Ухвала від 24.04.2025 по справі 2/1522/10125/11

Справа №2/1522/10125/11

Провадження 4-с/522/46/25

УХВАЛА

24 квітня 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді Бондаря В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Єрганінової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одеса скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), за участі стягувача Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко», за участі боржника,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31.03.2025 звернулася до Приморського районного суду м.Одеси зі скаргою на діяльність бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), за участі стягувача Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко», за участі боржника та просить зобов`язати Приморський відділ ДВС у м.Одесі ПМУМЮ (м.Одеса) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , зняти заборону відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 та припинити обтяження №13437636 в Державному реєстру речових прав.

Скарга мотивована тим, що державним виконавцем Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції Перчиком В.О. було винесено постанову про накладення арешту належного заявниці нерухомого майна у розмірі 178195,08 грн. Інформація про виконавче провадження в рамках якого накладено арешт у заявниці відсутня. Наявність зазначеного обтяження вважає незаконним, оскільки відсутня інформація про чинне виконавче провадження в рамках якого воно накладено, а у разі закінчення виконавчого провадження арешт накладений на майно боржника знімається. На заяву скаржниці щодо зняття арешту з нерухомого майна, ОСОБА_1 повідомили про наявність трьох виконавчих проваджень з приводу виконання виконавчого листа №522/10125/11 та відмовлено у знятті арешту. Не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадження, зокрема, при поверненні виконавчого документу стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право заявниці підлягає захисту, шляхом зобов`язання зняти арешт з нерухомого майна. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. З моменту ухвалення рішення минуло 12 років, а з моменту закриття виконавчого провадження минуло 9 років, тому подальше існування арешту є недоречним.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 01.04.2025 скарга прийнята до розгляду та призначено судове засідання на 10.04.2025.

У судовому засіданні 10.04.2025 розпочатому за участі ОСОБА_1 було відкладено розгляд справи на 24.04.2025 у зв`язку з отриманням повідомлення про замінування будівлі суду та терміновою евакуацією працівників та відвідувачів суду.

Ухвалою від 10.04.2025 витребувано від Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) копії матеріалів виконавчих проваджень.

До суду 15.04.2025 від Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в особі представника Стоніс Т.Ю. надійшов відзив на скаргу у якому просять відмовити у задоволенні скарги щодо визнання дій / бездіяльності неправомірною, яка полягає у не знятті арешту з майна.

На обґрунтування відзиву зазначено, що Виконавче провадження №47528747 завершено на підставі частини 1 п.9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», повернуто виконавчий документ стягувачу. Виконавче провадження №50291573 завершено на підставі часини 1 п.5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», повернуто виконавчий документ стягувачу. З тих же підстав завершено виконавче провадження №50291573. Такі підстави завершення виконавчого провадження свідчать про можливість повторно пред`явити виконавчий лист до виконання, тому у державного виконавця була відсутня законна можливість зняти арешт. Виконавчий документ повертався стягувачу, а не до суду, тому посилання скаржниці є помилковими. Також повідомлено про знищення виконавчих проваджень у зв`язку зі спливом трирічного строку зберігання матеріалів. Арешт може бути знятий на підставі постанови начальника відділу ДВС лише у разі встановлення порушення порядку накладення арешту, у інших випадках, зокрема, по строкам давності, державний виконавець позбавлений права знімати арешт, а тому неможливо визнати дії чи бездіяльність відділу протиправними. Крім того, скасування вжитих виконавцем заходів можливе лише після сплати боргу, витрат виконавчого провадження та виконавчого збору.

Учасники справи в судове засідання 24.04.2025 не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Апеляційним судом Одеської області 06 листопада 2015 року прийнято постанову у справі №2/1522/10125/11, якою змінено заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2013 року та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПА «Акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО» заборгованість за кредитним договором від 03 серпня 2010 року в розмірі 178195,08 грн, стягнуто судові витрати по 974,44 грн з кожного боржника (а.с.43-45).

Згідно листа Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 06.03.2025 направленого ОСОБА_1 , на виконанні у відділі перебували три виконавчі провадження: №47528747 з примусового виконання виконавчого листа №522/10125/11 від 03.06.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Порто-Франко» грошових коштів у розмірі 242238,88 грн, які закінчено 22.06.2015 на підставі п.9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»; №50291573 з примусового виконання виконавчого листа №2/1522/10125/11 від 19.01.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Порто-Франко» грошових коштів у розмірі 178192,08 грн, яке закінчено 23.12.2016 на підставі п.5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»; №50325997 з примусового виконання виконавчого листа №2/1522/10125/11 від 19.01.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Порто-Франко» грошових коштів у розмірі 974,44 грн, яке закінчено 23.12.2016 на підставі п.5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.23).

У вищевказаному листі вказано, що для скасування арештів, що накладені Приморським відділом ДВС необхідно надати докази повного розрахунку згідно виконавчих документів, що перебували на примусовому виконанні у відділі, сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження або відповідне рішення суду.

З інформаційної довідки з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №419070481 від 21.03.2025 вбачається, що 25.02.2016 зареєстровано обтяження №13437636, а саме арешт нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № б/н від 24.02.2016 видана ОСОБА_3 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (а.с.25-26).

Арешт накладений постановою від 24.02.2016 очевидно накладений у виконавчому провадженню №50291573, 50325997, адже перше виконавче провадження №47528747 закінчено рішення і виконавчий лист видавався на рішення суду першої інстанції, яке було змінено постановою Апеляційного суду Одеської області.

Відтак, підставою закінчення виконавчих проваджень №50291573, 50325997 зазначено п.5 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», є неможливість встановити особу боржника, місцезнаходження боржника.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV тут і далі - у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) державний виконавець зобов`язаний вжити передбачених Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зокрема державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Відповідно до статті 30 Закону № 606 державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Тож, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження. Після завершення виконавчого провадження ніякі інші дії державним виконавцем не проводяться.

Статтею 52 Закону № 606-ХІV встановлювалось, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (стаття 57 Закону). Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону № 606-ХІV підлягає примусовому виконанню.

Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) в редакції, чинній на момент звернення заявника до виконавчої служби із заявою про зняття арешту, у статті 59 визначено випадки, коли арешт з майна та коштів боржника знімається постановою державного виконавця чи постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. У той же час, частиною п`ятої наведеної статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Законом № 1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав неможливості встановлення особи боржника.

Приморський відділ ДВС вказав, що на виконавче провадження було закінчено з підстав, що не передбачають скасування арешту, тому, у державного виконавця були відсутні підстави для скасування накладених обтяжень у силу положень статті 50 Закону № 606-ХІV.

Верховний Суд у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17 (провадження № 61-31540св18), від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09 (провадження № 61-22895св19), від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18) вказав, що державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 3, 8 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідно до положень статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження не є закінченим. Зняття арештуз майнаборжника пов`язуєтьсяіз закінченнямвиконавчого провадження,а нез поверненнямвиконавчого документастягувачу. При цьому державним виконавцем винесено постанову не про закінчення виконавчого провадження (стаття 39 наведеного вище Закону), а про повернення виконавчого листа стягувачу (стаття 37 вказаного Закону), а не суду або іншому органу (посадовій особі), який його видав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23 (провадження № 11-76заі24) вказала, що особа не повинна зазнавати негативних наслідків та в такої особи не повинні виникати нові додаткові зобов`язання через помилки, допущені суб`єктами владних повноважень. Будь-який суб`єкт владних повноважень має обов`язок самостійно усунути допущене ним порушення.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), у якому Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», за якого державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. ЄСПЛ звернув увагу на те, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що в разі встановлення судом порушення прав фізичної особи, за загальним правилом, суд має поновити такий стан особи, який існував до початку порушення її прав.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Отже, з урахуванням того, що виконавчий лист повертався стягувачу, що не є закінченням виконавчого провадження підстав для визнання бездіяльності Приморського відділу ДВС у м.Одеса ПМУМЮ (м.Одеса) немає, тому в цій частині вимоги скарги є необґрунтованими.

Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з неможливості встановити особу боржника або її місце проживання.

Разом з тим, згідно ч.7 ст. 28 Закону №606-ХІV у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Доводи ВДВС викладені у листі про відсутність підстав для скасування арешту, у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є неспроможними, оскільки питання про стягнення виконавчого збору відповідно до закону державний виконавець не вирішував. Всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, державним виконавцем не подано суду доказів пред`явлення постанов про стягнення виконавчого збору із ОСОБА_1 до виконання в межах встановленого трьохмісячного строку з дати винесення постанови.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях з виконання виконавчого листа №2/1522/10125/11, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.

При цьому, суд враховує, шо наявність протягом тривалого часу (більше 8 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача (відсутні виконавчі провадження відкриті щодо ОСОБА_1 ), а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03.11.2021 у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22.12.2021 у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

На підставі зазначеного суд дійшов висновку про те, що порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

При тому, вимоги ОСОБА_1 про зняття заборони відчуження задоволенню не підлягають, адже однією постановою від 25.02.2016 накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, яка була зареєстрована лише як арешт нерухомого майна.

При тому, припинення обтяження №13437636 в Державному реєстрі речових прав є наслідком скасування арешту з майна, тому окремо така вимога задоволенню не підлягає.

Згідно статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

На підставі ст.ст. 261, 450, 451 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), за участі стягувача Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко», за участі боржника задовольнити частково.

Зобов`язати Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.02.2016 при виконанні виконавчого листа №2/1522/10125/11 виданого 19.01.2016 Приморським районним судом м.Одеси.

В іншій частині скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 15 денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.

Повний текст ухвали суду складено 29 квітня 2025 року.

Суддя В.Я.Бондар