Постанова

від 30.04.2025 по справі 280/6041/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 280/6041/24

адміністративне провадження № К/990/6705/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу № 280/6041/24

за позовом ОСОБА_1 до Запорізької районної філії Запорізького обласного центру зайнятості, Запорізького міського центру зайнятості про зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 (суддя Мінаєва К. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025 (головуючий суддя Олефіренко Н. А., судді Божко Л. А., Дурасова Ю. В.),

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Запорізької районної філії Запорізького обласного центру зайнятості, Запорізького міського центру зайнятості, у якому просила зобов`язати Запорізьку районну філію Запорізького обласного центру зайнятості нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати (донарахування належних сум доходів в частині компенсації) з нарахуванням інфляційних втрат при виплаті допомоги по безробіттю застрахованої особи позивача за період затримки розрахунку по виплаті за час перебування на обліку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Запорізької районної філії Запорізького обласного центру зайнятості про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2024 суд відкрив провадження у справі № 280/5296/24, призначив її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.06.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 роз`єднано, виділено у самостійне провадження позовні вимоги в частині щодо зобов`язання Запорізькуої районної філії Запорізького обласного центру зайнятості нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати (донарахування належних сум доходів в частині компенсації) з нарахуванням інфляційних втрат при виплаті допомоги по безробіттю застрахованої особи за період затримки розрахунку по виплаті за час перебування на обліку.

Адміністративній справі із зазначеною позовною вимогою присвоєно єдиний унікальний номер № 280/6041/24.

Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 25.09.2024 у справі № 280/6041/24 залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху з огляду на пропуск позивачкою строку звернення до суду, а про поновлення цього строку позивачка не просить.

Цією ж ухвалою суд надав позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів від дня одержання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду.

22.10.2024 ОСОБА_1 подала до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій зазначила, що за час перебування на обліку, а також після припинення реєстрації безробітного позивачка була необізнана, а також не зобов`язана і не повинна була ознайомлюватися з законодавством України у сфері матеріального забезпечення на випадок безробіття та соціальних послуг, а тому приписи частини десятої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» позивачці до моменту подання позову були невідомі. Позивачка також стверджувала, що в неї не було необхідності в ознайомленні з локальними актами, які стосуються діяльності відповідачів. Крім того, про факт відсутності у позивачки страхового стажу стало відомо лише під час відвідування пенсійного органу з метою з`ясування наявного страхового стажу у липні 2023 року та лише з цього періоду позивачка мала реальну об`єктивну можливість та виявила належну зацікавленість, а також вчиняла активні дії з метою отримання інформації про порушення свого права. Просила прийняти суд до уваги конкретні обставини справи позивачки, а також висновок Верховного Суду у справі № 500/1912/22 стосовно звернення до суду під час дії воєнного стану.

Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 28.10.2024, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025, визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 та відмовив у задволенні заяви позивачки про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Цією ж ухвалою суд залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Тобто, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Суд зазначив, що при вирішенні питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з позовом першочергово слід визначитись зі строком, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та моментом початку його перебігу. Лише після встановлення зазначених обставин суд переходить до оцінки поважності причин пропуску строку, якщо він дійсно був пропущений.

Так, суд установив, що позивачка перебувала на обліку в Запорізькому міському центрі зайнятості у період з 21.10.2021 по 21.12.2022 та отримала допомогу по безробіттю за період перебування на обліку у розмірі 98808,69 грн. Тобто, за висновком суду, про порушення свого права позивачка повинна була дізнатися у грудні 2021 року - листопаді 2022 року (коли їй виплачувалась допомога по безробіттю) та мала можливість звернутися у шестимісячний строк з відповідними позовними вимогами після рішення про припинення перебування її на обліку (18.11.2022), проте до суду з позовом звернулася у червні 2024 року. При цьому суд зауважив, що звернення позивачки 12.09.2024 до відповідача із заявою про надання інформації по суті спору не змінює момент, з якого особа (позивачка) повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права. За виявлення належної активності та небайдужості, існувала об`єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження у встановлений законом строк.

Аналізуючи доводи, якими ОСОБА_1 доводила поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд урахував, що норми КАС не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

При цьому суд указав, що заява позивачки про поновлення строку звернення до суду фактично мотивована необізнаністю у законодавстві у сфері матеріального забезпечення на випадок безробіття та соціальних послуг, а також тим, що про факт відсутності страхового стажу позивачці стало відомо лише під час відвідування Пенсійного фонду у липні 2023 року; також звернуто увагу на необхідність врахування позиції Верховного Суду щодо звернення до суду під час дії воєнного стану.

За твердженням суду, введений у країні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Суд констатував, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану з 24.02.2022 унеможливлювало/ускладнювало їй звернення до суду з цим позовом у встановлений шестимісячний строк з відповідними позовними вимогами після рішення про припинення перебування її на обліку від 18.11.2024 (до травня 2023 року) або після отримання останньої виплати допомоги по безробіттю (до червня 2023 року), та у зв`язку з чим вона зволікала з його поданням аж до червня 2024 року.

Крім того ОСОБА_1 не обґрунтувала неможливість звернення до суду протягом шестимісячного строку з моменту, коли, за словами позивачки, вона дізналася про порушення своїх прав у липні 2023 року (до січня 2024 року).

Відтак, суд врахував обставини щодо введення в Україні воєнного стану, однак неможливість подання позовної заяви у встановлений законодавством строк в результаті дії таких обставин має бути конкретизована (із зазначенням конкретних причин та періоду, протягом якого вони діяли) та підтверджена відповідними доказами, які позивачкою надані не були.

Також суд не визнав поважною причиною пропуску строку звернення до суду той факт, що ОСОБА_1 за час перебування на обліку, а також після припинення реєстрації безробітного була необізнана, а також не зобов`язана і не повинна була ознайомлюватися з законодавством України у сфері матеріального забезпечення на випадок безробіття та соціальних послуг, позаяк це прямо свідчить про триваючу пасивну поведінку позивачки та не може буди підставою для поновлення строку звернення до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025, у якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивачка вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, внаслідок чого її позовна заява безпідставно була залишена без розгляду.

Позивачка доводить, що про факт відсутності у неї страхового стажу стало відомо під час відвідування пенсійного органу у липні 2023 року. Лише з цього періоду позивачка виявила реальну зацікавленість та почала вчиняти активні дії з метою отримання інформації про порушення свого права.

Також позивачка зазначає, що покинула місце свого постійного проживання та перемістилася до іншої області як внутрішньо переміщена особа, і лише після того, як дозволила безпекова ситуація (липень2023 року), позивачка систематично почала звертатись до відповідачів, тобто проявила активну позицію щодо вирішення свого питання.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Верховний Суд ухвалою від 08.04.2025 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

Запорізький міський центр зайнятості подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити скаргу без задоволення, а ухваленні у справі судові рішення - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивачки, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів зауважує, що частиною другою статті 122 КАС чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

Отже, згідно із зазначеними нормами законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення його прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

У свою чергу питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.200 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ), який, однак, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.

Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтями 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Отже, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - соціальної виплати (допомоги по безробіттю), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі допомоги по безробіттю) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 сформулював висновки про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ, зокрема:

а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240 КАС, для залишення позовної заяви без розгляду.

Саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановили, що позивачка перебувала на обліку в Запорізькому міському центрі зайнятості у період з 21.10.2021 по 21.12.2022 та отримала допомогу по безробіттю за цей період у розмірі 98808,69 грн. Тобто, про порушення свого права позивачка повинна була дізнатися у грудні 2021 року - грудні 2022 року (коли їй виплачувалась допомога по безробіттю) та мала можливість звернутися у шестимісячний строк з відповідними позовними вимогами, проте до суду з позовом звернулася у червні 2024 року. При цьому суди зауважили, що звернення позивачки 12.09.2024 до відповідача із заявою про надання інформації по суті спору не змінює момент, з якого ОСОБА_1 повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права.

Крім того суд першої інстанції, дійшовши висновку про пропуск позивачкою строку звернення до суду, надав їй можливість навести доводи на спростування цього висновку шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду.

Позивачка подала до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яку мотивувала: 1) необізнаністю в законодавчому регулюванні щодо матеріального забезпечення на випадок безробіття; 2) запровадження в Україні воєнного стану.

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано визнав зазначені причини пропуску строку звернення до суду неповажними, зазначивши, що необізнаність позивачки з нормами законодавства не може свідчити про поважність причин пропуску такого строку, оскільки вказана обставина не є незалежною від волі позивачки та не пов`язана з дійсними істотними перешкодами та труднощами, а також не змінює момент, з якого вона повинна була дізнатись про порушення її прав та інтересів, позаяк вказують лише на час, коли ОСОБА_1 почала вчиняти дії щодо захисту таких прав та інтересів.

Правильним є й твердження суду про те, що введений в країні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

При цьому суд констатував, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану з 24.02.2022 унеможливлювало/ускладнювало їй звернення до суду з цим позовом у встановлений шестимісячний строк.

Колегія суддів, проаналізувавши доводи касаційної скарги, зазначає, що останні є аналогічними до тих, які позивачка вказувала як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і під час апеляційного перегляду справи, мотивуючи свою апеляційну скаргу.

Як підсумок, Верховний Суд констатує, що позивачка не довела наявність об`єктивних поважних (непереборних) причин, які унеможливили її звернення до суду у встановлений законом строк. Не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довела, що в цій справі можливість вчасного подання нею позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивачки щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що в задоволенні касаційної скарги слід відмовити, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025 - залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі № 280/6041/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Л.В. Тацій А.Ю. Бучик С.Г. Стеценко