Рішення

від 01.04.2025 по справі 120/3735/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 квітня 2025 р. Справа № 120/3735/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Маслоід О.С.,

за участі секретаря судового засідання:Короленко О.В.,

представника позивача:Бурки В.Р.,

представника відповідача: Чугаєнко К.Є.,

представника третьої особи:Малофєєвої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства "Екатерина." (вул. Наконечного, 170, м. Ладижин, Вінницька обл., 24321)

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Ладижинської міської ради (вул. П. Кравчика, 4, м. Ладижин, Вінницька обл., 24320)

про: визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування витягу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Приватне підприємство "Екатерина." (далі - позивач) з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування витягу.

Позов обґрунтовано тим, що згідно державного акту на право постійного користування землею від 15.12.1999 року, який виданий на підставі рішення третьої особи 12 сесії 23 скликання, загальна площа земельної ділянки складає 0,3492 га, Згідно вказаного рішення під забудову видано 0,0803 га, 0,2689 вкриті лісом. Майновий комплекс будівель і споруд на цій земельній ділянці займає 518,5 кв. м. Відповідно до технічної документації від 1999 року також забудовані землі, що використовуються в комерційних цілях 0,0803 га, 0,2689 ліси та інші лісові землі, вкриті лісовою деревиною та чагарниковою рослиною. Також в межах цієї земельної ділянки були встановлені обмеження щодо користування лінії електропередач. Позивач набув право власності на вказаний майновий комплекс 29.01.2020 року. Позивач посилається на технічну документацію від 2020 року, якою не визначено кадастрового номеру вказаної земельної ділянки та вказана її площа 0,3825 га. Надалі відповідачем формується витяг з технічної документації № 791, в якому вказані відомості, які в порушення ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель», наказу № 489, не відповідають фактичним відомостям про земельну ділянку, на якій розташований комплекс, що належить позивачеві. Відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 0510600000:07:001:0261 у державному земельному кадастрі не існує. Під час формування спірного витягу відповідач повинен був керуватися відомостями державного земельного кадастру, що не було ним враховано. У витязі не вказана адреса земельної ділянки, вказано кадастровий номер не існуючий; коду цільового призначення 1.11.3. також не існувало, відповідно нормативна грошова оцінка землі також не відповідає дійсності. Така визначена нормативна грошова оцінка землі застосовується під час здійснення відповідних нарахувань позивачеві.

Ухвалою суду від 01.04.2024 року позовна заява залишена без руху та надано строк на усунення недоліків.

08.04.2024 року надана від позивача заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 16.04.2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 09.05.2024 року.

03.05.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому ним вказано, що спірний витяг формувався з матеріалів технічної документації, яка затверджена рішенням третьої особи № 826 від 19.02.2019 року. Відповідач посилається на наказ Мінагрополітики та продовольства України від 27.03.2018 року № 162 та вказує про правомірність застосування коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки на рівні 3,0. Відомості про дану земельну ділянку не внесені були до відповідного реєстру. Далі, згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» кадастрові номери земельних ділянок, право власності на які виникло до 2004 року, були визначені, але не присвоєні до 01.01.2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, відповідно земельна ділянка, вказана у спірному витязі, мала кадастровий номер 0510600000:07:001:0261. Рішенням третьої особи від 15.02.2024 року № 956 було надано виконкому ради дозвіл на виготовлення технічної документації, за якою і була внесена вказана земельна ділянка до держземкадастр за кадастровим номером 0510600000:07:001:0323 з цільовим призначенням 03.07. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та виданий відповідний витяг.

Цього ж дня до суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи Ладижинську міську раду.

У судовому засіданні 09.05.2024 року судом розглядалось вказане клопотання відповідача, яке протокольною ухвалою задоволено, до участі у справі у якості третьї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Ладижинську міську раду (далі - третя особа), судове засідання відкладено на 21.05.2024 року.

03.05.2024 року до суду від позивача надійшли заперечення на відзив, де ним вказано, що відповідач посилається на Методику нормативної грошової оцінки земель від 03.11.2021 року, тоді як спірний витяг виданий 29.05.2020 року. Згідно вимог п. 3 Порядку № 489 відповідач повинен був керуватися під час складання витягу відомостями державного земельного кадастру або наявною технічною документацією, що не було ним зроблено, оскільки він керувався архівними даними відділу. До того ж посилання на архівні відомості також є безпідставним, оскільки у цій земельній ділянці не було кадастрового номеру.

05.05.204 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

21.05.2024 року до суду від третьої особи надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

У судовому засіданні 21.05.2024 року судом розглядалось вказане клопотання, судове засідання відкладено на 04.06.2024 року.

31.05.2024 року до суду від третьої особи надійшли пояснення щодо вказаного клопотання.

31.05.2024 року до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

03.06.2024 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення стосовно клопотання про залишення позову без розгляду.

Судове засідання 04.06.2024 року не відбулось у зв`язку із відсутністю сторін, судове засідання відкладено на 18.06.2024 року.

17.06.2024 року до суду від позивача надійшли заперечення на вказане клопотання.

У судовому засіданні 18.06.2024 року судом було продовжено розгляд вказаного клопотання, ухвалою суду клопотання задоволено та позов залишено без розгляду.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 року ухвала суду від 18.06.2024 року скасована, справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 14.10.2024 року справу прийнято до провадження, судове засідання призначено на 07.11.2024 року.

21.10.2024 року до суду від третьої особи надійшло клопотання про закриття провадження.

31.10.2024 року до суду від позивача надійшли заперечення на вказане клопотання та клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 06.11.2024 року задоволено.

У судовому засіданні 07.11.2024 року судом розглядалось вказане клопотання, ухвалою суду у задоволенні клопотання відмовлено, судове засідання відкладено на 20.11.2024 року.

Судове засідання 20.11.2024 року знято з розгляду у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги. Судове засідання відкладено на 04.12.2024 року.

Судове засідання 04.12.2024 року знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді у відпустці. Судове засідання відкладено на 07.01.2025 року.

У судовому засіданні 07.01.2025 року суд перейшов до розгляду справи у порядку загального провадження, оскільки предметом спору є нормативно-правовий акт та зобов`язано відповідача виконати вимоги ст. 264 КАС України, підготовче засідання призначено на 28.01.2025 року.

17.01.2025 року до суду від відповідача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду та надано оголошення про розгляд справи.

У судовому засіданні 28.01.2025 року судом постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та оголошено про перехід до судового розгляду справи, судове засідання призначено на 04.02.2025 року.

30.01.2025 року до суду від третьої особи надійшли пояснення по суті спору, де нею зазначено, що земельна ділянка за кадастровим номером 0261 існує, оскільки сформована до набрання чинності Законом України «Про державний земельний кадастр» у 1999 році, що підтверджується рішенням господарського суду. Щодо площі під забудовою, то третя особа вказує, що на земельній ділянці розташована велика кількість об`єктів, які і займають усю її площу. Також вказує на неможливість посилання на технічну документацію ФОП Смолій, оскільки вона стосується іншої земельної ділянки, а код цільового призначення 1.11.3. був визначений згідно Українського класифікатора форм власності на землю від 1998 року. В 2010 році наказом Держкомзему № 548 був прийнятий новий класифікатор видів цільового призначення земель і код 1.11.3. старого класифікатора став відповідати новому коду 03.07.

У судовому засіданні 04.02.2025 року сторони надавали пояснення по суті спору, судове засідання відкладено на 12.02.2025 року.

10.02.2015 року до суду надійшло від третьої особи клопотання про відкладення розгляду спору.

Судове засідання 12.02.2025 року було знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді на навчанні НШСУ, судове засідання відкладено на 18.02.2025 року.

17.02.2025 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо визначення кадастрового номеру земельної ділянки. Так відповідач посилається на Тимчасовий порядок присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, затвердженого постановою КМУ від 10.08.2010 року за № 7749 та Перехідні положення Закону України «Про державний земельний кадастр» та зазначає, що кадастровий номер визначений, але не присвоєний до 2013 року вважається присвоєним. Площа під забудовою земель населених пунктів, згідно методики розрахунку грошової оцінки земель, окремо не обраховувалась. Коефіцієнт цільового призначення землі визначений відповідно до Українського класифікатора форм власності на землю від 1998 року, але у новому класифікаторі не було передбачено такого коефіцієнта, саме тому було застосовано коефіцієнт 3.0.

У судовому засіданні 18.02.2025 року суд відмовив у задоволенні клопотання третьої особи щодо відкладення розгляду справи, розгляд справи продовжено, сторони надавали додаткові пояснення, відповідача зобов`язано надати до матеріалів справи архівні документи по земельній ділянці, на підставі яких вносились відомості у спірний витяг, судове засідання відкладено на 05.03.2025 року.

У судовому засіданні 05.03.2025 року надавались додаткові пояснення, суд перейшов до дослідження доказів по справі, судове засідання відкладено на 19.03.2025 року.

У судовому засіданні 19.03.2025 року судом продовжувалось дослідження доказів по справі, сторони надавали додаткові пояснення, постановлена ухвала про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами та було оголошено перерву перед судовими дебатами до 01.04.2025 року.

26.03.2025 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

31.03.2025 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, де ним зазначено про встановлення господарським судом певних фактів по спірній земельній ділянці.

У судовому засіданні 01.04.2025 року сторони виступили у судових дебатах, суд перейшов до стадії ухвалення рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку заслухавши представників учасників по справі, суд встановив наступне.

Відповідно до архівних даних відділу за приватним підприємством «Екатерина» зареєстрований державний акт на право постійного користування землею серія 1-ВН № 003288 від 30.12.1999 року, реєстраційний номер 98, площею 0,3492 га, для розміщення кафе та влаштування зони відпочинку відповідно до рішення Ладижинської міської ради 12 сесії 23 скликання від 15.12.1999 року.

29.05.2020 року відповідачем на замовлення третьої особи було сформовано та видано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, де вказано кадастровий номер - 0510600000:07:001:0261; місце розташування Вінницька область, м. Ладижин; цільове призначення 1.11.3 роздрібної торгівлі та комерційних послуг; коефіцієнт Кф 3,0; площа земельної ділянки під забудовою 3492 кв.м.

Позивач зазначає, що вказані відомості про земельну ділянку не відповідають дійсності, а дії відповідача щодо складання спірного витягу є протиправними, оскільки він не керувався відомостями державного земельного кадастру.

Вважаючи спірний витяг протиправним та з метою його скасування, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Ч. 2 ст 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 20 Закону України «Про оцінку земель», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Ст. 193 Земельного кодексу України (далі ЗК України), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до вимог ст. 1, 2 Закону України «Про державний земельний кадастр» (далі Закон), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.

Основні принципи державного земельного кадастру, зокрема, обов`язковість внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; об`єктивність, достовірність та повнота відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються (ст. 3 Закону).

Ст. 15, 16 Закону передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема, кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Згідно п. 2 р. 7 Прикінцеві та перехідні положення Закону земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.

У разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року в порядку, встановленому законом.

У разі якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою в порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог п. 3 Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, який був чинний на період 2020 року, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 року № 489 та зареєстрований в Мін`юсті України 19.12.2016 року за № 1647/29777 (далі Порядок) інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є затверджені генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани територій, відомості Державного земельного кадастру, дані інвентаризації земель та державної статистичної звітності.

Системний аналіз наведених норм доводить, що за результатом нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Державний земельний кадастр - єдина система відомостей про землі, їх цільове призначення, дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Ведеться він з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб. Одним з його принципів, зокрема, є обов`язковість внесення відомостей про всі об`єкти; об`єктивність, достовірність та повнота відомостей, які вносяться на підставі та відповідно до цього Закону. До державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема, кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; цільове призначення; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який зазначається у рішеннях органів державної влади, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або іншої, визначеної законом особи.

Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.

У разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року у визначеному порядку.

У разі якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою у встановленому порядку.

Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є, зокрема, відомості Державного земельного кадастру.

За таких обставин, під час складання спірного витягу відповідач повинен був керуватися відомостями державного земельного кадастру.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що відомості про вказану земельну ділянку не були внесені до державного земельного кадастру.

Відповідач у судових засіданнях наголошував про те, що під час складання спірного витягу він керувався архівними відомостями відділу, але вказана архівна документація не була ним надана під час розгляду справи по суті. У додаткових поясненнях ним зазначено, що документація із землеустрою, на підставі якої був виданий державний акт на землю та на підставі якої був визначено (присвоєно) кадастровий номер, в місцевому фонді документації відділу відсутня.

Судом встановлено, що земельна ділянка була сформована у 1999 році, перебувала та перебуває у власності третьої особи; на підставі державного акту на право постійного користування землею серія 1-ВН № 003288 від 30.12.1999 року, реєстраційний номер 98, площею 0,3492 га, для розміщення кафе та влаштування зони відпочинку передано у постійне користування. Вказаний акт виданий на підставі рішення третьої особи 12 сесії 23 скликання від 15.12.1999 року та відповідної технічної документації по складанню державного акту. Станом на момент складання спірного витягу земельна ділянка не була зареєстрована у державному земельному кадастрі, відомості про неї до нього не внесені.

Як вже зазначалось, право власності на вказану земельну ділянку виникло до 2004 року, вона вважається сформованою без присвоєння їй кадастрового номера. У державному акті від 30.12.1999 року та технічній документації, яка міститься в матеріалах справи, не визначено кадастрового номеру цієї земельної ділянки.

Державна реєстрація вказаної земельної ділянки повинна була здійснюватися на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою її власників або користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності, або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація могла бути здійснена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин також і без подання заяв зазначених осіб.

Державна реєстрація земельної ділянки повинна була бути здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів (державного акту на право постійного користування), що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що кадастровий номер земельній ділянці 0510600000:07:001:0261 був визначений та згідно п. 2 р. 7 Перехідних положень Закону, відповідно є присвоєним, з огляду на таке.

Як вже зазначалось, присвоєння кадастрових номерів таких земельних ділянок вважається таким лише з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року у визначеному порядку.

Судом встановлено, що письмового звернення замовника документації із землеустрою від 1999 року, яка була затверджена до 1 січня 2013 року у визначеному порядку, не було.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на використання архівних даних з посиланням на вимоги на ч. 2 ст. 5 Закону державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

У даному випадку мова йдеться про пріоритетне використання паперових носіїв державного земельного кадастру лише у випадку наявності розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях. На момент складання спірного витягу не було ніяких електронних носіїв відомостей по цій земельній ділянці, оскільки такі не були внесені у державний земельний кадастр. Це правило не застосовується у спірній ситуації.

Крім цього, суд не вважає доведеним факт визначення земельній ділянці кадастрового номеру 0510600000:07:001:0261, оскільки відповідачем не додано до матеріалів справи належних (письмових) та допустимих доказів на підтвердження цього факту.

Суд також звертає увагу на те, що рішенням 33 сесії третьої особи 8 скликання від 15.02.2024 року № 956 виконавчому комітету Ладижинської міської ради було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки комунальної власності. Рішенням № 1019 36 сесії третьої особи 8 скликання від 18.04.2024 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» технічну документацію було затверджено та зобов`язано здійснити державну реєстрацію речового права за третьою особою.

На підставі вказаної документації земельну ділянку було зареєстровано в державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер 0510600000:07:001:0323.

Про вказані обставини під час судового розгляду справи неодноразово наголошували відповідач та третя особа, але не надали пояснень та відповідних документів про дії та рішення, які вчинялись та приймались відповідними органами щодо «попереднього» кадастрового номеру цієї земельної ділянки 0510600000:07:001:0261. Рішення від 18.04.2024 року також не містить інформації щодо вказаного кадастрового номеру та його правового статусу на момент присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру 0510600000:07:001:0323.

Суд також не приймає посилання відповідача та третьої особи на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.03.2021 року № 902/1026/20 та від 25.01.2022 року № 902/951/21, оскільки вказані рішення прийняті судом вже після виникнення спірних правовідносин та складання спірного витягу.

Крім цього, суд у рішенні від 23.03.2021 року вказує «… на земельну ділянку, яка є предметом спору, в 1999 році видавався державний акт на право постійного користування серія 1-ВН № 003288 від 30.12.1999 року на загальну площу 0,3492 га, ліквідованому у 2013 році приватному підприємству «Екатерина» (код ЄДРПОУ 20090761) та надавався кадастровий номер 0510600000:07:001:0261.»

З наведеного не вбачається, на підставі яких належних (письмових) доказів судом зазначено про надання кадастрового номеру, оскільки, як вже зазначалось, ані у державному акті, ані у технічній документації не вказано кадастрового номеру земельної ділянки. Крім цього, судом не вказано чи визначений був такий кадастровий номер, чи він є присвоєним. Поняття «надання» кадастрового номеру у законодавстві, яке регулює спірні правовідносини, не міститься.

Крім цього, вказаний висновок здійснений судом на підтвердження факту не присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру 0510600000:07:001:0261, а на підтвердження того, що вона є об`єктом цивільних прав, що не є спірним питанням по цій справі.

Суд також звертає увагу на те, що згідно вимог ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З наведеного вбачається, що обставини повинні бути встановлені судом стосовно саме особи, яка приймала участь у справі, а не об`єкту цивільних прав земельної ділянки.

До того ж, у п. 1.8. рішення третьої особи від 18.02.2020 року 34 сесії 7 скликання «Про припинення користування та надання земельних ділянок» вказано про припинення права користування земельною ділянкою загальною площею 0,3492 га (державний акт на право постійного користування землею від 30.12.1999 року) та зарахування її до земель запасу третьої особи. При цьому, також не зазначено кадастровий номер такої земельної ділянки, хоча, як зазначає відповідач кадастровий номер 0510600000:07:001:0261 був визначений цій земельній ділянці та вже був присвоєним.

Таким чином, до матеріалів справи надані певні письмові документи жоден з яких не містить відомостей щодо присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру 0510600000:07:001:0261, факт такого присвоєння лише вказується відповідачем та третьою особою у своїх поясненнях.

За таких обставин, наведене не підтверджує факт того, що станом на 2020 рік вказаній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 0510600000:07:001:0261.

Суд також зазначає, що у спірному витязі дійсно не вказано повне місце розташування земельної ділянки - АДРЕСА_1 .

Крім того, у спірному витязі зазначено, що площа земельної ділянки під забудовою складає 3492 кв. м., а загальна площа земельної ділянки 0,3492 га, тобто площа під забудовою співпадає із загальною площею земельної ділянки, що не відповідає фактичним данним.

Так згідно технічної документації по складанню державного акту на землю площа під забудовою складає 0,0803 га. Згідно рішення третьої особи від 15.12.1999 року вказана площа під забудовою також 0,0803 га.

Суд не приймає до уваги посилання третьої особи на те, що на земельній ділянці розосереджена велика кількість об`єктів, також вона обнесена парканом, відповідно уся її площа перебуває під забудовою, з огляду на таке.

В матеріалах справи міститься технічний паспорт на майновий комплекс лише станом на 11.07.2012 року, але згідно відомостей, що вказані і ньому не вбачається, що уся земельна ділянка перебуває під забудовою.

Також з рішення Липовецького районного суду Вінницької області по справі № 213/676/12 від 26.04.2012 року вбачається, що не уся загальна площа земельної ділянки 0,3492 га перебуває під забудовою.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що на частину земельної ділянки поширюється охоронна зона ЛЕП 750 кВ, площа якої становить 0,2471 га. В охоронній зоні ЛЕП встановлено обмеження на використання земель відповідно до вимог ЗУ «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів».

Суд також не приймає посилання відповідача на Методику нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка затверджена постановою КМУ від 03.11.2021 року за № 1147, оскільки така методика не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин у 2020 році.

Щодо визначення у спірному витязі цільового призначення земельної ділянки 1.11.3 роздрібної торгівлі та комерційних послуг, суд зазначає таке.

Суд не приймає до уваги посилання третьої особи та відповідача на те, що код цільового призначення земельної ділянки визначений згідно Українського класифікатора форм власності на землю (УКФВЗ), затверджений листом Держкомзему України від 24.04.1998 року № 14-1-7/1205, 1.11.3 роздрібна торгівля та комерційні послуги, оскільки у державному акті визначено, що земельна ділянка надана у користування для розміщення кафе та влаштування зони відпочинку, з огляду на таке.

Як вже зазначалось, ані відповідачем, ані третьою особою до матеріалів справи не надано технічної документації чи будь яких інших документів (належних та допустимих письмових доказів), в яких би були визначені якісні характеристики спірної земельної ділянки, у тому числі код цільового призначення.

Так дійсно, у державному акті на право постійного користування від 30.12.1999 року визначено, що земельна ділянка надана у користування для розміщення кафе та влаштування зони відпочинку. Вказаний акт видано згідно рішення третьої особи від 15.12.1999 року, у якому також лише зазначено, що земельна ділянка надана у користування для розміщення кафе та влаштування зони відпочинку. У вказаних документах відсутній код цільового призначення земельної ділянки. З технічної документації по складанню державного акту на право постійного користування також не вбачається визначення коду цільового призначення цієї земельної ділянки.

На момент складання спірного витягу 29.05.2020 року діяла Класифікація видів цільового призначення земель, яка затверджена наказом Державного комітету України

із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 та зареєстрована в Міністерстві

юстиції України 01.11.2010 року за № 1011/18306. Вказана класифікація дійсно не містить коду цільового призначення земель 1.11.3.

За таких обставин, факт визначення коду цільового призначення 1.11.3. крім письмових пояснень третьої особи та відповідача більше не підтверджується ніякими письмовими доказами, відповідно відповідачем не доведено суду правомірність визначення коду цільового призначення земель 1.11.3. у спірному витязі, а коду цільового призначення згідно Класифікації видів цільового призначення земель спірний витяг не містить.

Згідно вимог ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З наведеного вбачається, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не дотримався вимог діючого законодавства під час складання спірного витягу, а відомості, зазначені у ньому, не відповідають фактичним відомостям про земельну ділянку.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, відповідно про наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у сумі 6 056 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 7 000 грн, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1,4 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Ч. 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.

При цьому, покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст. 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

В цьому контексті суд зауважує, що позивачем є особа, яка не володіє спеціальними знаннями в сфері права. В свою чергу, предметом спірних правовідносин є бездіяльність, внаслідок якої відбулось порушення права позивача.

Враховуючи наведене, суд вважає, що звернення позивача до адвоката за правовою допомогою у зв`язку із встановленими протиправними діями відповідачів було не лише закономірним, але й необхідним.

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 23.02.2024 року, акт приймання передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № б/н від 23.02.2024 року від 20.03.2024 року та ордер серії АВ №1122590.

З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Суд звертає увагу на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Суд також звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На переконання суду заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу не є співмірною із спором, що розглядався, оскільки предмет спору не є складним, містить лише один епізод спірних відносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень, а тому слід дійти висновку, що такий розмір є завищеним.

Виходячи з викладеного, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 грн 00 коп.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України, Земельний кодекс України, Законами України «Про державний земельний кадастр», «Про оцінку земель», Класифікацією видів цільового призначення земель, яка затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за № 1011/18306, Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, який був чинний на період 2020 року, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 року № 489 та зареєстрований в Мін`юсті України 19.12.2016 року за № 1647/29777, Українським класифікатором форм власності на землю (УКФВЗ), затверджений листом Держкомзему України від 24.04.1998 року № 14-1-7/1205 та ст. 2, 6, 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства "Екатерина." до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ладижинської міської ради, про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування витягу задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо формування та видачі витягу з технічної документації № 791 від 29.05.2020 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:07:001:0261, площею 3492 кв. м.

Визнати протиправним та скасувати витяг з технічної документації № 791 від 29.05.2020 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 0510600000:07:001:0261, площею 3492 кв. м.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства "Екатерина." судовий збір у сумі 6 056 грн.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства "Екатерина." понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000 грн 00 коп (три тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Приватне підприємство "Екатерина." (вул. Наконечного, 170, м. Ладижин, Вінницька обл., 24321, код ЄДРПОУ 43464049)

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Третя особа: Ладижинська міська рада (вул. П. Кравчика, 4, м. Ладижин, Вінницька обл., 24320, код ЄДРПОУ 04325621)

Повний текст рішення суду складено та підписано суддею 10.04.2025.

СуддяМаслоід Олена Степанівна