24 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

про стягнення 1 180 209,73 грн, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі, відповідач) про стягнення 1 180 209,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення норм чинного законодавства України не повернув позивачу 1 080 807,71 грн безпідставно отриманих коштів (сума безпідставно відшкодованої позивачем Акціонерному товариству «КБ «Глобус» банківської гарантії №30037 від 01.12.2022, сплаченої Банком на вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» у зв`язку з невиконанням ТОВ «ТК «Спецзапчасть» належним чином своїх зобов`язань за Договором №4600006922 від 21.12.2022). За доводами позивача факт відсутності порушення зобов`язань позивачем на момент звернення відповідача 28.09.2023 з необґрунтованою вимогою до АТ «КБ «Глобус» щодо сплати коштів за банківською гарантією №30037 від 01.12.2022 є встановленим та доведеним належними доказами у межах розгляду справ №910/14532/23 та №910/15356/23.

Також у зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно набутих коштів, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 69 171,69 грн інфляційних витрат та 30 230,33 грн 3% річних.

Правові підстави позову - положення статей 1212 та 625 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/11184/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» задоволено в повному обсязі.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» 1 080 807,71 грн, інфляційні збитки - 69 171,69 грн, 3% річних - 30 230,33 грн, витрати по сплаті судового збору - 42 705,15 грн.

В обґрунтування прийнятого рішення місцевий господарський суд зазначив, що виплата грошових коштів позивачем за Гарантією відбулася за відсутності гарантійного випадку, а тому такі кошти набуті відповідачем безпідставно та підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Також судом здійснено перевірку розрахунків 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що вони виконані арифметично правильно й позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, встановлюючи факт безпідставності набуття відповідачем коштів за банківською гарантією, суд послався на обставини, встановлені в судових рішеннях, прийнятих у господарських справах №910/14532/23 та №910/15356/23.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 13.01.2025 через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вказане рішення є необґрунтованим, оскільки воно ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи; за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, фактичним обставинам справи; а також таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

На переконання ТОВ «Оператор ГТС України» оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки місцевий господарський суд, встановивши обставини того, що виплата грошових коштів позивачем за гарантією відбулася за відсутності гарантійного випадку, при цьому послався лише на факти, встановлені у справі №910/14532/23 та у справі №910/15356/23. Однак, розглядаючи справу №910/11184/24, суд першої інстанції мав би самостійно оцінити обставини (факти) щодо порушення з боку позивача виконання умов договору про закупівлю від 21.12.2022 № 4600006922, що стало підставою для стягнення банківської гарантії Відповідачем, а не обмежитись посиланням на нібито встановлені факти у справах №910/14532/23 та №910/15356/23.

Суд першої інстанції в порушення вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 610 Цивільного кодексу України в оскаржуваному рішенні не надав жодної правової оцінки доказам відповідача, а саме Актам приймання товарів за кількістю та якістю від 11.05.2023 №67, від 30.05.2023 №1099, які були підписані із зауваженнями до поставлених Товарів, та в подальшому такі недоліки, зазначені в актах приймання товарів за кількістю та якістю, не були усунуті позивачем, що є свідченням неналежного виконання ТОВ «ТК «Спецзапчасть» взятих на себе зобов`язань та навпаки підтвердженням правомірності дій відповідача на звернення стягнення на забезпечення зобов`язання відповідно до умов банківської гарантії від 01.12.2022 №30037.

При цьому, у відповідності до пункту 5.10. Договору приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за цим Договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів.

Також судом першої інстанції грубо порушено частину 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно стягнуто з відповідача 25 000,00 грн витрат на правничу допомогу за відсутності в матеріалах справи доказів (договорів, рахунків тощо), які мали б бути подані позивачем до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Такі докази позивачем не подавались, при тому, що в позовній заяві позивачем заявлено орієнтовні витрати, а докази понесення позивачем витрат останній зазначив, що будуть надані додатково після складання між позивачем та адвокатом актів наданих послуг.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

03.02.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Позивач наголошує, що ТОВ «Оператор ГТС України» в апеляційній скарзі викладено ті ж самі обґрунтування вимог, які були викладені у позовній заяві та яким суд першої інстанції надав об`єктивну, повну та правомірну оцінку.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №920/111/19, постанові Верховного Суду від 07.02.2017 у справі №910/19256/16, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу №910/11184/24, мав би самостійно оцінити обставини (факти) щодо порушення з боку позивача виконання умов договору про закупівлю від 21.12.2022 №4600006922, що стало підставою для стягнення банківської гарантії відповідачем, а не обмежуватись посиланням на нібито встановлені факти у справі №910/14532/23 та №910/15356/23. Разом із цим, скаржником ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі не зазначено, чому у цьому конкретному випадку суд першої інстанції не мав застосовувати принцип преюдиціальності, які саме обставини у межах цієї справи унеможливлюють застосування цього принципу до спірних відносин. Натомість, Відповідач лише викладає ті ж самі обставини, яким була надана оцінка у межах справ №910/14532/23 та №910/15356/23, та за результатами розгляду яких судами встановлено саме факт належного виконання ТОВ «ТК «Спецзапчасть» своїх зобов`язань за Договором від 21.12.2022 №4600006922.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/11184/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11184/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

20.01.2025 матеріали справи №910/11184/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/11184/24, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 25.02.2025.

У судове засідання, призначене на 25.02.2025, до суду апеляційної інстанції з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 розгляд справи №910/11184/24 відкладено на 18.03.2025.

02.03.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» про участь його у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

У судовому засіданні 18.03.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 18.03.2025 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

21.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» (постачальник, позивач) укладено Договір про закупівлю №4600006922 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця підіймально-транспортувальне обладнання (вилкові автонавантажувачі) (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в Додатку 1 до цього Договору (далі - Специфікація 1), та надати послуги (далі - послуги), зазначені у специфікації, яка наведена в Додатку 3 до цього Договору (далі - Специфікація 2), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі товари та надалі послуги.

Згідно з пунктом 3.1. Договору ціна цього договору визначається загальною вартістю товарів та послуг, зазначених у Специфікації 1 та Специфікації 2 до цього договору, та становить 21 809 954,16 грн, у тому числі ПДВ 3 634 992,36 грн.

Відповідно до умов пункту 4.1. Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі в національній валюті шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у розділі 15 цього договору, у строк не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що постачальник зобов`язується передати покупцю товари та надати послуги у кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації 1 та Специфікації 2 до цього договору.

Відповідно до пункту 5.9. Договору право власності на товари переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною.

Так, пунктом 5.9 Договору передбачено, що право власності на товари переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною.

Приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством (пункт 5.10. Договору).

За змістом пункту 5.11. Договору датою поставки товарів за цим договором є дата підписання покупцем акту приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.16. цього договору та передачі постачальником покупцю в повному обсязі обумовлених цим пунктом документів.

Відповідно до пункту 5.16. Договору приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акту приймання товарів за кількістю та якістю.

Приймання покупцем розпочинається з перевірки якості та кількості поставленого товару вимогам цього договору та положенням Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № п-6, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965, та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості №п-7, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, що застосовуються до правовідносин сторін за цим договором в тій частині, що не суперечать умовам, встановленим цим договором (пункт 5.16.1. Договору).

Покупець в односторонньому порядку підписує акт приймання товарів за кількістю та якістю у порядку, передбаченому цим договором. У випадку участі постачальника у прийманні товарів за кількістю та якістю, відповідний акт підписується обома сторонами цього Договору (пункт 5.16.2. Договору).

Пунктом 7.15. Договору передбачено, що відповідно до тендерної документації процедури закупівлі/оголошення про проведення спрощеної закупівлі по предмету закупівлі: підіймально-транспортувальне обладнання (Вилкові автонавантажувачі) обладнання згідно оголошення про проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі №UA-2022-09-21-007719-а, оприлюдненого на веб-порталі Уповноваженого органу 21 вересня 2022 року, постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору: безвідкличну безумовну банківську гарантію (далі - Гарантія 1) на суму 1 080 807,71 грн, що становить 5% від вартості товарів та безвідкличну безумовну банківську гарантію (далі - Гарантія 2) на суму 9 690,00 грн, що становить 5% від вартості послуг.

Судом установлено, що на виконання пункті 7.15. Договору позивачем було надано відповідачу Банківську гарантію №30037 від 01.12.2022, гарантом за якою є Акціонерне товариство «Комерційний банк «Глобус» на суму 1 080 807,71 грн, строк дії гарантії до 31.10.2023 включно.

08.12.2022 було внесено зміни до Банківської гарантії №30037 від 01.12.2022, зокрема, визначено строк дії гарантії до 01.01.2027.

28.09.2023 від відповідача до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» надійшло SWIFT-повідомлення про сплату грошової суми за Банківською гарантією №30037 від 01.12.2022, що була надана на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи» (Бенефіціар). Бенефіціар вимагав сплатити 1 080 807,71 грн у зв`язку з невиконанням ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» своїх зобов`язань щодо належного виконання Договору, виконання якого забезпечено Банківською гарантією №30037 від 01.12.2022.

28.09.2023 Акціонерне товариство «Комерційний банк «Глобус» звернулось до ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» з листом №1-3217 від 28.09.2023, в якому повідомило про отриману ним вимогу від ТОВ «Оператор газотранспортної системи» та повідомило про необхідність здійснення гарантійного платежу згідно пункту 3.3. Договору №30037 від 01.12.2022 в розмірі 1 080 807,71 грн.

05.10.2023 АТ «Комерційний банк «Глобус» здійснило виплату коштів на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи» по зазначеній банківській гарантії, що підтверджується платіжною інструкцією №2446 від 05.10.2023.

У свою чергу, позивач 06.10.2023 відшкодував регресні вимоги банку відповідно до умов Договору гарантії №30037/ЮГ-22 від 01.12.2022 в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №379 від 06.10.2023 на суму 1 080 807,71 грн.

29.04.2024 позивач звернувся до відповідача із вимогою №2904/1 про повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 080 807,71 грн., оскільки насправді ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» поставка за Договором про закупівлю №4600006922 від 21.12.2022 була здійснена вчасно та в повному обсязі, товар є прийнятим та комплектним, усі необхідні документи були передані разом із товаром. Окрім того, факт належного виконання ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» зобов`язань з поставки товарів встановлений у судових рішеннях у справах №910/14532/23 та №910/15356/23.

31.05.2024 відповідач надав відповідь №ТОВВИХ-24-8183 на вимогу від 29.04.2024, в якій останній повідомив про невиконання постачальником взятих зобов`язань в частині усунення зауважень щодо кількості та якості поставленого товару, на переконання відповідача, позивачем не складено відповідні акти прийняття товару за кількістю та якістю. Враховуючи дані обставини, на підставі пункту 7.21. Договору про закупівлю №4600006922 покупець звернувся до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» про сплату грошової суми за Банківською гарантією № 30037 від 01.12.2022.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що повністю виконав свої зобов`язання за Договором, укладеним із відповідачем, в той час як останній направив Банку-гаранту вимогу про сплату коштів за Гарантією за відсутності гарантійного випадку, а тому зобов`язаний повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» кошти в розмірі 1 080 807,71 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 69 171,69 грн інфляційних витрат та 30 230,33 грн 3% річних.

Відповідач, у свою чергу, заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що сума банківської гарантії була стягнута у зв`язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов`язань за Договором, а тому відсутнє порушення прав позивача з боку відповідача.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, а в частині задоволення позовних вимог по суті підлягає залишенню без змін із таких підстав.

Щодо суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» укладено Договір про закупівлю №4600006922 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця підіймально-транспортувальне обладнання (вилкові автонавантажувачі) (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в Додатку 1 до цього Договору (далі - Специфікація 1), та надати послуги (далі - послуги), зазначені у специфікації, яка наведена в Додатку 3 до цього Договору (далі - Специфікація 2), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі товари та надалі послуги.

Пунктом 7.15. Договору про закупівлю №4600006922 передбачено, що відповідно до тендерної документації процедури закупівлі/оголошення про проведення спрощеної закупівлі по предмету закупівлі: підіймально-транспортувальне обладнання (Вилкові автонавантажувачі) обладнання згідно оголошення про проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі №UA-2022-09-21-007719-а, оприлюдненого на веб-порталі Уповноваженого органу 21 вересня 2022 року, постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору: безвідкличну безумовну банківську гарантію (далі - Гарантія 1) на суму 1 080 807,71 грн, що становить 5% від вартості товарів та безвідкличну безумовну банківську гарантію (далі - Гарантія 2) на суму 9 690,00 грн, що становить 5% від вартості послуг.

Так, 01.12.2022 між АТ «КБ «Глобус» (Банк-гарант) та ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» (принципал) укладено договір про надання гарантії №30037/ЮГ-22, згідно якого Банк з метою забезпечення виконання принципалом умов Договору, що укладається за результатами процедури закупівлі «Підіймально-транспортувальне обладнання (вилкові автонавантажувачі)», надає гарантію виконання договору на суму 1 080 807,71 грн.

Позивачем було надано відповідачу Банківську гарантію №30037 від 01.12.2022, гарантом за якою є Акціонерне товариство «Комерційний банк «Глобус» на суму 1 080 807,71 грн, строк дії гарантії до 31.10.2023 включно.

08.12.2022 було внесено зміни до Банківської гарантії № 30037 від 01.12.2022, зокрема, визначено строк дії гарантії до 01.01.2027.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За положеннями статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше (стаття 561 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 200 Господарського кодексу України гарантія (банківська гарантія) є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження банком, іншою фінансовою установою задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов`язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (частини 1-3 статті 563 Цивільного кодексу України).

Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання регулює Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затверджене постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (надалі - Положення №639), відповідно до положень пунктів 7, 8, 9, 11 частини 3 розділу І якого вимога - лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта/банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією/контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин; належне представлення - представлення документів за гарантією/контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії/контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія/контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії/контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями/контргарантіями.

Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії (статті 564 Цивільного кодексу України).

Статтею 565 Цивільного кодексу України передбачено, що гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

За змістом статті 568 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією.

Основною із функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов`язань принципала перед бенефіціаром.

Відтак, суд повинен досліджувати обставини невиконання чи неналежного виконання принципалом основного зобов`язання (в залежності від умов гарантії), оскільки саме з цією підставою частина 1 статті 563 Цивільного кодексу України пов`язує виникнення у гаранта зобов`язання сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Протилежне б ігнорувало саму суть гарантії як забезпечувального засобу належного виконання зобов`язання.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, враховуючи приписи статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, обов`язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення принципалом зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає (постанови Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/21641/17, від 20.06.2018 у справі №904/9536/17, від 02.03.2018 у справі №910/8297/17, від 14.11.2019 у справі №910/20326/17, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, від 07.12.2021 у справі №910/2831/20, 21.12.2021 у справі №910/17772/20 тощо).

Відповідно до п.36 розд. V Положення №639 банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.

Згідно з пунктом 7.21. Договору про закупівлю №4600006922 у разі невиконання (неналежного виконання) постачальником своїх зобов`язань за цим Договором покупець має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього Договору та чинним законодавством України, на умовах, визначених Гарантіями.

28.09.2023 до Банку від відповідача надійшло SWIFT-повідомлення про сплату грошової суми за Банківською гарантією № 30037 від 01.12.2022.

Відповідно до даної Вимоги бенефіціар вимагав сплатити 1 080 807,71 грн у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» своїх зобов`язань згідно з Договором про закупівлю №4600006922, виконання якого забезпечено Банківською гарантією №30037 від 01.12.2022.

Надалі Банк здійснив виплату коштів на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи» по зазначеній банківській гарантії 1 080 807,71 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2446 від 05.10.2023.

У свою чергу, позивач 06.10.2023 відшкодував регресні вимоги Банку відповідно до умов Договору гарантії №30037/ЮГ-22 від 01.12.2022 у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №379 від 06.10.2023 на суму 1 080 807,71 грн.

Як зазначає позивач, таке відшкодування здійснено з метою уникнення нарахування ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» процентів за користування коштами, нарахування яких передбачено пунктами 3.3., 3.4. Договору гарантії №30037/ЮГ-22 від 01.12.2022.

Водночас, позивач наголошує на відсутності факту порушення зобов`язання позивачем за Договором про закупівлю №4600006922 та на необґрунтованості вимоги до Банку щодо сплати грошової суми за Банківською гарантією №30037 від 01.12.2022.

З огляду на відсутність факту порушення позивачем зобов`язань за Договором про закупівлю №4600006922 позивач зазначає, що відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 1 080 807,71 грн, оскільки ці кошти були отримані внаслідок задоволення ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» його необґрунтованої вимоги по банківській гарантії №30037 від 01.12.2022. Такі кошти, за твердженнями позивача, підлягають поверненню йому на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17.

У постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18 викладено правовий висновок про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами існував господарський спір у справі №910/14532/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення, зокрема, заборгованості з оплати за поставлений згідно Договору про закупівлю №4600006922 товар на суму 23 752 996,74 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» у межах названого спору посилалося на те, що на виконання умов Договору про закупівлю №4600006922 від 21.12.2022, додаткових угод до нього, у травні 2023 року передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» товар вартістю 23 752 996,74 грн, який відповідач в установлені договором строки оплачений не був.

Крім того, позивач за порушення відповідачем умов Договору №4600006922 від 21.12.2022 нарахував відповідачу 242 701,17 грн пені згідно умов пункту 7.2 Договору, 664,93 грн 0,1% річних (пункт 7.10 Договору) та 46 318,34 грн інфляційних втрат нараховані на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/14532/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2024, позов задоволено та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 23 752 996,74 грн боргу, 46 318,34 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 664,93 грн процентів річних з простроченої суми, 242 701,17 грн пені та 360 640,22 грн витрат по оплаті судового збору.

Як вбачається зі змісту перелічених рішень, спір між сторонами виник через заявлені відповідачем недоліки щодо якості та комплектності товару.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач набув право вимагати від відповідача оплати проданого на підставі Договору товару у строки, визначені пунктом 4.1, тоді як доказів, які б заперечували факт передачі позивачем відповідачу у повному обсязі обумовлених пунктом 5.11 Договору документів суду не надано.

Суд апеляційної інстанції у постанові від 16.04.2024 дійшов висновку, що доводи відповідача про відсутність актів приймання товарів за кількістю та якістю на підтвердження приймання товарів за кількістю та якістю та відповідно до пункту 5.11 Договору доказу на підтвердження дати поставки товару не спростовують факту передачі товарів та доданих до них документів на підставі наявних у матеріалах даної справи актів приймання-передачі від 02.05.2023 та від 03.05.2023, підписаних без зауважень уповноваженими на це представниками сторін. Крім того, згідно підпункту 5.16.2 пункту 5.16 Договору Покупець в односторонньому порядку підписує Акт приймання товарів за кількістю та якістю у порядку, передбаченому цим Договором. При цьому підпунктом 5.16.1 пункту 5.16 Договору визначено, що приймання Покупцем розпочинається з перевірки якості та кількості постановленого товару вимогам цього Договору та положенням Інструкції №П-6 та Інструкції №П-7, що застосовуються до правовідносин сторін за цим Договором в тій частині, що не суперечить умовам, встановленим Договором. Враховуючи те, що відповідач допустив пропуск строку на пред`явлення претензії щодо якості, визначеного Інструкцією №П-7, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, акти приймання за кількістю та якістю, складені відповідачем не спростовують факту передачі товару за актами приймання-передачі від 02.05.2023 та від 03.05.2023, та відповідно не можуть слугувати підставою для відстрочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати товарів.

Суд касаційної інстанції у постанові від 22.08.2024 у справі №910/14532/23 виснував, що з огляду на встановлення обставин своєчасної поставки товарів та належно оформленої документації до них, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач вправі вимагати оплати поставленого товару.

Також між сторонами існував господарський спір у справі №910/15356/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про визнання банківської гарантії №30037 від 01.12.2022 такою, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги у названій справі були обґрунтовані тим, що банківська гарантія №30037 від 01.12.2022 не підлягає виконанню, оскільки, відповідач (Бенефіціар) безпідставно звернувся до Гаранта з вимогою про сплату суми коштів за вказаною банківською гарантією.

Як уже зазначалося, суди повинні досліджувати обставини невиконання чи неналежного виконання принципалом основного зобов`язання (в залежності від умов гарантії), оскільки саме з цією підставою частина 1 статті 563 Цивільного кодексу України пов`язує виникнення у гаранта зобов`язання сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Так, за результатами розгляду господарської справи №910/15356/23 рішенням Господарською суду міста Києва від 30.01.2024 встановлено, що позивач передав ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» автонавантажувачі вилкові WECAN CPCD50 у кількості 3 штук загальною вартістю 4 205 698,95 грн з ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі товарів від 02.05.2023.

Також позивач передав ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» автонавантажувачі вилкові WECAN CPCD50 у кількості 14 штук загальною вартістю 19 547 297,84 грн з ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі товарів від 03.05.2023.

Суд установив, що акти приймання-передачі товарів від 02.05.2023 та від 03.05.2023 підписані сторонами без зауважень; в актах зазначено, що претензії по кількості та якості відсутні; дані акти є підставою для проведення розрахунків за отриманий товар згідно Договору про закупівлю товарів №4600006922 від 21.12.2022.

Суд констатував, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження обставини порушення позивачем зобов`язань за Договором, зокрема, порушення зобов`язань з поставки товару в кількості та якості, визначеними умовами Договору, що в свою чергу свідчить про відсутність у ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» правових підстав для отримання грошових коштів за Банківською гарантією №30037 від 01.12.2022.

Водночас, суд відмовив у задоволенні позову у справі №910/15356/23 з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що порушення прав позивача полягає, зокрема, в порушенні саме його майнової сфери, оскільки, позивач задовольнив регресні вимоги Банку та сплатив на користь останнього 1 080 807,71 грн, відтак, задоволення позовної вимоги про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню не приведе до поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки, за наявності обставин сплати коштів за банківською гарантією, факт наявності/відсутності підстав для виконання гарантії має встановлюватися в межах справи про стягнення відповідної суми коштів.

Рішення Господарською суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/15356/23 в апеляційному порядку не оскаржувалось та 01.03.2024 набрало законної сили.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).

Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Виходячи із вищенаведеного у сукупності, встановлені у судових рішеннях у справах №910/15356/23 та №910/14532/23 обставини щодо відсутності у діях позивача порушень зобов`язань за Договором про закупівлю товарів №4600006922 від 21.12.2022, зокрема, порушення зобов`язань з поставки товару в кількості та якості, визначеними умовами Договору, які б надавали відповідачу право стягувати банківську гарантію, є преюдиційними та не підлягають повторному доведенню під час вирішення даної справи, а заперечення скаржника з цього приводу, які фактично зводяться до переоцінки висновків судів на названих справах, є безпідставними та такими, що спростовуються встановленими у межах справ №910/15356/23 та №910/14532/23 обставинами.

Виходячи із наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виплата коштів позивачем за Гарантією відбулася за відсутності гарантійного випадку (неналежного виконання позивачем умов Договору про закупівлю товарів №4600006922 від 21.12.2022), а відповідач збагатився за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом та договором (пунктом 7.21. Договору про закупівлю товарів) й відповідні кошти у сумі 1 080 807,71 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно отримані.

Щодо стягнення з відповідача 69 171,69 грн інфляційних витрат та 30 230,33 грн 3 % річних, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

За змістом статей 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вказані висновки про правильне застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, а також враховані у постановах Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 916/1914/17 та від 07.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Відтак, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Це означає, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та/або інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №916/3626/20.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи наведене та перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 69 171,69 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2023 року по липень 2024 року та 3% річних у сумі 30 230,33 грн за період з 07.10.2023 по 11.09.2024 за прострочення повернення відповідачем коштів гарантійної суми.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи скаржника щодо суті спору, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат за результатами вирішення спору.

Оскаржуваним рішенням суду було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 42 705,15 грн.

Колегія суддів зазначає, що виходячи із вимог Закону України «Про судовий збір» та ціни заявленого в даній справі позову (1 180 209,73 грн), при поданні позовної заяви в даній справі судовий збір мав бути сплачений у розмірі 17 703,15 грн (1 180 209,73 грн х 1,5%).

Факт оплати позивачем судового збору у зазначеному розмірі підтверджується платіжною інструкцією №15261 від 11.09.2024 (том 1, а.с. 6).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Так, на виконання вимог частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України позивач у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а саме: 17 703,15 грн судового збору та 25 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

При цьому, позивач вказав, що докази понесення витрат на правничу допомогу будуть надані додатково після складання між позивачем та адвокатом актів наданих послуг.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем під час подальшого розгляду справи та протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду не були подані до суду докази понесення витрат на правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн. Не були додані такі докази й до позовної заяви.

Однак, суд першої інстанції присудив до стягнення з відповідача на користь позивача у складі судових витрат зі сплати судового збору й витрати на правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн. При цьому, мотивувальна частина рішення суду не містить жодних обґрунтувань таких висновків суду.

Зазначене свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу позивача.

Доводи скаржника в цій частині є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Оскільки позовні вимоги у даній справі були задоволені в повному обсязі, витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 17 703,15 грн. Водночас, з огляду на вищевстановлене, факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн позивачем належними доказами доведений не був й такі витрати були безпідставно покладені на відповідача, а тому в частині розподілу судових витрат рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги відповідача по суті заявлених позовних не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Водночас, обґрунтованими є доводи скаржника в частині безпідставності стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої в даній справі підлягає зміні в частині розподілу судових витрат.

Судові витрати за подання даної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/11184/24 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/11184/24 змінити в частині стягнення судових витрат.

Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/11184/24 викласти у такій редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» 1 080 807 грн (один мільйон вісімдесят тисяч вісімсот сім) 71 коп., інфляційні збитки - 69 171 грн (шістдесят дев`ять тисяч сто сімдесят один) 69 коп., 3% річних - 30 230 грн (тридцять тисяч двісті тридцять) 33 коп, витрати по сплаті судового збору у розмірі 17 703,15 грн».

Видати наказ із урахуванням резолютивної частини даної постанови.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».

Матеріали справи №910/11184/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.04.2025.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.А. Іоннікова

А.І. Тищенко