Галицький районний суд м.львова
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
РеєстраціяСправа №461/8001/23
Провадження №2/461/52/25
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 квітня 2025 року м. Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Кротової О.Б.,
секретар судового засідання Басараб Д.Е.,
за участі:
представника позивача П`янікової О.О.,
представника відповідачки
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,
представника третьої особи
Міністерства охорони здоров`я України Дяк Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи:Обласне комунальне підприємство Львівської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Міністерство охорони здоров`я України про скасування свідоцтва про право власності на квартиру, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Міністерства охорони здоров`я України до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про скасування свідоцтва про право власності на квартиру, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
в с т а н о в и в :
представник Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Мікуш З.В. 25.09.2023 звернулась в суд із позовом, в якому просить: скасувати Свідоцтво про право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 №Г-02340, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів 30.06.1995; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - квартиру площею 90 кв.м. та підвал під індексом 3-2 площею 38,4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х.В. (індексний номер: 43724912 від 27.10.2018, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1678233546101); витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та стягнути із відповідачів судові витрати.
В обґрунтуванняпозовних вимогпокликається нате,що натериторії Галицькогорайону м.Львова,а самена АДРЕСА_3 ,знаходиться будівлябібліотеки Львівськогонаціонального медичногоуніверситету іменіДанила Галицького(далі-Університет).Відповідно доакту від01.12.1939до постановиради народнихкомісарів УРСРвід 19.02.1940«Про виділеннязі складуЛьвівського університетумедичного факультетуу самостійнийЛьвівський державниймедичний інститут»,за цимінститутом закріпленокорпус №2спірного будинкудля організаціїробітничого факультетуфундаментальної бібліотеки.Згідно зп.3-1цього акту,з фундаментальноїбібліотеки Львівськогодержавного університетубуло вилученовсю медичнулітературу дляорганізації фундаментальноїбібліотеки Львівськогомедичного інституту.Згідно ізреєстраційним свідоцтвомвід 16.06.1976№56,у будинку АДРЕСА_4 знаходиться науковабібліотека державногомедичного університету.Її правовийстатус незмінювався іцей фактвстановлено урішеннях Личаківськогорайонного судум.Львовавід 26.09.2011у справі№2-540/11та від24.12.2008у справі№2-346/2008,залишеним беззмін ухвалоюАпеляційного судуЛьвівської областівід 21.12.2009.Із покликаннямна ст.82ЦПК України,зазначає,що факти,встановлені зазначенимирішеннями маютьпреюдиційне значення,а томуфакт правовогостатусу будинку АДРЕСА_3 ,як науковоїбібліотеки євстановлений,доказуванню непідлягає татакий статусспірного приміщенняне змінювався.Рішенням виконавчогокомітету Львівськоїобласної радивід 26.02.1980№130будинок на АДРЕСА_3 взято підохорону якпам`ятку архітектуриXIXст.(охороннийдоговір №5295-Лв)та данийоб`єкт культурноїспадщини занесенодо Державногореєстру нерухомогомайна пам`ятокУкраїни згідноіз наказомМіністерства культурита інформаційноїполітики від18.01.2021№14.Ухвалою Львівськоїміської радивід 27.09.2001№1225«Про користуванняземельними ділянкамиЛьвівським державниммедичним університетом»земельну ділянкуплощею 0,1145га на АДРЕСА_3 залишено упостійне користуванняУніверситету дляобслуговування бібліотеки.Листами Міністерстваохорони здоров`яУкраїни від27.10.2003та від02.12.2004за зверненнямиУніверситету роз`яснено,що приміщеннябібліотеки непідлягають відчуженнюяк житловийфонд тане підлягаютьприватизації.Із Витягуз Єдиногореєстру об`єктівдержавної власностіщодо державногомайна,вбачається,що бібліотекана АДРЕСА_5 є державноювласністю,балансоутримувачем якоїє Львівськийнаціональний медичнийуніверситет іменіДанила Галицького.У лютому2021року Університетдізнався проте,що приміщеннятак званоїквартири АДРЕСА_5 відчужено задоговором купівлі-продажувід 27.10.2018,посвідченим приватнимнотаріусом Куйбідою-КришкевичХ.В.У зв`язкуз цим,22лютого 2021року Університетзвернувся всуд ізпозовом провизнання даногодоговору купівлі-продажунедійсним,однак повідомивсуд провідсутність упозивача оспорюваногодоговору ідокументів,які булинадані договірнимисторонами дляйого посвідчення,та одночасноклопотав судпро їхвитребування.Із матеріалів цивільної справи №461/1423/21 вбачається, що 24.10.2022 представник Університету ознайомилася із матеріалами нотаріальної справи, яка надійшла із Львівського державного нотаріального архіву на вимогу суду. Відтак, саме 24 жовтня 2022 року Університет дізнався про існування оспорюваного Свідоцтва про право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 №Г-02340. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 не проводилася зовсім. До лютого 2021 року Університет був впевнений, що спірне приміщення перебуває у його управлінні, оскільки згідно із нормами чинного законодавства таке не підлягає відчуженню, тим більше приватизації. Таким чином, вказує, що строк для звернення позивача із даним позовом обчислюється з 24.10.2022, відтак такий не минув. З метою з`ясування всіх обставин щодо виникнення спірного права приватної власності, Університет звертався з відповідними інформаційними запитами та отримано такі відповіді: відповідь Галицької районної адміністрації від 11.08.2023 про те, що згідно з журналом реєстрації розпоряджень з основної діяльності за 1995 рік, в Галицькій районній адміністрації відсутня інформація щодо прийняття розпорядження, на підставі якого було видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на приміщення (квартиру) АДРЕСА_1 ; відповідь Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» від 23.08.2023, згідно з якою, відповідно до архівних даних, в комунальній установі відсутня інформація стосовно приватизації квартири АДРЕСА_1 . Комунальна установа повідомляє, що відповідно до архівних даних, інформації про те, чи видавалося Виконавчим комітетом Львівської міської ради свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 20.06.1995 і документів, які стали підставою для видачі цього свідоцтва, немає. Також отримано відповідь ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 03.08.2023 про те, що згідно архівних даних станом на 29.12.2012, інформація про реєстрацію права власності на приміщення АДРЕСА_1 в БТІ відсутня. Із наведеного випливає, що орган, уповноважений на оформлення приватизаційних документів та відповідальний за видачу свідоцтва про право власності на житло, а також реєстрацію права власності і зберігання відповідних архівних матеріалів, не має жодної інформації про перехід квартири АДРЕСА_1 у приватну власність. Так звана квартира АДРЕСА_1 є складовою цілісного майнового комплексу будівлі №6, що становить наукову бібліотеку Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Технічної документації на її виділення та переведення у житло не розроблялося та відповідних рішень уповноваженими органами не приймалося, такі не існують зовсім. Покликаючись на Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, яка діяла станом на 1995 рік, а також норми Житлового кодексу Української РСР в редакції 01.01.1993, представник зазначає, що приватизації підлягали житлові приміщення, які держава передала громадянинові України. Однак, будинок на АДРЕСА_3 ніколи не мав і не має статусу житлового, як і не мали такого статусу окремі його частини (приміщення). Рішення про переведення нежилого приміщення у жиле ніколи не приймалося і норми чинного на той час законодавства не передбачали такої зміни статусу будинку (його окремих частин). Окрім цього, 27 січня 1995 року було прийнято Закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу», згідно із ч.3 ст.14 якого, забороняється приватизація і перетворення (перепрофілювання) бібліотек, які є юридичними особами і засновані на державній формі власності. Відтак, задовго до часу реєстрації за наведеною адресою наукової бібліотеки державного медичного університету та по даний час, у законний спосіб не змінювався статус ні будинку вцілому, ні окремих його частин за адресою: АДРЕСА_3 , а згідно із чинним законодавством приватизацію бібліотек заборонено. За таких обставин, право власності у ОСОБА_3 не могло виникнути та свідоцтво про право приватної власності не могло бути виданим на квартиру АДРЕСА_1 , так як це заборонено законодавством. Недійсність оскаржуваного Свідоцтва про право приватної власності підтверджується ще і тим фактом, що за діючими на 1995 рік нормами чинного законодавства, оформлення права власності в порядку приватизації державного майна повинно було здійснюватися на підставі рішення про приватизацію, прийнятого регіональним відділенням і представництвом Фонду державного майна України, яким на 1995 рік було регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області. Відповідно, оформлення права власності за такою приватизацією здійснював орган державної влади, а не орган місцевого самоврядування, як це вказано в оскаржуваному Свідоцтві. 27 жовтня 2018 року за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Куйбідою-Кришкевич Х.В., ОСОБА_3 відчужив квартиру АДРЕСА_1 в користь ОСОБА_1 . Одночасно, нотаріус 27.10.2018 здійснив реєстрацію права власності за відповідачкою ОСОБА_1 на спірне майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, де підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу від 27.10.2018. У лютому 2021 року Університет звертався в суд із позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу недійним, рішенням Галицького районного суду м.Львова №461/1423/21 у задоволенні позову було відмовлено, оскільки станом на час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 був власником майна. Із покликанням на ст. ст. 330, 387, 388 ЦК України, представник вказує, що оскільки спірне приміщення незаконно вибуло із володіння позивача, саме в даному випадку має місце віндикаційний позов та відповідно наявні всі підстави для витребування спірного приміщення у відповідачки ОСОБА_1 .
Разом із позовною заявою представником позивача ОСОБА_4 подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на приміщення квартири АДРЕСА_1 до набрання рішенням законної сили.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2023, головуючим суддею у справі визначено Юрківа О.Р.
Ухвалою суду від 25.09.2023 задоволено самовідвід головуючого судді Юрківа О.Р. від участі у розгляді зазначеної цивільної справи №461/8001/23 та відведено від розгляду справи.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2023, головуючим суддею у справі визначено Кротову О.Б.
Ухвалою від 27.09.2023 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.
Окрім цього, ухвалою суду від 27.09.2023, в порядку забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Від представникавідповідачки ОСОБА_1 адвокатаСтабрина В.В.23.10.2023надійшов відзивна позовнузаяву,у якомуостанній просиввідмовити узадоволенні позовнихвимог зтаких підстав.Щодо статусубудинку АДРЕСА_3 вказав,що згідноз листомУправління охорониісторичного середовищаЛьвівської міськоїради №94/284,будинок на АДРЕСА_3 ,включений допереліку пам`ятокархітектури м.Львова,як спорудажитлового будинку19століття (охороннийдоговір №50,рішення Львівськогооблвиконкому №130від 24.02.1980).Відповідно доВисновку будівельно-технічногодослідження зазаявою мешканцівбудинку АДРЕСА_3 №1148від 14.05.2008,будинок АДРЕСА_3 (невраховуючи приміщеньбібліотеки)може функціонуватинезалежно,як окремовизначений об`єкт,беручи доуваги технічнудокументацію наквартири.Бібліотека можебути господарськимоб`єктом іззавершеним цикломпослуг іможе бутиструктурним підрозділомЦК Львівськогонаціонального медичногоуніверситету ім.Данила Галицького.Квартири збібліотекою немають спільногоциклу господарювання,мають незалежнівнутрішньобудинкові інженернімережі,опалення,електропостачання,газопостачання ітому виділенняквартир вбудинку АДРЕСА_3 внатурі невплине нагосподарювання ЦМКЛьвівського національногомедичного університетуім.Данила Галицького.Квартири вбудинку АДРЕСА_3 відповідаютьп.2.22ДБ В.2.2.-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення». Висновком від 24.11.2008 №11124 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що будинок по АДРЕСА_3 має в своєму складі сім житлових квартир, обладнаних відповідними необхідними для постійного проживання приміщеннями (житловими кімнатами і підсобними приміщеннями) та приміщення (переобладнане з жилого), в якому розміщена бібліотека, яке може бути самостійними об`єктом цивільно-правових відносин та структурним підрозділом цілісного майнового комплексу Львівського національного медичного університету ім.Данила Галицького. Згідно повідомлення від 14.04.2005 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», станом на 14.04.2005 в будинку АДРЕСА_3 числяться житлові квартири. Зазначені факти досліджено та встановлено в рішенні Личаківського районного суду міста Львова від 23 вересня 2011 року у справі за позовом інших мешканців будинку про визнання права на проживання та реєстрацію за місцем проживання, визнання бездіяльності незаконною, який було задоволено. Зазначене рішення Личаківського районного суду міста Львова не оскаржене і набуло законної сили. Окрім цього, надано суду документи щодо отримання мешканцями будинку житлово-комунальних послуг, з яких вбачається, що у будинку АДРЕСА_3 наявні житлові квартири, в які надаються такі послуги. Також, з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб вбачається, що відповідачку взято на такий облік за адресою: АДРЕСА_2 . Те, що зазначений будинок є житловим, підтверджується також листом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 17.10.2022 №31, в якому зазначено, що будинок АДРЕСА_3 багатоквартирний. Також представник зазначає, що відповідно до Закону України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», будинок АДРЕСА_3 не значиться як пам`ятка культурної спадщини, яка не підлягає приватизації, що підтверджується листом Комітету з питань бюджету №04-14/12-1481 від 13.10.2008 та листом Комітету з питань культури і духовності №04-21/3-335 (115780) від 02.06.2008. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 25.07.2023 у справі №461/1423/21, яке набрало законної сили, було встановлено, що твердження позивача про те, що будинок АДРЕСА_3 , а також приміщення в ньому ніколи не набували статусу житлових є безпідставними. Встановлено, що відповідач ОСОБА_5 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , законно набув право власності на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за відплатним договором купівлі-продажу квартири від 27 жовтня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х.В. та відповідно є добросовісним набувачем квартири, оскільки спірна квартира належала продавцю ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради 20.06.1995 за №Г-02340. Разом з тим, ні у зазначеній вище цивільній справі, ні будь-якій іншій, це Свідоцтво про право власності на квартиру не було визнано недійсним, а також не було встановлено факту його підробки. Отже, представник відповідачки вважає безпідставними твердження позивача про те, що будинок АДРЕСА_3 ніколи не набували статусу «житлових», а відповідно, ОСОБА_3 міг набути право власності на спірне приміщення і мав право укладати договір купівлі-продажу на приміщення, яке йому належить. Покликаючись на ч.4 ст.82 ЦПК України, представник відповідачки зазначив щодо преюдиційності фактів, встановлених у зазначеній вище цивільній справі, які не підлягають доказуванню у даній справі. Окрім цього, вважає, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки Галицьким районним судом м.Львова розглянуто тотожну справу №461/1423/21 та рішення у такій набрало законної сили. Щодо доводів сторони позивача про те, що строк позовної давності не пропущено, зазначив таке. Представник позивача намагається ввести суд в оману про те, що представник Університету ознайомилась 24.10.2022 із матеріалами нотаріальної справи і саме з цього часу обчислює строк, який на даний час не минув. Разом з тим, у позовній заяві представник позивача вказує про те, що у лютому 2021 року Університет дізнався про те, що приміщення так званої квартири АДРЕСА_5 відчужено за договором купівлі-продажу від 27.10.2018, що підтверджує обізнаність щодо наявності оспорюваного Свідоцтва про право власності. Окрім цього, 26.02.2020 в Галицький ВП ГУНП у Львівській області надійшло звернення гр. ОСОБА_6 - директора бібліотеки ЛНМУ ім. Д.Галицького щодо протиправних дій зі сторони гр. ОСОБА_5 , зокрема щодо «зірвання» ним колодки на опечатаному ЛНМУ ім.Д.Галицького приміщенні. В ході розгляду зазначеної заяви ОСОБА_5 було надано договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_6 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, дата та час формування якого 17.05.2019. Таким чином, розгляд заяви у зв`язку з наведеним було припинено. Відтак, представник відповідачки зазначає, що пройшло більше, ніж три роки, з моменту, коли Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького дізнався про порушення прав, а сплив строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові. З цих підстав представником відповідачки подано заяву про застосування строків позовної давності.
Також представником відповідачки адвокатом В.Стабрин до відзиву на позовну заяву додано попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат відповідачки ОСОБА_1 , згідно з яким вартість витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 16000 грн.
Окрім цього, 23.10.2023 від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Стабрина В.В. надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки даний позов та позов у справі №461/1423/21 є тотожним, оскільки у таких збігаються сторони, предмет і підстави. Більше того, рішення у цивільній справі №461/1423/21 за позовом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та виселення з приміщення, набрало законної сили.
Від представника позивача ОСОБА_7 31.10.2023 надійшли письмові заперечення на заяву представника відповідачки про закриття провадження у справі, просила відмовити у задоволенні такої за безпідставністю.
Також представник позивача Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького П`янікова О.О. 31.10.2023 подала відповідь на відзив, у якій просила задоволити позовні вимоги. Вказала, що поданий представником відповідачки відзив на позовну заяву не спростовує підставності позовної заяви, а наведені заперечення є однобічними, вибірковими, а відтак необ`єктивними судженнями відносно предмета спору та поданих доказів і не відповідають обставинам справи та нормам законодавства. Зокрема, щодо статусу будинку зазначила, що згідно з історичною довідкою, даний будинок був збудований у 1870-х роках для проживання родини графа ОСОБА_8 , який родина Бадені у 1938 році подарувала Львівському медичному університету, де на сьогодні міститься наукова бібліотека Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Тому першочергово цей будинок був житловим і приміщення в ньому були пристосовані для проживання, однак з часу передачі його позивачу будинок АДРЕСА_3 є бібліотекою, що було зареєстровано та посвідчується реєстраційним свідоцтвом від 16.06.1976 №56. Відповідно, в даному випадку висновки експертних досліджень не мають значення для вирішення спору, оскільки сам спір не стосується питання пристосованості приміщень до проживання в ньому людей, а має на меті витребування власності із чужого незаконного володіння, яке відбулося внаслідок приватизації нібито житлового фонду, всупереч тому, що нерухомість не належала за статусом до житлової та не була внесена у перелік об`єктів приватизації, а навпаки була забороненою. Зміна правового статусу будинку або окремих його частин і переведення приміщення, зокрема, у житлове, проводиться за рішенням відповідних органів державної влади. На даний час таке рішення щодо будинку АДРЕСА_3 не приймалося компетентними органами, а тому будинок є самостійним цілісним об`єктом цивільних прав як бібліотека, а квартира АДРЕСА_6 відповідно не може бути об`єктом цивільного обороту. Відповідач не надає документів для спростування даного факту, хоча на цьому також звертається увага в позовній заяві. Документів, які підтверджують віднесення будинку АДРЕСА_3 до житлового фонду не існує. Окрім цього, заперечила щодо закриття провадження у справі за клопотанням представника відповідачки, оскільки предмет і підстави позовів у даній справі та справі №461/1423/21 є різними.
Від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Стабрина В.В. 10.11.2023 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Додатково вказав щодо пропущення позивачем строку позовної давності та преюдиційного значення обставин, встановлених рішенням Галицького районного суду м.Львова у справі №461/1423/21.
Представник позивачаЛьвівського національногомедичного університетуімені ДанилаГалицького П`яніковаО.О.28.11.2023подала додатковіписьмові пояснення,в якихпідтримала позовнівимоги тапросила такізадоволити,додатково зазначившипро дійснунеобізнаність позивачащодо наявностіСвідоцтва проправо приватноївласності наквартиру АДРЕСА_1 №Г-02340,виданого виконавчимкомітетом Львівськоїміської радинародних депутатів30.06.1995та ознайомленняз такимлише у2021році,тобто вмежах трирічногостроку булопред`явлено данийпозов.Із покликаннямна ЗаконУкраїни «Пробібліотеки ібібліотечну справу»та ЗаконУкраїни «Проприватизацію майнадержавних підприємств»,представник вказала,що назаконодавчому рівніприватизація будівлібібліотеки навул.СічовихСтрільців,6у м.Львовібула заборонена.Враховуючи тойфакт,що неіснує жодногонормативного документа,який бизмінював статусчастини приміщеннябібліотеки на АДРЕСА_3 на житловеприміщення,рішення проприватизацію іоформлення такоїне моглиздійснювати виконавчийкомітет Львівськоїміської радита відділприватизації державногожитлового фондуГалицької районноїадміністрації.Серед іншого,це підтверджуєтьсялистом Фондудержавного майнаУкраїни від04.10.2023№10-62-25762.Листом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни від04.11.2014№12.01-06/378підтверджено,що,зокрема,наукова бібліотекана вул.Січових Стрільців,6у м.Львовізакріплена направі оперативногоуправління Львівськомунаціональному медичномууніверситету іменіДанила Галицького,який безпосередньопідпорядкований МОЗУкраїни,а власникомданої бібліотекиє держава.Аналогічна інформаціявідображена іу листіМОЗ Українивід 03.04.2019№12-06/82.З метою проведення державної реєстрації права власності держави в особі МОЗ України та похідних речових прав, зокрема, на нерухоме майно, Міністерством охорони здоров?я України видано наказ від 08.04.2016 №329 «Про закріплення окремого нерухомого майна державної форми власності». До вказаного наказу внесено зміни наказом МОЗ України від 10.11.2021 №2472 «Про затвердження зміни до додатка 1 до наказу Міністерства охорони здоров?я України від 08.04.2016 №329», яким внесено будівлю «Бібліотека» на вул.Січових Стрільців, 6 у м.Львові, закріплену на праві оперативного управління за Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького (ЄДРПОУ 02010793) до переліку окремого нерухомого майна державної форми власності, що належить до сфери управління МОЗ України, яке підлягає державній реєстрації права власності держави в особі МОЗ України та похідного речового права за Університетом. Із наведених підстав, представником позивача подано заяву про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Міністерство охорони здоров`я.
Ухвалою підготовчого засідання від 30.11.2023 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Міністерство охорони здоров`я України.
Від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Стабрина В.В. 04.01.2024 надійшли додаткові пояснення, у яких останній додатково вказав щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
Ухвалою підготовчого засідання від 18.01.2024 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Галицького районного суду м. Львова у цивільній справі №461/1423/21 за позовом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участі третьої особи Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання договору купівліпродажу квартири недійсним та виселення з приміщення.
Від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Стабрина В.В. 23.10.2024 повторно надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, із покликанням на те, що постановою Львівського апеляційного суду від 30.09.2024 апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України на рішення Галицького районного суду м.Львова від 25.07.2023 залишено без задоволення, а рішення без змін.
Ухвалою суду від 24.10.2024 поновлено провадження у даній справі, призначено підготовче засідання.
Від представника позивача Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Чемериса О.М. 28.11.2024 надійшла заява про збільшення підстав позову, у якій представник позивача додатково обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірне приміщення не підлягало приватизації та щодо відсутності приватизації загалом, відсутністю ордеру на поселення та договору найму, а також тим, що свідоцтво про право власності не зареєстровано у ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».
Ухвалою суду від 02.12.2024 у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Стабрина В.В. про закриття провадження у справі відмовлено.
Ухвалою суду від 09.12.2024 задоволено клопотання представника позивача Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького - Чемериса О.М. про витребування доказів, витребувано у Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради (79000 м. Львів, вул. Ференца Ліста, 1) належним чином засвідчену копію розпорядження голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30.06.1995 року №392 «Про передачу квартир у власність громадян» із всіма його додатками.
На виконання ухвали суду від 09.12.2024, до суду надійшли із Галицької районної адміністрації Львівської міської ради витребувані докази, а саме належним чином засвідчена копія розпорядження голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30.06.1995 №392 «Про передачу квартир у власність громадян» із додатками.
Від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Стабрина В.В. 09.01.2025 надійшли пояснення на заяву про збільшення підстав позову, у яких останній зазначив, що такі підстави надумані, побудовані на припущеннях, та є такими, що вводять суд в оману.
05.02.2025 до суду через систему Електронний Суд надійшла позовна заява Міністерства охорони здоров`я України, в інтересах якого діє Дяк Ю.М., як третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, у якій позивач (третя особа) пред`явив такі позовні вимоги:
- скасувати Свідоцтво про право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 №Г-02340, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів 30.06.1995;
- cкасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - квартиру площею 90 кв.м та підвал під індексом 3-2 площею 38,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х.В. (індексний номер: 43724912 від 27.10.2018, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1678233546101);
- витребувати квартиру АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави, в особі Міністерства охорони здоров`я України.
Окрім цього, представник третьої особи Міністерства охорони здоров`я України просив поновити строк для звернення до суду із даним позовом.
В обґрунтування позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, представник покликається на таке. Із матеріалів даної справи Міністерству охорони здоров`я України (далі МОЗ України) стало відомо, що приміщення квартири АДРЕСА_5 відчужено за договором купівлі-продажу від 27.10.2018, посвідченого приватним нотаріусом Куйбідою-Кришкевич Х.В. Згідно із статутом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, такий, як суб`єкт господарювання, діє в статусі бюджетної установи на засадах неприбутковості. Органом управління Університету є МОЗ України, а майно Університету є державною власністю. Таким чином, Університет підпорядкований МОЗ України, яке закріплює на праві оперативного управління будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно. Повноваження МОЗ України щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти здійснюється відповідно до законодавства. Списання та відчуження державного майна здійснюються на підставі прийнятого Уповноваженим органом управління рішення про надання згоди, в порядку, встановленому законодавством. Безоплатна передача об`єктів права державної власності здійснюється на підставі рішення Уповноваженого органу управління. Покликаючись на ті ж обставини, що і Університет у своєму позові, вказує, що будинок АДРЕСА_3 , а саме бібліотека, належить до державної власності, органом управління якого є МОЗ України, а балансоутримувачем такого є Університет, відповідно приміщення бібліотеки, як житловий фонд, не підлягав приватизації. Більше того, як підтверджується матеріалами справи, приватизація квартири АДРЕСА_5 , була здійснена незаконно, оскільки уповноважений орган на оформлення приватизаційних документів та відповідальний за видачу свідоцтва про право власності на житло, а також реєстрацію права власності і зберігання відповідних архівних матеріалів, не має інформації про перехід квартири АДРЕСА_1 у приватну власність. Зазначена квартира є складовою цілісного комплексу будівлі №6, в якій розташовано наукову бібліотеку Університету, а технічної документації на її виділення та переведення у житло не розроблялось та відповідних рішень уповноваженими органами не приймалось. Також зазначає, що відповідно до Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» забороняється приватизація і перетворення (перепрофілювання) бібліотек, які є юридичними особами і засновані на державній формі власності, а також згідно із ч. 2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» забороняється приватизація об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділів, технологічно пов`язаних з навчальним та науковим процесом. За таких обставин, вказує, що свідоцтво про право власності у ОСОБА_3 не могло бути виданим на зазначену квартиру, оскільки законодавством прямо заборонено приватизацію такого приміщення. Окрім цього, недійсність оскаржуваного свідоцтва про право власності на квартиру підтверджується також тим фактом, що за діючим на 1995 рік законодавством, оформлення права власності в порядку приватизації державного майна повинно було здійснюватися на підставі рішення про приватизацію, прийнятого регіональним відділенням і представництвом Фонду державного майна України, яким станом на 1995 рік, було регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області. Відповідно, оформлення права власності за такою приватизацією здійснював орган державної влади, а не орган місцевого самоврядування, як це вказано в оскаржуваному свідоцтві про право власності на квартиру. Таким чином, із покликанням на норми ст. ст. 330, 387 та 388 ЦК України, вважає, що спірне приміщення підлягає витребуванню у відповідачки, оскільки таке вибуло з володіння власника не із їхньої волі іншим шляхом.
Ухвалою суду від 05.02.2025 залишено без руху позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Міністерства охорони здоров`я України.
Після усунення недоліків, зазначених в ухвалі від 05.02.2025, ухвалою суду від 13.02.2025 прийнято до спільного розгляду позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Міністерства охорони здоров`я України до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про скасування свідоцтва про право власності на квартиру, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Стабрина В.В. 24.02.2025 надійшов відзив на позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю, покликаючись на обставини, наведені ним у відзиві на позовну заяву Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Окрім цього, представник відповідачки заявив про застосування строку позовної давності, подавши окрему заяву, оскільки МОЗ України дізналось про порушення свого права 26.02.2020.
Ухвалою суду від 19.03.2025 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено таку до судового розгляду.
Представник позивача Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького П`янікова О.О. позов підтримала, просила такий задоволити, надала пояснення, які відповідають змісту позовної заяви та інших заяв по суті, поданих позивачем. Окрім цього, не заперечила щодо задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, МОЗ України.
Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Стабрин В.В. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, а також заперечив щодо задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, МОЗ України. Надав пояснення, аналогічні його відзивам на зазначені позовні заяви, а також інші подані ним заяви по суті. Окрім цього, заявив щодо застосування строку позовної давності до даних позовів. Просив відмовити у задоволенні позовних заяв і позивача, і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Міністерства охорони здоров`я України - Дяк Ю.М. просила позов третьої особи задоволити, також не заперечила щодо задоволення позову Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. В судовому засіданні надала пояснення, які відповідають змісту позовної заяви третьої особи.
Представник відповідача Виконавчого комітету Львівської міської ради Шагай О.О. в судовому засіданні позовні вимоги позивача Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Міністерства охорони здоров`я України, - визнала та просила такі задоволити, оскільки у Виконавчого комітету Львівської міської ради немає інформації про те, чи видавалось Виконавчим комітетом Львівської міської ради оскаржуване свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також документи, які стали підставою для видачі такого. В судове засідання 23.04.2024 не з`явилася, подала заяву в якій просить продовжувати розгляд справи у її відсутності.
Інші учасники справи, а саме відповідач ОСОБА_3 та представник третьої особи ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» в судове засідання не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши поясненняучасників справи,дослідившиматеріали справи, суд приходить до такого висновку.
Статтею 15 Цивільного кодексу України(далі ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із положеннямист.4 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України)кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 47 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до положеньст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідноіз ст.321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно дост. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.3ст.9 Житлового кодексу Українигромадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначеніЗаконом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Статтею 2 зазначеного Закону (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно дост.14Закону України«Про бібліотекиі бібліотечнусправу» (вредакції станомна 20.06.1995), забороняється приватизація і перетворення (перепрофілювання)
бібліотек,які єюридичними особамиі заснованіна державнійформі власності. У разі приватизації майна юридичної особи, в складі якої є бібліотека, одночасно можуть бути приватизовані бібліотечні фонди та інше майно, необхідне для її діяльності, за наявності зобов`язання нового власника продовжити подальше функціонування бібліотеки протягом десяти років. В разі відсутності такого зобов`язання зазначене майно не підлягає приватизації, а рішення щодо подальшого управління ним або передачі його у господарське відання приймає орган приватизації.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно із реєстраційним свідоцтвом № 56 від 16 червня 1976 року, виданим Львівським міським відділом культури, по вулиці 17 вересня (з 1991 рокувул. Січових Стрільців), 6 зареєстрована Наукова бібліотека державного медичного інституту.
Згідно з листом Міністерства охорони здоров`я України від 02 грудня 2004 року № 14-12/22/786, адресованим ректору Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Зіменковському Б.С., будівля наукової бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, як цілісний майновий комплекс, що розташована за адресою: м.Львів, вул.Січових Стрільців, 6, є державною власністю, закріплена за Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького на правах оперативного управління і не підлягає відчуженню як житловий фонд.
Листом Міністерства охорони здоров`я України від 03.04.2019 №12-06/82, адресованим Університету, Департамент з фінансово-економічних питань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності повідомляє, що відповідно до інформації з автоматизованої системи «Юридичні особи» майно, серед якого зазначена у п.9 «Бібліотека», загальною площею 2889, 1 кв.м, рахується на балансі Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, який безпосередньо підпорядкований Міністерству охорони здоров`я України.
Ці відомості також підтверджуються Додатком 1 до листа ФДМУ від 31.05.2019 №10-15-10238, а саме Витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна МОЗ України.
Згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів 20.06.1995, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , згідно із розпорядженням (наказом) від 20.06.1995 уповноваженим органом приватизації.
У відповідь на інформаційні запити позивача, Університету було надано такі відомості:
- відповідь Галицької районної адміністрації від 11.08.2023 №31-вих-99423 про те, що згідно з журналом реєстрації розпоряджень з основної діяльності за 1995 рік, в Галицькій районній адміністрації відсутня інформація щодо прийняття розпорядження, на підставі якого було видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на приміщення (квартиру) АДРЕСА_1 ;
- відповідь Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» від 23.08.2023, згідно з якою, відповідно до архівних даних, в комунальній установі відсутня інформація стосовно приватизації квартири АДРЕСА_1 . Комунальна установа повідомляє, що відповідно до архівних даних, інформації про те, чи видавалося Виконавчим комітетом Львівської міської ради свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 20.06.1995 і документів, які стали підставою для видачі цього свідоцтва, немає;
- відповідь ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 03.08.2023 про те, що згідно архівних даних станом на 29.12.2012, інформація про реєстрацію права власності на приміщення АДРЕСА_1 в БТІ відсутня.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги і позивач і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, зазначає, що приватизація квартири АДРЕСА_1 , на підставі якої було видано зазначене свідоцтво про право власності на квартиру, є неправомірною, оскільки приміщення бібліотеки не підлягало такій приватизації, тим більше, без відома власника та балансоутримувача цього майна.
Так, в ході розгляду даної справи, за клопотанням представника Університету Чемериса О.М. було витребувано у Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради копію розпорядження голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 30.06.1995 №392 «Про передачу квартир у власність громадян» із всіма його додатками. Представником позивача було зазначено, що, з метою отримання документів, про які зазначається в оскаржуваному Свідоцтві про право приватної власності на спірну квартиру, як про підставу його видачі, було зроблено запит у Львівську міську раду, у відповідь на який архівний відділ Львівської міської ради надав копію розпорядження виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 03.07.1995 №439 «Про затвердження розпорядження голови Галицької районної адміністрації «Про передачу квартир у власність громадян». Проте, вказане розпорядження відсилає до іншого акта, а саме до розпорядження голови Галицької районної адміністрації від 30.06.1995 №392 «Про передачу квартир у власність громадян», яке наданим не було.
З наданого Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради розпорядження №392 від 30.06.1995 «Про передачу квартир у власність громадян» з додатком Списком громадян, яким передаються у власність квартири житлового фонду Львівської міської Ради народних депутатів по Галицькому району, вбачається, що у такому списку відсутня інформація щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_1 .
28 грудня 2022 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022140000000310 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.365-2, ч. ч. 3, 4 ст.358, ч.2 ст.190, ч.1 ст.14-ч.3 ст.190, ч.ч.3,4 ст.190, ч.3 ст.27-ч.3 ст.190, ч. ч. 1, 2 ст.209, ч.3 ст.27-ч.2 ст.209 КК України. Згідно із постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності Львівського РУП №1 ГУ НП у Львівській області Летнянка І.Р. від 28.12.2022 визнано Львівський національний медичний університет ім.Данила Галицького потерпілим у цьому кримінальному провадженні, оскільки було вчинено кримінальні правопорушення, пов`язані із незаконним відчуженням об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_7 , які були передані на баланс Львівському національному медичному університету ім.Данила Галицького, а тому університету завдано матеріальної шкоди.
В ході розгляду зазначеної справи судом встановлено, що зазначене кримінальне провадження закрито.
Як зазначає у позовній заяві представник Університету, рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради від 26.02.1980 №130, будинок на АДРЕСА_3 взято під охорону як пам`ятку архітектури XIX ст. (охоронний договір №5295-Лв) та даний об`єкт культурної спадщини занесено до Державного реєстру нерухомого майна пам`яток України згідно із наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 18.01.2021 №14, що також, на його думку є обставиною, яка виключає приватизацію приміщень у зазначеному будинку.
Разом з тим, згідно з листом Комітету з питань бюджету Верховної Ради України №04-14/12-1481 від 13.10.2008, щодо звернення мешканців м.Львова, які проживають на АДРЕСА_3 , про перегляд підстав включення будинку до Переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, зазначено, що у проекті Закону (реєстр. номер 0928 від 23.11.2007), прийнятому 23.09.2008, в перелік якого входять пам`ятки історії, архітектури, монументального мистецтва, які зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб, визначні місця, що становлять цінність з наукової, історичної, мистецької точки зору, будинок АДРЕСА_3 не значиться, як пам`ятка культурної спадщини, яка не підлягає приватизації.
Окрім цього, як вбачається з листа Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 09 лютого 2008 року №94/284 будинок на АДРЕСА_3 включений в перелік пам`яток архітектури м. Львова саме як житловий будинок XIX-XX ст. за охор. № 50 на підставі рішення Львівського облвиконкому № 130 від 24 лютого 1980 року.
Встановлено, що зазначені обставини вже були предметом дослідження в ході розгляду Галицьким районним судом м.Львова цивільної справи №461/1423/21 за позовом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та виселення з приміщення.
Так, рішенням Галицького районного суду м.Львова від 25.07.2023 у справі №461/1423/21, відмовлено у задоволенні зазначеного позову. Окрім цього, таким рішенням встановлені обставини, які не підлягають доказуванню, з огляду на норми ч. 4 ст.82 ЦПК України, зокрема те, що позивачем до матеріалів справи не долучено жодного допустимого та належного доказу того, що договір купівлі-продажу від 27.10.2018 оформлено злочинним шляхом, відтак не встановлено факту його підробки. Також встановлено безпідставність тверджень позивача про те, що будинок АДРЕСА_3 та приміщення в ньому ніколи не набували статусу житлових. Окрім цього, за наслідками розгляду справи встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 законно набули право власності на спірну квартиру за відплатним договором, та відповідно є добросовісними набувачами квартири, відтак підстави для позбавлення їх користування такою відсутні.
Дане рішення оскаржувалось Міністерством охорони здоров`я України щодо мотивувальної його частини, а саме апелянт просив рішення суду змінити, зазначивши у мотивувальній частині, що будинок АДРЕСА_3 є бібліотекою, перебуває у державній власності, не має статусу житлового будинку в цілому та в будинку відсутні житлові квартири.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30.09.2024 апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду м.Львова від 25.07.2023 залишено без змін.
Цією постановою встановлено, що відсутні підстави вважати будинок АДРЕСА_3 таким, що не має статусу житлового будинку в цілому, і що спірний будинок в цілому є бібліотекою, оскільки наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності підтверджується, що зазначений будинок є будинком, який складають сім житлових квартир, обладнаних відповідними необхідними для постійного проживання приміщеннями (житловими кімнатами і підсобними приміщеннями), що впродовж тривалого часу позивачем визнавалося і не заперечувалося, та приміщення (переобладнане з житлового), в якому розміщена бібліотека Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.
Зазначені судові рішення у справі №461/1423/21 у касаційному порядку не оскаржувались, набрали законної сили.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 .
Підставою для державної реєстрації квартири за останньою є договір купівлі-продажу від 27.10.2018, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбілою-Кришкевич Х.В., зареєстрований за №280, згідно з яким продавець ОСОБА_3 передає у власність покупцю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Згідно із п. 2.1 договору купівлі-продажу квартири, продаж такої вчиняється за 2626380 грн, за домовленістю сторін.
Згідно зістаттею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 ЦК Українимайно не може бути витребуване у нього.
Відповідно достатті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частина 1статті 388 ЦК України).
Відповідно до змісту наведеної норми, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 761/17557/15-ц (провадження № 61-17903св21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) звертає увагу, що власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Схожі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).
Отже, належним способом захисту права в цьому випадку є саме витребування майна у останнього набувача на користь його власника, а не визнання свідоцтва про право власності недійсним та скасування державної реєстрації права власності.
Як встановлено вище, квартира АДРЕСА_1 вибула із володіння Університету, органом управління якого є МОЗ України, на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів 30.06.1995, а в подальшому була відчужена за відплатним договором.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно (квартира) вибула із володіння позивача поза волею власника, а тому відповідно до частини першоїстатті 388 ЦК УкраїниЛьвівський національний медичний університет імені Данила Галицького, органом управління якого є Міністерство охорони здоров`я України, має право на витребування квартири у кінцевого власника.
Разом з тим, Положеннямистатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У відповідності достатті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).
Окрім цього, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому, з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на наведене вище, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
У постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18), зроблено висновок, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.
Аналогічний висновок зробленоі у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18), від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11 (провадження № 61-12731св18), від 20 травня 2020 року у справі №199/8047/16-ц (провадження № 61-13212св19).
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі№ 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
В ході розгляду даної справи судом встановлено, що 27.10.2018 відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Кузуб Ю.В. 13.10.2018, набула у свою власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із ОСОБА_3 , та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х.В., зареєстровано в реєстрі за №280.
Згідно із п.2.1. зазначеного договору купівлі-продажу, продаж цей вчиняється за домовленістю сторін за 2626380 грн, які повністю оплачені покупцем продавцю на момент підписання даного договору.
Як вбачається із п.1.4 договору купівлі-продажу, приватним нотаріусом було встановлено, що квартира належить продавцю ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради 20.06.1995 за №Г-02340. Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно п.1 ч.1ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що за наявності відповідних відомостей із реєстру речових прав, будь-яка зацікавлена особа, навіть проявивши розумну обачливість, не могла бути проінформована про обставину спірного статусу щодо такого нерухомого майна.
У зв`язку з наведеним, відповідачка ОСОБА_1 , яка є внутрішньо переміщеною особою із міста Донецька, набуваючи через свого представника 27.10.2018, у тому числі у володіння спірне житлове приміщення та укладаючи письмовий договір про оплатне придбання такого майна, який у свою чергу був посвідчений нотаріально, із дотримання нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не могла знати про те, що це майно вибуло із власності позивача поза його волею і щодо такого майна існує відповідний спір.
Відповідно ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4ст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1статті 81 ЦПК Українипередбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6ст. 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1ст. 89 ЦПК України).
Суд вважає, що під час розгляду даної справи не встановлено обставин, які могли б свідчити про недобросовісність відповідачки ОСОБА_1 , а навпаки наявні докази вважати, що вона не могла передбачати наявності ризику, що її право власності на придбану квартиру за договором купівлі-продажу, може виявитись незаконним і буде скасоване. Перекладення на теперішнього власника спірної квартири, яка жодного порушення не вчинила, наслідків протиправних дій інших осіб та задоволення позову у цій справі матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідачку ОСОБА_1 , а отже, буде непропорційним втручанням у права такої особи з боку держави.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володінняУніверситету, органом управління якого є МОЗ України, поза його волею. Разом з тим, обставини вибуття квартири з володінняпозивача мають значення і для висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном добросовісним набувачем, який набув спірне майно за відплатним договором, адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном, відтак у задоволенні позовів і позивача Університету, і позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, МОЗ України, слід відмовити.
Розглядаючи заяву представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Стабрина В.В. про застосування позовної давності, яка неодноразово заявлялась і щодо позову Університету, і щодо позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, МОЗ України, слід зазначити таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Згідно ізст. 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четвертастатті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
З огляду на вказані норми, оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, а також третьої особи Міністерства охорони здоров`я України, строк позовної давності застосуванню не підлягає.
Щодо судових витрат, суд дійшов до такого висновку.
Згідно із частиною 1статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належить надання професійної правничої допомоги.
Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разізадоволення позову-на відповідача; уразі відмовив позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч.8ст.141 ЦПК Українирозмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів. рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 2ст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3ст.137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4статті 137 ЦПК Українипередбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із п. 2 ч. 3ст. 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах: від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.
Частиною 5статті 137 ЦПК Українивстановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини 5 статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19); від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19). Аналіз зазначених постанов свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
В ході розгляду даної справи представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Стабрином В.В. було заявлено про наявність у відповідачки судових витрат, а саме останнім до відзиву додано попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, згідно з яким вартість витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 16000 грн.
В судовому засіданні 09.04.2025 адвокат Стабрин В.В. подав розрахунок витрат на професійну правничу допомогу та просив стягнути такі витрати на користь відповідачки ОСОБА_1 в загальному розмірі 61634,50 грн, з яких витрати, понесені при розгляді даної справи в розмірі 27400 грн, а також адвокатський гонорар за прийняття рішення на користь клієнта за годину роботи в розмірі 34234, 50 грн
Встановлено, що правнича допомога відповідачці ОСОБА_1 надавалась адвокатом Стабрином В.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №386 від 18.09.1995, видане атестаційною палатою Львівської області) на підставі договору про надання юридичних послуг №01/10-23 від 19.10.2023. Зазначений договір було укладено між ФОП ОСОБА_2 та уповноваженим представником ОСОБА_1 ОСОБА_5 на підставі довіреності від 07.11.2022, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В.
Обґрунтовуючи розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником відповідачки подано: розрахунок витрат, понесених при розгляді цивільної справи №461/8001/23 від 09.04.2025; Додаток 1 до договору про надання юридичних послуг - протокол погодження вартості послуг; акт №1 прийому-передачі виконаних робіт, наданих послуг від 09.04.2025; платіжну інструкцію від 16.04.2025.
Частиною 1 статті 26 ЗаконуУкраїни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься вп. 4 ч. 1 ст. 1 ЗаконуУкраїни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно дост. 19 ЗаконуУкраїни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з огляду на їх неспівмірність складності справи та обсягу наданої правничої допомоги, суд приходить до такого висновку.
Як вбачається із розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, сторони (представник ОСОБА_1 ОСОБА_5 та адвокат Стабрин В.В.) підтвердили надання та прийняття юридичних послуг, вартість яких становить 61364,50 грн.
Разом з тим, встановлено, що деякі види робіт мають не обґрунтовано завищену вартість, або такі, що не відносяться до надання правничої допомоги у даній справі.
Так, у розрахунку витрат зазначені витрати за надання таких послуг адвоката, як складання та друкування відзиву на апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України в справі №461/1423/23 від 23.01.2024, а також участь в судовому засіданні у Львівському апеляційному суді щодо розгляду справи №461/1423/23. Однак, такі витрати не відносяться до витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, відтак не підлягають компенсації.
Окрім цього, згідно із п.13 розрахунку витрат, розмір адвокатського гонорару за прийняття рішення на користь клієнта за годину роботи становить 50 відсотків прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановлених на день оплати і складає 34234,50 грн.
Зазначений розрахунок не узгоджується із наведеними вище нормами та умовами договору про надання юридичних послуг від 19.10.2025, а також протоколу про погодження вартості послуг.
Відповідно до розділу 5 Договору №01/10-23 про надання юридичних послуг від 19.10.2023, вартість послуг за Даним договором визначається згідно Протоколу (додаток до договору).
У протоколі про погодження вартості послуг, як додатку №1 до Договору №01/10-23 про надання юридичних послуг від 19.10.2023 зазначено, що оплата погодженої сторонами суми гонорару здійснюється виконавцем наступним чином: 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати за годину роботи.
Таким чином, наданий розрахунок вартості послуг за надання професійної правничої допомоги суперечить умовам зазначеного договору, оскільки у такому відсутня домовленість сторін про сплату адвокатського гонорару за прийняття рішення на користь клієнта за годину роботи в розмірі 50% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, відтак розрахунок витрат в сумі 34234,50 грн, як витрат за надання професійної правничої допомоги у даній справі, суд не приймає до уваги.
Враховуючи наведене вище, аналізуючи наданий представником відповідачки розрахунок витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 у даній справі, судом встановлена неспівмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу складності справи та фактично виконаними адвокатом робіт (наданих послуг), часові, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та обсягу наданих робіт (послуг), а відтак суд приходить до висновку, що із позивача Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на користь відповідачки ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн, а із третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Міністерства охорони здоров`я України слід стягнути 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на наведені вище норми, суд вважає, що саме такий розмір витрат є необхідним і неминучим для відповідачки ОСОБА_1 , яка була змушена до залучення професійної допомоги адвоката у даній справі.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки у задоволенні позовних вимог Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та Міністерства охорони здоров`я України відмовлено, судовий збір слід покласти на позивача та третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 9, 10 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
З огляду на вказані норми, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, заходи забезпечення цього позову, застосовані ухвалою Галицького районного суду м.Львова, у вигляді накладення арешту на приміщення квартири АДРЕСА_1 , застосовані ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 27.09.2023, підлягають скасуванню.
Керуючись ст. ст.2,10, 12, 258, 259,263-265 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в :
У задоволенні позову Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи:Обласне комунальне підприємство Львівської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Міністерство охорони здоров`я України про скасування свідоцтва про право власності на квартиру, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Міністерства охорони здоров`я України до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про скасування свідоцтва про право власності на квартиру, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
Стягнути із Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на користь ОСОБА_1 7000(сімтисяч)грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути із Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 5000(п`ятьтисяч)грн витрат на професійну правничу допомогу.
Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на приміщення квартири АДРЕСА_1 , застосовані ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 27.09.2023, - скасувати.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28.04.2025
Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач:Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, 79010, м. Львів, вул. Пекарська, будинок 69, ЄДРПОУ 02010793.
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_8 .
Відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_9 .
Відповідач: Виконавчий комітет Львівської міської ради, ЄДРПОУ 26256622, 79008, м.Львів, пл.Ринок, будинок 1.
Третя особа:Обласне комунальне підприємство Львівської міської ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», 79024, м. Львів, вул. Липинського, 54, ЄДРПОУ 03348525.
Третя особа,яказаявляєсамостійні вимогищодопредметаспору: Міністерство охорони здоров`я України, 01021, м.Київ, вул. Грушевського, будинок 7, код ЄДРПОУ 00012925.
Суддя О.Б. Кротова
Суд | Галицький районний суд м.Львова |
Дата ухвалення рішення | 23.04.2025 |
Оприлюднено | 29.04.2025 |
Номер документу | 126902719 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: витребування майна із чужого незаконного володіння |
Цивільне
Галицький районний суд м.Львова
Кротова О. Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні