Постанова

від 01.05.2025 по справі 920/1328/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2025 р. Справа№ 920/1328/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

на рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 року

у справі №920/1328/24 (суддя В.Л. Котельницька)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

до Приватного акціонерного товариства «Сумський завод «Енергомаш»

про стягнення 159 000,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Сумський завод «Енергомаш» (далі - відповідач) про стягнення 159 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю №13/2188-МТР від 07.06.2024 року.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 року у справі №920/1328/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Сумський завод «Енергомаш» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 15 900,00 грн штрафу, а також 2 422,40 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішення місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 року у справі № 920/1328/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 143 100,00 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сумський завод «Енергомаш» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 143100,00 грн штрафу. В іншій частині залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Сумської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (зазделегіть встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

При цьому, скаржник зауважив, що відповідачем не надано позивачу сертифікат Торгово-промислової палати України або регіональної торгово-промислової палати на підтвердження існування таких обставин, а отже не доведено настання обставин непереборної сили за договором.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 року у справі №920/1328/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

17.02.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просив суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 року по справі №920/1328/24 повністю та закрити провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Так, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що з доводами позивача, викладеними у апеляційній скарзі, не згоден в повному обсязі, вважає , що судом поставлено в цій частині законне та обґрунтоване судове рішення. Відповідач вважає, що суд першої інстанції повно та правильно з`ясував і встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в частині зменшення розміру штрафних санкцій. Судом правомірно та обґрунтовано були зменшені штрафні санкції до розумного розміру, передбаченого нормами чинного законодавства України, зокрема ст. 231 Господарського кодексу України.

Крім того, за твердженням представника відповідача, в даній судовій справі відсутній предмет спору, оскільки відповідачем належним чином було виконано свої зобов`язання з поставки товару за договором.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 17.05.2024 року, відповідно до інформації розміщеної на вебсайті Prozorro за посиланням https://prozorro.gov.ua/uk/search/tender?text=UA-2024-05-17-005332-a, Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» розпочато процедуру відкритих торгів шляхом розміщення оголошення №UA-2024-05-17-005332-a, предмет закупівлі: « 42120000-6 Насоси та компресори (Насос ЦНС-45х1900)» (далі - процедура закупівлі). Очікувана вартість закупівлі: 2650000,00 грн без ПДВ.

24.05.2024 року Приватним акціонерним товариством «Сумський завод «Енергомаш» через портал «Prozorro» подано ПАТ «Укрнафта» тендерну пропозицію. У складі тендерної пропозиції, зокрема, була наявна цінова пропозиція від 28.05.2024 року №333-16 на поставку товару, в якій ПрАТ Сумський завод «Енергомаш» запропонував ціну на товар, за якою зможе поставити товар, що був предметом закупівлі. У складі тендерної пропозиції ПрАТ Сумський завод «Енергомаш» наявний лист погодження з «Істотними умовами договору» до тендерної документації, в якому відповідач повідомив, що він ознайомлений із істотними умовами договору на закупівлю товару: №UA-2024-05-17-005332-a, код: « 42120000- 6 Насоси та компресори (Насос ЦНС-45х1900)», зазначений в тендерній документації та погоджується підписати договір на цих умовах, якщо ПрАТ Сумський завод «Енергомаш» буде визнаний переможцем торгів.

27.05.2024 року прийняте протокольне рішення №01/01/13/10-01/01-50-СС/6 уповноваженої особи з проведення процедур закупівель / спрощених закупівель товарів, робіт і послуг ПАТ «Укрнафта», яким ПрАТ Сумський завод «Енергомаш» визнано переможцем за процедурою закупівлі та прийнято рішення про намір укласти договір з ПрАТ Сумський завод «Енергомаш».

27.05.2024 року на вебсайті Prozorro позивачем опубліковане повідомлення про намір укласти договір про закупівлю UA-2024-05-17-005332-a з переможцем процедури закупівлі - ПрАТ Сумський завод «Енергомаш».

07.06.2024 року між Приватним акціонерним товариством «Сумський завод «Енергомаш» (далі постачальник, відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (покупець) укладено договір про закупівлю №13/2188-МТР (далі договір). Сканована копія договору також розміщена на вебсайті prozorro.gov.ua за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-05-17-005332-a

Відповідно до п. 1.1 договору на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки Насос ЦНС-45х1900 відповідно до коду ДК 021:2015: 42120000-6 Насоси та компресори (надалі за текстом - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки товару визначені у Специфікації до даного договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, що є Додатком №1 до цього договору, його невід`ємною частиною (далі - специфікація).

За пунктом 3.2 договору загальна сума договору становить 3180000,00 грн, у тому числі ПДВ (20%) - 530000,00 грн.

Пунктом 5.4 договору визначено, що датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).

Відповідно до п. 7.1 договору при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 5% за прострочення до 30 днів та 10% - за прострочення 30 днів і більше.

Згідно з п. 9.1 договору сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору), визначених у цьому договорі, за умови, що настання таких обставин засвідчено у визначеному цим договором та/або законом порядку.

Пунктом 9.2 договору встановлено, що під обставинами непереборної сили (форс-мажор) у цьому договорі розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього щодо сторін характеру, які виникають без вини сторін, поза їхньою волею або всупереч волі чи бажанню сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна відвернути (уникнути), включаючи (але не обмежуючись) стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин й обладнання, масові епідемії, епізоотії, епіфітотії тощо), обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські хвилювання, прояви тероризму, масові страйки, бойкоти тощо), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органом державної влади чи місцевого самоврядування, інші законні або незаконні заборонні чи обмежуючі заходи названих органів, які унеможливлюють виконання сторонами цього Договору або тимчасово перешкоджають такому виконанню.

З огляду на укладення цього договору в умовах воєнного стану, запровадженого Указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який триває, сторони визнаватимуть воєнний стан як обставину непереборної сили виключно у випадку доведення безпосереднього впливу на можливість виконання зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до п. 9.4 договору сторона, що має намір посилатися на обставини непереборної сили (форс-мажор), зобов`язана невідкладно, але не пізніше 5 (п`яти) календарних днів із дня настання таких обставин та їхнього впливу на можливість виконання зобов`язань за договором письмо повідомити про це іншу сторону. Повідомлення направляється цінним листом з описом вкладення і повідомленням про вручення та має містити інформацію про обставини непереборної сили (форс-мажор) з обґрунтуванням їхнього впливу на можливість виконання зобов`язань за договором, а також орієнтовний період їхньої дії/впливу.

За пунктом 11.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Як додаток №1 до договору між позивачем та відповідачем підписано специфікацію на товар, що поставляється.

Відповідно до п. 1 та п. 2 специфікації визначені умови поставки: DDP (склад вантажоотримувача) згідно з «ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2020 року)». Адреса складу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»: Україна, Івано-Франківська обл., Долинський р-н, м.Долина, вул. Підлівче, 50.

Пунктом 4 специфікації встановлений термін поставки: 110-120 календарних днів з моменту підписання договору.

25.09.2024 року відповідач надіслав позивачу листа №453-16 в якому повідомив про виникнення проблем у виготовлені та поставці продукції за договором, у зв`язку із введенням бойових дій на території України та Сумської області в тому числі. З огляду на зазначене, відповідач просив продовжити термін поставки товару на 14 днів.

Листом від 25.09.2024 року №01/01/13/10/28/02-02/01/8663 позивач повідомив відповідача, що з огляду на викладений відповідачем у листі загальний характер інформації, звернення не може бути розглянуто в якості повідомлення про настання події непереборної сили, яка унеможливлює своєчасну поставку за договором. Позивач наголосив на важливості використання у виробничих процесах його компанії товару, що має бути поставлений за договором та просив вжити дієвих заходів щодо своєчасної поставки товару Публічному акціонерному товариству «Укрнафта». Також позивач попередив, що у разі недотриманні строків поставки, відповідачу буде нараховано штраф в розмірі 5% за прострочення до 30 днів та 10% - за прострочення 30 днів і більше згідно з п. 7.1. договору.

26.09.2024 року відповідач надіслав позивачу лист №456/16, за яким у доповнення до листа №453-16 від 25.09.2024 щодо можливості подовження терміну поставки на 14 календарних днів за укладеними договором надав загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

27.09.2024 року відповідач надіслав позивачу листом №464-16, за яким відповідач зауважив, що у зв`язку з веденням бойових дій на території України в тому числі: і в Сумської області, у відповідача виникли проблеми у своєчасному виготовленні та поставці продукції за договором. З огляду на зазначене, ПрAT «Сумський завод «Енергомаш» повідомив позивача про намір скористатись п. 9 договору «Обставини непереборної сили» та про підготовку документів для подання в Торгово-промислову палату України.

09.10.2024 року відповідно до видаткової накладної від 04.10.2024 року №121 відповідач поставив, а позивач прийняв за договором товар насос ЦНС-45х1900 в кількості 1 шт. вартістю 3180000,00 грн з ПДВ.

21.10.2024 року позивач надіслав відповідачу листа №01/01/13/10/28/02-02/01/9777, за яким зауважив, що відповідно до договору товар мав бути поставлений в строк до 05.10.2024. Разом з тим за видатковою накладною від 04.10.2024 №121 поставку було здійснено лише 09.10.2024. З огляду на зазначене, враховуючи п. 7.1 договору, позивач повідомив відповідача про нарахований штраф в розмірі 159000,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, 24.10.2024 року відповідач надіслав позивачу листа №501-16, в якому відповідач зазначив, що товар за договором був відвантажений 04.10.2024 року транспортом перевізника ФОП Решетов Ю.А.. Враховуючи відстань, комендантські години, доставлений на склад позивача 09.10.2024 року, про що в видатковій накладній від 04.10.2024 року №121 є відмітка уповноваженої особи. Відповідач просив позивача звернути увагу на суттєві зміни обставин, які розпочалися для відповідача з серпня 2024 року, а саме: через повітряні тривоги та вимкнення електроенергії за графіками погодинних відключень та внаслідок ворожих обстрілів із графіка виконання замовлення відповідача випало майже 40 днів; виникли проблеми з логістикою; відмови перевізників вантажитись в місті Суми. Відповідач зауважив, що ним на адресу позивача були направлені листи, в яких ПрАТ «Сумський завод Енергомаш» наголошено на істотних змінах обставин, в яких опинилось підприємство. З огляду на зазначені обставини відповідач просив позивача не застосовувати до ПрАТ «Сумський завод Енергомаш» штрафні санкції.

Нарахований позивачем штраф не було сплачено відповідачем, що стало підставою для звернення з даним позовом.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом першої інстанції, враховуючи правову природу укладеного між сторонами спору договору, між позивачем та відповідачем виникли взаємні права та обов`язки щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між позивачем та відповідачем договору саме 07.06.2024 року з граничним терміном поставки товару 05.10.2024 року, поставку товару за видатковою накладною від 04.10.2024 року №121 було здійснено 09.10.2024 року, на підставі чого суд першої інстанції визнав наявним факт прострочення поставки товару.

Згідно з п. 7.1 договору при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 5% за прострочення до 30 днів та 10% - за прострочення 30 днів і більше.

Відповідно до розрахунку, здійсненого позивачем у позові, останнім нараховано відповідачу 159000,00 грн штрафу, який позивач просить стягнути з відповідача.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист інтересів держави (ст. 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку штрафу, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки товару, враховуючи, що розрахунок здійснений позивачем арифметично вірно, вимоги позивача щодо стягнення 159000,00 грн штрафу суд першої інстанції визнав правомірними, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в цій частині спірне рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 року у справі №920/1328/24 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу на 92%, колегія судів відзначає наступне.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки: штрафу та/або пені) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, ст. 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України та положення Господарського процесуального кодексу України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 року у справі № 927/184/13-г.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 року у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 27.03.2019 року у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 року у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 року у справі №916/545/19, від 13.01.2020 року у справі №902/855/18, від 26.02.2020 року у справі №925/605/18, від 17.03.2020 року №925/597/19, від 18.06.2020 року у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 року у справі №922/1716/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 19.01.2024 року у cправі № 911/2269/22.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 Господарського кодексу України і ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст. 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 року у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 року у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 року у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 року у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 року у справі №924/215/23, від 09.11.2023 року у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 року у справі №911/2269/22 зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Так, загальновідомим та нормативно врегульованим є питання щодо існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.

24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на час розгляду справи не скасований.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст. 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

28.02.2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 року №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс - мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для об`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов`язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Оцінюючи наявні матеріали справи та обставини, які стали підставою для порушення відповідачем строку поставки товару за договором, що викладені ПрАТ «Сумський завод Енергомаш» в його листуванні з позивачем, беручи до уваги інтереси позивача, враховуючи виконання основного зобов`язання за договором в повному обсязі, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, незначності прострочення виконання зобов`язання, зважаючи на військову агресію російської федерації на території України, враховуючи незначний термін прострочення відповідачем поставки (4 дні) та відсутність зі сторони позивача зауважень щодо якості поставленого товару, а також виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, поведінку самого відповідача, яка свідчить про вжиття всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, суд першої інстанції правомірно зменшив розмір штрафу до 90% та стягнув з відповідача 15900,00 грн штрафних санкцій.

Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що відповідачем не надано позивачу сертифікат Торгово-промислової палати України або регіональної торгово-промислової палати на підтвердження існування таких обставин, а отже не доведено настання обставин непереборної сили за договором, колегія суддів не визнає належними доводами, з огляду на наступне.

Колегія судів враховує, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Схожі за зміст правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 року у справі № 905/55/21.

Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.10.2022 року у справі № 927/25/21.

Також, необхідно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно зазначив, що зменшення штрафних санкцій, у даному випадку, до 90% та стягнення з відповідача штрафу в сумі 15900,00 грн буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених вище обставин зі зменшення неустойки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в межах стягнення 15900,00 грн штрафу.

Колегія суддів не надає оцінку твердженням відповідача викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, що в даній судовій справі відсутній предмет спору, так як відповідачем належним чином було виконано свої зобов`язання, оскільки, останні це фактично незгода з висновками суду першої інстанції викладеними в оскаржуваному рішенні, тоді як скаржником в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу в частині оскарження судового рішення.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 року у справі №920/1328/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 07.01.2025 року у справі №920/1328/24 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №920/1328/24 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич