Постанова

від 20.03.2025 по справі 910/2736/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2025 р. Справа№ 910/2736/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

від ОСОБА_1 : Леськов В.П. на підставі ордеру

від ГУ ДПС у місті Києві: Кирилець Д.І. згідно виписки

від ОСОБА_2 : Краснокутська Н.М. згідно ордеру

арбітражний керуючий Козловська Д.В. за посвідченням

розглянувши апеляційні скарги учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" ОСОБА_1 та Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року

у справі №910/2736/22 (суддя Мандичев Д.В.)

за заявою ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у справі №910/2736/22 відмовлено учаснику ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 у задоволенні скарги на дії та бездіяльність ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В.; відмовлено ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленому підрозділу ДПС у задоволенні скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В; прийнято до уваги звіт ліквідатора ТОВ "Альвіс" №01-34/160 від 29.01.2024 року.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ГУ ДПС у місті Києві звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у справі №910/2736/22 в частині відмови у задоволенні скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В. та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказану скаргу задовольнити.

Згідно витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 16.12.2024 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сітайло Л.Г., Пантелієнко В.О.

Крім того, не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, учасник ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у даній справі в частині відмови учаснику ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 у задоволенні скарги на дії та бездіяльність ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В. та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказану скаргу задовольнити.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.12.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Пантелієнко В.О., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у місті Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі №910/2736/22, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2736/22.

Іншою ухвалою суду від 18.12.2024 відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі №910/2736/22, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2736/22.

26.12.2024 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/2736/22/7591/24 від 25.12.2024 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Слід зазначити, що головуючий суддя Остапенко О.М. з 20.12.2024 року по 13.01.2025 року перебував у відпустці, а тому справу фактично передано головуючому судді 14.01.2025 року.

14.01.2025 засобами поштового зв`язку від учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 надійшов другий примірник апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 23.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у справі №910/2736/22, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скарга та призначено справу до розгляду на 20.03.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Іншою ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 апеляційну скаргу ГУ ДПС у місті Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у справі №910/2736/22 залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема, надати докази сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

03.02.2025 через систему "Електронний суд", тобто у встановлений судом строк, ГУ ДПС у місті Києві на виконання вимог ухвали від 23.01.2025 надано докази сплати судового збору.

Ухвалою суду від 17.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у місті Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у справі №910/2736/22; об`єднано в одне апеляційне провадження для спільного розгляду апеляційну скаргу ГУ ДПС у місті Києві з раніше прийнятою до провадження апеляційною скаргою учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у справі №910/2736/22; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скарга та призначено справу до розгляду на 20.03.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданих через систему "Електронний суд" відзивах на апеляційні скарги арбітражний керуючий Козловська Д.В. та ОСОБА_2 просять залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Представник ГУ ДПС у місті Києві в судовому засіданні 20.03.2025 року вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у справі №910/2736/22 в частині відмови у задоволенні скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В. та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказану скаргу задовольнити.

Представник учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у даній справі в частині відмови учаснику ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 у задоволенні скарги на дії та бездіяльність ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В. та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказану скаргу задовольнити.

Арбітражний керуючий Козловська Д.В. та представник кредитора ОСОБА_2 проти доводів скаржників, викладених в апеляційних скаргах, заперечували, просили залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

20.03.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак цього дня застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/2736/22 про банкрутство ТОВ "Альвіс", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 06.07.2022 за заявою ОСОБА_1 .

Постановою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 боржника визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Козловську Д.В.

27.03.2024 року учасник ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії та бездіяльність ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В.

21.05.2024 ГУ ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України також звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії (бездіяльність) ліквідатора.

Подані скарги мотивовано неналежним виконанням ліквідатором своїх обов`язків, а саме: не проведено аналіз фінансового стану банкрута; не зроблено висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства; не подано до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника з метою повернення активів боржника та задоволення вимог кредиторів; не вжито заходів для притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності.

За наслідками розгляду заявлених вимог ухвалою суду міста Києва від 20.11.2024 року у справі №910/2736/22, зокрема, відмовлено учаснику ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 у задоволенні скарги на дії та бездіяльність ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В.; відмовлено ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленому підрозділу ДПС у задоволенні скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В.

Відмовляючи у задоволенні вищевказаних скарг, суд першої інстанції зазначив, що учасник ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 не має статусу учасника справи про банкрутство, а у заяві ГУ ДПС у м. Києві підстав для відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень ліквідатора банкрута з мотивів, викладених податковим органом у поданій заяві, не встановлено.

Учасник ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 та ГУ ДПС у м. Києві з даною ухвалою суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилаються на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками Господарського суду міста Києва та не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування ухвали суду з огляду на наступне.

Стосовно поданої учасником ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 скарги на дії та бездіяльність ліквідатора арбітражного керуючого Козловської Д.В. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 60 КУЗПБ визначено, що у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора та здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 61 КУзПБ дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю).

Враховуючи вказані норми КУзПБ, колегія суддів зазначає, що правом на звернення до господарського суду зі скаргою на дії (бездіяльність) ліквідатора наділений учасник справи про банкрутство.

Таким чином, суду необхідно встановити процесуальний статус учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 у даній справі про банкрутство ТОВ "Альвіс".

Так, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є учасником ТОВ "Альвіс", який володіє часткою у статутному капіталі банкрута у розмірі 50 %. Крім того, що керівником Банкрута є ОСОБА_3 . До переліку осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, включені також Козловську Д.В. як голову комісії з припинення та розпорядника майна.

Виходячи з вищевикладеного вбачається, що ОСОБА_1 вказаний у переліку засновників (учасників) Товариства, проте не наділений повноваженнями вчиняти дії від імені юридичної особи.

За загальним правилом у теорії права самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси за законом, статутом, положенням.

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 913/720/20, від 04.11.2023 у справі № 910/2010/19 (925/364/19).

Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

В свою чергу, відповідно до визначення термінів, викладених в ст. 1 КУзПБ, учасники у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

В свою чергу, під уповноваженою особою засновників (учасників, акціонерів) боржника розуміється особа, уповноважена вищим органом управління боржника представляти інтереси засновників під час провадження у справі про банкрутство з правом дорадчого голосу.

Таким чином, з аналізу статті 1 КУзПБ вбачається, що законодавець пов`язує уповноваження особи на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів) боржника саме з рішенням його вищого органу управління, що має визначену нормами корпоративного законодавства форму, зміст та процедуру прийняття.

Пунктами 3, 6 частини 1 статті 42 ГПК України визначено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правові висновки стосовно неможливості учасника (акціонера) товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстав вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності, зокрема про те, що укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника (подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18).

Такі висновки відповідають усталеній практиці ЄСПЛ, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20.05.1998 у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21.12.2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30).

Водночас сучасний підхід до використання теорії "проникнення за корпоративну завісу" сформований ЄСПЛ зокрема у рішеннях Agrotexim and Others v. Greece, заява №14807/89, Albert and Others v. Hungary (заява №5294/14) вказує на те, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети. Такі підходи можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary (заява №5294/14) такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Екстраполювавши на національне законодавство зазначені висновки ЄСПЛ щодо проникнення за "корпоративну завісу" за виняткових обставин, Велика Палата Верховного Суду у пункті 91 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц виснувала, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Також необхідно розмежовувати звернення учасника до суду від свого імені і звернення від імені товариства, адже майновий стан товариства не є байдужим для його учасників. Таким чином, хоча порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника, але учасник може мати похідний інтерес у захисті прав товариства.

Зокрема, особа може мати похідний інтерес у захисті прав товариства не тільки у випадку, коли вона є його учасником, адже похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків (подібні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц).

Неможливість звернення юридичної особи до суду в особі свого виконавчого органу може бути підставою для такого звернення учасником від імені юридичної особи, а не від власного імені (близький за змістом висновок викладено в пункті 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц).

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 908/3468/13, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство у акціонера (учасника, засновника) товариства-боржника, за загальним правилом, з`являється інший відмінний від корпоративних прав інтерес у якнайповнішому задоволенні вимог кредиторів за рахунок коштів і майна боржника задля уникнення субсидіарної чи солідарної відповідальності за його боргами або отримання залишку активів боржника, після повного задоволення вимог кредиторів.

При цьому акціонер/учасник товариства набуває права на судовий захист своїх інтересів шляхом оспорювання правочинів акціонерного товариства в межах справи про банкрутство останнього, якщо доведе під час розгляду справи у сукупності порушення його прав/інтересів оспорюваним правочином та вчинення цього правочину всупереч меті процедури банкрутства, а саме на шкоду кредиторам боржника.

Наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження таких (фраудаторних) правочинів особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо зацікавлена особа доведе, що сторона, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

ОСОБА_1 , як учасник ТОВ "Альвіс", в рамках реалізації права на судовий захист своїх інтересів звернувся до господарського суду із позовними заявами в інтересах ТОВ "Альвіс" до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору та повернення майна. (справи №910/2736/22(910/3040/24), №910/2736/22(910/3041/24)).

Однак, колегія суддів зазначає, що на відміну від захисту своїх інтересів учасником боржника в рамках звернення до суду в інтересах банкрута із відповідною заявою, яка розглядається у порядку ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства в межах справи про банкрутство, захист таких інтересів учасника безпосередньо у справі про банкрутство має свої особливості.

Засновники (учасники, акціонери) боржника як власники корпоративних прав (частки у статутному капіталі (майні), акцій, права на вклад до статутного капіталу) з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство за загальним правилом не беруть у ній безпосередньої участі, проте не втрачають корпоративних прав та інтересів у цій справі, в тому рахунку через субсидіарну відповідальність, а також, зокрема стосовно відновлення платоспроможності боржника або отримання майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів та ліквідації банкрута.

Водночас, оцінюючи обрані засновниками (учасниками, акціонерами) боржника форми та способи захисту їх інтересів у справі про банкрутство судам слід виходити як зі змісту спеціальних норм Закону про банкрутство, так і принципу "неможливості ототожнення юридичної особи та її членів" та враховувати актуальні правові висновки щодо реалізації цієї домінанти, викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 910/13643/19.

Частиною 14 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника реалізуються з урахуванням обмежень, встановлених цим Кодексом; задоволення вимог засновника (учасника) боржника - юридичної особи про виділення частки у майні боржника у зв`язку з виходом із складу його учасників забороняється; рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймається в порядку, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника внаслідок відкриття провадження у справі про банкрутство не припиняються, а лише набувають окремих обмежень у реалізації, а їх інтереси у такій справі в силу приписів Кодексу України з процедур банкрутства представляє спеціальний суб`єкт - уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Справи про банкрутство характеризуються особливим складом учасників, кожен з яких, вступаючи в провадження у такій справі, на різних процедурах, наділяється специфічним обсягом прав і обов`язків, зумовленим характером відносин неспроможності/банкрутства та спрямованістю інтересів (юридичною заінтересованістю) учасника у такому провадженні.

З огляду на те, що правове регулювання статусу учасників у справі про банкрутство регламентовано як нормами ГПК України, так і спеціальним законом - Кодексом України з процедур банкрутства, зміст правосуб`єктності та особливості процесуального статусу конкретного учасника справи розкриваються шляхом системного тлумачення норм цих законодавчих актів з урахуванням особливостей певної стадії процедури банкрутства.

Апеляційний господарський суд враховує, що процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого є пропорційне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника з дотриманням балансу інтересів боржника, кредиторів та інших учасників справи про банкрутство.

У цьому процесі можливість ефективного захисту інтересів власників частки у статутному капіталі боржника пов`язана із своєчасним, у правомірний спосіб визначенням представника їх спільних інтересів у справі про банкрутство - уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Право на уповноваження такої особи може бути реалізовано вищим органом управління боржника на будь-якій стадії справи про банкрутство, позаяк така правомочність за змістом є спеціальною, виникає саме у зв`язку з відкриттям провадження у справі про банкрутство, безпосередньо не пов`язана з управлінням боржником чи розпорядженням його майном, а отже не зазнає змін через обмеження (зупинення/припинення) корпоративних прав та повноважень органів управління боржника, що застосовуються у такій справі поетапно відповідно до приписів частин п`ятої, сьомої статті 44, частини четвертої статті 50, частини першої статті 59 КУзПБ.

Кодекс України з процедур банкрутства не регламентує відбору такого представника за суб`єктною ознакою або зв`язками з боржником, тому, за загальними нормами про представництво, усяка наділена повною правосуб`єктністю особа може бути уповноважена рішенням вищого органу управління боржника на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів) у справі про банкрутство.

Відповідно до статей 16, 58 ГПК України процесуальне представництво уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) у справі про банкрутство може здійснюватися адвокатом.

За загальним правилом порядок прийняття рішень вищим органом управління боржника з будь-яких питань, в тому числі з обрання уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів), визначається нормами корпоративного права та статутними документами.

Норма статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства в частині порядку уповноваження особи на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів) має бланкетний характер, адже відсилає до спеціальних норм, що регламентують прийняття рішень органами управління підприємницьких товариств.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вищим органом товариства є загальні збори учасників.

За змістом статті 34 цього Закону рішення про уповноваження особи на представництво інтересів учасників (засновників) товариства у справі про банкрутство приймається більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань, якщо статутом товариства не встановлена більша кількість голосів для прийняття такого рішення.

На загальних зборах учасників товариства, що проводяться відповідно до частини третьої цієї статті, ведеться протокол, у якому фіксуються перебіг загальних зборів учасників та прийняті рішення. Протокол підписує голова загальних зборів учасників або інша уповноважена зборами особа. Кожен учасник товариства, який взяв участь у загальних зборах учасників, може підписати протокол (частина четверта статті 33 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Статтею 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника.

За змістом статей 41, 42 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення загальних зборів акціонерного товариства з питання, винесеного на голосування, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій, крім випадків, встановлених цим Законом. Статутом приватного товариства може встановлюватися більша кількість голосів акціонерів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного, крім визначених цим Законом виключень: Загальні збори акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками більш як 50 відсотків голосуючих акцій.

Таке рішення оформлюється протоколом загальних зборів акціонерного товариства, підписаним головою та секретарем загальних зборів, підшитим та скріпленим підписом голови виконавчого органу товариства (у разі колегіального виконавчого органу) або одноособового виконавчого органу (стаття 46 Закону України "Про акціонерні товариства").

Відповідно до частини другої статті 49 зазначеного Закону повноваження загальних зборів товариства, передбачені статтею 33 цього Закону та внутрішніми документами товариства, здійснюються акціонером одноосібно. Рішення акціонера з питань, що належать до компетенції загальних зборів, оформлюється ним письмово (у формі рішення). Таке рішення акціонера має статус протоколу загальних зборів акціонерного товариства.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що стаття 1 Кодексу України з процедур банкрутства пов`язує уповноваження особи на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів) боржника саме з рішенням його вищого органу управління, що має визначену нормами корпоративного законодавства форму, зміст та процедуру прийняття.

Таке рішення вищого органу управління боржника, прийняте в регламентованому законом та статутом порядку і оформлене протоколом, є доказом уповноваження особи на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів) боржника перед третіми особами у справі про банкрутство.

Суд зауважує, що не існує жодних обмежень у виборі вищим органом управління боржника уповноваженої особи (учасників, акціонерів) боржника ані за суб`єктною ознакою (тільки учасник товариства тощо), ані за процедурою, на якій перебуває справа про банкрутство (розпорядження, санація, ліквідація). При цьому, враховуючи відсутність жодних відповідних обмежень, правомірним є проведення загальних зборів учасників з метою визначення уповноваженої особи учасників під час ліквідаційної процедури.

За наявності у боржника одного учасника (акціонера) він може самостійно здійснювати представництво своїх інтересів у справі про банкрутство або відповідно до приписів статті 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 49 Закону України "Про акціонерні товариства" своїм письмовим рішенням уповноважити іншу особу представляти його інтереси в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.

Враховуючи правовий зміст інституту представництва та положення параграфу 2 глави 4 ГПК України, у документі (протоколі, рішенні), яким оформлено рішення вищого органу управління боржника, має бути ідентифіковано особу, уповноважену на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів); зазначено реквізити справи про банкрутство, у якій надано такі повноваження, та застереження щодо обмеження повноважень за умови їх встановлення таким рішенням.

Припинення (втрата) повноважень уповноваженою особою засновників (учасників, акціонерів) боржника відбувається у тих самих формах, що і його набуття: за рішенням вищого органу управління боржника або в разі втрати юридичної сили рішенням про уповноваження цієї особи внаслідок визнання його недійсним (скасування) - за рішенням суду.

Хоча Кодекс України з процедур банкрутства і не регламентує особливостей вступу уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) у справу, в частині 1 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства законодавець зазначає стосовно інших учасників провадження у справі про банкрутство про визнання їх такими відповідно до цього Кодексу, отже, передбачає певну процесуальну фіксацію статусу учасника справи про банкрутство та моменту його набуття.

Зі змісту господарських процесуальних правовідносин в цілому і у справах про банкрутство зокрема видається правильним, що за загальним правилом набуття процесуального статусу заінтересованими суб`єктами схвалюється судом за наслідками перевірки підстав його набуття.

З таким підходом погодився Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство в постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, наголосивши, що було б доцільно формалізувати статус наведених учасників у справі про банкрутство шляхом прийняття господарським судом відповідного судового рішення (ухвали) задля впорядкування процесу здійснення провадження у справі.

Таким чином, вступ у справу про банкрутство уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника має відбуватися шляхом подання заяв із процесуальних питань відповідно до статей 169, 170 ГПК України.

При цьому уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника має підтвердити підстави представництва доказами в порядку статей 74-79 ГПК України, надавши, зокрема, відповідне рішення, оформлене протоколом вищого органу управління боржника.

Обсяг процесуальних прав уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника у справі про банкрутство, визначений Кодексом України з процедур банкрутства, залежить від змісту рішення вищого органу управління боржника.

Рішення вищого органу управління боржника, яке, зокрема, може мати форму протоколу загальних зборів учасників товариства боржника, є єдиним можливим доказом підтвердження повноважень уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника. Тому суд, здійснюючи легітимацію відповідного учасника у справі про банкрутство, зобов`язаний надати оцінку відповідному рішенню вищого органу управління боржника щодо його належності (з`ясувати склад учасників та розмір їх часток на момент прийняття відповідного рішення, здійснити перевірку наявності необхідного кворуму під час прийняття відповідного рішення тощо).

Розглядаючи заяву такої особи про вступ у справу, господарський суд перевіряє повноваження представника (уповноваженої особи) засновників (учасників, акціонерів) боржника на участь у справі оформлені протоколом загальних зборів, не вирішуючи питання щодо дійсності/недійсності рішення органу управління товариством в цілому або у відповідній частині.

Отже, колегія суддів наголошує, що набуття уповноваженою особою засновників (учасників, акціонерів) статусу учасника справи про банкрутство має ґрунтуватися на ухвалі суду про залучення такої особи до участі у справі, постановленій в порядку статті 234 ГПК України.

Саме з набранням законної сили такою ухвалою уповноважена особа, окрім належних їй спеціальних прав - брати участь з правом дорадчого голосу у зборах кредиторів та роботі комітету кредиторів боржника, наділяється процесуальними правомочностями учасника справи за статтею 42 ГПК України.

Таким чином, можливість реалізації повного обсягу процесуальної дієздатності уповноваженою особою засновників (учасників, акціонерів) боржника пов`язана з фактом набуття такою особою статусу учасника справи про банкрутство шляхом постановлення судом ухвали про її залучення до участі у справі за результатами розгляду відповідної заяви такої особи.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20.05.2021 по справі № 910/24368/14.

Оскільки учасником ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 не подано до суду заяви відповідно до ст.ст. 169, 170 ГПК України про вступ у справу в якості уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) банкрута, до якої долучено відповідне рішення вищого органу управління ТОВ "Альвіс", та судом не прийнято рішення про залучення ОСОБА_1 до участі у справі про банкрутство №910/2736/22, станом на час винесення оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 , як учасник ТОВ "Альвіс", не має повного обсягу процесуальної дієздатності учасника справи про банкрутство, у тому числі не має права подавати до суду скарги на дії/бездіяльність ліквідатора ТОВ "Альвіс".

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 02.10.2024 року у справі №910/2736/22(910/3041/24), якою було задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції колегією суддів не береться до уваги, оскільки рішення були скасовані в контексті позовного провадження, де було зазначено, що акціонер/учасник товариства набуває права на судовий захист своїх інтересів шляхом оспорювання правочинів акціонерного товариства в межах справи про банкрутство останнього, якщо доведе під час розгляду справи у сукупності порушення його прав/інтересів оспорюваним правочином та вчинення цього правочину всупереч меті процедури банкрутства, а саме на шкоду кредиторам боржника. Тобто, висновки Верховного Суду у даній постанові не стосуються набуття процесуальної дієздатності учасника справи безпосередньо у справі про банкрутство боржника.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови учаснику ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 у задоволенні скарги на дії та бездіяльність ліквідатора арбітражного керуючого Козловської Д.В.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду із заявою про вступ у справу в якості уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника у вищезазначеному судом порядку та набути процесуального статусу учасника справи про банкрутство ТОВ "Альвіс" у разі задоволення судом відповідної заяви.

Стосовно скарги Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на дії (бездіяльність) ліквідатора арбітражного керуючого Козловської Д.В., колегія суддів зазначає наступне.

Так, в обґрунтування поданої скарги податковий орган вказує, що ліквідатором не здійснено усієї повноти заходів у ліквідаційній процедурі ТОВ "Альвіс", спрямованих на виявлення активів боржника, зокрема:

- не проведено аналіз фінансового стану банкрута, не зроблено висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства;

- в порушення вимог ч. 1 ст. 61 КУзПБ не подано до суду заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника з метою повернення активів боржника та задоволення вимог кредиторів, а саме: договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018 та 27.12.2018, укладених незаконно директором ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 із родичами (племінниками) ініціюючого кредитора з перевищенням повноважень та без згоди загальних зборів учасників ТОВ "Альвіс" за заниженою в 22 рази вартістю;

- не вжито заходів для притягнення до субсидіарної відповідальності директора ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Так, відповідно до приписів статті 13 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень арбітражний керуючий є незалежним.

Незалежність арбітражного керуючого забезпечується його спеціальним статусом, визначеним цим законом та спеціальним порядком його призначення та відсторонення від виконання обов`язків.

Відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Забезпечуючи дотримання принципу незалежності арбітражного керуючого, суд керується приписами ст. 2 ГПК України, якими визначено завдання та основні засади господарського судочинства.

Так, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно норми ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 43 ГПК України визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Отже, суд має забезпечити баланс інтересів усіх учасників справи про банкрутство, перевірити дотримання їх прав та законних інтересів, зокрема перевірити, чи не допускають учасники справи зловживання своїми процесуальними правами з метою протиправного втручання у здійснення арбітражним керуючим своїх обов`язків або з метою впливу на нього для прийняття арбітражним керуючим рішень, що не відповідають інтересам усіх кредиторів та інтересам правосуддя, або навпаки, чи не призводять дії/бездіяльність арбітражного керуючого до негативних наслідків для інших учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; аналізує фінансовий стан банкрута, складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, які звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Кодексом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов`язковому зберіганню; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом; подає відомості (інформацію), необхідні для ведення Єдиного реєстру боржників, відносно яких відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства; у разі провадження банкрутом діяльності, пов`язаної з державною таємницею, вживає заходів з ліквідації режимно-секретного органу; веде реєстр вимог кредиторів; подає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", інформацію до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; здійснює дії щодо скасування реєстрації випуску акцій, передбачені законодавством, якщо організаційно-правовою формою юридичної особи - банкрута є акціонерне товариство; здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Як вбачається з наявних в справі документів, за результатами аналізу фінансового стану ТОВ "Альвіс", який проводився згідно з договором № 01/09-22ф від 01.09.2022, розпорядником майна арбітражним керуючим Козловською Д.В. зроблено наступні висновки:

- станом на 31.12.2021 відсутні економічні ознаки фіктивного банкрутства;

- протягом періоду 2019 - 2021 років відсутні економічні ознаки дій з доведення до банкрутства;

- станом на 31.12.2021 дані про подання боржником недостовірної інформації про своє майно чи фінансове становище відсутні;

- станом на 31.12.2021 боржник не є конкурентоспроможним на ринку надання в оренду нерухомого майна;

- проведена оцінка фінансово-господарського стану ТОВ "Альвіс" показала, що станом на 31.12.2021 підприємство мало нестабільний фінансово-господарський стан, мало ознаки неплатоспроможності, не мало можливості розрахуватись з поточними зобов`язаннями за рахунок оборотних активів, характеризувалось відсутністю власного капіталу;

- у даному випадку відносно ТОВ "Альвіс" є доцільним розглянути питання щодо введення процедури ліквідації підприємства згідно Кодексу України з процедур банкрутства.

Вказаний аналіз проводився арбітражним керуючим Козловською Д.В. під час процедури розпорядження майном ТОВ "Альвіс" на підставі отриманої від керівника боржника фінансової та іншої звітності за 2019-2022 роки та досліджувався судом 02.11.2022 при прийнятті рішення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ТОВ "Альвіс". Постанова Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 набрала законної сили 02.11.2022 та не оскаржувалась.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2024 було у тому числі зобов`язано ліквідатора:

- надати суду докази здійснення заходів, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника шляхом можливості застосування віндикаційного позову, визнання збиткових та заінтересованих угод недійсними, застосування субсидіарної відповідальності до третіх осіб;

- надати суду відомості з банківських установ, які обслуговували господарську діяльність боржника, виписок про рух коштів по рахунках боржника за три роки, що передували банкрутству з метою встановлення укладення незаконних угод, які могли б визнаватися недійсними у ліквідаційній процедурі боржника та сприяли поверненню до ліквідаційної маси активів боржника;

- провести аналіз на предмет можливості субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника чи його засновників, які сприяли доведенню його до стану неплатоспроможності та виникненню заборгованості перед кредиторами, а також встановити обставини можливого доведення боржника до банкрутства чи інших злочинів посадових осіб боржника, які сприяли настанню неплатоспроможності боржника, що може бути підставою для притягнення таких осіб до солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство.

На виконання вимог вказаної ухвали ліквідатором було подано до суду ряд документів та пояснень.

Так, у доповненнях №01-34/901 від 09.05.2024 до звіту ліквідатора арбітражним керуючим Козловською Д.В. зазначено наступне.

Ліквідатор дослідила фінансове становище боржника його положення на товарних ринках, банківські виписки за період в три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство з 06.07.2019 року по 06.07.2022 року, фінансову звітність мікропідприємства (Баланси та форму 2 за 2019, 2020 та 2021 рік).

За результатами дослідження ліквідатор робить наступні висновки:

- щодо можливості притягнення до субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника чи його засновників, які сприяли доведенню його до стану неплатоспроможності та виникненню заборгованості перед кредиторами, а також можливого доведення боржника до банкрутства чи інших злочинів посадових осіб боржника, які сприяли настанню неплатоспроможності боржника;

- за період в три роки, що передував порушенню провадження у справі про банкрутство, фінансово-господарська документація товариства не переховувалась керівництвом Банкрута та Боржника від Розпорядника майна та Ліквідатора, відповіді на запити арбітражного керуючого надавались; узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання згідно з аналізом Ліквідатора не відбувалось; вказівки з приводу вчинення явно збиткових операцій засновниками та директором не надавались; система управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам - не виявлена; документообігу, який не відображає реальних господарських операцій не виявлено; не виявлені фізичні або юридичні особи, що отримували б переваги з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом на користь інших осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження, вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці - не виявлено;

Також проаналізовано, що за період в три роки, який передував порушенню справи про банкрутство, штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості Банкрута не відбувалось, не відбувався продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів, призначення на керівні посади осіб, результат діяльності яких не відповідав Інтересам юридичної особи не здійснювалось, необґрунтованого зменшення або збільшення штату підприємства - Банкрута не відбувалось.

Ліквідатор вважає, що ділові рішення протягом господарської діяльності приймались без порушень принципів добросовісності та розумності.

За наслідками господарської діяльності підприємства коефіцієнт покриття становив 0,01, що нижче за нормативне значення, підприємство не отримувало прибутку, господарська діяльність підприємства майже припинилась внаслідок загальновідомих обставин у вигляді ковідних обмежень, а потім - початку повномасштабного вторгнення з боку Російської Федерації. Результати зазначених дій, що призвели до банкрутства, стали наслідком звичайного господарського обороту і обставин, що склалися. Підприємство перестало бути конкурентоспроможним на ринку, мало нестабільний фінансово - господарський стан та ознаки неплатоспроможності.

Ліквідатором отримана інформація щодо наявності у Боржника рахунків:

- НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), валюта UAH/ НОМЕР_3 у АТ КБ "ПРИВАТБАНК", рахунок використовувався до 31.01.2020;

- НОМЕР_4 , валюта UAH/ НОМЕР_3 у АТ "АЛЬФА-БАНК", діючий рахунок з 17.02.2020 по 18.02.2022 року.

На підставі отриманих виписок від АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та АТ "АЛЬФА-БАНК", за період з 01.07.2019 року по 18.02.2022 року, встановлено:

- більша частина доходу Боржника складалась з отриманої поворотної фінансової допомоги, розмір якої протягом періоду, що аналізується склав 662 400,00 грн.; оцінка діям кредитора, фінансової допомоги у якості надходження на рахунки Банкрута надана Господарським судом м. Києва з огляду на визнання кредитором у справі про банкрутство ОСОБА_6 ;

- одноразово були отримані кошти від продажу електротехнічної продукції у розмірі 55 560,00 грн. та надані послуги за договором №2 від 03.01.2020 р. у сумі 28 296,00 грн.

Суми доходу, відображені у податковій та фінансовій звітності у повному обсязі. На стадії процедури розпорядження майном був проведений аналіз фінансово-господарського стану підприємства з визначенням наявності економічних ознак фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства на підставі "Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства". За результатами проведеного дослідження було встановлено відсутність економічних ознак фіктивного банкрутства, дій з доведення до банкрутства, що свідчило про відсутність підстав для притягнення керівника та засновників Банкрута до солідарної відповідальності.

Ліквідатором зазначено, що складова частина витрат Боржника-Банкрута була постійною:

- виплати з оплати праці;

- нарахування податків, зборів, страхових внесків;

- телекомунікаційні послуги;

- витрати на утримання офісу;

- розрахунково-касове обслуговування.

Ліквідатором зазначено, що суми витрат відображені боржником у податковій та фінансовій звітності у повному обсязі.

Отже, на підставі проведеного аналізу руху грошових коштів на банківських рахунках ТОВ "Альвіс" за період з 01.07.2019 року по 18.02.2022 року ліквідатором зроблено висновок, що Боржником не укладались незаконні або сумнівні угоди, фінансово-господарська діяльність мала постійні статті та суми витрат, усі операції відображені у фінансовій звітності Боржника, та відповідають даним, які враховувались при проведенні аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "Альвіс".

За результатами проведеного аналізу на підставі банківських виписок за період три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство банкрута, податкової та фінансової звітності ліквідатор прийшов до висновку про відсутність підстав для заявлення віндикаційних позовів, відсутність укладених збиткових угод банкрутом, відсутність незаконних угод, які могли б бути визнані недійсними у ліквідаційній процедурі, відсутність підстав для застосування субсидіарної відповідальності до третіх осіб та посадових осіб боржника чи його засновників.

Щодо неподання ліквідатором заяв про визнання недійсними правочинів боржника, зазначених Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС у поданій скарзі, ліквідатором зазначено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.07.2022 було відкрито провадження у справі №910/2736/22 про банкрутство ТОВ "Альвіс". На думку ліквідатора, укладення Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018 та Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 не охоплюється так званим "підозрілим періодом" та знаходиться поза межами строків, визначених ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, які ставили б арбітражному керуючому в обов`язок ініціювати відповідний судовий процес про визнання вказаних правочинів недійсними.

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що ліквідатором арбітражним керуючим Козловською Д.В. 17.07.2024 подано до суду позовні заяви до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору та повернення майна. Справи №910/2736/22(910/8869/24) та №910/2736/22(910/8874/24), як на дату прийняття оскаржуваної ухвали перебували у провадженні Господарського суду міста Києва.

Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу скаржника, що робота ліквідатора арбітражного керуючого Козловської Д.В. та подані звіти у ліквідаційній процедурі досліджувалися на засіданнях комітету кредиторів, за результатом чого робота ліквідатора визнавалася задовільною, що підтверджується наявними у матеріалах справи Протоколами засідань комітету кредиторів ТОВ "Альвіс".

Перевіривши наявні у матеріалах справи документи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що арбітражним керуючим Козловською Д.В. проводився аналіз фінансово-господарського стану ТОВ "Альвіс" та складено висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства як на стадії розпорядження майном ТОВ "Альвіс", так і у ліквідаційній процедурі боржника. Зазначені обставини спростовують протилежні доводи скаржника у вказаній частині.

Крім того, на переконання ліквідатора арбітражного керуючого Козловської Д.В., укладення Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018 та Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 не охоплюється так званим "підозрілим періодом" та знаходиться поза межами строків, визначених ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, які ставили б арбітражному керуючому в обов`язок ініціювати відповідний судовий процес про визнання вказаних правочинів недійсними.

При цьому, 17.07.2024 року ліквідатор звернувся до суду із позовними заявами про визнання указаних правочинів недійсними та повернення майна. Таким чином, вказані обставини спростовують протилежні доводи податкового органу щодо бездіяльності ліквідатора у вказаній частині.

Також, ліквідатором проведено аналіз можливості покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на відповідних осіб, за результатами якого ліквідатором арбітражним керуючим Козловською Д.В. зроблено висновок про відсутність підстав для застосування субсидіарної відповідальності до третіх осіб та посадових осіб боржника чи його засновників. Зазначені обставини спростовують протилежні доводи скаржника щодо бездіяльності ліквідатора у вказаній частині.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом щодо відмови ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленому підрозділу ДПС у задоволенні скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора ТОВ "Альвіс".

Підстав для відсторонення арбітражного керуючого Козловської Д.В. від виконання повноважень ліквідатора у справі №910/2736/22 з мотивів, викладених податковим органом у поданій скарзі, судом апеляційної інстанції також не встановлено.

При цьому, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що податковий орган, як кредитор та учасник справи про банкрутство ТОВ "Альвіс" наділений широким спектром прав, визначених Кодексом України з процедур банкрутства.

Частиною 1 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Конструкція вказаної норми свідчить про те, що правом на звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсним правочину або спростування майнових дій, вчинених боржником, поданою у порядку, визначеному статтею 7 КУзПБ, наділений не тільки арбітражний керуючий, але і кредитор.

З огляду на викладене, будучи кредитором ТОВ "Альвіс", податковий орган, з урахуванням позиції ліквідатора щодо неможливості застосування приписів ст.42 КУзПБ до укладених боржником наприкінці 2018 року правочинів, не був позбавлений права самостійно звернутися до суду із відповідними заявами.

Крім того, частиною 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Враховуючи наведену норму Кодексу України з процедур банкрутства, Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, як кредитор у справі №910/2736/22, не погоджуючись із позицією ліквідатора щодо відсутності підстав для покладення на керівника ТОВ "Альвіс" та третіх осіб субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, не позбавлений права звернутися до суду із відповідною заявою.

Судова колегія наголошує, що процедура банкрутства є процесом, який характеризуються специфічним складом учасників, кожен з яких вступаючи в провадження у справі наділяється особливим процесуальним правами та обов`язками, зумовленим характером відносин неплатоспроможності. Передусім це зумовлено особливістю провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Участь кредитора у такому проваджені не може бути формальною. Будучи учасником провадження у справі про банкрутство кредитор наділений широким обсягом прав та повноважень, в тому рахунку правом на звернення до суду в межах провадження у справі про банкрутство із заявою про визнання недійсними правочинів боржника, звернення зі скаргою на дії (бездіяльність) ліквідатора, визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону, реалізуючи які він має діяти своєчасно та у належний спосіб.

Тобто, під час здійснення провадження у справі про банкрутство кредитор в силу наявних у нього прав не може безумовно покладатися у здійсненні дій з оскарження правочинів чи інших дій направлених на виявлення, повернення майна банкрута, лише на ліквідатора. Як особа зацікавлена у задоволені наявних в нього грошових вимог до боржника у повному обсязі, кредитор має діяти розсудливо та проявляти уважність щодо стану своїх прав. Також позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.10.2024 по справі №921/227/20.

Стала судова практика свідчить про те, що принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора встановлює критерій обґрунтованості сумнівів щодо повноти дій ліквідатора, з урахуванням чого покладає на кредитора або іншу особу, яка оспорює дотримання цього принципу, обов`язок обґрунтовувати, що саме не вчинив ліквідатор і як це вплинуло на результат формування ліквідаційної маси (постанови Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №904/4863/13, від 28.11.2019 у справі №904/6144/16, від 10.12.2020 у справі №916/95/18, від 29.07.2021 у справі №910/23011/16).

Кредитор або інша особа має довести, що ці порушення ліквідатором мали місце та призвели до недотримання порядку здійснення ліквідаційної процедури, і тим самим вплинули на формування ліквідаційної маси і на задоволення вимог кредиторів, відтак - на результати ліквідаційної процедури боржника, а подальше провадження у справі про банкрутство в контексті збільшення судових витрат у справі та застосування додаткових інструментів задля задоволення вимог кредиторів є виправданим.

Таким чином, маючи відповідну процесуальну можливість апелянт не звертався до суду в порядку статті 42 КУзПБ з вимогами до третіх осіб щодо визнання недійсними правочинів та в порядку частини 2 статті 61 КУзПБ з вимогами до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, а також ним не було вчинено дій, спрямованих на поставлення під сумнів роботу арбітражного керуючого.

За відсутності прояву активних дій кредитора, судом першої інстанції законно та обґрунтовано відхилено доводи апелянта про неналежне виконання ліквідатором своїх обов`язків, зокрема щодо встановлення наявності/ відсутності вини керівника боржника чи засновників у доведенні боржника до банкрутства, не встановлення яких покладено в основу апеляційної скарги, які не містять документального обґрунтування, а ґрунтуються лише на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про відсутність підстав вважати неналежним виконання ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Козловською Д.В. своїх обов`язків та, як наслідок, відсторонення даного арбітражного керуючого.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржників щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржників судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, безпідставні, необґрунтовані та недоведені, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для їх задоволення та скасування ухвали в оскаржуваній частині не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у даній справі, такі апеляційні скарги залишаються без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" ОСОБА_1 та Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі №910/2736/22 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 року у справі №910/2736/22 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 07.04.2025 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Л.Г. Сітайло

В.О. Пантелієнко