Постанова від 08.04.2025 по справі 910/5739/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/5739/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши касаційну скаргу Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми «Лагуна» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 (Сибіга О. М. - головуючий суддя, судді Ходаківська І. П., Барсук М. А.) у справі

за позовом керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми «Лагуна» у формі товариства з обмеженою відповідальністю,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками,

(у судове засідання з`явилися: прокурор - Валевач М. М., представники відповідача - Підлужний О. А., Гутник В. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми «Лагуна» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про усунення перешкод Київській міській раді у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017, що розташовані на вул. Прирічній у Оболонському районі міста Києва, шляхом зобов`язання ТОВ «Лагуна» повернути Київській міській раді частину вказаних земельних ділянок загальною площею 4,9275 га, привівши їх у придатний для використання стан та звільнивши від паркану бетонних площадок, бетонних доріжок, 5 капітальних будівель, 6 тимчасових дерев`яних споруд, 448 металевих контейнерів та ящиків, 13 навісів, 13 альтанок.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, не зважаючи на відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на земельні ділянки № 8000000000:78:215:0020, № 8000000000:78:215:0084, № 8000000000:78:215:0013 та № 8000000000:78:215:0017, збудував та розмістив на них самочинні будівлі та споруди, у зв`язку з чим порушуються права територіальної громади в особі Київської міської ради.

Як зазначає прокурор, за даними Міського земельного кадастру та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017, що розташовані на вул. Прирічній у Оболонському районі міста Києва обліковуються за Київською міською радою та належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, тому виключно Київська міська рада має право розпоряджатися ними, втім рішень щодо передачі (надання) зазначених земельних ділянок у власність чи користування ТОВ «Лагуна» Київська міська рада не приймала.

Відсутність рішень Київської міської ради щодо передачі земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0013 та 8000000000:78:215:0017 у власність чи користування фактичне використання їх частин ТОВ «Лагуна» свідчить про використання земельних ділянок загальною площею 4,9275 га без правовстановлюючих документів.

Водночас, згідно з додатком до рішення Київської міської ради від 25.08.2022 № 5116/5157 та витягів з Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0017 та 8000000000:78:215:0020 відносяться до категорії земель водного фонду, а частина земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0084 безпосередньо межує з річкою Дніпро в межах прибережної захисної смуги.

За твердження прокурора, розміщення на земельній ділянці площею 4,9275 га по вул. Прирічна в Оболонському районі міста Києва без оформлення правовстановлюючих документів на землю самочинно збудованого майна відповідача (5 капітальних будівель загальною площею 0,0136 га, 6 тимчасових дерев`яних споруд загальною площею 0,0054 га, 448 металевих контейнерів та ящиків загальною площею 0,1628 га, 13 навісів загальною площею 0,0215 га, 13 альтанок загальною площею 0,0088 га) є обмеженням прав власника землі, тому Київська міська рада не може використовувати земельну ділянку з максимально вигідним для себе економічним ефектом.

Крім того, фактичне використання ТОВ «Лагуна» земельних ділянок водного фонду всупереч визначеного режиму використання та з обмеженням вільного доступу до берегової смуги річки Дніпро (внаслідок огородження парканом частини земельних ділянок, що перебуває у фактичному користуванні ТОВ «Лагуна») свідчить про використання товариством прибережної захисної смуги у приватних цілях, що чинне законодавство виключає.

За викладених обставин, Київська міська рада позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися земельними ділянками за кадастровими номерами 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017 по вул. Прирічна в м. Києві через розташування на них паркану, будівель, споруд та плавзасобів. Крім того, відповідачем обмежено передбачене статтею 88 Водного кодексу України (далі - ВК України) право громадян на безперешкодний доступ до узбережжя річки Дніпро.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що у приватній власності Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційна фірма у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Лагуна» (ТОВ «Лагуна») перебуває цілісний майновий комплекс по вул. Прирічній, 17/19 в Оболонському районі міста Києва, який складається з трьох нежитлових будівель загальною площею 146,3 кв. м, а саме: будівля літ. «А», загальною площею 124,40 кв. м, будівля літ. «Б» загальною площею 9,7 кв. м, будівля літ. «В» загальною площею 12,2 кв. м.

30.06.1995 між Товариством покупців членів трудового колективу орендного підприємства РВП-6 Лагуна (правонаступником якого є ТОВ «Лагуна») (покупець за договором) та Представництвом Фонду державного майна України у Мінському районі м. Києва (продавець за договором) був укладений договір №18 купівлі-продажу державного майна при викупі (далі - договір), предметом якого є передача у власність покупця державного майна цілісного майнового комплексу Орендного підприємства РВП-6 (Лагуна), який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Прирічна 17/19 на земельній ділянці Мінського району м. Києва. Майно підприємства включає в себе його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації.

На виконання умов цього договору згідно з актом передачі майна державного підприємства від 01.09.1995 та акта інвентаризації державного майна від 24.08.1995, купленого ОП РВП-6 (Лагуна) продавець в особі начальника представництва Фонду державного майна України у Мінському районі м. Києва передав, а покупець в особі голови товариства ОП РВП-6 (Лагуна) прийняв майно РВП-6 «Лагуна», а саме: кругопільний станок; бони причальні; будиночок охорони загальною площею 124,4 кв. м; будиночок охорони загальною площею 9,7 кв. м; будиночок охорони загальною площею 12,2 кв. м; стелаж металевий; зварювальний апарат; електрокомпрессор; мотопомпу; водопровід.

Вищевказаний цілісний майновий комплекс був зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна згідно з реєстраційним посвідченням №029455 від 13.07.2006, а також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №13320512 від 26.05.2014, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 369606280380.

Відповідно до пункту 5.4 вищевказаного договору одним з обов`язків покупця є збереження в повному обсязі спеціалізації об`єкта приватизації, яка була до приватизації, а саме: надання громадянам та юридичним особам послуг для стоянки маломірних плавзасобів та комплексу супутніх послуг.

У свою чергу, держава в особі представництва Фонду державного майна України у Мінському районі м. Києва згідно з пунктом 6 договору зобов`язується сприяти покупцеві в переоформлені документів на право користування земельною ділянкою.

Відповідно до Свідоцтва від 09.02.2005 № 9/2005 Міністерства транспорту України (Головна державна інспекція України з безпеки судноплавства) Підприємство побутового обслуговування «Лагуна» (місцезнаходження бази - м. Київ, вул. Прирічна 17/19) зареєстровано як базу для стоянки маломірних (малих) суден, що надає вказаній базі право забезпечувати стоянку, експлуатацію та схоронність маломірних (малих) суден.

На підставі рішення від 07.01.1974 № 22 «Про розміщення ремонтно-відстійних пунктів водомоторної пристані міського управління побутового обслуговування» виконкому Київської міської ради за міським управлінням побутового обслуговування було закріплено у тимчасове користування до 1977 року земельну ділянку на правому березі Дніпра (затока «Собаче гирло») площею 25 га для розміщення державного підприємства «РВП-6» та покладено обов`язок підготувати пропозиції по відводу земельних ділянок, включаючи РВП-6.

Відповідно до вищевказаного рішення виконкому розпорядженням від 20.11.1997 №1080 Мінської районної державної адміністрації у м. Києві ТОВ «Лагуна» було надано земельну ділянку у короткострокове користування строком на три роки для реорганізації та влаштування стоянки маломірних плавзасобів та комплексу супутніх послуг за адресою: м. Київ, вул. Прирічна 17/19 (в районі затоки «Собаче гирло») та зобов`язано встановити огорожу стоянки плавзасобів з метою запобігання розкрадання майна власників плавзасобів.

На підставі Технічного звіту по встановленню зовнішніх меж користування земельною ділянкою від 17.01.2002 за інвентарним номером 000295 в автоматизованій системі ПК «Кадастр» за ТОВ «Лагуна» зареєстровано земельну ділянку на вул. Прирічна 17/19 у м. Києві (кадастровий номер земельної ділянки - 78:215:001, площа земельної ділянки склала 48252,16 кв. м), що підтверджується листом Київської міської ради № 07-05/30059 від 20.10.2006.

Починаючи з 2001 року відповідач неодноразово звертався до Київської міської ради з клопотаннями про надання згоди на розробку проекту землевідводу з метою подальшого оформлення права землекористування на умовах оренди.

Втім, як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Лагуна» отримувало відмову у відведенні земельної ділянки у зв`язку з: відсутністю Схеми прибережних захисних смуг водойм міста Київ та їх винесення в натуру (лист Київської міської державної адміністрації від 11.05.2005 №004-400); рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 №433/3267, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу ТОВ «Архітектурно-будівельний альянс» у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 16,44 га, частина якої одночасно використовувалась ТОВ «Лагуна» (лист Головного управління земельних ресурсів від 20.07.2011 №03-22/20375, від 06.07.2012 №03-493/18827); висновком Департаменту містобудування та архітектури від 10.06.2013 №9526/12/27-13 щодо не погодження у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідачу земельної ділянки під обслуговування та експлуатації нежитлових будівель та плавучих споруд для стоянки маломірного флоту на вул. Прирічній, 17/19 в Оболонському районі м. Києва (лист Департаменту земельних ресурсів від 18.06.2013 №057025-12650); необхідністю надати посвідчені в установленому порядку копії правовстановлюючих документів на всі об`єкти нерухомого майна які розташовані на земельній ділянці, копії матеріалів технічної інвентаризації всіх об`єктів нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці, засвідчені печаткою та підписом керівника зацікавленої особи на теперішній час; документальне підтвердження державної реєстрації речового права на всі об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці (відповідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень); уточнення щодо намірів цільового призначення земельної ділянки з урахуванням Класифікації видів цільового призначення земель, затверджених наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 (із змінами) та виду її використання відповідно до намірів функціонального використання об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці; обґрунтування площі та межі земельної ділянки, що якої подано клопотання (листи Департаменту земельних ресурсів від 06.01.2022 №0570202/2-286, від 10.01.2022 №0570202/2-322).

При цьому, судами встановлено, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №12021100050001108, процесуальне керівництво у якому здійснюється Оболонською окружною прокуратурою м. Києва, на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:78:215:0084 ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/16740/21 від 07.12.2021 накладено арешт та заборонено відчуження та розпорядження цією земельною ділянкою, на якій, зокрема, розташований цілісний майновий комплекс ТОВ «Лагуна».

При цьому, речові права на земельну ділянку для розміщення вказаного нерухомого майна за ТОВ «Лагуна» не зареєстровані, рішення Київської міської ради про надання її у власність чи користування не приймалось.

Департаментом земельних ресурсів (КМДА) проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0020 та 8000000000:78:215:0084 по вул. Прирічній, 17/19 в Оболонському районі міста Києва, за результатами якої складено акт від 29.06.2022 № 22-0026-05, в якому зафіксовано, що на частинах вказаних земельних ділянок в межах території, огородженої парканом, розташовано ремонтно-відстійний пункт плавзасобів (причальні споруди, господарські споруди, плавзасоби, будівлі охорони та адміністративна будівля). Діяльність в межах зазначеної території здійснює ТОВ «Лагуна», за яким в Державному реєстрі речових прав зареєстровано право власності на цілісний майновий комплекс загальною площею 146,3 кв. м. Інформація щодо державної реєстрації речових прав на зазначені земельні ділянки, у тому числі за ТОВ «Лагуна», у міському земельному кадастрі відсутня. Земельна ділянка на якій розташовано ремонтно-відстійний пункт плавзасобів, використовується товариством без відповідних прав, що є порушенням вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

З Технічного звіту щодо вишукувальних робіт при здійсненні моніторингу земель та контролю за їх використанням і охороною - матеріалів топографо-геодезичних та вишукувальних робіт земельних ділянок за адресою: вул. Прирічна у Оболонському районі міста Києва (Технічний звіт) вбачається, що в ході виконання робіт з розроблення технічного звіту було оглянуто та детально обстежено територію, яка використовується ТОВ «Лагуна» для визначення фактичної площі, яку займає товариство.

Вказаним Технічним звітом встановлено, що земельна ділянка площею 4,9275 га, яка без правовстановлюючих документів використовується ТОВ «Лагуна», огороджена спільним парканом (частково металевим та частково бетонним), а також з південної сторони огороджена металевими спорудами. Внаслідок огородження частини земельних ділянок обмежено до них доступ, в тому числі до прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Крім того, у Технічному звіті зазначено, що на обстеженій земельній ділянці, що перебуває у фактичному користуванні ТОВ «Лагуна», розташовано плавзасоби, 5 капітальних будівель загальною площею 0,0136 га, 6 тимчасових дерев`яних споруд загальною площею 0,0054 га, 448 металевих контейнерів та ящиків загальною площею 0,1628 га, 13 навісів загальною площею 0,0215 га, 13 альтанок загальною площею 0,0088 га.

Також за результатами оброблення зібраної інформації, зокрема, складено збірний кадастровий план, план меж обстежуваної території, план меж фактичного користування, вирахувано загальну площу фактичного користування ТОВ «Лагуна», яка складає 4,9275 га та розділена на площі в межах зареєстрованих земельних ділянок згідно з таблицею № 1 техзвіту, а саме: в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0013 (прибережна захисна смуга) загальною площею 7,7150 га ТОВ «Лагуна» фактично використовує частину цієї земельної ділянки площею 0,0007 га; в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0020 (землі водного фонду) загальною площею 13,1498 га ТОВ «Лагуна» фактично використовує частину цієї земельної ділянки площею 0,6767 га; в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0017 (землі водного фонду) загальною площею 243,2719 га ТОВ «Лагуна» фактично використовує частину цієї земельної ділянки площею 0,1530 га (0,1434 га та 0,0096 га); в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0084 загальною площею 16,4401 га ТОВ «Лагуна» фактично використовує частину цієї земельної ділянки площею 4,0971 га.

Так, на частині земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0020 розташовано металевий паркан та бетонні площадки, які ведуть до води, плавзасоби, 2 капітальні будівлі загальною площею 0,0083 га, 3 тимчасові дерев`яні споруди загальною площею 0,0015 га. На частині земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0084 розташовано металевий та бетонний паркан, бетонні доріжки, плавзасоби, 3 капітальні будівлі загальною площею 0,0053 га, 3 тимчасові дерев`яні споруди загальною площею 0,0039 га, 448 металевих контейнерів та ящиків загальною площею 0,1628 га, 13 навісів загальною площею 0,0215 га, 13 альтанок загальною площею 0,0088 га. Частина земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0013 зайнята бетонним парканом площею 0,0007 га, а на частині земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0017 розташовано бетонні площадки загальною площею 0,1530 га, які ведуть до води. Інформація щодо площі кожної будівлі (споруди), знаходиться у «переліку будівель і споруд», який додано до Технічного звіту.

На підтвердження фактичного використання ТОВ «Лагуна» частини вказаних земельних ділянок прокурором надано протоколи огляду місця події від 19.09.2022 та від 21.09.2022, проведених в межах досудового розслідування кримінального провадження №12021100050001108 від 13.05.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 197-1 КК України, та висновок експерта від 23.01.2023 № СЕ-19/111-22/19964-ОЗ.

Розпорядженням №1080 від 20.11.1997 «Про надання земельної ділянки в тимчасове короткострокове користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Лагуна» за адресою: вул. Прирічна, 17/19» Мінської районної державної адміністрації м. Києва (надалі - розпорядження) надано ТОВ «Лагуна», як правонаступнику державного підприємства ремонтно-відстійного пункту № 6 (далі - РВП-6), ділянку в короткострокове користування строком на три роки для реорганізації та влаштування стояки плавзасобів та комплексу супутніх послуг за адресою: вул. Прирічна, 17/19 (в районі затоки «Собаче гирло»); зобов`язано керівництво ТОВ «Лагуна» після закінчення строку тимчасового користування територією стоянки плавзасобів, пролонгувати договір оренди або звільнити її та привести до стану, придатного для подальшого використання власними силами та за рахунок своїх коштів (п. 2.4); передбачено визначення остаточної площі стоянки плавзасобів при підготовці документів, що посвідчують право користування землею (п. 3).

На виконання вказаного розпорядження договір на тимчасове користування вказаною земельною ділянкою з ТОВ «Лагуна» не укладався, рішень про передачу в користування чи власність ТОВ «Лагуна» земельної ділянки по вул. Прирічна в Оболонському районі м. Києва уповноваженими органами не приймалось.

Рішенням від 01.10.2007 № 433/3267 Київської міської ради земельну ділянку загальною площею 16,44 га (кадастровий номер 8000000000:78:215:0084) на вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва передано ТОВ «Архітектурно-будівельний альянс» в оренду на 10 років для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торговельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу.

На виконання вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ «Архітектурно-будівельний альянс» укладено договір оренди земельної ділянки від 28.03.2008 № 78-6-00528, термін дії якого закінчився 28.03.2018, тому що у поновленні договору рішенням Київради від 22.03.2018 № 395/4459 було відмовлено у зв`язку з незгодою киян з ймовірною забудовою прибережної смуги житлового масиву Оболонь та зеленої зони міста Києва.

В подальшому, рішенням від 03.09.2015 № 930/1794 «Про створення парку відпочинку на земельній ділянці площею 16,44 га на вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва» Київської міської ради створено парк відпочинку на земельній ділянці загальною площею 16,44 га на вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва та внесено зміни до Генерального плану міста та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, зокрема, включено земельну ділянку площею 16,44 га на вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва до зони зелених насаджень загального користування.

На підставі розробленої КП «Київський інститут земельних відносин» технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель в межах реалізації Міської цільової програми використання та охорони земель міста Києва на 2019-2021 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 04.12.2018 № 229/6280, земельна ділянка водного фонду з кадастровим номером 8000000000:78:215:0020 площею 13,1498 га зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

Рішенням Київської міської ради від 25.08.2022 № 5116/5157 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0013 (площею 8,7592 (5,7381 га в межах прибережної захисної смуги), з цільовим призначенням 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) та 8000000000:78:215:0017 (земельна ділянка водного фонду площею 243,2719 га, з цільовим призначенням 10.01 для експлуатації та догляду за водними об`єктами).

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 по справі №910/5739/23 у позові відмовлено.

Рішення аргументовано тим, що чинним на час набуття ТОВ «Лагуна» права власності на майно цілісного майнового комплексу земельним законодавством був передбачений перехід права користування земельною ділянкою одночасно при переході права власності на будівлю споруду.

ТОВ «Лагуна» як особа, яка на законних підставах набула право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою м. Київ, вул. Прирічна 17/19, в процесі його приватизації відповідно до статті 30 ЗК України 21472 грн, статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України має право на оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, а також земельною ділянкою у розмірі, необхідному для обслуговування належного відповідачу нерухомого майна (цілісного майнового комплексу) та здійснення профільної діяльності підприємства з надання послуг по обслуговуванню, ремонту та стоянці маломірних (малих) суден.

ТОВ «Лагуна» з метою реалізації свого права, як власника нерухомого майна, на отримання земельної ділянки у користування, неодноразово зверталося до Київської міської ради з відповідними клопотаннями про передачу в оренду земельної ділянки, однак отримувало відмову, при цьому, зважаючи на накладений арешт, власник вказаної земельної ділянки - Київська міська рада фактично позбавлена можливості розпоряджатися нею, зокрема, шляхом передачі її в користування/оренду ТОВ «Лагуна».

ТОВ «Лагуна» не змогла реалізувати своє законне право на отримання в користування земельної ділянки, на якій розміщено придбане у 1995 році майно цілісного майнового комплексу, по незалежним від відповідача причинам, внаслідок неприйняття виконавчими органами Київської міської ради відповідного рішення. При цьому сама лише обставина використання відповідачем спірної землі без наявності відповідних правовстановлюючих документів на неї не є безумовною підставою для застосування положень статті 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Прокурор, зокрема, звертав увагу на те, що відповідач по теперішній час фактично користується зовсім іншими земельними ділянками з кадастровим номером 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017 загальною площею 4,9275 га, що мають зовсім інші характеристики (площа, кадастровий номер та їх місцезнаходження), аніж ті, які були надані РВП-6 і в подальшому ТОВ «Лагуна» за розпорядженням Мінської районної державної адміністрації у м. Києві.

Проте такі доводи прокурора суд вважав безпідставними з огляду на те, що цілісний майновий комплекс РВП-6 (Лагуна) за адресою: м. Київ, вул. Прирічна, 17/19, право власності на який набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу державного майна при викупі № 18 від 30.06.1995, як на час його придбання, так і на даний час розташовується на одній і тій самій земельній ділянці, що, зокрема, підтверджується долученими до відзиву на позов доказами, а саме зробленими з космосу фотознімками поверхні землі за період 2000-2022 років, що наявні у відкритому доступі у мережі інтернет і доступні на сервісі «Google Earth», та які відображають земельну ділянку, де розташовується цілісний майновий комплекс ТОВ «Лагуна». З вказаних знімків вбачається, що місцезнаходження земельної ділянки, на якій розташовано цілісний майновий комплекс ТОВ «Лагуна», не змінювалося з 1995 року. Тобто з часу придбання (приватизації) цілісного майнового комплексу і до цього часу ТОВ «Лагуна» користується тією самою земельною ділянкою.

Оскільки ТОВ «Лагуна» придбало у власність цілісний майновий комплекс РВП-6 (Лагуна) на підставі договору купівлі продажу № 18 від 30.06.1995, тобто задовго до введення в Україні Державного земельного кадастру, відповідно земельна ділянка, на якій розташовувався цей майновий комплекс, не мала вказані прокурором кадастрові номери, оскільки їх на той час не існувало.

У свою чергу, формування земельних ділянок на вул. Прирічна у м. Києві та присвоєння їм кадастрових номерів 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017 жодним чином не впливає на право відповідача оформити право користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому майно цілісного майнового комплексу, у розмірі, необхідному для його обслуговування та здійснення профільної діяльності, оскільки у такому випадку відбудеться формування нової земельної ділянки відповідача та присвоєння їй кадастрового номеру (формування нової земельної ділянки шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок).

Щодо посилання прокурора на здійснення відповідачем самочинного будівництва та розміщення на земельних ділянках по вул. Прирічна 17/19 у м. Києві будівель та споруд, а саме: 5 капітальних будівель загальною площею 0,0136 га, 6 тимчасових дерев`яних споруд загальною площею 0,0054 га, 448 металевих контейнерів та ящиків загальною площею 0,1628 га, 13 навісів загальною площею 0,0215 га, 13 альтанок загальною площею 0,0088 га, то суд відзначив, що відповідно до положень статей 90, 95, 102-1 ЗК України право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Обставини того, що майно, яке увійшло до складу цілісного майнового комплексу відповідача, було побудовано ще за радянських часів і не є самочинним будівництвом підтверджується, зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 у справі №36/81-3/177 за позовом Київського прокурора захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері в інтересах держави в особі Київської міської ради до Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми «Лагуна» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту ним земельну ділянку загальною площею 55288,32 кв. м, яка розташована по вул. Прирічна 17/19 у Оболонському районі м. Києва, та привести вказану земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель і споруд.

Згідно з вказаним рішенням суд, на підставі встановлених обставин та зібраних доказів, дійшов висновку про те, що право власності ТОВ «Лагуна» на нерухомість (цілісний майновий комплекс за адресою м. Київ, вул. Прирічна 17/19) виникло на підставі договору купівлі-продажу, при цьому недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю не можливе без користування земельною ділянкою.

За таких обставин, Господарський суд міста Києва рішенням від 14.07.2011 у справі №36/81-3/177, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2011, відмовив в задоволенні позовних вимог. Встановлені цим рішенням обставини щодо відсутності будь-яких ознак самовільного будівництва об`єктів нерухомості, право власності на які зареєстровано за ТОВ «Лагуна», в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що всі металеві контейнери та ящики, а також плавзасоби, що знаходяться на території земельних ділянок, які використовує у своїй діяльності відповідач, перебувають у приватній власності інших фізичних осіб, які користуються послугами підприємства відповідача, та ТОВ «Лагуна» не належать, а наданими позивачем доказами (зокрема, техзвітом) не підтверджуються обставини того, що саме відповідач є власником тимчасових будівель та споруд, розміщених на території спірних земельних ділянок і що саме відповідач здійснив їх самочинне будівництво.

При цьому, посилання прокурора на те, що оскільки відповідач одноособово здійснює діяльність по організації стоянки маломірних (малих) суден, а земельні ділянки, які використовує відповідач, огороджені парканом, воротами та металевими спорудами, тому рішення про розміщення на цій території тимчасових споруд та іншого рухомого майна може прийматися тільки ТОВ «Лагуна», у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора заявлені саме до відповідача, суд відхилив.

ТОВ «Лагуна» є базою для стоянки маломірних (малих) суден, що підтверджується відповідним Свідоцтвом від 09.02.2005 № 9/2005 і в своїй діяльності має додержуватися законодавчо встановлених норм та правил з безпечної експлуатації бази для стоянки маломірних (малих) суден. Виконуючи вимоги приватизаційного договору щодо збереження профілю підприємства та вимог законодавства України, ТОВ «Лагуна» було зобов`язано надавати можливість використання власниками човнів маломірних (малих) суден належних їм складських приміщень, функцію яких виконували контейнери, ящики та ін., для зберігання у них свого судового інвентаря.

Бетонні площадки, на які вказує прокурор, є місцем, що забезпечує безпечний спуск суден на воду та підйому з води за допомогою транспортного засобу з причепом, а стелажі - це місце для зберігання човнів на землі. З матеріалів справи вбачається, що на земельній ділянці, що використовує в своїй діяльності відповідач, знаходяться приватні маломірні човни та складські приміщення, на які вказує прокурор. При цьому, останнім не надано доказів того, що такі складські приміщення належать саме ТОВ «Лагуна», а не є приватною власністю фізичних осіб, що їх використовують для зберігання човнів.

Наявність на території земельної ділянки вказаних вище споруд (контейнери, ящики та ін.), а також човнів, що є власністю фізичних осіб, які користуються послугами відповідача, забезпечує відповідно до діючого законодавства господарську діяльність ТОВ «Лагуна» як бази для стоянки маломірних (малих) суден і за їх відсутності повноцінна господарська діяльність бази, що є цілісним майновим комплексом, є неможливою.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції вважав, що оскільки за наявними у справі доказами не встановлено, що ТОВ «Лагуна» є особою, яка здійснила самочинне будівництво будівель та споруд, на які посилається прокурор, фактично ТОВ «Лагуна» не є належним відповідачем у справі за вимогою про знесення самовільно побудованих споруд (звільнення земельних ділянок від тимчасових дерев`яних споруд, металевих контейнерів та ящиків, навісів, альтанок тощо), з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з розпорядженням Мінської районної державної адміністрації у м. Києві №1080 від 20.11.1997, яким було надано ТОВ «Лагуна» у короткострокове користування земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Прирічна 17/19, відповідача було зобов`язано встановити огорожу стоянки плавзасобів з метою запобігання розкрадання майна власників плавзасобів.

Таким чином обмеження вільного доступу до берегової смуги, на якій розташована база для стоянки малих суден «Лагуна», не є порушенням визначеного режиму використання узбережжя, а зумовлено особливостями профільної діяльності відповідача та необхідністю забезпечення безпеки експлуатації та утримання бази, контролю за схоронністю суден, а також необхідністю створення на території бази спеціально обладнаних ділянок для посадки / висадки екіпажів суден та для зберігання суден флоту.

3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справі № 910/5739/23 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено.

Вирішено усунути перешкоди Київській міській раді у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання відповідача повернути Київській міській раді частину відповідних земельних ділянок, привівши їх у придатний для використання стан.

Постанова аргументована тим, що здійснення ТОВ «Лагуна» самочинного будівництва спірного об`єкта на земельній ділянці, на яку у вказаного товариства були відсутні правовстановлюючі документи, та подальша реєстрація права власності на нерухоме майно, порушує права Київської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій зведений спірний об`єкт.

Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поведінка ТОВ «Лагуна» щодо спорудження об`єкта нерухомості за відсутності земельної ділянки, не була добросовісною і у нього не було законних підстав вважати, що реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку підміняє цей порядок та здатна легітимізувати об`єкт, самочинно збудований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді.

За встановлених обставин, висновки суду першої інстанції про наявність у ТОВ «Лагуна» права, з огляду на зареєстроване право власності на майно, на отримання земельної ділянки для його експлуатації не спростовують доводів позову щодо факту створення відповідачем перешкод Київській міській раді у користуванні та розпорядженні сформованими земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0013 та 8000000000:78:215:0017, частини яких загальною площею 4,9275 га фактично зайнято та використовуються товариством без правовстановлюючих документів.

Отже, використання ТОВ «Лагуна» земельної ділянки без правовстановлюючих документів для розташування самочинно збудованих будівель і споруд перешкоджає територіальній громаді міста Києва реалізувати всі правомочності власника землі.

Суд першої інстанції, відмовивши територіальній громаді міста Києва у захисті порушених прав на землю, легалізував тривале та безоплатне використання комунальної землі без документів та визнав наявність у ТОВ «Лагуна», як власника об`єктів нерухомості загальною площею 146,3 кв. м, право користування спірною земельною ділянкою площею 4,9275 га всупереч волі Київської міської ради, чим фактично перебрав на себе дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками на території столиці.

У разі порушення органом місцевого самоврядування прав товариства щодо оформлення земельної ділянки, ТОВ «Лагуна» не було позбавлено права та можливості звернутися до суду з позовом про визнання бездіяльності Київської міської ради протиправною, однак протягом тривалого часу (з 2001 року) відповідач не скористався правом звернення до суду та продовжив використання землі без правовстановлюючих документів.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Підприємство побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми «Лагуна» у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, щодо застосування частини третьої статті 30 ЗК України у редакції від 18.12.1990, статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, наведені у постановах Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 04.07.2023 у справі № 914/1771/21, від 20.12.2022 у справі № 924/250/19, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17.

Після приватизації ТОВ «Лагуна» об`єкта нерухомого майна - ЦМК, державна реєстрація якого не скасована і не є самочинною, як власник нерухомого майна ТОВ «Лагуна» має право на користування земельною ділянкою для обслуговування ЦМК, і таке використання зобов`язане здійснювати із дотримання профілю господарської діяльності. Право користування ТОВ «Лагуна» на земельну ділянку для обслуговування ЦМК передбачене статтями 120 ЗК України, статті 377 ЦК України як на теперішній час, так і на момент набуття Цілісного майнового комплексу у 1995 році (а також з 2001 року, після закінчення тимчасового користування земельною ділянкою на підставі розпорядження Мінської РДА від 20.11.1997), а тому не є правопорушенням та самовільним зайняттям.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на причини відсутності таких документів у відповідача, вжиття відповідачем заходів до оформлення права на земельну ділянку, а також, що відповідно до частини третьої статті 30 Земельного кодексу УРСР станом на момент викупу цілісного майнового комплексу був передбачений перехід прав на земельну ділянку при передачі будівель та споруд.

Крім того, не враховано висновки щодо застосування статей 152, 212 ЗК України, статті 391 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 29.01.2025 у справі № 910/15426/23, від 31.07.2019 у справі № 910/4730/18, від 21.04.2021 у справі № 916/3674/19, від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, від 13.10.2021 у справі № 910/18952/20, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18.

Суд першої інстанції вірно встановив, що ТОВ «Лагуна» не належать, а наданими позивачем доказами не підтверджуються обставини того, що саме відповідач є власником тимчасових будівель та споруд, розміщених на території спірних земельних ділянок і що саме відповідач здійснив їх самочинне будівництво. У цьому контексті, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач не є особою, яка чинить протиправні перешкоди позивачу.

Суд апеляційної інстанції також не врахував, що Прокурор зазначив лише площі земельних ділянок, на яких стверджував про розташування плавзасобів, металевих контейнерів та ящиків, натомість не зазначив чітких характеристик цього майна (з метою відособлення його з-поміж іншого майна), як такого, що розміщене відповідачем відповідно до вимог закону.

Не враховано висновок щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17. Апеляційний суд не перевіряв дотримання принципів правомірного втручання у права на мирне володіння відповідачем цілісного майнового комплексу.

4.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок щодо застосування статей 152, 212 ЗК України статей 73, 74 ГПК України щодо покладання на особу, в діях якої не встановлено самовільного зайняття земельної ділянки, відтак не підтверджено порушення такою особою прав власника земельної ділянки, обов`язку у виді знесення майна, належність якого (майна) такій особі не підтверджена належними та допустимими доказами.

Крім того, відсутній висновок щодо належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення особою прав власника на земельну ділянку/частину земельної ділянки (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Відсутній висновок щодо застосування статті 89 ВК України стосовно того, чи є належним способом захисту вимога власника земельної ділянки про знесення огорожі (паркану), бетонних площадок, стелажів, які встановлені відповідно до розпорядження Мінської РДА, а також на виконання Правил з безпечної експлуатації баз для стоянки маломірних (малих) суден, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 16 липня 2004 року №642 (які були чинні протягом періоду діяльності відповідача, далі - Правила №642), а також чинних Правил з безпечної експлуатації баз для стоянки малих суден, затверджені наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 22 лютого 2023 року №101 (далі - Правила №101), якими визначені вимоги до безпечної експлуатації баз для стоянки малих суден з метою організації безпечного відстою, виходу на водні шляхи, ремонту, збереження, обслуговування суден та екіпажів малих прогулянкових суден і водних мотоциклів, а також порядок відкриття баз та їх огляду.

Бетонні площадки, на які вказує прокурор, є місцем, що забезпечує безпечний спуск суден на воду та підйому з води за допомогою транспортного засобу з причепом, а стелажі - це місце для зберігання човнів на землі, огорожа - паркан, необхідний для забезпечення схоронності суден.

Відсутній висновок щодо застосування статті 16 ЦК України, статті 13 Конвенції ЄСПЛ та статті 2 ГПК України щодо ефективного способу захисту в контексті заявлених позовних вимог про звільнення відповідачем відповідних площ частин земельних ділянок, зайнятих рухомим/нерухомим майном без визначення його характеристик, з урахуванням установлених обставин знаходження на земельній ділянці ЦМК, належного відповідачу, та нормативно встановленого принципу єдності нерухомості та земельної ділянки у розмірі, що є необхідним для обслуговування такої нерухомості для забезпечення її профільної діяльності.

4.4. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, не з`ясував обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 у справі № 36/81-3/177 та не надав правову оцінку умовам договору купівлі- продажу державного майна при викупі від 30.06.1995 №18.

4.5. У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржену постанову.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною третьою статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Аналогічні положення містяться у статті 391 ЦК України, згідно з якою власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, тобто має право звернутись до суду з негаторним позовом.

Як свідчить аналіз вказаних норм, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом, статутом чи договором) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням права володіння. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19, пункт 53).

37. Також за висновками Великої Палати Верховного Суду поєднання одночасно віндикаційного і негаторного позову є неприпустимим (див. постанову від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91 цс20, пункти 101, 102)).

Верховний Суд у постановах від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 05.01.2024 у справі № 367/7905/18, від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, дійшов висновку, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб (звільнення та приведення у попередній стан самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта), є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку.

Отже, з негаторним позовом може звернутися лише особа, яка володіє нерухомим майном (земельною ділянкою), до порушника, який ним не володіє, але створює володільцю перешкоди у користуванні чи розпорядженні майном. При цьому володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, тобто володільцем нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на це майно. Тому допоки право власності зареєстроване за відповідачем, негаторна вимога до нього не може бути задоволена.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Зазначений висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2025 у справі № 910/15426/23, якою обґрунтована підстава оскарження.

5.4. У межах спірних правовідносин судом першої інстанції встановлено, що відповідачу належить на праві власності цілісний майновий комплекс по вул. Прирічній, 17/19 в Оболонському районі міста Києва, до складу якого входять три нежитлові будівлі загальною площею 146,3 кв. м, кругопільний станок; бони причальні; стелаж металевий; зварювальний апарат; електрокомпрессор; мотопомпу; водопровід.

Спірне майно набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу державного майна про викуп від 30.06.1995 № 18, укладеного із Представництвом Фонду державного майна України у Мінському районі м. Києва

Тобто, відповідач набув право власності саме на цілісний майновий комплекс, який, за встановленими обставинами, фактично розташовується на спірних земельних ділянках.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконкому Київської міської ради №22 від 07.01.1974 "Про розміщення ремонтно-відстійних пунктів водомоторної пристані міського управління побутового обслуговування" за міським управлінням побутового обслуговування була закріплена у тимчасове користування до 1977 року земельна ділянка на правому березі Дніпра (затока "Собаче гирло") площею 25 га, для розміщення державного підприємства "РВП-6" та цим же рішенням на управління будівництва і архітектури покладений обов`язок підготувати пропозиції по відводу земельних ділянок, включаючи РВП-6.

Відповідно до Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 передбачено, що об`єкти оцінки у формі цілісного майнового комплексу (цілісний майновий комплекс) - це об`єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність; цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їхні структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об`єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб`єкти господарської діяльності.

На цілісний майновий комплекс поширюється режим складної речі, визначений нормами статті 188 ЦК України, відповідно до якої якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 5.4 вищевказаного договору одним з обов`язків покупця є збереження в повному обсязі спеціалізації об`єкта приватизації, яка була до приватизації, а саме: надання громадянам та юридичним особам послуг для стоянки маломірних плавзасобів та комплексу супутніх послуг.

Тобто, відповідач набув у власність цілісний майновий комплекс за наслідками проведення процедури приватизації, яка, серед іншого, визначала обов`язкову умову щодо зобов`язання збереження основного виду діяльності, спеціалізації об`єкта такої приватизації, яким є надання послуг стоянки маломірних плавзасобів та комплекс супутніх послуг.

5.5. У постанові Великої Палата Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, серед іншого, наведено такий правовий висновок:

«Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

6.26. Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

6.27. Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

6.28. При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

6.29. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

6.30. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

6.31. Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном «основні фонди». Термін «нерухомість» і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 1 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і «все, що міцно з ними зв`язано», як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.

6.32. Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42))».

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Подібні висновки щодо застосування статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, на яку посилається скаржник.

Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом особа, яка законно набула у власність нерухоме майно, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під ним після їх набуття. Вказаний підхід застосовувався протягом всього часу з моменту набуття відповідачем права власності на цілісний майновий комплекс.

Згідно з частиною одинадцятою статті 120 ЗК України у чинній редакції, якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, якою обґрунтована касаційна скаргу, вказано на те, що саме по собі встановлення наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

5.6. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач неодноразово звертався до позивача щодо отримання у користування земельної ділянки під цілісним майновим комплексом. Однак, як встановлено судами і не заперечується сторонами, договору оренди щодо такої ділянки досі не укладено.

Як зазначалося вище, у власності Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми «Лагуна» у формі товариства з обмеженою відповідальністю перебуває цілісний майновий комплекс, збереження спеціалізації якого, за договором купівлі-продажу в межах приватизації, була стоянка маломірних плавзасобів та комплексу супутніх послуг. Відповідно до Свідоцтва від 09.02.2005 № 9/2005 Міністерства транспорту України (Головна державна інспекція України з безпеки судноплавства) Підприємство побутового обслуговування «Лагуна» зареєстровано як базу для стоянки маломірних (малих) суден, що надає вказаній базі право забезпечувати стоянку, експлуатацію та схоронність маломірних (малих) суден.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про внутрішній водний транспорт» база для стоянки малих суден - спеціально обладнаний майновий комплекс, що використовується суб`єктом господарювання на законних підставах, у тому числі яхт-клуб, марина, місце базування суден флоту рибної промисловості, який надає послуги з безпечного зберігання малих і прогулянкових суден, інші послуги суднам та їх екіпажам (крім баз для стоянки спортивних суден).

Тобто, на виконання умов договору купівлі-продажу державного майна про викуп від 30.06.1995 № 18, зокрема пункту 5.4, на відповідача покладено обов`язок збереження виду діяльності з надання відповідних послуг, пов`язаних зі стоянкою маломірних плавзасобів. Для реалізації зазначеного функцій, очевидно, відповідач має користуватися земельною ділянкою, і розмір такої ділянки може не обмежуватися лише площею нерухомого майна.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 922/908/22 зауважено, що площа земельної ділянки повинна відповідати площі, яку безпосередньо займають відповідні об`єкти нерухомого майна, а також може бути дещо більше такої площі, у разі необхідності обслуговування цих об`єктів, при цьому така площа повинна бути обґрунтованою у відповідній технічній документації із землеустрою. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19).

Відповідач неодноразово звертався із наміром отримати в користування відповідну ділянку. Таким чином, він добросовісно ініціював виконання законодавчих вимог. Однак, і на теперішній час передбаченого законодавством права на отримання земельної ділянки під власним майном не зміг реалізувати. Позивач, як уповноважена особа, відповідного рішення не ухвалив, протилежного судами не встановлено.

Водночас, у межах справи № 910/5739/23, прокурор звернувся із позовом в інтересах Київської міської ради, тобто особи, яка законодавчо наділена повноваженнями розпорядження землями міста, проте фактично, протягом майже 30 років не врегулювала питання землекористування відповідача, який має на праві власності об`єкти нерухомого майна і який неодноразово, як встановив суд першої інстанції та не спростував суд апеляційної інстанції, намагався оформити право користування землею.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Верховний Суд виснує про те, що вказана норма права має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки кожен зобов`язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших людей.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, у контексті спірних правовідносин не врахував, що позивач наділений повноваженнями надати відповідачу земельну ділянку і саме до позивача неодноразово звертався відповідач з метою врегулювати відносини користування земельною ділянкою, яка знаходиться, у тому числі, під об`єктами нерухомого майна, які входять до складу цілісного майнового комплексу.

Стверджуючи, що суд першої інстанції, відмовивши територіальній громаді міста Києва у захисті порушених прав на землю, легалізував тривале та безоплатне використання комунальної землі без документів, Апеляційний господарський суд залишив поза увагою вказані обставини, переклавши на відповідача наслідки бездіяльності позивача та тягар доведення того, що його дії не є самочинними.

Так, суд апеляційної інстанції, задовольнивши позовні вимоги, не розмежовуючи об`єкти, які знаходяться на спірній земельній ділянці та підстави звільнення від них земельних ділянок, зазначив, що поведінка ТОВ «Лагуна» щодо спорудження об`єкта нерухомості за відсутності земельної ділянки, не була добросовісною і у нього не було законних підстав вважати, що реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку підміняє цей порядок та здатна легітимізувати об`єкт, самочинно збудований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді.

Попри слушність судження про те, що самовільно збудоване майно не може легітимізувати безпідставне користування землею, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

У цьому випадку, як встановлено судами та слідує із матеріалів справи, прокурор звернувся із позовними вимогами про усунення перешкод Київській міській раді у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017, що розташовані на вул. Прирічній у Оболонському районі міста Києва, шляхом зобов`язання ТОВ «Лагуна» повернути Київській міській раді частину вказаних земельних ділянок загальною площею 4,9275 га, привівши їх у придатний для використання стан та звільнивши від паркану бетонних площадок, бетонних доріжок, 5 капітальних будівель, 6 тимчасових дерев`яних споруд, 448 металевих контейнерів та ящиків, 13 навісів, 13 альтанок, обґрунтувавши позовні вимоги саме фактичним використанням земельних ділянок без правовстановлюючих документів.

У рішенні Господарського суд міста Києва від 14.07.2011 у справі № 36/81-3/177 за позовом Київського прокурора захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері в інтересах держави в особі Київської міської ради до Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми "Лагуна" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту ним земельну ділянку, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2011, серед іншого встановлено, що право власності відповідача на нерухомість виникло на підставі договору купівлі-продажу, недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю не можливе без користування земельною ділянкою.

Суд першої інстанції врахував обставини, встановлені у справі № 36/81-3/177 щодо правомірності набуття відповідачем права власності на відповідне майно та користування ним земельною ділянкою задля користування таким нерухомим майном. Водночас суд апеляційної інстанції, не навів доводів з яких не бере до уваги обставини, встановлені у справі № 36/81-3/177

Крім того, суд першої інстанції встановив, а апеляційний господарський суд не спростував, що відповідач на виконання умов договору купівлі-продажу державного майна про викуп від 30.06.1995 зберегло у повному обсязі профіль підприємства, надаючи послуги з влаштування стоянки маломірних плавзасобів та комплексу супутніх послуг більше ніж 600 власникам маломірного флоту.

У постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою тлумачення прокурором результатів приватизації об`єкта, господарська діяльність якого полягає в риборозведенні, яке, по суті, зводиться до позбавлення особи основної складової частини цілісного майнового комплексу - земельної ділянки водного фонду (якою відповідач користується правомірно), без якого всі обслуговуючі споруди втрачають економічну цінність, призводить до перегляду результатів приватизації через 20 років після її проведення у спосіб, що не встановлений законом.

Хоча ця правова позиція і висловлена у справі щодо правонаступництва, проте вона за змістовним критерієм цілком застосовна до спірних правовідносин, оскільки роз`яснює зміст принципів приватизації державного майна та підтверджує висновок суду першої інстанції щодо збереження профілю підприємства, цілісний майновий комплекс якого було приватизовано.

Отже, суд апеляційної інстанції не врахував особливостей застосування цивільного та земельного законодавства, а також усіх обставин справи, зокрема щодо набуття відповідачем цілісного майнового комплексу під час приватизації, а також не спростував ключові мотиви суду першої інстанції і, як наслідок, помилково дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

У свою чергу, доводи відзиву на касаційну скаргу побудовані на аргументах, які є подібні до висновків суду апеляційної інстанції і які Верховний Суд з наведених вище мотивів спростував, а тому не можуть бути підставою для залишення без змін оскарженої постанови.

Що ж до самовільного будівництва на спірній земельній ділянці, Верховний Суд зазначає, що власник землі не позбавлений права можливості захищати своє право способами, передбаченими статтею 376 ЦК України, в основу яких не покладено позбавлення права відповідача на користування земельною ділянкою, яка необхідна для обслуговування належного відповідачу нерухомого майна (цілісного майнового комплексу) та здійснення профільної діяльності підприємства з надання послуг.

5.7. Зважаючи на викладене, оскільки суд касаційної інстанції вважає, що підстави касаційного оскарження у відповідних частинах є застосовними до спірних правовідносин, доводи скаржника щодо неправильного застосування норм матеріального права підтвердилися, постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справі № 910/5739/23 необхідно скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.2. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).

6.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги і скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то з урахуванням статті 129 ГПК України Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, відповідно розподіляє судові витрати у цій справі, а саме покладає судовий збір, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги, на прокуратуру.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми «Лагуна» у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справі № 910/5739/23 скасувати, рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/5739/23 залишити без змін.

Стягнути з Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019, 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) на користь Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми «Лагуна» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (04216, м. Київ, вул. Прирічна, 17/19, код ЄДРПОУ 22938675) витрати за подання касаційної скарги в розмірі 21472 грн.

Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

О. В. Случ