Ухвала від 29.04.2025 по справі 906/835/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

УХВАЛА

"29" квітня 2025 р. Справа № 906/835/24.

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Прядко О.В.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 від 17.04.2025 про відвід судді у справі

за позовом: Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Житомирське обласне управління Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Національний гостинець";

2. ОСОБА_1 ;

3. ОСОБА_2

про солідарне стягнення 591 371,70 грн,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Житомирської області (суддя Вельмакіна Т.М.) знаходиться справа за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Житомирське обласне управління АТ "Ощадбанк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Національний гостинець", 2. ОСОБА_1 , 3. ОСОБА_2 про солідарне стягнення 591 371,70 грн, з яких: 299 999,85 грн - заборгованість за простроченим кредитом та 291 371,85 грн - заборгованість за простроченими процентами.

17.04.2025 до суду від відповідача-2 - ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Вельмакіної Т.М. від 17.04.2025.

Ухвалою суду від 28.04.2025 визнано необґрунтованим заявлений у заяві ОСОБА_1 від 17.04.2025 відвід судді Вельмакіній Т.М. у справі №906/835/24 та передано заяву ОСОБА_1 від 17.04.2025 про відвід судді Вельмакіної Т.М. у справі №906/835/24 для визначення судді в порядку, встановленому ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025, заяву відповідача-2 від 17.04.2025 про відвід судді Вельмакіної Т.М. у справі №906/835/24 передано для розгляду судді Прядко О.В.

Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.38 ГПК України, з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід повинен бути вмотивованим.

Згідно з ч.7 ст.39 ГПК України, питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі.

Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені у ст.35 ГПК України.

Так, згідно з ч.ч.1, 2 ст.35 ГПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При вирішенні питання про відвід судді суду необхідно перевірити додержання як об`єктивного, так і суб`єктивного критеріїв безсторонності суду, в тому рахунку надати оцінку доводам заявника на предмет недодержання вимог щодо особистої безсторонності суду (суб`єктивний критерій).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності.

Наявність безсторонності для цілей п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна встановлюватися згідно з:

- суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та

- об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (пп. 28, З0 рішення у справі "Фей проти Австрії" від 24.02.1993 та "Веттштайн проти Швейцарії", заява №33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).

За суб`єктивним критерієм "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного" (п.п.49, 50 рішення у справі "Білуха проти України", заява №33949/02, рішення від 09.11.2006).

Відповідно до об`єктивного критерію безсторонність визначається серед інших аспектів:

- чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пп.27, 28, З0 рішення у справі "Фей проти Австрії" від 24.02.1993; п.42 рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії", №33958/96, ЄСПЛ 2000-ХІІ);

- чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі (п.64 рішення у справі "Бочан проти України", №7577/02 від 03.05.2007);

- окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (п.п.29, 31 рішення ЄСПЛ від 15.07.2010 у справі "Газета "Україна-центр" проти України");

- чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (п.38 рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" від 10.06.1996).

Втім, між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (п.119 рішення у справі "Кіпріану проти Кіпру" [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (п.32 рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" від 10.06.1996).

Суд виснує, що ГПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.

Суд наголошує, що істинність твердження про упередженість та/або/чи небезсторонність судді має бути доведена за вказаною обставиною саме заявником з огляду на приписи ч.4 ст.38 ГПК України, адже суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних та фактичних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними, допустимими, вірогідними доказами.

Водночас ч.4 ст.35 ГПК України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідач-2, обґрунтовуючи заяву про відвід від 17.04.2025, вказує на наявність обставин, які, на його думку, свідчать про необ`єктивність та упередженість судді Вельмакіної Т.М., а саме: безпідставне задоволення необґрунтованих клопотань представника відповідача-3 і представника позивача; відкладення справи через її неналежну підготовку до судового розгляду; невжиття внаслідок особистої зацікавленості у вирішенні даного спору та неналежного ставлення до службових обов`язків заходів щодо своєчасного розгляду справи, безпідставне та умисне вчинення дій задля затягування розгляду справи понад строк, встановлений процесуальним законом; нестворення умов, за яких відповідачу-2 як учаснику процесу була б гарантована рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків в противагу з іншими учасниками справи.

Проаналізувавши зміст вказаної заяви від 17.04.2025, суд приходить до висновку, що наведені відповідачем-2 аргументи в обґрунтування заявленого відводу не підтверджують наявність підстав, передбачених ст.ст.35, 36 ГПК України, а ґрунтуються виключно на його припущеннях та власних переконаннях, зводяться до суб`єктивної оцінки процесуальних дій та рішень судді у справі №906/835/24.

Відповідно до ст.129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема, є законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.3 ст.198 ГПК України, головуючий відповідно до завдання господарського судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: правова та фактична складність справи, поведінка заявника, інших учасників справи та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (справи "Фрідлендер проти Франції", "Федіна проти України", "Матіка проти Румунії", "Літоселітіс проти Греції").

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Австрії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

Отже строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема: складність справи, поведінка заявників та об`єктивна необхідність вчинення процесуальних дій.

Суддя, відправляючи правосуддя, самостійно, на власний розсуд визначає, які саме процесуальні дії слід учинити, виходячи з конкретних обставин справи, ступеня підготовленості матеріалів самими сторонами, в тому числі вирішує заявлені сторонами клопотання та заяви.

Так, суддівську дискрецію, або суддівський розсуд, визначають як повноваження, надане особі, яка володіє владою вибирати між двома чи більше альтернативами, коли кожна з альтернатив законна.

Прийняття суддею певних процесуальних рішень, зокрема, за наслідками розгляду поданих учасниками заяв, клопотань, не свідчить про необ`єктивне та/або упереджене ставлення судді до однієї зі сторін чи надання переваг окремим учасникам процесу, а є формою реалізації суддею своїх повноважень в господарському судочинстві.

Суд зауважує, що у разі незгоди учасника судового процесу з процесуальними діями та рішеннями судді, він не позбавлений права на оскарження судового рішення у встановленому законом порядку з включенням таких заперечень. При цьому, відповідно до положень ГПК України, правомірність, повнота та об`єктивність прийнятого судового рішення, вірне застосування норм матеріального чи процесуального права, оцінка доказів є предметом дослідження у відповідному апеляційному або касаційному провадженні.

Викладені у заяві про відвід від 17.04.2025 доводи щодо необ`єктивності та упередженості судді Вельмакіної Т.М. ґрунтуються на власних переконаннях відповідача-2 та зводяться до його незгоди з процесуальними діями та рішеннями судді, тобто зводяться виключно до оцінки застосування судом норм процесуального законодавства України, що у свою чергу не може викликати сумніви щодо безсторонності судді. Незгода відповідача-2 з постановленням суддею Вельмакіною Т.М. ухвал про відкладення підготовчих засідань, продовження строку підготовчого провадження та оголошення перерв у судових засіданнях у справі №906/835/24 може бути підставою для апеляційного оскарження, але ніяк не є і не може бути підставою для відводу в силу приписів ч.4 ст.35 ГПК України.

Заявником не наведено аргументовано обґрунтованих підстав вважати суддю Вельмакіну Т.М. упередженою чи необ`єктивною, не надано будь-яких доказів, які свідчили б про умисне вчинення дії зі сторони судді задля затягування розгляду справи №906/835/24, як і не доведено порушення суддею рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.

Суд виходить із того, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного".

За правовою суттю твердження про схильність до сторони чи упередженість на користь іншої сторони є припущеннями, абстрактними і загальними висловлюваннями, на підтвердження яких заявником не надано жодних доказів, які свідчили б, що суддя Вельмакіна Т.М. прямо чи опосередковано заінтересована у результаті розгляду справи, та/або/чи існують переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо її безсторонності та могли б бути підставою для її відводу.

Особисте, суб`єктивне трактування відповідачем-2 інших, окрім вже зазначених, обставин у заяві від 17.04.2025, яке не підтверджене доказами у розумінні ст.ст.73, 76-79 ГПК України, також не може бути підставою для відводу судді Вельмакіної Т.М. від розгляду справи №906/835/24.

Безумовно, фактор довіри до суду є одним з найголовніших критеріїв, забезпечення та створення умов існування якого є завданням суду. Таке завдання реалізується зі сторони суду як змістом його процесуальних рішень, так і порядком вчинення процесуальних дій. У зв`язку з цим слід розмежовувати дії сторони та дії суду. Дії сторони, як процесуального так і іншого характеру, не є діями суду. А тому можливі зловживання сторони, питання щодо наявності яких тільки поставлено перед судом і ним не вирішено, не є діями суду, що руйнують підвалини довіри до суду. Припущення у необ`єктивності судді, як суб`єктивна сторона довіри, повинно бути наслідком певних вчинків судді. Такі вчинки складають об`єктивну характеристику довіри, тобто є проявом зовнішніх ознак, що формують внутрішнє переконання. Переконання повинно бути наслідком саме дій судді, а не дій сторони. В інакшому випадку відсутність об`єктивно підтверджених вчинків суду не дає підстави вважати, що сумніви в об`єктивності суду є реальними, а не вигаданими.

Отже, за висновком суду, доводи заявника є такими, що не узгоджуються із наведеними вище нормами законодавства, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, ґрунтуються на припущеннях, які не містять об`єктивно обґрунтованих посилань на дійсні обставини, які викликають сумнів у об`єктивності або неупередженості судді і які могли б бути перевіреними, та/або не є переконливими фактами, які могли б викликати сумнів у її об`єктивності і неупередженості, а відтак могли б бути підставою для відводу у розумінні ст.ст.35, 36 ГПК України.

З підстав наведеного, у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 17.04.2025 про відвід судді Вельмакіної Т.М. у справі №906/835/24 слід відмовити.

Керуючись ст.ст.35, 39, 233-235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 від 17.04.2025 про відвід судді Вельмакіної Т.М. у справі №906/835/24 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Прядко О.В.

Друк:

1 - у справу;

- позивачу, представнику відповідача-3 - через систему "Електронний суд";

2,3,4- відповідачам (рек. з пов.).