Постанова

від 25.03.2025 по справі 910/15992/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2025 р. Справа№ 910/15992/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Барсук М.А.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Бєлкін М.Л., дов. № 22/01 від 13.01.2025;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Ковальчук В.В., ордер ВК № 1124005 від 21.03.2024,

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."

на рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2024

у справі № 910/15992/23 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом Київського національного лінгвістичного університету

до

1) товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний комплекс "Олімпія"

про визнання недійсним договору, протиправним та скасування рішення державного реєстратора,-

В С Т А Н О В И В:

Київський національний лінгвістичний університет (далі - КНЛУ або Університет) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Л.С.Ц." та ТОВ "Спортивний комплекс "Олімпія" (далі - ТОВ "СК "Олімпія") про:

- визнання недійсним договору іпотеки від 16.11.2020 (зареєстрованого за № 6130), укладеного між ТОВ "Л.С.Ц." та ТОВ "СК "Олімпія";

- визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - ПН КМНО) Оніщук О.І. (далі - Реєстратор) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 55171364 від 16.11.2020 (далі - Рішення).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право постійного користування земельною ділянкою площею 0,58 га по вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0038) і йому належить на праві власності об`єкт нерухомого майна № 909557380361 - гуртожиток (секція 6, літ. "А") за адресою: м. Києві, вул. Ломоносова (перейменована на Ю.Здановської), буд. 50/2, секція 6, який зведений на цій земельній ділянці (далі - гуртожиток). Однак, 16.11.2020 між відповідачами було укладено оспорюваний договір іпотеки за яким відповідач-1, як іпотекодавець, передав відповідачу-2, як іпотекодержателю, вищевказане нерухоме майно в іпотеку, у зв`язку з чим Реєстратором прийнято спірне Рішення.

За твердженнями позивача, предмет іпотеки за оспорюваним іпотечним договором є його власністю, розпоряджатися якою відповідач-1 уповноважений не був, при цьому відповідачі між собою є пов`язаними особами та були обізнані про права Університету на нерухоме майно, однак допускали недобросовісну та суперечливу поведінку, що свідчить про фраудаторність правочину та незаконну передачу нерухомого майна в іпотеку, у зв`язку з чим договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, а рішення реєстратора - скасуванню.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.11.2023 по справі № 910/15992/23, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, заяву КНЛУ про забезпечення позову задоволено частково. До набрання законної сили рішенням у справі № 910/15992/23 заборонено ТОВ "СК "Олімпія" у будь-який спосіб звертати стягнення на нерухоме майно та/або вчиняти дії щодо відчуження майна, а саме: об`єкт нерухомого майна № 909557380361 - гуртожиток (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю.Здановської), буд. 50/2, секція 6. До набрання законної сили рішенням у справі № 910/15992/23 заборонено державним реєстраторам, у т.ч. нотаріусам, іншим акредитованим та посадовим особам вчинення будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки об`єкт нерухомого майна № 909557380361 - гуртожиток (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю.Здановської), буд. 50/2, секція 6, на підставі договору іпотеки, посвідченого ПН КМНО Оніщук О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 6130. У задоволенні заяви КНЛУ в іншій частині відмовлено.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2024 позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 16.11.2020 (зареєстрований за № 6130), укладений між ТОВ "Л.С.Ц." та ТОВ "СК "Олімпія". Визнано протиправним і скасовано рішення Реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 55171364 від 16.11.2020. Стягнуто з ТОВ "Л.С.Ц." на користь КНЛУ 2 684,00 грн судового збору за подання позову. Стягнуто з ТОВ "СК "Олімпія" на користь КНЛУ 2 684,00 грн судового збору за подання позову.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 14.01.2025 заяву КНЛУ про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Л.С.Ц." та ТОВ "СК "Олімпія" на користь КНЛУ по 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено у задоволенні іншої частини заяви.

Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку, що майно на час укладення іпотечного договору від 16.11.2020 не належало іпотекодавцю (відповідачу-1) на праві власності, у зв`язку з чим він не мав належних прав на розпорядження майном, яке передав іпотекодержателю (відповідачу-2) в іпотеку. Разом з цим, гуртожиток, як майно належне позивачу, не може бути приватизованим та, відповідно, не може бути предметом іпотеки, а виконання укладеного відповідачами договору та реалізація на його підставі предмета іпотеки може призвести до незаконного роздержавлення права власності на гуртожиток. Також судом встановлено укладення спірного правочину заінтересованими особами, оскільки ОСОБА_1 був одночасно засновником як ТОВ "Л.С.Ц." так і ТОВ "СК "Олімпія", тобто мав повноваження здійснювати управлінський вплив на обидві сторони спірного правочину. З зазначених підстав та враховуючи те, що оспорюваний правочин зачіпає права позивача, як власника переданого в іпотеку майна, договір іпотеки визнано недійсним, а рішення реєстратора ухвалене на підставі недійсного правочину, яке порушує права позивача на розпорядження належним йому на праві власності нерухомим майном - скасовано.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ "Л.С.Ц." звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що дії сторін оспорюваного позивачем договору іпотеки не можуть вважатись недобросовісними, оскільки під час його укладення відомості про речові права на майно, яке передавалось в іпотеку, були внесені ТОВ "Л.С.Ц." до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і в момент вчинення договору являлись достовірними, окрім того рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18, яким відмовлено у задоволенні первісного позову КНЛУ до ТОВ "Територіальне міжгосподарче об`єднання (далі - ТМО) "Ліко-Холдінг" про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності, а зустрічні позовні вимоги ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" до КНЛУ задоволено та розірвано інвестиційний договір № 18 на реалізацію проекту будівництва, укладений 20.02.2007 між КНЛУ та ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", набрало законної сили.

За твердженням скаржника позивачем не доведено наявності будь-яких обтяжень речових прав та/або інших обмежень на час вчинення відповідачами оспорюваного правочину, що був укладений до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі № 910/19865/21, яким задоволено позовні вимоги КНЛУ до ТОВ "Л.С.Ц." про витребування майна з чужого незаконного володіння та витребувано у ТОВ "Л.С.Ц." на користь КНЛУ гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361, загальною площею 716 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6, а також до прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Відповідач-1 вказував, що набувачем гуртожитку стало виділене із ТОВ "Ліко-Холдинг" в результаті поділу ТОВ "Л.С.Ц.", яке отримало за розподільчим балансом зобов`язання правопопередника і вправі було забезпечити зобов`язання, передачею в іпотеку отриманої нерухомості. В той же час законодавство не забороняє укладення правочинів за участю пов`язаних осіб.

На переконання апелянта, до оспорюваного договору іпотеки не можуть бути застосовані положення ст. 14 Закону України "Про іпотеку" (особливості іпотеки об`єктів права державної чи комунальної власності) або ст. 80 Закону України "Про освіту" (що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації), оскільки доводи позивача засновані на переході та реєстрації права на майно гуртожитку до Університету, що відбулось через три роки після укладення цього договору і не має наслідком недійсність договору іпотеки. Також Законом України "Про іпотеку" не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 25.02.2025.

23.01.2025 до апеляційного суду надійшов відзив позивача із запереченнями на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 відкладено розгляд справи на 25.03.2025.

21.03.2025 до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 прийнято апеляційну скаргу до провадження у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Кропивна Л.В., Барсук М.А.

В судовому засіданні, яке відбулось 25.03.2025, відповідач-2 доводи апеляційної скарги підтримав; позивач вказував на необґрунтованість апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання апелянт не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце справи сторони повідомлялись належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів до їх електронних кабінетів через систему «Електронний суд», що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа.

Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету.

Частинами 5 та 7 ст. 6 ГПК України визначено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, колегія суддів, зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника апелянта у судовому засіданні 25.03.2025.

Заслухавши пояснення представників сторін, які з`явились у судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2020 між ТОВ "Л.С.Ц.", як іпотекодавцем, та ТОВ "СК "Олімпія", як іпотекодержателем, укладено договір іпотеки (а.с. 39-41 том 1), за умовами якого іпотекодавець передав іпотекодержателю нерухоме майно - гуртожиток (секція 6, літ. "А"), загальною площею 716 кв.м, житловою площею 335,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (перейменована на Юлії Здановської), буд. 50/2, секція 6 (далі - предмет іпотеки).

Згідно пунктів 1.1, 1.2, 1.4 договору він забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, що випливають з договору позики № 20/12 (тимчасової безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі) від 23.12.2019 укладеного між ТОВ "СК "Олімпія" та ТОВ "ТМО "Ліко-Холдинг" зобов`язання за яким по поверненню суми позики у розмірі 3 650 000,00 грн, передано до ТОВ "Л.С.Ц." відповідно до розподільчого балансу від 06.11.2020 з кінцевим терміном повернення 22.12.2020. Вказано, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі розподільчого балансу затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "ТМО "Ліко-Холдинг". За згодою сторін предмет іпотеки оцінено у загальну суму 9 079 157,48 грн.

Вказаний договір підписаний та скріплений печатками відповідачів, а також посвідчений ПН КМНО Оніщук О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 6130.

Цього ж дня державним реєстратором - ПН КМНО Оніщук О.І. прийнято рішення № 55171364 від 16.11.2020 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с. 38 том 1; а.с. 147 том 2).

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78800754), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/82158254), відмовлено у задоволенні первісного позову КНЛУ до ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" про зобов`язання виконати пункт 5.2.3 інвестиційного договору № 18 від 20.02.2007 на реалізацію проєкту будівництва на земельній ділянці площею 0,5809 га (кадастровий № 8000000000:79:364:0038) за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, 50/2, а саме: передати КНЛУ 2 500 кв.м загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту в редакції, запропонованій позивачем; визнання за Університетом права власності на гуртожиток (секція 5, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909520080361, загальною площею 1 212,8 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 5; визнання за Університетом права власності на гуртожиток (секція 4, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 4; визнання за Університетом права власності на частку розміром 7885/10000 об`єкта нерухомого майна, а саме гуртожитку (секція 6, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909557380361, загальною площею 716 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 6; зустрічні позовні вимоги ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" до КНЛУ про розірвання договору задоволено повністю та розірвано інвестиційний договір № 18 на реалізацію проєкту будівництва, укладений 20.02.2007 між КНЛУ та ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг".

В подальшому, Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 по справі 910/2861/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95439658) касаційну скаргу КНЛУ задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 та рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 в частині відмови у задоволенні первісного позову змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині щодо первісного позову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 та рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 залишено без змін. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 та рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/2861/18 в частині задоволення зустрічного позову скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, зазначено, що вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов. З огляду на це зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає. Суди попередніх інстанцій хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте з інших мотивів (п. 101). Зважаючи на викладене, істотне порушення умов договору щодо непередання Університетом ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" земельної ділянки як будівельного майданчика та несплати інвестиційного і пайового внесків відсутнє. Адже відповідач здійснив спірне будівництво на земельній ділянці, яка передана в постійне користування Університету, та ввів об`єкт нерухомості в експлуатацію. Викладене вказує й на відсутність шкоди, завданої ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", адже останнє не позбавилося того, на що розраховувало при укладенні договору й досягло його мети. Звідси висновок судів попередніх інстанцій щодо задоволення зустрічних позовних вимог про розірвання договору з підстав його істотного порушення є помилковим (пункти 126, 127).

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі № 910/19865/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107767373; а.с. 42-64 том 1), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114648302; а.с. 74-86 том 2), за позовом КНЛУ до ТОВ "Л.С.Ц.", за участі третіх осіб: Міністерства освіти і науки України; ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг"; ТОВ "СК "Олімпія", задоволено позовні вимоги КНЛУ до ТОВ "Л.С.Ц." про витребування майна з чужого незаконного володіння та витребувано у ТОВ "Л.С.Ц." на користь КНЛУ гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6.

Постановою Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/19865/21 касаційну скаргу ТОВ "Л.С.Ц." залишено без задоволення, а вказані судові рішення без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118393335).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна за № 909557380361 (інформаційна довідка № 355645474 від 23.11.2023; а.с. 73 том 2) право власності об`єкта нерухомого майна - гуртожиток (секція 6, літ. "А"), загальна площа 716 кв.м, житлова площа 335,6 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (перейменована на Ю.Здановської), буд. 50/2, секція 6, належить КНЛУ; підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 70159631 від 10.11.2023 ПН КМНО Косенко Л.А., документи подані для державної реєстрації, зокрема, рішення господарського суду міста Києва № 910/19865/21 від 29.11.2022.

За твердженнями позивача, предмет іпотеки за оспорюваним іпотечним договором є його власністю, розпоряджатися якою відповідач-1 уповноважений не був, при цьому відповідачі між собою є пов`язаними особами та були обізнані про права Університету на нерухоме майно, однак допускали недобросовісну та суперечливу поведінку, що свідчить про фраудаторність правочину та незаконну передачу нерухомого майна в іпотеку, у зв`язку з чим договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, а рішення реєстратора - скасуванню.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про порушення оспорюваним договором іпотеки та рішенням реєстратора прав позивача, як власника нерухомого майна, яке було передано відповідачем-1 в іпотеку відповідачу-2, і на час укладення іпотечного договору від 16.11.2020 не належало іпотекодавцю на праві власності; гуртожиток, як майно належне позивачу, не може бути приватизованим та, відповідно, не може бути предметом іпотеки, а виконання укладеного відповідачами договору та реалізація на його підставі предмета іпотеки може призвести до незаконного роздержавлення права власності на гуртожиток; також укладення спірного правочину відбулось заінтересованими особами враховуючи, що ОСОБА_1 був одночасно засновником, як ТОВ "Л.С.Ц.", так і ТОВ "СК "Олімпія", тобто мав повноваження здійснювати управлінський вплив на обидві сторони спірного правочину.

Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права. При цьому, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Тобто саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірного договору, а тому потребують захисту.

Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Заявлені КНЛУ вимоги про визнання недійсним договору іпотеки обґрунтовані, зокрема, порушенням його прав, як власника нерухомого майна, яке незаконно було передано в іпотеку.

Як вже зазначалось вище, рішенням господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі № 910/19865/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107767373; а.с. 42-64 том 1), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114648302; а.с. 74-86 том 2), задоволено позовні вимоги КНЛУ до ТОВ "Л.С.Ц." про витребування майна з чужого незаконного володіння та витребувано у ТОВ "Л.С.Ц." на користь КНЛУ гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6.

Судом апеляційної інстанції у вказаній постанові зазначено, що дослідивши наявні в матеріалах документи та докази, зокрема: інвестиційний договір № 18 від 20.02.2007; листування між Університетом та ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" (у якому йдеться зокрема про те, що на земельній ділянці Університету планується побудувати три секції (№ 4, 5, 6) житлового будинку № 50/2 по вул. Ломоносова у Голосіївському районі міста Києва); сертифікат Державної архітектурно-будівельної інспекції України серія ІУ № 165150710091 (у якому серед основних показників об`єкта "Будівництво житлових будинків з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Вільямса, 7 і вул. Ломоносова, 42-50 у Голосіївському районі м. Києва. Житловий будинок № 50/2 по вул. Ломоносова (секція № 4, № 5, № 6, № 7) (IV черга будівництва, 2 пусковий комплекс)" зазначено - гуртожиток 2 651,4 кв.м); інформаційну довідку № 230478146 від 30.10.2020 (з якої вбачається що ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" було зареєстровано за собою право власності на гуртожиток загальною площею 717 кв.м, житловою площею 335,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 50/2, секц. 6; підстава для державної реєстрації: сертифікат, серія та номер ІУ165150710091, виданий 12.03.2015); постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2861/18 від 16.02.2021 (у якій встановлено, що ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" на земельній ділянці Університету побудовано гуртожиток); постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 910/14458/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 13.10.2021 (у якій встановлено, що спірні об`єкти нерухомого майна, а саме будинок (секції 4, 5, 6) з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Ломоносова, 50/2 у Голосіївському районі міста Києва, збудовані на земельній ділянці, що була відведена Університету для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів); враховуючи, що в межах розгляду справи № 910/19865/21 відповідачем та/або ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" не було надано належних доказів, які б підтверджували обставину передачі спірної земельної ділянки ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" для забудови (зокрема, будівництва гуртожитку) на підставі інших документів, аніж інвестиційний договір № 18 від 20.02.2007, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що майно, яке є предметом даного спору, було побудовано відповідно до умов інвестиційного договору № 18 від 20.02.2007 на земельній ділянці, що належить Університету на праві постійного користування і саме Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, зокрема, на гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі під час апеляційного розгляду справи.

Постановою Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/19865/21 касаційну скаргу ТОВ "Л.С.Ц." залишено без задоволення, а вказані судові рішення без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118393335).

У силу вимог частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції, а також рішеннями ЄСПЛ від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Колегія суддів зазначає, що у справі № 910/19865/21 розглянуті доводи ТОВ "Л.С.Ц." щодо набуття гуртожитку та надана оцінка з цього питання, а саме Верховним Судом, зокрема, у пунктах 5.23, 5.25 постанови зазначено, що зважаючи на встановлення обставини набуття ТОВ "Л.С.Ц." (юридичною особою, що створена шляхом виділу з ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг") спірного майна за розподільчим балансом від ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", як особи, яка не мала права відчужувати таке майно, що КНЛУ в силу приписів ч. 3 ст. 388 ЦК України має право витребувати гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв.м, житловою площею 335,6 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 50/2, секція 6, у всіх випадках. Таким чином, встановивши, що позивачем (Університетом) доведено наявність у нього права власності на спірне майно, яке на даний час зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Л.С.Ц.", суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для захисту прав позивача на підставі статті 388 ЦК України, а доводи скаржника (ТОВ "Л.С.Ц.") не спростовують його обґрунтованості.

Щодо посилань апелянта на те, що оспорюваний договір іпотеки був укладений до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі № 910/19865/21 та до прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, й відсутність правових підстав для застосування положень ст. 14 Закону України "Про іпотеку", ст. 80 Закону України "Про освіту", слід зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 91, 92, 93 постанови від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц звертала увагу на те, що від встановленої судом наявності чи відсутності певної обставини може залежати висновок суду про визнання договору недійсним чи про відмову в такому позові. При цьому наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним суд встановлює на момент вчинення цього правочину. Отже, суд завжди встановлює обставини, з якими може пов`язуватися недійсність правочину, станом на минуле. Зазначене не означає, що судове рішення, яким встановлені певні обставини, має зворотну дію в часі. Обставини, встановлені судовим рішенням, об`єктивно існували до ухвалення такого рішення, а не виникли в минулому з набранням цим судовим рішенням законної сили. Якщо закон пов`язує недійсність правочину з певними обставинами, то визначальним є з`ясування наявності чи відсутності таких обставин на момент вчинення цього правочину. Момент набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено наявність таких обставин, значення не має. Водночас із набранням законної сили судовим рішенням, яким встановлені певні обставини, таке судове рішення є преюдиціальним, і в майбутньому в інших справах сторони звільняються від доказування цих обставин, якщо виконані умови, передбачені частиною 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 по справі 910/2861/18 вказала що Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній земельній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов, а рішенням господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі № 910/19865/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023, витребувано у ТОВ "Л.С.Ц." на користь КНЛУ гуртожиток.

Таким чином, судами встановлено, що Університет був законним власником гуртожитку.

Згідно ст.ст. 316, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до частини 2 статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 Закону України "Про іпотеку").

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов, зокрема: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.

За змістом частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (стаття 319 ЦК України).

Отже, право власності - це правовий зв`язок між майном та суб`єктом цього права. За відсутності цього зв`язку відсутні підстави стверджувати про наявність права суб`єкта на об`єкт нерухомого майна.

З викладеного убачається, що предметом іпотеки може бути майно, яке належить на праві власності іпотекодавцю, який має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Іншими словами, лише власник може передати належне йому майно в іпотеку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що майно на час укладення іпотечного договору від 16.11.2020 не належало відповідачу-1 (іпотекодавцю) на праві власності, а тому він не мав належних прав на розпорядження майном, яке передав відповідачу-2 в іпотеку.

Також господарським судом вірно зазначено, що гуртожиток, як майно належне позивачу - державному університету, не може бути приватизованим та, відповідно, не може бути предметом іпотеки, оскільки згідно приписів ч.ч. 1, 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на момент укладення договору) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Виконання укладеного відповідачами договору та реалізація на його підставі предмета іпотеки може призвести до незаконного роздержавлення права власності на гуртожиток.

Надаючи оцінку діям відповідачів під час укладення оспорюваного позивачем договору іпотеки, колегія суддів зазначає наступне.

Справедливість, добросовісність та розумність є серед загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

За приписами ч.ч. 2, 3, 6 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Рішенням Конституційного Суду України № 2-р(II)/2021 від 28.04.2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина 3 статті 13, частина 3 статті 16 ЦК України не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини 3 статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини 1 статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині 3 статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина 3 статті 13 та частина 3 статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Згідно із даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.11.2020 (на час укладення договору іпотеки):

- засновниками ТОВ "Л.С.Ц." є ОСОБА_2 (кінцевий бенефіціарний власник), ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 213 том 1);

- засновниками ТОВ "СК "Олімпія" є ОСОБА_4 , акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Спіріт-Інвест", ОСОБА_1 (кінцевий бенефіціарний власник) (а.с. 216-217 том 1);

- засновниками ТОВ "ТМО "Ліко-Холдинг" є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (кінцевий бенефіціарний власник), ОСОБА_1 (а.с. 167 том 1)

Отже, договір іпотеки укладено між заінтересованими особами, оскільки на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 був одночасно засновником, як ТОВ "Л.С.Ц.", так і ТОВ "СК "Олімпія", тобто мав повноваження здійснювати управлінський вплив на обидві сторони іпотечного договору.

Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№ 350223926 від 12.10.2023; а.с. 38 том 1) право власності за ТОВ "Л.С.Ц." зареєстровано 11.11.2020 згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 55133305 від 13.11.2020 ПН КМНО Оніщук О.І. на підставі розподільного балансу, станом на 31.10.2020, виданого 06.11.2020, ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", тобто набуття ТОВ "Л.С.Ц." права на нерухоме майно відбувалось під час касаційного перегляду справи № 910/2861/18 (касаційне провадження відкрито 16.08.2019; https://reyestr.court.gov.ua/Review/83692091) та перебування справи на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду (ухвала про прийняття від 28.08.2019; https://reyestr.court.gov.ua/Review/84120929).

Враховуючи, що відповідачі у даній справі є пов`язаними особами, і ним було відомо як про наявність відповідного судового спору, так і про його суть, однак між ТОВ "Л.С.Ц." та ТОВ "СК "Олімпія" було укладено оспорюваний позивачем договір іпотеки.

Така поведінка відповідачів у спірних правовідносинах та вчинення ними дій щодо унеможливлення реалізації позивачем своїх цивільних прав шляхом укладення спірного договору іпотеки, - не узгоджується з вимогами статтей 3, 13 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що договір іпотеки не тільки суперечить положенням статті 203 ЦК України і статті 5 Закону України "Про іпотеку", а й порушує права та законні інтереси позивача, як власника, переданого відповідачем-1 в іпотеку майна, у зв`язку з чим вимоги позову щодо визнання недійсним договору іпотеки від 16.11.2020 посвідченого ПН КМНО Оніщук О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 6130 правомірно задоволені.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Оскільки Рішення Реєстратора ухвалене на підставі недійсного правочину, що порушує права позивача на розпорядження належним йому на праві власності нерухомим майном - гуртожитком, то позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування Рішення Реєстратора є обґрунтованими.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, тож апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду і підстав для його скасування або зміни не встановлено.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." на рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/15992/23 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі № 910/15992/23 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/15992/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.04.2025.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Барсук