Рішення

від 28.02.2024 по справі 910/15473/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2024 р. м. Київ Справа № 910/15473/23

Господарський суд Київської області в складі

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Любицької Д-М.О.

розглянувши справу № 910/15473/23

за позовом Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі

1. Міністерства оборони України, м. Київ

2. Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд",

м. Фастів

про визнання недійсним пункту 4.2 Договору № 89 від 18.10.2022 та

стягнення 165 935,90 грн

за участю представників:

прокурор: Курило Ю.О., наказ № 285к від 18.04.2023;

від позивача 1: Хмара Ю.О, довіреність б/н від 08.11.2023;.

від позивача 2: Форостовський В.О., довіреність б/н від 05.10.2023;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі-прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі 1. Міністерства оборони України (далі-позивач 1) та 2. Військової частини НОМЕР_1 (далі-позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (далі-відповідач) про визнання недійсним пункту 4.2 Договору № 89 від 18.10.2022 та стягнення 165 935,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 передбачено нульову ставку ПДВ за правовідносинами, що склалися на підставі Договору № 89 від 18.10.2022, що є підставою для визнання договору недійсним у відповідній частині та стягнення безпідставно набутих грошових коштів на які, в свою чергу, нараховано 3 % річних.

Під час дослідження позовної заяви на предмет відповідності вимогам Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва дійшов висновку щодо направлення матеріалів справи № 910/15473/23 за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області, про що постановлена ухвала суду від 09.10.2023.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023, матеріали позовної заяви Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону передані для розгляду судді Христенко О.О.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.11.2023 відкрито провадження у справі № 910/15473/23, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 13.12.2023.

11.12.2023 через канцелярію господарського суду від ТОВ «Аріан-Трейд» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22829/23), в якому відовідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Так, у своєму відзиві відповідач зазначає про ненадання прокурором жодних доказів придбання товару саме для призначення мобілізаційних завдань в умовах військового стану, забезпечення транспорту пальним для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Укладаючи договір сторони погодили таку істотну умову договору як його ціну, визначивши її у фіксованому розмірі з врахуванням податку на додатку вартість та виконали свої зобов`язання по договору. Відповідач зазначає про невірно обраний прокурором спосіб захисту, та який не може бути ефективним. Відповідач вважає, що прокурор не може вважатись альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, а отже відповідач вважає що прокурор є неналежним суб`єктом звернення до суду із відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.12.2023 підготовче засідання у справі № 910/15473/23 було відкладео на 10.01.2024.

01.01.2024 на електронну пошту господарського суду прокурором була подана відповідь на відзив № 2422ВИХ-23 від 29.12.2023 (вх. № суду 2/24), в якій він стверджував про те, що укладаючи Договір № 89 18.10.2022 відповідачу достоменно було відомо про постанову КМУ № 178 від 02.03.2022, за якою визначено, що постачання товарів з метою захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Поруч з цим, прокурор зазначав про те, що постанова КМУ № 178 від 02.03.2022 не обмежується мобілізаційними завданнями, а спрямована на операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, спір про що і виник у справі, що розглядається.

04.01.2024 через систему "Електронний суд" від Військової частини НОМЕР_1 надійшла відповідь на відзив б/н від 04.01.2024 (вх. № суду 79/24), в якій військова частина зазначала про те, що норми постанови № 178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану варість за нульовою ставкою у період воєнного стану» до неї не застосовуються.

09.01.2024 через систему "Електронний суд" від Міністерства оборони України надійшло клопотання б/н від 09.01.2024 (вх. № суду 304/24), в якому позивач 1 просить суд зупинити провадження у справі № 910/15473/23 до винесення рішення Харківським окружним адміністративним судом у справі № 320/20717/23. Так, в обґрунтування свого клопотання, Міністерство вказує на те, що останнім до Київського окружного адміністративного суду було подано позов предметом якого є оскарження вимоги від 18.05.2023 Державної аудиторської служби України, яка полягала у вжитті заходів реагування в тому числі з приводу надмірно сплаченого податку на додану вартість по контрактам. Наразі ухвалою від 02.08.2023 адміністративну справу № 320/20717/23 було передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 справу № 320/20717/23 було прийнято до провадження та призначений розгляд справи на 11.01.2024.

Ухвалою господарського суду від 10.01.2024 відмовлено Міністерству оборони України в задоволенні клопотання б/н від 09.01.2024 (вх. № суду 304/24) про зупинення провадження у справі № 910/15473/23; закрито підготовче провадження у справі № 910/15473/23; справу призначено до розгляду по суті на 07.02.2024.

Ухвалою суду від 07.02.2024 судом оголошено перерву з розгляду справи по суті до 28.02.2024.

27.02.2024 через канцелярію суду від Міністертсва оборони України надійшли письмові пояснення б/н від 27.02.2024 (вх. № 2248/24.

Присутнім в судових засіданнях прокурором були підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; присутній представник позивача 1 підтримав надані суду письмові пояснення та зазначив про прийняття судом обґрунтованого та законного рішення; присутній представник позивача 2 підтримав позицію Міністерства оборони України.

Представник відповідача в засідання суду 07.02.2024 та 28.02.2024 не з`явився, про причини невяки суд не повідомив, проте матеріали справи містять наданий відповідачем відзив на позовну заяву (вх. № 22829/23 від 11.12.2023) із своїми запереченнями проти позовних вимог. Таким чином, суд констатує, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи за його участі та відповідач висловив свою думку щодо заявлених позовних вимог.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (продавець) укладено Договір № 89 про закупівлю товарів за державні кошти, згідно умов якого, продавець зобов`язується поставити покупцю - оливу моторну для швидкохідних дизельних транспортних засобів М16-ИХП-3 (Код ДК:021:2015 09210000-4 - «Мастильні засоби») (товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору (п. 1.1 договору).

Номенклатура, асортимент, кількість товару, який продавець зобов`язується передати покупцю, зазначається у Специфікації, яка є Додатком № 1 до договору (п. 1.2 договору).

Постачання товару здійснюється до 10.11.2022 (п. 2.1 договору).

Одержувачем товару є Військова частина НОМЕР_1 (п. 2.2 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що платником за цим договором є покупець.

Згідно з п. 4.2 договору загальна варість товару (сума договору) за цінами, визначеними у Специфікації становить 987 660,00 грн, з ПДВ.

Розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати поставленого та належним чином прийнятого товару протягом 10 банківських днів (п. 4.5 договору).

Між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" підписаний Додаток № 1 до договору «Специфікація», якою погоджені, код, найменування, кількість товару та його сума з ПДВ, яка становить 987 660,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору відповідач згідно з видатковою накладною № 152 від 08.12.2022 поставив, а Військова частина НОМЕР_1 прийняла погоджений означеними контрагентами у Специфікації (Додатку № 1 до договору) товар загальною вартістю 987 660,00 грн, у тому числі ПДВ - 164 610,00 грн.

Товар, поставлений відповідачем на підставі вищевказаної видаткової накладної, був у повному обсязі оплачений покупцем, на підставі виставлено рахунку на оплату № 67 від 08.12.2022, згідно з платіжним дорученням № 920 від 08.12.2022 на суму 987 660,00 із призначенням платежу: «2101020;2210; за оліву моторну для швидкохідних дизельних транспортних засобів, накл. № 152 від 08.12.2022р. Дог. № 89 від 18.10.2022р.».

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Постанова Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України. Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, прокурор вважає, що оскільки фактичне постачання товару за Договором № 89 від 18.10.2022 здійснене відповідачем після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, включення до вартості закуповуваної оливи моторної для швидкохідних дизельних транспортних засобів за вказаним договором податку на додану вартість у розмірі 164 610,00 грн та подальша його сплата не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у сумі 164 610,00 грн є безпідставно набутим майном.

Прокурор зазначає про те, що військова частина зверталась до відповідача з претензіями вих. № 894/1/664 від 17.04.2023 та вих. № 894/1/1060 від 05.06.2023, в яких вимагала повернути сплачені кошти у вигляді податку на додану вартість за Договором № 89 від 18.10.2022 у розмірі 164 610,00 грн, однак претензії залишені відповідачем без належного реагування, кошти повернуті не були.

Відповідач заперечив проти позовних вимог та вказавув про ненадання прокурором жодних доказів придбання товару саме для виконання мобілізаційних завдань, в умовах військового стану, забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Укладаючи договір сторони погодили таку істотну умову договору як його ціну, визначивши її у фіксованому розмірі з врахуванням податку на додатку вартість та виконали свої зобов`язання за договором. Відповідач вважає, що прокурор не може вважатись альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, а отже відповідач вважає що прокурор є неналежним суб`єктом звернення до суду із відповідним позовом.

Щодо порушення інтересів держави та підстав представництва інтересів Прокурором.

Згідно п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор, серед іншого, звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній, чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У відповідності до п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України №3-рп/99 у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 прокурор або його заступник самостійно визначає з посиланням на чинне законодавство в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовуючи в позовній заяві необхідність їх захисту, та визначає орган, який уповноважений державою виконувати відповідні функції в спірних правовідносинах.

У зазначеному рішенні вказано, що оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

В обґрунтування порушення інтересів держави прокурор вказує на те, що протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів, тривале їх неповернення, вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов`язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже вказані кошти можна було б додатково використовувати для матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності військової частини, яка виконує бойові завдання, та, як наслідок, для забезпечення національної безпеки України.

Прокурор зазначає, що безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке, відповідно до ст. 10 Закону України "Про оборону України", є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Військова частина НОМЕР_1 є одним із структурних підрозділів Міністерства оборони України, що фінансуються за рахунок бюджету. Збитки, які йому спричиняються, - це безпосередня шкода економічним інтересам держави.

Однак, Міністерство оборони України, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у військових частинах Збройних Сил України, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину, не вжили відповідних заходів для усунення виявленого правопорушення.

За вказаних обставин та зважаючи на необхідність належного забезпечення військової частини в умовах воєнного стану, прокурор вказує на необхідність представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 у формі звернення прокуратури до господарського суду з цим позовом.

Суд вважає обґрунтованими наведені прокурором підстави звернення до суду у даній справі та вбачає підстави необхідності захисту інтересів держави в особі визначених прокурором позивачів, враховуючи окрім викладеного вище також таке.

Згідно Закону України "Про Збройні Сили України", Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України. (ст. 1).

Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України (ст. 15 Закону).

Таким чином, питання правомірного використання бюджетних коштів військових формувань є одним з пріоритетних напрямків роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим взагалі та особливо в умовах введеного воєнного стану.

Суд вважає слушними твердження прокурора, що забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать також від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.

За таких обставин, протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів та їх неповернення, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов`язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже вказані кошти можна було б додатково використовувати для матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України здійснює, зокрема, контроль за ефективним використанням Збройними Силами України, у тому числі фінансових та інших ресурсів.

Пунктом 9 статті 5 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 встановлено, що Міністерство оборони України з метою організації своєї діяльності забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.

Згідно з п. 4 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1040, основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органом виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов`язків, а також представлення інтересів органу виконавчої влади, підприємства в судах.

Також, Військова частина НОМЕР_1 , як один із структурних підрозділів Міністерства оборони України та яка фінансується за рахунок коштів державного бюджету, зобов`язана дотримуватись вимог законодавства при вчинені нею правочинів та вчиняти необхідні дії на усунення будь-яких порушень.

Однак, при обставинах повідомлення прокурором вказаних осіб про наявність виявлених порушень при укладені договору і сплаті грошових коштів, зазначеними особами не вжито належних заходів з метою усунення відповідних порушень.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Черкаською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону 17.07.2023 за вих. № 974вих-23 було скеровано до Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 повідомлення про виявленні порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво саплачених коштів, стягнення відповідних витрат за користування ними відповідачем.

За твердженням прокурора станом на 25.09.2023 відповіді від Міністерства оборони України не отримано.

Військовою частиною листом № 894/1/1429 від 24.07.2023 повідомлено про те, що остання задіяна в проведені заходів правового режиму воєнного стану в Україні та з посиланням на воєнний стан і пріоритетність надання відсічі ворогу, фактично надала дозвіл прокурору для звернення до суду із відповідним позовом.

Надалі Черкаською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел та встановлено про відсутність відповідного судового спору, що розцінено прокурорм як не здійсненя уповноваженими органами захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан, тому усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду.

Таким чином, прокурором дотримано порядок представництва згідно ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Натомість зі сторони Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 наявна бездіяльність в питанні звернення до суду та/або вжиття інших ефективних заходів для усунення порушень.

У відповідності до вищевикладеного в сукупності, суд вважає підтвердженими підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді за поданим у даній справі позовом згідно визначених позивачів. При поданні даного позову прокурор не замінює позивачів та не є їх альтернативою, а виконує субсидіарну роль, щоб інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені.

Щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, слід встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами частин першої, третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Згідно із підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно із підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Разом із тим, 02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до пунктів 1, 2 Постанови № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Відповідно до положень Постанови, її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні". Постанова містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, за яким за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з наданою індивідуальною податковою консультацією Державної податкової служби України № 3406/ІПК/99-00-21-03-02-06 від 06.10.2023 нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195,1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПК України та Постанови № 178 застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно інші паливно-мастильні матеріали, оливи, охолоджуючі рилини, гальмівні рідини, запасні частини, комплектуючи, автомобільні шини, колісні диски, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами, тощо), при умові, що такі операції з постачання здійснюються категорії суб`єктів, що визначені Постановою № 178.

Таким чином, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195,1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПК України та Постанови № 178 застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовується для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категорією суб`єктів, та відповідно до умов, що визначені Постановою № 178 та зазначені товари будуть використовуватись в заходах передбачених Законом № 389- VІІІ від 12.05.2015 «Про правовий режим воєнного стану».

Судом встановлено, що Договір № 89 від 18.10.2022 укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" після прийняття Постанови № 178. При цьому, системний аналіз вказаних норм права засвідчує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність військової частини, однак пункт 4.2 договору містить положення про те, що сума цього правочину включає в себе ПДВ (164 610,00 грн).

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Так, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність (існування) Договору № 89 від 18.10.2022 без включення до нього умови щодо необхідності сплати ПДВ.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання недійсним пункту 4.2 Договору № 89 про закупівлю товарів за державні кошти від 18.10.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 164 610,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 4.2 договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, сума коштів, що становить розмір ПДВ є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 в справі № 916/707/21.

Сума податку на додану вартість, яка нарахована на суму товару 823 050,00 грн становить 164 610,00 грн, та яка була сплачена позивачем.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, про обґрунтованість та підтвердження доказами отримання відповідачем за поставлений згідно Договору № 89 від 18.10.2022 товар суми податку на додану вартість в розмірір 164 610,00 грн, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 164 610,00 грн підлягають задоволенню.

Господарський суд зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).

У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Тому суд вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування учасників справи судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються.

Суд також відзначає, що висновки, яких суд дійшов у даному рішенні, спростовують викладені відповідачем заперечення.

Крім того, звертаючись до суду прокурором нараховані неналежним виконанням зобовязання 3 % річних в сумі 1 325,90 грн, за період з 20.06.2023 по 25.09.2023.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Такий правий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Верховний Суд підтвердив аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем 2, розмір якого підтверджується матеріалами справи.

Слід також зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21.

Аналогічної позиції щодо недобросовісної поведінки суб`єкта господарювання у зв`язку із неповерненням безпідставно одержаних коштів та необхідності стягнення 3% річних та інфляційних втрат дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2022 у справі № 916/3626/20.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3 % річних, зробленого прокурором, та встановлено, що під час його проведення прокурором було вірно визначено період нарахування та суму, на яку слід здійснювати таке нарахування, арифметично розрахунок проведений також вірно, а отже такий визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В силу приписів ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора у даній справі.

Судовий збір, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 4.2 Договору № 89 про закупівлю товарів за державні кошти від 18.10.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Поліграфічна, 12, код ЄДРПОУ 42140105) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 164 610 (сто шістдесят чотири тисячі шістсот десять) грн 00 коп безпідставно набутих коштів та 1 325 (одну тисячу триста двадцять п`ять) грн 90 коп 3 % річних.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Поліграфічна, 12, код ЄДРПОУ 42140105) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8, код ЄДРПОУ 38347014) 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісмі) грн 00 коп судового збору.

Видати накази.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 18.03.2024.

Суддя О.О. Христенко