Ухвала від 21.04.2025 по справі 914/1882/24

УХВАЛА

21 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/1882/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. - головуючого, Булгакової І.В., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Дочірнього підприємства ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» (далі - ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія», скаржник )

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2024 ,

додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.12.2024

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025

у справі №914/1882/24

за позовом Дочірнього підприємства ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія»

до відповідача фізичної особи підприємця Подвірного Олега Михайловича

за участі у справі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західний офіс Держаудитслужби

про стягнення 535 948,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» звернулося 14.04.2025 через підсистему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2024, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі №914/1882/24; прийняти нове рішення, яким позов ДП ПрАТ "«НАК «Надра України «Західукргеологія» задовольнити у повному обсязі.

З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що до Господарського суду Львівської області надійшов позов ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» до фізичної особи підприємця Подвірного Олега Михайловича про стягнення 535 948,00 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.12.2024 у справі №914/1882/24 у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 30.12.2024 заяву ФОП Подвірного О.М. задоволено частково; стягнуто з ДП ПрАТ "«НАК «Надра України «Західукргеологія» на користь ФОП Подвірного О.М. 20 000,00 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу; у задоволенні решти заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить задоволити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2024 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.12.2024, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, стягнути з ФОП Подвірного О.М. на користь ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» 535 948,00 грн завищеної вартості ремонтно-будівельних робіт за договором №01432606/2 від 22.02.2021 та стягнути з ФОП Подвірного О.М. на користь ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» суму понесених судових витрат в судах першої інстанції та апеляційної інстанції.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі №914/1882/24 рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2024 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.12.2024 залишено без змін.

Дослідивши матеріали касаційної скарги ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія», Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

З огляду на те, що додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта є його невід`ємною складовою, і інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20.

Таким чином, положення пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України поширюються на випадки оскарження додаткового судового рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України унормовано, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову є вимога про стягнення 535 948,00 грн збитків, а отже ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 500 = 1 514 000,00 грн).

Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.

До того ж колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.

ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» у поданій касаційній скарзі вважає, що оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій у цій справі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України). Проте, Суд зазначає, що ці підстава є саме підставою касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, натомість, не є доводами, які у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадків, які дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Передбачені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки не є тотожними з поняттям підстав касаційного оскарження, які передбачені пунктами 1- 4 частини першої статті 287 ГПК України.

Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які передбачають випадки як виключення із загального правила, з огляду на те, що ціна позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених згаданими підпунктами пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Натомість касаційна скарга не містить жодних належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. При цьому, фактично скаржник веде до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

Між тим у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

При цьому в аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов`язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2024, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 914/1882/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дочірнього підприємства ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2024, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 914/1882/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос