Постанова

від 03.04.2025 по справі 910/2736/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2025 р. Справа№ 910/2736/22 (910/3040/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Отрюха Б.В.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

від ОСОБА_1 : Леськов В.П. на підставі ордеру

від ОСОБА_2 : Курило Ю.В. згідно ордеру

арбітражний керуючий Козловська Д.В. за посвідченням

розглянувши апеляційну скаргу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 року

у справі №910/2736/22(910/3040/24) (суддя Мандичев Д.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання недійсним договору та повернення майна

у межах справи №910/2736/22

за заявою ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 року у справі №910/2736/22(910/3040/24) у задоволенні заяви ТОВ "Альвіс", в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1 , про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, учасник ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 27.01.2025 відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у справі №910/2736/22(910/3040/24), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2736/22(910/3040/24).

20.02.2025 супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/2736/22(910/3040/24)/995/25 від 18.02.2025 витребувані матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 25.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 року у справі №910/2736/22 (910/3040/24), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скарга та призначено справу до розгляду на 03.04.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому через систему "Електронний суд" відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

До дати судового засідання від скаржника надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник скаржника в судовому засіданні 03.04.2025 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.

Арбітражний керуючий Козловська Д.В. та представник відповідача проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

03.04.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у даній справі - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення заяви позивача, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/2736/22 про банкрутство ТОВ "Альвіс", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 06.07.2022 року за заявою ОСОБА_1 .

Постановою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 боржника визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Козловську Д.В.

У березні 2024 року ТОВ "Альвіс" в інтересах якого діє учасник товариства ОСОБА_1 звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного 27.12.2018 року між ТОВ "Альвіс" та ОСОБА_2 , посвідченого 27.12.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за №1528;

- повернення ТОВ "Альвіс" нежилого приміщення НОМЕР_3 загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1460599980000, витребувавши його з володіння ОСОБА_2 .

За твердженням позивача, оспорюваний договір має ознаки фраудаторності, укладений на шкоду кредиторам та з метою виведення із власності боржника нерухомого майна за заниженою вартістю на користь родича одного із учасників товариства-боржника.

У січні 2025 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про забезпечення позову.

В обґрунтування поданої заяви позивач наголосив на визначених ним обставинах та правових підставах для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежилого приміщення.

Також позивач зауважив, що доказом існування ризику подальшого неправомірного відчуження або обтяження іпотекою спірного приміщення ОСОБА_2 для штучного створення перешкод для повернення приміщення в ліквідаційну масу банкрута є, зокрема, передача йому в фіктивну іпотеку нерухомого майна за іпотечними договорами.

Отже, позивач просив накласти арешт на нежиле приміщення НОМЕР_3 загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1460599980000; заборонити державним реєстраторам, реєстраційним службам, іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження або обтяження об`єкту нерухомого майна - належного на праві власності ОСОБА_2 нежилого приміщення НОМЕР_3 загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1460599980000.

За наслідками розгляду заявлених вимог ухвалою суду міста Києва від 16.01.2025 року у справі №910/2736/22(910/3040/24) у задоволенні заяви ТОВ "Альвіс", в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1 , про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалу суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову, та які би свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. За висновком суду першої інстанції, наявність відомостей про передачу відповідачем нерухомого майна в іпотеку не свідчать про відчуження такого майна та не є безумовною підставою для забезпечення позову шляхом накладення арешту на таке нерухоме майно. При цьому, на обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову позивачем наведені лише фактичні обставини справи та підстави, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що є недостатньо обґрунтованою причиною вважати, що в разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову виконання рішення суду може бути утруднено чи його виконання у майбутньому взагалі стане неможливим, як і поновлення прав позивача.

Учасник ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 з даною ухвалою суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилаються на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками Господарського суду міста Києва, вважає їх помилковими та вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Так, предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Тобто предметом розгляду є питання наявності або відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини другої цієї статті ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, а гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта зазначеної статті ГПК України).

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).

Крім цього, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

А тому заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Отже обрання належного, відповідного до предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів, а тому метою забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Отже забезпечення позову застосовується як гарантія реального задоволення законних вимог позивача.

А тому господарський суд повинен враховувати ризики неможливості виконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Звідти, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Суд зазначає, що для забезпечення позову має бути підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.01.2024 у справі №910/3268/22, від 15.09.2023 у справі №917/453/23, від 26.09.2023 у справі №911/1518/22, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23, від 11.01.2024 у справі №916/3599/23).

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.09.2023 у справі №910/6804/23, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23).

Водночас, особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог до доказування, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/1261/20, від 25.09.2020 №921/40/20).

При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.01.2024 у справі №910/3268/22, від 15.09.2023 у справі №917/453/23, від 26.09.2023 у справі №911/1518/22).

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

До того ж, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі №917/453/23).

В свою чергу, господарський суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача; забезпечити запобігання порушенню, у зв`язку з вжиттям таких заходів, прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Позов в процесуальному сенсі - є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимоги про захист прав чи законних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову, який заявлений в межах справи про банкрутство, та який просить забезпечити позивач, є немайнові вимоги про визнання недійсним правочину з підстав його фраудаторності та невідповідності вимогам цивільного законодавства щодо відчуження нерухомого майна боржника, укладений із заінтересованою особою як щодо боржника, так і щодо конкурсного кредитора в розумінні КУзПБ, а також майнова вимога про витребування від відповідача на користь боржника нежиле приміщення, що розташоване за адресою: місто Київ, проспект Героїв Сталінграда (проспект Івасюка Володимира), 24 (секція 11), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1460599980000.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку судова колегія враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України, відкладених у постановах від 15.01.2019 року у справі №915/870/18, від 05.09.2019 року у справі №911/527/19, від 16.10.2019 року у справі №911/1530/19, від 25.09.2020 року у справі №925/77/20 та від 21.08.2020 року у справі №904/2357/20, за яких під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Отже виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позову, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи існуватиме відповідні нерухоме майно у розпорядженні відповідача, а тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Разом з тим, місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, залишив поза увагою предмет спору та безпідставно не врахував висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 03.03.2023 року у справі №905/448/22, згідно яких можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін

Тобто, висновок суду про недоведеність позивачем обставин, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову, та які би свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, є помилковим, оскільки наявність у відповідача правомочностей власника спірного майна вказує на можливість у будь-який момент (в тому числі під час розгляду судом позову, але до прийняття остаточного рішення) розпорядитися цим майном на користь третіх осіб, що може призвести до неможливості виконання рішення в цій справі про витребування спірного майна з володіння відповідача (в разі задоволення такого позову).

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що спірний об`єкт нерухомості, вимога про витребування якого є предметом позову, може бути відчужений на користь третіх осіб, в тому числі на користь тих, що перебувають у родинних стосунках із ініціюючим кредитором та відповідачем.

На думку колегії суддів, передача відповідачем спірного майна на користь третіх осіб (в іпотеку чи у власність) під час розгляду даного спору, тобто безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору, які не беруть участь у судовому процесі, значно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову про витребування такого майна на користь боржника.

Отже, існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти реєстраційній дії щодо спірного майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення про витребування його з володіння відповідача в разі задоволення такого позову.

Вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно сприятиме запобіганню порушення прав як заявника позову, так і боржника, в інтересах якого такий позов пред`явлений, на час вирішення спору в суді, в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання реального рішення суду, оскільки буде звужено кількість осіб, від яких спірне майно підлягатиме витребуванню. Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.

Вищевказані обставини у сукупності свідчать про наявність необхідності вжиття заходів забезпечення позову з метою забезпечення гарантій збереження майна до вирішення даної справи шляхом накладення арешту на майно.

Щодо співмірності заходів забезпечення позову, то судом апеляційної інстанції досліджено співмірність негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права, за захистом якого заявник звернувся до суду, та майнових наслідків накладення арешту на спірне майно.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позивачем існування реальної загрози для настання наслідків, про які вказує заявник, та наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно та заборони вчиняти реєстраційній дії щодо нього.

При цьому, на переконання колегії суддів, невжиття заходів забезпечення позову у даній справі унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки у разі задоволення вимог позивача у цій справі та прийняття на його користь рішення суду позивач не зможе відновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

За висновками колегії суддів, заявлений захід забезпечення позову є адекватним, а також не суперечить вимогам ст.ст. 136-139 ГПК України.

Заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення ефективного захисту та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду із вказаною позовною заявою, заявлені в межах предмета позову, пов`язані з предметом позову, не порушують прав інших осіб, не залучених до участі у справі, та жодним чином не впливають на будь-чию господарську діяльність та не тягнуть за собою для таких осіб майнових наслідків, оскільки забезпечення позову має процесуальний та тимчасовий характер на час вирішення спору та унеможливлює порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Водночас зазначені заходи забезпечення позову не завдадуть шкоди відповідачу чи іншим особам, адже не позбавить його прав на володіння та користування майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів тощо, а лише тимчасово обмежить право розпорядитися спірним майном, зокрема відчужити його на користь третіх осіб.

Тому апеляційний господарський суд вважає, що наведені заходи до забезпечення позову в даному випадку спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали.

За встановлених вище фактичних обставин справи судова колегія дійшла висновку, що заявником обґрунтовано належним чином наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, визначених у заяві, які в свою чергу, є співрозмірним із заявленим позивачем позовними вимогами, не суперечать ГПК України, зберігають баланс інтересів сторін та відповідають критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, наведених вище фактичних обставин справи, які встановлені судом апеляційної інстанції, не врахував, чим допустив неповне дослідження обставин справи та порушення норм процесуального права, що в свою чергу призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні заяви позивача.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку наявним у справі доказам, обставинам справи і доводам скаржника та встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

В силу положень ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За викладених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи скаржника знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а відтак дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_1 , скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у справі №910/2736/22 (910/3040/24) та прийняття нового рішення про задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у справі №910/2736/22(910/3040/24) задовольнити.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 року у справі №910/2736/22(910/3040/24) скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову у справі №910/2736/22(910/3040/24) задовольнити та вжити відповідні заходи, а саме:

- накласти арешт на нежиле приміщення НОМЕР_3, загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1460599980000);

- заборонити державним реєстраторам, реєстраційним службам та іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження або обтяження належного на праві власності ОСОБА_2 об`єкту нерухомого майна - нежиле приміщення НОМЕР_3, загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1460599980000).

4.Стягувачем за цією постановою є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

5.Боржником за цією постановою є ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

6.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

7.Матеріали оскарження повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції підлягає виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку протягом трьох років, починаючи з наступного дня після її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 23.04.2025 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Б.В. Отрюх

С.В. Сотніков