Ухвала

від 02.04.2025 по справі 917/330/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 917/330/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

прокуратури - Підяша О. С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА-АМ" - Марченко М. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу виконувача обов`язків керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024

(суддя Кльопов І. Г.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024

(судді Лакіза В. В., Здоровко Л. М., Мартюхіна Н. О.)

у справі за позовом заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Великобудищанської об`єднаної територіальної громади в особі Великобудищанської сільської ради та Територіальної громади села Вельбівка в особі Вельбівської сільської ради

до Миргородської районної державної (військової) адміністрації Полтавської області (правонаступник Гадяцької районної державної адміністрації) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА-АМ"

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, зобов`язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Миргородської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі Великобудищанської об`єднаної територіальної громади в особі Великобудищанської сільської ради (далі - Великобудищанська сільрада,) та територіальної громади села Вельбівка в особі Вельбівської сільської ради (далі - Вельбівська сільрада) з позовом до Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Гадяцька РДА) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТА-АМ" (далі - ТОВ "ДАТА-АМ"), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Гадяцької РДА від 29.12.2018 № 786 "Про передачу ТОВ "ДАТА-АМ" в оренду нерозподіленої земельної ділянки, площею 10,2522 га на території Вельбівської сільради";

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Гадяцької РДА від 29.12.2018 № 787 "Про передачу ТОВ "ДАТА-АМ" в оренду нерозподіленої земельної ділянки, площею 15,5712 га на території Вельбівської сільради ";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 29.12.2018 № 5/28/2018, укладений між Гадяцькою РДА та ТОВ "ДАТА-АМ" про надання в оренду нерозподіленої земельної ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522 га, розташованої на території Вельбівської сільради за межами населеного пункту. Право оренди на вищевказану земельну ділянку зареєстровано державним реєстратором Гадяцької районної державної адміністрації 03.01.2019, номер запису про інше речове право: 29802530 (спеціальний розділ);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 29.12.2018 № 5/30/2018, укладений між Гадяцькою РДА та ТОВ "ДАТА-АМ" про надання в оренду нерозподіленої земельної ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0803 площею 15,5712 га, розташованої на території Вельбівської сільради за межами населеного пункту. Право оренди на вищевказану земельну ділянку зареєстровано державним реєстратором Гадяцької РДА 03.01.2019, номер запису про інше речове право: 29803088 (спеціальний розділ);

- зобов`язати ТОВ "ДАТА-АМ" передати земельну ділянку з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522 га та земельну ділянку з кадастровим номером 5320481700:00:005:0803 площею 15,5712 га, що розташованої на території Вельбівської сільради за межами населеного пункту, власнику - Великобудищанській сільраді.

1.2. Позовні вимоги обґрунтував тим, що спірні розпорядження прийнято, а договори оренди землі укладено з порушенням вимог законодавства та перевищенням наданих повноважень (компетенції) розпорядником земель, а саме, статей 17, 122, 123 Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", що встановлено в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24.05.2019, проведеної державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. Розпорядженням голови Гадяцької РДА від 29.12.2018 № 786 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (за межами населених пунктів, нерозподілені земельні ділянки), що передається в оренду ТОВ "ДАТА-АМ" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 10,2522 га на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

2.2. Пунктом 2 вказаного розпорядження передано в оренду ТОВ "ДАТА-АМ" нерозподілену земельну ділянку площею 10,2522 га, кадастровий номер 5320481700:00:005:0802 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення та розташована на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

2.3. На підставі вищевказаного розпорядження між Гадяцькою РДА та ТОВ "ДАТА-АМ" укладено договір від 29.12.2018 № 5/28/2018 оренди нерозподіленої земельної ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0802 площею 10,2522 га, розташованої на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області строком до 31.12.2066 року.

2.4. Право оренди за договором № 5/28/2018 зареєстровано із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 03.01.2019 номер запису про інше речове право: 29802530 (спеціальний розділ) терміном до 31.12.2066 року. Відомості про власника земельної ділянки у спеціальному розділі Державного реєстру не зазначаються.

2.4. Розпорядженням голови Гадяцької РДА від 29.12.2018 № 787 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (за межами населених пунктів, нерозподілені земельні ділянки), що передається в оренду ТОВ "ДАТА-АМ" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 15,5712 га на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

2.5. Пунктом 2 вказаного розпорядження передано в оренду ТОВ "ДАТА-АМ" нерозподілену земельну ділянку площею 15,5712 га, кадастровий номер 5320481700:00:005:0803 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення та розташована на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області.

2.6. На підставі вищевказаного розпорядження між Гадяцькою РДА та ТОВ "ДАТА-АМ" укладено договір від 29.12.2018 № 5/30/2018 оренди нерозподіленої земельної ділянки з кадастровим номером 5320481700:00:005:0803 площею 15,5712 га, розташованої на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області строком до 31.12.2066 року.

2.7. Право оренди за договором № 5/30/2018 зареєстровано із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 03.01.2019 номер запису про інше речове право: 29803088 (спеціальний розділ) терміном до 31.12.2066 року. Відомості про власника земельної ділянки у спеціальному розділі Державного реєстру не зазначаються.

2.8. Звертаючись з цим позовом, прокурор зазначив, що розпорядження голови Гадяцької РДА від 29.12.2018 за № 786 та № 787 прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, поза межами повноважень наданих районним державним адміністраціям, а тому підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Полтавської області рішенням від 21.05.2024 у задоволенні позову відмовив.

3.2. Мотивував рішення тим, що право комунальної власності Вельбівської сільської ради на спірні земельні ділянки виникло з 10.04.2020 року, вже після прийняття спірних розпоряджень від 29.12.2018 року і укладення договорів оренди земельних ділянок, а тому спірними договорами права позивача порушені не були. Перевірка ж дотримання вимог земельного законодавства Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, на висновки у якій покликався прокурор у позові, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.06.2021 року по справі № 440/3092/21 визнана протиправною.

3.3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 11.12.2024 судове рішення залишив без змін.

3.4. Постанову мотивував так:

- вимога прокурора про визнання недійсними виданих Гадяцькою РДА Полтавської області розпоряджень не підлягає задоволенню, оскільки є неналежним способом захисту у спірних правовідносинах;

- згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Колективне сільськогосподарське підприємство "Вельбівка" (далі - КСП "Вельбівка") (ідентифікаційний номер 03780754) припинило діяльність 30.03.2000 відповідно до прийнятого рішення про реорганізацію. Інша інформація щодо даних про правонаступників ліквідованої юридичної особи, у Реєстрі відсутня; жодних документів (як то статут СТОВ "Вельбівка", передавальний акт тощо) на підтвердження обсягу правонаступництва реорганізованого КСП "Вельбівка" матеріали справи не містять, що вказує на відсутність підстав для прийняття витягу з протоколу загальних зборів учасників СТОВ "Вельбівка";

- матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження добровільної відмови членів колишнього КСП "Вельбівка" від колективної власності на передані на підставі Державного акта на право колективної власності на землю КСП "Вельбівка", Серія ПЛ № 17 від 24.07.1996 землі;

- прокурор не довів, що Гадяцька районна державна адміністрація Полтавської області, видаючи спірне розпорядження та укладаючи з ТОВ "ДАТА-АМ" відповідні договори оренди вказаних земельних ділянок, діяла поза межами наданих Законом повноважень

- посилання прокурора на порушення вимог статей 17, 79-1, 122 Земельного кодексу України, статті 50 Закону України "Про землеустрій" при укладенні спірних договорів оренди від 29.12.2018 на думку суду є безпідставним, оскільки вказані норми права стосуються порядку формування (визначення меж) земельної ділянки державної та комунальної форми власності, до яких спірні земельні ділянки станом на момент укладення договорів оренди не відносилися.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 10.01.2025 виконувач обов`язків керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

4.2. Скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а саме:

- від 01.10.2020 у справі № 917/1997/16, Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 щодо застосування статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок);

- від 03.06.2014 у справі № 13/17/5022-675/2012 та від 13.12.2022 у справі № 916/3141/21 щодо застосування статей 124, 134, 135, 137 Земельного Кодексу України (відсутність визначеного законом порядку проведення земельних торгів не надає права органу державної влади або місцевого самоврядування надавати в оренду земельні ділянки без проведення земельних торгів, за результатами яких укладається договір оренди землі);

- від 01.03.2023 у справі № 495/6098/17 щодо застосування статей 79-1 та 186-1 Земельного Кодексу України (проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі, якщо земельна ділянка є не сформованою, або у разі зміни її цільового призначення);

- від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 02.11.2016 у справі №6-2161цс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15 щодо застосування статей 14, 19 Конституції України та статті 116 Земельного Кодексу України (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України);

- Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 щодо застосування статей 15, 16 Цивільного Кодексу України та статті 152 Земельного Кодексу України (способи захисту цивільного права чи інтересу);

- Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 щодо застосування статей 13, 14, 79 ГПК України (щодо стандартів доказування та принципу змагальності).

4.3. Узагальнено доводи прокурора зводяться до такого:

- суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував наданих прокурором доказів реалізації Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", а саме, протокол зборів учасників СТОВ "Вельбівка" від 26.02.2000 та рішення Вельбівської сільради від 21.04.2000 про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), на підставі яких у встановленому законом порядку вирішено виключити землі природоохоронного призначення з площ земель, що підлягали паюванню;

- висновок про те, що склад земель згідно з Державним актом на право колективної власності на землю, виданого КСП "Вельбівка", є землями колективної власності СТОВ "Вельбівка" є більш вірогідним, ніж протилежний;

- розпоряджаючись спірною земельною ділянкою як такою, що безпідставно внесена до категорії нерозподілених (невитребуваних) паїв, Гадяцька РДА діяла поза межами передбачених статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" повноважень;

- суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив аргументи прокурора про те, що в цьому випадку формування двох спірних земельних ділянок мало відбуватись на підставі проєкту землеустрою із посиланням на те, що такий порядок поширюється лише на землі державної та комунальної форми власності, до яких спірні земельні ділянки не відносяться;

- обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження розпоряджень Гадяцької РДА про передачу земельних ділянок в оренду за відсутності на те відповідних законних повноважень безпосередньо передбачений у пункті 10 частини 2 статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

- враховуючи, що спірні земельні ділянки до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, земельних часток (паїв) не відносяться, передача їх в оренду мала бути здійснена за результатами проведення земельних торгів.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ДАТА-АМ" просить судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.

6. Мотивувальна частина

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

6.3. Відтак у цій справі Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.4. Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.5. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.6. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

6.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

6.8. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

6.9. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

6.10. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

6.11. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

6.12. При цьому посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

6.13. Так, за доводами скаржника, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 917/1997/16.

6.14. Колегія суддів враховує, що у справі № 917/1997/16 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Духова звернулось до Райдержадміністрації та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сади Гадяччини" з позовом про визнання недійсним розпорядження голови райдержадміністрації "Про передачу СТОВ "Сади Гадяччини" в оренду нерозподілену земельну ділянку загальною площею 29,6853 га на території Веприцької сільської ради Гадяцького району", а також про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який укладений відповідачами. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 у справі №917/1997/16 позов залишено без задоволення. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі №917/1997/16 рішення місцевого господарського суду скасовано з огляду на допущені порушення норм процесуального права, прийнято нове рішення про задоволення позову. Постановою від 01.10.2020 у справі № 917/1997/16 Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що право власності на спірну земельну ділянку не припинилося у встановленому порядку і таке право трансформувалося у право власності позивача як правонаступника ліквідованого колишнього землевласника, а також вказав що суди належним чином не дослідили, чи є спірні земельні ділянки сформованими та чи відносяться вони до нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв), які не є землями колективної власності, а перебувають лише у розпорядженні райдержадміністрації до моменту отримання їх власниками державних актів про право власності на земельну ділянку, що може вплинути на недоведеність позивачем порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок прийняття відповідачем-1 оспорюваного розпорядження та укладення між відповідачами оспорюваних договорів оренди.

6.15. В зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: "Так, складовою реформування земельних відносин, що триває в Україні, є роздержавлення земель, тобто передача останніх із державної та комунальної власності у приватну власність. Землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися з державної у приватну власність різними способами, які залежать від організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств, які виступають землекористувачами.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Натомість приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема Указ Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ № 720/95), пунктом 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації(пункти 5, 6 Указу № 720/95).

Статтею 13 Закону України № 899-IV передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

За змістом частини 3 статті 13 Закону України № 899-IV невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок."

6.16. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 (на яку також посилається скаржник).

6.17. У справі, яка переглядається, питання правонаступництва прав та обов`язків КСП "Вельбівка" щодо Державного акта не є спірними. Підставою відмови у задоволенні позовних вимог апеляційний господарський суд, зокрема, вказав те, що прокурор не надав доказів на підтвердження добровільної відмови членів колишнього КСП "Вельбівка" від колективної власності на передані на підставі Державного акта землі. При цьому сам факт паювання земель КСП "Вельбівка" у цій справі ніхто не заперечує, а доказів проведення процедури паювання, як і самого Державного акта, прокурор до матеріалів справи не долучив. За таких обставин, з урахуванням викладеного у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц висновку щодо критеріїв подібності правовідносин, відсутні підстави стверджувати про подібність правовідносин у справах № 922/2723/17, № 917/1997/16, та у справі № 917/330/21 (як і про невідповідність оскаржуваних рішень викладеним у цих справах висновкам).

6.18. При цьому доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судом, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів.

6.19. З огляду на викладене колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 917/1997/16, від 21.12.2021 у справі № 917/258/19, оскільки висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.

6.20. Крім того, колегія суддів також не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 79-1, 116, 124, 134, 135, 137 та 186-1 Земельного Кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду України від 03.06.2014 у справі № 13/17/5022-675/2012 від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16, від 02.11.2016 у справі №6-2161цс16, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15 та Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 916/3141/21, від 01.03.2023 у справі № 495/6098/17, які стосуються необхідності проведення земельних торгів під час передачі в оренду земельних ділянок, порядку їх формування та повноважень органів державної влади або місцевого самоврядування, оскільки господарські суди попередніх інстанцій констатували недоведеність прокурором того, що спірні земельні ділянки не наділені режимом нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), а також недоведеність того, що спірні земельні ділянки повністю або в певній частині належать до природоохоронної категорії землі.

6.21. Тому, висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, викладеним у наведених скаржником постановах Верховного Суду, оскільки у випадку передачі в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) земельні торги не проводяться.

6.22. Серед іншого, скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 15, 16 Цивільного кодексу України, оскільки, на його думку, оскарження у цьому випадку розпорядження адміністрації про передачу в оренду земельних ділянок є ефективним та належним способом захисту.

6.23. Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою. Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження №14-206цс21), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22, пункти 8.13 - 8.15).

6.24. При цьому колегія суддів враховує, що практика розгляду спорів у подібних правовідносинах щодо визнання незаконними та скасування розпоряджень про передачу в оренду земельних ділянок у Верховному Суді є сталою та послідовною.

6.25. З урахуванням наведеного Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 15, 16 Цивільного кодексу України та неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 щодо застосування статей 15, 16 Цивільного Кодексу України та статті 152 Земельного Кодексу України (способи захисту цивільного права чи інтересу). При цьому колегія суддів зауважує, що висновки щодо належності та ефективності способу захисту у кожній справі зроблені Судом на основі аналізу як змісту спірних правовідносин, так і встановлених фактичних обставин кожної справи.

6.26. Отже, колегія суддів констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

6.27. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

6.28. Верховний Суд також бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

6.29. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

6.30. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

6.31. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

6.32. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

6.33. Натомість решта доводів скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами (щодо віднесення спірних земельних ділянок до нерозподілених), тобто стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, що, з огляду на положення статті 300 ГПК України, не входить до повноважень Верховного Суду.

6.34. Отже доводи касаційної скарги свідчать про те, що скаржник намагається повторно ревізувати судове рішення, яке набрало законної сили, що суперечить фундаментальному принципу юридичної визначеності.

6.35. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційне провадження за касаційною скаргою виконувача обов`язків керівника Харківської обласної прокуратури підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

6.36. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою виконувача обов`язків керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 21.05.2024 у справі № 917/330/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Т. Дроботова

Ю. Чумак