Рішення від 17.03.2025 по справі 910/10002/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.03.2025Справа № 910/10002/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіна Ю. Е., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області

до Міністерства юстиції України

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

1. Міністерства оборони України

2. Головного управління капітальних вкладень

про визнання протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 2311/5 від 02.08.2024 про задоволення скарг Головного управління земель оборони та фондів Міністерства оборони України від 25.06.2024 № 220/68/1393, № 220/68/1395, від 26.06.2024 № 220/68/1402, № 220/68/1398,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 17.03.2025,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2024 року Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області (далі - позивач, Рада) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Міністерство) про визнання протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 2311/5 від 02.08.2024 про задоволення скарг Головного управління земель оборони та фондів Міністерства оборони України від 25.06.2024 № 220/68/1393, № 220/68/1395, від 26.06.2024 № 220/68/1402, № 220/68/1398.

Ухвалою від 22.08.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в справі № 910/10002/24, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам строки на вчинення процесуальних дій, підготовче засідання у справі призначено на 16.09.2024.

10.09.2024 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву.

11.09.2024 через систему "Електронний суд" представником відповідача подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 підготовче засідання у справі призначено на 09.10.2024.

12.09.2024 через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Головного управління земель оборони та фондів Міністерства оборони України про вступ у справу третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

25.09.2024 через систему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій.

За наслідками підготовчого засідання 09.10.2024 суд ухвалив задовольнити клопотання Міністерства юстиції України (далі - третя особа 1, Міноборони) та Головного управління земель оборони та фондів (далі - третя особа 2, Управління) про залучення третіх осіб, залучити до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство оборони України та Головне управління земель оборони та фондів, у задоволенні заяви Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про забезпечення позову відмовити повністю, підготовче засідання відкласти на 18.11.2024.

04.11.2024 через систему "Електронний суд" надійшли пояснення Головного управління земель оборони та фондів.

За наслідками підготовчого засідання 18.11.2024 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті у судовому засідання 23.12.2024.

Підготовче засідання, призначене на 23.12.2024 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 підготовче засідання у справі призначено на 15.01.2025.

14.01.2025 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника.

У судовому засіданні 15.01.2025 було оголошено перерву до 05.02.2025.

24.01.2025 через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про залучення до участі у справі правонаступника.

У судове засідання 05.02.2025 прибули представники позивача та відповідача.

Інші учасники справи не направили своїх представників для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

За наслідками судового засідання 05.02.2025 судом була постановлена ухвала, якою було замінено третю особу 2 Головне управління земель оборони та фондів його правонаступником - Головне управління капітальних вкладень та відкладено судове засідання на 17.03.2025.

У судовому засіданні 17.03.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Міністерство у свою чергу заперечувало проти позову, посилаючись на обставини та факти, викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник Міноборони підтримав позицію відповідача та просив відмовити у задоволенні позову.

Управління не направило свого представника для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від сторін суду не представлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 8С від 05.04.1976 «Про відведення земельних ділянок квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу» відведено квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу земельні ділянки площею 241,14 га в Ленінградському районі м. Києва, в т. ч. під будівництво військового містечка № 231 по вул. Будівельній (на теперішній час - вулиця Пономарьова) в селищі Коцюбинського (на теперішній час - селище Коцюбинське).

Згідно з Технічним звітом по інвентаризації земель Міноборони 1995 року за військовою частиною НОМЕР_1 (правонаступник - військова частина НОМЕР_2 ) проінвентаризовано у складі військового містечка № НОМЕР_3 земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_4 , загальною площею 9,1633 га.

Розпорядженням голови Бучанської районної державної адміністрації Київської області № 123 від 20.07.2023 "Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України", надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою для розміщення Збройних Сил України, а саме військової частини НОМЕР_2 , орієнтованою площею 9,1633 га по АДРЕСА_1 .

За проведеною інвентаризацією ОСОБА_1 складено технічну документацію на зведений план земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_4 , площею 9,1633 га, та письмові пропозиції щодо узгодження даних, з інформацією що міститься у документах, що посвідчують право на земельну ділянку та Державному земельному кадастрі.

Відповідно до наданих пропозицій в Державному земельному кадастрі було сформовано та зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером: 3210946200:01:034:0025, загальною площею 7,2209 га з цільовим призначенням: 15.01 Для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.

20.05.2024 до Міністерства оборони України надійшов лист від Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 20.05.2024 №14/2/4-2991 (з обмеженим доступом) яким повідомлено, що за рахунок частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_4 сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі земельні ділянки з кадастровими номерами: 3210946200:01:034:0046, площею 1,0924 га (рішення № 71885811); 3210946200:01:034:0038, площею 0,5744 га (рішення № 71885668); 3210946200:01:034:0026, площею 0,1647 га (рішення № 71592287); 3210946200:01:034:0032, площею 0,096 га (рішення № 71886397) Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області зареєструвала право комунальної власності.

11.06.2024 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомила Головне управління, що земельні ділянки площею 9,1633 га відповідно до схеми території військового містечка № НОМЕР_4 , частково перетинається з земельними ділянками з кадастровими номерами: 3210946200:01:034:0046; 3210946200:01:034:0038; 3210946200:01:034:0026; 3210946200:01:034:0032.

Вважаючи, що внаслідок прийняття рішення від 04.03.2024 №№ 71885811; 71885668; 71592287; 71886397 про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за Коцюбинською селищною радою Бучанського району Київської області державним реєстратором Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області Гринчуком Андрієм Петровичем було допущено помилку під час прийняття рішень про державну реєстрацію прав власності на земельні ділянки, Головне управління земель оборони та фондів Міністерства оборони України звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргами від 25.06.2024 №№ 220/68/1393, 220/68/1395, від 26.06.2024 №№ 220/68/1402, 220/68/1398, в яких просило визнати прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 14.02.2024 № 71592287, від 04.03.2024 №№ 71886397, 71885668, 71885811 державного реєстратора Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області Гринчука Андрія Петровича про реєстрацію права власності на земельні ділянки № 3210946200:01:034:0046, площею 1,0924 га, № 3210946200:01:034:0038, площею 0,5744 га, № 3210946200:01:034:0026, площею 0,1647 га № 3210946200:01:034:0032, площею 0,096 га.

За результатами розгляду наказом Міністерства юстиції України № 2311/5 від 02.08.2024 вказані вище скарги задоволені та визнано прийнятими з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, оскаржувані рішення державного реєстратора Гринчука А.П., а також враховуючи, що відновлення порушених прав неможливе шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини 7 статті 37 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ці рішення анульовано.

Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області не погоджується із прийнятим наказом Міністерства юстиції України № 2311/5 від 02.08.2024 вважає, що Міністерством юстиції України протиправно визначено підстави для задоволення скарг Головного управління земель оборони та фондів Міністерства оборони України, оскільки прийняте рішення державним реєстратором відповідають положенням Закону, Порядку державної реєстрації і загальним засадам державної реєстрації прав.

Оскаржуваний наказ, на переконання позивача, прийнято Міністерством юстиції України з порушенням положень Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», Порядку державної реєстрації і загальним засадам державної реєстрації прав, оскільки Коцюбинська селищна рада є належним та правомірним власником земельних ділянок.

Вказані обставини стали підставою звернення Коцюбинською селищною радою Бучанського району Київської області з цим позовом до суду про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 2311/5 від 02.08.2024 про задоволення скарг Головного управління земель оборони та фондів Міністерства оборони України від 25.06.2024 № 220/68/1393, № 220/68/1395, від 26.06.2024 № 220/68/1402, № 220/68/1398.

Обґрунтовуючи поданий позов, Рада зауважувала, що до комунальної власності Коцюбинської селищної територіальної громади були передані нежитлові приміщення з балансу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на підставі рішень сесії Коцюбинської селищної ради №596/20-5 від 14.05.2008 «Про згоду на прийняття до комунальної власності громади об`єктів соціальної інфраструктури», № 687/20-5 від 22.09.2008 «Про прийняття на баланс територіальної громади селища Коцюбинське об`єктів соціальної інфраструктури» та Наказу Міністерства оборони України № 454 від 31.08.2015 «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальної громади селища Коцюбинське Київської області», рішень сесії Коцюбинської селищної ради №830 від 23.03.2015 «Про надання згоди на прийом до комунальної власності територіальної громади селища Коцюбинське нерухомого військового майна військового містечка №272» та № 919 від 02.10.2015 «Про надання згоди на прийом до комунальної власності територіальної громади селища Коцюбинське нерухомого військового майна військового містечка № 272 та його передачу на баланс УЖКГ «Біличі» згідно Додатків.

Так, на переконання позивача державна реєстрація земельних ділянок щодо яких подано скарги здійснена у відповідності до законодавства та на підставі рішення Коцюбинської селищної ради №769-35-ІХ від 22.02.2024, згідно якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності в селищі Коцюбинське Бучанського району та зареєстровано право комунальної власності Коцюбинської селищної територіальної громади на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210946200:01:034:0038, 3210946200:01:034:0046, 3210946200:01:034:0026, 3210946200:01:034:0032 загальною площею 1,9424 га, де розміщено житловий будинок та об`єкти критичної інфраструктури Коцюбинської територіальної громади (речові права зареєстровані за Коцюбинською територіальною громадою).

Заперечуючи проти позову, Міністерство юстиції України зазначило, що позивачем не наведено достатніх та обґрунтованих обставини, що встановлювали необхідність скасування наказу Міністерства юстиції України від 02.08.2024 № 2311/5 «Про задоволення скарги», так як останній прийнятий Міністерством юстиції України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в межах своєї компетенції, не виходячи за межі прав та обов`язків встановлених законами, враховуючи як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації, уникаючи висновків, що базуються на припущеннях. Міністерство також зауважувало, що доводи Коцюбинської селищної ради зводяться виключно до ствердження відсутності у Головного управління земель оборони та фондів Міністерства оборони України прав на земельну ділянку та належності відповідної земельної ділянки до земель комунальної власності, а не земель оборони. Таким чином, заявлені позовні вимоги мають на меті виключно вирішення фактичного спору про право, який виник між позивачем та Міністерством оборони України. У даному аспекті слід звернути увагу на те, що Мін`юст не є учасником спору про право.

Головне управління капітальних вкладень (правонаступник Головного управління земель оборони та фондів), заперечуючи проти позову, в своїх письмових поясненнях зауважив, що рішень про передачу частин земельної ділянки військового містечка № 272 до комунальної власності ні в Міноборони, ні в будь-якому органі державної влади, уповноваженого на розпорядження землями державної форми власності - не приймалось, а тому позивачем незаконно позбавлено права власності держави на земельну ділянки, які входять до території військового містечка № 272.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту порушеного права є зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення Про Міністерство юстиції України, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 02.07.2014 № 228 Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, з питань утримання військовополонених, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації; забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції.

Згідно з положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Міністерству юстиції України було надано повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Відповідно до положень статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно з частиною 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України здійснюється також перевірка відповідності законодавству у сфері державної реєстрації прав рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, що оскаржувалися до відповідного територіального органу.

Згідно з пунктом 2 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1150) (далі - Порядок) розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.

Пунктом 9 Порядку встановлено, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: 1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту; 2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах; 3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу: про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про залишення скарги без розгляду по суті.

Беручи до уваги той факт, що Рада однією з підстав позову визначає неврахування з боку Міністерства пояснень Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області під час розгляду скарг, що на думку позивача, стало наслідком необґрунтованого висновку про задоволення скарги, заперечення відповідача щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача відхиляються судом.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Судом встановлено, що рішенням № 687/22-5 від 25.09.2008 Коцюбинської селищної ради Київської області «Про прийняття на баланс територіальної громади селища Коцюбинське об`єктів соціальної інфраструктури» був затверджений Акт з приймання-передачі військового майна щодо безоплатного прийняття у комунальну власність територіальної громади селища Коцюбинське об`єктів соціальної інфраструктури.

Також, рішенням № 919 від 02.10.2015 Коцюбинської селищної ради Київської області «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади селища Коцюбинське нерухомого військового майна військового містечка № 272 та його передачу на баланс УЖКГ «Біличі» було вирішено безоплатно прийняти до комунальної власності територіальної громади селища Коцюбинське нерухоме військове майно військового містечка № 272 згідно Переліку.

У подальшому, розпорядженням голови Бучанської районної державної адміністрації Київської області від 20.07.2023 № 123 «Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України», надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, для розміщення Збройних Сил України, військової частини НОМЕР_2 орієнтованою площею 9,1633 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами проведеної інвентаризації сертифікованим інженером-землевпорядником Н. Купчиком складено відповідну технічну документацію, невід`ємною частиною якої є зведений план земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_5 , загальною площею 9,1633 га, та письмові пропозиції щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією що міститься у документах, що посвідчують право на земельну ділянку та Державному земельному кадастрі. Відповідно наданих Н. Купчиком пропозицій в Державному земельному кадастрі було сформовано та зареєстровано земельну ділянку, загальною площею 7,2209 га з цільовим призначенням: 15.01 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.

Розпорядженням Бучанської районної державної адміністрації Київської області від 21.03.2024 №46, яка є розпорядником земель державної власності, розташованих у межах селища Коцюбинське, технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності затверджено, а земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:034:0025 площею 7,2209 га передано в постійне користування Міноборони.

Також на території селища Коцюбинське сформовано земельні ділянки з кадастровими номерами 3210946200:01:034:0038, 3210946200:01:034:0046, 3210946200:01:034:0026, 3210946200:01:034:0032 загальною площею 1,9424 га, де розміщено житловий будинок та об`єкти критичної інфраструктури Коцюбинської територіальної громади (речові права зареєстровані за Коцюбинською територіальною громадою).

На переконання позивача земельні ділянки з кадастровими номерами 3210946200:01:034:0038, 3210946200:01:034:0046, 3210946200:01:034:0026, 3210946200:01:034:0032 загальною площею 1,9424 га не є землями оборони, були сформовані в порядку частини 2 статті 791 Земельного кодексу України шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом та зареєстровані, як землі комунальної власності, оскільки є земельними ділянками, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади. При цьому такі дії Ради були обґрунтовані тим, що на час передачі зі сфери управління Міноборони визначених фондів (нерухомого майна) земельні ділянки сформовані не були, будь-які правовстановлюючі документи щодо земельних ділянок у Міноборони були відсутні.

Суд критично оцінює такі доводи позивача та зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Частиною 2 статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Відповідно до частин 1 статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Пунктами 2 та 10 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності чим Законом, є дійсними.

Комплексний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що відведені у 1976 році земельні ділянки та проінвентаризовані у 1995 році земельні ділянки військового містечка № НОМЕР_4 мають правовий статус земель оборони.

Водночас, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3210946200:01:034:0038, 3210946200:01:034:0046, 3210946200:01:034:0026, 3210946200:01:034:0032 загальною площею 1,9424 га були сформовані за рахунок земель військового містечка № 272, що не спростовано сторонами у межах даного спору, та зареєстровані, як землі комунальної власності.

Підпунктами «а», «б» пункту 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

- що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

- оборони.

Пунктами 3 та 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

Відповідно до частин 2, 5 статті 77 Земельного кодексу України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

За правилами пунктів 44, 45, 48 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження міністру оборони України.

Зважаючи на вказані норми законодавства, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міноборони. Аналогічну позицію щодо необхідності прийняття рішення Кабінету Міністрів України для припинення права постійного користування землями оборони сформовано у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14.

Натомість матеріали справи не містять рішень про передачу частин земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_4 до комунальної власності ані Міноборони, ані будь-яким органом державної влади, уповноваженого на розпорядження землями державної форми власності. Сторонами не представлено суду в межах розгляду даної справи доказів протилежного.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

При цьому, згідно листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 5-28-0.212-6353/2-24 від 11.06.2024 земельні ділянки площею 9,1633 га відповідно до схеми території військового містечка № НОМЕР_4 частково перетинається з земельними ділянками з кадастровими номерами 3210946200:01:034:0046, 3210946200:01:034:0038, 3210946200:01:034:0026, 3210946200:01:034:0032. При цьому, інформація щодо вилучення у встановленому порядку земельних ділянок із земель оборони в Держгеокадастрі відсутня.

Пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) № 1127 встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом, іншими законами України та Порядком № 1127, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Пунктами 13, 14 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

З викладеного слідує, що Коцюбинська селищна рада, формуючи земельні ділянки, шляхом інвентаризації земель, за рахунок земель військового містечка № НОМЕР_4 , залишала поза увагою факт приналежності вказаних земель до земель оборони, не зважаючи на відсутність відповідної реєстрації у Державному земельному кадастрі. При цьому, передача у комунальну власність нерухомого військового майна не створює такого правового наслідку, як втрата земельними ділянками під переданим нерухомим військовим майном статусу земель оборони.

Статтею 117 Земельного кодексу України визначено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї. До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність. До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у державну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у державну власність.

Матеріали справи не містять доказів наявності згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_4 власника - Кабінету Міністрів України, постійного користувача - Міністерства оборони України, акту приймання-передачі земельних ділянок, а отже вилучення вказаної земельної ділянки з користування оборонного відомства відбулось поза волею законного користувача та у спосіб, що суперечить приписам чинного законодавства. Доказів, які в своїй сукупності дали змогу суду дійти протилежного висновку сторонами суду не представлено.

З системного аналізу викладеного слідує, що рішення Коцюбинської селищної ради №769-35-ІХ від 22.02.2024, згідно якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності в селищі Коцюбинське Бучанського району не є достатньою правовою підставою для здійснення реєстрації земельних з кадастровими номерами 3210946200:01:034:0038, 3210946200:01:034:0046, 3210946200:01:034:0026, 3210946200:01:034:0032 загальною площею 1,9424 га, як земель комунальної власності та суперечить змісту абзацу 3 та 4 частини 1 статті 117 Земельного Кодексу України.

Пунктами 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Пунктами 4, 5 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що до порядку державної реєстрації прав віднесено, зокрема, перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав).

Згідно з абз. 3 п.12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяження у разі коли відомості Державного земельного кадастру про власників, користувачів земельної ділянки, перенесені з державного реєстру земель, містять неповну або неточну інформацію, що унеможливлює ідентифікацію особи, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав надсилає відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 1051 від 17.10.2012, повідомлення в електронній формі державному кадастровому реєстраторові про уточнення інформації в Державному земельному кадастрі, в якому зазначається виключний перелік відомостей, що є неповними або неточними.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина друга статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже внаслідок прийняття рішення від 04.03.2024 №№ 71885811; 71885668; 71592287; 71886397 про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за Коцюбинською селищною радою Бучанського району Київської області, державним реєстратором Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області Гринчуком Андрієм Петровичем було допущено помилку під час прийняття рішень про державну реєстрацію прав власності на земельні ділянки, оскільки достовірно не перевірено відомості заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, чим порушено приписи статті 321 Цивільного Кодексу України та позбавлено права власності держави на земельні ділянки, які входять до території військового містечка № 272.

Підпунктами «а», «б» пункту 1 частини 7 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що підставою для визнання прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є, зокрема, встановлення Міністерством юстиції України, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2-1, 4 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав. Встановлення Міністерством юстиції України, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав за наявності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини 7 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об`єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Таким чином, оскаржувані рішення державного реєстратора Гринчука А.П. прийняті з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 4 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, щодо внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом, та допущені при їх прийнятті порушення не є формальною (несуттєвою) помилкою, оскільки впливає на об`єктивність, достовірність та повноту відомостей Державного реєстру прав, тому враховуючи, що відновлення порушених прав неможливе шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини 7 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ці рішення підлягали анулюванню.

Отже, у суду відсутні підстави визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 2311/5 від 02.08.2024, так як останній прийнятий Міністерством юстиції України на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в межах своєї компетенції.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області,

Судовий збір на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 2311/5 від 02.08.2024 про задоволення скарг Головного управління земель оборони та фондів Міністерства оборони України від 25.06.2024 № 220/68/1393, № 220/68/1395, від 26.06.2024 № 220/68/1402, № 220/68/1398, відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на Коцюбинську селищну раду Бучанського району Київської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28.04.2025.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ