Ухвала

від 25.03.2025 по справі 2-949/11

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 2-949/11

Провадження № 4-с/487/8/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2025 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва, у складі головуючого судді Бобрової І.В., за участю секретаря Мосензової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу № 2-949-11 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

встановив:

17.01.2025 до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла вказана вище скарга, у якій ОСОБА_1 просить поновити йому строк на звернення зі скаргою; визнати неправомірною бездіяльність уповноважених осіб Южноукраїнського відділу ДВС ГТУЮ Миколаївської області, правонаступник Другий відділ ДВС у Вознесенському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що полягає у не знятті арешту з нерухомого майна, що йому належить; зобов`язати Другий відділ ДВС у Вознесенському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з його нерухомого майна, що був накладений в рамках виконавчого провадження № 34204289, реєстраційний номер обтяження: 13006029, зареєстровано: 18.09.2012, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника ВП № 34204289, 12.09.2012, головний державний виконавець ВДВС Южноукраїнського МУЮ Біляєв С.В., обтяжував: Відділ ДВС Южноукраїнського МУЮ, код: 34597128.

Вимоги скарги обґрунтовані тим, що у період з 2012 по 2019 на примусовому виконанні в Южноукраїнському відділі ДВС ГТУЮ Миколаївської області перебувало виконавче провадження № 34204289 про стягнення на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» боргових зобов`язань зі ОСОБА_1 . У 2019 скаржник свої боргові зобов`язання сплатив. У 2024 році скаржник, як власник нерухомого майна, маючи намір реалізувати його на користь третіх осіб, дізнався, що на його майно накладено обтяження, а саме арешт у виконавчому провадженні № 34204289 від 12.09.2012. Тобто після завершення вказаного виконавчого провадження державним виконавцем не було вжито заходів щодо зняття обтяжень з нерухомого майна боржника. Вважаючи таку бездіяльність державного виконавця неправомірною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою.

Суд своєю ухвалою від 27.02.2025 поновив ОСОБА_1 пропущений для подання скарги на бездіяльність державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) строк, прийняв скаргу до розгляду та призначив судове засідання.

У судове засідання скаржник не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, вимоги скарги підтримав, просив про їх задоволення.

Представник Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали скарги, матеріали цивільної справи № 2-949/11, дійшов до такого висновку.

Судом встановлено, що Заводський районний суд м. Миколаєва своїм заочним рішенням від 06.04.2011 у справі № 2-949/11 задовольнив позовну заяву ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CM-SME-400/090/2007 від 26.09.2007, укладеним між ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 , яка складається з: заборгованості за кредитом 60480,48 доларів США, що еквівалентно 479362,24 грн.; суми заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 2584,21 доларів США, що еквівалентно 20482,19 грн.; пені за несвоєчасне виконання зобов`язання у розмірі 5000,00 грн., що разом складає 504844,43 грн., а також судові витрати по справі в розмірі 910,00 грн. з кожного.

14.08.2012 на виконання вказаного вище рішення суду Заводським районним судом м. Миколаєва було видано виконавчий лист № 2-949/11.

Як вбачається з матеріалів скарги, а саме з копії повідомлення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.09.2024 № 4967/Ш-6179-02/02.2-17 з примусового виконання виконавчого листа № 2-949/11, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва від 14.08.2012, було відкрито виконавче провадження № 34204289, яке було завершено 30.07.2013 з підстав, визначених п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (606-ХІV) та повернуто виконавчий документ стягувачу. В рамках вказаного виконавчого провадження державним виконавцем Южноукраїнського відділу ДВС винесено постанови про арешт майна боржника від 04.05.2012 та 12.09.2012. При цьому, крім іншого, зазначено, що виконавче провадження № 34204289 знищено згідно з п. 1-2 Розділу 11 «Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5.

Крім того відповідно до інформації, наданої Другим відділом Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17.09.2024 № 57351/1 вбачається, що державним виконавцем Южноукраїнського ДВС було відкрито виконавче провадження № 53887247 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 1193 від 21.03.2012 про звернення стягнення на нерухоме майно нежитлову будівлю, магазин, загальною площею 87,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суми у розмірі 508793,01 грн.

Відповідно до копії постанови начальника Южноукраїнського міського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 26.12.2019 виконавче провадження № 53887247 з примусового виконання виконавчого напису № 1193 від 21.03.2012 закінчено у зв`язку із повним та фактичним виконанням по виконавчому документу.

Згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 18.12.2024 на все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , накладено арешт на підставі постанови головного державного виконавця Южноукраїнського ВДВС МУЮ про арешт майна боржника від 12.09.2012, ВП 34204289, реєстраційний номер обтяження № 13006029 від 18.09.2012.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа № 2-949/11 від 14.08.2012 Заводським районним судом м. Миколаєва, та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV (в редакції, яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч. 3 статті 19 Закону № 606-XIV (в редакції, яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження) у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

У пункті 4 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV (в редакції, яка діяла на момент завершення виконавчого провадження) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Частиною 5 ст. 47 Закону № 606-XIV (в редакції, яка діяла на момент завершення виконавчого провадження) повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Статтею 22 Закону № 606-XIV (в редакції, яка діяла на момент завершення виконавчого провадження) інші виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Отже, як вбачається з матеріалів справи після повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 34204289, стягувач у строки, визначені ст. 22 Закону № 606-XIV (в редакції, яка діяла на момент завершення виконавчого провадження), виконавчий лист № 2-949/11 від 14.08.2011 повторно до виконання не пред`являв, а вказане виконавче провадження було знищено.

Разом з тим з матеріалів справи слідує, що в рамках виконавчого провадження № 53887247, яке було відкрито з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 1193 від 21.03.2012 про звернення стягнення на нерухоме майно нежитлову будівлю, магазин, загальною площею 87,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 було сплачено заборгованість у розмірі 508793,01 грн., тобто фактично виконано в повному обсязі рішення, а виконавче провадження № 53887247 закінчено.

Крім того на час розгляду даної справи в автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості щодо наявності виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2-949/11 від 14.08.2012 щодо боржника ОСОБА_1 та стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, встановивши, що боржником було погашено заборгованість у повному обсязі, з моменту завершення виконавчого провадження № 34204289, в рамках якого було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , минуло близько дванадцяти років, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання, суд доходить до висновку, що подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння своїм майном, що позбавляє можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності майном, у зв`язку з чим скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Керуючись ст. 447-451 ЦПК України, суд

постановив:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність уповноважених осіб Южноукраїнського відділу ДВС ГТУЮ Миколаївської області, правонаступник Другий відділ ДВС у Вознесенському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що полягає у не знятті арешту з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 .

Зобов`язати Другий відділ ДВС у Вознесенському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , що був накладений в рамках виконавчого провадження № 34204289, реєстраційний номер обтяження: 13006029 від 18.09.2012.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 08.04.2025.

Головуючий суддя І. В. Боброва