Постанова

від 23.04.2025 по справі 379/280/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 379/280/24 Головуючий у суді першої інстанції - Шабрацький Г.О.

Номер провадження № 22-ц/824/7329/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Валах Вікторією Володимирівною , на ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 17 січня 2025 року у справі за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом: Служба у справах дітей та сім`ї відділ Таращанської міської ради про позбавлення батьківський прав, стягнення аліментів на утримання дітей та визначення місця проживання дітей з батьком,

та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом: Служба у справах дітей та сім`ї відділ Таращанської міської ради, про відібрання в батька малолітніх дітей та визначення місця проживання дітей з матір`ю,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківський прав, стягнення аліментів на утримання дітей та визначення місця проживання дітей з батьком, у якому просив суд: визнати місце проживання малолітніх доньок: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; позбавити відповідача батьківських прав відносно вказаних малолітніх дітей; стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання трьох малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частки всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з часу подання позову і до досягнення дітьми повноліття.

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , про відібрання в батька малолітніх дітей та визначення місця проживання дітей з матір`ю, у якому просила суд: відібрати у ОСОБА_3 малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та повернути їх їй; визначити місце проживання вказаних малолітніх дітей з нею; стягнути з відповідача за зустрічним позовом на її користь усі судові витрати, пов`язані із розглядом справи, включаючи у тому числі й витрати на професійну правничу допомогу.

Також просила суд відмовити у позовних вимогах за первісним позовом ОСОБА_3

15 січня 2025 року представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвокат Валах В.В., подала до суджу першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просила суд винести ухвалу про забезпечення позовних вимог, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 надати доступ дітям ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до спілкування з матір`ю ОСОБА_1 в телефонному відеорежимі та через відеозв`язок за допомогою соціальних мереж (Viber, WhatsApp, Telegram - на вибір матері), двічі на тиждень: в будні дні, вільний від навчання час з 18 год 00 хв. до 20 год 00 хв. та у вихідні - субота чи неділя з 12 год 00 хв. до 15 год 00 хв. - в любий час зазначеного проміжку.

В обґрунтування заяви посилається на те, що в провадженні Таращанського районного суду Київської області знаходиться дана цивільна справа про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання та визначення місця проживання дітей з батьком та зустрічним позовом про відібрання в батька малолітніх дітей та визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Вказує, що у судовому засіданні, яке відбулося 14 січня 2025 року, позивачем за первісним позовом було надано пояснення стосовно того, що вищевказані малолітні діти мають власні телефони, номери яких батьком - ОСОБА_3 було змінено. ОСОБА_1 підтвердила, що не має зв`язку з доньками, оскільки батько змінив номера телефонів та не повідомив про це її, тобто станом на сьогодні ОСОБА_3 умисно перешкоджає їй спілкуватися з доньками.

Вважає, що забезпечення зустрічного позову, шляхом зобов`язання останнього надати доступ дітям до спілкування з нею в телефонному відеорежимі за допомогою соціальних мереж буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері з дітьми, і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дітей, що в свою чергу, може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо відібрання дітей та визначення місця проживання дітей з нею.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області Київської області від 17 січня 2025 року відмовлено у задоволені заяви представника ОСОБА_1 - Валах В.В. про забезпечення позову.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - Валах В.В. подала апеляційну скаргу, відповідно до просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.

Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в оскаржуваній ухвалі, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції не врахував пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, що відбулося 14 січня 2025 року, а саме щодо наявності у їхніх малолітніх дітей мобільних телефонів, номери яких ОСОБА_3 було змінено та не надано апелянту. Таким чином, суд дійшов помилкового висновку, що відсутні докази наявності у дітей власних засобів телефонного зв`язку та не конкретизовані, з якого та на який саме номер повинні здійснюватися такі дзвінки.

На підставі викладеного, наголошує, ОСОБА_3 умисно перешкоджає апелянту спілкуватися з доньками, тому вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право матері на спілкування з дітьми та перешкоджало б нормальному розвитку дітей не відповідає дійсності.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 - Валах В.В. , що була присутня у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку, підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити в повному обсязі заяву про забезпечення позову з підстав, викладених безпосередньо у заяві про забезпечення позову та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились (а.с 79, 81).

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача за зустрічним позовом у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи подану заяву про забезпечення позову та відмовляючи у її задоволенні суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що предметом позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 є відібрання в батька малолітніх дітей та визначення місця проживання дітей з матір`ю.

За результатами дослідження матеріалів справи, суд дійшов до висновку про те, що відсутність стабільних контактів матері з дітьми дійсно створює загрозу втрати безпосереднього емоційного контакту дітьми з нею, що в подальшому може утруднити виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю, при цьому жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право матері на спілкування з дітьми, чи обставин, які б свідчили про спілкування матері з дітьми, яке перешкоджало б нормальному розвитку дітей, судом не встановлено.

Враховуючи вище наведене в сукупності, суд першої інстанції виснував, що відсутні достатні підстави для висновку, що не вжиття запропонованих заявником заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, істотно ускладнити ефективний захист порушених прав або інтересів позивача, у зв`язку з чим, у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви представника позивача за зустрічним позовом - Валах В.В. про забезпечення позову відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3).

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року в справі № 910/3158/20, зазначено, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 ст. 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати їй спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 757/33742/19.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23, від 18 грудня 2024 року в справі № 357/4984/24.

Дослідивши матеріали справи, встановлено, що предметом позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 є відібрання в батька малолітніх дітей та визначення місця проживання дітей з матір`ю. Відтак, не вбачається наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, таким чином, позивачем за зустрічним позовом обрано неналежний спосіб забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність доказів наявності у дітей власних засобів телефонного зв`язку та не конкретизацію, з якого та на який саме номер телефону повинні здійснюватися такі дзвінки. Крім того, навіть при наявності засобів телефонного зв`язку у неповнолітніх дітей суд позбавлений можливості встановити обов`язок вчиняти такі дії ОСОБА_3 , оскільки спілкування в телефонному відеорежимі та через відеозв`язок за допомогою соціальних мереж із матір`ю ОСОБА_1 повинна відповідати волі дітей, відтак не може бути виконано примусово.

Колегія суддів при вирішенні вказаного питання враховує пояснення представника ОСОБА_1 - Валах В.В. , при апеляційному розгляду справи відповідно до яких остання вказує, що Таращанським районним судом Київської області на даний час було вирішено даний спір по суті, яким задоволено первісний позов ОСОБА_3 та визначено місце проживання малолітніх дітей з батьком, що підтверджує правильність висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволені заяви представника ОСОБА_1 - Валах В.В. про забезпечення позову.

Більш того відповідачка як мати не позбавлена можливості вирішити питання спілкування із своїми дітьми шляхом звернення до органу опіки та піклування та встановити відповідний графік безпосереднього, а не по телефону, спілкування з дітьми та прийняття участі у їх вихованні, що буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері з дітьми, і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Валах Вікторією Володимирівною , залишити без задоволення.

Ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 17 січня 2025 року, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Текст постанови складено 24 квітня 2025 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв