Рішення

від 17.04.2025 по справі 760/27414/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/27414/24

2/760/1236/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2025 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого-судді Букіної О.М.

при секретарі -Черчукан В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент»</a>, про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент»</a>, в якій останній просить стягнути з Відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 39 573,27 грн, невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в сумі 18 588,90 грн; середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в сумі 197 887,84 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по компенсації за невикористану відпустку в сумі 18 588,90 грн., а всього 274 638,91 грн.

У позові вказує, що ОСОБА_1 з вересня 2020 року по грудень 2022 року працював на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент»</a>.

На момент звільнення Позивачу не виплачена заробітна плата за грудень 2021 в сумі 14 000,00 грн., січень 2022 року в сумі 17 821,03 грн, лютий 2022 року в сумі 7 752,24 грн, також не виплачена компенсація за невикористану відпустку (30 днів) у сумі 18 588,90 грн.

На день пред`явлення позову до суду сума невиплаченої заробітної плати складає за грудень 2021 року в сумі 14 000,00 грн, січень 2022 року в сумі 17 821,03 грн, лютий 2022 року в сумі 7 752,24 грн, невиплачена компенсація за невикористану відпустку - 18 588,90 грн.

Відповідно до розрахунку середнього заробітку Позивачем взято період лютий 2022 та грудень 2022 (останні два місяці, коли мали відбуватися нарахування) і розмір середньоденної заробітної плати становить 668,54 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2021 - 19.07.2022 (включно) - 165 робочих дні, за період 05.12.2022 - 05.06.2023 (включно) - 131 робочий день, а всього 296 робочих дні.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати, яка підглядає стягненню із Відповідача на користь Позивача становить 197 887,84 грн (668,54*296 дні).

Позивач вказує, що подією, з якою пов`язана виплата середнього заробітку за компенсацію за невикористану відпустку - є невиплата у грудні 2022 року компенсації за невикористану відпустку.

Так, у грудні Позивачу було виплачено 7 624,26 грн. За період березень 2022 року - листопад 2022 року жодних сум нараховано не було, лютий 2022 року - 7 752,24 грн, січень 2022 року - 17 821,03 грн, грудень 2021 року- 14 000.00 грн, листопад 2021 року- 13 634,40 грн., жовтень 2021року - 13 000,00 грн, вересень 2021 року- 13 000,00 грн, серпень 2021року - 13 000,00 грн, липень 2021 року- 13 000,00 грн, червень 2021 року- 13 000,00 грн, травень 2021 року- 10 500,00 грн, квітень 2021 року- 13 000,00 грн - виплати за останні 12 місяців.

Середньоденна заробітна плата 149 331,93/241=619,63 (заробітна плата за 12 місяців/кількість робочих днів).

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку компенсації за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню із Відповідача на користь Позивача становить 18 588,90 грн (619,63*30 днів).

Таким чином, сума остаточної заборгованості складає 274 638,91 грн.

Враховуючи наведене просить суд позов задовольнити.

29.10.2024 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою суду від 31.10.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Сторонам було направлено копію ухвали від 31.10.2024, також Відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками, які останній отримав 20.11.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного документу.

06.12.2024 до суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Відповідача частково визнав позовні вимоги та вказав наступне.

Так, Відповідач вказує, що ОСОБА_1 з 18.09.2020 по 05.12.2022 дійсно перебував з ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» в трудових відносинах на посаді електрослюсар будівельний 6, Будівельно-монтажного управління №2.

У зв`язку з широкомасштабною агресією рф проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє й дотепер. Згідно з п. 3 вказаного указу, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини та громадянина, передбачені ст.ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводяться тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Так, ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Наказ (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавець подає для погодження до військової адміністрації, яка здійснює свої повноваження на відповідній території (військові адміністрації населених пунктів та районні військові адміністрації, а за їх відсутності - обласні).

У разі незгоди працівника (працівників) із наказом (розпорядженням) роботодавця про призупинення дії трудового договору працівником або профспілкою за дорученням працівника (працівників) відповідний наказ (розпорядження) може бути оскаржений до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, який, вивчивши зміст наказу (розпорядження) та підстави для його видання, за погодженням з військовою адміністрацією може внести роботодавцеві припис про скасування відповідного наказу (розпорядження) або про усунення порушення законодавства про працю іншим шляхом, що є обов`язковим до виконання роботодавцем протягом 14 календарних днів з дня отримання такого припису.

Приписи у разі оскарження наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами, зазначеними в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути внесені роботодавцеві за погодженням з військовою адміністрацією.

Припис центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу може бути оскаржений роботодавцем протягом 10 календарних днів у судовому порядку.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

З урахуванням викладених норм керівником ТОВ «ДБК «Фундамент» було видано Наказ №140/к від 21.03.2022 «Про призупинення дії трудового договору з працівниками», у тому числі з ОСОБА_1 до припинення або скасування воєнного стану.

Згідно довідки ТОВ «ДБК «Фундамент» №04/12-2024 від 04 грудня 2024 року та детального розрахунку за період з 01.02.2019 по 29.11.2024, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 становить 37 994,01 грн, з яких: 13 160,44 грн компенсація за невикористану відпустку.

Отже, Відповідач частково визнає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 37 994,01 грн.

Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати представник Відповідача зазначив наступне.

Згідно з абз. 1 п. 2 роз. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абз. 3,4 п.2 роз. 2 вказаного Порядку передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Отже, компенсація середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 41 476,19 грн. (6 700 грн. + 6 700,00 грн. мінімальна заробітна плата)/42 (кількість робочих днів у листопаді та жовтні місяці 2022 року) * 130 днів (розмір середнього заробітку обмежений шістьма місяцями). Таким чином загальний розмір середнього заробітку за підрахунком Позивача не виповідає вимогам справедливості та пропорційності, з огляду й на те, що законодавець вніс зміни до ст. 117 КзПП України та обмежив розмір середнього заробітку шістьма місяцями.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Таким чином відносини, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та іншими.

Положеннями статей 21, 43 Конституції України, статей 94, 115 КЗпП України, статей 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Судом встановлено, що Позивач з 17 вересня 2020 року на підставі наказу від 17 вересня 2020 року № 281-к був прийнятий на посаду електрослюсаря будівельного 6 будівельно-монтажного управління №2 ТОВ «ДБК «Фундамент».

Наказом від 05 грудня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади електрослюсаря будівельного 6 будівельно-монтажного управління №2 ТОВ «ДБК «Фундамент» за угодою сторін, згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначив про те, що Відповідачем нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 39 573,27 грн. та невиплачена компенсація за невикористану відпустку в сумі 18 588,90 грн.

Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, встановленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, наведеним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України), аналогічна норма міститься у статті 24 Закону України «Про відпустки».

Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, з довідки, наданої представником Відповідача ТОВ «ДБК «Фундамент» №04/12-2024 від 04.12.2024 та детального розрахунку за період з 01.02.2019 по 29.11.2024 по заробітній платі ОСОБА_1 вбачається, що на день звільнення ОСОБА_1 нараховано, але не виплачено заробітну плату в сумі 37 994,01 грн, у тому числі 13 160,44 грн. компенсація за невикористану відпустку.

Таким чином, надавши відзив до суду, відповідач не заперечував проти наявності заборгованості по заробітній платі перед Позивачем у вищевказаному розмірі, проте доказів виплати заборгованості не надав.

Отже, беручи до уваги ті обставини, що Позивачем не наданий до суду детальний розрахунок заборгованості по заробітній платі та заборгованості за невикористану відпустку, суд бере до уваги саме розрахунок Відповідача, оскільки останній узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону, витребуваний на запит позивача та не спростований позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Відповідачем порушено право Позивача, гарантоване статтею 43 Конституції України та з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку в сумі 37 994,01 грн.

Таким чином, вимоги позивача в цій частині заявленого позову підлягають задоволенню частково.

Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 197 887,84 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по компенсації за невикористану відпустку у розмірі 18 588,90 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частин першої, другої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що Відповідачем не були виплачені у день звільнення всі належні Позивачу суми при звільненні, тому він має право на компенсацію майнових втрат в порядку, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом четвертим пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з твердженнями Позивача, які не заперечувалися у відзиві і Відповідачем за листопад та жовтень місяці 2022 року заробітна плата Позивачу не нараховувалася, а тому суд вважає за можливе взяти для розрахунку середнього заробітку мінімальну заробітну плату, яка станом на листопад 2022 року становили 6 700,00 грн./місяць.

Отже, компенсація середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 41 476,19 грн. (6 700,00 грн. + 6 700,00 грн./42 (кількість робочих днів у листопаді та жовтні місяці 2022) * на 130 днів (розмір середнього заробітку обмежений шістьма місяцями)).

Таким чином, заборгованість Відповідача перед Позивачем за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 41 476,19 грн.

У позовній заяві Позивач просить стягнути з Відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та окремо середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по компенсації за невикористану відпустку.

Разом з тим, суд вважає,що такий порядок нарахування компенсації є необґрунтований.

Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відбувається з усіх сум, належних працівникові до виплати, у тому числі й компенсації за невикористану відпустку, а не за кожну вимогу окремо, оскільки в іншому випадку такий підхід буде суперечить засадам справедливості та призводить до подвійного притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності.

Крім того, у поданому до суду відзиві Відповідач просив застосувати принцип розумної співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що розмір середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні більший розміру нездійсненого розрахунку при звільненні.

Так, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

З огляду на викладене, в ході судового розгляду вищевказані твердження Відповідача знайшли своє підтвердження, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні до 37 994,01 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Позивачем у даній справі судовий збір не сплачувався, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» за подання позову про стягнення заробітної плати, та за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин - позивачі звільняються від його сплати.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч. 9 ст. 141 ЦПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій Відповідача, з останнього на користь Держави Україна підлягає стягненню сума судового збору, а саме 1211,20 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент»</a>, про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент»</a> (код ЄДРПОУ: 40048603; адреса: 03061, м. Київ, просп. Відрадний, 103) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) не виплачену заробітну плату в сумі 24 833,57 грн, невиплачену компенсація за невикористану відпустку в сумі 13 160,44 грн, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 37 994,01 грн.

В іншій частині позову, відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент»</a> (код ЄДРПОУ: 40048603; адреса: 03061, м. Київ, просп. Відрадний, 103) на користь Держави України судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 17.04.2025.

Суддя: Букіна О.М.