Постанова

від 16.04.2025 по справі 718/1867/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2025 року м. Чернівці

справа № 718/1867/23

провадження №22-ц/822/247/ 25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.

секретар Тодоряк Г.Д.

розглянувши апеляційну скаргу громадянина республіки Італія ОСОБА_1 , в інтересахякого дієадвокат РоскрутВікторія Вікторівна, на рішенняКіцманського районногосуду Чернівецькоїобласті від3січня 2025року вцивільній справіза позовом громадянинареспубліки Італія ОСОБА_1 , в інтересахякого дієадвокат РоскрутВікторія Вікторівна, до ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору :орган опікита піклуванняСтавчанської сільськоїради Чернівецькогорайону Чернівецькоїобласті прозабезпечення поверненнямалолітньої дитинидо ІталійськоїРеспубліки,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Громадянин республіки Італія ОСОБА_1 , в інтересахякого дієпредставник -адвокат РоскрутВ.В.,звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору:орган опікита піклуванняСтавчанської сільськоїради Чернівецькогорайону Чернівецькоїобласті прозабезпечення поверненнямалолітньої дитинидо ІталійськоїРеспубліки.

Позов обґрунтовано наступним. ОСОБА_1 з січня 2017 року разом з ОСОБА_2 проживали у фактичних шлюбних відносинах, в період яких у них ІНФОРМАЦІЯ_1 в Італії в м. Катандзаро народився син ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач вийшла з будинку в м.Тропеа, де вона проживала з позивачем та маленьким Маттео, забравши з собою дитину, не даючи батькові бачитися з ним, внаслідок чого сторонами були подані взаємні скарги з обох сторін до суду ОСОБА_4

12 березня 2021 року сторони уклали угоду (приватне посилання) щодо опіки над неповнолітнім сином ОСОБА_3 , яка була подана до цивільного суду ОСОБА_4 .

Суд ОСОБА_4 (цивільний розділ) по закінченню судової кімнати, постановою затвердив порядок спільної опіки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 над сином ОСОБА_3 . Поміж іншого, у пунктах 14-15 зазначеної постанови встановлено, що сторони зобов`язуються невідкладно повідомляти про будь-яку зміну місця проживання. ОСОБА_2 не зможе перенести своє місце проживання та місце проживання свого сина ОСОБА_5 без письмової згоди ОСОБА_1 . Сторони взаємно відмовляють одне одному у згоді на експатріацію неповнолітнього та на видачу дійсних документів для виїзду неповнолітнього.

Отже, стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо виховання, місця проживання, утримання їхнього сина були врегульовані взаємною угодою, поданою і затвердженою судом.

Після вирішення батьками питання опіки над неповнолітнім сином ОСОБА_2 перейшла проживати в м.Тропеа, в новий будинок разом із сином. ОСОБА_6 зустрічався з сином відповідно до домовленостей. Часто відповідач залишала дитину з батьком на кілька днів, коли їй це було необхідно, а також коли їй необхідно було працювати.

ОСОБА_2 у травні 2022 року самостійно змінила місце проживання дитини і визначила нове місце проживання в Україні з порушенням батьківських прав ОСОБА_3 , за відсутності згоди позивача на зміну постійного місця проживання малолітнього ОСОБА_3 .

Суд у справах неповнолітніх в м.Катандзаро у декреті (постанові) від 17 червня 2022 року, ознайомившись з документами щодо неповнолітнього ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначив, що після розірвання відносин та спільного проживання між батьками всі умови спілкування та утримання щодо неповнолітньої дитини були попередньо узгоджені та затверджені рішенням суду в м. Вібо Валентії№13/2021 від 10 вересня 2021 року. 14 травня 2022 року востаннє позивач мав можливість зустрітися з дитиною, оскільки з цієї дати мати більше не відповідає на дзвінки і зникла у невідомому напрямку з дитиною. Позивач негайно подав заяву до слідчих органів, а саме до ОСОБА_8 в м. Тропеа, побоюючись за безпеку та можливе міжнародне викрадення. Відповідач протягом багатьох років (2015-2018) страждає від психічних розладів, ухиляється від обов`язків налагоджувати стосунки з батьком, несумісно проживаючим з дитиною, порушила розпорядження судді щодо спільної опіки в момент, коли вивезла з собою неповнолітню дитину в Україну, вирвавши його зі свого оточення і, швидше за все, не маючи наміру колись повернутися до м. Тропеа, з порушенням обов`язків батьківської відповідальності. Беручи до уваги, що поведінка матері ОСОБА_2 завдає серйозної шкоди неповнолітній дитині, а також вік дитини, вирішив позбавити ОСОБА_2 батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо неповнолітнього сина ОСОБА_7 та передав останнього батькові ОСОБА_6 .

27 червня 2022 року ОСОБА_6 звернувся до Міністерства юстиції України як Центрального органу України з виконання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Центральний орган Італійської Республіки з заявою про повернення дитини.

В подальшому, 31 серпня 2022 року ОСОБА_2 з нового номеру телефону повідомила позивача, що вона разом з сином перебуває в Україні, після чого батько мав можливість короткочасно спілкуватися із сином телефоном.

Міністерство юстиції України у своїй відповіді від 14 вересня 2022 повідомило, що мати ОСОБА_2 не проти вирішення питання мирним шляхом, але відмовляється повертатися до Італії.

Зазначив, що дитина володіє італійською мовою й від народження та до вивезення в Україну зростала в Італійській Республіці. ОСОБА_6 не надавав своєї письмової згоди на виїзд дитини та на переїзд дитини на постійне місце проживання до України, а тому вважав, що відповідач самостійно змінила місце проживання сина і визначила його нове місце проживання в Україні, чим порушила право дитини на належне батьківське виховання та право позивача брати участь у вихованні дитини, право дитини та позивача на безперешкодне спілкування, право позивача на визначення місця проживання дитини.

Звернення до компетентних органів України 27 червня 2022 року в строк, який не перевищує одного року з дати приїзду дитини в Україну (15 травня 2022 року) свідчить про те, що позивач згоди на зміну постійного місця проживання дитини не надавав. Незаконне утримання малолітнього ОСОБА_7 відповідачем на території України підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати незаконним утримання на території України малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; повернути малолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до місця постійного проживання в Італійській Республіці за адресою проживання батька дитини: АДРЕСА_1 ; якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_2 передати малолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батькові ОСОБА_6 для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки; покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Італійської Республіки на позивача; допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Італійської Республіки; вирішити питання про судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районногосуду Чернівецькоїобласті від3січня 2025року у задоволенні позовугромадянина республіки Італія ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ,в інтересахта відімені якогодіє представник-адвокат РоскрутВ.В.,просить скасувати рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 3 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_9 до ОСОБА_2 задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Вапеляційній скарзі громадянин республіки Італія ОСОБА_1 вважає, що рішення суду ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю та необґрунтованістю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує на те, що ОСОБА_7 народився і до незаконного переміщення його матір`ю в Україну та утримання на території України постійно проживав на території Італії. Батьком дитини ОСОБА_6 на законних підставах здійснювалося піклування про дитину в місці постійного проживання до моменту переміщення дитини. Переміщення та утримання дитини ОСОБА_10 є порушенням права на опіку та батьківську відповідальність, які були врегульовані рішенням суду в м.Вібо Валентії №13/2021 від 10.09.2021. Батько ОСОБА_6 здійснював опіку щодо свого сина і здійснював би такі права і надалі якби не переміщення та утримання сина на територію України.

Зазначає, що фізичного чи психологічного насильства щодо ОСОБА_11 чи дитини не здійснював. Відповідно до італійського законодавства домашнє насильство є кримінально карним злочином і факт його заподіяння може підтверджуватися лише рішенням суду. Будь які інші докази, зокрема і звернення до правоохоронних органів, без наявності зазначеного рішення суду не дають підстав для твердження про наявність установленого факту фізичного чи психологічного насильства на території Італії з боку позивача чи його родичів. Суд першої інстанції без достатніх доказів, зробив висновок, про те, що ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_3 зазнавали домашнього насильства в Республіці Італія.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що предметом даного позову є виключно повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе зобов`язань. Під час розгляду питання про повернення дитини до держави її походження не вирішується питання встановлення особи, котрій у майбутньому буде надано право піклування про дитину. По суті питання про піклування та надання одному або обом батькам опікунських прав належить до юрисдикції компетентних органів тієї держави, на території якої дитина мала постійне місце проживання, допоки не була переміщена (статті 16, 19 Гаазької Конвенції).

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що при вирішенні питання про повернення дитини до країни постійного проживання, з`ясуванню підлягають лише законність перебування дитини на території України та наявність підстав для її повернення з урахуванням принципу найкращих інтересів дитини. Повернення дітей до країни свого постійного проживання відповідає їх найкращим інтересам, оскільки лише в такий спосіб можливо забезпечити правову визначеність у їхньому статусі та можливість щонайскорішого вирішення компетентним судом питання щодо подальшої опіки над дітьми.

Вказує на те, що враховуючи найкращі інтереси дитини, установивши, що постійним місцем проживання дитини до моменту її незаконного переміщення на територію України була Італійська Республіка, а також беручи до уваги, що застосовуючи Гаазьку Конвенцію, Кіцманський районний суд Чернівецької області неправильно тлумачив її положення стосовно виключень, передбачених у статтях 12, 13 Конвенції, вдався до з`ясування обставин, які не входять до предмета розгляду справ такої категорії, та відмовив у поверненні дитини без законних та достатніх на те підстав.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 подалавідзив наапеляційну скаргу, вважаєрішення судупершої інстанціїзаконним таобґрунтованим,а доводиапеляційної скаргибезпідставними.Просить залишитиапеляційну скаргубез задоволення,а рішенням Кіцманського районногосуду Чернівецькоїобласті від3січня 2025року без змін.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що громадянин республіки Італія ОСОБА_1 з січня 2017 разом з громадянкою України ОСОБА_2 проживали у фактичних шлюбних відносинах, в період яких ІНФОРМАЦІЯ_1 в Італії в м. Катандзаро народився син ОСОБА_3 . Проживали разом до березня 2021 року.

01.03.2021року ОСОБА_2 вперше звернулась до поліції щодо застосування до неї фізичного та систематичного психологічного насильства ОСОБА_6 та його родичів, що відбувалось в присутності малолітньої дитини, яка була свідком криків, агресії батька. У зв`язку з проявом насильства поліція заборонила позивачу більш на сто днів наближатися до них.

Подальші стосунки між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 щодо виховання, місця проживання, утримання їх неповнолітнього сина були врегульовані взаємною угодою, поданою і затвердженою судом 12 березня 2021 року. Постійним місцем проживання дитини було визначено за договором : АДРЕСА_2 , тобто за місцем проживання матері.

Разом з тим, подаючи подав, ОСОБА_6 просить повернути малолітнього сина за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 .

За угодою ОСОБА_13 зобов`язаний сплачуватиме щомісячну суму в розмірі 250 євро як внесок на утримання дитини, який можна переоцінювати щорічно. Встановлено, що сторони зобов`язуються невідкладно повідомляти про будь-яку зміну місця проживання. ОСОБА_2 не зможе перенести своє місце проживання та місце проживання свого сина ОСОБА_5 без письмової згоди ОСОБА_1 .

29 грудня 2021 ОСОБА_2 зверталась в поліцію з приводу невиконання ОСОБА_6 угоди щодо спільної опіки над сином, оскільки ОСОБА_6 неодноразово порушував строки повернення дитини до місця її проживання.

18 січня 2022 за місцем проживання ОСОБА_2 мало місце застосування ОСОБА_6 фізичного насильства до ОСОБА_14 та психологічного насильства, агресії відносно обох сестер з боку родичів позивача. Все це відбувалось на очах малолітньої дитини ОСОБА_3 , якому тоді було 4 роки.

19 січня 2022 року ОСОБА_2 було подано заяву до карабінерів за фактом побиття ОСОБА_15 її сестри ОСОБА_16 в присутності ОСОБА_5 , що зафіксовано у протоколі прийняття усної заяви Калабрійським легіоном карабінерів дільниця м. Тропеа.

24 лютого 2022 року соціальний помічник спеціаліст Д-р М.К`яра ОСОБА_17 в соціальному звіті скерованому Суду у справах неповнолітніх Катанзаро, Колегії Суду Вібо-Валентії, зазначив, що існують труднощі у батьків маленького ОСОБА_5 та перепади настрою дитини, нервозність, про які повідомили самі батьки. Двоє батьків сперечаються майже щодня, суперечки щодо виконання рішення в частині зустрічей із батьком, щодо повернення дитини, час відведений для відео дзвінків батька, ревнощі. Ситуація постійно погіршується, а 18 січня стався епізод насильства на очах дитини, що негативно впливає на неповнолітнього. Ситуація між батьками складна, складається із непорозумінь і взаємних звинувачень, будь яке рішення, навіть найбанальніше, стає приводом для конфлікту, що негативно позначається на дитині. Просить забезпечити дитині належний захист, оскільки існує загроза заподіяння фізичної та психологічної шкоди дитині.

В результаті 16 травня 2022 року ОСОБА_2 з малолітнім сином громадянином України - ОСОБА_7 перетнула кордон та повернулась в Україну. Мати здійснила виїзд з країни маючи закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон, в який внесено інформацію про сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.169-170,172 том1).

З травня 2022 року ОСОБА_6 припинив виплату аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 .

В серпні 2022 року ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_6 про місцеперебування сина, після чого батько мав можливість спілкуватись по відео дзвінках із сином.

Згідно рішення суду у справах неповнолітніх в м.Катандзаро у декреті (постанові) від 17 червня 2022 року ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , відносно неї триває кримінальне переслідування за вивезення ОСОБА_5 з країни, а тому ймовірно дитина може бути розлучена із матір`ю, що негативно позначиться на малолітньому ОСОБА_5 .

Малоймовірним є те, що за таких умов матір зможе поїхати з дитиною до Італійської Республіки і підтримувати контакт з сином.

Разом з тим, оцінюючи соціальний звіт від 24.02.2022 щодо малолітнього ОСОБА_7 , що сформований для Суду у справах неповнолітніх Катанзаро, Колегії Суду Вібо-Валентії, про існування труднощів у сім`ї батьків, перепади настрою дитини, нервозність, складні конфліктні ситуації між батьками, агресія та насильство, свідком чого є дитина, що негативно позначається на дитині, суд приходить до висновку про існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b) Конвенції.

Разом з тим, з інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_7 , який проведено практичним психологом КУ «Чернівецький міський інклюзивно-ресурсний центр№1» від 28.06.2023, встановлено, що емоційний стан хлопчика у нормі, визначається переважно позитивними характеристиками: дитина налаштована оптимістично, весела, активна, безтурботна. Адаптаційні механізми сприяють пристосуванню до нових умов. У склад своєї сім`ї хлопчик включив себе, матір та батька. Таким чином, психологом зроблено висновок, що емоційний стан дитини визначається ознаками, притаманними для дітей його віку, що є свідченням виважених виховних підходів та створення матір`ю необхідних умов життя.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно доч.ч.1,2,5ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що враховуючи стосунки, які склались між батьками, епізоди застосування фізичного та систематичного психологічного насильства відносно відповідача та її малолітнього сина (присутність при конфліктах), факт позбавлення матері батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо малолітнього сина ОСОБА_7 , кримінальне її переслідування в Італійській Республіці, враховуючи повну адаптацію дитини до життя в Україні, за таких умов повернення малолітньої дитини в Італійську Республіку в сім`ю батька, розлука із матір`ю не сприятиме стабільності соціального життя дитини та не відповідатиме її найкращим інтересам.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. ст. 15, 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України та підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Статтею 11 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII, на держави-учасниці покладено зобов`язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Зазначена стаття кореспондує із правом кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, закріпленим у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 04 листопада 1950 року, підписаної від імені України 09 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Україна відповідно до Закону України від 11 січня 2006 року № 3303-IV приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди).

Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та Італійською Республікою з 01 березня 2007 року.

Згідно зі ст. ст. 1, 2 Конвенції цілями цієї Конвенції є: забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.

Відповідно до ч., ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

Згідно з ч.1 ст. 12 Гаазької конвенції визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено ст. 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

У ч.2 ст. 12, ч. ч. 1, 2 ст. 13 та ст. 20 Гаазької конвенції визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.

Статтею 13 Гаазької конвенції передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання; b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.

Розглядаючи заяви про повернення дитини до країни постійного проживання, насамперед слід враховувати, що ч.1 ст. 3 Конвенції покладає обов`язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або її утримує. У цьому разі зазначене формулювання відображає загальне правове правило, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести.

Предметом позову у цій справі є виключно вимога про повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе міжнародних зобов`язань.

Однак, інтерес дитини в тому, щоб не бути вивезеною зі свого постійного місця проживання без достатніх гарантій стабільності в нових умовах, поступається перед основним інтересом будь-якої особи не бути підданій фізичній або психологічній загрозі або поміщеній в нетерпиму обстановку.

При розгляді справи судом першої інстанції було повно та всебічно встановлені всі обставини справи, досліджені надані сторонами докази.

Так, судом встановлено, що громадянин республіки Італія ОСОБА_1 з січня 2017 разом з громадянкою України ОСОБА_2 проживали у фактичних шлюбних відносинах, в період яких ІНФОРМАЦІЯ_1 в Італії в м. Катандзаро народився син ОСОБА_3 . Проживали разом до березня 2021 року.

01.03.2021 ОСОБА_2 вперше звернулась до поліції щодо застосування до неї фізичного та систематичного психологічного насильства ОСОБА_6 та його родичів, що відбувалось в присутності малолітньої дитини, яка була свідком криків, агресії батька. У зв`язку з проявом насильства поліція заборонила позивачу більш на сто днів наближатися до них.

Подальші стосунки між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 щодо виховання, місця проживання, утримання їх неповнолітнього сина були врегульовані взаємною угодою, поданою і затвердженою судом 12 березня 2021. Постійним місцем проживання дитини було визначено за договором : АДРЕСА_2 , тобто за місцем проживання матері.

29 грудня 2021 ОСОБА_2 зверталась в поліцію з приводу невиконання ОСОБА_6 угоди щодо спільної опіки над сином, оскільки ОСОБА_6 неодноразово порушував строки повернення дитини до місця її проживання.

18 січня 2022 за місцем проживання ОСОБА_2 мало місце застосування ОСОБА_6 фізичного насильства до ОСОБА_14 та психологічного насильства, агресії відносно обох сестер з боку родичів позивача. Все це відбувалось на очах малолітньої дитини ОСОБА_3 , якому тоді було 4 роки.

19 січня 2022 року ОСОБА_2 було подано заяву до карабінерів за фактом побиття ОСОБА_15 її сестри ОСОБА_16 в присутності ОСОБА_5 , що зафіксовано у протоколі прийняття усної заяви ОСОБА_18 легіоном карабінерів дільниця м. Тропеа. Зазначала, що існує серйозний ризик того, що повернення малолітнього ОСОБА_5 ставить під загрозу заподіяння фізичної та психологічної шкоди дитині.

Сторони в судовому засіданні не заперечували щодо згаданих випадків насильства фізичного та систематичного психологічного насильства з боку ОСОБА_6 відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_14 , які були підставами неодноразових звернень в поліцію та які відбувались в присутності малолітньої дитини.

24 лютого 2022 соціальний помічник спеціаліст Д-р М.К`яра Ді Белла в соціальному звіті скерованому Суду у справах неповнолітніх Катанзаро, Колегії Суду Вібо-Валентії, зазначив, що існують труднощі у батьків маленького ОСОБА_5 та перепади настрою дитини, нервозність, про які повідомили самі батьки. Двоє батьків сперечаються майже щодня, суперечки щодо виконання рішення в частині зустрічей із батьком, щодо повернення дитини, час відведений для відео дзвінків батька, ревнощі. Ситуація постійно погіршується, а 18 січня стався епізод насильства на очах дитини, що негативно впливає на неповнолітнього. Ситуація між батьками складна, складається із непорозумінь і взаємних звинувачень, будь яке рішення, навіть найбанальніше, стає приводом для конфлікту, що негативно позначається на дитині. Просить забезпечити дитині належний захист, оскільки існує загроза заподіяння фізичної та психологічної шкоди дитині.

16 травня 2022 ОСОБА_2 з малолітнім сином громадянином України - ОСОБА_7 перетнула кордон та повернулась в Україну.

Зазначені докази свідчать про те, що ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зазнавали домашнього насильства в Республіці Італія, що виразилось в фізичному насильстві та систематичному психологічному насильстві з боку батька ОСОБА_6 та його родичів.

Згідно рішення суду у справах неповнолітніх в м. Катандзаро у декреті (постанові) від 17 червня 2022 ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , відносно неї триває кримінальне переслідування за вивезення ОСОБА_5 з країни, а тому ймовірно дитина може бути розлучена із матір`ю, що негативно позначиться на малолітньому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Враховуючи це, суд першої інстанції зазначив, що існує «серйозний ризик» того, що повернення дитини до Італійської Республіки, до місця проживання батька та його родини, поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної чи психічної шкоди або іншим чином створить для дитини нетерпиму обстановку, особливо, якщо таке відбудеться одночасно із розлученням з матір`ю.

В апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу, що при вирішенні питання про повернення дитини до країни постійного проживання з`ясуванню підлягають лише законність перебування дитини на території України та наявність підстав для її повернення. Оскільки постійним місцем проживання дитини до моменту її незаконного переміщення на територію України була Італійська Республіка, застосовуючи Гаазьку Конвенцію, суд першої інстанції вдався до з`ясування обставин, які не входять до предмета розгляду справ такої категорії, та відмовив у поверненні дитини без законних та достатніх на те підстав.

Колегія не погоджується з доводами апелянта, враховуючи наступне.

Даний спір вже був предметом судового розгляду та скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд в постанові від 18 квітня 2024 року по даній справі зазначив, що суди не надали оцінку інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_7 , який проведено практичним психологом КУ «Чернівецький міський інклюзивно-ресурсний центр №1» від 28 червня 2023 року щодо визначення актуального емоційного стану дитини у зв`язку зі змінами життєвої ситуації (т. 1, а. с. 180), що може підтверджувати існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b) Конвенції; крім того, не надали оцінку характеристики в. о. директора Ставчанського ЗДО вихованцю цього закладу Ді Нуцці Маттео в частині соціальних зв`язків дитини (т. 1 а. с. 179), доводам відповідача про проміжок часу, який пройшов з дати переміщення дитини до часу розгляду справи судом, в який дитини мешкала на території України, не з`ясували, чи адаптувалась дитина до нового середовища, чи повернення дитини, за фактичних обставин справи (позбавлення матері батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо малолітнього сина ОСОБА_7 ), сприятиме стабільності соціального життя та не загрожуватиме заподіянням їй фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Таким чином, суди не провели ефективну перевірку, що дозволила би підтвердити або ж відхилити існування «серйозного ризику» та ухвалити судове рішення із наведенням конкретних підстав у контексті обставин справи.

Враховуючи це, судом першої інстанції були всебічно досліджені всі обставини справи та надана детальна оцінка зазначеним вище обставинам.

Колегія суддів зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

В своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини зазначає наступне : при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Вирішальним питанням є те, чи було забезпечено справедливий баланс, який повинен існувати між конкуруючими інтересами, що стоять на кону: інтереси дитини, батьків та громадського порядку, беручи при цьому до уваги те, що найкращі інтереси дитини повинні отримати першочергову увагу і що цілі негайного повернення відповідають певній концепції «найкращих інтересів дитини».

В своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що існує широкий консенсус - у тому числі в міжнародному праві - на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе. Такий підхід закладений і в Гаазькій конвенції, яка пов`язує цей інтерес до відновлення статусу-кво за допомогою винесення рішення про негайне повернення дитини до країни її постійного проживання у разі незаконного викрадення, при цьому беручи до уваги той факт, що неповернення дитини іноді може бути виправдане об`єктивними причинами, які відповідають інтересам дитини, тим самим пояснюючи існування винятків, особливо у разі серйозного ризику того, що повернення дитини піддасть її фізичній чи психологічній шкоді або іншим чином помістить її в нестерпну ситуацію. ЄСПЛ також зазначає, що Європейський Союз дотримується тієї ж філософії в рамках системи, що включає лише держав - членів ЄС, яка заснована на принципі взаємної довіри. Постанова Європейської Ради (ЕС) від 27 листопада 2003 року № 2201/2003, що стосується юрисдикції та визнання і виконання судових рішень у сімейних справах та в справах батьківської відповідальності, положення якої про викрадення дітей доповнюють ті положення, які вже закладені в Гаазькій конвенції, так само посилається в преамбулі на найкращі інтереси дитини, тоді як стаття 24 § 2 Хартії основних прав наголошує, що в усіх діях, пов`язаних з дітьми, найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговим міркуванням.

Таким чином, не лише зі ст.8 Конвенції, а й із Гаазької конвенції, враховуючи прямо закріплені в ній винятки з принципу своєчасного повернення дитини до країни її постійного проживання, безпосередньо випливає те, що таке повернення не може бути призначене автоматично або механічно.

ЄСПЛ також зазначив, що національні органи повинні провести поглиблене вивчення всієї сімейної ситуації і цілої низки факторів.

ЄСПЛ вважає, що гармонійне тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Гаазької конвенції може бути досягнуте за умови дотримання таких двох умов. По-перше, запитуваний суд повинен по- справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12, 13 і 20 Гаазької конвенції, по-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції.

За змістом ч.2 ст. 12 Гаазької конвенції судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Про наявність того, що дитина прижилась у своєму новому середовищі, можуть свідчити наступні факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв`язки; відбулась зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.

Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.

Судом встановлено, що з 26.08.2022 ОСОБА_7 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з цього часу там постійно проживає з матір`ю та її родичами, забезпечений усім необхідним, умови проживання задовільні.

Декларацією № 0001-8031-95А0 від 29 жовтня 2022 року та довідкою № 32 від 28 червня 2023 року підтверджено факт реєстрації Ді Нуцці Маттео в сімейній медицині Ставчанської АЗПСМ з 29 жовтня 2022 року.

ОСОБА_2 зареєстрована в сімейній медицині Ставчанської АЗПСМ з 21 жовтня 2022 року. Пройшла медичний огляд здорова. Згідно характеристики Ставчаської сільської ради від 10.09.2024 року №632, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає в с.Ставчани Чернівецького району Чернівецької області. За час проживання в селі зарекомендувала себе як відповідальна, дисциплінована, цілеспрямована людина. ОСОБА_19 поводить себе в побуті та громадських місцях, підтримує дружні стосунки з односельчанами, друзями, трудолюбива, до роботи відноситься добросовісно. В спілкуванні ввічлива, тактовна, врівноважена.

Відповідно до характеристики, яка надана вихованцю Ставчанського ЗДО Ді Нуцці Маттео дитина відвідувала дошкільний заклад з 19.04.2023 року по 01.08.2024. Зарекомендував себе доброю та життєрадісною дитиною, користується любов`ю та повагою від інших дітей, які відвідують групу. Добре запам`ятовує пісні, казки та вірші, відрізняється гарним розвитком мови та словниковим запасом.

Батько ОСОБА_6 за час перебування дитини в ЗДО не відвідував свого сина.

З інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_7 , який проведено практичним психологом КУ «Чернівецький міський інклюзивно-ресурсний центр №1» від 28.06.2023, встановлено, що емоційний стан хлопчика у нормі, визначається переважно позитивними характеристиками: дитина налаштована оптимістично, весела, активна, безтурботна. Адаптаційні механізми сприяють пристосуванню до нових умов. У склад своєї сім`ї хлопчик включив себе, матір та батька. Таким чином, психологом зроблено висновок, що емоційний стан дитини визначається ознаками, притаманними для дітей його віку, що є свідченням виважених виховних підходів та створення матір`ю необхідних умов життя.

З 01 вересня 2024 року Ді Нуцці Матео навчається в 1 класі Ставчанського ОЗЗСО 1-111 ступенів.

Суду надано психолого-педагогічну характеристику учня 1 класу Ставчанського опорного закладу загальної середньої освіти 1-111 ступенів Ді Нуцці Маттео , 23.01.2018 р.н. Хлопець має підготовчу групу здоров`я та добре розвинений фізично. Має гарну увагу, мислення на високому рівні, розвинена зорова пам`ять та уява. Маттео проявляє високий інтерес до навчання з усіх предметів. На уроках активний. Хлопчик із задоволенням виконує доручення вчителя, часто проявляє ініціативу. Завжди приймає участь в суспільно-корисній праці. Любить складати конструктор, цікавиться професією продавця.

Учень відкритий доброзичливий, товариський, з адекватною самооцінкою, упевнений в собі, досить спокійний, стриманий, здатний управляти своїми емоціями.

Маттео має характерний позитивний, оптимістичний погляд на життєві проблеми. Має високий рівень самостійності. Він не прагне домінувати над навколишніми, скоріше взаємодіє з ними на одному рівні. Вміє міркувати логічно та оцінювати свою діяльність, розважливий. Має практичний підхід до життєвих ситуацій, соціально пристосований.

У колектив хлопець прийнятий, підтримує дружні зв`язки з усіма учнями класу, проявляє колективістський характер. Хоч учень і навчається у школі досить короткий період, рівень його адаптації у колективі високий. Хлопець легко знайшов спільну мову з однокласниками, проявив себе хорошим другом, розумним і старанним учнем. Жодних форм прояву порушень поведінки не виявлено.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що малолітній Маттео перебуваючи в Україні з травня 2022 року повністю адаптувався і прижився до нового середовища в Україні.

Аналізуючи всі обставини справи, відмовляючи у поверненні малолітньої дитинидо ІталійськоїРеспубліки, суд першої інстанції зробив правильний висновок про існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b) Гаазької Конвенції того, що повернення дитини до Республіки Італія може поставити під загрозу заподіяння дитині психічної шкоди або іншим шляхом створить для неї нестерпиму обстановку.

Суд першої інстанції зважаючи на конкретні обставини справи, дотримуючись розумного балансу інтересів обох сторін, враховуючи стосунки, які склались між батьками дитини, епізоди застосування фізичного та систематичного психологічного насильства відносно відповідача та її малолітнього сина (присутність при конфліктах), факт позбавлення матері батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо малолітнього сина ОСОБА_7 , кримінальне її переслідування в Італійській Республіці, при цьому повна адаптація дитини до життя в Україні, зробив правильний висновок, що за таких умов повернення малолітньої дитини в Італійську Республіку в сім`ю батька, розлука із матір`ю не сприятиме стабільності соціального життя дитини та не відповідатиме її найкращим інтересам.

Доводи апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Суд першої інстанцій забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального іпроцесуального права, що відповідно дост. 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу громадянина республіки Італія ОСОБА_1 , в інтересахякого діє адвокат РоскрутВікторія Вікторівна, залишити без задоволення.

РішенняКіцманського районногосуду Чернівецькоїобласті від3січня 2025року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повне постанова складена 16 квітня 2025 року.

Судді: І.Б. Перепелюк

Н.К. Височанська

І.М. Литвинюк