Рішення

від 14.04.2025 по справі 161/20592/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/20592/24

Провадження № 2/161/1171/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2025 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді ГриняО.М.,

за участю секретаря судового засідання Жежерун Д.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Чуприни І.П.,

представника відповідача ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

представника відповідача ПП «Тур-Груп» Чугуєнка Д.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Тур-Груп» про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина.

1.1. Позиція позивача.

05 листопада 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі відповідач-1, ФОП ОСОБА_2 ), Приватного підприємства «Тур-Груп» (далі відповідач-2, ПП «Тур-Груп») про захист прав споживачів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 червня 2024 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , як туристичним агентом, був укладений договір на туристичне обслуговування №33141, за яким ПП «Тур-Груп», як туристичний оператор, зобов`язувався забронювати, організувати та забезпечити надання туристичного продукту (комплексу туристичних послуг), а саме організувати відпочинок та оздоровлення в дитячому таборі Sunrise Camp (Mandarin), АДРЕСА_1 , у період з 17 липня 2024 року по 29 липня 2024 року, для малолітньої дитини позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі уповноважених осіб (педагогів).

Позивач вказує, що наданий відповідачами комплект туристичних послуг не відповідав за своїм умовам та характером інформації, наданій відповідачем-1 до укладення договору, а туристичні послуги були надані неякісно та не в повному обсязі, що призвело до порушення прав позивача та законних інтересів, як замовника туристичних послуг за договором, а також спричинило перебування моєї дитини у вразливому становищі, де позивач, як законний представник, не могла її захистити, що завдало їй моральних страждань.

Позивач вказує, що всі умови надання туристичної послуги обговорювалися нею з ФОП ОСОБА_2 шляхом листування в додатку Viber.

Вказує, що вже при заїзді в місто відпочинку туристичним оператором вже було порушені умови надання туристичних послуг, бо замість дитячого табору Sunrise Camp (Mandarin) дитину поселили в готелі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де вона, разом з групою інших дітей, проживали протягом 3 днів у період з 18 липня 2024 року по 21 липня 2024 року. Позивач вказує, що цей готель не був призначений для проживання та відпочинку саме дітей, а призначений для відвідувачів всіх вікових груп.

Поселення у дитячий табір Sunrise Camp (Mandarin) відбулося лише 22 липня 2024 року та тривало цілий день, в результаті чого, за твердженням позивача, дитина також не відпочивала.

Вказує, що номери, які були передбачені для поселення дітей виявилися не підготовленими, брудними, з комахами та незміненою постільною білизною. При цьому керівник групи та інші супроводжуючі групи працівники туроператора не вживали своєчасних заходів для усунення порушень закладом розміщення, не забезпечили складання актів про неналежну якість послуг закладу розміщення в інтересах малолітніх дітей, яких вони супроводжували.

Також зазначає, що турагент ФОП ОСОБА_2 в ході листування у месенджері надав їй недостовірну інформацію про туристичний продукт, зокрема про туроператора, характер та обсяг надання туристичних послуг.

Крім того позивач посилається на неналежну поведінку однієї з осіб, яка супроводжувала групу дітей, а саме, що вона чинила тиск на дитину, допускала нецензурні вислови у листуванні в батьківській групі месенджеру Viber.

Позивач вважає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» має право на повернення їй грошової суми у десятикратному розмірі вартості послуги за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених ч.1 ст.8, ч.1 ст.9, ч.3 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки за користування туристичним продуктом вона сплатила 22500,00 грн., то десятикратний розмір цієї суми становить 225000,00 грн.

Звернувшись до відповідача-1 із претензією, вона отримала відповідь про часткову компенсацію їй 6027,01 грн., як знижку, за 3 дні проживання у готелі «Медуза».

Крім того, позивач вважає, що у зв`язку з неправомірними діями позивачів вона понесла моральну шкоду, яку оцінює у 100000,00 грн.

Посилаючись на вищевикладене позивач просить суд:

1) стягнути з ФОП ОСОБА_2 та ПП «Тур-Груп» солідарно 225000,00 грн. у якості повернення сплаченої за послуги грошової суми у десятикратному розмірі вартості продукції за відмову позивачу в реалізації її прав;

2) стягнути з ФОП ОСОБА_2 та ПП «Тур-Груп» солідарно 100000,00 грн. моральної шкоди (а.с.1-12).

Відповідь на відзив позивача, яка надійшла на адресу суду 26 лютого 2025 року, ухвалою суду від 26 лютого 2025 року, що занесена в протокол судового засідання, залишено без розгляду у зв`язку з пропуском процесуального строку на його подання (а.с.198-202, 206-207).

1.2. Позиція відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .

Відповідач ФОП ОСОБА_2 у письмовому відзиві, який надійшов на адресу суду 10 грудня 2024 року, позовні вимоги заперечила повністю.

Узагальнені доводи цього відповідача зводяться до того, що позивач була ознайомлена з умовами туристичного обслуговування та погодилася з ними шляхом отримання ваучеру та оплати послуг. За час туру, з будь-якими письмовими претензіями до туроператора чи до неї, як турагента, позивач не заявляла, від туристичної послуги не відмовлялася.

Також відповідач вказує, що з власної ініціативи компенсувала позивачу 4851,74 грн. за 3 дні проживання дитини в іншому готелі.

Крім того, звертає увагу, що саме туроператор, а не турагент, несе відповідальність за неналежне надання туристичних послуг (а.с.98-103).

1.3. Позиція відповідача Приватного підприємства «Тур-Груп».

Відповідач ПП «Тур-Груп» у письмовому відзиві, який надійшов на адресу суду 24 січня 2025 року, позовні вимоги заперечив повністю.

Узагальнені доводи цього відповідача зводяться до того, що він, як туроператор, не вводив споживача в оману щодо складу туристичного продукту.

Також звертає увагу на помилковість заявлення позивачем вимог про солідарне стягнення коштів, передбачених п.1 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки солідарне стягнення такої суми не передбачено законодавством. Аналогічно вважає безпідставним солідарне відшкодування моральної шкоди.

Щодо моральної шкоди звертає увагу суду, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази нанесення такої шкоди позивачу (а.с.165-174).

1.4. Рух справи.

Ухвалою суду від 14 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та визначено, що вона буде розглядатися в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року, яка занесена у протокол судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

1.5. Позиція учасників справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні, в якому суд перейшов до стадії ухвалення рішення, позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

У цьому ж судовому засіданні представник відповідача ФОП ОСОБА_2 позов заперечила та просила суд відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача ПП «Тур-Груп» просив суд відмовити у задоволенні позову.

2. Мотивувальна частина.

Заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, з таких підстав.

2.1. Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18).

13 червня 2024 року, через ФОП ОСОБА_2 , як турагента, туристичним оператором ПП «Тур-Груп» був виданий позивачу ваучер №33141, за умовами якого передбачався відпочинок у період з 18 по 28 липня 2024 року (10 ночей), в номері типу стандарт, розміщення 2CHD(9-17,99) (двоє дітей), тип харчування AL (все включено), у готелі Sunrise Camp (Mandarin), дитячий табір, Ахелой ( ОСОБА_5 ). В якості приймаючої сторони зазначена Astral Holidays, Софія, Болгарія.

В якості туристів у ваучері зазначені ОСОБА_4 (донька позивача) та інша неповнолітня особа.

Ваучер передбачав трансфер в обидві сторони автобусом рейсом «Луцьк- Сонячний берег (Болгарія)».

В якості додаткових послуг зазначено сплата курортного збору, трансфер до готелю автобусом, доплату за місце в автобусі, страхування.

Також доньці позивача був наданий посадковий талон на автобус рейсом «Луцьк-Сонячний Берег», в обидві сторони (а.с.120-122).

Наявний в матеріалах справи проект договору на туристичне обслуговування від 13 червня 2024 року №33141, суд до уваги не бере, оскільки він не підписаний сторонами (а.с.105-119).

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що у період з 18 липня 2024 року по 21 липня 2024 року ОСОБА_4 , у зв`язку з овербукінгом у готелі ОСОБА_6 (Mandarin), проживала у готелі «Медуза». В подальшому, дитина була поселена в готель Sunrise Camp (Mandarin).

У відповідь на претензію позивача, відповідач ФОП ОСОБА_2 компенсувала позивачу 4851,74 грн., за проживання 3 дні у готелі, що не був обумовлений ваучером (а.с.81).

2.2. Позиція суду.

2.2.1. Щодо позовних вимог про стягнення передбаченої п.1 ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» грошової суми у десятикратному розмірі вартості послуги за відмову споживачу в реалізації його прав.

Пунктом 1 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому частиною другою цієї ж статті передбачено, що суми штрафів зараховуються до державного бюджету.

Пунктом 13 частини першої статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право накладати на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок накладення стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 1177.

Пунктами 3 та 4 цього Порядку передбачено, що накладати на суб`єктів господарювання штрафи, передбачені пунктом 2 цього Порядку, мають право Голова Держпродспоживслужби, його заступники, начальники територіальних органів Держпродспоживслужби та їх заступники у межах їх компетенції.

Рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб`єкта господарювання та інших матеріалів, пов`язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Порядку, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Мінекономіки.

З аналізу вищенаведених положень матеріального закону слідує, що десятикратна сума вартості послуги, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» є стягненням, яке накладається на суб`єктів господарювання органами Держпродспоживслужби. Відповідні стягнення (штрафи) зараховуються до державного бюджету, а не перераховуються споживачу, як помилково вважає позивач. До того ж, суд не є уповноваженим органом, який може накладати стягнення, передбачені частиною першою статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів». У зв`язку з вищенаведеним, відсутні правові підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача коштів, передбачених пунктом 1 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів», тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

2.2.2. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За загальним правилом згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до усталеної судової практики під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Однак позивач, стверджуючи про завдання їй відповідачем моральної школи, не довела, що така шкода дійсно мала місце.

Так, стверджуючи про те, що ФОП ОСОБА_2 , як турагент, ввела позивача в оману стосовно складу та змісту туристичного продукту, позивач не надала про це будь-яких належних та допустимих доказів.

Наявне в матеріалах справи листування в месенджері Viber неможливо розглядати як погодження сторонами умов договору на туристичне обслуговування, оскільки він, як окремий документ підписаний обома сторонами, укладений так і не був. Це листування можливо розглядати як попередні переговори стосовно туристичного обслуговування.

Натомість між сторонами був укладений письмовий договір на туристичне обслуговування у вигляді ваучеру (ст.23 Закону України «Про туризм»).

Отримавши цей ваучер позивач тим самим ознайомилася зі всіма умовами, що були передбачені у ньому, зокрема видом проживання, харчування, трансфером тощо.

Направивши свою дитину на відпочинок за виданим ваучером, позивач своїми конклюдентними діями погодилася з його умовами.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що туристичний продукт був наданий дитині позивача всупереч умовам наданого ваучеру. Зокрема, у період з 21 липня по 28 липня 2024 року дитина позивача дійсно проживала в обумовленому у ваучері готелі, з тим рівнем обслуговування, що передбачений у ньому (номер стандарт, дитяче розміщення, харчування все включено).

У період з 18 по 21 липня 2024 року дитина дійсно проживала в іншому готелі, у зв`язку з наявним овербукінгом у готелі, що зазначений у ваучері, але неможливо стверджувати, що це завдало саме моральної шкоди позивачеві.

Суд зауважує, що відповідно до частини одинадцятої статті 20 Закону України «Про туризм», позивач не отримавши у період з 18 по 21 липня 2024 року значну частину туристичного продукту, щодо якого відповідно до договору на туристичне обслуговування сторони досягли згоди, мала право відмовитися від продовження туристичного обслуговування, однак цього не зробила, а прийняла альтернативні заходи туроператора розміщення в іншому готелі, з подальшим переїздом у готель, що зазначений у ваучері.

Крім того, відповідач ФОП ОСОБА_2 повернула позивачу частину коштів за неповне обслуговування у період з 18 по 21 липня 2024 року.

У зв`язку з вищенаведеним суд вважає, що факт розміщення дитини позивача в іншому готелі у період з 18 по 21 липня 2024 року не може свідчити про завдання позивачеві моральної шкоди.

Щодо доводів позивача про неналежну поведінку персоналу, що супроводжував дітей, видалення її з Viber групи батьків, то суд зауважує, що ваучером не було передбачено такої послуги як супровід дітей і такі послуги позивач не оплачувала. Тому нести будь-яку відповідальність за такий супровід відповідачі не можуть, бо відповідних послуг не надавали.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які конкретні докази того, що дитина під час відпочинку піддавалася негативному впливу з боку інших осіб, а всі твердження позивача в цій частині об`єктивними доказами не підтверджуються.

Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що оскільки позивач не довела суду факту завдання їй моральної шкоди з боку відповідачів, в цій частині позовних вимог слід також відмовити.

2.3. Розподіл судових витрат.

2.3.1. Судові витрати позивача.

Оскільки суд відмовив у задоволенні позову, всі судові витрати позивача залишаються за нею.

2.3.2. Судові витрати відповідача ПП «Тур-Груп».

Під час розгляду справи відповідач ПП «Тур-Груп» подав клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн., а також гонорар успіху у розмірі 10% від суми позову, у якій позивачу буде відмовлено (а.с.178-180).

Заяв в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України, а саме про надання доказів понесених судових витрат після ухвалення рішення у справі, відповідач ПП «Тур-Груп» суду не подавав.

У зв`язку з вищенаведеним суд вирішує питання про розподіл судових витрат відповідача ПП «Тур-Груп» у цьому рішенні.

Частиною третьою статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Всупереч вищенаведеному відповідач ПП «Тур-Груп» не надало суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Наявне у матеріалах справи «завдання №1від 04січня 2025року» яке є додатком до договору про надання професійної правничої допомоги, вказує, які ж дії мав вчинити адвокат, але не є доказом фактичного вчинення таких дій та їх прийняття замовником (а.с.183).

Будь-якого документу, який би засвідчував фактичні надані послуги адвокатом, їх кількість у годинах, конкретні процесуальні документи, що ним були складені, в матеріалах справи немає.

У зв`язку з вищевикладеним слід відмовити у присудженні судових витрат Приватного підприємства «Тур-Груп» на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Тур-Груп» про захист прав споживачів.

Судові витрати ОСОБА_1 залишити за нею.

Відмовити у присудженні судових витрат Приватного підприємства «Тур-Груп» на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачами у справі є:

1) фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

2) Приватне підприємство «Тур-Груп», Львівська область, Дрогобицький район, м. Трускавець, вул. Стебницька, буд.84, код ЄДРПОУ 35413581.

Повний текст рішення суду складений та підписаний 23 квітня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Олександр ГРИНЬ