Постанова

від 01.04.2025 по справі 612/3/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 612/3/20

провадження № 51 - 4178 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

виправданого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2024 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_1 ,

виправданого у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Близнюківський районний суд Харківської області вироком від 11 березня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2024 року, визнав ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК, та виправдав на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за недоведеністю того, що в його діях є склад зазначених кримінальних правопорушень.

За детально викладених у судових рішеннях обставин органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

ОСОБА_7 з 19 жовтня 2011 року до 12 березня 2015 року працював на посаді начальника відділу освіти Близнюківської РДА Харківської області (далі - відділ освіти), був службовою особою.

23 грудня 2013 року ОСОБА_7 в смт Близнюки Харківської області уклав з ТОВ «Донвуглересурси» (далі - ТОВ) договір № 2312-ху зберігання вугілля ДГР (0-200) мм.

Тим самим ОСОБА_7 поклав на відділ освіти обов`язки зберігати вказане майно безоплатно (п. 3.1 розділу 3 договору), без права задіяти його в господарському обороті зберігача або передати третім особам (п. 1.3 Договору).

На підставі актів прийому-передачі ОСОБА_7 прийняв на відповідальне зберігання 797,07 т вугілля марки ДГР (0-200) мм, загальною вартістю за договором 462 300,6 грн.

Надалі, достовірно знаючи умови договору, ОСОБА_7 протягом грудня 2013 року - квітня 2014 року, зловживаючи своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, незаконно заволодів та розпорядився на власний розсуд 491,57 т вугілля, яке перебувало на зберіганні у відділі освіти, завдавши ТОВ матеріальної шкоди в розмірі 589 884 грн.

12 березня 2015 року ОСОБА_7 було звільнено з посади начальника відділу освіти, проте 05 лютого 2016 року він був знову призначений на цю посаду.

У вересні 2016 року ТОВ звернулось до Господарського суду Харківської області з вимогою зобов`язати відділ освіти повернути вугілля марки ДГР в кількості 491,57 т.

ОСОБА_7 усвідомлював, що, використавши своє службове становище всупереч інтересам служби, поклав на відділ освіти обов`язки по зберіганню вугілля.

Тому у ОСОБА_7 виник умисел на те, щоб кошти за спричинену ТОВ шкоду були відшкодовані за рахунок відділу освіти, тим самим він отримав незаконну вигоду для себе.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 січня 2017 року стягнуто з відділу освіти, молоді та спорту Близнюківської райдержадміністрації Харківської області на користь ТОВ «Донвуглересурси» 665 258,07 грн на відшкодування вартості вугілля, 8 208,8 грн витрат на проведення експертизи та 9 978,88 грн витрат сплати судового збору.

На виконання вказаного рішення Управління Державної казначейської служби України у Близнюківському районі Харківської області списало з рахунків відділу освіти стягнуті кошти, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:

- провів формальний розгляд кримінального провадження;

- не надав належної оцінки показанням обвинуваченого, свідків, письмовим доказам, залишив без уваги частину доводів апеляційної скарги, що призвело до безпідставного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих кримінальних правопорушеннях;

-не надав відповіді на доводи прокурора про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та необґрунтовано відмовив у повторному дослідженні цих обставин;

- не врахував рішення Господарського суду Харківської області від 24 січня 2017 року, яким підтверджено укладення договору зберігання вугілля;

- не дав відповіді на доводи прокурора про те, що у випадку встановлення наявності в діях обвинуваченого складу іншого злочину суд повинен був змінити кваліфікацію та призначити відповідне покарання;

- не залучив до участі у справі правонаступника потерпілої сторони і не перевірив, чи належним чином повідомлені сторони про розгляд кримінального провадження.

- постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Захисник і виправданий заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Прокурор у поданій касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК, постановив ухвалу з істотним порушенням вимог КПК.

Проте Суд із такими доводами не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених ст. 284 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції при ухваленні виправдувального вироку, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, дійшов висновку про те, що вони не доводять наявність у діях ОСОБА_7 корисливого мотиву, мети одержання неправомірної вигоди для себе та умислу на сплату коштів за шкоду, спричинену ним шляхом заволодіння майном за рахунок відділу освіти, в результаті чого він отримав незаконну вигоду для себе.

Прокурор, не погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати виправдувальний вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК, та призначити відповідне покарання.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що суд першої інстанції за результатом досліджених доказів дійшов хибного висновку про відсутність суб`єктивної сторони складу інкримінованих обвинуваченому злочинів, а саме корисливого мотиву.

Навпаки, на думку прокурора, викладеними у вироку обставинами та дослідженими доказами повністю підтверджується вина ОСОБА_7 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому у великих розмірах, та у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для себе використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

Полтавський апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, ухвалою від 04 березня 2024 року залишив вирок Близнюківського районного суду Харківської області від 11 березня 2021 року стосовно ОСОБА_7 без змін.

При цьому суд апеляційної інстанції перевірив ретельно досліджені судом першої інстанції докази, зокрема, показання: обвинуваченого, свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , які не підтвердили вину ОСОБА_7 в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також надані стороною обвинувачення письмові докази.

На підставі цього суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції надав належну оцінку показанням безпосередньо допитаних у судовому засіданні свідків, навів аналіз їхніх показань у взаємозв`язку з іншими доказами та зазначив докладні мотиви прийнятого рішення.

Суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що стороною обвинувачення не було доведено належними та допустимими доказами винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів поза розумним сумнівом, тобто не встановлено такої сукупності доказів, які би свідчили про наявність у ОСОБА_7 корисливого мотиву, спрямованого на задоволення як власних потреб, так і потреб інших осіб, та умислу на сплату коштів за рахунок відділу освіти.

Резюмуючи викладене, суд апеляційної інстанції зауважив на відсутності у справі доказів того, що, укладаючи договір зберігання та передаючи вугілля школам для опалення в зимовий період, ОСОБА_7 мав на меті не відшкодовувати вартість вугілля ТОВ «Донвуглересурси» і передбачав, що товариство через декілька років звернеться з позовом до Господарського суду Харківської області і суд 24 січня 2017 року задовольнить його вимоги. Водночас інших доказів прокурор не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду учасникам судового провадження було забезпечено право на відстоювання своєї позиції.

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції з достатньою повнотою перевірив доводи прокурора та дійшов логічного висновку про те, що під час судового розгляду за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, висунуте ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 4 ст. 191 та ч. 2 ст. 364 КК не знайшло свого підтвердження. Достатніх доказів вчинення ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень сторона обвинувачення не надала, пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення у передбачений КПК спосіб не змінила, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновками суду першої інстанції.

Що стосується доводів прокурора про те, що суд у разі незгоди з запропонованою кваліфікацією повинен був самостійно змінити її на менш тяжку, то колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на таке.

За приписами статті 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Верховний Суд неодноразово зауважував на тому, що у разі непідтвердження за результатом судового розгляду висунутого особі обвинувачення стороні обвинувачення не варто очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи інший злочин і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов`язком саме сторони обвинувачення.

Касаційна скарга прокурора не містить переконливих доводів того, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів його законність.

Що ж стосується доводів прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про повторне дослідження доказів, то Суд уважає їх неспроможними, виходячи з такого.

Частиною 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

Сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.

Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження всіх доказів у справі не свідчить про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Прослуховуванням звукозапису судового засідання від 04 березня 2024 року встановлено, що суд апеляційної інстанції проаналізував доводи прокурора про необхідність повторного дослідження доказів, та, з`ясувавши позиції сторін кримінального провадження, не знайшов для цього обґрунтованих підстав, передбачених указаною нормою закону.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що апеляційний суд під час апеляційного провадження не порушив вимог щодо безпосередності дослідження доказів.

До того ж, суд апеляційної інстанції погодився із оцінкою досліджених у кримінальному провадженні судом першої інстанції доказів та не надавав їм іншої оцінки.

Перегляд апеляційної скарги прокурора, доводи якої за змістом є аналогічними доводам його касаційної скарги, здійснювався в суді апеляційної інстанції з дотриманням положень статей 404, 405, 407, 412, 413 КПК, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 цього Кодексу.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з викладеними у судових рішеннях висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу, уважає їх достатньо обґрунтованими та переконливими.

Беззаперечних доводів, які би ставили під сумнів законність судових рішень, умотивованість їхніх висновків щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень, і фактично зводяться до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом касаційного розгляду в розумінні ст. 438 КПК.

Що стосується доводів прокурора про порушення прав потерпілих через неналежне повідомлення про судове засідання, то Суд уважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

За приписами ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу. Частиною 4 цієї норми передбачено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.

Як убачається з матеріалів провадження, учасники судового провадження повідомлялись на 10:00 04 березня 2024 року про апеляційний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 листом-повідомленням та смс-повідомленням представнику потерпілого ТОВ «Компанія Вєлор» (правонаступника ТОВ «Донвуглересурси») - арбітражному керуючому ОСОБА_25 .

Водночас жодних скарг чи заяв від потерпілих про проведення розгляду справи без їхньої участі та про порушення їхнього права матеріали провадження не містять, до суду касаційної інстанції потерпілі також не звертались.

Доводи прокурора про обов`язок суду самостійно залучити потерпілих, у даному випадку правонаступника відділу освіти, молоді та спорту Близнюківської районної державної адміністрації - новоутвореної Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, Суд визнає неспроможними, оскільки прокурор не навів правового підґрунтя своєї позиції.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3