Рішення

від 26.03.2025 по справі 453/1496/23

СКОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 453/1496/23

№ провадження 2/453/45/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2025 року м. Сколе

Сколівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Курницької В.Я.;

за участі секретаря судового засідання Бендеш А.І.;

прокурора - Гончара Б.С.,

представника відповідача - Шумелди Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сколе цивільну справу запозовом запозовомзаступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави - в особі її органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Квартирно експлуатаційний відділ м. Львова про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в :

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західногорегіону звернувся в суд з позовом в інтересах держави - в особі її органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляєсамостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Квартирно експлуатаційний відділ м. Львова про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624586900:06:000:1205 площею 322,2899 га, яка відноситься до земель оборони та передана для розміщення та постійної діяльності ЗСУ, знаходиться земельна ділянка площею 0,0200га кадастровий №462458300:06:000:0001, що перебуває у власності відповідачки; земельна ділянка, на думку позивача, вибула з державної власності поза волею титульного володільця всупереч нормативно регламентованій процедурі, тобто без згоди Міністра оборони.

Прокурор та позивач стверджують, що КЕВ м. Львова, як правонаступник Стрийської КЕЧ, є користувачем спірної земельної ділянки площею 10892 га на підставі державного акту на право користування землею серії Б № 040573, виданого виконавчим комітетом Сколівської районної ради народних депутатів трудящих у 1983 році Державний акт на право користування землею серії Б № 040573 виданий на підстав рішення Львівського облвиконкому № 5 від 1972 року, яке погоджене розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 187 рс від 1972 року.

Актом приймання (передачі) територій військового містечка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 від 31 жовтня 2013 року, військове містечко № НОМЕР_1 передавалось з Самбірської КЕЧ району до КЕВ м. Львова.

За твердженням позивача, вказані землі, щодо яких проведена інвентаризація, відносяться до військового містечка № НОМЕР_1 , де розташована Навчально-спортивна база зимових видів спорту «Тисовець».

Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель військового містечка № НОМЕР_1 навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» підтверджується знаходження земельної ділянки площею 0,0200га кадастровий №462458300:06:000:0001, що перебуває у власності відповідачки, в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624586900:06:000:1205 площею 322,2899га, яка відноситься до земель оборони.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом заступника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави - в особі її органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Представник відповідача подала відзив, в якому позов заперечила в повному обсязі, з підстав викладених у ньому. Зокрема, наголосила, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивач не набув речових прав на спірні землі; обставини, викладені в позовній заяві, не підтверджуються належними та допустимими доказами та не відповідають фактичним обставинам справи; на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, що належить відповідачці. До відзиву представником відповідача долучено копії таких документів: постанови Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року у справі № 442/3458/17; Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна земельної ділянки та житлового будинку; договір купівлі-продажу від 17 липня 2003 року; Акта державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів до експлуатації від 05 травня 2004 року. У відзиві також повідомила про те, що відповідачка звернулась до державних архівних установ із запитами, надавши їх копії та повідомила, що отримані відповіді представить суду.

Представник позивача подав відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивач підтримує заявлений в його інтересах позов прокурора з тих підстав, що рішення Львівського облвиконкому № 5 від 1972 року, яке погоджене розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 187рс від 1972 року Стрийській КЕЧ району (на даний час правонаступник Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова) як структурному підрозділу Міністерства оборони, видано державний акт серії Б № 040573 на право користування землями загальною площею 10892 га, що розташовані в урочищі «Тисовець» Сколівського району Львівської області. За твердженням позивача, вказані землі відносяться до військового містечка № НОМЕР_1 , де розташована Навчально- спортивна база зимових видів спорту «Тисовець». Покликаючись на матеріали інвентаризації земель, вважає, що земельна ділянка, належна відповідачці на праві приватної власності, накладається на земельну ділянку позивача.

Представник відповідача надала заперечення, в яких наголосила, що позивач речових прав на спірні землі не набув, доказів накладання земельних ділянок суду не надав.

Крім того, представник відповідача подала клопотання про долучення доказів та поновлення процесуального строку на їх подання, в яких, серед іншого, просила долучити до матеріалів справи: відповідь з Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України; архівну копію розпорядження Ради Міністрів УРСР № 187 рс від 17 березня 1972 року з додатками; Витяги з Державного земельного кадастру; Викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку щодо земельної ділянки кадастровий № 4624586900:06:000:1205; інформації щодо земельних ділянок: кадастровий № 4624583000:06:000:0001, кадастровий № 4624586900:06:000:1205, - які судом долучено до матеріалів справи.

Представником третьої особи подано додаткові пояснення, в яких заявник зазначив про законність та обґрунтованість позовних вимог прокурора в інтересах Міністерства оборони України. Звернув увагу на те, що фонди військового містечка № НОМЕР_1 навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» не вибувади з володіння держави, а саме Мінстерства оборони України, а отже, не могли бути відчужені іншим особам. Також зазначив, що станом на час розгляду справи триває робота по виготовленню та затвердженню технічної документації із землеустрою у Львівській ОДА. На підставі наведеного просить позов задоволити.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 22 квітня 2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Дослідивши письмові докази, долучені до позову, суд дійшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України „Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шлях призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України „Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом до суду, прокурор вказав, що на момент звернення до суду позовна заява про витребування земельної ділянки площею 0,0200га кадастровий №462458300:06:000:0001 з чужого незаконного володіння Міністерством оборони України, КЕВ м. Львова не подана, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України (далі ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі статтею 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до Закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, у тому числі у разі їх розформування (частина друга статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо (частина перша статті 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Відповідно до статті 1 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1345-ІV "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Стаття 4 Закону України "Про використання земель оборони" регулює питання використання земель оборони в господарських цілях, зокрема військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Відповідно до Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року № 448 (далі - Положення № 448), організація квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном (пункт 1.1 Положення № 448).

Основним завданням квартирно-експлуатаційного забезпечення, в першу чергу, є забезпечення військових частин фондами військового містечка, територією та земельними ділянками.

Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відносяться: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України; територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління; квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (КЕВ (КЕЧ)); квартирно-експлуатаційні служби військових частин (пункт 2.1 Положення № 448).

На квартирно-експлуатаційну службу військової частини (КЕС) покладається, зокрема організація збереження та матеріальний облік фондів і територій військових містечок, квартирного майна та земельних ділянок, переданих військовій частині на утримання та експлуатацію, проведення їх інвентаризації (пункт 3.1 Положення № 448).

Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України "Про використання земель оборони" (пункт 4.4 Положення № 448).

Таким чином встановленню підлягає обставина наявності у позивача речових прав на земельну ділянку / набуття таких прав позивачем/.

Позивач стверджує, що набув право користування земельною ділянкою на підставі рішення Львівського облвиконкому № 5 від 1972 року, яке погоджене розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 187рс від 1972 року Стрийській КЕЧ району (на даний час правонаступник Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова) як структурному підрозділу Міністерства оборони, видано державний акт серії Б № 040573 на право користування землями загальною площею 10892 га, що розташовані в урочищі «Тисовець» Сколівського району Львівської області.

В період, з яким позивач пов`язує виникнення права користування земельною ділянкою (1972 прийняття рішення, 1983 видача державного акта на право користування землями), земельні правовідносини врегульовувались Земельним кодексом Української РСР, 1970 року, яким визначався порядок набуття, посвідчення та реєстрації речових прав на землі.

Частинами 1 - 3, 5 ст. 16 ЗК УРСР передбачалось, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення; відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішень повноважних органів (в т.ч. й районних рад) в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР, у яких вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею; порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею, - ч. 1 ст. 20 цього Кодексу.

Землевпорядний процесскладається зпідготовчих робіт,складання проектуземлеустрою, розглядуі затвердження проекту,перенесення його в натуру, оформлення івидачі землевпоряднихдокументів;в процесі землеустрою складаютьсяземлевпорядні проекти, атакож документина правокористування землею, передбаченістаттею 20цього Кодексу,- ч. 2 ст. 152, ч. 1 ст. 153 ЗК УРСР .

Проекти землеустрою по відведенню і вилученню земельних ділянок, відповідно до приписів ч. 4 ст. 154 ЗК УРСР, затверджують ті органи державного управління, які мають право надавати і вилучати земельні ділянки. Проекти землеустрою, пов`язані із зміною меж і розмірів землекористувань, затверджуються у відповідності зі статтею 53 цього Кодексу.

Зі змісту рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих № 5 від 18 лютого 1972 вбачається, що дане рішення не є остаточним, оскільки у його п.7 вказано на необхідність його затвердження Радою Міністрів УРСР.

У згаданому рішенні йдеться про передачу земель в користування Прикарпатському військовому округу, а не Стрийській КЕЧ, як про це стверджує прокурор, і площею 5921,7 га, а не 10892га; натомість 5871га з Корчинського військового лісгоспу Прикарпатського військового округу передано в постійне користування Сколівському лісгоспзагу в порядку компенсації.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 187 рс від 17 березня 1972 року лише прийнято пропозицію виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих, підтриману комітетами сільського господарства, лісового господарства та міністерства радгоспів.

В той же час, рішення про надання в постійне користування земель, як і рішення про затвердження проекту землеустрою та видачу державного акта, як і самого державного акта, - ні позивачем, ні прокурором не представлено.

Щодо державного акта на право користування землею серії Б № 040573, то такий не містить підпису особи, яка його видала, відсутня печатка органу видачі, а також відсутні дані про його реєстрацію.

У зв`язку з наведеним, суд неодноразово зобов`язував прокурора та позивача надати суду для огляду оригінал державного акта.

Однак, ні прокурор, ні позивач не надали суду оригіналу державного акта на право користування землею серії Б № 040573. В судовому засіданні 26 березня 2025 прокурор повідомив про відсутність оригіналу державного акта.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку про те, що позивач не набув речових прав на земельну ділянку для потреб оборони на підставі рішення Львівського облвиконкому № 5 від 1972 року та державного акта серії Б № 040573 на право користування землями загальною площею 10892 га.

Будь-яких інших доказів на підтвердження права користування земельною ділянкою позивачем надано не було.

Позивач не набув речових прав на землі й в результаті інвентаризації.

Підставами набуття права на землю із земель державної та комунальної власності, в силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Доказів набуття права постійного користування спірними землями позивач та прокурор не надали.

Частиною 3 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позивач не набув речових прав на спірну земельну ділянку.

Стороною позивачів не представлено й доказів тверджень про правонаступництво Стрийської КЕЧ Самбірської КЕЧ - КЕВ м. Львова.

Разом з тим, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (КЕВ м. Львова), 07638027, зареєстрований 20 липня 2001 року, державна організація (установа, заклад), дані про відокремлені підрозділи юридичної особи - Ужгородське військове лісництво квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, код ЄДРПОУ ВП: 39446813; дані про юридичних осіб-правонаступників: Матеріально - інвентарний склад квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова, код ЄДРПОУ: 08118362, про наявність інших даних не має.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року у справі № 442/3458/17, де Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова був стороною, щодо останнього встановлено наступне: «В ЄДРЮОФОПГФ будь-які відомості про юридичну особу з найменуванням Стрийська КЕЧ району відсутні, а щодо юридичної особи з найменуванням Самбірська КЕЧ району вказано, що така юридична особа є припиненою, будь-які відомості про правонаступників відсутні. При перегляді відомостей про КЕВ м. Львова відсутні дані про те, що ця юридична особа є правонаступником Самбірської КЕЧ району.»

Викладені дані спростовують викладені в позовній заяві твердження про правонаступництво.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 про охоронюваний законом інтерес, поняття охоронюваний законом інтерес, що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям правa, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, захисту підлягає наявне і порушене право.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор стверджує, що земельна ділянка відповідачки площею 0,02 га, кадастровий номер 4624583000:06:000:0001 входить в межі земельної ділянки кадастровий номер 4624586900:06:000:1205, що належить позивачу.

Покликаючись на матеріали інвентаризації земель, позивач вважає, що земельна ділянка, належна відповідачці на праві приватної власності, накладається на земельну ділянку позивача.

Згідно витягів з державного земельного кадастру: земельна ділянка кадастровий номер 4624583000:06:000:0001 зареєстрована в державному земельному кадастрі 20 грудня 2005 року, а земельна ділянка кадастровий номер 4624586900:06:000:1205 зареєстрована в державному земельному кадастрі 04 листопада 2021 року.

З Викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; а також відкритих даних Державного земельного кадастру, з`ясовано, що земельні ділянки не накладаються, спільних меж не мають.

Державна реєстрація земельної ділянки, в силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 24 ЗУ «Про державний земельний кадастр», здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Однією з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, відповідно до вимог ч. 6 ст. 24 цього Закону, є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Пунктами 32, 73, 74-1, 75 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі Порядок 1051), в редакції чинній станом на 04 листопада 2021 року (день реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 4624586900:06:000:1205), передбачено, що:

-документи Державного земельного кадастру є його складовими частинами, які створюються, відображаються та змінюються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;

-державний кадастровий реєстратор у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня прийняття заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру: 1) розглядає її разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, та перевіряє: відповідність документів вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку; 2) за результатами перевірки вносить відомості (зміни до них) до Державного земельного кадастру або приймає рішення про відмову у внесенні таких відомостей з підстав, зазначених у пунктах 91-137 цього Порядку, за формою згідно з додатком 14;

-у разі коли підставою для відмови у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру є розташування об`єкта у межах іншого об`єкта Державного земельного кадастру, Державний кадастровий реєстратор у рішенні про відмову зазначає обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру, з яким виникає перетинання меж таких об`єктів, та/або кадастровий номер земельної ділянки, якщо таким об`єктом Державного земельного кадастру є земельна ділянка;

-у разі відповідності поданих документів, зазначених у пункті 69 цього Порядку, вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку, та електронного документа вимогам, зазначеним у пункті 74 цього Порядку, Державний кадастровий реєстратор: 1) за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру вносить електронний документ та відомості, які він містить, до Державного земельного кадастру; 3) присвоює за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру земельній ділянці, що реєструється, кадастровий номер та у випадках, зазначених у пунктах 107-161 цього Порядку, відкриває Поземельну книгу (вносить відповідні записи до неї); 5) оприлюднює інформацію про внесення відомостей до Державного земельного кадастру згідно з пунктами 209-211 цього Порядку та відповідні відомості про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку.

Зважаючи на наведені вище вимоги нормативно-правових актів, а також на повну автоматизацію створення та змін документів Державного земельного кадастру (створюються, відображаються та змінюються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру п. 32 Порядку 1051), - державна реєстрація земельної ділянки із знаходженням у її межах іншої земельної ділянки, накладанням, чи перетинанням меж земельних ділянок не лише заборонена, але й технічно неможлива.

Той факт, що земельні ділянки: кадастровий номер 4624583000:06:000:0001 та кадастровий номер 4624586900:06:000:1205, зареєстровані в державному земельному кадастрі, - виключає можливість знаходження земельної ділянки кадастровий номер 4624583000:06:000:0001 в межах земельної ділянки кадастровий номер 4624586900:06:000:1205.

Судом також встановлено, що земельну ділянку разом з об`єктом незавершеного будівництва відповідачка та інші особи придбали за договором купівлі-продажу від 17 липня 2003 року; в подальшому, співвласники добудували житловий будинок із гаражем та ввели його в експлуатацію, що підтверджується Актом державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об`єктів до експлуатації від 05 травня 2004. Згодом, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, в цілому перейшов до відповідачки, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; право власності на об`єкт нерухомості зберігається за відповідачкою і на час розгляду справи.

Суд виходить з того, що законодавство України ґрунтується на принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на такій об`єктів нерухомості, відповідно до якого земельна ділянка слідує за нерухомістю, що передбачено положеннями ст. 120 чинного ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Такий принцип міститься у судовій практиці (в постановах Верховного суду України, Верховного Суду, та Великої Палати Верховного Суду), зокрема, у постановах Верховного суду України від 13 квітня 2016 року (справа №6- 253цс16), від 12 жовтня 2016 року (справа №6-2225цс16), від 15 травня 2017 року (справа №705/6917/14-ц), від 17 квітня 2024 року (справа № 442/3458/17), постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року (справа №713/1817/16-ц), від 3 квітня 2019 року (справа №921/158/18), від 16 жовтня 2019 року (справа №164/409/17), від 16 червня 2020 року (справа №689/26/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 навела висновки щодо застосування ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

З набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній до набувача переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника, з одночасним припиненням усіх прав попереднього власника такої земельної ділянки.

Таким чином, при виникненні в іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами, а особа, яка набула права власності на будівлю, стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 (пункт 7.40) у справі №910/18560/16 наголосила на імперативному характері цього законодавчого припису.

Отже, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється, як зазначено у наведеній статті. При цьому, перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки (п.7.42постанови).

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилахстатті 120 ЗК України,статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.6 постанови).

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній власник земельної ділянки порядку припинення прав на земельну ділянку, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення (п.8.11постанови).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи на те, що прокурором не доведено порушення прав позивачів на спірну земельну ділянку та накладання земельних ділянок; враховуючи наявність на земельній ділянці об`єкта нерухомого мана, що належить відповідачці, - у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами здійснити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, поклавши такі на особу, яка подала позовну заяву.

Керуючись ст.ст. 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позову заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави - в особі її органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Квартирно експлуатаційний відділ м. Львова про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Сколівський районний суд Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Прокурор: Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ: 38326057;

Позивач: Міністерство оборони України, місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ: 00034022;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

Третя особа: Квартирно експлуатаційний відділ м. Львова, місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2, код ЄДРПОУ: 07638027.

Повний текст рішення складено 04 квітня 2025 року.

Головуючий суддя В.Я. Курницька