Постанова

від 01.04.2025 по справі 495/3399/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2561/25

Справа № 495/3399/22

Головуючий у першій інстанції Мишко В.В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Вадовської Л.М.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

апелянта ОСОБА_1 ,

представників ОСОБА_1 адвоката Царенка О.О.

і адвоката Каланжова В.І.,

апелянта ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_2 адвоката Шаркевича В.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Царенка Олександра Олександровича на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2024 року, повний текст якого складений 20 вересня 2024 року та ухваленого під головуванням судді Мишка В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування Дивізійської сільської територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування Мологівської об`єднаної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини,

встановив:

03.06.2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , та змінивши вимоги, просила визначити місце проживаннямалолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,з матір`ю ОСОБА_2 .

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах у період з осені 2019 року по квітень 2022 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька ОСОБА_3 .

Під час спільного проживання відповідач неодноразово застосовував до неї фізичне насилля та самовільно відібрав у неї дитину. З цих підстав вона зверталася до органів поліції та до служби у справах дітей, але позитивного результату не отримала.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визначити місце проживання малолітньої доньки разом з нею, що буде відповідати її інтересам та нормальному існуванню дитини.

В свою чергу, 14.06.2022 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини, відповідно до якої зазначив, що заперечує проти позовних вимог ОСОБА_2 та бажає встановити місце проживання малолітньої дитиниразом з ним.

Зустрічний позов було обґрунтовано тим, що дитина проживає разом з ним у будинку, який йому належить на праві приватної власності (адреса: АДРЕСА_1 ), у дитини є окрема кімната, яка обладнана усім необхідним. Зазначив, що офіційно працює та має достатню заробітну плату, дитина забезпечена усіма необхідними належними умовами проживання, виховання та культурним розвитком (т.1 а.с.20-22).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 13.09.2024 року позовну заяву ОСОБА_2 та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_1 ; два тижні з матір`ю ОСОБА_2 .

Двотижневий період проживання дитини з кожним із батьків починається з 10:00 години неділі та завершується через два тижні о 10.00 годині неділі.

Перші два тижні, починаючи з неділі після набрання рішення законної сили, дитина проживає з батьком.

По завершенні двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витратина професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено (т.2, а.с.206-217).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.09.2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі , а у задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.221-227).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Царенко О.О. просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.09.2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічний позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.3, а.с.6-14).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, за участю апелянта ОСОБА_1 та його представників - адвоката Царенка О.О. і адвоката Каланжова В.І., апелянта ОСОБА_2 та її представника адвоката Шаркевича В.Т., у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (т.3, а.с.117-121).

У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що всвоїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу у відкритому судовому засідання за участю з`явившихся учасників справи та у відсутність інших учасників у справі.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи первісний та зустрічний позов частково, та визначаючи місце неповнолітньої дочки почергово з кожним із батьків, суд першої інстанції виходив із того, що батьки спільно мають приймати рішення щодо суттєвих питань виховання і розвитку дитини (т.2, а.с.206-217).

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування

Тлумачення ч. 1 ст.161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2019 року у справі № 377/128/18, від 24.11.2021 року у справі № 754/16535/19).

Крім того, ст. 162 СК України передбачено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у фактичних шлюбних стосунках та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.8).

З дня народження неповнолітня дитина зареєстрована та проживала разом із матір`ю ОСОБА_2 за її зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.6, 49).

За твердженням позивачки ОСОБА_2 , під час спільного проживання відповідач ОСОБА_1 неодноразово застосовував до неї фізичне насилля, під час вагітності та тривалий час після народження доньки не визнавав дитину та не виявляв до неї інтересу. Проте, через деякий час, ОСОБА_1 змінив своє ставлення до дитини та під час чергового конфлікту відібрав у неї доньку, про що вона надала повідомлення до органів поліції та служби у справах дітей, але допомоги не отримала (т. 1 а.с.7, 48, т.2, а.с.3-7,9-10).

На даний час неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_2 зазначила, що вона працює з 22.09.2017 року у ТОВ «ОРІОН» та отримує відповідну заробітну плату і ці її доводи матеріалами справи не спростовані (а.с.51).

Згідно характеристики, виданої Дивізійською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області № 738 від 21.07.2022 року, ОСОБА_2 за час проживання у селі характеризується позитивно, характер спокійний, неконфліктний, вміє спілкуватися з людьми, користується авторитетом серед односельців. Крім того, здійснює догляд за двома неповнолітніми дітьми: сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.54).

Згідно акту обстеження умов проживання від 20.07.2022 року за адресою реєстрації неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : АДРЕСА_2 , для дитини створені належні умови проживання, виховання та розвитку (т.1, а.с.55)

В свою чергу ОСОБА_1 працює в компанії ТОВ «Кріо-Маркет» та отримує відповідну заробітну плату (т.2, а.с.66).

Також, у ОСОБА_1 має місце заборгованість по сплаті аліментів, що стягуються на користь ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа № 495/5421/22, виданого 31.10.2022 року Білгород-Дністровським районним судом Одеської області. Згідно розрахунку державного виконавця ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) заборгованість ОСОБА_1 по аліментам станом на 20.01.2022 року складала 13568,86 грн. (т.1, а.с.127).

Згідно вироку Татарбунарського районного суду Одеської області від 17.02.2023 року у справі № 515/222/23 ОСОБА_1 було визнано винним за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (умисне заподіяння потерпілій ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень) (т.1, а.с.134-135).

Крім того, постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2023 року у справі № 495/3075/23 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насилля психологічного та фізичного характеру відносно ОСОБА_2 ) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170,00 грн. (т.1, а.с.175-176).

Проте, згідно характеристики, виданої ТОВ «Кріо-Маркет» ОСОБА_1 характеризується позитивно (т.2, а.с.67).

Також матеріалами справи встановлено, що мати та батько дитини належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов`язків, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами. Жорсткого поводження батьків з дитиною, притягнення їх до відповідальності, у тому числі, за вчинення домашнього насильства не встановлено.

Так, рішенням виконавчого комітету Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 22.11.2022 року було затверджено висновок органу опіки та піклування Дивізійської сільської ради про доцільність проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 (т.1, а.с.120-121).

Зазначений висновок не скасований та є чинним (т.2, а.с.166).

Крім того, рішенням виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 60 від 09.06.2023 року було затверджено висновок щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та було вирішено, що розгляд вказаного питання слід залишити на розгляд суду (т.1, а.с.178-180).

В подальшому, рішенням № 68 від 10.06.2024 року виконавчого комітету Мологівської сільської радиБілгород-Дністровськогорайону Одеськоїобласті булозатверджено висновокпро доцільністьвизначення місцяпроживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,разом ізбатьком ОСОБА_1 (т.2,а.с.136-138).

Вказаний висновок зазначає, що лише батько ОСОБА_1 займається вихованням дитини приводить її до лікаря та до дитячого садку. Крім того, умови проживання у будинку, в якому проживає ОСОБА_1 разом із донькою ОСОБА_5 , добрі. При проведені бесіди з дитиною та її батьком було встановлено, що дитина відмовляється від спілкування зі своєю матір`ю і починає плакати.

Зазначений висновок не містить співбесіди працівників органу опіки та піклування із ОСОБА_2 та дитиною.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні цього конкретного спору про місце проживання дитини, колегія суддів виходить із принципу пріоритетності прав та інтересів дитини, приймає до уваги встановлені в судовому засіданні факти щодо ставлення дитини до обох батьків, прихильності до кожного з батьків, вік дитини, а також норми Конституції України та законодавства, що регулює ці питання.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

Упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою, передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

У Принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що передбачено ст.141 СК України та витікає зі змісту Конвенції про права дитини.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

На переконливу думку колегії суддів неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці п`яти років, не має достатнього рівня розуміння та не може висловити свою думку та бути вислуханою при вирішенні спору між батьками щодо визначення місця її проживання, відповідно до вимог чинного законодавства.

Не зважаючи на те, що неповнолітня дочка на даний час проживає разом із батьком, колегією суддів було встановлено, що ОСОБА_2 не втратила інтерес до своєї дитини, всіляко намагалася підтримувати з нею спілкування, неодноразово зверталася до органів поліції та до відповідних органів з метою визначення місця проживання дитини.

Апеляційний суд також зазначає, що втрата емоційного контакту між дочкою та матір`ю обумовлена не байдужою поведінкою матері та небажанням матері їх виконувати, а неможливістю спілкування з дитиною через поведінку батька, який зі слів позивачки, які не спростовані матеріалами справи, самовільно змінив місце проживання дитини.

За таких обставин, оцінуючи докази в їх сукупності, враховуючи поведінку матері та батька дитини, самої дитини, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з батьків, матеріально-побутові умови проживання та достатній рівень комфорту обох з батьків, конфліктні ситуації між батьками, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку з врахуванням віку дитини та виходячи із «найкращих інтересів дитини», буде доцільним визначити місце проживання неповнолітньої дитини разом із матір`ю.

Що стосується апеляційної скарги ОСОБА_1 , то колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, оскільки, як вже зазначалось вище, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (Принцип 6 Декларації прав дитини)

ОСОБА_2 , як вище було вже вказано, характеризується позитивно, працевлаштована та отримую відповідну заробітну плату, спиртними напоями чи наркотичними засобами не зловживає, та має усі належні житлові умови для проживання та виховання дитини.

Лише само по собі побажання відповідача позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 щодо проживання неповнолітньої дитини, якій на даний час виповнилось лише 5 років, із батьком, не може бути підставою для задоволення позову щодо визначення місця проживання дитини із батьком.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги ОСОБА_2 надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів своєї апеляційної скарги.

Разом з тим, заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх зустрічних позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів своєї апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.09.2024 року скасуванню, з ухваленням постанови про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини, та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Крім того, ОСОБА_2 у суді першої інстанції ставила питання про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. (т.1, а.с.110-114).

До заяви було надано договір про надання правничої допомоги від 16.11.2022 року, укладений між адвокатом Шаркевичем В.Т. та ОСОБА_2 . Вартість цих послуг склала 20000,00 грн. (т.1, а.с.115).

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати,зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 3 ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За правилами ч. ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі№922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін(додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).

При розглядісправи судомучасники справивикладають своївимоги,заперечення,аргументи,пояснення,міркування щодопроцесуальних питаньу заявахта клопотаннях,а такожзапереченнях протизаяв іклопотань. (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених ч. 4 ст. 137 та ч. 3 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції.

При зменшенні витрат на правову допомогу апеляційним судом враховано:

- чи змінювалася правова позиція сторін у справі в суді першої інстанції;

- чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі№ 910/20852/20.

З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу та про необхідність покладення на ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у суді першої інстанції у розмірі5000,00 грн.

При цьому колегія суддів виходить із принципів розумності та справедливості судових витрат на правничу допомогу.

Крім того, враховуючи, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають задоволенню у повному обсязі, з ОСОБА_1 на її користь слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції та за подачу апеляційної скарги у загальному розмірі 3716,40 грн.

Керуючись ст.ст.141,367,368, п.2 ч.1 ст.374, п. 4 ч.1 ст.376, ст.ст.381 - 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Царенка Олександра Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2024 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування Дивізійської сільської територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини, задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування Мологівської об`єднаної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини, залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , НОМЕР_3 , судовий збір за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанціях у загальному розмірі 3716,40 (три тисячі сімсот шістнадцять гривень 40 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , НОМЕР_3 , витрати на правову професійну допомогу в розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11.04.2025 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.М. Вадовська

О.С. Комлева