Постанова

від 01.04.2025 по справі 260/6835/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6835/24 пров. № А/857/2503/25Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання: Прачук І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Смик Дарини Павлівни на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі №260/6835/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дій (головуючий суддя першої інстанції Іванчулинець Д.В., час ухвалення за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м Ужгород, дата складання повного тексту 27.12.2024),-

П О С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника адвоката Смик Дарини Павлівни (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.10.2024 р. щодо призову ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації; визнання протиправним та скасування наказу Начальника Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного (по стройовій частині) № 388 від 24.10.2024р. в частині зарахування ОСОБА_1 на посаду слухача курсів підвищення кваліфікації та зарахування до особового складу Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного; зобов`язати Національну академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного звільнити ОСОБА_1 з військової служби з виключенням з особового складу Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 зняти з обліку військовослужбовців, поновити ОСОБА_2 на військовому обліку військовозобов`язаних та на спеціальному військовому обліку військовозобов`язаних.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22 жовтня 2024 року орієнтовно о 16 год. 00 хв. в АДРЕСА_1 позивач, який, як заброньована особа, має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», було затримано працівниками поліції та доставлено до відповідача, звідки о 05 год. 00 хв. 24 жовтня 2024 року його було вивезено до Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.

Про наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач невідкладно повідомив працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 , а 23.10.2024 року засобами електронного та поштового зв`язку про бронювання та неможливість його мобілізації відповідача 1 повідомила адвокат представник позивача.

Вважаючи дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними, адвокат Смик Д.П. 23.10.2024 року повідомила Ужгородське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі - Ужгородське РУП ГУНП в Закарпатській області) та військову службу правопорядку ЗСУ.

Вказує, що прийняття начальником РТЦ та СП протиправного наказу в частині призову та направлення для проходження військової служби позивача мало наслідком зняття його з військового обліку, а також прийняття Національною академією сухопутних військ імені Петра Сагайдачного наказу про його зарахування до списків особового складу, який є похідним, а тому такий також є протиправним.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на військову службу під час мобілізації. У задоволені решти частини позовних вимог відмовлено. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, представником позивача подана апеляційна скарга.

Апелянт вважає, що при винесенні вказаного рішення судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, а саме: зроблено помилкові висновки, які не відповідають встановленим обставинам у справі (п. 3. 1 ст. 317 КАС України); не виконане завданню адміністративного судочинства (ч. 4 ст. 242 КАС України, ч.1 ст. 2 КАС України); не виконано вимоги повного і всебічного з`ясування обставин (ч.3. ст. 242 КАС України); не дотримано правил оцінки доказів ( п. 4. ст. 90 КАС України); при застосуванні норм права не враховано висновки викладені в постановах Верховного Суду (ч.6 КАС 242 КАС України); не забезпечено ефективне вирішення спору з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч.4.ст.6 КАС України); не застосовано принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини зокрема щодо ефективного способу захисту (ч.2.ст.6 КАС України).

Апелянт вважає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 жовтня 2024 року № 939 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації як акт індивідуальної дії реалізованим та вичерпав свою дію виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України не містять жодних обмежень у застосуванні судами такого способу захисту як визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Визнання протиправним та скасування саме судом наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 не лише не порушить стабільності публічно- правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при мобілізації військовозобов`язаних осіб.

Саме на підставі вказаного протиправного Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 Позивач розпочав і продовжує проходження військової служби. Враховуючи викладене, вчинення ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправних дій щодо призову 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації протиправними в тому числі й винесення протиправного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 є юридично значимим, оскільки має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача та покладає на нього обов`язок щодо проходження військової служби, а тому має бути скасованим.

Щодо відмови визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Національної академії № 388 від 24.10.2024р. в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу, апелянт вказує, що суд не встановив правову природу та не надав належної оцінки поіменному списку, в який ІНФОРМАЦІЯ_3 був включений ОСОБА_1 і направлений в розпорядження Національної Академії. Цей поіменний список не є окремим документом, а є саме невід`ємним додатком № 6 до Наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був прийнятий протиправно, всупереч абзацу 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», і є частиною визнаних судом як протиправні дій ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

ІНФОРМАЦІЯ_3 неправомірно було зроблено запис у військовий квиток ОСОБА_1 неправомірно було його включено у поіменний список та винесено наказ щодо його мобілізації. Тому формальне виконання Національною академією вимог інструкції, яке є наслідком протиправних дій Відповідача 1 не може вважатися правомірним, а також породжувати юридичні наслідки.

Що відмови у зобов`язанні звільнити з військової служби, то апелянт зазначає, що визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» підстави для звільнення з військової служби можуть використовуватися за умови, що військовослужбовець правомірно, на законних підставах (за контрактом чи призовом) розпочав нести військову службу, після чого вирішив реалізувати своє право на звільнення з військової служби. Однак, у даній справі протиправні дії та наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 виключають законні підстави для початку проходження ОСОБА_1 військової служби та його подальше перебування на військовій службі. За умови дотримання ІНФОРМАЦІЯ_3 вимог ч. 2 ст. 12 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України позивача б не було призвано на військову службу, а також не було б зараховано на посаду слухача курсів підвищення кваліфікації та до особового складу Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Після встановлення порушення закону суб`єктом владних повноважень, саме на суд покладено обов`язок щодо захисту прав людини і громадянина (відповідно до ст. 55 Конституції України). В даному випадку, суд першої інстанції неправильно витлумачивши норми матеріального права ухилився від покладеного обов`язку з мотивів відсутності такої підстави у законодавстві.

Враховуючи наявність обставин, що унеможливлювали призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та явну протиправність пов`язаних з цим дій та рішень відповідачів, ефективний захист його порушених прав та відновлення правового становища, яке існувало до такого порушення, передбачає також виключення Національною академією сухопутних військ імені Петра Сагайдачного позивача з особового складу.

Щодо відмови у зобов`язанні ІНФОРМАЦІЯ_3 зняти позивача з обліку військовослужбовців, поновити на військовому обліку військовозобов`язанихта спеціальномувійськовому обліку військовозобов`язаних, то вказана вимога є похідною від вимоги визнання дій ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними, в тому числі й дій щодо зняття з обліку, а тому забезпечує належне комплексне відновлення первісного стану, який існував до вчинення протиправних дій.

Крім цього апелянт зазначає, що згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Саме по собі лише визнання судом дій Відповідача-1 протиправними є констатацією факту і жодним чином не забезпечує поновлення порушених прав, то ж судом не виконане завданню адміністративного судочинства, чим порушено норми процесуального права ( ч. 4 ст. 242 КАС України, ч.1 ст. 2 КАС України).

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 правом подання відзиву не скористався.

Відповідачем, Національною академією сухопутних військ імені Петра Сагайдачного поданий відзив на апеляційну скаргу, однак поза строками встановленими в ухвалі суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі та просила рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовних вимог скасувати та ухвалити в цій часині нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 15 жовтня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «В.С. Бетон» засобами Порталу Дія подало заяву №20241015-287616 про бронювання працівників, в т.ч. ОСОБА_1 .

Згідно результату бронювання від 18 жовтня 2024 року за заявою №20241015-287616, ОСОБА_1 заброньовано до 17 вересня 2025 року.

Відповідно до повідомлення про бронювання військовозобов`язаного, військовозобов`язаному ОСОБА_1 , який працює у ТОВ «В.С. Бетон» на посаді помічника головного бухгалтера, відповідно до результату бронювання від 18 жовтня 2024 року за заявою №20241015-287616 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 11 місяців до 17 вересня 2025 року.

Згідно з військово-обліковим документом, сформованого 29 жовтня 2024 року у електронній формі у мобільному додатку Резерв +, військовозобов`язаний ОСОБА_1 має відстрочку від призову від призову на військову службу під час мобілізації до 17 вересня 2025 року, тип відстрочки бронювання.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23 жовтня 2024 року № 939 ОСОБА_1 призваний під час мобілізації на особливий період до лав Збройних Сил України і направлено для проходження військової служби до військової частини у складі команди до Національної академії сухопутних військ.

24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 прибув до Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного та наказом її начальника (по стройовій частині) № 388 від 24 жовтня 2024 року зарахований на посаду слухача курсів підвищення кваліфікації та до особового складу академії.

В подальшому, наказом начальника Національної академії (по стройовій частині) від 01.02.2025 №43 молодший лейтенант ОСОБА_1 призначений на посаду курсового офіцера курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації центру підвищення кваліфікації Національної академії, де він і проходить військову службу на теперішній час.

Позивач не погодився з вищезазначеними діями відповідачів та звернувся із даним позовом до суду.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що відомості про факт надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (бронювання) були відомі відповідачу 1, оскільки містилися як у наданому позивачем та його представником військово-обліковому документі, такі і у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23 жовтня 2024 року № 939 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації як акт індивідуальної дії є реалізованим та вичерпав свою дію виконанням, тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації - протиправними.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який надалі був неодноразово був продовжений і діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.

Водночас, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом Президента України призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно ст. 1 вищезазначеного Закону, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно частини другої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

У відповідності до частин п`ятої та шостої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Частиною п`ятою статті 22 вищевказаного Закону передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних сил цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» врегульовано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно п. 1 частини першої вищевказаної статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Згідно статті 24 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Відповідно до частин другої та третьої статті 25 вказаного Закону, порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.

Механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов`язаних засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг врегульовано Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 650 від 05 червня 2024 року.

Згідно п.п. 12-13 Порядку № 650, бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється засобами Порталу Дія за списками, які подаються державними органами, підприємствами, установами, які включені до Єдиного переліку.

Відповідно до п. 18 Порядку № 650, сформований список перевіряється засобами Реєстру військовозобов`язаних з метою перевірки наявності особи в зазначеному Реєстрі.

Пунктом 19 Порядку № 650 визначено, що у разі позитивного результату перевірки, проведеної відповідно до п. 18 цього Порядку, засобами Реєстру військовозобов`язаних переведення військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки здійснюється автоматично у разі, коли військовозобов`язаний: перебуває на військовому обліку та має військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі); уточнив дані щодо перебування на військовому обліку відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 11 квітня 2024 р. № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку»; не перебуває у розшуку.

У відповідності до п. 20 Порядку № 650, інформація (відомості, дані) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (бронювання) відображається у військово-обліковому документі в електронній формі.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частинами п`ять та сім статті 1 вищевказаного Закону передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про військову службу і військову службу», Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.

Частиною першою статті 24 вказаного Закону визначено, що початком проходження військової служби вважається:

1) день відправлення у навчальну частину (центр) з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (збірного пункту) - для громадян, направлених для проходження базової військової служби;

2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;

3) день призначення на посаду курсанта закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних.

Відповідно до частин першої та другої статті 39 вказаного Закону, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Отже, як вірно висновував суд першої інстанції, бронювання військовозобов`язаних за підприємствами, установами і організаціями у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку та їх перебування на спеціальному військовому обліку виключає законні підстави їх призову на військову службу під час мобілізації, а також проходження ними військової служби.

Факт бронювання позивача ОСОБА_1 підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації стаття 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» відносить до персональних даних військовозобов`язаного, які зберігаються в базі даних Реєстру.

Тобто, відомості про факт надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (бронювання) були відомі відповідачу 1, оскільки містилися як у наданому позивачем та його представником військово-обліковому документі, такі і у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Наведене відповідачем 1 не спростовано.

Таким чином, з урахуванням того, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23 жовтня 2024 року № 939 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації як акт індивідуальної дії є реалізованим та вичерпав свою дію виконанням, враховуючи встановлені судом обставини, що унеможливлювали призов позивача на військову службу під час мобілізації, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації - протиправними.

Надаючи оцінку доводам позивача, апеляційний суд висновує наступне.

Організацію і порядок обліку осіб офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, курсантів і працівників Збройних Сил України (далі - особовий склад) в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах і організаціях, на кораблях і в підрозділах визначено Інструкцією з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженою наказом Міністерства оборони від 15 вересня 2022 року №280 (далі - інструкція № 280).

Відповідно до п. 14 розділу ІІ Інструкції № 280 зарахування до списків військової частини прибулого особового складу проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Позивач ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» (з наступними змінами) та прибув до Національної академії 24 жовтня 2024 року, що підтверджується іменним списком від 23 жовтня 2024 рок № 25254.

Відповідно до наказу начальника Національної академії (по стройовій частині) від 24 жовтня 2024 року № 388 молодший лейтенант ОСОБА_1 з 24 жовтня 2024 року був зарахований до списків особового складу Національної академії та призначений на посаду слухача курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації центру підвищення кваліфікації Національної академії та зарахований на всі види забезпечення.

Апеляційний суд зазначає, що вирішуючи даний спір, дослідженню підлягають спірні правовідносини крізь призму прав та обов`язків учасників цих правовідносин, а також балансу публічних та приватних інтересів.

Гарантуючи кожній особі право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, стаття 5 КАС України одночасно визначає, у який спосіб особа може просити суд їх захистити.

Позивач у позовній заяві визначив спосіб захисту свого права також шляхом визнання протиправним дій та скасування наказів щодо призову на військову службу під час мобілізації та зарахування до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто шляхом визнання протиправними та скасування індивідуального акту.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Колегія суддів звертає уваги на приписи пунктів 4-7 Положення №1153/2008, відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина третя статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.

Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Отже, після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням №1153/2008.

Таким чином, молодшого лейтенанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Національної академії на виконання імперативних приписів п. 14 розділу ІІ Інструкції № 280, а відтак вимога позивача щодо визнання протиправним та скасування наказу начальника Національної академії про зарахування його до списків особового складу та на всі види забезпечення є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно з аналогічних підстав не підлягає задоволенню позовна вимога позивача про зобов`язання Національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного звільнити ОСОБА_1 з військової служби з виключенням з особового складу Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.

Матеріали адміністративної справи не містять інформації про звернення позивача з рапортом до відповідача 2 про звільнення з військової служби.

Дії відповідача 2 щодо зарахування позивача на посаду слухача курсів підвищення кваліфікації та зарахування до особового складу Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного відповідають нормам чинного законодавства.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 зняти позивача з обліку військовослужбовців, поновити на військовому обліку військовозобов`язаних та на спеціальному військовому обліку військовозобов`язаних, то суд першої інстанції вірно висновував, що вказана вимога є похідною від вимоги зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного звільнити позивача з військової служби з виключенням з особового складу Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного та в задоволені такої судом було відмовлено.

Щодо не здійснення, на думку апелянта, судом першої інстанції ефективного способу захисту, апеляційний суд зазначає наступне.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Водночас, як уже зазначалось вище, спірні правовідносини підлягають дослідженню крізь призму прав та обов`язків учасників цих правовідносин, а також балансу публічних та приватних інтересів.

Ураховуючи наведене вище та те, що після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням №1153/2008, суд першої інстанції вірно висновував, що ефективним захистом порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши правомірність прийнятих відповідачами дій та рішень згідно до вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, в частині яких відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд приходить до висновку, що такі вказаним вище критеріям відповідають, тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Смик Дарини Павлівни - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі №260/6835/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. НіколінПовне судове рішення складено 11.04.2025