Постанова

від 20.11.2024 по справі 910/15473/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. Справа№ 910/15473/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Хрипуна О.О.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 20.11.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд"

на рішення Господарського суду Київської області

від 28.02.2024 (повний текст складено та підписано 18.03.2024)

у справі №910/15473/23 (суддя О.О. Христенко)

за позовом Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі

1. Міністерства оборони України

2. Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд"

про визнання недійсним пункту 4.2 Договору № 89 від 18.10.2022 та стягнення 165 935,90 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі-прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі 1. Міністерства оборони України (далі-позивач 1) та 2. Військової частини НОМЕР_1 (далі-позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (далі-відповідач) про визнання недійсним пункту 4.2 Договору № 89 від 18.10.2022 та стягнення 165 935,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 передбачено нульову ставку ПДВ за правовідносинами, що склалися на підставі Договору № 89 від 18.10.2022, що є підставою для визнання договору недійсним у відповідній частині та стягнення безпідставно набутих грошових коштів на які, в свою чергу, нараховано 3 % річних.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.02.2024 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним пункт 4.2 Договору № 89 про закупівлю товарів за державні кошти від 18.10.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" на користь Військової частини НОМЕР_1 164 610 грн 00 коп безпідставно набутих коштів та 1 325 грн 90 коп 3 % річних.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 5 368 грн 00 коп судового збору.

Задовольняючи позов, суд дійшов висновку щодо невідповідності пункту 4.2 договору, в частині включення ПДВ до ціни товару, нормам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним, а також про наявність підстав для стягнення з відповідача сплаченої суми ПДВ і нарахованих на неї 3% річних. Також суд прийшов до висновку, що прокурором вірно визначено позивачів та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 28.02.2024 у справі №910/15473/23 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник стверджував, що:

- метою прийняття постанови КМУ від 02.03.2023 року №178 відповідно до вступної частини та логічною послідовністю нормативно-правового акта - є виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану. Натомість, за твердженням апелянта, укладений між позивачем-2 та відповідачем договір не є договором, який укладений на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже на нього не розповсюджуються вимоги Постанови №178;

- оскаржуване рішення суду не містить мотивувальної частини та, в порушення ст. 236 ГПК України, не містить мотивів, за яких суд не приймає доводи та заперечення відповідача.

Також, 09.04.2024 апелянтом через підсистему "Електронний суд" подано доповнення до апеляційної скарги, в яких останній, зокрема, зазначив, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 625 ЦК України, оскільки згідно висновку наведеному в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №461/4066/21 стягнення передбачених ст. 625 ЦК України коштів відбувається, починаючи з часу набрання законної сили рішенням суду

Узагальнені доводи відзиву та пояснень на апеляційну скаргу

30.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання заперечила доводи викладені в ній, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

У відзиві прокурор наголошував на тому, що у спірних правовідносинах мала застосовуватись нульова ставка ПДВ, що визначено постановою КМУ №178 та в п. п."г" п. п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України. Хоча ПДВ і включається до ціни товару, проте не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, а тому договір міг бути укладеним сторонами і без включення до нього умов щодо ПДВ; зміст постанови № 178 свідчить, що вона розрахована на її застосування в умовах введеного в Україні правового режиму воєнного стану та на час його введення, що зумовлюється, зокрема, темпорально визначеними межами її застосовності; безпідставно отримані кошти підлягають поверненню і на них має нараховуватись 3% річних.

03.10.2024 через підсистему "Електронний суд" від Міністерства оборони України надійшли додаткові пояснення у справі, згідно яких останнє підтримало доводи апеляційної скарги.

Зокрема, Міністерство оборони України вказує на те, що положення постанови №178 не застосовуються до договору №89 від 18.10.2022, оскільки такий договір не укладався на виконання мобілізаційних завдань, тому суд безпідставно задовольнив позовні вимоги.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяви і клопотання учасників справи

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2024 апеляційну скаргу у справі №910/15473/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відрядженні та судді Яковлєва М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/15473/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 11.04.2024, справу №910/15473/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

11.09.2024 матеріали справи №910/15473/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІАН-ТРЕЙД" на рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі №910/15473/23. Судове засідання призначено на 10.10.2024.

У судовому засіданні 10.10.2024 оголошено перерву до 06.11.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/15473/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.11.2024, справу №910/15473/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Хрипун О.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІАН-ТРЕЙД" на рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі №910/15473/23 спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), Скрипка І.М., Тищенко А., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.11.2024. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.11.2024.

У судовому засіданні 20.11.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 20.11.2024, з`явились прокурор, представники позивача-1 та відповідача.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача-1 підтримав доводи апеляційної скарги, вказуючи на безпідставне застосування до спірних правовідносин положень постанови КМУ №178.

Прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача-2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідкою від 12.11.2024.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача-2 про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача-2.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів у даній справі.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в суді, прокурор у позовній заяві зазначив, що протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів, тривале їх неповернення, вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов`язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже вказані кошти можна було б додатково використовувати для матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності військової частини, яка виконує бойові завдання, та, як наслідок, для забезпечення національної безпеки України.

Прокурор зазначає, що безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке, відповідно до ст. 10 Закону України "Про оборону України", є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Військова частина НОМЕР_1 є одним із структурних підрозділів Міністерства оборони України, що фінансуються за рахунок бюджету. Збитки, які йому спричиняються, - це безпосередня шкода економічним інтересам держави.

Однак, Міністерство оборони України, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у військових частинах Збройних Сил України, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину, не вжили відповідних заходів для усунення виявленого правопорушення.

За вказаних обставин та зважаючи на необхідність належного забезпечення військової частини в умовах воєнного стану, прокурор вказує на необхідність представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 у формі звернення прокуратури до господарського суду з цим позовом.

Так, Черкаською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" скеровано 17.07.2023 до Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 повідомлення про виявленні порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення відповідних витрат за користування ними відповідачем.

За твердженням прокурора станом на 25.09.2023 відповіді від Міністерства оборони України не отримано.

У відповідь на лист прокуратури, військова частина листом № 894/1/1429 від 24.07.2023 повідомила про те, що остання задіяна в проведенні заходів правового режиму воєнного стану в Україні та з посиланням на воєнний стан і пріоритетність надання відсічі ворогу, фактично надала дозвіл прокурору для звернення до суду із відповідним позовом.

Надалі Черкаською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел та встановлено про відсутність відповідного судового спору, що розцінено прокурорм як не здійсненя уповноваженими органами захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан, тому усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду.

Таким чином, прокурором дотримано порядок представництва згідно ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Натомість зі сторони Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 наявна бездіяльність в питанні звернення до суду та/або вжиття інших ефективних заходів для усунення порушень.

Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Міністерством оборони України та Військовою частиною НОМЕР_1 допущено бездіяльність, апеляційний суд дійшов висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

18.10.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (продавець) укладено Договір № 89 про закупівлю товарів за державні кошти, за умовами якого, продавець зобов`язується поставити покупцю - оливу моторну для швидкохідних дизельних транспортних засобів М16-ИХП-3 (Код ДК:021:2015 09210000-4 - "Мастильні засоби") (товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору (п. 1.1 договору).

Номенклатура, асортимент, кількість товару, який продавець зобов`язується передати покупцю, зазначається у Специфікації, яка є Додатком № 1 до договору (п. 1.2 договору).

Постачання товару здійснюється до 10.11.2022 (п. 2.1 договору).

Одержувачем товару є Військова частина НОМЕР_1 (п. 2.2 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що платником за цим договором є покупець.

Згідно з п. 4.2 договору загальна варість товару (сума договору) за цінами, визначеними у Специфікації становить 987 660,00 грн, з ПДВ.

Розрахунки за товар здійснюються шляхом оплати поставленого та належним чином прийнятого товару протягом 10 банківських днів (п. 4.5 договору).

Між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" підписаний Додаток № 1 до договору "Специфікація", якою погоджені, код, найменування, кількість товару та його сума з ПДВ, яка становить 987 660,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору відповідач згідно з видатковою накладною № 152 від 08.12.2022 поставив, а Військова частина НОМЕР_1 прийняла погоджений означеними контрагентами у Специфікації (Додатку № 1 до договору) товар загальною вартістю 987 660,00 грн, у тому числі ПДВ - 164 610,00 грн.

Товар, поставлений відповідачем на підставі вищевказаної видаткової накладної, був у повному обсязі оплачений покупцем, на підставі виставлено рахунку на оплату № 67 від 08.12.2022, згідно з платіжним дорученням № 920 від 08.12.2022 на суму 987 660,00 із призначенням платежу: "2101020;2210; за оливу моторну для швидкохідних дизельних транспортних засобів, накл. № 152 від 08.12.2022р. Дог. № 89 від 18.10.2022р.".

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Постанова Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України. Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, прокурор вважає, що оскільки фактичне постачання товару за Договором № 89 від 18.10.2022 здійснене відповідачем після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, включення до вартості закуповуваної оливи моторної для швидкохідних дизельних транспортних засобів за вказаним договором податку на додану вартість у розмірі 164 610,00 грн та подальша його сплата не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у сумі 164 610,00 грн є безпідставно набутим майном.

Прокурор зазначає про те, що військова частина зверталась до відповідача з претензіями вих. № 894/1/664 від 17.04.2023 та вих. № 894/1/1060 від 05.06.2023, в яких вимагала повернути сплачені кошти у вигляді податку на додану вартість за Договором № 89 від 18.10.2022 у розмірі 164 610,00 грн, однак претензії залишені відповідачем без належного реагування, кошти повернуті не були.

Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, посилається на ненадання прокурором жодних доказів придбання товару саме для виконання мобілізаційних завдань, в умовах військового стану, забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Укладаючи договір сторони погодили таку істотну умову договору як його ціну, визначивши її у фіксованому розмірі з врахуванням податку на додатку вартість та виконали свої зобов`язання за договором. Відповідач вважає, що прокурор не може вважатись альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, а отже відповідач вважає що прокурор є неналежним суб`єктом звернення до суду із відповідним позовом.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 204 вказаного Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 зазначеного Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 ГК України).

Статтею 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що ПДВ є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з пунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (із змінами та доповненнями) в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року.

Маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

У постанові Кабінету Міністрів України № 178 (в редакції від 02.03.2022 року) зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Також постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до абзацу п`ятого статті 1 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Мобілізаційний план - сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, системи забезпечення життєдіяльності населення на функціонування в умовах особливого періоду (абз. 7 ст. 1 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Мобілізаційні завдання (замовлення) - окремі вимоги мобілізаційного плану щодо номенклатури, обсягів виробництва необхідної продукції, утворення і підготовки до розгортання спеціальних формувань, а також затверджені в установленому порядку першочергові заходи мобілізаційної підготовки, які доводяться для виконання до центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. До підприємств, установ і організацій, що залучаються до виконання мобілізаційних завдань (замовлень), мобілізаційні завдання (замовлення) доводяться на підставі затверджених основних показників мобілізаційного плану і договорів (контрактів), що укладаються в порядку, передбаченому законодавством (абз. 8 ст. 1 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

З наведеного слідує, що мобілізаційні завдання підлягають виконанню з моменту введення воєнного стану в Україні, який введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (із змінами та доповненнями).

У свою чергу договір №89 від 18.10.2022 був укладений позивачем-2 та відповідачем в період дії воєнного стану, що нівелює доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про те, що такий договір не є договором, який укладений на виконання мобілізаційних завдань.

Отже, умови договору від 18.10.2022 не суперечать змісту постанови №178 щодо задоволення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань в умовах воєнного стану введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Суд апеляційної інстанції зауважує, що функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України "Про збройні сили України".

Згідно ч. ч. 1, 2 Закону України "Про збройні сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України "Про збройні сили України" в структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 15 Закон України "Про збройні сили України").

Тобто, з огляду на функції та обов`язки покладені на військову частину (військова частина була визначена отримувачем товарів за спірним договором), всі заходи останньої спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.

З наведеного вбачається, що закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою №178.

Водночас зі змісту постанови № 178 слідує, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів.

Ураховуючи зазначене, правова позиція скаржника щодо не віднесення спірного договору до договорів, які укладаються на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) ґрунтується на помилковому ототожненні мети прийняття постанови № 178 з метою укладення господарських договорів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України.

Системний аналіз указаних норм права засвідчує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність органів Збройних Сил України, якими є позивачі.

Так, Верховний Суд у справі № 910/2416/23 за позовом заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна сировинна компанія" про визнання недійсним договору в частині включення ПДВ у розмірі 20 % та стягнення 2 833 012,61 грн, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог, у постанові від 14.11.2023 зазначив таке:

"Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 договору № 9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість".

До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23 та у постанові від 28.05.2024 у справі №910/12151/23.

За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що оскільки замовником товару за договором № 89 від 18.10.2022 виступає Військова частина, наведений пункт 4.2 договору суперечить постанові № 178 від 02.03.2022 та приписам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, оскільки пункт 4.2 договору № 89 від 18.10.2022 до ціни договору незаконно включено суму ПДВ, за придбання позивачем-2 мастильних засобів, що суперечить положенням Податкового кодексу України та Постанови КМУ від 02.03.2022 № 178, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсними положень такого договору в частині включення до ціни правочину суми ПДВ.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 164 610,00 грн, колегія суддів зазначає таке

Так, згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у п. 37 постанови від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі ст. 1212 ЦК України.

За положеннями ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 10.02.2022 у справі №916/707/21.

Тобто, враховуючи, що відповідач отримав від позивача суму ПДВ попри те, що відповідний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним п. 4.2 договору в частині включення до договірної ціни ПДВ, сума коштів, що становить розмір ПДВ - є перерахованою поза межами договірних зобов`язань та має наслідком збагачення відповідача за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджено сплату позивачем ПДВ за спірним договором у розмірі 164 610,00 грн, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно перерахованих коштів.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення 3% річних, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

За змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Такий правий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Верховний Суд підтвердив аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, нарахованих за період з 20.06.2023 по 25.09.2023, суд апеляційної інстанції встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 1 325,90 грн 3% річних підлягають задоволенню в цій частині.

Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду викладені в постанові від 12.04.2023 у справі №461/4066/21, які, на думку скаржника, підлягають застосуванню у цій справі, вказує на те, що такі висновки не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки зроблені за інших, ніж у цій справі, обставин та доказів. Предметом спору у справі №461/4066/21 є розірвання договору, стягнення коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків, за результатами перегляду якої Верховний Суд дійшов висновку, що зобов`язання повернути майно, отримане за недійсним оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Відтак, враховуючи презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), суд зробив висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Натомість у даній справі №910/15473/23 предметом спору є визнання недійсним пунктів договору, з підстав необґрунтованого включення до ціни договору ПДВ та стягнення безпідставно отриманих коштів, 3% річних.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції положень ст. 236 ГПК України, оскільки оскаржуване рішення не містить мотивів, за яких суд не приймає доводи та заперечення відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відтак вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Тобто обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

А тому чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Поряд з цим апеляційний суд зазначає, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відтак, сама лише по собі відсутність у тексті оскаржуваного рішення деяких висновків та посилань на деякі аргументи відповідача автоматично не призводить до неправомірності всього судового рішення.

Решта викладених в апеляційній скарзі аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 28.02.2024 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 28.02.2024 у справі №910/15473/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд".

Матеріали справи №910/15473/23 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 27.11.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.О. Хрипун

А.І. Тищенко