Постанова

від 10.04.2025 по справі 910/15473/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/15473/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

прокурора: Томчук М.О.

Позивача -1: Хмара Ю.О.

Позивача -2: не з`явився

Відповідача: Горбань Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024

(головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді - Хрипун О.О., Тищенко А.І.)

та рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024

(суддя - Христенко О.О.)

у справі №910/15473/23

за позовом Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд"

про визнання недійсним пункту 4.2 Договору № 89 від 18.10.2022 та стягнення 165 935,90 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі- Міноборони, позивач - 1) та Військової частини НОМЕР_1 (далі- ВЧ НОМЕР_1 , позивач - 2) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (далі- ТОВ "Аріан-Трейд", відповідач) про визнання недійсним пункту 4.2 Договору № 89 від 18.10.2022 та стягнення 165 935,90 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 передбачено нульову ставку ПДВ за правовідносинами, що склалися на підставі договору № 89, що є підставою для визнання договору недійсним у відповідній частині та стягнення безпідставно набутих грошових коштів на які, нараховано 3 % річних.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024, позов задоволено повністю. Визнано недійсним пункт 4.2 договору № 89 про закупівлю товарів за державні кошти від 18.10.2022, укладеного між ВЧ НОМЕР_1 та ТОВ "Аріан-Трейд", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість. Стягнуто з ТОВ "Аріан-Трейд" на користь ВЧ НОМЕР_1 - 164.610,00 грн безпідставно набутих коштів та 1. 325,90 грн 3 % річних. Здійснено розподіл судових.

4. Судові рішення мотивовано тим, що пункту 4.2 договору не відповідає законодавству в частині включення ПДВ до ціни товару, що є підставою для визнання оспорюваного пункту договору недійсним, та про наявність підстав для стягнення з відповідача сплаченої суми ПДВ і нарахованих на неї 3% річних.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів

5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові.

6. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суди попередніх інстанцій застосовуючи положення ст.ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України, не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.04.2023 у справі № 461/4066/21, від 29.03.2022 у справі № 296/3518/19, оскільки, судами не враховано, що у випадку визнання правочину недійсним нарахування відсотків річних має здіснюватись з моменту визнання недійсним оспорюваного пункту договору.

7. Крім того у касаційній скарзі скаржник, посилаючись на положення п. 2 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає про необхідність відступлення від правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23. Скаржник зазначає, що спірний договір укладено після введення воєнного стану в Україні та не відповідно до певної типової форми договору. Тому можно стверджувати про те, що такий договір не є договором, що укладений на виконання мобілізаційних завдань. Отже, враховуючи преамбулу постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - постанова № 178), положення вказаної постанови не можно застосовувати до правовідносин сторін.

8. Також, скаржник посилаючись на пункт 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує на відсутність єдиного висновку Верховного Суду щодо застосування положень пп. «г» підпункту 195.1.2 п.195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанови № 178 до подібних правовідносин.

9. Позивач також зазначає, що судами порушено положення процесуального законодавства, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, при цьому, скаржник посилається на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

11. Міністерство оборони України у поясненнях поданих до суду касаційної інстанції фактично підтримало доводи касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

12. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.10.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та ТОВ "Аріан-Трейд" (продавець) укладено договір № 89 про закупівлю товарів за державні кошти, за умовами якого, продавець зобов`язується поставити покупцю - оливу моторну для швидкохідних дизельних транспортних засобів М16-ИХП-3 (Код ДК:021:2015 09210000-4 - "Мастильні засоби") (товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору (п. 1.1 договору).

13. Номенклатура, асортимент, кількість товару, який продавець зобов`язується передати покупцю, зазначається у Специфікації, яка є Додатком № 1 до договору (п. 1.2 договору).

14. Постачання товару здійснюється до 10.11.2022 (п. 2.1 договору).

15. Одержувачем товару є Військова частина НОМЕР_1 (п. 2.2 договору).

16. Пунктом 4.1 договору визначено, що платником за цим договором є покупець.

17. Згідно з п. 4.2 договору загальна вартість товару (сума договору) за цінами, визначеними у Специфікації становить 987 660,00 грн, з ПДВ.

18. Розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати поставленого та належним чином прийнятого товару протягом 10 банківських днів (п. 4.5 договору).

19. Між Військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ "Аріан-Трейд" підписаний Додаток № 1 до договору "Специфікація", якою погоджені, код, найменування, кількість товару та його сума з ПДВ, яка становить 987 660,00 грн.

20. Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору відповідач згідно з видатковою накладною № 152 від 08.12.2022 поставив, а Військова частина НОМЕР_1 прийняла погоджений контрагентами у Специфікації (Додатку № 1 до договору) товар, загальною вартістю 987 660,00 грн, у тому числі ПДВ - 164 610,00 грн.

21. Товар, поставлений відповідачем на підставі вищевказаної видаткової накладної, був у повному обсязі оплачений покупцем, на підставі виставлено рахунку на оплату № 67 від 08.12.2022, згідно з платіжним дорученням № 920 від 08.12.2022 на суму 987 660,00 із призначенням платежу: "2101020;2210; за оливу моторну для швидкохідних дизельних транспортних засобів, накл. № 152 від 08.12.2022р. Дог. № 89 від 18.10.2022р.".

22. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що постановою № 178 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022. Постанова №178 містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, відповідно до яких за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

23. Таким чином, прокурор вважає, що оскільки фактичне постачання товару за договором № 89 виконане відповідачем після набрання чинності постановою № 178, включення до вартості закуповуваної оливи моторної для швидкохідних дизельних транспортних засобів за договором податку на додану вартість у розмірі 164 610,00 грн та подальша його сплата не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у сумі 164 610,00 грн є безпідставно набутим майном. Прокурор зазначає про те, що військова частина зверталась до відповідача з претензіями вих. № 894/1/664 від 17.04.2023 та вих. № 894/1/1060 від 05.06.2023, в яких вимагала повернути сплачені кошти у вигляді податку на додану вартість за договором № 89 у розмірі 164 610,00 грн, однак претензії залишені відповідачем без належного реагування, кошти повернуті не були.

Позиція Верховного Суду

24. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представників позивача - 1 та відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення, викладенні у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

25. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

26. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

27. За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

28. Відповідно до статті 204 вказаного Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

29. Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

30. У статті 203 зазначеного Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

31. Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

32. За змістом частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

33. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК України).

34. Статтею 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

35. Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

36. Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Податкового кодексу України.

37. За змістом підпунктів а) і б) пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

38. Відповідно до підпунктів "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

39. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

40. Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (із змінами та доповненнями) в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року.

41. Маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

42. Так, відповідно до постанови № 178 (в редакції від 02.03.2022 року) з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України, установити, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. У зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

43. Суди розглядаючи справу встановили, що замовником товару за договором № 89 виступає Військова частина НОМЕР_1 , отже, на правовідносини сторін у справі розповсюджується дія постанови № 178. Водночас, п. 4.2. договору до загальної вартості договору включено ПДВ. Отже, оспорюваний пункт 4.2 договору суперечить постанові № 178 та приписам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

44. Враховуючи наведене, оскільки пункт 4.2 договору суперечить положенням Податкового кодексу України та постанові № 178, касаційний суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваного пункту договору в частині включення до ціни правочину суми ПДВ.

45. Водночас, частиною 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

46. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 Цивільного кодексу України).

47. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України).

48. Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що відповідач отримав від позивача суму ПДВ попри те, що відповідний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним п. 4.2 договору щодо включення до договірної ціни суму ПДВ, зазначена сума є перерахованою поза межами договірних зобов`язань та є наслідком збагачення відповідача за рахунок бюджетних коштів без підстав, передбачених законом.

49. Зважаючи на встановлені обставини суди зробили обґрунтований висновок, про наявність підстав для стягнення з відповідача 164 610,00 грн безпідставно перерахованих коштів, в якості ПДВ.

50. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.

52. Вимога сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №905/1791/21 та від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

53. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач безпідставно набув 164 610,00 грн грошові кошти, перерахованих позивачем - 2 в якості сплати ПДВ, розмір якого, зважаючи на вищезазначене законодавство, не підлягав сплаті, отже, суди обґрунтовано стягнули з відповідача на користь позивача - 2 відсотки річні у розмірі 1 325,90 грн.

54. Зважаючи на вищезазначене касаційний суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

55. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначав про те, що суди попередніх інстанцій застосовуючи положення ст.ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України, не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.04.2023 у справі № 461/4066/21, від 29.03.2022 у справі № 296/3518/19, оскільки, судами не враховано, що у випадку визнання правочину недійсним нарахування відсотків річних має здійснюватись з моменту визнання недійсним оспорюваного пункту договору.

56. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав, згідно п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

57. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

58. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

59. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

60. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

61. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає, що такі доводи є безпідставними, з огляду на наступне.

62. Як вбачається із змісту судових рішень у справі № 461/4066/21 предметом спору у справі є вимоги про розірвання договору комісії, стягнення коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Судами позов задоволено. Верховний Суд скасовуючи судові рішення в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних та відмовляючи у цій частині вимог, зазначив, що у справі, яка переглядається, АТ діяло на виконання договору комісії та сплатило передані йому ОСОБА_1 грошові кошти за договором факторингу до АТ "Райффайзен Банк Аваль", не набувши на них права, тому колегія суддів вважає, що лише у разі визнання недійсними договорів комісії та факторингу у ОСОБА_1 може виникнути право вимагати повернення безпідставно набутого майна (грошей) АТ "Райффайзен Банк Аваль", на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

63. У справі № 296/3518/19 із змісту судових рішень вбачається, що предметом спору у справі є вимоги про стягнення з позивача на користь відповідача помилково переказаних грошових коштів в сумі 26 600 доларів США різними платежами. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції. Судові рішення мотивовано тим, що неодноразове перерахування позивачем коштів на банківський рахунок відповідача, кількома платежами з визначенням її імені та призначенням платежу, свідчать про добровільність, системність таких дій та їх цілеспрямований характер, що обумовлено характером особистісних стосунків, які склались між позивачем та відповідачем. Натомість позивачем, його представником в судовому засіданні не надано жодного належного доказу на спростування вказаних обставин, як і не надано доказів наявності помилки в діях позивача. Таким чином, між сторонами у справі вбачаються договірні правовідносин, які за встановлених у справі обставин, підпадають під кваліфікацію, що виникли з договору дарування, отже спірні кошти не є безпідставно набутими, у розумінні статті 1212 ЦК України, та не можуть бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

64. Отже, як вбачається із змісту судових рішень у справі № 461/4066/21 та № 296/3518/19, положення ст.1212 Цивільного кодексу України та ст. 625 цього кодексу, застосовувались судами за різних встановлених судами обставин справи. А тому, доводи скаржника про необхідність врахуванням судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається Судом, правових висновків Верховного Суду у зазначених справах є безпідставним, зважаючи на те, що судові рішення у справах № 461/4066/21 та № 296/3518/19 прийнято за інших обставин справи.

65. Водночас, касаційний суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/3831/22, Велика Палата Верховного Суду досліджуючи обставини щодо початку періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виснувала, що: " нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно".

66. З урахуванням зазначеного судами було перевірено період нарахування відсотків річних, встановлено правильний розрахунок заявлених відсотків, отже, касаційний суд вважає безпідставними доводи скаржника про неповне встановлення обставин справи щодо розрахунку відсотків річних.

67. Крім того, посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає про необхідність відступлення від правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23. Скаржник вказує, що спірний договір укладено після введення воєнного стану в Україні та не відповідно до певної типової форми договору. Тому можно стверджувати про те, що такий договір не є договором, який укладено на виконання мобілізаційних завдань. Тоді як, враховуючи преамбулу постанови № 178, положення вказаної постанови не можно застосовувати до правовідносин сторін.

68. В силу приписів п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

69. Отже, відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

70. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

71. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

72. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі№ 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

73. Водночас, необхідно зазначити, що правовий висновок - це відповідне тлумачення конкретної норми права щодо її застосування, сформований Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору.

74. Як зазначалось, у постанові №178 встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, обкладаються ПДВ за нульовою ставкою. Вказаною постановою визначено нульову ставку ПДВ для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, вказана постанова прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.

75. Відповідно до абзацу п`ятого статті 1 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

76. Мобілізаційний план - сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, системи забезпечення життєдіяльності населення на функціонування в умовах особливого періоду (абз. 7 ст. 1 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

77. Мобілізаційні завдання (замовлення) - окремі вимоги мобілізаційного плану щодо номенклатури, обсягів виробництва необхідної продукції, утворення і підготовки до розгортання спеціальних формувань, а також затверджені в установленому порядку першочергові заходи мобілізаційної підготовки, які доводяться для виконання до центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. До підприємств, установ і організацій, що залучаються до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), мобілізаційні завдання (замовлення) доводяться на підставі затверджених основних показників мобілізаційного плану і договорів (контрактів), що укладаються в порядку, передбаченому законодавством (абз. 8 ст. 1 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

78. З наведеного слідує, що мобілізаційні завдання підлягають виконанню з моменту введення воєнного стану в Україні, який введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (із змінами та доповненнями).

79. В свою чергу, функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України "Про збройні сили України".

80. Згідно ч. ч. 1, 2 Закону України "Про збройні сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

81. Відповідно до положень ст. 3 Закону України "Про збройні сили України" в структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

82. Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 15 Закон України "Про збройні сили України").

83. Судами встановлено, що договір №89 було укладено між військовою частиною, яка є одним із структурних підрозділів Міністерства оборони України, та фінансуються за рахунок бюджету, та відповідачем, в період дії воєнного стану.

84. Тобто, з огляду на функції та обов`язки покладені на військову частину (військова частина була визначена отримувачем товарів за спірним договором), всі заходи останньої спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.

85. З наведеного вбачається, що закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою №178.

86. Отже, включення до ціни договору ПДВ, враховуючи, що замовником товару за договором виступає військова частина, суперечить положенням постанови №178, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

87. Таким чином висновки судів попередніх інстанцій зроблено правильні висновки про необхідність врахування у даному випадку положень постанови № 178.

88. Тоді як скаржником не наведено належного обґрунтування аргументів чому він вважає, що положення постанови № 178 та підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України не поширюється на правовідносини сторін у справі, до того ж не обґрунтовано доводів щодо помилковості застосування судами до правовідносин сторін вказаних положень законодавства, і наявності підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, щодо застосування вказаних положень.

89. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає викладення Верховним Судом відповідного правового висновку та скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

90. Крім того, у касаційній скарзі скаржник посилаючись на пункт 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, вказує на відсутність єдиного правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень застосування пп. «г» підпункту 195.1.2 п.195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанови № 178 до подібних правовідносин.

91. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

92. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

93. У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

94. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

95. Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання щодо застосування положень постанови №178, та підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України. Правові висновки щодо застосування вказаних положень, зокрема, викладено у постановах Верховного Суду У постановах від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23 та від 13.11.2024 у справі №911/23/24, в яких Верховний Суд, з урахуванням встановлених судами обставин справи, зробив висновок, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Постанова №178 не встановлює нових елементів ПДВ та не вносить зміни до вже існуючих, що визначені підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.

96. У постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 908/2672/23 здійснено правовий аналіз постанови № 178, та зазначено про те, що її застосування не обмежується виключно суб`єктним складом правовідносин. Основним критерієм для застосування нульової ставки ПДВ є цільове призначення товарів, спрямованих на забезпечення оборонних потреб та захисту національної безпеки, а не виключно перелік суб`єктів, зазначених у постанові, за умови, що зазначене випливає безпосередньо з предмету закупівлі та тексту договору.

97. Скаржник зазначає, що положення постанови №178 у своїй сукупності, а також мотиви суду першої та апеляційної інстанції щодо її застосування до спірних правовідносин, свідчить про можливість здійснення неоднозначного (подвійного) тлумачення їх щодо питань оподаткування певного кола господарських операцій в умовах воєнного стану, переліку осіб, на яких поширюється її дія.

98. Такі доводи скаржника є безпідставними, оскільки, Податковий кодекс України містить загальні засади податкового регулювання, зокрема передбачає умови застосування нульової ставки ПДВ до певних операцій. Постанова №178 деталізує механізм реалізації відповідних положень Кодексу, зокрема визначає порядок їх практичного застосування для забезпечення належного правозастосування та досягнення цілей податкового регулювання.

99. Таким чином, застосування положень постанови №178 не суперечить положенням Податкового кодексу України, а навпаки, забезпечує їх ефективну імплементацію в частині особливостей застосування ПДВ у період воєнного стану, що узгоджується із принципом системності правового регулювання та свідчить про взаємозв`язок між нормами різного рівня нормативно-правових актів, які регламентують відповідні правовідносини.

100. Скаржником не наведено належного обґрунтування, неоднозначного (подвійного) трактування змісту постанови № 178.

101. Положення постанови № 178, є чіткими та зрозумілими, питання щодо застосування вказаних положень були предметом дослідження у постановах Верховного Суду, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, правильно застосували положення законодавства, яким врегульовано питання застосування нульової ставки ПДВ до поставки товару для потреб ЗСУ, з урахуванням актуальних правових висновків Верховного Суду. Тоді як проаналізувавши доводи касаційної скарги, Суд зазначає, що останні фактично зводяться до заперечень обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини 2 статті 300 ГПК України.

102. Отже, зазначене в сукупності свідчить про відсутність підстав для викладення відповідного правового висновку щодо застосування положень постанови № 178 та пп. "г" підпункту 195.1.2 п.195.1 ст. 195 Податкового кодексу України.

103. Щодо доводів касаційної скарги позивача, з посиланням на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про неналежне дослідження доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд зазначає наступне.

104. Відповідно до ч. 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

105. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

106. Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження ( п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), наведені відповідачем у касаційній скарзі, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи, як неналежне дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, відхиляються судом касаційної інстанції. До того ж, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди відповідача із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.

107. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, колегія суддів не вважає за необхідне закрити касаційне провадження на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, щодо підстави касаційного оскарження передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, отже, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

108. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

109. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).

110. Враховуючи викладене, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі №910/15473/23, залишити без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі №910/15473/23, необхідно залишити без змін.

Судові витрати

111. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі №910/15473/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

О.О. Мамалуй