Ухвала

від 01.04.2025 по справі 761/4462/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 761/4462/24

провадження № 61-3576 ск 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у справі за позовом Департаменту фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

1. У лютому 2024 року Департамент фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з указаним позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації 219 822,18 грн - збитки, завдані внаслідок виплати неправомірно звільненому ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 30 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року, позов задовольнив.Стягнув з ОСОБА_1 на користь Департаменту фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації 219 822,18 грн - збитки, завдані внаслідок виплати неправомірно звільненому ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішив питання судового збору.

3. У березні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30.10.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

4. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

6. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

7. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

8. Ціна позову в цій справі становить 219 822,18 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн). Тобто судові рішення у справі № 761/4462/24 не підлягають касаційному перегляду в силу вимог закону.

9. Касаційна скарга містить посилання на підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню у випадку, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

10. Так заявник, обґрунтовуючи касаційну скаргу як таку, що стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики вказує на те, що судами не надається відповідна оцінка, щодо визначення належної особи - суб`єкта призначення, яка має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, як це передбачено статтею 80 Закону України «Про державну службу». Судами не надається оцінка того, що у відповідності як до спеціального закону та і до статті 237 Кодексу законів про працю України, обов`язковою умовою стягнення з державного службовця шкоди в порядку регресу, яка була ним спричинена за час проходження служби можлива виключно в разі наявності вини останнього, а також зазначає, що необхідність формування єдиної правозастосовчої практики виникає в частині визначення судочинства, в порядку якого мають розглядатися справи, щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, оцінки правомірності дій такої особи та визначення розміру шкоди.

11. Заявник також стверджує, що позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи.

12. Крім цього заявник зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для неї, оскільки безпідставне стягнення коштів, в порушення встановленого законодавством порядку, без встановлення вини державного службовця, підриває авторитет інституту державної служби в очах громадськості та створює небезпечні прецеденти на майбутнє. Вказані обставини можуть бути інструментом переслідування державного службовця, як помста за його державницьку позицію під час здійснення своїх посадових обов`язків за час державної служби, а також вказує на те, що сума стягнута з неї рішеннями судів попередніх інстанцій є суттєвими для неї та її родин.

13. Перевіривши зазначені доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що наведені заявником обґрунтування не дають достатніх підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

14. Тобто заявнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.

15. Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зводяться виключно до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями та встановленими судами обставинами справи, викладення власного погляду щодо застосування норм права при розгляді цієї справи і не містять належного обґрунтування наявності актуальної правової проблеми. Заявником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Тому таке формальне посилання заявника напідпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

16. Крім цього кількісний критерій має відображати той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

17. Також безпідставними є доводи касаційної скарги стосовно необхідності формування єдиної правозастосовчої практики в частині визначення судочинства, в порядку якого мають розглядатися подібні справи, оскільки Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 658/28/21 виклав правовий висновок, відповідно до якого спори щодо відшкодування регресної шкоди зі службової особи за незаконне звільнення такою особою підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

18. Отже заявник, вказуючи на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, належним чином не обґрунтовує визначений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняток.

19. Також, Верховний Суд вважає, що наведені заявником доводи щодо того, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для неї не дають достатніх підстав для висновку про необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навела переконливих доводів та не надала відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для неї виняткове значення. Фактична незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому та один лише фінансовий критерій, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для неї, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

20. Крім цього, вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси широкого кола фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення.

21. Касаційна скарга не містить належних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували б на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства. Формальне посилання заявника на поширеність цієї категорії справ без надання відповідних доказів не обґрунтовує наявності значного суспільного інтересу до цієї справи.

22. Також заявник посилаючись на відсутність можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді інших справ вказує на відсутність інших судових справ, при розгляді яких обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, не можуть бути спростовані, тобто доводи касаційної скарги в цій частині ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам частини шостої статті 81 ЦПК України, яка встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тому формальне посилання заявника на відсутність такої можливості не дає підстав для висновку про подання касаційної скарги на підставі підпункту «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

23. Верховний Суд зауважує, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

24. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

25. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

26. Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.

27. Зазначене відповідає і Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

28. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка, відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України є джерелом права, умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

29. При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

30. Вказане також узгоджується з висновками, викладеними в рішенні Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23, 188/23), яким, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Так, у вказаному рішенні серед іншого, зазначено, що внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики. Конституційний Суд України вважає, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (пункти 7.8-7.10).

31. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

32. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

33. Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

34. Крім цього, Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

35. За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 389-392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Департаменту фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про стягнення збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Пророк

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров