Рішення

від 17.04.2025 по справі 757/5761/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5761/23-ц

пр. № 2-1877/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Радевич О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, третя особа Акціонерне товариство «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому, враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог від 30 листопада 2024 року, просив стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року у справі № 757/16460/16-ц щодо поновлення позивача на посаді, починаючи з 19 серпня 2017 року по 02 грудня 2024 року, який підлягає стягненню з Державної адміністрації залізничного транспорту України у розмірі 1 174 304, 31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року у справі позов ОСОБА_2 до Державної адміністрації залізничного транспорту України задоволено частково. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виконання рішення суду у частині поновлення на посаді, однак його права не були поновленні - відповідач не виконує судового рішення.

Представник відповідача позов не визнала, у відзиві вказано, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником Державної адміністрації залізничного транспорту України з 21 жовтня 2015 року. Матеріально-правова вимога ОСОБА_3 у справах № 757/16460/16-ц, № 757/7543/22, а саме стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 19 серпня 2017 року по 01 червня 2020 року є ідентичною матеріально-правовій вимозі позивача у цій справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 19 серпня 2017 року по 01 червня 2020 року.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

13 лютого 2023 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

15 лютого 2023 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду справи у загальному провадженні /а. с. 18/.

18 травня 2023 року засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на позов /а. с. 54-92/.

19 травня 2023 року також засобами поштового зв`язку від представника відповідача і третьої особи надійшло клопотання про заміну сторони правонаступником /а. с. 93/.

19 червня 2023 року засобами поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача /а. с. 98-104/.

26 червня 2023 року від представника відповідача і третьої особи до суду надійшли заперечення у справі /а. с. 105-115/.

08 серпня 2023 року від представника відповідача і третьої особи до суду надійшли письмові пояснення /а. с. 126-142/.

28 серпня 2023 року ухвалою суду задоволено клопотання відповідача та третьої особи про заміну відповідача Державну адміністрацію залізничного транспорту правонаступником Акціонерним товариством «Українська залізниця», залучено як третю особу Державну адміністрацію залізничного транспорту України, закрито провадження у частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 19 серпня 2017 року по 01 червня 2020 року /а. с. 147-148/.

06 березня 2024 року постановою Київського апеляційного суду частково задоволено апеляційну скаргу позивача і у частині закриття провадження скасовано, направивши на продовження розгляду /а. с. 212-215/.

07 травня 2024 року на підставі розпорядження керівника апарату суду від 07 травня 2024 року № 187 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями і передано 08 травня 2024 року судді, згідно з протоколом від 07 травня 2024 року /а. с. 222-223, 224/.

21 серпня 2024 року матеріали цивільної справи повернулися з Київського апеляційного суду /а. с. 226/.

30 листопада 2024 року через Електронний суд представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, зареєстрована у суді 02 грудня 2024 року /а. с. 232-238/.

09 січня 2025 року від представника відповідача і третьої особи до суду надійшли заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог, зареєстровані 10 січня 2025 року /а. с. 239-242/.

21 січня 2025 року суд ухвалою, постановленою на місці після заслуховування думки представників сторін, прийняв до розгляду заяву сторони позивача про збільшення розміру позовних вимог /а. с. 244/.

Також 21 січня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження і призначено до розгляду по суті /а. с. 245-246/.

У судовому засіданні представник позивача Мучінський І. Д. позов підтримав і просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи у заявах по суті.

Представник відповідача Редевич О. М. позов не визнала, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у заявах по суті сторони відповідача.

Суд, заслухавши обґрунтування і заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

18 серпня 2017 року рішенням Печерського районного суду м. Києва, яке набрало законної сили 17 травня 2018 року, у справі № 757/16460/16-ц позов ОСОБА_2 до Державної адміністрації залізничного транспорту України задоволено частково: поновлено позивача на посаді головного радника генерального директора консультативно-координаційної групи Департаменту організаційно-аналітичної діяльності апарату та Ради Укрзалізниці Державної адміністрації залізничного транспорту України з 09 березня 2016 року, визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) Укрзалізниці № 11/ос від 09 березня 2016 року про припинення трудового договору (контракту) і присуджено стягнути з Державної адміністрації залізничного транспорту (Укрзалізниці) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 березня 2016 року по 27 липня 2017 року, виходячи із середньоденного заробітку у 637,17 грн, в сумі 230 655, 54 грн.

Постановою державного виконавця Печерського ВДВС ГТУЮ у м. Києві від 04 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54581925 по виконанню виконавчого листа № 757/16460/16, виданого 19 серпня 2017 року Печерським районним судом міста Києва, про поновлення ОСОБА_2 на роботі /а. с. 8-11/.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року у цивільній справі № 757/16460/16-ц замінено сторону у виконавчому провадженні по примусовому виконанню рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 серпня 2017 року у справі № 757/16460/16-ц в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Державної адміністрації залізничного транспорту (Укрзалізниця) на її правонаступника - ПАТ «Українська залізниця» /а. с. 13-14/.

Постановою Верховного суду від 04 грудня 2019 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року залишено в силі /а. с. 74-83/.

Постановою державного виконавця від 12 грудня 2019 року виконавче провадження №54581925 закінчено відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із вчинення боржником кримінального правопорушення /а. с. 8-11/.

У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із заявою про стягнення з АТ «Українська залізниця» середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 18 серпня 2017 року про поновлення його на роботі. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про його поновлення на роботі за період з 28 липня 2017 року по 01 червня 2020 року у розмірі 452 390, 70 грн /а. с. 65-67/.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено /а. с. 68-72/.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року відмовлено /а. с. 73/.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

У відповідності до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Предметом спору у справі є стягнення з відповідача Державної адміністрації залізничного транспорту України суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року у справі № 757/16460/16-ц щодо поновлення позивача на посаді, починаючи з 19 серпня 2017 року по 02 грудня 2024 року, який підлягає стягненню з Державної адміністрації залізничного транспорту України у розмірі 1 174 304, 31 грн.

Позивач вважає, що оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва він був поновлений на роботі саме у Державній адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця), відповідно і наказ про поновлення на роботі повинно видати саме це підприємство, а не АТ «Укрзалізниця», тобто у матеріальному правовідношенні виконання рішення про поновлення на роботі правонаступництво не виникло, а відтак відсутні підстави для застосування процесуального правонаступництва і заміни відповідача на АТ «Українська залізниця».

Представник відповідача зауважував, що правонаступництво у спірних правовідносинах не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, тобто всі вимоги кредиторів перейшли у повному обсязі до АТ «Укрзалізниця» з дати його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року.

Позивач у цій справі клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. Навіть навпаки: за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року про заміну сторони з Державної адміністрації залізничного транспорту України на АТ «Українська залізниця» скасовано.

Позивач обізнаний про правонаступництво АТ «Українська залізниця» прав та обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України, однак вважає, що належним відповідачем за його вимогами є саме Державна адміністрація залізничного транспорту України, що є його правом.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Проте, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Частинами першою і другою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18).

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов безпідставний і задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, третя особа Акціонерне товариство «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова