Постанова від 22.04.2025 по справі 904/1256/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/1256/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Лабатюка Я. М. (адвокат),

відповідача - Іванчука В. Я. (адвокат),

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2024 (суддя Красота О. І.) і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024 (головуючий - Дармін М. О., судді Іванов О. Г., Чус О. В.)

та касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024 (головуючий - Дармін М. О., судді Іванов О. Г., Чус О. В.), ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 (суддя Красота О. І.), у справі

за позовом Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України

до Публічного акціонерного товариства "БАНК ВОСТОК",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф"

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

про стягнення збитків.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 14.03.2024 Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України (далі - КНПФ НБУ, Фонд, позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "БАНК ВОСТОК" (далі - ПАТ "БАНК ВОСТОК", Банк, відповідач) про стягнення з відповідача 9 722 495 грн збитків, посилаючись на норми статей 15, 16, 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пунктів 6.4- 6.6 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (чинного до 31.07.2022), пунктів 1.2- 1.4, 1.17 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (чинної до 31.07.2022) (далі - Інструкція № 22), пункту 16 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (чинної до 31.07.2022) (далі - Інструкція № 492), статей 4, 74, 76, 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Позовна заява обґрунтовується завданням позивачу Банком збитків у спірній сумі з огляду на те, що:

1) починаючи з 05.11.2019, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна щодо боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф" (далі - ТОВ "Тріумф", Товариство, боржник, третя особа-1) існувало публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, однак Банк, не перевіривши наявність публічних обтяжень рухомого майна клієнта (ТОВ "Тріумф") у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, 03.12.2019 відкрив банківський рахунок Товариству, не повідомивши при цьому державного виконавця про відкриття рахунку;

2) у період з 02.12.2019 по 05.12.2019 ПАТ "БАНК ВОСТОК" не зупинило проведення низки видаткових операцій з рахунку ТОВ "Тріумф" на загальну суму (9 722 495 грн), що унеможливило як звернення стягнення на грошові кошти, так і вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на погашення заборгованості Товариства перед КНПФ НБУ, а тому неправомірна бездіяльність відповідача (невиконання встановлених законом обов`язків), яка полягала в неповідомленні державного виконавця про відкриття боржником банківського рахунку та в проведенні видаткових операцій за рахунком юридичної особи, стосовно якої існувало публічне обтяження рухомого майна, призвела до завдання матеріальної шкоди позивачу.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю в зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог, оскільки:

1) на момент відкриття рахунку в ПАТ "БАНК ВОСТОК" (03.12.2019) боржник не мав інших відкритих рахунків, на які вже було би накладено публічне обтяження, а також Банк не отримував постанову державного виконавця про арешт коштів ТОВ "Тріумф". Крім того, публічне обтяження було накладено не на грошові кошти Товариства, а лише на його частки (корпоративні права) в статутному капіталі юридичних осіб, якими володів боржник;

2) відкриваючи 03.12.2019 рахунок ТОВ "Тріумф" як новому клієнту, Банк мав право, але не був зобов`язаний перевіряти наявність публічного обтяження стосовно Товариства в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (в тому числі шляхом отримання витягу із вказаного Державного реєстру), позаяк ані пункт 6.4 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ані абзац 3 пункту 1.17 Інструкції № 22 (в редакції, чинній станом на 03.12.2019), ані підпункт 3 пункту 16 Інструкції № 492 (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) не містили такої вимоги (схожий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/15152/17), а підпункт 3 пункту 16 Інструкції № 492 (в новій редакції, чинній з 03.01.2020) щодо необхідності перевірки наявності публічного обтяження по новому клієнту в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було введено в дію вже після відкриття рахунку боржника та після виведення коштів з цього рахунку;

3) отримавши 09.12.2019 постанову державного виконавця про арешт коштів боржника від 05.12.2019, Банк виконав вимоги виконавця та зупинив видаткові операції за рахунком боржника, які (операції) надалі не поновлювалися, повідомивши про це виконавця листом від 10.12.2019;

4) позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження виявлення НБУ порушень при відкритті та обслуговуванні рахунку боржника, натомість у відповіді НБУ № 24 0006/72394 було акцентовано увагу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - ВПВР, Відділ, третя особа-2) на неможливості застосування до ПАТ "БАНК ВОСТОК" заходів впливу, що свідчить про дотримання Банком вимог законодавства при відкритті та обслуговуванні рахунку третьої особи-1;

5) таким чином, Банк не порушував жодних вимог нормативно-правових актів, що виключає можливість визнання його в діях/бездіяльності протиправної поведінки та/або вчинення ним будь-яких неправомірних дій чи бездіяльності, які могли би привести до завдання такими діями чи бездіяльністю майнової шкоди позивачу, тобто обставини справи свідчать про відсутність порушень у виді протиправної поведінки (дій/бездіяльності) відповідача, які могли би доводити наявність його вини в завданні Фонду матеріальної шкоди;

6) усі дії та/або бездіяльність Банку в спірних правовідносинах повністю відповідають вимогам закону, що виключає неправомірну поведінку відповідача при відкритті та обслуговуванні рахунку Товариства. При цьому правомірною є поведінка відповідача щодо незупинення операцій за рахунком боржника в період після відкриття рахунку до отримання постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 05.12.2019;

7) матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування заборгованості Товариства в розмірі 9 993 111,09 грн у виконавчому провадженні (ВП № 58334272) як на час подання позову до суду (14.03.2024), так і на час розгляду справи по суті;

8) виконавче провадження № 58334274 наразі не завершене, інформації про реалізацію арештованих корпоративних прав (часток у статутних капіталах інших підприємств) немає, а погашення заборгованості може бути здійснено за рахунок належного ТОВ "Тріумф" на праві власності нерухомого майна, що не свідчить про невідворотність завданої позивачу шкоди, оскільки наказ щодо примусового виконання рішення суду про стягнення з Товариства заборгованості на користь КНПФ НБУ знаходиться наразі на виконанні ВПВР.

Зважаючи на те, що Фонд не довів обізнаності Банку щодо наявності будь-яких обтяжень стосовно майна Товариства на момент відкриття ним поточного рахунку в ПАТ "БАНК ВОСТОК", апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що норми частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", абзацу 3 пункту 1.17 Інструкції № 22 та підпункту 3 пункту 16 Інструкції № 492 передбачали обов`язок зупинення видаткових операцій лише у випадку публічного обтяження коштів на рахунку клієнта в банку і жоден з нормативно-правових актів не зобов`язував Банк отримувати відомості про наявність інших обтяжень - щодо рухомого майна особи, яка вперше відкриває рахунок у банку.

4. Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 у задоволенні вимог ПАТ "БАНК ВОСТОК" про стягнення з КНПФ НБУ витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 80 500 грн відмовлено з тих підстав, що:

1) між Банком та Адвокатським об`єднанням "ПРАВА СПРАВА" (далі - АО "ПРАВА СПРАВА", Об`єднання) додаткову угоду від 03.04.2024 укладено до договору про надання правової допомоги від 25.06.2021 № 25/06/2021, тоді як як до заяви про ухвалення додаткового рішення додано договір про надання правової допомоги від 24.06.2021 № 24/06/2021. При цьому акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 01.07.2024 на суму 80 500 грн та рахунок від 01.07.2024 на суму 80 500 грн також складені на підставі договору про надання правової допомоги від 25.06.2021 № 25/06/2021;

2) натомість заява ПАТ "БАНК ВОСТОК" про ухвалення додаткового рішення від 02.07.2024 і додатки до неї не містять будь-яких доказів на підтвердження існування договору про надання правової допомоги від 25.06.2021 № 25/06/2021, а долучений до заяви про ухвалення додаткового рішення ордер серії АЕ № 1278848 від 16.04.2024 на ім`я адвоката Іванчука В. Я., який брав участь у розгляді справи, видано саме на підставі договору про надання правової допомоги від 24.06.2021 № 24/06/2021.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024 додаткове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким стягнуто з КНПФ НБУ на користь ПАТ "БАНК ВОСТОК" 52 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви Банку відмовлено.

Зазначена постанова мотивована посиланням на положення статей 124, 126, 129, 269, 277 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", застосовуючи які та дослідивши умови договору про надання правової допомоги від 24.06.2021 № 24/06/2021 (далі - договір від 24.06.2021), додаткову угоду від 03.04.2024 до нього (далі - додаткова угода від 03.04.2024), розрахунок розміру витрат ПАТ "БАНК ВОСТОК" від 01.07.2024, акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 01.07.2024 на суму 80 500 грн, рахунок від 01.07.2024 на суму 80 500 грн, ордер серії АЕ № 1278848 від 16.04.2024, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість покладання на позивача обов`язку з відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 52 500 грн, оскільки: 1) неточності в номері та даті договору про надання правової допомоги, поданому до суду першої інстанції, є лише технічною опискою, яка не спростовує факт надання правничої допомоги у справі та понесення відповідачем таких витрат; 2) загальний час на "складення та подання відзиву по справі № 904/1256/24 (кількість витрачених годин - 12 та складення та подання заперечень (на відповідь на відзив) по справі № 904/1256/24 (кількість витрачених годин - 8)", тобто загалом 20 год, є неспівмірним для адвоката, який за своїм статусом має достатню правову кваліфікацію, позаяк справа не викликала суспільного інтересу під час її розгляду, матеріали справи не містять великої кількості документів для дослідження, а отже, підготовка відзиву в справі та заперечень на відповідь на відзив не потребувала значних витрат часу, великого обсягу юридичної та технічної роботи. Тому співмірними витратами часу в контексті спірних правовідносин є 8 та 4 години відповідно.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що адвокатом відповідача не доведено співмірності заявленого розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та фактичним обсягом виконаних ним робіт (наданих послуг).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

6. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та двома постановами суду апеляційної інстанції, КНПФ НБУ звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а додаткове рішення - залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували висновків щодо застосування положень статті 1166 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті необхідності встановлення судом усіх (4-ох) елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування шкоди в деліктних правовідносинах, зокрема, шляхом покладання на позивача обов`язку довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок між такої поведінкою та заподіяною шкодою, а на відповідача - обов`язку довести відсутність його вини), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2019 по справі № 914/2436/18, від 15.03.2023 у справі № 910/12919/21;

2) суди не врахували викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 905/2135/19 висновку щодо застосування норми статті 243 ГПК України (у контексті недопустимості зміни змісту судового рішення при вирішенні питання про виправлення описок), внаслідок чого, постановляючи ухвалу про виправлення описки від 09.07.2024, суд першої інстанції вніс зміни в оскаржуване рішення, змінивши суть його мотивувальної частини, чим, на думку скаржника, власне підтвердив ігнорування обставини щодо невиконання Національним банком України (далі - НБУ) ухвали від 03.04.2024 про витребування доказів, які мають значення для встановлення обставин, що входять до предмета доказування в цій справі;

3) суди не врахували викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц висновку про те, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи, тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права;

4) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо необхідності пріоритетного застосування норм Інструкції № 22 до правовідносин, пов`язаних із зупиненням видаткових операцій за банківськими рахунками, а не положень Інструкції № 492, яка регулює процедуру відкриття клієнтом банківського рахунку;

5) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм статей 123, 126, 129 ГПК України (у контексті застосування таких основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18, від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 917/1071/10, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 та в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18;

6) незазначення в договорі від 24.06.2021 та додатковій угоді від 03.04.2024 до нього фіксованої вартості послуг АО "ПРАВА СПРАВА" або вартості однієї години роботи для подальшого обчислення вартості робіт виходячи з фактично витраченої кількості часу свідчить про неможливість відшкодування судових витрат з огляду на недодержання вимог процесуального законодавства.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. ПАТ "БАНК ВОСТОК" у відзивах на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постановах.

Треті особи не скористалися правом на подання відзивів на касаційні скарги.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2025 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Фонду на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2024, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024 (ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024) у справі № 904/1256/24 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 22.04.2025.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій (у частині вирішення спору по суті заявлених позовних вимог)

10. Рішенням Господарського суду Київської області від 07.08.2018 у справі № 911/309/16 задоволено позовні вимоги КНПФ НБУ до ТОВ "Тріумф" про звернення стягнення 11 000 000 грн. Стягнуто з Товариства на користь Фонду гарантійний платіж у розмірі 11 000 000 грн.

05.10.2018 Господарським судом Київської області видано наказ на примусове виконання рішення від 07.08.2018 у справі № 911/309/16.

11.02.2019 державним виконавцем ВПВР Шабановим В. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 58334274 щодо примусового виконання зазначеного наказу (далі - ВП № 58334274).

12.02.2019 у ВП № 58334274 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, однак публічне обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна не внесене.

11. 04.11.2019 старшим державним виконавцем ВПВР Гречухом О. Я. винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт в межах суми боргу 9 993 111,09 грн на таке майно боржника: 1) частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРОБІЙ" (далі - ТОВ "ЦЕНТРОБІЙ"), код 33834958, у розмірі 4 566 880 грн, що становить 99,280 %; 2) частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРОХІМПРОМ" (далі - ТОВ "ЕЛЕКТРОХІМПРОМ"), код 31785134, у розмірі 270 001 600 грн, що становить 76,705 %; 3) частку в статутному капіталі Публічного акціонерного товариства "МІК МЕГА" (далі - ПАТ "МІК МЕГА"), код 37593864, у розмірі 75 259 000 грн, що становить 23,300 %.

Згідно з витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 05.11.2019 № 62907540, виданим Відділом, до вказаного Державного реєстру 05.11.2019 внесено запис про публічне обтяження рухомого майна ТОВ "Тріумф", об`єктами обтяження за яким є: 1) частка в статутному капіталі ТОВ "ЦЕНТРОБІЙ", код 33834958, у розмірі 4 566 880 грн, що становить 99,280 %; 2) частка в статутному капіталі ТОВ "ЕЛЕКТРОХІМПРОМ", код 31785134, у розмірі 270 001 600 грн, що становить 76,705 %; 3) частка в статутному капіталі ПАТ "МІК МЕГА", код 37593864, у розмірі 75 259 000 грн, що становить 23,300 %.

12. 03.12.2019 Банком відкрито Товариству поточний рахунок № НОМЕР_1 .

04.12.2019 на вказаний рахунок ТОВ "Тріумф" було зараховано кошти в сумі 9 722 495 грн і в сумі 6000 грн, а 05.12.2019 - у сумі 26 430 грн.

05.12.2019 з рахунку ТОВ "Тріумф" за розпорядженням Товариства Банком було проведено платіжні операції на такі суми: 25 400 грн, 9 697 095 грн, 5173,20 грн, 26 430 грн, 4 грн, 20 грн.

13. 05.12.2019 старший державний виконавець ВПВР Гречух О. Я. прийняв постанову про арешт коштів на рахунку боржника ТОВ "Тріумф", відкритому в ПАТ "БАНК ВОСТОК" (далі - постанова від 05.12.2019), яка надійшла до Банку 09.12.2019, була зареєстрована за № 21188-01-03, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції, та виконана.

10.12.2019 на адресу старшого державного виконавця ВПВР Гречуха О. Я. Банк надіслав листа № 7771-БТ, яким повідомив про надходження та оприбуткування постанови від 05.12.2019. Вхідний залишок на арештованому рахунку на момент отримання постанови від 05.12.2019 становив 802,80 грн.

14. 09.12.2019 начальник ВПВР Подолянко І. А. направив на адресу ПАТ "БАНК ВОСТОК" лист-запит від 09.12.2019 № 58334274/9 щодо арешту коштів та надання інформації за постановою від 05.12.2019, яка вже отримувалася Банком 09.12.2019 та необхідністю негайного повідомлення інформації щодо рахунків ТОВ "Тріумф", їх стану, руху коштів та операцій за рахунками Товариства, а також про те, чи направлялося на адресу третьої особи-2 повідомлення про відкриття рахунку боржника.

11.12.2019 за вх. № 21298-01-03 Банк отримав зазначений лист-запит і надав на нього відповіді листами від 12.12.2019 № 7871-БТ і від 13.12.2019 № 7908-БТ.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій (у частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції)

15. 16.04.2024 Товариство разом із першою заявою по суті, а саме у відзиві на позов зазначило, що орієнтовний розмір понесених ним судових витрат становить 90 000 грн, а остаточний розмір понесених відповідачем судових витрат та докази, що їх підтверджують, буде подано суду в окремій заяві протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення згідно зі статтею 129 ГПК України.

16. Відповідно до пунктів 1, 2.8, 5.1, 7.1, 7.3 договору від 24.06.2021 клієнт (ПАТ "БАНК ВОСТОК") доручив, а АО "ПРАВА СПРАВА" прийняло на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Для надання юридичної допомоги клієнту Об`єднання призначає наступних адвокатів: 1) Поліщук Анатолій Ігорович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3394, виданого Радою адвокатів Дніпропетровської області 14.07.2017 року, т. НОМЕР_2, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) Іванчук Віталій Ярославович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3431, виданого Радою адвокатів Дніпропетровської області 31.08.2017 року, т. НОМЕР_3, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 3) Дидюк Петро Віталійович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3911, виданого Радою адвокатів Дніпропетровської області 08.10.2018 року, т. НОМЕР_4, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_3 . Юридичну допомогу, що надається Об`єднанням, клієнт сплачує на підставі відповідних додаткових угод до цього договору. Цей договір укладений на строк до 24.06.2023 (включно) та набирає чинності з моменту його підписання. Після закінчення дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновлений на невизначений термін. При цьому кожна сторона має право його розірвання, попередивши про це іншу сторону за два місяці.

У пунктах 2 і 3 додаткової угоди від 03.04.2024 ПАТ "БАНК ВОСТОК" та АО "ПРАВА СПРАВА" погодили, що клієнт оплачує отриману правову допомогу протягом 60 календарних днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/1256/24 за позовом КНПФ НБУ до Банку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ТОВ "Тріумф", ВПВР, про стягнення збитків. Обсяг та вартість наданої правової допомоги підтверджується розрахунком розміру витрат, пов`язаних з отриманням професійної правової допомоги, та актом приймання-передачі наданої правової допомоги і сплачується клієнтом згідно виставлених Об`єднанням рахунків. У разі оскарження рішення суду в справі № 904/1256/24 в апеляційному, касаційному порядку правова допомога оплачується в строк не пізніше 60 днів з моменту постановлення судом апеляційної/касаційної інстанції остаточного судового рішення.

17. Згідно з розрахунком розміру витрат ПАТ "БАНК ВОСТОК", пов`язаних з отриманням професійної правової допомоги по справі № 904/1256/24 від 01.07.2024, вартість за одну годину роботи становить 3500 грн. Об`єднанням було надано правову допомогу Банку на загальну суму 80 500 грн (23 години витраченого часу) за такі послуги: 1) збір доказів по справі, підготовки, складення та подання відзиву по справі № 904/1256/24 (кількість витрачених годин - 12, загальний розмір витрат - 42 000 грн); 2) складення та подання заперечень (на відповідь на відзив) по справі № 904/1256/24 (кількість витрачених годин - 8, загальний розмір витрат - 28 000 грн); 3) представництво інтересів в судових засіданнях 25.04.2024, 18.06.2024, 27.06.2024 по справі № 904/1256/24 (кількість витрачених годин - 3, загальна вартість робіт - 10 500 грн).

Факт надання таких послуг на суму 80 500 грн підтверджується актом приймання-передачі наданої правової допомоги від 01.07.2024.

01.07.2024 АО "ПРАВА СПРАВА" виставило відповідачу рахунок на зазначену суму.

Позиція Верховного Суду

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені в них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

19. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність в діях (бездіяльності) Банку складу цивільного правопорушення в зв`язку з недоведеністю належними та допустимими доказами завдання позивачу збитків у спірній сумі внаслідок неправомірної поведінки (бездіяльності) відповідача та з його вини, оскільки:

1) відкриваючи 03.12.2019 рахунок ТОВ "Тріумф" як новому клієнту, Банк мав право, але не був зобов`язаний перевіряти наявність публічного обтяження стосовно будь-якого рухомого майна Товариства в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (в тому числі шляхом отримання витягу із вказаного Державного реєстру), позаяк ані пункт 6.4 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ані абзац 3 пункту 1.17 Інструкції № 22 (в редакції, чинній станом на 03.12.2019), ані підпункт 3 пункту 16 Інструкції № 492 (в редакції, чинній станом на 03.12.2019) не містили такої вимоги (обов`язку банку);

2) отримавши 09.12.2019 постанову державного виконавця про арешт коштів боржника від 05.12.2019, Банк виконав вимоги виконавця та зупинив видаткові операції за рахунком боржника, які (операції) надалі не поновлювалися, повідомивши про це виконавця листом від 10.12.2019;

3) позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження виявлення НБУ порушень при відкритті та обслуговуванні рахунку боржника, натомість у відповіді НБУ № 24 0006/72394 було акцентовано увагу ВПВР на неможливості застосування до ПАТ "БАНК ВОСТОК" заходів впливу, що свідчить про дотримання Банком вимог законодавства при відкритті та обслуговуванні рахунку третьої особи-1;

4) Фонд не довів обізнаності Банку щодо наявності будь-яких обтяжень стосовно рухомого майна Товариства на момент відкриття ним поточного рахунку в ПАТ "БАНК ВОСТОК", а постанова від 04.11.2019 про арешт майна боржника, до складу якого (арештованого майна) було включено лише корпоративні права (частки) у статутних капіталах трьох господарських товариств, державним виконавцем на адресу Банку не направлялася, тоді як норми частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", абзацу 3 пункту 1.17 Інструкції № 22 та підпункту 3 пункту 16 Інструкції № 492 передбачали обов`язок зупинення видаткових операцій лише в разі публічного обтяження коштів на рахунку клієнта в банку і жоден з нормативно-правових актів не зобов`язував Банк отримувати відомості про наявність інших обтяжень - щодо рухомого майна особи, яка вперше відкриває рахунок у банку;

5) таким чином, Банк не порушував жодних вимог нормативно-правових актів, що виключає можливість визнання його в діях/бездіяльності протиправної поведінки та/або вчинення ним будь-яких неправомірних дій чи бездіяльності, які могли би привести до завдання такими діями чи бездіяльністю майнової шкоди позивачу, тобто обставини справи свідчать про відсутність порушень у виді протиправної поведінки (дій/бездіяльності) відповідача, які могли би доводити наявність його вини в завданні Фонду матеріальної шкоди. Усі дії або бездіяльність Банку в спірних правовідносинах повністю відповідають вимогам закону, що виключає неправомірну поведінку відповідача при відкритті та обслуговуванні рахунку Товариства. При цьому правомірною є поведінка відповідача щодо незупинення операцій за рахунком боржника в період після відкриття рахунку до отримання постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 05.12.2019.

Водночас в основу оскаржуваної постанови, ухваленої за результатами апеляційного перегляду додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024, покладено висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість покладання на позивача обов`язку з відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 52 500 грн (із заявлених до стягнення 80 500 грн), які є співмірними зі складністю справи та фактичним обсягом виконаних ним робіт (наданих послуг).

20. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Щодо касаційної скарги на судові рішення по суті заявлених позовних вимог

21. Відповідно до частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" арешт на майно банку (крім коштів, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку), арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду. Зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини 1 цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, якщо арешт накладено без встановлення такої суми або якщо інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.

22. Пунктами 6.4, 6.5 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (чинного до 31.07.2022) передбачено, що у разі відкриття рахунка клієнтом, щодо якого існує публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, приватним виконавцем, банк зупиняє видаткові операції з такого рахунка на суму обтяження та повідомляє державному виконавцеві, приватному виконавцеві про відкриття рахунка. Повідомлення про відкриття рахунка вручається державному виконавцеві, приватному виконавцеві власником рахунка, який зобов`язаний подати до банку документи, що підтверджують отримання державним виконавцем, приватним виконавцем повідомлення. Державний виконавець, приватний виконавець вирішує питання щодо необхідності накладення арешту на кошти боржника, що зберігаються на відкритому рахунку, та у семиденний строк з моменту надходження повідомлення інформує банк про прийняте рішення.

23. Згідно з абзацом 8 статті 2 та пунктом 5 частини 1 статті 37 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" рухоме майно - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов`язки, у тому числі майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. До публічних обтяжень належить накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів (осіб) у випадках, встановлених законом.

24. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Пунктом 7 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент відкриття рахунку боржника) встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

25. Згідно з частиною 4 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до частини 4 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо після накладення виконавцем арешту на кошти боржника - юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судового рішення і відкриває нові рахунки в банках чи інших фінансових установах, виконавець надсилає відповідним правоохоронним органам матеріали для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

26. За змістом положень абзацу 3 пункту 1.17 Інструкції № 22 (в редакції, чинній з 27.06.2019, тобто на час відкриття рахунку ТОВ "Тріумф") банк у разі відкриття рахунку клієнтом, щодо якого є публічне обтяження рухомого майна, накладене державним/приватним виконавцем, зупиняє видаткові операції з такого рахунку на суму обтяження та відновлює видаткові операції за рахунком за умови, визначеної Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", у порядку, визначеному внутрішніми процедурами банку.

27. Відповідно до абзацу 1 підпункту 3 пункту 16 Інструкції № 492 (в редакції, чинній з 04.04.2019 до 02.01.2020, тобто на час здійснення видаткових операцій з рахунку ТОВ "Тріумф") банк зобов`язаний повідомити державного виконавця, приватного виконавця про відкриття рахунку клієнта, якщо на кошти, що зберігаються на іншому рахунку цього клієнта, державним виконавцем, приватним виконавцем накладено публічне обтяження.

У свою чергу, абзацом 1 підпункту 3 пункту 16 Інструкції № 492 (в редакції, чинній з 03.01.2020, тобто вже після відкриття рахунку ТОВ "Тріумф" і здійснення видаткових операцій) банк зобов`язаний повідомити державного виконавця, приватного виконавця про відкриття рахунку клієнту, щодо якого є публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, приватним виконавцем.

28. Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (чинного до 31.07.2022), абзацу 3 пункту 1.17 Інструкції № 22 (в редакції, чинній з 27.06.2019) та абзацу 1 підпункту 3 пункту 16 Інструкції № 492 (в редакції, чинній з 04.04.2019 до 02.01.2020), чинне на той час законодавство не покладало на банк, який вперше відкриває рахунок клієнту, обов`язків щодо отримання від клієнта або безпосередньо з Державного реєстру обтяжень рухомого майна будь-якої інформації стосовно наявності/відсутності публічних обтяжень щодо рухомого майна клієнта, оскільки Інструкція № 492 передбачала обов`язок банку повідомити державного чи приватного виконавця про відкриття рахунку клієнта лише за сукупності певних умов: 1) в цьому банку вже є відкритий рахунок цього клієнта; 2) на грошові кошти накладено публічне обтяження (тобто чітко визначено, що це мають бути саме грошові кошти, а не корпоративні права (частки) в статутному капіталі господарських товариств чи будь-яке інше рухоме майно клієнта); 3) грошові кошти клієнта мають зберігатись на іншому рахунку цього клієнта, на який державним виконавцем, приватним виконавцем вже накладено публічне обтяження (тобто в цього клієнта вже є відкритий рахунок і на цей рахунок вже накладено публічне обтяження).

29. У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при відкритті 03.12.2019 рахунку ТОВ "Тріумф" (як новому клієнту) в Банку не виникало обов`язку отримувати та/або перевіряти інформацію про наявність/відсутність публічних обтяжень стосовно Товариства в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, чим спростовується твердження Фонду про допущення відповідачем порушень при відкритті рахунку боржника та його подальшому обслуговуванні.

Адже підпункт 3 пункту 16 Інструкції № 492 (в новій редакції, чинній з 03.01.2020), яким встановлювався обов`язок перевірки банками перевірки в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про наявність публічного обтяження щодо будь-якого рухомого майна нового клієнта, було введено в дію вже після відкриття ТОВ "Тріумф" рахунку в ПАТ "БАНК ВОСТОК" і після виведення грошових коштів з цього рахунку.

30. Тим більше, що, отримавши 09.12.2019 постанову державного виконавця про арешт коштів боржника від 05.12.2019, Банк, дотримуючись вимог закону, виконав вимоги виконавця та зупинив видаткові операції за рахунком Товариства, про що повідомив виконавця листом від 10.12.2019, і такі операції надалі не відновлювалися відповідачем.

31. Верховний Суд наголошує на тому, що в пунктах 83- 85 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/15152/17 викладено такі релевантні до спірних правовідносин висновки щодо застосування пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в редакції, чинній з 08.03.2011 до 31.07.2022):

"83. З аналізу наведеної правової норми випливає, що умовою, з якою законодавець пов`язує виникнення у банку обов`язку зупинити видаткові операції на суму обтяження у разі відкриття рахунку клієнтом та повідомити державного виконавця про відкриття такого рахунку, є існування публічного обтяження рухомого майна такого клієнта.

84. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

85. При цьому Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не покладав на банк обов`язку щодо отримання від клієнта будь-яких офіційних документів, які б підтверджували наявність або відсутність обтяження майна або обов`язку отримувати відповідну інформацію безпосередньо з Державного реєстру обтяжень рухомого майна".

32. Колегія суддів наразі не вбачає жодних підстав для відступлення від зазначеного правового висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та водночас відхиляє посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на нібито передбачений абзацом 3 пункту 1.17 Інструкції № 22 (в редакції, чинній з 27.06.2019) обов`язок Банку з власної ініціативи здійснювати перевірку обтяжень щодо рухомого майна боржника в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, позаяк зазначена норма Інструкції № 22 як підзаконного нормативно-правового акта цілком відповідає змісту пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", на виконання якого (закону) така норма власне й запроваджувалася.

33. Наведеним також спростовуються аргументи скаржника про нерелевантність висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, які (аргументи) ґрунтуються виключно на тому, що зміни до абзацу 3 пункту 1.17 Інструкції № 22 набрали чинності з 27.06.2019, а спірні правовідносини в справі № 826/15152/17 виникли ще в 2017 році, оскільки зміст норми пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", яка (норма) набрала чинності з 08.03.2011, був незмінним аж до дати втрати чинності зазначеним законом (01.08.2022).

34. Отже, при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій, врахувавши зазначений релевантний правовий висновок, викладений в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/15152/17, та належним чином дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку про недоведеність завдання позивачу збитків з вини Банку в зв`язку з відсутністю як протиправної поведінки відповідача, так і причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та збитками.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

35. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови: 1) висновків щодо застосування положень статті 1166 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті необхідності встановлення судом усіх (4-ох) елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування шкоди в деліктних правовідносинах, зокрема, шляхом покладання на позивача обов`язку довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок між такої поведінкою та заподіяною шкодою, а на відповідача - обов`язку довести відсутність його вини), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 914/2436/18, від 15.03.2023 у справі № 910/12919/21; 2) викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 905/2135/19 висновку щодо застосування норми статті 243 ГПК України (у контексті недопустимості зміни змісту судового рішення при вирішенні судом питання про виправлення описок); 3) висновку про можливість формулювання судом касаційної інстанції правових висновків виходячи з конкретних обставин справи, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, з огляду на таке.

36. У пунктах 7.3- 7.5, 7.7, 7.8 постанови 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 Великою Палатою Верховного Суду сформульовано викладено такі загальні висновки щодо застосування положень статті 1166 ЦК України в подібних правовідносинах:

"7.3. Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

7.4. Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

7.5. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

7.7. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

7.8. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача".

Схожі за змістом висновки щодо необхідності встановлення всіх елементів цивільного правопорушення при вирішенні спору про відшкодування позадоговірної шкоди викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 914/2436/18, від 15.03.2023 у справі № 910/12919/21.

37. Однак судами достовірно встановлено та скаржником не спростовано тих обставин, що: 1) Банк не порушував жодних вимог нормативно-правових актів, що виключає можливість визнання його в діях/бездіяльності протиправної поведінки та/або вчинення ним будь-яких неправомірних дій чи бездіяльності, які могли би привести до завдання такими діями чи бездіяльністю майнової шкоди позивачу, тобто обставини справи свідчать про відсутність порушень у виді протиправної поведінки (дій/бездіяльності) відповідача, які могли би доводити наявність його вини в завданні Фонду матеріальної шкоди; 2) усі дії та/або бездіяльність Банку в спірних правовідносинах повністю відповідають вимогам закону, що виключає неправомірну поведінку відповідача при відкритті та обслуговуванні рахунку Товариства. При цьому правомірною є поведінка відповідача щодо незупинення операцій за рахунком боржника в період після відкриття рахунку до дати фактичного отримання Банком постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 05.12.2019.

38. Таким чином, зміст оскаржуваних рішення та постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновків щодо застосування положень статті 1166 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 914/2436/18, від 15.03.2023 у справі № 910/12919/21, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.

39. Суд касаційної інстанції відхиляє передчасні доводи скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норми статті 243 ГПК України (у контексті недопустимості зміни змісту судового рішення при вирішенні питання про виправлення описок), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 905/2135/19, внаслідок чого, постановляючи ухвалу про виправлення описки від 09.07.2024, суд першої інстанції нібито вніс зміни в оскаржуване рішення, змінивши суть його мотивувальної частини, чим, на думку скаржника, власне підтвердив ігнорування обставини щодо невиконання НБУ ухвали від 03.04.2024 про витребування доказів, які мають значення для встановлення обставин, що входять до предмета доказування в цій справі, оскільки такі доводи скаржника зводяться передусім до його безпідставного намагання надати правову оцінку ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області про виправлення описки від 09.07.2024 поза межами її ймовірного окремого апеляційного оскарження, як це передбачено пунктом 18 частини 1 статті 255 ГПК України.

Натомість з матеріалів справи не вбачається апеляційного оскарження зазначеної ухвали, що виключає передчасну оцінку Верховним Судом доводів скаржника щодо необхідності перевірки такої ухвали (на предмет законності та обґрунтованості її постановлення).

Тим більше, що ухвала суду першої інстанції про виправлення описки не входить до передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 287 ГПК України вичерпного переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.

40. Разом з тим колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника про неврахування висновку про можливість формулювання судом касаційної інстанції правових висновків виходячи з конкретних обставин справи, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, з огляду на таке.

41. Дійсно, в пункті 68 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.

42. Частиною 2 статті 315 ГПК України передбачено, що в постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

З огляду на викладене висновок (правова позиція) ?? це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 911/1095/22, від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц).

43. Водночас колегія суддів зауважує, що скаржник належним чином не обґрунтував того, як неврахування судами висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, може вплинути на вирішення цього спору та спростувати висновок суду першої інстанції про недоведеність завдання позивачу збитків внаслідок бездіяльності Банку.

Натомість доводи скаржника з цього приводу зводяться виключно до посилання на нерелевантність висновку щодо застосування пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в редакції, чинній з 08.03.2011 до 31.07.2022), викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/15152/17, яке (посилання) детально спростовано вище (див. пункти 32, 33 цієї постанови).

44. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку щодо застосування положень статті 1166 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 914/2436/18, від 15.03.2023 у справі № 910/12919/21, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

45. З мотивів, наведених у пунктах 31- 33 цієї постанови, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання пріоритетного застосування норм Інструкції № 22 до правовідносин, пов`язаних із зупиненням видаткових операцій за банківськими рахунками, а не положень Інструкції № 492, яка регулює процедуру відкриття клієнтом банківського рахунку.

Адже норма абзацу 3 пункту 1.17 Інструкції № 22 (в редакції, чинній з 27.06.2019) як підзаконного нормативно-правового акта цілком узгоджувалася зі змістом пункту 6.4 статті 6 чинного на той час Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (правового акта вищої юридичної сили), на виконання якого (закону) така норма власне й запроваджувалася.

При цьому висновок щодо застосування положень пункту 6.4 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"(в редакції, чинній з 08.03.2011 до 31.07.2022), який правомірно покладено судами попередніх інстанцій в основу оскаржуваних судових рішень, викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/15152/17, і жодних підстав для відступлення від цього правового висновку колегія суддів не вбачає.

46. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови із зазначеної підстави (схожий висновок про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування наведеної скаржником норми права викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19, від 05.07.2022 у справі № 904/7077/20, від 15.11.2022 у справі № 916/596/21, від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, від 23.01.2024 у справі № 904/1270/22, від 14.05.2024 у справі № 904/2130/23, від 08.10.2024 у справі № 912/2326/23, від 12.11.2024 у справі № 922/5494/23).

47. З наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Щодо касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024

48. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм статей 123, 126, 129 ГПК України (у контексті застосування таких основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18, від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 917/1071/10, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 та в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, з огляду на нижченаведене.

49. Відповідно до частин 1- 4 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

50. При цьому частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

51. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

52. Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значенням справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначено також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

53. Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат(аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22).

54. Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати з урахуванням частини 3 статті 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

55. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

56. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5- 7, 9 статті 129 цього Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

57. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен також враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

58. Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2, 15 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

59. Так, покладаючи на позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу частково - в сумі 52 500 грн (із заявленої до стягнення вартості витрат у загальній сумі 80 500 грн), апеляційний суд, належним чином дослідивши умови договору від 24.06.2021, додаткової угоди від 03.04.2024, розрахунок розміру витрат ПАТ "БАНК ВОСТОК" від 01.07.2024, акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 01.07.2024 на суму 80 500 грн, рахунок від 01.07.2024 на суму 80 500 грн, ордер серії АЕ № 1278848 від 16.04.2024 у їх сукупності, дійшов правильного висновку про те, що незважаючи на погодження адвокатського гонорару в формі погодинної оплати, адвокатом відповідача не доведено співмірності заявленого розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та фактичним обсягом виконаних ним робіт (наданих послуг), оскільки загальний час на "складення та подання відзиву по справі № 904/1256/24 (кількість витрачених годин - 12 та складення та подання заперечень (на відповідь на відзив) по справі № 904/1256/24 (кількість витрачених годин - 8)", тобто загалом 20 год, є неспівмірним для адвоката, який за своїм статусом має достатню правову кваліфікацію, позаяк справа не викликала суспільного інтересу під час її розгляду, матеріали справи не містять великої кількості документів для дослідження, а отже, підготовка відзиву в справі та заперечень на відповідь на відзив не потребувала значних витрат часу, великого обсягу юридичної та технічної роботи. Тому співмірними витратами часу в контексті спірних правовідносин є 8 та 4 години відповідно.

60. При цьому суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи позивачапро те, що незазначення в договорі від 24.06.2021 та додатковій угоді від 03.04.2024 фіксованої вартості послуг АО "ПРАВА СПРАВА" або вартості однієї години роботи для подальшого обчислення вартості робіт виходячи з фактично витраченої кількості часу свідчить про неможливість відшкодування судових витрат з огляду на недодержання вимог процесуального законодавства, цілком обґрунтовано виходив із того, що неточності в номері та даті договору про надання правової допомоги, поданому до суду першої інстанції, є лише технічною опискою, яка не спростовує факт надання відповідачу правничої допомоги в справі та понесення ним таких витрат.

61. Касаційний суд погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають положенням статей 123, 126, 129, 244 ГПК України та зроблені з урахуванням всіх необхідних принципів та критеріїв розподілу судових витрат на оплату послуг адвоката, на підставі поданих сторонами доказів та обставин, встановлених судом.

Адже позивач, звертаючись із касаційною скаргою, не вказує на неврахування судом апеляційної інстанції певних доказів їх неспівмірності, а фактично просить повторно оцінити обсяг наданих адвокатами послуг та їх вартість на предмет їхньої необхідності та розумності, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України.

62. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.

63. Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що апеляційний суд ухвалили оскаржувану постанову без урахування зазначених правових висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.

Так, у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах.

64. При цьому Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

65. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.

66. Таким чином, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 123, 126, 129 ГПК України, а лише наголошується на необхідності суду в кожному конкретному випадку виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду як не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, так і про право суду зменшити такі витрати у разі доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката їх неспівмірності.

67. За наведених обставин Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд обґрунтовано задовольнив частково заяву Банку про відшкодування витрат на правничу допомогу, стягнувши з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 52 500 грн (при заявленій до стягнення загальній сумі 80 500 грн), понесені відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, а оскільки доводи касаційної скарги не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, то оскаржувану постанову необхідно залишити без змін.

68. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції вирішив питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу не всупереч, а якраз відповідно до висновків щодо застосування норм статей 123, 126, 129 ГПК України (у контексті застосування таких основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18, від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 917/1071/10, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 та в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваної постанови.

69. З наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

70. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а суд апеляційної інстанції, в свою чергу, дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення, що виключає підстави для задоволення касаційних скарг.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

71. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

72. Зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з тим, що:

1) суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку щодо застосування положень суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку щодо застосування положень статті 1166 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 914/2436/18, від 15.03.2023 у справі № 910/12919/21;

2) апеляційний суд переглянув додаткове рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування норм статей 123, 126, 129 ГПК України (у контексті застосування таких основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18, від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 917/1071/10, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 та в додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваних рішення та постанов.

73. Крім того, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, а інші доводи скаржника не спростовують висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення та постанови.

74. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, а апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, як наслідок, оскаржувані рішення та постанови ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

75. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

76. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

77. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені в касаційних скаргах доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують як висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, так і висновку суду апеляційної інстанції щодо часткового задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційних скарг.

Розподіл судових витрат

78. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2024 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024 у справі № 904/1256/24 залишити без змін.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2024, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2024 у справі № 904/1256/24, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай