Рішення

від 11.04.2025 по справі 446/1457/21

КАМ'ЯНКА-БУЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 446/1457/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2025 м. Кам`янка-Бузька

Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області у складі

головуючого-судді Котормус Т.І.;

за участі секретаря судового засідання Карпа Г.М.;

Справа № 446/1457/21

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

представник позивача ОСОБА_2 ;

відповідач ОСОБА_3 ;

представник відповідача Микита Тарас Володимирович;

третя особа Кам`янка-Бузька міська рада;

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Кам`янка-Бузька міська рада Львівської області про усунення перешкод в користуванні нежитловими будівлями,

ВСТАНОВИВ:

16.07.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , за участі третьої особи Кам`янка-Бузька міська рада у якій просила суд зобов`язати відповідачку усунути перешкоди в користуванні нежитловими будівлями, шляхом перебудови паркану, влаштувавши таку огорожу не менше ніж за 1 метр від задньої стіни нежитлових будівель сараю, льоху, дровітні, які належать їй на праві власності.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вона є власницею будинковолодіння у АДРЕСА_1 і її сусідкою та суміжним землекористувачем є відповідачка ОСОБА_3 , яка здійснила самовільну побудову сараю і гаража, які згодом узаконила рішенням сільської ради, а також зруйнувала стару огорожу та збудувала нову, чим порушила межі між їхніми земельними ділянками. Позивачка вказує, що між сторонами вже існували судові спори, які встановлювали певні обставини, однак спір між ними не вирішили. Натомість на даний час має місце порушення землекористування, оскільки відповідачка влаштувала огорожу впритул до належної їй будівлі сараю, що створює їй перешкоди у користуванні та обслуговуванні такого майна. Порушень при самовільній забудові з її боку відповідними органами встановлено не було, а тому сама відповідачка допустила порушення і її необхідно зобов`язати усунути такі порушення.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 дана справа передана у провадження судді Котормус Т.І.

Ухвалою суду від 10.02.2025 відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 24.03.2025 у задоволенні клопотання представника позивача про призначення у справі експертизи відмовлено, а справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивачки адвокат Прохоров О.А. позовні вимоги підтримав та пояснив, що відповідачка шляхом встановлення огорожі фактично змінила конфігурацію земельної ділянки, якою користується без погодження з позивачкою, як суміжним землекористувачем. Така ситуація призвела до того, що позивачка не може обслуговувати належні їй на праві власності будівлі, оскільки відстань між ними і огорожею відповідачки не відповідає чинним вимогам будівельних норм і правил. Також представник позивачки зазначив, що зібраним у справі доказами доводиться факт порушень допущених відповідачкою, а існуючі судові рішення, якими вирішувались спірні питання між сторонами не можуть надто широко тлумачитися при застосування їх до даного спору.

Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги заперечила повністю та суду пояснила, що між нею та позивачкою, як сусідніми землекористувачами, ще з 1991 року існувала дерев`яна загорожа, яку вона дійсно замінила на металеву. Однак, така загорожа залишилася на тому самому місці де і була раніше. Натомість позивачка згодом збудувала сарай надто близько до цієї загорожі, що і перешкоджає їй належно обслуговувати його. Вказала, що вимоги є абсолютно безпідставні та фактично є тими самими, що були пред`явлені у межах раніше вирішеного судом спору.

Представник відповідачки адвокат Микита Т.В. у судовому засіданні також заперечив проти задоволення позовних вимог повністю, оскільки наявними у справі доказами доводиться, що загорожа, яка існує між сусідніми землекористувачами не змінювалася на місцевості відносно будівель і споруд. Водночас проведеним позивачкою будівництвом сараю порушено вимоги щодо відстані між будівлею та загорожею. Вважав, що існуючими судовими рішеннями, які ухвалені у спорі між сторонами щодо вирішення земельного спору такі обставини вже встановлені та не підлягають окремому доведенню.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув та не повідомив про причини своєї неявки, а тому суд, з урахуванням думки учасників процесу, які не заперечували проти розгляду справи без участі представника третьої особи, дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представника третьої особи.

Заслухавши думки учасників процесу, дослідивши зібрані у справі докази з точки зору їх належності та допустимості, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є сусідніми землекористувачами. ОСОБА_1 користується земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,26 га. для обслуговування житлового будинку та 0,12 га. присадибна ділянка. ОСОБА_3 користується земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,25 га. для обслуговування житлового будинку та 0,10 га. для ведення особистого селянського господарства (том 1, а.с. 12).

Такі земельні ділянки не приватизовані та перебувають у користуванні сторін.

Як видно з плану розміщення земельних ділянок та розташованих на них споруд, сусідні земельні ділянки по АДРЕСА_1 розмежовуються існуючою загорожею поряд з якою розташовані будівлі, зокрема і будівля з позначенням «кн» на земельній ділянці, якою користується ОСОБА_1 (том 1, а.с. 21-25).

Актом комісії представників сільської ради від 09.07.2010 встановлено, що комісія 31.06.2010 побувала на межах сусідів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і самостійно не мала змоги вирішити спірне питання, а тому 08.07.2010 на місце виїхала районний архітектор ОСОБА_4 , яка підтвердила, що будівля ОСОБА_1 не відповідає будівельному паспорту (том 1, а.с. 11).

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 20.03.2018 у справі №2-1970/11, яка стосувалася спору між тими самими сторонами щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою встановлено таке:

«З оглянутої судом апеляційної інстанції інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_3 , яке належало ОСОБА_5 , а в подальшому як зазначає позивачка вказана земельна ділянка перейшла в її користування, вбачається, що станом на 15.01.1991 року існувала огорожа зі сторони домоволодіння АДРЕСА_2 , на лінії якої знаходиться колодязь. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, на даний час колодязь також знаходиться на лінії огорожі, яку збудувала відповідачка. Таким чином, позивачкою не доведено зміни меж землекористування внаслідок покращення огорожі відповідачкою у 2010 р.».

Переглядаючи таке рішення у касаційному порядку Верховний Суд у постанові від 28.05.2020 вказав:

«Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою у зв`язку з тим, що позивач не довела належними, допустимими та достатніми доказами порушення її прав, оскільки право власності та право користування на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право - державного акту. Ураховуючи те, що межі спірних сусідніх земельних ділянок не були визначені, позивач не реалізувала надане їй рішенням сільської ради право на виготовлення технічної документації на земельну ділянку та оформлення правовстановлюючих документів на землю, встановити наявність порушеного права позивача виявилось неможливим, оскільки нею не надано доказів на підтвердження наявності перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, а саме встановлення відповідачем огорожі на її земельній ділянці з порушенням правил Державних будівельних норм. Позивач під час розгляду справи не скористалась своїм правом та не заявляла клопотання про проведення судової земельно-технічної експертизи.».

За правилом, яке міститься у ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дана норма процесуального права закріплює поняття преюдиції, за яким обставини приймаються судом без доказування та перевірки фактів, якщо вони вже були встановлені судом у іншій справі. Однак, на переконання суду, кваліфікація обставин як преюдиційних не може відбуватися формально та на шкоду об`єктивній істині у справі, а самі преюдиційні факти необхідно чітко відмежовувати від оцінки судом обставин справи.

Саме на цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у п. 32 постанови від 03.07.2018 № 917/1345/17, де вказала, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При розгляді даної справи суд дійшов висновку, що має місце преюдиційний факт, який встановлений у справі, де брали участь ті самі сторони, а саме факт незмінності існуючої на межі суміжних земельних ділянок сторін огорожі, починаючи з 1991 року до часу розгляду справи у суді, тобто до 2018 року. І така обставина не потребує окремому доказуванню в силу вимог ст. 82 ЦПК України, так як вона вже встановлена судом.

Саме з цих міркувань постановою апеляційного суду від 13.10.2022 було скасовано ухвалу суду першої інстанції, якою призначено у справі будівельно-технічну експертизу і як наслідок було відмовлено у її призначенні під час розгляду цієї справи новим складом суду 24.03.2025.

Також, суду не надано жодних належних та допустимих доказів того, що з часу закінчення розгляду справи №2-1970/11 і до моменту винесення рішення у даній справі відбулися будь-які зміни розташування огорожі, яка існує між сторонами. Більше того, учасники процесу погоджуються та визнають у судовому засіданні, що таких змін не відбулося. Сторона позивача у позовній заяві вказує, що орієнтовно у 2010 році відповідачка здійснила реконструкцію існуючої огорожі, чим знищила межові знаки.

Тобто, сторона позивача вдається до переоцінки тих обставин, які вже були розглянуті судом, для чого пред`являє нові формально інші позовні вимоги. Так, первинно було заявлено вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а на даний час заявлена вимога про усунення перешкод у користуванні нежитловою будівлею. Однак, обставини справи є ідентичними та з часу їх встановлення не відбулося будь-яких юридично значимих змін у спірних правовідносинах.

За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні даних позовних вимог необхідно відмовити як таких, які є безпідставні та необґрунтовані.

У відповідності до правил визначених статтею 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову суд відмовляє, то судові витрати у виді сплачено судового збору за подання даного позову необхідно покласти на позивача.

Водночас, відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

А згідно пункту п`ятого частини сьомої статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

Оскільки представник відповідача до закінчення судових дебатів зробив відповідну заяву про понесені стороною відповідача витрати, то для вирішення даного питання необхідно призначити судове засідання.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Кам`янка-Бузька міська рада Львівської області про усунення перешкод в користуванні нежитловими будівлями відмовити повністю.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.

Повний текст рішення складено 22 квітня 2025 року.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати заявлені стороною відповідача на 28 квітня 2025 року о 09:25 год. в приміщенні Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області.

Встановити стороні відповідача строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду та роз`яснити, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду, який обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Т.І. Котормус