Постанова від 24.04.2025 по справі 420/8886/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

справа №420/8886/24

адміністративне провадження №К/990/49369/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Суворовського районного суду міста Одеси про визнання протиправним і скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: судді-доповідача Семенюка Г.В., суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (далі - ТУ ДСА України в Одеській області), Суворовського районного суду міста Одеси, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року №5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 »;

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року;

- зобов`язати ТУ ДСА України в Одеській області нарахувати та виплатити судді Суворовського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 суддівську винагороду з 25 квітня 2023 року до припинення перебування його у складі Збройних Сил України відповідно до вимог статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є суддею Суворовського районного суду міста Одеси і згідно із наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 25 квітня 2023 року №171 призваний та направлений для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану, відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані і відправлені у військову частину НОМЕР_1 . 27 квітня 2023 року в.о. голови Суворовського районного суду міста Одеси видано наказ №5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 », яким тимчасово увільнено від виконання обов`язків суддю Суворовського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 з 25 квітня 2023 року, призваного та направленого для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану, і з 25 квітня 2023 року по цей час позивачу не нараховується та не виплачується суддівська винагорода. У відповідь на адвокатський запит ТУ ДСА України в Одеській області повідомило, що нарахування суддівської винагороди судді ОСОБА_1 припинено відповідно до наказу в.о. голови Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року №5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 ».

3. Припинення нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 уважає необґрунтованим, оскільки Закон №1402-VIII передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком. Відповідачами, на переконання позивача, не враховані, зокрема, положення статей 126, 130 Конституції України щодо незалежності суддів та забезпечення державою належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, Закону №1402-VIII, статтею 135 якого встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), яким внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Розмір суддівської винагороди, як зазначав позивач, установлюється виключно Законом №1402-VIII, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини п`ятої статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

4. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 08 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

5. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з 25 квітня 2023 року суддя Суворовського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 є таким, що призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , тобто наразі є військовослужбовцем, фактично перебуває у трудових відносинах з Міністерством оборони України, як призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, не здійснює у цей час суддівські функції на професійній основі (не здійснює судочинство). Суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що Закон №1402-VIII є спеціальним законом про судоустрій, яким урегульовано питання виплати суддівської винагороди. Право на отримання суддею суддівської винагороди дійсно є гарантією його незалежності та невід`ємною складовою його статусу. Закон №1402-VIII передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди. Водночас Законом №1402-VIII не передбачено правове регулювання проходження суддею військової служби із збереженням суддівської винагороди. Цим Законом не врегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду, та виплати суддівської винагороди. Натомість ці питання урегульовані статтею 119 КЗпП України, Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) та Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII). Тому, виходячи з викладеного та з урахуванням приписів Закону №2232-ХІІ, позивач, як громадянин України, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, користується гарантіями, передбаченими в тому числі частиною третьою статті 119 КЗпП України, що прямо передбачено Законом №2232-ХІІ, який, своєю чергою, є спеціальним у сфері регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Таким чином, частина третя статті 119 КЗпП України та частина друга статті 39 Закону №2232-ХІІ, на які наявне посилання в оскаржуваному наказі від 27 квітня 2023 року №5-о/с, підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а доводи позивача щодо безпідставності посилання Суворовським районним судом міста Одеси на норми частини третьої статті 119 КЗпП України є необґрунтованими. Наказ Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року №5-о/с є таким, що виданий відповідно до вимог чинного законодавства України, і, враховуючи правомірність цього наказу, згідно із яким за позивачем зберігається лише місце роботи та посада з 25 квітня 2023 року на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації, ТУ ДСА України в Одеській області, як розпорядник бюджетних коштів, правомірно припинило виплату позивачу суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року. Суд першої інстанції зазначив про правомірність невиплати позивачу суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року і, відповідно, відсутність протиправної бездіяльності ТУ ДСА України в Одеській області та правових підстав для зобов`язання його нарахувати і виплатити позивачу суддівську винагороду з 25 квітня 2023 року до припинення перебування його у складі Збройних Сил України.

6. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року скасував. Прийняв нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправним і скасував наказ Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року №5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язки ОСОБА_1 ». Визнав протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року. Зобов`язав ТУ ДСА України в Одеській області нарахувати та виплатити судді Суворовського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 суддівську винагороду з 25 квітня 2023 року до припинення перебування його у складі Збройних Сил України відповідно до вимог частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

7. Приймаючи зазначену постанову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402-VIII, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини п`ятої статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. Законом №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві. Водночас Закон №1402-VIII передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком. Частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Питання обчислення, розміру та виплати суддівської винагороди визначається виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону №2352-ІХ. З урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону №1402-VIII над іншими нормами законодавства, зважаючи на те, що позивач не здійснював правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, апеляційний суд дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII. Суд апеляційної інстанції вказав на протиправність наказу Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року №5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 », що був скерований до ТУ ДСА України в Одеській області та слугував підставою для припинення нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року. Так як позивач з 25 квітня 2023 року не здійснює правосуддя, йому належить нарахувати та виплачувати суддівську винагороду відповідно до частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, а саме без доплат до посадового окладу, і оскільки ТУ ДСА України в Одеській області всупереч нормам чинного законодавства не здійснило позивачу нарахування та виплату належного розміру суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року, наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА України в Одеській області щодо невиплати позивачу суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року та зобов`язання ТУ ДСА України в Одеській області нарахувати і виплатити судді Суворовського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 суддівську винагороду з 25 квітня 2023 року до припинення перебування його у складі Збройних Сил України відповідно до вимог частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII, з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. ТУ ДСА України в Одеській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року.

9. Як підставу оскарження постанови апеляційного суду скаржник визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Стверджує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 130 Конституції України, статті 135 Закону №1402-VIII, частини третьої статті 119 КЗпП України.

10. ТУ ДСА України в Одеській області зазначає про відсутність правових підстав для скасування наказу Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року №5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 », оскільки цей наказ виданий з дотриманням чинного законодавства, згідно із частиною третьою статті 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону №2232-ХІІ, а висновки апеляційного суду щодо наявності підстав для його скасування та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є безпідставними. Скаржник указує, що Законом №1402-VIII не урегульовано питання проходження суддею військової служби із збереженням суддівської винагороди. Відповідні питання урегульовані статтею 119 КЗпП України, Законом №2011-XII та Законом №2232-XII. Позивач, як громадянин України, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, користується гарантіями, передбаченими, зокрема, частиною третьою статті 119 КЗпП України, що прямо закріплено Законом №2232-XII, який, своєю чергою, є спеціальним у сфері регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, що не враховано судом апеляційної інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

IV. Рух справи у суді касаційної інстанції

11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Соколова В.М., Уханенка С.А. ухвалою від 07 січня 2025 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

12. Ухвалою від 30 січня 2025 року Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. заяву ТУ ДСА України в Одеській області про зупинення виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року в справі №420/8886/24 задовольнив. Зупинив виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року в справі №420/8886/24 до закінчення касаційного провадження у справі.

13. ОСОБА_1 і Суворовський районний суд міста Одеси відзивів на касаційну скаргу не подали.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 23 квітня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 24 квітня 2025 року.

V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

15. ОСОБА_1 Указом Президента України від 20 липня 2007 року №654/2007 призначений на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 05 липня 2012 року №5124-VI позивач обраний суддею цього ж суду безстроково.

16. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25 квітня 2023 року №171 заступнику начальника - начальнику мобілізаційного відділення наказано призвати та направити для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану, військовозобов`язаних відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані і відправлені у військову частину НОМЕР_1 , зокрема, лейтенанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

17. 27 квітня 2023 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 на адресу Суворовського районного суду міста Одеси направлено повідомлення №юр/4282 про те, що лейтенант ОСОБА_1 25 квітня 2023 року призваний на військову службу під час загальної мобілізації до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за ОСОБА_1 зберігається місце роботи (посада) в установі на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації.

18. 27 квітня 2023 року в.о. голови Суворовського районного суду міста Одеси відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України, частини другої статті 39 Закону №2232-XII та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX (зі змінами), видано наказ №5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 »., яким тимчасово увільнено від виконання обов`язків суддю Суворовського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 з 25 квітня 2023 року, призваного та направленого для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану. Наказано зберігати за ОСОБА_1 місце роботи та посаду відповідно до Закону №2011-XII з 25 квітня 2023 року на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації. Підстава: заява ОСОБА_1 від 17 квітня 2023 року, повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27 квітня 2023 року №юр/4282, витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25 квітня 2023 року №171. Копію цього наказу надіслано до відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Одеській області.

19. На підставі зазначеного наказу ТУ ДСА України в Одеській області з 25 квітня 2023 року припинило нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 , що підтверджується відповіддю від 22 січня 2024 року №5-363/24Вих на адвокатський запит.

20. Не погодившись із припиненням виплати суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Джерела права й акти їхнього застосування

21. Статус судді визначено Конституцією України (статті 126-129) та Законом №1402-VIII (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно із частиною першою статті 52 якого суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

22. У статті 81 Закону №1402-VIII обумовлено, що особа, призначена на посаду судді указом Президента України, набуває повноважень судді із здійснення правосуддя, включаючи право на отримання доплат до посадового окладу, за умов зарахування у штат відповідного суду, складення присяги судді і проходження початкової підготовки у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Датою набуття суддею повноважень із здійснення правосуддя визначається дата виконання останньої з цих умов.

23. Повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України (стаття 119 Закону №1402-VIII).

24. У частині першій статті 48 Закону №1402-VIII закріплено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

25. Незалежність судді забезпечується правовими гарантіями, перелік яких наведено у частині п`ятій статті 48 Закону №1402-VIII, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді (пункт 8).

26. Передбачене законом матеріальне забезпечення судді означає виплату суддівської винагороди, яка, як це встановлено частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII, регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

27. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

28. Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

29. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята статті 135 Закону №1402-VIII).

30. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діє до цього часу.

31. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом №2232-ХІІ (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у частині першій статті 2 якого встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

32. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частини друга-четверта статті 2 Закону №2232-ХІІ).

33. Згідно зі статтею 40 Закону №2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

34. За приписами частини другої статті 39 Закону №2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

35. Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону №2011-XII.

VІІ. Позиція Верховного Суду

36. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

38. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

39. Касаційне провадження у справі №420/8886/24 відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зважаючи на аргументи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 130 Конституції України, статті 135 Закону №1402-VIII, частини третьої статті 119 КЗпП України.

40. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

41. Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на нарахування та виплату суддівської винагороди у період перебування на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період, з 25 квітня 2023 року.

42. Відповідно до установлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, з 25 квітня 2023 року тимчасово увільнено від виконання обов`язків суддю Суворовського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , призваного та направленого для проходження військової служби під час загальної мобілізації, в період воєнного стану, на підставі наказу в.о. голови Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року №5-о/с, виданого відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України, частини другої статті 39 Закону №2232-XII та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX (зі змінами). Цим же наказом наказано зберігати за ОСОБА_1 місце роботи та посаду відповідно до Закону №2011-XII з 25 квітня 2023 року на весь час виконання обов`язків військової служби за призовом по загальній мобілізації.

43. Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, відповідно до яких у частині третій цієї статті слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто з 19 липня 2022 року змінилося правове регулювання правовідносин у контексті нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період.

44. Питання виплати суддівської винагороди у період проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації за умови змін у редакції частини третьої статті 119 КЗпП України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі №320/10955/23, у якій, серед іншого, зазначено, що наведені положення Закону №1402-VIII (частина десята статті 135) стосуються випадків, коли суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин, які безпосередньо пов`язані з організацією судочинства.

45. Законом №1402-VIII не врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода в разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема, за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період.

46. При співвідношенні норм частини третьої статті 119 КЗпП України та статті 135 Закону №1402-VIII слід мати на увазі, що вони є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їхньому застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.

47. У правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов`язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу. У такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, установлених законом.

48. Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї. Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» [це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці»] - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.

49. За висновками, сформованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі №320/10955/23, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі №1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону №2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.

50. Застосовуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі №320/10955/23, у постанові від 17 квітня 2025 року в справі №340/655/23, у якій суддю (позивача) увільнено від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації та припинено нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, з чим він не погоджується, Верховний Суд констатував, що в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі №1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. Наведене дає підстави для висновку, що поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону №1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема, й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди є правомірним.

51. Висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі №320/10955/23 та Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2025 року в справі №340/655/23, є релевантними та застосовними до спірних правовідносин у справі, що розглядається, тому відсутня необхідність формування висновку щодо застосування норм права, наведених скаржником у касаційній скарзі.

52. Отже, відповідно до вже сформованих Верховним Судом правових висновків, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі №1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, проте суддівська винагорода судді не виплачується.

53. Наведене вище дає підстави для висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правомірність оскаржуваного наказу в.о. голови Суворовського районного суду міста Одеси від 27 квітня 2023 року №5-о/с «Про тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків ОСОБА_1 » і відсутність факту протиправної бездіяльності ТУ ДСА України в Одеській області щодо невиплати позивачу суддівської винагороди з 25 квітня 2023 року, що є підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

54. Поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону №1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема, й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.

55. Призвавши позивача для виконання конституційного обов`язку по захисту Батьківщини, держава взяла зобов`язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП України у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов`язку виплачувати працівнику, призваному на військову службу, заробітну плату. За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги ОСОБА_1 до ТУ ДСА України в Одеській області про нарахування та виплату суддівської винагороди при фактичному виконанні обов`язків військової служби, а не відправленні правосуддя, не мають правового підґрунтя.

56. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права: неправильно витлумачив норми статті 135 Закону №1402-VIII та не застосував у спірних правовідносинах норму частини третьої статті 119 КЗпП України, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення спору.

57. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

58. Ураховуючи викладене, Верховний Суд уважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, і оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, оскаржувана постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року підлягає скасуванню, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року - залишенню в силі.

59. Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

60. Зважаючи на те, що оскаржувана постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року скасована із залишенням в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року, підстав для поновлення виконання постанови суду апеляційної інстанції від 05 листопада 2024 року немає.

VІІІ. Судові витрати

61. З огляду на результат касаційного розгляду та приписи статті 139 КАС України, підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області задовольнити.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року в справі №420/8886/24 скасувати.

3. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року в справі №420/8886/24 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: В. М. Соколов

С. А. Уханенко