Постанова від 03.04.2025 по справі 42/277-10

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року м. Харків Справа №42/277-10

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю представників учасників справи:

від позивача Гнатенко О.М.,

інші учасники провадження не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (вх.№395Х від 21.02.2025) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі №42/277-10 (м. Харків, суддя Байбак О.І., повне судове рішення складено 21.01.2025),

за заявою Акціонерного товариства «Державний експортноімпортний банк України» (вх.№32581 від 27.12.2024) про поновлення строків пред`явлення до виконання виконавчого документа та про видачу дубліката наказу

за позовом Прокуратури Київського району м. Харкова в інтересах держави, в особі Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» м.Київ, в особі Харківської філії акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Харкові, м. Харків,

до 1. Фірми «Стиль» товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 1», м. Харків,

про стягнення 5 277 204,50 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Київського району м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові до відповідачів - 1) фірми «Стиль» ТОВ та 2) ТОВ «Аптека № 1»; третя особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідачів, ТОВ фірма «Озон Інвест», про стягнення заборгованості за кредитними договорами в загальній сумі 5277204,50 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.10.2010 по справі №42/277-10 позовні вимоги задоволено; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека №1» та Фірми «Стиль» товариство з обмеженою відповідальністю (далі - боржники) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Харкові (далі стягувач) заборгованість у сумі 5277204,50 грн. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека №1» та Фірми «Стиль» товариство з обмеженою відповідальністю на користь державного бюджету України державне мито в сумі 25500,00 грн та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2011 рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2010 у справі №42/277-10 залишено без змін.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2010 по справі №42/277-10 набрало законної сили. На примусове виконання наведеного рішення судом видано накази від 03.02.2011 №42/277-10.

Акціонерне товариство «Державний експортноімпортний банк України» звернулось до Господарського суду Харківської області з заявою (вх.№32581 від 27.12.2024), в якій просило суд:

1) визнати поважними, поновити строки пред`явлення до виконання та видати дублікат наказа Господарського суду Харківської області у справі №42/277-10 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 1» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортноімпортний банк України» в особі Харківської філії акціонерного товариства «Державний експортноімпортний банк України» в м. Харкові заборгованість у сумі 5277204,50 грн;

2) визнати поважними, поновити строки пред`явлення до виконання та видати дублікат наказа Господарського суду Харківської області у справі №42/277-10 про стягнення з Фірми «Стиль» товариства з обмеженою відповідальністю на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортноімпортний банк України» в особі Харківської філії акціонерного товариства «Державний експортноімпортний банк України» в м. Харкові заборгованість у сумі 5277204,50 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 відмовлено у задоволенні заяви АТ «Державний експортно-імпортний банк України» (вх.№32581 від 27.12.2024) про поновлення строків пред`явлення до виконання виконавчого документа та про видачу дубліката наказу.

Вказана ухвала мотивована тим, що строк пред`явлення до виконання наказу у справі № 42/277-10 про стягнення з Фірми Стиль товариство з обмеженою відповідальністю заборгованості у сумі 5277204,50 грн, сплив 07.02.2015, а строк пред`явлення до виконання наказу у справі №42/277-10 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Аптека №1 заборгованості у сумі 5277204,50 грн сплив 21.02.2015. Суд критично ставиться до посилань стягувача на те, що на його адресу нібито не надходило постанов від 06.02.2012 та від 20.02.2012 про повернення виконавчого документа, оскільки в зв`язку зі знищенням матеріалів ВП №26511253 та ВП №24571637 (за закінченням строку зберігання) суд не може достеменно встановити що копії наведених постанов дійсно не направлялися ДВС на адресу стягувача. Суд вказав, що доводи стягувача про те, що ці документи не реєструвалися в його програмних комплексах (про що ним надано довідку від 19.12.2024) також не може достеменно свідчити про те, що такі документи ДВС на адресу стягувача дійсно не направлялися, оскільки не проведення реєстрації не виключає можливості отримання уповноваженими особами документів від ДВС проте не проведення їх реєстрації (з будь-яких причин) або свідоме неотримання ними надісланих ДВС документів. Разом з тим, суд зазначив, що стягувач знаючи або маючи знати про встановлений законом строк для проведення виконавчих дій та встановлений в наказі трирічний строк для його виконання, після надання на примусове виконання наказу по справі №42/277-10 в лютому та травні 2011 року (щодо кожного з боржників окремо) в подальшому протягом більше ніж 13 років (до моменту надання запитів) не цікавився ходом проведення виконавчих дій. Також, на думку місцевого господарського суду, не є поважними посилання стягувача на існування карантинних обмежень та воєнного стану, як підставу для тривалого не звернення до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що стягувачем не надано належних доказів того, що тривалий пропуск ним строку для пред`явлення наказу до виконання мав місце внаслідок саме об`єктивних непереборних обставин та відмовив в задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення наказу по справі №42/277-10 до виконання. Суд першої інстанції вказав, що відмова в задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення наведеного наказу до виконання зумовлює неможливість видачі дублікату вказаного наказу.

Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить поновити строк на апеляційне оскарження та відкрити апеляційне провадження; скасувати ухвалу від 20.01.2025 Господарського суду Харківської області №42/277-10; винести нове рішення, яким задовольнити заяву АТ «Державний експортно-імпортний банк України»; визнати поважними, поновити строки пред`явлення до виконання та видати дублікат наказу Господарського суду Харківської області по справі №42/277-10 про стягнення з ТОВ «Аптека №1» на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі Харківської філії АТ «Укрексімбанк» в м.Харкові заборгованість у сумі 5 277 204,50 грн; визнати поважними, поновити строки пред`явлення до виконання та видати дублікат наказу по справі №42/277-10 про стягнення з Фірми «Стиль» ТОВ на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м.Харкові заборгованість у сумі 5 277 204,50 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги Акціонерне товариство «Державний експортноімпортний банк України» зазначає наступне:

- запровадження воєнного стану може бути підставою, яка повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку;

- строк на пред`явлення виконавчого документу до виконання пропущено не з вини АТ «Укрексімбанк», а за обставин, які не залежали від волі стягувача;

- без відповіді органу виконання рішень неможливо було встановити місцезнаходження виконавчого листа, а отже і звернутися до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа і поновлення строків;

- необґрунтована відмова у видачі дублікату виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 21.02.2025 для розгляду справи №42/277-10 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Сгара Е.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 поновлено Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №42/277-10. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (вх.№395Х від 21.02.2025) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі №42/277-10.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2025 у зв`язку з відпусткою судді Сгари Е.В. для розгляду справи №42/277-10 визначено наступний склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В.

За змістом ч.14 ст.32 Господарського процесуального кодексу України означена зміна складу суду зумовлює новий відлік визначеного ст.273 цього Кодексу процесуального строку розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 призначено апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (вх.№395Х від 21.02.2025) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі №42/277-10 до розгляду на « 03» квітня 2025 р. о 10:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 задоволено клопотання представника Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» - адвоката Гнатенко О.М. про її участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №42/277-10 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника. Судове засідання у справі №42/277-10, яке призначено на 03.04.2025 о 10:00 год та подальші судові засідання у даній справі постановлено провести за участю представника Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» - адвоката Гнатенко О.М. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку, з використанням власних технічних засобів вказаного представника.

До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 03.04.2025 прокурор та відповідачі не з`явилися, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Так, прокуратурі ухвала від 06.03.2025 направлена до електронного кабінету в системі «Електронний Суд». Відповідачам вказана ухвала направлена рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та не була доставлена останнім з причин «адресат відсутній».

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Ураховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у даному судовому засіданні.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати оскаржувану ухвалу, прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву АТ «Державний експортно-імпортний банк України», визнати поважними, поновити строки пред`явлення до виконання та видати дублікат наказу.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вказує про наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2012 №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист.

Згідно з частинами 1, 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Так, 03.02.2011 на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2010 та на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2011 у справі №42/277-10 видано Наказ, в якому зазначено, що останній дійсний для пред`явлення до виконання до 20.01.2014.

Як зазначає стягувач, з метою примусового виконання наказ був пред`явлений ним до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області.

З листа Східного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції Управління забезпечення примусового виконання рішень від 03.12.2024 вих.№25755 вбачається, що 16.05.2011 державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №26511253 щодо стягнення боргу з боржника Фірма «Стиль» ТОВ.

06.02.2012 державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, при примусовому виконанні наказу Господарського суду по справі №42/277-10 винесено постанову ВП №26511253 про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч.1. ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час вчинення виконавчої дії).

З листа Східного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції Управління забезпечення примусового виконання рішень від 03.12.2024 року вих.№25744 вбачається, що 18.02.2011 державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №24571637 щодо стягнення боргу з боржника ТОВ «Аптека №1».

20.02.2012 державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, при примусовому виконанні наказу Господарського суду Харківської області №42/277-10 винесено постанову ВП №24571637 про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч.1. ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час вчинення виконавчої дії).

Однак, як зазначає стягувач, станом на день подання даної заяви, оригінал наказу про стягнення з ТОВ «Аптека №1», Фірма «Стиль» ТОВ та постанови про повернення виконавчого документу до АТ «Укрексімбанк» не надходили. На підтвердження вказаного стягувачем надано довідку від 19.12.2024 №0680120/35159-24 керуючого філією АТ «Укрексімбанк» в м. Харків.

05.10.2016 в Україні набула чинності нова редакція Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016.

Виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом (п.5 розділу ХIII Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016).

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

При цьому, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі, зокрема, пред`явлення виконавчого документа до виконання (п.1 ч.4 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016).

Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Таким чином, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, строк пред`явлення до виконання наказу у справі №42/277-10 про стягнення з Фірми «Стиль» товариство з обмеженою відповідальністю заборгованості у сумі 5277204,50 грн, сплив 07.02.2015. Строк пред`явлення до виконання наказу у справі №42/277-10 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека №1» заборгованості у сумі 5277204,50 грн сплив 21.02.2015.

В обґрунтування наявності підстав для поновлення строку пред`явлення Наказу Господарського суду Харківської області по справі №42/277-10 заявник посилається на те, що йому не було відомо про винесення ДВС постанов від 06.02.2012 та від 20.02.2012 про повернення виконавчого документа, оскільки ні копій цих постанов ні оригіналу наказу по справі №42/277-10 на його адресу не надходило.

Колегія суддів вказує, що відповідно до ч.1 ст. 329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Вказана норма пов`язує можливість відновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку.

Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку та наявності обставин, які об`єктивно перешкоджали стягувачу реалізувати своє право на пред`явлення наказу до виконання протягом законодавчо встановленого терміну.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд зазначає, що поновлення процесуального строку являє собою визнання судом дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними.

Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами.

Якщо поновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Враховуючи вказане вище, господарський суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. При цьому, причини поважності пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин, наданих доказів за правилами ст.86 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.13 Господарського процесуального кодексу України).

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Отже, при розгляді заяви про поновлення пропущеного строку заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку з поданням відповідних доказів.

При цьому, Суд звертає увагу, що ч.1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Вказаним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Водночас колегія суддів зазначає, що принцип обов`язковості виконання судового рішення не може нівелювати норми законодавства щодо строків для звернення з виконавчим документом, видача дублікату виконавчого документу, поновлення строку для видачі дублікату виконавчого документу, тощо. Обов`язковість виконання судового рішення не є безумовною підставою для поновлення строку для видачі дублікату наказу.

Суд вказує, що саме скаржник є ініціатором судового провадження, виконавчого провадження та, власне, стягувачем. А тому саме на нього, як на стягувача, покладається обов`язок слідкувати за виконанням такого рішення суду в розумні інтервали часу. Саме лише подання заяви про поновлення строку для видачі дублікату наказу не кореспондується з автоматичним обов`язком суду задовольнити таку заяву. На підтвердження поважності причин пропуску строку необхідно навести поважні причини пропуску такого строку.

При цьому, сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки, визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, законодавець визначив, що рішення суду повинно виконуватися. Однак законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, таким чином забезпечив рівність сторін виконавчого провадження.

Встановлений Законом строк для пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання необхідний для забезпечення рівності процесуального становища сторін, оскільки боржник не може необмежений час знаходитися під загрозою процедур примусового виконання судового рішення, тому закон надав суду право продовжити вказаний строк і лише у тому разі, якщо причини пропуску вказаного строку суд визнає поважними.

Як вбачається з матеріалів заяви та доданих до неї документів, з моменту закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (лютий 2015 року) до моменту звернення із запитом до Відділу примусового виконання рішень щодо стану виконавчого провадження (листопад 2024 року) та до суду із даною заявою про поновлення строків пред`явлення до виконання виконавчого документа та видачу дубліката виконавчого документа (грудень 2024 року) минуло майже десять років.

Згідно з інформацією з листів Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області №25755 від 03.12.2024 та №25744 від 03.12.2024 відповідно до п.9.9. Порядку роботи з документах в органах державної виконавчої служби матеріали виконавчих проваджень №26511253 та №24571637 знищено за закінченням встановлених строків зберігання.

При цьому, заявник вказує, що стягувач звертався до органів виконавчої служби для отримання інформації стосовно стану виконавчого провадження, проте самі запити не збереглися у стягувача з причин збройної агресії рф і постійними обстрілами громадської інфраструктури, відповіді на дані запити не надходили.

Колегія суддів зазначає, що зазначені доводи апелянта стосовно знищення запитів внаслідок військової агресії рф не підтверджено жодними належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.74,76,77,86 ГПК України. Заявником не надано доказів як на підтвердження знищення документів, які можуть стосуватися виконання рішення у даній справі, так і взагалі щодо спричинення воєнними діями негативних наслідків юридичній особі, пов`язаних із знищенням документації.

Таким чином, апелянтом не доведено як вжиття відповідних заходів щодо отримання інформації про стан виконавчого провадження протягом десяти років, так і знищення таких доказів внаслідок збройної агресії рф.

Також заявник зазначає, що введення карантину на території України, зумовило зміни в організації роботи державних органів, що перешкодило стягувачу ознайомитися із матеріалами виконавчого провадження.

Колегією суддів встановлено, що у матеріалах справи відсутні відомості про неможливість отримати необхідну інформацію від органів виконавчої служби через наявні обмеження у період дії карантину на території України. При цьому, суд звертає увагу, що з моменту закінчення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання до моменту встановлення на території України карантину минуло п`ять років. Водночас апелянтом не наведено жодних об`єктивних та непереборних обставин, що перешкоджали останньому звернутися до органів виконавчої служби та до суду із відповідною заявою про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа та видачі дубліката до моменту встановлення карантину.

З аналогічних підстав колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на зупинення строків виконання рішення з огляду на введення воєнного стану в Україні 24.02.2022 та наявність у зв`язку з цим обставин, що перешкоджають реалізації прав учасниками виконавчого провадження.

Надана стягувачем довідка від 19.12.2024 №0680120/35159-24 щодо відсутності в системі електронного документообігу підприємства інформації про реєстрацію отримання стягувачем наказу та постанови про повернення виконавчого документа, не є належним та допустимим доказом на підтвердження обставин не надсилання вказаних документів виконавчим органом, оскільки вказана довідка видана посадовою особою самого АТ «Укрексімбанк». Крім того, не проведення реєстрації отриманих документів не виключає можливості отримання уповноваженими особами таких документів від державної виконавчої служби, проте не проведення їх реєстрації (з будь-яких причин), про що слушно зауважив суд першої інстанції.

Крім того, згідно з вимогами ч. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом дату винесення постанов від 06.02.2012 та від 20.02.2012) державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

З урахуванням викладеного, стягувач протягом встановленого законом строку проведення виконавчих дій та встановленого в наказі трирічного строку для його виконання, проявивши розумну обачність щодо строковості вкзаних процедур, після пред`явлення наказу у даній справі (в лютому та травні 2011 року щодо кожного з боржників окремо), не цікавився ходом проведення виконавчих дій. Відповідні посилання апелянта на те, що останнім направлялися запити до виконавчих органів, але на них не було отримано відповідей, відхилено колегією суддів вище за текстом даної постанови. Водночас, суд вказує, що у разі незгоди із діями/бездіяльністю органів державної виконавчої служби, зволіканням проведення виконавчих дій, АТ «Укрексімбанк» мало право їх оскаржити, чого зроблено не було.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі «Чірікоста і Віола проти Італії» сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.

Позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, у тому числі на її завершальній стадії, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, мала об`єктивну можливість вчиняти дії щодо пред`явлення наказу Господарського суду Харківської області №42/277-10 до виконання протягом строку, встановленого законом.

У матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення стягувача, та були пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що заявник не навів достатніх обґрунтувань та не надав доказів на підтвердження того, що строк пред`явлення наказу господарського суду до виконання пропущено ним з поважних причин.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви АТ «Укрексімбанк» в частині поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання по справі №42/277-10.

Стосовно заяви АТ «Укрексімбанк» в частині видачі дубліката виконавчого документа по справі №42/277-10, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Дублікат виконавчого документа - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Від оригіналу зазначений документ відрізняється лише спеціальною позначкою «Дублікат».

Аналіз змісту підпункту 19.4 пункту 19 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України свідчить, що основними критеріями для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа є: втрата виконавчого документа (загублення, викрадення, знищення, істотне пошкодження, що унеможливлює його виконання, тощо) та звернення до суду із заявою до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Господарський процесуальний кодекс України не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Водночас обов`язковою умовою для видачі дубліката наказу є звернення до суду з такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду (аналогічний висновок щодо умов видачі дубліката виконавчого документа викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №24/234, від 10.09.2018 року у справі №5011-58/9614-2012, від 21.01.2019 року у справі №916/215/15-г, від 23.05.2019 року у справі №5023/1702/12, від 11.11.2019 року у справі №5/229-04, від 01.04.2020 року у справі №916/924/16, від 18.06.2020 року у справі №24/262, від 03.08.2020 року у справі №904/9718/13, від 17.09.2020 року у справі №19/093-12).

Отже, умовою для видачі дубліката наказу суду є подання відповідної заяви до суду відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.

Враховуючи викладене, під час вирішення питання про можливість видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення особи до суду з такою заявою обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини дотримання заявником строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №2-836/11).

Оскільки у даному випадку заявник звернувся до суду з заявою про видачу дубліката наказу після закінчення строку, встановленого для його пред`явлення до виконання, а в задоволенні заяви про поновлення такого строку судом відмовлено, то заява про видачу дубліката наказу не узгоджується з положеннями пункту 19.4 «Перехідних положень» Розділу XI Господарського процесуального кодексу України. З огляду на що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Державний експортноімпортний банк України».

Стосовно посилання представника позивача у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду на практику суду першої інстанції у аналогічній справі, колегія суддів вказує про наступне.

Відповідно до ч.ч.5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною 4 статті 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, колегія суддів зазначає, що висновки щодо застосування норм права є обов`язковими у разі їх формулювання саме Верховним Судом як органом, який забезпечує сталість та єдність судової практики. У зв`язку з чим застосування практики суду першої інстанції або апеляційного суду не узгоджується із нормами чинного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви Акціонерного товариства «Державний експортноімпортний банк України» (вх.№32581 від 27.12.2024) про поновлення строків пред`явлення до виконання виконавчого документа та про видачу дубліката наказу.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст.ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції у справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі №42/277-10 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 14.04.2025.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук