Рішення від 10.04.2025 по справі 755/2577/24

Справа №:755/2577/24

Провадження №: 2/755/5731/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, про стягнення заробітної плати, проведення розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за вест час затримки остаточного розрахунку, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва про стягнення заробітної плати, проведення розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку.

Згідно заявлених вимог, позивач просить суд стягнути з Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва на користь ОСОБА_1 заборгованість по своєчасно не виплаченій заробітній платі при звільненні в сумі 1 707,20 грн та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, з урахуванням середньоденного заробітку в розмірі 447,75 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивача ОСОБА_1 , пенсіонера, інваліда ІІ групи, було запрошено на роботу на посаду робітника по обслуговуванню приміщень Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва та 30 жовтня 2023 року було видано наказ про прийняття на роботу №230-к/тр. Наказом відповідача №17-к/тр від 29 січня 2024 року позивача було звільнено з посади з 01 лютого 2024 року за власним бажанням. Також 01 лютого 2024 року позивачем було подано заяву про проведення розрахунку при звільненні. Однак у день звільнення, відповідач надав позивачу лише розрахунковий лист за лютий 2024 року, копію наказу №17-к/тр від 29 січня 2024 року та трудову книжку, проте не сплатив заборгованість у сумі 1 707,20 грн, які на час подання позовної заяви також не сплачені. Позивач зазначає, що розмір його середньоденного заробітку становить 447,75 грн, тому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі та середньоденний заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з 01 лютого 2024 року по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію (а.с.20-22).

18 березня 2024 року від позивача ОСОБА_1 надійшли до суду доповнення до позовної заяви, в яких відповідач просить стягнути з Центру по роботі із дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва на свою користь середній заробіток за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 7 569,21 грн (а.с.47-48). Доповнення мотивовані тим, що 29 лютого 2024 року відповідач перерахував на картковий рахунок позивача заробітну плату у сумі 1 694,48 грн. Таким чином відповідач затримав розрахунок при звільненні позивача на 21 робочий день (звільнення позивача відбулося 01 лютого 2024 року). Згідно з п. 2-4 Порядку обчислення середньої заробітної плати середня заробітна плата за період затримки остаточного розрахунку із звільненим працівником обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують даті звільнення працівника. Згідно з довідкою про доходи №30, наданої відповідачем 27 лютого 2024 року, за грудень 2023 року за 21 робочий день нарахована зарплата у розмірі 12 601,00 грн; за січень 2024 року за 23 робочих дня нарахована зарплата 7 100, 00 грн. Розмір середньоденного заробітку позивача становить 447,75 грн ((12 601 + 7 100) / (21+23)) = 447,75 грн. Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 9 402,75 грн (447,75 * 21 = 9 402,75 грн). Податки становлять: військовий збір 1,5% - 141,04 грн. (9 402,75 * 0,015 = 141,04); ПДФО 18% - 1 692,50 грн (9 402,75 * 0,18 = 1 692,50). До стягнення 7 569,21 грн (9 402,75 - 141,04 - 1 692,50 = 7 569,21).

Вказані доповнення, виходячи з їх змісту, не є заявою про зміну предмету позову, в них також не викладено заяву про відмову від частини позовних вимог.

29 березня 2024 року відповідач Центр по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва подав до суду відзив, в якому просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити. Відзив мотивований тим, що відповідач у лютому 2024 року нарахував позивачу: заробітну плату за 1 робочий день - 338,10 грн; компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01.11.2023 по 01.02.2024 за 8 календарних днів - 1 766,84 грн. Всього позивачу нараховано у лютому 2024 року 2 104,94 грн. Із цієї суми перераховано: податок з доходів фізичних осіб 18% - 378,89 грн та військовий збір 1,5% - 31,57 грн. Нараховані копни були виплачені позивачу 29 лютого 2024 року у зв`язку з тим, що відповідач є бюджетною установою та фінансується з міського бюджету Києва. Постійного залишку коштів на рахунку за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» та КЕКВ 2120 «Нарахування на заробітну плату» не має. Кошти для проведення поточних видатків замовляються по мірі виникнення потреб у фінансовому управлінні Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Саме тому відповідач не має можливості провести остаточний розрахунок з працівником, який звільняється без попереднього відпрацювання. Оскільки відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 29 лютого 2024 року, то підстави для стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення відсутні. (а.с.24-26)

08 квітня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якій просив стягнути з Центру по роботі із дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва на свою користь середній заробіток за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 7 208,77 грн (а.с.50-52). У відповіді на відзив позивач зазначає, що вимоги статей 115, 116 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» щодо строків виплати зарплати не зупинено на період дії воєнного стану. За умов невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, такий роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців; відповідач надіслав позивачу довідку про суму заробітку, яку повинен був сплати у день звільнення 01 лютого 2024 року, та визнав факт того, що остаточно розрахувався лише 29 лютого 2024 року. Отже, відповідач затримав розрахунок на 20 робочих днів, а саме за період 02 лютого 2024 року - 29 лютого 2024 року. З урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України №100 від 08 лютого 1995 року, середньоденна заробітна плата позивача станом на 01 лютого 2024 року становить 447,75 грн. Таким чином розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 8 955,00 грн (447,75 * 20 = 8 955,00 грн). Податки становлять: військовий збір 1,5% - 134,33 грн (8 955 * 0,015 = 134,33); ПДФО 18% - 1 611,90 грн (8 955 * 0,18 = 1 611,90). До стягнення - 7 208,77 грн (8 955 - 134,33 - 611,90 = 7 208,77); фінансування відповідача проводиться своєчасно, заробітну плату працівники отримують також своєчасно, без затримань, згідно поданих заявок на фінансування у межах щомісячного плану асигнувань, які реєструються у державній програмі ЄІСУБ.

Разом із тим, позивач у поручення вимог п. 2 ч. 5 ст. 178 ЦПК України не долучив до відзиву документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадженням, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи та прийняті судом, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом установлено, що наказом про прийняття на роботу №230-к/тр від 30 жовтня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на посаду робітника по обслуговуванню приміщень Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва з 01 листопада 2023 року з посадовим окладом 3 934,00 грн згідно штатного розпису (а.с.6).

Наказом Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва №17-к/тр від 29 січня 2024 року: ОСОБА_1 було звільнено з посади з 01 лютого 2024 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України; наказано виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку тривалістю 8 календарних днів за період роботи з 01.11.2023 по 01.02.2024 (а.с.7).

01 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва із заявою про проведення розрахунку при звільненні (а.с.9).

Згідно з розрахунковим листком за лютий 2024 року ОСОБА_1 належало до виплати за лютий 2024 року 1 707,20 грн (а.с.10).

Відповідно до довідки про доходи від 27 лютого 2024 року № 30, виданої Центром по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва, дохід ОСОБА_1 складав: у листопаді 2023 року - 10 634,00 грн; у грудні 2023 року - 12 601,00 грн; у січні 2024 року - 7 100,00 грн; лютому 2024 року - 2 104,94 грн (а.с.19).

Згідно з довідкою Центру по роботі з дітьми то молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва, ОСОБА_1 нараховані та виплачені наступні кошти: заробітна плата за 01 лютого 2024 року - 338,10 грн; компенсація за невикористану відпустку за 8 календарних днів - 1 766,84 грн; разом - 2 104,94 грн. Із цієї суми утримано податок з доходів фізичних осіб 18% - 378,89 грн та військовий збір 1,5% - 31,57 грн. Перераховано на картковий рахунок у лютому 2024 року 1694,48 грн (а.с.42).

Відповідно до наданої позивачем виписки із карткового рахунку 29 лютого 2024 року на рахунок позивача надійшла заробітна плата у розмірі 1 694,48 грн (а.с.49).

У статті 43 Конституції України вказано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина перша статті 116 КЗпП України).

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви №68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Згідно з частинами першою-третьою статі 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 27 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08 лютого 1995 року № 100, (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі № 501/2316/15-ц (провадження № 61-37956св18) вказано, що: «середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19 вказано, що: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі №184/689/16-ц (провадження № 61-23744св18) зазначено: «відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Оскільки звільнення ОСОБА_4 відбулось 20 січня 2016 року, а відповідач здійснив виплату належних позивачу при звільненні сум 29 січня 2016 року, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 січня 2016 року до 29 січня 2016 року. Установивши, що в день звільнення відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, суди, посилаючись на відсутність у цьому вини відповідача, помилково вважали, що відсутність коштів у роботодавця виключає його вину у невиплаті належних позивачу сум при звільненні».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Звертаючись із позовом, позивач зазначає, що у день звільнення відповідач не сплатив заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку. Тому позивач, згідно змісту позовних вимог, просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

При цьому, судом установлено, що ОСОБА_1 нараховані та виплачені наступні кошти: заробітна плата за 01 лютого 2024 року - 338,10 грн; компенсація за невикористану відпустку за 8 календарних днів - 1 766,84 грн; разом - 2 104,94 грн. Із цієї суми утримано податок з доходів фізичних осіб 18% - 378,89 грн та військовий збір 1,5% - 31,57 грн. 29 лютого 2024 року на картковий рахунок позивача перераховано 1694,48 грн (а.с.42). Отже остаточний розрахунок з позивачем проведено роботодавцем 29 лютого 2024 року. Позивач ОСОБА_1 у доповненнях до позову та відповіді на відзив визнав той факт, 29 лютого 2024 року відповідач перерахував на картковий рахунок позивача заробітну плату та за змістом прохальних частин доповнення до позову та відповіді на відзив просить стягнути із відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні. Разом із тим, позивач не відмовлявся від позовної вимоги про стягнення заробітної плати у розумінні статті 49 ЦПК України та не подав заяву про зміну предметі позову.

Оскільки відповідач виплатив позивачу заробітну плату, то взадоволенні позовної вимоги про стягнення не виплаченої при звільненні заробітної плати слід відмовити.

Позивача звільнено з роботи 01 лютого 2024 року, тоді як остаточний розрахунок із позивачем у порушення вимог статті 116 КЗпП України проведено лише 29 лютого 2024 року.

З огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань у розумінні практики Європейського Суду.

Заробітна плата ОСОБА_1 у грудні 2023 року складала 12 601,00 грн; у січні 2024 року - 7 100,00 грн, що разом становить 19 701,00 грн (12 601 + 7 100), що підтверджено довідкою про доходи від 27 лютого 2024 року № 30. Загальна кількість робочих днів у грудні 2023 року - 21 день, у січні 2024 року - 23 дня. Разом - 44 робочих дні. Отже, середня заробітна плата за один робочий день складає 447,75 грн (19 701/44). Період затримки розрахунку при звільненні складає 20 робочих днів (з 02 лютого 2024 року (наступного дня за днем звільнення) по 29 лютого 2024 року включно).

Враховуючи період затримки розрахунку при звільненні 20 робочих днів, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 8 955,00 грн (447,75 * 20), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті.

Відповідач не довів, що порушення зобов`язання щодо строків оплати праці сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. А сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8 955,00 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва, шляхом стягнення з Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 8 955,00 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, як інвалід ІІ групи (а.с.5), з відповідача в дохід держави підлягають стягненню судові витрати в сумі 1 017,29 грн судового збору, що пропорційно відповідає задоволеним позовних вимогам позивача майнового характеру.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтями 2-5, 8, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 188, 209, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва (ЄДРПОУ 37500948, місцезнаходження: м. Київ, вул. Плеханова, буд. 4-Б), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (ЄДРПОУ 37203257, м. Київ бул. Івана Котляревського, буд. 1/1,), про стягнення заробітної плати, проведення розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку- задовольнити частково.

Стягнути з Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8 955,00 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва в дохід держави судовий збір у розмірі 1 017,29 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: