Постанова

від 19.03.2025 по справі 910/2281/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р. Справа№ 910/2281/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Бєлкін М.Л.

від відповідача-1: Ковальчук В.В.

від відповідача-2: Баранніков І.В.

від відповідача-3: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2024

у справі № 910/2281/24 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Київського національного лінгвістичного університету

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко - Холдінг"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І."

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства освіти та науки України

про усунення перешкод у користуванні майном

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Київський національний лінгвістичний університет (далі - позивач, Університет) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" (далі - відповідач-3) з вимогами про:

1. вселення Київського національного лінгвістичного Університету до нерухомого майна, а саме:

1.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

1.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

1.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

2. визнання недійсним договору оренди укладеного 14 грудня 2022 року між ТОВ "Л.С.Ц." та ТОВ "Р.І.М.І.", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдак Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №679 за яким було передано в користування (оренду) нерухоме майно.

3. визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І.", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМО "Ліко-Холдінг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." права користування нерухомим майном, а саме:

3.1 об`єктом нерухомого майна №897320480000 - гуртожитком (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

3.2 об`єктом нерухомого майна №909520080361 - гуртожитком (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

3.3 об`єктом нерухомого майна №909557380361 - гуртожитком (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

4. зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." усунути перешкоди в користуванні, шляхом виселення з нерухомого майна, а саме:

4.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

4.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

4.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

5. зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." усунути перешкоди в користуванні, шляхом виселення з нерухомого майна, а саме:

5.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

5.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

5.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

6. зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" усунути перешкоди в користуванні, шляхом звільнення нерухомого майна, а саме:

6.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

6.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

6.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наразі Гуртожитки за вказаною вище адресою незаконно використовуються відповідачами, зокрема, вони здійснюють там свою господарську діяльність, а також в Гуртожитках розміщено майно відповідачів.

Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав положення статей 3, 203, 215, 216, 316, 317, 319, 377, 387, 388, 391, 415, 759, 761, 810, 876 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

Доводи та заперечення відповідачів

Відповідач-1 з позовом не погодився, посилаючись на те, що:

- ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не може вважатись належним відповідачем за цими вимогами, оскільки на даний час не має відношення до оспорюваного права або охоронюваного інтересу позивача, в розумінні статті 45 Господарського процесуального кодексу України;

- ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не є стороною оспорюваного Договору оренди №679 від 14.12.2022, договір не створює для ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» жодних прав та обов`язків, відповідно - товариство не може виступати відповідачем за позовною вимогою про визнання недійсним договору користування (оренди);

- немає потреби в судовому порядку визнавати відсутнім у ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» права користування нерухомим майном, оскільки такого права у товариства не існує, внаслідок виділення нової юридичної особи та передачі їй гуртожитків, 11.11.2020 зареєстровано право на Гуртожитки за ТОВ «Л.С.Ц.». Таким чином, право власності чи користування зазначеним нерухомим майном у відповідача-1 відсутнє з 2020 року.

Відповідач-2 також з позовом не погодився, посилаючись на те, що:

- право власності на спірні Гуртожитки ТОВ «Л.С.Ц.» зареєстрував у той період, коли ще не було ухвалено жодного судового рішення, яким було встановлено право власності на Гуртожитки за позивачем, а тому зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно за відповідачем-2 на момент такої реєстрації було правомірним, відповідно ТОВ «Л.С.Ц.» мав право користуватися та передавати в оренду спірне майно;

- позивач отримав право власності на спірні Гуртожитки лише після відповідної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (секція 4 - 05.09.2023; секція 5 - 17.08.2023; секція 6 - 07.11.2023);

- відповідачі-2 та -3 не були учасниками справи №910/2861/18, відповідно під час укладання спірного договору оренди майна не могли знати про відповідні рішення та висновки Верховного Суду, а тому підстави для визнання спірного договору недійсним немає.

Відповідач-3 також з позовом не погодився, посилаючись на те, що:

- на момент укладання відповідачем-2 та відповідачем-3 оспорюваного договору оренди спірного майна, позивач не був власником цього майна, а відповідач був добросовісним набувачем спірного майна;

- відповідач-2 та відповідч-3 укладаючи спірний договір оренди не порушували вимоги ст. 203 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко - Холдінг" відмовлено.

Позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." та Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." задоволено.

1.Вселено Київський національний лінгвістичний Університет (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 73; ідентифікаційний код 02125289) до нерухомого майна, а саме:

1.1 об`єкта нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

1.2 об`єкта нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

1.3 об`єкта нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

2. Визнано недійсним договір оренди укладений 14 грудня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." (м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2; ідентифікаційний код 44113870) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." (м. Київ, вул. Кішки Самійла, 6; ідентифікаційний код 39862053), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдак Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №679.

3.Визнано відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." (м. Київ, вул. Кішки Самійла, 6; ідентифікаційний код 39862053), Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." (м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2; ідентифікаційний код 44113870) права користування нерухомим майном, а саме:

3.1 об`єктом нерухомого майна №897320480000 - гуртожитком (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

3.2 об`єктом нерухомого майна №909520080361 - гуртожитком (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

3.3 об`єктом нерухомого майна №909557380361 - гуртожитком (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

4. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." (м. Київ, вул. Кішки Самійла, 6; ідентифікаційний код 39862053) усунути перешкоди в користуванні, шляхом виселення з нерухомого майна, а саме:

4.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

4.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

4.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6;

5. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." (м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2; ідентифікаційний код 44113870) усунути перешкоди в користуванні, шляхом виселення з нерухомого майна, а саме:

5.1 об`єкту нерухомого майна №897320480000 - гуртожитку (секція 4, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 4;

5.2 об`єкту нерухомого майна №909520080361 - гуртожитку (секція 5, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 5;

5.3 об`єкту нерухомого майна №909557380361 - гуртожитку (секція 6, літ. "А"), за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова (нова назва Ю. Здановської), буд. 50/2, секція 6.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." на користь Київського національного лінгвістичного університету 16 149 грн 33 коп. судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.М.І." на користь Київського національного лінгвістичного університету 16 149 грн 33 коп. судового збору.

Рішення, з посиланням на ст. ст. 3, 13,203, 207,208, 215, 316-320, 328, 377, 387, 391, 415, 759,761, 810 ЦК України, ст. ст. 83, 92, 120, 122, 142, 149 ЗК України, ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мотивоване тим, що право власності позивача на спірні Гуртожитки виникло у останнього з моменту введення будинку в експлуатацію, що встановлено судами у рішеннях в межах справ №910/2861/18, №910/19865/21, №910/19908/21, №910/19914/21. Заявлені позивачем позовні вимоги як власником спірних Гуртожитків, чиї права як власника порушуються відповідачами-2 та -3, підлягають задоволенню. Разом з тим у задоволенні заявлених позовних вимог до відповідача-1 суд відмовив, оскільки не доведено факт користування ним спірним майном.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

А саме апелянт посилається на те, що:

- право власності на спірні Гуртожитки ТОВ «Л.С.Ц.» зареєстрував у той період, коли ще не було ухвалено жодного судового рішення, яким було встановлено право власності на Гуртожитки за позивачем, а тому зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно за відповідачем-2 на момент такої реєстрації було правомірним, відповідно ТОВ «Л.С.Ц.» мав право користуватися та передавати в оренду спірне майно;

- відчуження гуртожитків на користь ТОВ «Л.С.Ц.» відбулось у той час, коли ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» являлося законним власником гуртожитків, а ТОВ «Л.С.Ц.» у судових спорах визнано добросовісним набувачем цього нерухомого майна;

- доводи позивача про те, що Університет є єдиним власником гуртожитків чи-то з моменту початку будівництва, чи-то введення об`єктів в експлуатацію, чи-то після проголошення постанови Великої палати Верховного Суду від 16.02.2021, тощо, слід вважати припущеннями, які не гуртуються на Законі, адже позивач отримав право власності на спірні Гуртожитки лише після відповідної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (секція 4 - 05.09.2023; секція 5 - 17.08.2023; секція 6 - 07.11.2023);

-інвестиційним договором, окрім надання Університетом земельної ділянки під забудову, передбачалися інші грошові зобов`язання, які не були виконані Університетом, як наслідок, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зареєструвало за собою речові права на всі збудовані площі;

- позивач некоректно відобразив зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі № 910/2862/18, що має істотне значення для оцінки про «фраудаторність», незаконне заволодіння майном ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» чи ТОВ «Л.С.Ц.»;

- відповідачі-2 та -3 не були учасниками справи №910/2861/18, відповідно під час укладання спірного договору оренди майна не могли знати про відповідні рішення та висновки Верховного Суду, а тому підстави для визнання спірного договору недійсним немає;

- у відповідності до статті 770 ЦК України Університет вправі не продовжувати договір оренди, після завершення строку його дії однак, передбачені ЦК України підстави для визнання його недійсним, відсутні.

В системі «Електронний суд» 31.01.2025 апелянтом сформовано додаткові письмові пояснення, в яких сторона вказує на невірність обраного позивачем способу захисту (негаторного позову), а також Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині мирного володіння майном.

Від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення (сформовано в системі «Електронний суд» 01.02.2025), в яких сторона вказує на таке:

- висновки суду першої інстанції про встановлений факт виникнення у позивача права власності на гуртожиток у судових рішеннях у справах №910/2861/18, №910/19865/21, №910/19908/21, №910/19914/21 є помилковим, оскільки вони не містять конкретної дати. Тож судом було зроблено хибний висновок про набуття Університетом права власності на спірне майно з 12.03.2015 року (з дати введення об`єкта в експлуатацію);

- станом на дату укладення договору оренди від 14.12.2022 року ТОВ «Л.С.Ц.» мало всі необхідні повноваження як власник майна згідно зареєстрованих в реєстрі відомостей, а відтак, такий договір не може бути визнаний недійсним.

Доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:

- суд першої інстанції в цій справі правильно встановив та зазначив, що після завершення будівництва саме у Університету виникло право власності на Гуртожитки з моменту введення будинку в експлуатацію - 15.03.2015;

- з моменту введення Гуртожитку в експлуатацію саме Університету належать право користування та розпорядження цим майном; право власності не виникає на підставі державної реєстрації прав на майно;

- Гуртожитки опинились у незаконному володінні ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» без волі їх власника - Університету. Жодних прав розпорядження або користування Гуртожитками Університет не надавав ні ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», ні його правонаступнику - ТОВ «Л.С.Ц.», ні ТОВ «Р.І.М.І.»;

- ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» (як і його правонаступник) ніколи не було законним володільцем Гуртожитку незважаючи на його незаконну реєстрацію за останнім. Лише Університет був з 15.03.2015 на весь час залишався єдиним законним власником Гуртожитку;

- внаслідок виділу нової юридичної особи та передачі їй Гуртожитків, які належать Університету, 11.11.2020 було незаконно зареєстровані права на Гуртожитки за ТОВ «Л.С.Ц.»;

- ТОВ «Л.С.Ц.» (як і ТОВ «Р.І.М.І.») через своїх засновників та/або посадових осіб було достеменно відомо про вимоги Університету на Гуртожитки та про судові спори, які розглядались станом на момент перереєстрації Гуртожитків за ТОВ «Л.С.Ц.» та передачі їх в оренду;

- ТОВ «Л.С.Ц.», ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», ТОВ «Р.І.М.І.» пов`язані між собою, зокрема, мають спільних засновників, бенефіціарів та/або посадових осіб, отже вони не можуть вважатись добросовісними набувачами та/або орендарями Гуртожитків;

- договір користування (оренди) суперечить приписам статей 316, 317, 319, 761 ЦК України, з огляду на те, що у ТОВ «Л.С.Ц.», були відсутні правові підстави для розпорядження та/або користування Гуртожитками та передачі їх в оренду;

- в силу положень ч. 4 статті 80 Закону України «Про освіту» Гуртожитки (як майно, яке належить державному Університету) не можуть передаватись в оренду для використання їх як готелю;

- стаття 770 ЦК України не застосовується до випадків витребування майна з чужого незаконного володіння та державної реєстрації вчиненої на підставі відповідних судових рішень.

Від позивача надійшли заперечення на додаткові письмові пояснення апелянта, в яких сторона зазначає наступне:

- Університет не займав непослідовної поведінки в питанні визначення моменту набуття права власності на Гуртожитки і систематично вказує, що право власності у нього на Гуртожитки виникло в момент введення відповідного будинку в експлуатацію;

- Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном;

- Той факт, що Гуртожитки були витребувані в судовому порядку з чужого незаконного володіння ТОВ «Л.С.Ц.» на користь Університету сам по собі свідчить про те, що саме Університет був власником Гуртожитків як на момент подання позовів про витребування Гуртожитків, так і на момент укладання оскаржуваного договору оренди;

- Право власності Університету на Гуртожитки існувало з моменту введення будинку в експлуатацію (12.03.2015), а не з моменту набрання законної сили судовими рішеннями або проведення реєстраційних дій на виконання таких судових рішень. В даному випадку судові рішення не створили нове право, а захистило існуюче (але порушене) право власності Університету;

- ТОВ «Л.С.Ц.» помилково вказує, що до винесення судового рішення воно було власником майна і, відповідно, лише після винесення судового рішення стало незаконним володільцем, а Університет став власником Гуртожитків;

- саме у зв`язку із тим, що Університет є власником Гуртожитків, якій не може користуватись ними за цільовим призначенням через протиправні дії Відповідачів, Університетом було подано саме негаторний позов, спрямований на усунення порушеного права користування.

Крім того, сторона позивача у названих запереченнях просила залишити без розгляду додаткові письмові пояснення апелянта як такі, що були подані поза межами строків для подання доповнень до апеляційної скарги. Крім того, у ТОВ «Л.С.Ц.» відсутнє право на подання письмових пояснень, оскільки у відповідності до статті 116 ГПК України суд апеляційної інстанції не визнавав необхідним та не надавав апелянту дозволу на подання письмових пояснень.

Інші учасники справи не скористались своїми правами згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у цій справі, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2281/24 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи № 910/2281/24. Копію ухвали надіслано до Господарського суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 258, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів надсилання копії апеляційної скарги з додатками до неї позивачу та третій особі з описом вкладення / через систему "Електронний суд", та у зв`язку із несплатою судового збору у розмірі 58 137,60 грн.

30.12.2024 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази надсилання копії апеляційної скарги з додатками до неї позивачу - Київському національному лінгвістичному університету та третій особі - Міністерству освіти та науки України листом з описом вкладення, а також додано платіжну інструкцію № 272 від 27.12.2024 на суму 58 137,60 грн.

Разом з тим, 31.12.2024 (через систему «Електронний суд») скаржник подав апеляційну скаргу у новій редакції (доповнення до апеляційної скарги) в порядку ст. 266 ГПК України, в яких він просить прийняти ці доповнення, задовольнити апеляційну скаргу та вимоги цих доповнень, а саме скасувати рішення суду першої інстанції у справі №910/2281/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/2281/24 (з урахуванням доповнень від 30.12.2024). Закінчити проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 03.02.2025. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 в письмовій формі до 03.02.2025 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 03.02.2025 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнана обов`язковою.

Розгляд справи відкладався, зокрема на 19.03.2025.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача-1,2 в судовому засіданні 19.03.2025 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 19.03.2025 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання 19.03.2025 представники відповідача-3 та третьої особи не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача-3 та третьої особи, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

Колегія суддів, розглянувши заявлені відповідачем у запереченнях на додаткові пояснення апелянта клопотання про залишення без розгляду відповідних пояснень, встановила наявність підстав для їх часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази про надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. В іншому разі суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Системний аналіз приписів частини 1 статті 266 та статті 118 Господарського процесуального кодексу України свідчить про запровадження законодавцем процесуального імперативу стосовно залишення без розгляду судом доповнення чи зміни апеляційної скарги, поданих поза межами строку на апеляційне оскарження. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.01.2022 у справі № 920/617/19, від 10.08.2023 у справі № 916/1507/21.

Оцінивши подані апелянтом додаткові письмові пояснення колегія встановила, що вони з деяких обставин фактично доповнюють новими підставами доводи апеляційної скарги. Оскільки такі доповнення надані суду поза межами строку на апеляційне оскарження, колегія суддів у відповідній частині залишає його без розгляду. Щодо інших аргументів письмових пояснень, то вони зводяться до деталізації аргументів скарги та на які позивач не був позбавлений можливості письмово надати свої заперечення, чим і скористався. Отже, порушень принципу рівності в даному випадку не вбачається. Отже на виконання вимог ст. 269 ГПК України, перегляд судового рішення в апеляційного провадження здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, яка була прийнята до провадження відповідно до ухвали суду від 20.01.2025.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції на підстав сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.

Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 380/1814 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" (далі - рішення Київради № 380/1814) Університету надано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.

Також, 30.08.2004 позивачу видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким позивач є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів.

Так, 20.02.2007 між Університетом, як забудовником та ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ", як інвестором, укладено договір (далі - Договір), предметом якого була реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн. грн.

ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" отримало повноваження замовника будівництва; здійснило будівництво на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні позивача; будинок, який розташований на земельній ділянці останнього і частиною якого є гуртожиток, введений в експлуатацію; сторони договору виконали три етапи реалізації інвестиційного проекту і перейшли до четвертого, у зв`язку з чим позивач забезпечив оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та направив його для підписання ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ", проте останнім такий акт не підписаний та не забезпечено його оформлення, що є порушенням підпункту 5.1.3 Договору.

Сертифікатом серії ІУ № 165150710091 від 12.03.2015 державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта "Будівництво житлових будинків з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Вільямса, 7 і вул. Ломоносова, 42-50 у Голосіївському районі м. Києва. Житловий будинок № 50/2 по вул. Ломоносова (секція № 4, № 5, № 6, № 7) (ІV черга будівництва, 2 пусковий комплекс)", місцезнаходження: вул. Ломоносова, 50/2 у Голосіївському районі м. Києва, площа житлового будинку - 36 409,79 кв. м., загальна площа квартир - 18 907,6 кв. м., житлова площа квартир - 9 374,3 кв. м., кількість квартир - 262, кількість поверхів - 16; 18, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 2 226,3 кв. м., у т. ч.: офіс № 1 - 86,6 кв. м., офіс № 2 - 186,6 кв. м., офіс № 3 - 173,0 кв. м., офіс № 4 - 143,4 кв. м., офіс № 5 - 83,2 кв. м., офіс № 6 - 214, 2 кв. м., офіс № 7 - 240,1 кв. м., офіс № 8 - 123,8 кв. м., промисловий магазин № 1 - 78,5 кв. м., промисловий магазин № 2 - 108,2 кв. м., продуктовий магазин - 198,4 кв. м., салон краси - 59,6 кв. м., кафетерій № 1 - 298,6 кв. м., кафетерій № 2 - 232,1 кв. м.; загальна площа гуртожитку - 2 651,4 кв. м., площа паркінгу - 3.145,0 кв. м., кількість машиномісць у паркінгу - 103 м/м., проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації. Замовник об`єкта - ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ".

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" було зареєстровано право власності на наступні об`єкти нерухомого майна:

- гуртожиток (секція 4, літ. "А") загальною площею 722,6 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4;

- гуртожиток (секція 5, літ. "А") загальною площею 1.212,8 кв. м., житловою площею 481,3 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 5;

- гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

Разом з тим, Університетом було подано позов до ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" оскільки останнім не було дотримано виконання умов Договору у вигляді відсутності оформлення за позивачем права власності на спірне майно, із вимогою про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності (вимоги первісного позову), а ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" подало зустрічний позов про розірвання Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі 910/2861/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019, у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено повністю.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/2861/18 в частині відмови у задоволенні первісного позову змінено в редакції такої постанови. Велика Палата дійшла висновку, що вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов. Разом з тим, щодо вимоги позивача зобов`язати виконати умови договору шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту, Велика Палата зазначила, що така позовна вимога не є належним способом захисту, оскільки її задоволення за обставин державної реєстрації за відповідачем права власності на споруджені об`єкти нерухомості не призведе до поновлення майнових прав позивача.

Поряд з цим, рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", оформленого протоколом № 20 від 06.11.2020, затверджено розподільчий баланс товариства з передачі частини грошових коштів, майна, прав та обов`язків до створеного шляхом виділу ТОВ "Л.С.Ц.", зокрема, передано ТОВ "Л.С.Ц." гуртожиток: (секція 4, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м., за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4; (секція 5, літ. "А"), загальною площею 1212.8 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 909520080361); (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11.11.2020 за ТОВ "Л.С.Ц." зареєстровано право власності на спірний гуртожиток (секції 4,5,6), підстава для державної реєстрації: розподільчий баланс, станом на 31.10.2020, серія та номер б/н, виданий 06.11.2020, видавник ТОВ "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг".

Приймаючи до уваги правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі 910/2861/18, Університет звернувся до Господарського суду міста Києва з позовами до ТОВ "Л.С.Ц." з вимогами про витребування об`єктів нерухомого майна:

- гуртожитку (секція 4, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 897320480000; загальною площею 722,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 4 (справа №910/19908/21);

- гуртожитку (секція 5, літ. "А"), загальною площею 1212.8 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 909520080361 (справа №910/19914/21);

- гуртожитку (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6 (справа № 910/19865/21).

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справах №910/19908/21, №910/19914/21, №910/19914/21 позовні вимоги Університету було задоволено повністю та встановлено факт того, що здійснення реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна (Гуртожитки) за ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" є неправомірним, враховуючи відсутність у останнього речового права на земельну ділянку, на якій побудований спірний об`єкт нерухомого майна, а також ця особа не мала права відчужувати таке майно. Відповідно, було відновлено порушене право власності Університету на гуртожитки, а також встановлено, що право власності Університету на гуртожитки існувало з моменту введення будинку в експлуатацію.

На підставі судових рішень у справах №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21 було проведено реєстраційні дії, якими були зареєстровані права на Гуртожитки за Університетом.

Водночас, як зазначає Університет, він не може вселитися у власні приміщення та не може користуватись Гуртожитками, якими до цього часу користуються ТОВ «Л.С.Ц.» та ТОВ «Р.І.М.Г» де знаходиться їх майно, а також майно (обладнання) TOB «ТМО «Ліко-Холдінг».

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що представники Університету прибули до Гуртожитків (які використовуються відповідачем-3 як готель) для огляду комунікаційних споруд та їх технічного стану, однак далі холу першого поверху Гуртожитку, представники Університету не були допущені співробітниками відповідачів, про що було складено Акт про фіксацію факту перешкоджання користування власністю Київського національного лінгвістичного університету від 04.09.2023.

У Акті працівники Університету також зазначили, що адміністратор та охоронець готелю повідомили, що за цією адресою функціонує готель, жодного Гуртожитку немає, а всі комунікаційні споруди та пристрої - власність ТОВ «Л.С.Ц», опісля цього особа, яка представилася юристом ТОВ «Л.С.Ц.» зазначила, що в Університету немає права власності на Гуртожитки, оскільки судові спори щодо них досі тривають, відтак ТОВ «Л.С.Ц.» не має підстав для звільнення Гуртожитків.

Відтак, представники Університету не змогли здійснити огляд Гуртожитку.

Представники Університету повторно прибули до Гуртожитку, для візуального огляду систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та зливної каналізації, електрощитових та внутрішніх електричних систем, системи вентиляції та пожежогасіння приміщень Гуртожитків, з`ясування планування приміщень Гуртожитків. Внаслідок проведення обстеження був складений Акт обстеження від 20.11.2023, у якому зафіксовано, що в Гуртожитках здійснює господарську діяльність з надання послуг тимчасового розміщення ТОВ «Р.І.М.І». Також у Акті зафіксовано, що у приміщенні Гуртожитку знаходиться рецепція готелю, на другому та третьому поверхах знаходяться номери. Представниками Університету були сфотографовані плани евакуації, про які зазначалось вище.

Університет неодноразово вживав заходи досудового врегулювання спору, зокрема направляв відповідачам вимоги щодо звільнення Гуртожитків та передачу їх Університету.

У відповідь на останню вимогу ТОВ «Л.С.Ц.» направило лист від 05.12.2023, в якому зазначило про те, що Гуртожитки продовжує використовувати ТОВ «Р.І.М.І», а частина площ використовується для проживання спортсменів із водних видів спору (але не зазначило яких саме). ТОВ «Л.С.Ц.» повідомило що відповідний договір щодо користування гуртожитків чинний до 2025 року, а також вказало, що в Гуртожитку знаходиться майно ТОВ «Р.І.М.І.» та ТОВ «Л.С.Ц.» та інших осіб.

Позивач зауважує, що наразі відповідачі не звільнили Гуртожитки добровільно, не уклали угоду щодо передачі Університету Гуртожитків, та відповідно не передали Університету Гуртожитки. Таким чином, права Університету розпоряджатися та користуватися Гуртожитком наразі порушується відповідачами, які добровільно не звільняють Гуртожитки, а Університет не може вселитись в приміщення.

Вимоги були також надіслані ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» 17.11.2023 та до ТОВ «Р.І.М.І.» у зв`язку із наявністю у позивача інформації щодо зберігання майна ТОВ «ТМО «Ліко- Холдінг» та ТОВ «Р.І.М.І.» у приміщеннях Гуртожитків, однак така вимога була проігнорована вищевказаними суб`єктами, а майно не було вивезене з приміщень Гуртожитків, Гуртожитки не були звільнені та не були передані Університету.

Листом від 24.01.2024 №5 ТОВ «Р.І.М.І.» повідомило позивача, що користується приміщеннями на підставі договору оренди, копію якого відмовилось надавати.

Заявляючи цей позов Університет зазначає, що ні TOB «ТМО «Ліко- Холдінг», ні ТОВ «Л.С.Ц.» спірні Гуртожитки на праві власності не належали, відповідно ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», ТОВ «Л.С.Ц.» та TOB «Р.І.М.І.» не мали права користуватись Гуртожитками та/або передавати їх у користування (оренду).

Крім того, перебування у Гуртожитках майна ТОВ «ТМО «Ліко- Холдінг» та ТОВ «Л.С.Ц.» та безпосереднє використання ТОВ «Р.І.М.І.» Гуртожитків як готелю перешкоджає користуванню ними Університету як єдиному законному власнику.

Позивач звернувся до суду з позовом про вселення Університет до спірних Гуртожитків, визнання відсутніми у відповідачів права користуванням спірними Гуртожитками та зобов`язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні позивачем Гуртожитками шляхом виселення з нерухомого майна, а також визнання недійсним договору оренди на підставі якого ТОВ "Л.С.Ц." передало у користування ТОВ "Р.І.М.І." спірне нерухоме майно.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

З матеріалів справи слідує, що позивач на обґрунтування підстав звернення з даним позовом зазначає, що ТОВ "Л.С.Ц.", як незаконний власник, передав в оренду нерухомого майна позивача (Гуртожитків). Тоді як, в силу положень статей 316, 319, 321 ЦК України, виключно Університет як єдиний законний власник Гуртожитків має право володіти, користуватись та розпоряджатись ними з моменту введення будинку в експлуатацію. Жодна інша особа не набувала законного права власності на Гуртожитки, жодна особа не мала права передавати Гуртожитки в оренду, користування чи іншим чином перешкоджати користуватись Університету Гуртожитками. Університет не надавав жодних прав на передачу Гуртожитків від ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» до ТОВ «Л.С.Ц.», а ТОВ «Л.С.Ц.» не отримав законного права власності на Гуртожитки та права розпорядження ними.

Оскільки в результаті укладення договору оренди та перебування в користуванні відповідачів нерухомого майна позивач позбавлений можливості здійснювати користування Гуртожитками, Університет звернувся до суду з негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні цим майном шляхом визнання недійсним договору оренди, виселення та вселення позивача.

В змісті наведених предмета і підстави позову, апеляційна інстанція зазначає таке.

За приписами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною першою статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Схожі висновки викладені у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, де зокрема зазначається, що негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.

За змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Отже, визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Щодо належності позивачу права власності на об`єкти нерухомого майна

Судом першої інстанції вірно встановлено, що предметом даного спору є неправомірне користування відповідачами спірним майном:

- гуртожитком (секція 4, літ. "А") загальною площею 722,6 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4;

- гуртожитком (секція 5, літ. "А") загальною площею 1.212,8 кв. м., житловою площею 481,3 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 5;

- гуртожитком (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

Позивач з метою захисту порушеного права звертався до господарського суду з віндикаційними позовами (про витребування майна).

Так, судовими рішеннями у справах №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21 встановлено, що рішенням Київради № 380/1814 Університету надано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови, і 30.08.2002 Позивачем оформлено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким Університет є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів.

20.02.2007 між Університетом (як забудовником) та ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" (як інвестором) укладено договір, предметом якого є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн грн. Згідно з пунктом 2.1 цього договору забудовник доручає інвестору функції замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію.

Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі суди виснували, що майно, яке є предметом даного спору, було побудовано відповідно до умов інвестиційного договору № 18 від 20.02.2007 на земельній ділянці, що належить Університету на праві постійного користування і саме Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти - Гуртожитки.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, де досліджувалось питання обрання Університетом неефективного способу захисту, що надалі стало підставою для пред`явлення позовів про витребування майна за названими справами. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначала:

« 94. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю. Оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є Університет, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то лише Університет і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти.

95. Відповідно до зазначених норм права сторони у пунктах 2.1, 5.1.4 та статті 4 договору передбачили, що забудовником та замовником будівництва спірного нерухомого майна є саме позивач, а відповідач виконує функції замовника будівництва за дорученням позивача.

96. Відповідно до статті 876 ЦК України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором. При цьому в договорі сторони передбачили, що відповідач є власником результатів будівництва лише до прийняття об`єкта в експлуатацію (пункт 5.2.2 договору). Спірні об`єкти нерухомості були прийняті в експлуатацію, що встановлено судами попередніх інстанцій.».

« 101. Отже, вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов. З огляду на це зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає. Суди попередніх інстанцій хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте з інших мотивів.».

З урахуванням наведених висновків судів Господарський суд міста Києва вірно виснував, що в межах справ №910/2861/18, №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21 було встановлено факт, що право власності на гуртожиток (секція 4, літ. "А") загальною площею 722,6 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4; гуртожиток (секція 5, літ. "А") загальною площею 1.212,8 кв. м., житловою площею 481,3 кв. м. за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 5; гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6 належить позивачу з моменту введення будинку в експлуатацію - 12.03.2015.

Наведений висновок також узгоджується з положеннями статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

У відповідності до статті 415 ЦК України, землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).

Таким чином, Університет як землекористувач з моменту введення будинку в експлуатацію (12.03.2015) став єдиним власником результату інвестиційної діяльності (Гуртожитку) в силу закону. Частина 2 статті 415 ЦК України, як слушно зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, не пов`язує виникнення права власності на нерухомість із виконанням будь-яких договорів або проведенням реєстраційних дій. Право власності в такому випадку виникає автоматично з моменту введення об`єкту в експлуатацію та не пов`язане із державною реєстрацією власності та виконанням будь-яких договорів.

У цьому зв`язку колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апелянта про те, що судом першої інстанції помилково було визначено дату виникнення у позивача права власності на спірне нерухоме майно (з дати введення об`єкта в експлуатацію).

Одночасно колегія звертає увагу на те, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).

В свою чергу, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Отже, судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

З урахуванням наведеного доводи апелянта про виникнення у позивача права власності на спірне нерухоме майно з моменту державних реєстрацій, проведених на підставі судових рішень, або з дати прийняття таких рішень судами визнаються колегією суддів неспроможними.

Судами в межах розгляду справ №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21 встановлено, що рішенням Загальних зборів учасників ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", оформленого протоколом №20 від 06.11.2020, затверджено розподільчий баланс ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" з передачі частини грошових коштів, майна, прав та обов`язків до створеного шляхом виділу ТОВ "Л.С.Ц.". Серед майна (основних засобів), що були передано ТОВ "Л.С.Ц." зазначено, зокрема, і Гуртожитки.

Зважаючи на встановлення обставини набуття ТОВ "Л.С.Ц." (юридичною особою, що створена шляхом виділу з ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг") спірного нерухомого майна за розподільчим балансом від ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", як особи, яка не мала права відчужувати таке майно, суди дійшли висновку про наявність у позивача права витребувати у ТОВ "Л.С.Ц." спірні Гуртожитки на підставі частини 3 статті 388 ЦК України. Наведені висновки стали підставою для задоволення віндикаційних позовів.

Рішення судів про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння стали підставою для внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (як зазначає сам апелянт запис щодо секції 4 - 05.09.2023; секції 5 - 17.08.2023; секції 6 - 07.11.2023).

Оскільки позивач є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії осіб, з якими він не перебував у зобов`язальних відносинах, то позов у цій справі в частині вимог, спрямованих на усунення цих перешкод, є негаторним. Доводи апелянта про те, що Університет мав захищати свої права шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом колегією суддів відхиляються за їх неспроможності.

Щодо недійсності договору

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з частиною 1 та 3 статті 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

На підставі аналізу вищенаведених норм слід констатувати, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право визначати юридичну долю свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Як вже зазначалось у позивача виникло право власності на спірне нерухоме майно з моменту введення його в експлуатації (12.03.2015). Однак, у зв`язку із неправомірними діями відповідача-1 з передання відповідачу-2 Гуртожитків в межах розподільчого балансу в процесі виділу нового товариства з ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", апелянт зареєстрував за собою право власності.

У березні 2018 року позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" про визнання за Університетом право власності на спірне майно (справа № 910/2861/18).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 910/2861/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року, у задоволенні первісного позову відмовлено (про визнання права власності).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 зазначила, що Позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки, у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов.

При цьому, в процесі розгляду справи № 910/2861/18, право власності на спірний гуртожиток було зареєстровано за новим власником - ТОВ "Л.С.Ц.".

У грудні 2021 році Київський національний лінгвістичний університет звернувся до Господарського суду міста Києва з позовами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." про витребування майна з чужого незаконного володіння (справи №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21).

Отже, незважаючи на те, що ТОВ "Л.С.Ц." не було учасником у справі № 910/2861/18, однак з грудня 2021 року як сторона судових проваджень у справах №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21 був обізнаний з наявністю спору відносно майна, на яке ним було зареєстровано право власності шляхом внесення відповідного запису в державний реєстр.

Після ухвалення судами першої інстанції рішень про задоволення позовів про витребування майна у справах №910/19865/21, №910/19908/21, та №910/19914/21, між ТОВ "Л.С.Ц." як орендодавцем та ТОВ "Р.І.М.І." як орендарем укладено оспорюваний договір оренди від 14.12.2022.

Тобто, станом на дату укладення оспорюваного договору оренди відповідачу-2 достеменно було відомо про наявність претензій позивача на нерухоме майно, яке передано в строкове платне користування відповідачу-3. Розпорядження Гуртожитками (визначення юридичної долі майна) під час триваючого судового провадження щодо вирішення правових претензій на них та до моменту виконання постановленого у таких судових справах рішень суду, на переконання колегії вочевидь свідчить, що поведінка сторони є недобросовісною, адже зумовлює настання обставин повторного порушення прав позивача та необхідності звернення до суду вже з іншим, негаторним, позовом.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021 зауважив, що словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», передбачене у частині 3 статті 13 ЦК України, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з приписами цього кодексу, насамперед із тими, які є у його статтях 3, 12 і 13. Тому, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії надалі можна буде кваліфікувати як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій (абзац другий пункту 3.6 мотивувальної частини рішення). Приписи частини 3 статті 13 і частини 3 статті 16 ЦК України встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити у захисті цивільного права в разі порушення особою вимог частин 2 - 5 статті 13 ЦК України. Тобто у цих приписах є вказівка на юридичні наслідки дій особи, які не можна кваліфікувати як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності (абзац перший пункту 8.2 мотивувальної частини рішення).

Отже, оцінюючи дії учасника на предмет добросовісності, колегія судді погоджується з виснуванням суду попередньої інстанції про непідтвердженість доводів відповідача-2 щодо відсутності у сторін оспорюваного правочину на дату його укладення інформації про наявність спору про нерухоме майно - Гуртожитки.

Апеляційна інстанція також не може прийняти до уваги і посилання апелянта на те, що станом на час укладення оспрюваного договору право власності на майно було зареєстровано в державному реєстрі за ТОВ "Л.С.Ц." та, відповідно, наявності у останнього права на здійснення передачі об`єктів нерухомості в оренду. Як слушно зауважено судом, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При цьому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64)).

Власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

В контексті встановлених у даній справі обставин та викладених правових позицій щодо принципу реєстраційного підтвердження володіння колегія суддів погоджується з висновоком суду першої інстанції про те, що ТОВ "Л.С.Ц." передавало в оренду Гуртожитки без наявності у нього майнових прав на це майно, при цьому, знаючи про три судові рішення про витребування із незаконного володіння відповідача-2 спірного майна, а також встановлення факту належності права власності на спірне нерухоме майно Університету, продовжило вчиняти дії спрямовані на протиправне використання цього майна шляхом передачі його в оренду.

Беручи до уваги те, що передання в оренду нерухомого майна є прерогативою його власника або особи, якій належать майнові права, до яких відповідач-2 не належить, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про невідповідність оспорюваного правочину приписам статей 316, 317, 319, 761 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Задоволення вказаної вимоги, на переконання колегії суддів, забезпечить ефективний захист порушеного права позивача як володіючого власника на усунення перешкод у користуванні майном, адже підстава, на якій відповідач-3 займає площі нерухомості не створюватиме юридичних наслідків.

Аргументація апеляційної скарги про неврахування судом положень статті 770 ЦК України не заслуговує на увагу, оскільки у даній справі власник нерухомого майна є незмінним з березня 2015, а договір оренди укладено за відсутності у відповідача-2 належного обсягу повноважень, за відсутності згоди власника майна. Тож вказана норма не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Щодо позовних вимог про вселення позивача, визнання відсутнім права користування нерухомим майном у відповідачів та зобов`язання їх усунути перешкоди у користуванні майном позивачу

Відповідно до положень ст.ст. 316-320 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як вже було наведено вище, право власності позивача на спірні Гуртожитки виникло у останнього з моменту введення будинку в експлуатацію, що встановлено судами у рішеннях в межах справ №910/2861/18, №910/19865/21, №910/19908/21, №910/19914/21.

У зв`язку із перебуванням у спірних приміщеннях Гуртожитку відповідача-3 на правах оренди та майна відповідача-2, що ними не заперечується та слідує зі змісту листа ТОВ «Л.С.Ц.» від 05.12.2023, позивач як єдиний законний власник позбавлений можливості здійснювати користування цим майном.

При цьому до матеріалів не представлено доказів знаходження відповідача-1 та його майна в спірному нерухомому майні, а тому суд першої інстанції в цій частині цілком правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог до ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг".

Отже, беручи до уваги те, що перебування у Гуртожитках майна ТОВ «Л.С.Ц.» та безпосереднє використання ТОВ «Р.І.М.І.» Гуртожитків як готелю, які не є власниками чи особами яким було надано відповідне право на користування, що створює для позивача перешкоди у його користуванні, колегія суддів погоджується з виснуванням суду попередньої інстанції про задоволення цих позовних. Доводи апелянта не спростовують правильності прийняття судового рішення в цій частині.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/2281/24 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний тест постанови складено та підписано, - 18.04.2025.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова