Рішення
від 15.04.2025 по справі 913/567/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року м. Харків Справа № 913/567/20(913/462/24)

Провадження №5/913/567/20(913/462/24)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» (вул. Кислородна, буд. 8А, м. Хрустальний Луганської області, 94504) в особі ліквідатора Надтоки Олени Володимирівни (вул. Тернопільська, буд. 27, м. Дніпро, 49106)

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «МН Транс» (вул. Анни Ахматової, буд. 46, м. Київ, 02081)

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Резерв-ВР» (вул. Шевченка, буд. 21-З, м. Ніжин Чернігівської області, 16600)

відповідача-3 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про визнання недійсними договорів та витребування майна

у межах справи №913/567/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс»

Суддя Вінніков С.В.

Секретар судового засідання-помічник судді Чуєва М.С.

У засіданні брали участь:

від позивача: Надтока О.В. арбітражний керуючий на підставі постанови Господарського суду Луганської області від 24.05.2021 у справі №913/567/20 (у режимі відеоконференції);

від відповідача-1: представник не прибув;

від відповідача-2: представник не прибув;

від відповідача-3: представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі ліквідатора Надтоки Олени Володимирівни (далі ліквідатор Надтока О.В.) 21.11.2024 (дата надходження через систему «Електронний суд») звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «МН Транс» (далі ТОВ «МН Транс») та відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Резерв-ВР» (далі ТОВ «Резерв-ВР») про: визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оформлених у вигляді довідок-рахунків від 29.10.2015 №ААЕ954269, №ААЕ954268, №ААЕ954264, автобусів марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 відповідно, які укладені між ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс»; витребування у ТОВ «Резерв-ВР» указаних транспортних засобів.

В обґрунтування позовних вимог ліквідатор послався на те, що 29.10.2015 автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_1 був перереєстрований з ТОВ «Кан-Транс» на нового власника за ТОВ «МН Транс».

10.05.2017 указаний транспортний засіб перереєстровано на нового власника ТОВ «Резерв-ВР».

29.10.2015 автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 був перереєстрований з ТОВ «Кан Транс» на нового власника за ТОВ «МН Транс».

05.10.2016 указаний транспортний засіб перереєстрований у ТСЦ МВС №3247 на громадянку ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу №3247/2016/109875, а 13.07.2019 за договором купівлі-продажу у ТСЦ МВС №8047 перереєстрований на ТОВ «Резерв-ВР».

Крім того, 29.10.2015 автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 був перереєстрований з ТОВ «Кан-Транс» на нового власника за ТОВ «МН Транс».

05.05.2017 указаний транспортний засіб перереєстрований у ТСЦ МВС №8047 на ТОВ «Резерв-ВР» за договором купівлі-продажу №8047/2017/444396.

Ліквідатор указав, що відповідно до інформації про покупця зазначених транспортних засобів ТОВ «Резерв-ВР» 27.11.2018 був видалений бенефіціарний власник ОСОБА_2 .

Відповідно до листа РСЦ ГСЦ МВС в Луганській області від 16.02.2022 №31/12/1-411 ТОВ «Кан-Транс», у тому числі здійснив відчуження автобусу марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_4 спочатку 29.10.2015 ТОВ «МН Транс», а 05.07.2016 громадянину ОСОБА_2 , що свідчить про корисний умисел між зазначеними вище угодами.

Указав, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «МН Транс» є ОСОБА_3 , якому належить 100% частки у статутному капіталі.

Водночас співзасновником ТОВ «Кан-Транс», який володіє 38,46% корпоративних прав, є також ОСОБА_3 .

Отже, ОСОБА_3 здійснював прямий контроль обох товариств, між якими згодом укладено правочини про відчуження транспортних засобів.

Звернув увагу, що тривалий час у ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс» були однакові юридичні адреси: вул. Кислородна, буд. 8А, м. Хрустальний Луганської області, 94504.

Ліквідатор уважає, що ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс» є пов`язаними між собою юридичними особами.

Ліквідатор зазначає, що зазначені дії з перереєстрації транспортних засобів є такими, що були проведені з метою відчуження майна боржника задля зменшення ліквідаційної маси банкрута та неможливості звернення стягнення на таке майно, а укладені правочини є фраудаторними.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2024 справа передана на розгляд судді Віннікову С.В.

Ухвалою від 13.11.2024 задоволено заяву ТОВ «Кан-Транс» в особі ліквідатора Надтоки О.В. від 11.11.2024 №02-02/406 про забезпечення позову до відповідача-1 ТОВ «МН Транс», та відповідача-2 ТОВ «Резерв-ВР», про: визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оформлених у вигляді довідок-рахунків від 29.10.2015 №ААЕ954269, №ААЕ954268, №ААЕ954264, автобусів марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 відповідно, які укладені між ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс»; витребування у ТОВ «Резерв-ВР» указаних транспортних засобів; накладено арешт у межах ціни позову на наступне рухоме майно, яке належить ТОВ «Резерв-ВР» (вул. Шевченка, буд. 21-З, м. Ніжин Чернігівської області, 16600, ідентифікаційний код 39840658): автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_1 (шасі НОМЕР_5 , повна маса 18 000 кг, маса власна 12 200 кг, об`єм двигуна 6 693 куб. см); автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 (шасі НОМЕР_6 , повна маса 18 000 кг, маса власна 12 200 кг, об`єм двигуна 6 693 куб. см); автобуса марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 (шасі НОМЕР_7 , повна маса 18 000 кг, маса власна 12 200 кг, об`єм двигуна 6 693 куб. см).

Ухвалою від 25.11.2024 позовну заяву ТОВ «Кан-Транс» в особі ліквідатора Надтоки О.В. залишено без руху.

Ухвалою від 04.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 ОСОБА_1 ; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 ОСОБА_1 ; підготовче засідання призначено на 16.12.2024.

Ухвалою від 16.12.2024 задоволено заяву арбітражної керуючої Надтоки О.В. від 16.12.2024 про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; визначено забезпечити проведення відеоконференцій у справі №913/567/20(913/462/24), розгляд якої призначено на 16.12.2024 о 12 год. 00 хв., та у всіх наступних судових засіданнях у приміщенні Господарського суду Луганської області в залі судових засідань №109, за участю арбітражної керуючої Надтоки О.В. поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів; відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 20.01.2025.

25.12.2024 засобами поштового зв`язку від відповідача-1 надійшов відзив, яким він позовні вимоги відхилив.

Зазначив, що застосування ст.42 КУзПБ за межами трирічного строку до відкриття провадження у справі про банкрутство, як і відновлення такого строку, приписами КУзПБ не передбачено.

Указав, що позов містить системні навмисні невірні дані. Позивач не вказав кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою.

Зазначив, що до 22.04.2015 ОСОБА_3 не мав прямого вирішального впливу на ТОВ «Кан-Транс», йому належало лише 38,46% корпоративних прав і це не давало йому права вирішального голосу, а з 22.04.2015 він втратив навіть це право внаслідок відчуження (купівлі-продажу).

Також заперечив проти наданої позивачем оцінки спірного майна та заявив про застосування позовної давності.

Ухвалою від 20.01.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження по 28.02.2025 (включно); відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 05.02.2025.

22.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, у якій він просить: 1) визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушені права; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу, оформлений у вигляді довідки-рахунку ТОВ «Фірма «Східукрторг» від 29.10.2015 серії ААЕ №954269 автобусу марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_1 , який укладений між ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс»; 3) визнати недійсним договір купівлі-продажу, оформлений у вигляді довідки-рахунку ТОВ «Фірма «Східукрторг» від 29.10.2015 серії ААЕ №954268 автобусу марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , який укладений між ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс»; 4) визнати недійсним договір купівлі-продажу, оформлений у вигляді довідки-рахунку ТОВ «Фірма «Східукрторг» від 29.10.2015 серії ААЕ №954264 автобусу марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 , який укладений між ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс»; 5) витребувати з ТОВ «Резерв-ВР» на користь ТОВ «Кан-Транс» транспортні засоби: автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_1 та автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 ; 6) витребувати від ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кан-Транс» транспортний засіб: автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 .

Указану заяву прийнято до розгляду, у подальшому справа розглядається з її урахуванням.

28.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив ТОВ «МН Транс», яка зареєстрована відділом документального забезпечення роботи суду 29.01.2025, у якій він зазначив, що ТОВ «МН Транс» не виконало вимоги ухвалу суду і не надало пояснень та доказів стосовно неможливості надання витребуваних судом документів.

Указав, що укладені правочини щодо відчуження транспортних засобів мають ознаки фраудаторності.

Зазначив, що ТОВ «МН Транс» у відзиві не зазначило коли, на підставі чого і по якій вартості були відчужені спірні транспортні засоби, не надав на підтвердження цього копій доказів.

Також висловив свою незгоду з рецензією на звіт про оцінку рухомого майна від 16.12.2024 №21-400.

04.02.2025 засобами поштового зв`язку від ТОВ «МН Транс» надійшли заперечення від 30.01.2025 на відповідь на відзив, у яких відповідач-1 вимоги позову відхилив з підстав, викладених у запереченні.

Ухвалою від 05.02.2025 виключено зі складу учасників судового процесу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - ОСОБА_1 ; залучено до участі у справі у якості відповідача-3 ОСОБА_1 ; відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 28.02.2025.

Ухвалою від 28.02.2025 закрите підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 24.03.2025.

20.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності та становища на ринках ТОВ «Кан-Транс» та аналізу ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства від 06.03.2025.

Судом указаний звіт долучений до матеріалів справи.

Ухвалою від 24.03.2025 оголошено перерву в розгляді справи по суті на 15.04.2025.

14.04.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення, які зареєстровані відділом документального забезпечення роботи суду 15.04.2025, у яких він заперечив проти долучення до матеріалів справи звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності та становища на ринках ТОВ «Кан-Транс» та аналізу фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства.

Представники відповідачів у судове засідання 24.03.2025 не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема відповідачі-1, 2 шляхом надсилання електронного примірника ухвали від 28.02.2025 до їх зареєстрованих кабінетів в ЄСІТС, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного листа.

Представник позивача брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши арбітражного керуючого Надтоку О.В., господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Як зазначив ліквідатор, ним 30.12.2021 направлено запит №02-02/150-1 до Регіонального сервісного центру МВС в Луганській області, на який 16.02.2022 отримана відповідь №31/12/1-411 з даними про зареєстровані, перереєстровані, зняті з обліку транспортні засоби ТОВ «Кан-Транс», у якій вказано наступну інформацію, зокрема що:

1) транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_1 , 29.10.2015 був перереєстрований на нового власника за ТОВ «МН Транс», ЄДРПОУ 38349966, адреса реєстрації: вул. Кислородна, буд. 8 А, м. Красний Луч Луганської області, номерний знак НОМЕР_8 .

10.05.2017 вказаний транспортний засіб перереєстровано на нового власника за ТОВ «Резерв-ВР», ЄДРПОУ 39840658, адреса реєстрації: вул. Шевченка, буд. 23-З, м. Ніжин Чернігівської області, номерний знак НОМЕР_9 ;

2) транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , 29.10.2015 був перереєстрований на нового власника за ТОВ «МН Транс», ЄДРПОУ 38349966, адреса реєстрації: вул. Кислородна, буд. 8 А, м. Красний Луч Луганської області, номерний знак НОМЕР_10 .

10.05.2016 вказаний транспортний засіб перереєстровано на нового власника за громадянкою ОСОБА_1 , дана народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_11 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , номерний знак НОМЕР_12 ;

3) транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 , 29.10.2015 був перереєстрований на нового власника за ТОВ «МН Транс», ЄДРПОУ 38349966, адреса реєстрації: вул. Кислородна, буд. 8 А, м. Красний Луч Луганської області, номерний знак НОМЕР_13 .

05.05.2017 вказаний транспортний засіб перереєстровано на нового власника за ТОВ «Резерв-ВР», ЄДРПОУ 39840658, адреса реєстрації: вул. Шевченка, буд. 23-З, м. Ніжин Чернігівської області, номерний знак НОМЕР_14 .

17.09.2024 ліквідатор ТОВ «Кан-Транс» звернулася до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Філія ГСЦ МВС) з запитом про надання інформації про нових власників транспортних засобів, які раніше належали ТОВ «Кан-Транс», на який отримано відповідь від 14.10.2024 №31/27/06-4866-2024, у якій зазначена наступна інформація:

1) транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_1 , зареєстрований за ТОВ «Кан-Транс» 13.12.2011.

29.10.2015 був перереєстрований у ВРЕР м. Сєвєродонецьк (4412) на нового власника ТОВ «МН Транс», ЄДРПОУ 38349966, за довідкою-рахунком ТОВ «Фірма «Східукрторг» від 29.10.2015 серії ААЕ №954269.

10.05.2017 вказаний транспортний засіб у ТЦС МВС №8047 перереєстровано на ТОВ «Резерв-ВР», ЄДРПОУ 39840658, за договором купівлі-продажу №8047/2017/448862;

2) транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , зареєстрований за ТОВ «Кан-Транс» 21.06.2011.

05.10.2016 вказаний транспортний засіб у ТЦС МВС №3247 перереєстровано на громадянку ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу №3247/2016/109875.

Розпочата операція у ТСЦ МВС №8047 з перереєстрації транспортного засобу на ТОВ «Резерв-ВР», ЄДРПОУ 39840658, за договором купівлі-продажу від 13.07.2019 №7627/19/003242;

3) транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 , зареєстрований за ТОВ «Кан-Транс» 17.09.2011.

10.05.2017 вказаний транспортний засіб у ТЦС МВС №8047 перереєстровано на ТОВ «Резерв-ВР», ЄДРПОУ 39840658, за договором купівлі-продажу №8047/2017/444396.

Як зазначив ліквідатор, ціну, за якою було відчужено вказані транспортні засоби встановити не вдалося, оскільки копії відповідних документів ТОВ «МН Транс» йому не надало.

Крім того, РСЦ ГСЦ МВС в Луганській області не може надати копії довідок-рахунків, оскільки архів зберігається лише 3 роки.

У зв`язку з викладеним, ліквідатор замовив Звіт про оцінку рухомого майна колісних транспортних засобів, відповідно до якого ринкова вартість указаних транспортних засобів складає 2 554 311 грн 00 коп.

Ліквідатор вважає, що укладені договори купівлі-продажу є фраудаторними, укладеними між заінтересованими особами та з порушеннями вимог законодавства, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частинами 1, 3 ст.334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

За ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Правове регулювання відносин, пов`язаних із купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року №1200 (далі Порядок №1200), та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (далі Порядок №1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки відповідних договорів.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.34 Закону України «Про дорожній рух» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Пунктом 8 Порядку № 1388 визначено перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів і є підставою для їх реєстрації за новим власником. Такими документами є, зокрема, довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Відтак, довідка-рахунок є належним документом, що підтверджує реалізацію транспортного засобу, тобто перехід права власності на транспортний засіб від продавця до покупця та фактично є оформленням договірних відносин купівлі-продажу транспортного засобу.

Як встановлено судом і це не оспорюється сторонами, транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_1 , зареєстрований за ТОВ «Кан-Транс» 13.12.2011.

10.05.2017 вказаний транспортний засіб у ТЦС МВС №8047 перереєстровано на ТОВ «Резерв-ВР», ЄДРПОУ 39840658, за договором купівлі-продажу №8047/2017/448862.

Транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , зареєстрований за ТОВ «Кан-Транс» 21.06.2011.

Транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 , зареєстрований за ТОВ «Кан-Транс» 17.09.2011.

Розглядаючи вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів марки Волжанин, суд виходить з наступного.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Отже, розгляд відповідних заяв та справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.

Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Беззаперечно, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20 (918/445/22).

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий, перш за все, є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (постанова від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц такий правовий висновок: «Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України)».

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище справі вказує, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст.228 ЦК України.

Враховуючи, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Згідно з ч.2 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування ст.42 КУзПБ дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст.42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.

На підтвердження такого розуміння застосування ст.42 КУзПБ свідчить також усталений в судовій практиці підхід щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зазначений підхід підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 у справі №592/1809/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №704/1284/16-ц, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16, від 06.11.2019 у справі №552/3744/16-ц, від 18.12.2019 у справі №522/23617/17-ц, від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц, від 07.10.2020 у справі №626/1063/17, від 25.11.2020 у справі №162/471/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №911/3023/15, від 15.01.2019 у справі №904/10887/16, від 08.10.2019 у справі №925/1288/18, від 19.11.2019 у справі №904/3935/18, від 17.12.2019 у справі №910/2114/19, від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, від 09.07.2020 у справі №910/9641/19 тощо.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст.42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в ст.20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Тому приписи ст.42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст.20 Закону про банкрутство.

Таке правозастосування відповідає практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimate expectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.

Заборона зворотної дії в часі нормативно-правових актів є однією з важливих складових принципу правової визначеності як складової права на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, учасницею якої є держава Україна.

Наведене узгоджується з підходами ЄСПЛ, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.05.2012 у справі «Scoppola v. Italy»).

Застосовуючи вищевикладене до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, суд зазначає, що оспорювані правочини укладені 29.10.2015, тобто до введення в дію КУзПБ, а провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ «Кан-Транс» відкрито 29.10.2020, тому положення ст.42 КУзПБ не поширюються на спірні правовідносини у цій справі.

Водночас, відсутність підстав для застосування ст.42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію цього Кодексу, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20(910/14219/20).

Наведені у цих нормах темпоральні межі «підозрілого періоду» є органічною частиною конструкції відповідних підстав визнання недійсними правочинів боржника. Тобто строк встановлений у ст.20 Закону про банкрутство, ст.42 КУзПБ, становить так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

Відповідний строк не є за своєю природою позовною давністю, оскільки виходячи зі змісту ст.256 ЦК України перебіг позовної давності за своєю суттю є строком захисту права, спрямованим у майбутнє, наслідки спливу якого є тягарем, який покладається на особу як результат недбалості у захисті свого права. Тож позовна давність підлягає паралельному застосуванню із строком зазначеним у ст.20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ, адже строк встановлений у наведених статтях, обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та жодних меж для заявлення відповідної вимоги після відкриття такого провадження Закон про банкрутство та КУзПБ не визначають.

Частиною 1 ст.20 Закону про банкрутство передбачено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Як уже зазначалось судом, оспорювані правочини укладені до введення в дію КУзПБ 29.10.2015, а провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ «Кан-Транс» відкрито 29.10.2020, тобто правочини укладені більше ніж за 3 років до порушення провадження у справі про банкрутство.

У той же час КУзПБ, як і Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України.

Відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.

Тому, у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

06.03.2025 на замовлення ліквідатора ТОВ «Кан-Транс» арбітражної керуючої Надтоки О.В. Фізичною особою-підприємцем Захар`євою Я.В. складений звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності та становища на ринках ТОВ «Кан-Транс» та аналізу фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, відповідно до якого посадовими особами ТОВ «Кан-Транс» здійснено навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства за рахунок вилучення активів підприємства, не вжиття заходів щодо захисту майна підприємства, не вжиття заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості, що є ознаками доведення до банкрутства боржника. Зазначено, що безпідставне накопичення кредиторської заборгованості та не вжиття заходів для повернення дебіторської заборгованості, вилучення активів є завідомо не вигідними діями для боржника, не відповідає інтересам цієї юридичної особи та є недобросовісною, вчинена на шкоду кредиторам боржника, що призвело до погіршення фінансового стану ТОВ «Кан-Транс» та спричинило руйнування фінансової основи для розширення діяльності та погашення боргів. Зроблено висновок, що протягом 2011 2020 років засновниками ТОВ «Кан-Транс» вчинялись дії з доведення до банкрутства підприємства.

За результатами проведеного аналізу встановлено, що за умови незадовільного фінансового стану ТОВ «Кан-Транс» засновники підприємства не здійснили санаційних заходів боржника до провадження у справі про банкрутство не звернулись із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство або не здійснили будь-яких інших дій направлених на отримання прибутку та погашення кредиторської заборгованості товариства.

Навпаки, за наявності кредиторської заборгованості у значному розмірі 29.10.2015 боржником здійснено відчуження 7 транспортних засобів пов`язаній юридичній особі ТОВ «МН-Транс». При цьому, кошти з продажу транспортних засобів на рахунок боржника не поступали, кредиторська заборгованість не погашена. Отже, в результаті укладення даних договорів відбулось зменшення ліквідаційної маси ТОВ «Кан-Транс» та вчинена шкода кредиторам.

Частиною 4 ст.75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 у справі №913/567/20(913/127/23) за позовом ліквідатора ТОВ «Кан-Транс» Надтоки О.В. до відповідача-1 ТОВ «Кан-Транс» та відповідача-2 ТОВ «МН Транс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, оформленого у вигляді довідки-рахунку від 29.10.2015 №ААЕ954270, транспортного засобу Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_15 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_16 , номерний знак НОМЕР_17 , який укладений між ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс», встановлено, що в обґрунтування заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство АТ «Ощадбанк» послалось на невиконання боржником умов кредитного договору від 27.01.2011 №8, зі змінами та доповненнями, про надання кредиту у сумі 837 000 грн 00 коп. та договору кредитної лінії від 14.04.2011 №9, зі змінами та доповненнями, про надання кредиту у сумі 2 500 000 грн 00 коп.

У якості забезпечення боржником своїх зобов`язань за кредитними договорами між кредитором та боржником укладені наступні договори забезпечення:

За кредитним договором від 27.01.2011 №8 (далі договір №8) договір застави транспорту - машини від 27.01.2011 №8/21, посвідчений державним нотаріусом Краснолуцької державної нотаріальної контори Рожко Л.М., реєстровий №1-198, зі змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором від 14.07.2011, посвідченим державним нотаріусом Краснолуцької державної нотаріальної контори Рожко Л.М., реєстровий №1-1810. Предметом застави за договором виступає: автомобіль (легковий) марки Mercedes-Benz, модель S 500 L 4m, 2010 рік випуску, державний номер НОМЕР_18 , чорного кольору, VIN- НОМЕР_19 . Договірна вартість предмету застави складає 1 327 334 грн 25 коп.

За договором кредитної лінії від 14.04.2011 №9 іпотечний договір від 14.04.2011 №9/21, посвідчений приватним нотаріусом Краснолуцького міського нотаріального округу Анісімовим К.С., реєстровий №1102, зі змінами та доповненнями, внесеними договором про внесення змін від 31.03.2014 №1, посвідчений приватним нотаріусом Краснолуцького міського нотаріального округу Анісімовим К.С., реєстровий №694. Предметом іпотеки за договором виступає комплекс будівель, загальною площею 2 755,8 м2, який знаходиться за адресою: вул. Кислородна, буд. 8-А, м. Красний Луч Луганської області, на орендованій земельній ділянці площею 15 879,0 м2, кадастровий номер 4411600000350210036. Договірна вартість предмету іпотеки складає 2 548 550 грн 00 коп.

Також, за договором кредитної лінії від 14.04.2011 №9 (далі договір №9) договір застави транспортних засобів від 14.04.2011 №9/22, посвідчений приватним нотаріусом Краснолуцького міського нотаріального округу Анісімовим К.С., реєстровий №1104, зі змінами та доповненнями, внесеними договором про внесення змін від 31.03.2014, посвідчений приватним нотаріусом Краснолуцького міського нотаріального округу Анісімовим К.С., реєстровий №697. Предметом застави за договором виступають: автобус (пасажирський) марки NEOPLAN, модель N 5217, 2005 рік випуску, реєстраційний номер НОМЕР_20 , синього кольору, VIN- НОМЕР_21 ; автобус (пасажирський) марки NEOPLAN, модель N 5217, 2005 рік випуску, реєстраційний номер НОМЕР_22 , синього кольору, VIN- НОМЕР_23 . Договірна вартість предмету застави складає 1 737 800 грн 00 коп.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 01.10.2015 у справі №913/590/15 позов АТ «Ощадбанк» задоволено частково та стягнуто з ТОВ «Кан-Транс» заборгованість станом на 24.07.2015 у загальному розмірі 481 031 грн 27 коп. та судовий збір у розмірі 11 070 грн 00 коп.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 26.10.2015 у справі №913/658/15 позов АТ «Ощадбанк» задоволено частково та стягнуто з ТОВ «Кан-Транс» заборгованість станом на 24.07.2015 у загальному розмірі 3 802 798 грн 10 коп. та судовий збір у розмірі 73 080 грн 00 коп.

05.06.2012 між ПАТ КБ «ПриватБанк» як банком та ТОВ «Кан-Транс» як позичальником укладений кредитний договір №DNH2LOK01994 з додатковими угодами до нього, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру використання з лімітом фінансування 7 213 274 грн 00 коп. та кінцевим терміном повернення не пізніше 05.06.2016.

Станом на момент укладення договору від 29.10.2015 термін погашення кредиту перед ПАТ «КБ «Приватбанк» ще не настав, підстав вважати, що ТОВ «Кан-Транс» не будуть виконані відповідні зобов`язання перед банком відсутні.

Разом з цим, як правомірно зазначив скаржник в апеляційній скарзі, господарським судом першої інстанції не враховано, що рішенням Господарського суду Луганської області від 29.03.2018 у справі №913/38/18 стягнуто з ТОВ «Кан-Транс» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 05.06.2012 №DNH2LOK01994 за період з 06.06.2012 по 01.07.2015 зі сплати процентів та пені, тобто заборгованість, яка мала місце ще до укладення оспорюваного договору

Крім цього, на момент укладення оспорюваного правочину вже була наявна стягнута та непогашена заборгованість ТОВ «Кан-Транс» перед Головним управлінням ДПС у Луганській області на загальну суму 5 188 072,16 грн

Так, в судовому засіданні у справі № 913/567/20 про банкрутство ТОВ «Кан-Транс» 25.01.2021 розглядались грошові вимоги ГУ ДПС у Луганській області до боржника на загальну суму 5 188 071 грн 16 коп., які визнано судом в повному обсязі, що відображено в ухвалі від 25.01.2021.

Зокрема в п.6 ухвали відображено розрахунок заборгованості ТОВ «Кан-Транс» зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 4 444 515 грн 81 коп., нарахована до укладення оспорюваного правочину.

Підставами визнання решти грошових вимог ГУ ДПС у Луганській області були наступні судові рішення:

постанова Луганського окружного адміністративного суду від 08.07.2014 у справі №812/3684/14, якою з ТОВ «Кан-Транс» на користь держави стягнуто податковий борг, нарахований з 2012 року на суму 158 098 грн 58 коп. станом на 15.05.2014;

постанова Луганського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 у справі №2а/1270/1466/2012, якою з ТОВ «Кан-Транс» на користь держави стягнуто податковий борг в сумі 209 991 грн 52 коп. станом на 27.02.2012;

постанова Луганського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 у справі №812/8936/13-а, якою з ТОВ «Кан-Транс» на користь держави стягнуто податковий борг, нарахований з 2013 року в сумі 310 513 грн 49 коп. станом на 21.10.2013.

Крім цього, як правомірно зазначив скаржник, предмет забезпечення за кредитним договором від 27.01.2011 №8 транспортний засіб Mersedes Benz S500, 2010 року випуску, обліковувався в угоні на підставі заяви, поданої ТОВ «Кан-Транс», а предмет застави за договором кредитної лінії від 14.04.2011 №9 - дві одиниці автобусів марки Neoplan №5217-SHDH 12816, 2005 року випуску, після передання на відповідальне зберігання ТОВ «Кан-Транс» в рамках виконавчих проваджень зникли та/або перереєстровані на тимчасово окупованій території, а предмет іпотеки за вказаним договором знаходиться на окупованій території у м. Хрустальний Луганської області, що підтверджено ухвалою Господарського суду Луганської області від 21.11.2018 у справі №913/658/15, постановленою за результатами скарги АТ «Ощадбанк» на бездіяльність державного виконавця.

Також, у наявній у матеріалах справи інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначено відомості про те, що засновником ТОВ «Кан-Транс», який володіє 38,46% статутного капіталу, є ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 володіє 61,54% статутного капіталу ТОВ «Кан-Транс».

З відповіді Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Луганській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 18.07.2023 за вих.№33301/31558-10-23/15.5 убачається, що ОСОБА_3 є онуком ОСОБА_4 .

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Кан-Транс» від 22.04.2014 ОСОБА_3 ще до укладення оспорюваного правочину передав у власність своїй бабці ОСОБА_4 свою частку у статутному капіталі ТОВ «Кан-Транс» 38,46%.

Разом з цим, єдиним засновником ТОВ «МН Транс» є ОСОБА_3 .

При цьому, на момент вчинення оспорюваного правочину ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс» знаходились за однією юридичною адресою: вул. Кислородна, буд. 8А, м. Хрустальний Луганської області, 94504.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що на момент укладення оспорюваного правочину статутний капітал ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс» повністю перебував у власності близьких родичів, а тому вплив ОСОБА_3 на прийняття рішень стосовно господарської діяльності боржника ТОВ «Кан-Транс», в тому числі щодо розпорядження його майном після відчуження ним своєї частки у статутному фонді боржника своїй близькій родичці, зберігся.

З огляду на наведене, відчуження транспортного засобу боржника за оспорюваним правочином відбулося 29.10.2015 у власність пов`язаної юридичної особи, керівник якої є близьким родичем єдиного засновника боржника.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що одночасно з відчуженням спірного транспортного засобу за оспорюваним правочином тією ж датою 29.10.2015 відбулось відчуження на користь ТОВ «МН Транс» шести інших належних боржнику транспортних засобів, про що зазначено у відповіді на запит ліквідатора Надтоки О.В. листом від 16.02.2022 №31/12/1-411, які згодом відчужені останнім на користь третіх осіб, що за вищенаведених обставин наявності у боржника станом на вказану дату великої за розміром заборгованості додатково підтверджує справжню мету оспорюваного правочину - унеможливити включення вказаного майна в майбутньому до ліквідаційної маси боржника для задоволення за його рахунок вимог кредиторів.

Ураховуючи наведене в силу приписів ч.4 ст.75 ГПК України вказані обставини є встановленими та не підлягають доведенню в цій справі.

Також суд зауважує, що вчинення правочинів між юридичними особами, засновниками або учасниками яких є одні і ті ж самі фізичні особи, оскільки, як зазначено вище, особливістю фраудаторного правочину є те, що особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, здійснює дії які прямо не заборонені законом, але є недобросовісними з огляду на мету таких дій - зменшення ліквідаційної маси банкрута за рахунок відчуження майна та створення через це неможливості звернення стягнення на таке майно у процедурі банкрутства, а тому, в даному випадку, обставина пов`язаності сторін за спірним правочином має значення не з позиції наявності законодавчої заборони таким особам вчиняти відповідні правочини, а з позиції підтвердження наявності у боржника на час вчинення правочину мети унеможливити включення вказаного майна в майбутньому до його ліквідаційної маси та задоволення за його рахунок вимог кредиторів.

Суд бере до уваги, що розрахунок за оспорюваними договорами купівлі-продажу транспортних засобів від 29.10.2015 не проводився, що додатково до вищенаведеного свідчить, що справжня мета правочину полягала не в отриманні боржником грошових коштів, а виведення його майна з активів боржника для неможливості задоволення вимог кредиторів.

При цьому, суд зауважує, що ТОВ «МН-Транс» в порушення приписів ст.ст.73, 74 ГПК України не надало доказів на підтвердження зазначених ним обставин, що розрахунок за договорами здійснювався шляхом внесення готівки в касу ТОВ «Кан-Транс».

Під час розгляду справи №913/567/20(913/127/23) суд за клопотанням ліквідатора відповідною ухвалою витребував у АТ «Ощадбанк» банківські виписки за період з 01.10.2015 по 31.12.2015 боржника ТОВ «Кан-Транс» по розрахунковому рахунку НОМЕР_24 , відкритому в АТ «Ощадбанк» та у Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» по розрахунковим рахункам НОМЕР_25 , НОМЕР_26 , відритих в АТ «ПУМБ».

Відповідно до отриманих відповідей рух коштів по вказаним рахункам відсутній.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, позивачем надані більш вірогідні докази на підтвердження обставин того, що розрахунки між ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс» при укладенні оспорюваних договорів купівлі-продажу транспортних засобів від 29.10.2015 взагалі не проводились.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що вчинення оспорюваних правочинів, за якими транспортні засоби боржника автобуси марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 разом з іншими належними йому транспортними засобами було відчужено пов`язаній юридичній особі ТОВ «МН-Транс», у день, станом на який у боржника була наявна підтверджена судовими рішеннями велика за розміром заборгованість, за відсутності доказів проведення розрахунків за передані транспортні засоби, в своїй сукупності з достатньою мірою вірогідності свідчать про те, що ці правочини спрямовані на виведення активів боржника з метою зменшення ліквідаційної маси, тобто є фраудаторними правочинами, вчиненими з метою заподіяння шкоди кредиторам.

Суд наголошує, що оспорювані правочини договори купівлі-продажу, оформлені у вигляді довідок-рахунків від 29.10.2015 №ААЕ954269, №ААЕ954268, №ААЕ954264, автобусів марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , укладені між боржником ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс», за якими транспортні засоби вибули з власності боржника, є фраудаторними, оскільки суперечать вимогам ст.ст.3, 13 ЦК України, та підлягають визнанню недійсними.

Вирішуючи заявлене відповідачем-1 у відзиві клопотання про застосування позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу. Тобто, або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму.

Частиною 1 ст.260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд бере до уваги, що у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково з моменту, коли особа довідалася або мала об`єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, адже норма ч.1 ст.261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Згідно з положеннями ч.1 ст.261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого ст.74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд зазначає, що і в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.

Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник в особі уповноваженого органу.

Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися боржник в особі уповноваженого органу.

При вирішенні судами спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, є недопустимим відхід від встановленого ЦК України порядку перебігу позовної давності зі зміною наведеного порядку визначення початку перебігу позовної давності з урахуванням виду позовних вимог у спірних правовідносинах.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

Суд зауважує, що тлумачення ч.1 та ч.5 ст.261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Ураховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що перебіг позовної давності для звернення ТОВ «Кан-Транс» в особі ліквідатора Надтоки О.В. з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 29.10.2015 почався 30.10.2015, та, відповідно, сплинув 29.10.2018.

Частинами 3-4 ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, ч.5 ст.267 ЦК України встановлено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 зазначила, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні особи (позивача) до суду за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що розглядається у межах справи про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права (п.112 постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №911/3091/21).

З огляду на положення ст.13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») суд має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (право на позов) і до моменту звернення з позовом, зважати на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання (надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо).

В обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності для звернення з заявленим позовом до суду ліквідатор ТОВ «Кан-Транс» Надтока О.В. зазначила, що дізналась про укладені правочини та нових власників транспортних засобів з відповіді Регіонального сервісного центру МВС в Луганській області від 16.02.2022 №31/12/1-411 про зареєстровані, перереєстровані, зняті з обліку транспортні засоби ТОВ «Кан-Транс».

Водночас суд бере до уваги, що постановою Господарського суду Луганської області від 24.05.2021, зокрема, визнано боржника ТОВ «Кан-Транс», банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців; призначено арбітражного керуючого Надтоку О.В. ліквідатором банкрута, на яку покладено обов`язки та повноваження, встановлені ст.61 КУзПБ

Так, ч.1 ст.61 КУзПБ передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; аналізує фінансовий стан банкрута, складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, які звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Кодексом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов`язковому зберіганню; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом; подає відомості (інформацію), необхідні для ведення Єдиного реєстру боржників, відносно яких відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства; у разі провадження банкрутом діяльності, пов`язаної з державною таємницею, вживає заходів з ліквідації режимно-секретного органу; веде реєстр вимог кредиторів; подає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», інформацію до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; здійснює дії щодо скасування реєстрації випуску акцій, передбачені законодавством, якщо організаційно-правовою формою юридичної особи - банкрута є акціонерне товариство; здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Суд зауважує, що у справі №913/567/20(913/127/23) ліквідатор у позовній заяві зазначив, що 09.08.2021 ним направлено запит до Регіонального сервісного центру МВС в Луганській області, на який 30.08.2021 отримана відповідь від 25.08.2021 №31/12/1-1873 з даними про зареєстровані, перереєстровані, зняті з обліку транспортні засоби ТОВ «Кан-Транс» без зазначення нових власників.

У подальшому з метою з`ясування більш детальної інформації про нових власників транспортних засобів та отримання копій первинних документів на підставі яких було відчужено транспортні засоби ліквідатором направлено кілька уточнюючих запитів, на які Регіональним сервісним центром МВС в Луганській області надані відповіді від 07.09.2021 №31/12/1-2001, від 16.02.2022 №31/12/1-411, від 21.02.2022 №31/12/1-443.

Ураховуючи наведене, ліквідатор дізнався повну інформацію про відчуження ТОВ «Кан-Транс» транспортних засобів та про нових власників саме з відповіді Регіонального сервісного центру МВС в Луганській області від 16.02.2022 №31/12/1-411.

Отримавши вказану інформацію ліквідатор звернувся до суду з позовом до відповідача-1 ТОВ «Кан-Транс» та відповідача-2 ТОВ «МН Транс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, оформленого у вигляді довідки-рахунку від 29.10.2015 №ААЕ954270, транспортного засобу Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_15 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_16 , номерний знак НОМЕР_17 , який укладений між ТОВ «Кан-Транс» та ТОВ «МН Транс» (справа №913/567/20(913/127/23).

Суд зазначає, що обґрунтованих та об`єктивних причин, які заважали ліквідатору після отримання 16.02.2022 відповіді про нових власників транспортних засобів одразу заявити позови про визнання всіх правочинів про їх відчуження боржником недійсними, позивачем у клопотанні не зазначено.

Крім того, з моменту отримання 16.02.2022 зазначеної інформації та до моменту звернення з цим позовом до суду (20.11.2024) минуло більше двох з половиною років, що свідчить про недобросовісність дій і неналежне виконання своїх повноважень саме ліквідатора ТОВ «Кан-Транс» арбітражного керуючого Надтоки О.В.

Суд констатує, що саме зі сторони ліквідатора як особи, на яку у відповідності до ст.61 КУзПБ покладені відповідні повноваження, зокрема щодо звернення з позовом до суду про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника має місце зволікання з виконанням покладених повноважень.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем поважності причин пропуску строку позовної давності.

Отже, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-1 у спорі, є підставою для відмови у позові в цій частині.

Розглядаючи вимогу позивача до відповідача-2 ТОВ «Резерв-ВР», та відповідача-3 ОСОБА_1 , про витребування автобусів марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , суд виходить з наступного.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем, і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але й бути ефективним, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Частиною 1 ст.316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами 1, 2 ст.319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, відповідно до ст.ст.317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Частиною 1 ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як уже зазначалось судом, транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_1 , зареєстрований за ТОВ «Кан-Транс» 13.12.2011.

Транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , зареєстрований за ТОВ «Кан-Транс» 21.06.2011.

Транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 , зареєстрований за ТОВ «Кан-Транс» 17.09.2011.

Отже, на момент розгляду справи транспортні засоби марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_1 та VIN НОМЕР_3 зареєстровані за ТОВ «Резерв-ВР», а транспортний засіб марки Волжанин 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 зареєстрований за громадянкою ОСОБА_1 .

Водночас, указані вимоги про витребування транспортних засобів є похідними від вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оформлених у вигляді довідок-рахунків від 29.10.2015 №ААЕ954269, №ААЕ954268, №ААЕ954264, автобусів марки Волжанин, модель 52701, VIN НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , укладених між боржником ТОВ «Кан-Транс», та ТОВ «МН Транс».

При цьому, з огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання зазначених договорів недійсними, суд приходить до висновку про необхідність відмови і у задоволенні вимог про витребування на користь позивача від відповідачів-2, 3 транспортних засобів.

Розв`язуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За заявою про забезпечення позову позивачем сплачений судовий збір у сумі 1 514 грн 00 коп.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Суд зауважує, що позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову через систему «Електронний суд», тобто в електронній формі, а тому підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, в даному випадку підлягав сплаті судовий збір у сумі 1 211 грн 20 коп. Переплата складає 302 грн 80 коп.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Ураховуючи наведене, з огляду на сплату позивачем судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір у сумі 302 грн 80 коп. може бути повернутий платнику за його клопотанням.

Суд звертає увагу позивача, що наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2024 №606 «Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» (далі Порядок), який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за №1888/43233, який набув чинності 07.01.2025, змінено механізм повернення судового збору у випадках, визначених ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Також при зверненні з позовом до суду позивачем сплачений судовий збір у сумі 45 186 грн 14 коп.

З огляду на відмову у позові судовий збір у загальній сумі 46 397 грн 34 коп. покладається на позивача згідно ст.129 ГПК України.

Суд зауважує, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 13.11.2024 у справі №913/567/20 вжиті заходи забезпечення позову: накладено арешт в межах ціни позову на наступне рухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Резерв-ВР» (вул. Шевченка, буд. 21-З, м. Ніжин Чернігівської області, 16600, ідентифікаційний код 39840658):

автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_1 (шасі НОМЕР_5 , повна маса 18 000 кг, маса власна 12 200 кг, об`єм двигуна 6 693 куб. см);

автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 (шасі НОМЕР_6 , повна маса 18 000 кг, маса власна 12 200 кг, об`єм двигуна 6 693 куб. см);

автобуса марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 (шасі НОМЕР_7 , повна маса 18 000 кг, маса власна 12 200 кг, об`єм двигуна 6 693 куб. см).

Відповідно до ч.ч.9, 10 ст.145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Ураховуючи наведене, вжиті судом за ухвалою від 13.11.2024 заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст.129, 145, 232, 233, 236 238 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі ліквідатора Надтоки Олени Володимирівни до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «МН Транс», відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Резерв-ВР», відповідача-3 ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс» в особі ліквідатора Надтоки Олени Володимирівни.

3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Луганської області від 13.11.2024 у справі №913/567/20, а саме: накладення арешту в межах ціни позову на наступне рухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Резерв-ВР» (вул. Шевченка, буд. 21-З, м. Ніжин Чернігівської області, 16600, ідентифікаційний код 39840658):

автобус марки Волжанин, модель 52701, 2011 року випуску, VIN НОМЕР_3 (шасі НОМЕР_7 , повна маса 18 000 кг, маса власна 12 200 кг, об`єм двигуна 6 693 куб. см).

4. Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кан-Транс», вул. Кислородна, буд. 8А, м. Хрустальний Луганської області, 94504, ідентифікаційний код 36031248, в особі ліквідатора Надтоки Олени Володимирівни, вул. Тернопільська, буд. 27, м. Дніпро, 49106, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_27 .

Відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю «МН Транс», вул. Анни Ахматової, буд. 46, м. Київ, 02081, ідентифікаційний код 38349966.

Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Резерв-ВР», вул. Шевченка, буд. 21-З, м. Ніжин Чернігівської області, 16600, ідентифікаційний код 39840658.

Відповідач-3: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 .

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено 24.04.2025.

Суддя Сергій ВІННІКОВ


Суд	Господарський суд Луганської області
Дата ухвалення рішення	15.04.2025
Оприлюднено	25.04.2025
Номер документу	126832573
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: майнові спори, стороною в яких є боржник, з них:

Вінніков С. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 15.04.2025 по справі 913/567/20ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —913/567/20

Рішення від 15.04.2025

Рішення
від 15.04.2025 по справі 913/567/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ