Рішення

від 01.04.2025 по справі 201/8046/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/8046/24

провадження 2/201/482/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року Жовтневий районний суд

міста Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета-Імпекс», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича стальна компанія» про солідарне стягнення заборгованості за договором позики, грошових коштів і витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 03 липня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ТОВ «Мета-Імпекс» про солідарне стягнення суми боргу за договором позики, коштів та судових витрат. Позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що відповідач ОСОБА_2 01 грудня 2023 року взяв в нього (позивача) в борг кошти в сумі 9100000 грн., між ними укладено договір позики у письмовій формі і він був оформлений в вигляді договору, розписки; такий договір в вигляді простого письмового договору від 01 грудня 2023 року було складено і відповідач отримав від позивача ці кошти з обов`язком повернути суму боргу не пізніше 31 травня 2024 року, за вимогою позивача. Вимога позивача була, строк повернення грошових коштів в указаній сумі згідно договору закінчився, але ці кошти відповідач не повернув. В забезпечення вказаного договору позики з ТОВ «Мета-Імпекс» було укладено договір поруки і вказане товариство зобов`язалося відповідати по боргам відповідача ОСОБА_2 в межах вказаного договору.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позивач вважає, що відповідач своїми діями порушив його права та інтереси, а тому позивач просив стягнути солідарно з цих відповідачів на його, позивача, користь грошові кошти у вказаній сумі і суму судового збору. Гроші в борг отримані і використані, але в оговорений термін гроші позивачу відповідач в повній сумі не повернув, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого. Позивачу завдана шкода. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели. Позивач просив стягнути з відповідачів вказаний борг з штрафними санкціями та судовими витратами, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та/або його представник проти задоволення позову не заперечували, фактично погодилися з викладеними в позові обставинами. Причини їх не прибуття в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від прибуття чи не прибуття представника відповідача сама особа в судове засідання не прибула без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неприбуття в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Від представника ТОВ «Виробнича стальна компанія» надійшло клопотання про залучення його до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог, оскільки вимоги позову можуть торкатися їх інтересів, так як і у них є спір з цим відповідачем стосовно боргу, володіння об`єктом нерухомості, коштів, виконання інших рішень судів по правовідносинам сторін і їх та інш.; отже вони мають безпосереднє відношення до спірного питання позивача по позову в такій якості і розгляд справи можливий саме за їх участю в такій якості.

Ухвалою суду від 18 вересня 2024 року було залучено до участі в справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича стальна компанія».

Від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета-Імпекс» надійшли пояснення, в яких останній зазначив, що участь ТОВ «Виробнича Стальна Компанія» у даній справі у якості третьої особи була обґрунтована тим, що воно ніби то є власником 95/100 частин об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови Центрального апеляційного господарського суду від 20 червня 2024 року у справі № 904/1875/19. Проте, Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 904/1875/19 була задоволена касаційна скарга ТОВ «Мета-Імпекс», та скасована Постанова Центрального апеляційного господарського суду від 20 червня 2024 року у справі № 904/1875/19. Отже, підстава наявності будь-яких прав ТОВ «Виробнича Стальна Компанія» щодо об`єкту нерухомого майна ТОВ «Мета-Імпекс», була скасована.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, у якій він просив суд розглядати справу без його участі, за наявними у матеріалах справи доказами. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета-Імпекс» у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, у якій він просив суд розглядати справу без його участі, за наявними у матеріалах справи доказами. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно дост. 223 ЦПК України.

Представник третьої особи ТОВ «Виробнича Стальна Компанія» у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Причини їх не прибуття в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні третя особа не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність третьої особи не перешкоджає розгляду справи). Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаної третьої особи дост. 223 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 01 грудня 2023 року взяв в нього (позивача) в борг кошти в сумі 9100000 грн., між ними укладено договір позики у письмовій формі і він був оформлений в вигляді договору, розписки; такий договір в вигляді простого письмового договору від 01 грудня 2023 року було складено і відповідач отримав від позивача ці кошти з обов`язком повернути суму боргу не пізніше 31 травня 2024 року, за вимогою позивача. Вимога позивача була, строк повернення грошових коштів в указаній сумі згідно договору закінчився, але ці кошти відповідач не повернув. В забезпечення вказаного договору позики з ТОВ «Мета-Імпекс» було укладено договір поруки і вказане товариство зобов`язалося відповідати по боргам відповідача ОСОБА_2 в межах вказаного договору.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) борг, сплатити проценти згідно умов договору.

В порушення закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором позики належним чином не виконала, утворилася заборгованість. На вимогу позивача на протязі 2023-2024 років повернути суму боргу відповідач відповів відмовою, сума боргу залишилася не повернутою, хоча термін сторони встановили конкретний, вимога позивача була, але борг відповідач на вимогу позивача і в зазначений термін не повернув. Після звернення позивача до суду відповідач так і не повернув суму боргу. Звернення до правоохоронних органів ні до чого не призвели, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За умовами домовленості між сторонами цього спору одна сторона (позивач) передав у власність другій стороні (позичальникові - відповідач) грошові кошти, визначені родовими ознаками, позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей, гроші передані.

Згідно ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В судовому засіданні з`ясовано, що дійсно 01 грудня 2023 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики грошових коштів. Відповідно до пункту 1 договору позики сторони домовились, що позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в національній валюті України у сумі 9 100000.00 грн., а позичальник приймає вказані вище грошові кошти та зобов`язується повернути їх не пізніше 31 травня 2024 року включно. Згідно з пункту 7 договору позики встановлено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує факт одержання ним від позикодавця грошових коштів в сумі, що вказана в пункті 1 цього договору. Додатково, в підтвердження грошових зобов`язань може бути складена розписка про отримання коштів.

На виконання зазначеної умови договору позики 01 грудня 2023 року позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в розмірі 9 100 000 грн., що підтверджується розпискою від 01 грудня 2023 року, складеною відповідачем на ім`я позивача.

Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, як вбачається із наданих доказів, позивач свої зобов`язання за договором позики виконав в повному обсязі.

Пунктом 3 договору позики встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики, визначену в п. 1 даного договору, а також сплатити на користь позикодавця відсотки за користування позикою у розмірі 7 % за весь строк користування позикою, одним платежем не пізніше 31 травня 2024 року включно. Відповідно до пункту 6 договору позики, повернення суми позики підтверджується розпискою позикодавця про отримання грошових коштів.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частина 1 статті 1048 ЦК України встановлює, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Частина 1 статті 530 ЦК України встановлює якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Також, в забезпечення зобов`язання позичальника перед позикодавцем за договором позики, 01 грудня 2023 року, між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мета-Імпекс» (поручитель) було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ТОВ «Мета-Імпекс» поручилось перед позивачем за виконання відповідачем своїх зобов`язань, що випливають з договору позики грошових коштів від 01 грудня 2023 року, у тому ж обсязі, що і позичальник, а саме за зобов`язання по поверненню суми позики 9 100000.00 грн. та сплати відсотків за користування позикою у розмірі 7 % за весь строк користування позикою в строк до 31 травня 2024 року включно.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Як зазначає позивач та не заперечувалось відповідачами, у встановлений договором позики строк ані позичальник, ані поручитель свої зобов`язання по поверненню суми позики та нарахованих процентів не виконали, у зв`язку із чим, у відповідачів утворилась заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 9 737000.00 грн., яка складається з: заборгованості по поверненню суми позики в розмірі 9 100 000 грн.; заборгованості по сплаті відсотків за користування позикою в розмірі 637 000 грн. (розрахована за формулою: 9 100 000,00 грн.* 7%).

05 червня 2024 року позивач звернувся до відповідачів із претензіями-вимогами щодо виконання умов договору позики та договору поруки в повному обсязі, та з вимогою сплатити протягом 5 календарних днів суму позики та нарахованих процентів на користь позивача. Вказані претензії вимоги були отримані відповідачами нарочно (особисто) 05 червня 2024 року, однак залишились без відповіді. Вказане підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачами.

Отже, позивачем доведено та матеріалами справи підтверджено існування солідарної заборгованості відповідачів перед позивачем по поверненню суми позики та нарахованих відсотків у загальному розмірі 9 737 000 грн., яка не була погашена у встановлений договором строк.

На вимогу позивача на протязі 2023-2024 років повернути суму боргу відповідачі відповіли відмовою, сума боргу залишилася не повернутою, хоча термін сторони встановили конкретний, вимога позивача була, але борг відповідач на вимогу позивача і в зазначений термін не повернув. Після звернення позивача до суду відповідач так і не повернула суму боргу, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Згідно положень ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (терміні його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дані правовідносини є за своєю правовою природою є зобов`язальними правовідносинами та регламентовані главою 71 Цивільного кодексу України.

З урахуванням зазначеного, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник (відповідач) видає кредитору (позивачу) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора (позивача) певної грошової суми або речей та зобов`язання їх повернути у визначений строк.

Отже, станом на момент звернення до суду із даною позовною заявою сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором позики в повному обсязі не погашена.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд доходить обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, що підтверджується, у тому числі (але не тільки), наданою позивачем розпискою, умови якої відповідачем не виконано, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення боргу.

Відповідно до висновку, викладеного упостанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Таким чином, у справі встановлено, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, ґрунтуються на нормах матеріального права. Натомість відповідач не посилалася на належні та допустимі докази повернення спірних коштів за договором позики.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка, договір позичальника, які є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Даний висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) з аналогічних правовідносин, яка відповідно до ст. 263 ЦПК України повинна враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка, простий письмовий договір про отримання в борг грошових коштів є документом, якийвидається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тобто поясненнями сторін, показаннями свідків, тощо не може доводитися факт виконання чи невиконання зобов`язання за наявності договору, підписаного сторонами.

На підтвердження вимог про стягнення неповернутої суми позики, як доказ цієї обставини, позивачем надано оригінал договору, розписки про отримання спірної суми, яка написана особисто відповідачем по справі. Відповідачем же не надано належних доказів на спростування факту отримання коштів або їх повернення.

Таким чином, суд доходить висновку, що договір позики між сторонами, відповідно до положеньст. 204 ЦК України, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу у визначеній договором сумі.

Ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до пункту 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 210, 640 ЦК (435-15) тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору: не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. (...) Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п`ятої ЦК (435-15)(набуття, збереження майна без достатньої правої підстави).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» ЦК України: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 «Недійсність правочину» ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України - 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності вказаного кредитного договору є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України, а саме: 1. зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При вчиненні правочину сторонами було дотримано усіх передбачених ст. 203 ЦК України вимог.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином неправомірними діями відповідача, пов`язаними з використанням коштів позивача було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку зі вказаними діями відповідачів і підлягають відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).

Згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи те, що умовами договору позики сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язань в гривнях, то, керуючись положеннями чинного законодавства України, стягненню з позичальника підлягає сума боргу, що визначена на день платежу в гривневому еквіваленті в межах суми позову.

Щодо штрафних санкцій. Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим суд може відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити суму штрафних санкцій по вказаному договору до суми самого боргу, якщо розмір штрафу значно перевищує розмір збитків.

Суд не вважає можливим застосувати вказану норму закону та зменшити розмір пені до суми основного боргу по договору, оскільки неустойка не завялена, а відсотки не перевищують розмір збитків.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.

Позивач звернувся до суду з цим позовом 03 липня 2024 року, на протязі трьох років з моменту вимоги (строк дії договору до 31 травня 2023 року і три роки позовна давність). Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності з моменту укладання договору і за вказаний період, але відповідач і не ставлять питання про застосування цього строку, питання про визнання причин пропуску цього строку, поновлення цього строку цією стороною позивача не ставилося.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, матеріали справи не містять такого клопотання, відзив відповідача на позовну заяву із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск строку позовної давності відсутній, у зв`язку з чим суд не вбачає підстави для її застосування.

Крім того, умови договору сторін мають триваючий характер, позивач звертався до суду, правоохоронних органів з питанням неправомірних дій відповідача по неповерненню вказаного боргу, тривалий час приймав заходів до перемовин з відповідачем з метою повернення боргу, мали місце ухиляння відповідача від спілкування з позивачем з цього приводу.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач повинні довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору сторони відповідача) діям відносно них по сумі боргу та строку її повернення, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань стосовно цих первісних позовних вимог є припущенням.

Згідно з абзацом 2 частини першоїстатті 218 ЦК Українизаперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Аналогічні положення містяться й устатті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно з частиною частини другоїстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18).

Таким чином, у справі встановлено, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, ґрунтуються на нормах матеріального права. Натомість відповідачі не посилалися на належні та допустимі докази повернення спірних коштів за договором позики.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «МЕТА-ІМПЕКС» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 01 грудня 2023 року в загальному розмірі 9 737000.00 грн., яка складається з: заборгованості по поверненню суми позики в розмірі 9 100000.00 грн.; заборгованості по сплаті відсотків за користування позикою в розмірі 637000.00 грн., а також стягнути з цих відповідачів на користь позивача з кожного окремо судовий збір в сумі по 7 570 гривень.

Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування його позиції відповідачі суду не надали, позовна заява ґрунтується на законі і підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 202, 204, 207, 218, 510, 526, 527, 530, 611, 625, 627, 1046, 1047, 1049, 1052 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТА-ІМПЕКС», місцезнаходження: Україна, 49600, м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 156, код за ЄДРПОУ 23373985, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму заборгованості за договором позики від 01 грудня 2023 року в загальному розмірі 9 737000.00 грн. (дев`ять мільйонів сімсот тридцять сім тисяч гривень 00 коп.), яка складається з: заборгованості по поверненню суми позики в розмірі 9 100000.00 грн.; заборгованості по сплаті відсотків за користування позикою в розмірі 637000.00 грн..

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 7 570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТА-ІМПЕКС», місцезнаходження: Україна, 49600, м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 156, код за ЄДРПОУ 23373985, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 7 570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) гривень.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -