Ухвала

від 15.04.2025 по справі 911/3245/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/3245/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепція відпочинку"</a>

на рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2024 (суддя Христенко О. О.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 (головуючий суддя Яценко О. В., судді Хрипун О. О., Яковлєв М. Л.)

у справі № 911/3245/23

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепція відпочинку"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівський областях,

про стягнення коштів,

(у судовому засіданні взяла участь представниця позивача - Шишкіна І. В.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - Позивач, ДП "МА "Бориспіль") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепція відпочинку"</a> (далі - Відповідач, ТОВ "Концепція відпочинку") 1 171 886,53 грн - основного боргу, 901 046,93 грн - пені, 68 291,72 грн - 3 % річних та 359 821,18 грн - інфляційних втрат.

2. Позовні вимоги мотивовані обставинами невиконання Відповідачем своїх зобов`язань зі сплати орендної плати (з травня 2021 року по лютий 2022 року) за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 21.05.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та ТОВ "Концепція відпочинку" (орендар) укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна № 2256, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину приміщення № 278, № 69 на 2-му поверсі будівлі пасажирського терміналу "D" (інв. № 47578), загальною площею 190,0 кв.м, (далі - майно), що розміщене за адресою: Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7, та перебуває на балансі ДП "МА "Бориспіль" (балансоутримувач).

4. Умовами вказаного договору оренди також передбачено, що

- нерухоме майно належить ДП "МА "Бориспіль" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 33768597, виданого Реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області 17.02.2015, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 2698099, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 170023532208 (п. 1.1 договору);

- майно передається в оренду з метою розміщення зони відпочинку пасажирів без права розміщення торгівельних об`єктів та закладів харчування (п. 1.2 договору);

- орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, визначений у Договорі, але не раніше дати нотаріального посвідчення цього договору та підписання акта приймання-передавання майна (п. 2.1 договору);

- орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2018 року 208 030, 00 грн (п.п. 3.1, 3.3 договору);

- орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який сплачується платіж (п. 3.6 договору);

- орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати (п. 3.7 договору);

- обов`язок орендаря своєчасно й у повному обсязі сплачувати плату до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 5.3 договору);

- договір укладений строком на 10 років, що діє з 21.05.2019 по 20.05.2029 включно (п. 10.1 договору).

5. 10.06.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та ТОВ "Концепція відпочинку" підписано акт приймання-передачі орендованого майна.

6. На виконання умов договору оренди Позивач за період з травня 2021 року по лютий 2022 року виставив орендарю рахунки за користування індивідуально визначеним (нерухомим) майном та Акти приймання-здачі виконаних послуг (включаючи проведені коригування).

7. Посилаючись на те, що відповідні рахунки та акти приймання-здачі були отримані Відповідачем, однак після їх отримання останній не надав вмотивованої відмови від їх підписання та не здійснив відповідної плати за користування орендованим нерухомим майном, Позивач звернувся до суду із позовом у даній справі.

Короткий зміст судових рішень

8. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 у справі № 911/3245/23, позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Відповідача на користь Позивача 362 246,88 грн заборгованості, 54 472,19 грн пені, 95 965,43 грн інфляційних втрат та 18 132,97 грн 3 % річних; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

9. Судові рішення аргументовані тим, що у період з 18.11.2021 по 23.02.2022 (кінцева дата заявлена Позивачем) були відсутні прямі обмеження щодо неможливості використання Відповідачем орендованого майна для цілей передбачених умовами договору оренди та відсутні підстави звільнення Відповідача від орендної плати за вказаний період у зв`язку із неможливістю використання майна в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи

10. У касаційній скарзі ТОВ "Концепція відпочинку" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову у повному обсязі.

11. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про неврахування судами правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 (щодо доктрини заборони суперечливої поведінки та презумпції добросовісності) та від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 (щодо неможливості одночасного застосування регулятивної норми статті 762 ЦК України і охоронної норми частини другої статті 785 ЦК України).

12. Скаржник стверджує, що у даному випадку мало місце порушення принципу заборони суперечливої поведінки, оскільки Позивач спочатку добровільно погодився на настання невигідних для нього наслідків (припинення Відповідачем користування майном і, відповідно, сплати орендної плати), але потім передумав і почав вимагати такої сплати.

13. Відповідач доводить, що суд апеляційної інстанції допустив порушення принципу res judicata - принципу остаточності судового рішення, оскільки свідомо припустив висновки, що прямо суперечать раніше сформованим судами висновкам по іншим справам (№ 911/3609/21 та № 922/1010/21) між тими ж сторонами.

14. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін, наполягаючи на відсутності в його діях суперечливої поведінки, оскільки така була викликана невиконанням Відповідачем взятих на себе за договором зобов`язань.

Позиція Верховного Суду

15. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

16. Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

17. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

18. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

19. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

20. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

21. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

22. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, судова колегія виходить з такого.

23. Так, предметом розгляду справи № 450/2286/16 було: - визнання відмови від спадщини недійсною, частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування реєстраційного посвідчення та визнання майна спадковим (первісний позов); - усунення від права на спадкування (зустрічний позов).

24. У справі № 461/9578/15-ц спірні правовідносини стосувалися скасування наказу, зобов`язання привести у попередній стан горище будинку, не чинити перешкод у користуванні горищем, визнання права на частку горища. Позовна заява мотивована тим, що позивачці на праві приватної власності належить квартира у двоквартирному житловому будинку.

25. У справі № 185/446/18 розглядався спір про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

26. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справах № 450/2286/16, № 185/446/18, № 461/9578/15-ц (як і справі № 390/34/17, яка згадується у зацитованій скаржником частині постанови від 25.05.2021), дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, з урахуванням предмету та підстав позову, за правовим регулюванням і кваліфікацією спірних правовідносин, які виникли з інших аніж орендні правовідносини підстав, у контексті змістовного критерію не є подібними.

27. Крім того, висновки стосовно застосування пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України щодо визначення добросовісності мають загальний характер і підлягають дотриманню господарськими судами у всіх без винятку справах незалежно від предмета і підстав позову. Натомість неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

28. Тому відсутні підстави вважати, що висновки, зроблені Верховним Судом у наведених скаржником справах, зроблені з урахуванням однакових фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

29. При цьому посилання скаржника на загальні висновки суду касаційної інстанції (щодо принципу добросовісності), носять декларативний характер і також не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

30. Що ж до справи № 910/11131/19, то слід заначити, що у цій справі вирішувалось питання щодо можливості одночасного стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за той самий період користування наймачем орендованим майном після припинення орендних правовідносин.

31. Натомість предметом розгляду справи № 911/3245/23 є позовна вимога про стягнення орендної плати, не сплаченої орендарем за умовами договору, що не припинився.

32. Отже, незважаючи на те, що правовідносини у вказаній справі і справі, яка переглядається, містять схожі ознаки, з огляду на їх виникнення з договорів оренди, втім, такі правовідносини не є подібними за змістовним критерієм, оскільки, відрізняються підставами позову, доказовою базою, а також доводами та аргументами сторін.

33. Різний результат вирішення спорів у справі, яка переглядається, та у справах № 922/1010/21 і № 911/3609/21 пов`язаний виключно із оціненою судами доказовою базою та фактичними обставинами спорів, що пов`язані з можливістю/неможливістю користування Відповідачем орендованим майном у певний період, однак відмінностей саме у правозастосуванні не вбачається.

34. При цьому у справах № 922/1010/21 і № 911/3609/21 неможливість використання орендованого майна обумовлена прямою забороною, встановленою Тимчасовими протиепідемічними заходами щодо попередження розповсюдження коронавірусної інфекції SARS-CoV-2 в аеропортах України на період карантину.

35. Натомість, у справі, яка переглядається, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що впродовж певної частини спірного періоду були відсутні прямі обмеження щодо неможливості використання Відповідачем орендованого майна для цілей передбачених умовами договору оренди.

36. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до спонукання Суду здійснити переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

37. Отже, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у вищезазначених постановах суду касаційної інстанції, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

38. За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

39. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

40. З огляду на те, що доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, касаційне провадження у цій справі необхідно закрити.

Судові витрати

41. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепція відпочинку"</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2024 у справі № 911/3245/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил