Рішення від 23.04.2025 по справі 922/83/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/83/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "DIQ" (61184, м. Харків, Леся Сердюка, 48/2, кв. 216) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" (61002, м. Харків, вул. Костомарівська, 15/17) про стягнення коштів, розірвання договорів, повернення майна за участю представників:

позивача - Хряк А.О.;

відповідача - Сільченко Т.І.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство " DIQ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс", в якому просить:

- розірвати Договір оренди обладнання №I3114ДО від 21.11.2019, укладений між Приватним підприємством "DIQ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс";

- розірвати Договір поставки №I3114ДР від 21.11.2019, укладений між Приватним підприємством "DIQ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс";

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" повернути Приватному підприємству "DIQ" орендоване майно за Договором оренди обладнання №I3114ДО від 21.11.2019;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" на користь Приватного підприємства "DIQ" неустойку за найм речі за час прострочення у розмірі 11'600 (одинадцять тисяч шістсот) євро;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" на користь Приватного підприємства "DIQ" штраф за п. 4.1. Договору оренди обладнання №I3114ДО від 21.11.2019 за кожен місяць не повернутого в термін обладнання у розмірі 29'000 (двадцять дев`ять тисяч) євро;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" на користь Приватного підприємства "DIQ" пеню за порушення п. 4.1. за Договором оренди обладнання №I3114ДО від 21.11.2019 у розмірі 1'173'832,41 грн;

- cтягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" на користь Приватного підприємства "DIQ" 3% річних за порушення п. 4.1. за Договором оренди обладнання №I3114ДО від 21.11.2019 у розмірі 92'199,22 грн.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 відкрито підготовче провадження у справі №922/83/25 та призначено судове засідання на 12 лютого 2025 року о 14:15.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

24.02.2025 відповідач подав відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що саме позивач є порушником зобов`язань щодо оформлення припинення договірних відносин, зокрема щодо вивезення обладнання та оформлення цього процесу відповідним актом, оскільки саме Позивач повинен направити до відповідача відповідного спеціаліста з метою огляду обладнання та підготовки його до транспортування. Також відповідач вказав про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій.

03.03.2025 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що несплата орендної плати та відсутність замовлення з боку відповідача є достатніми підставами для розірвання Договору оренди обладнання №13114ДО від 21.11.2019 та Договору поставки №І3114ДР від 21.11.2019. Також позивачем надано розрахунок штрафних санкцій.

10.03.2025 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що укладеним сторонами договором оренди передбачені норми, що забороняють орендарю (відповідачу) будь-які дії із обладнанням окрім його належної експлуатації спеціально навченим та підготовленим орендодавцем (позивачем) персоналом орендаря (відповідача). Тому претензії щодо відмови відповідача повернути обладнання з оренди створені самим позивачем та є намаганням через судовий процес збагатитись за рахунок відповідача за свої прорахунки, незнання власних договорів та небажання домовитись щодо або подальшої взаємодії або ж припинення тієї, що базувалась на договорі оренди та супутньому договорі поставки.

02.04.2025 позивач подав додаткові пояснення, які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23 квітня 2025 року о 15:00.

Представник позивача в судовому засіданні 23.04.2025 підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.04.2025 проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.

21.11.2019 між Приватним підприємством "DIQ" (далі - Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" (далі - Відповідач, Орендар) укладено договір оренди обладнання № І3114ДО (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого Орендодавець зобов`язався надати в тимчасове користування, а Орендар прийняти, оплатити користування й вчасно повернути Автоматизовану систему імунологічного аналізу IMMULITE 2000 Immunoassay Systems, серійний номер I3114 (Refurbished) (далі Обладнання) в справному та неушкодженому стані з урахуванням нормального зношування відповідно до Специфікації, доданої до даного Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору оренди оренда оплачується за ціною, що відповідає 200 євро/міс у т.ч. ПДВ на останній день місяця, за який нараховується орендна плата по курсу продажу Українського Міжбанківського валютного ринку (УМБВР вебсайт http://minfin.com.ua/ua/currency/contracts/eur/), встановлений в останній фінансовий (робочий) день, що передував дню виставлення рахунку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Орендодавця протягом 7 (семи) банківських днів з дати отримання рахунку.

Відповідно до п.7.1. Договору оренди строк оренди Обладнання починає свій відлік з моменту підписання акта прийому-передачі Обладнання в момент його фактичної передачі Орендарю. Термін дії Договору - два роки з дати підписання. Закінчення терміну дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мали місце під час дії Договору, та обов`язку виконання усіх невиконаних зобов`язань за цим Договором.

Обладнання передано в оренду 25.11.2019, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі лабораторного обладнання, який міститься в матеріалах справи.

Пунктом 7.2. Договору оренди передбачено, що у разі якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього Договору жодна з сторін письмово не повідомить іншу сторону про припинення цього Договору, Договір вважається пролонгованим на період 12 місяців на тих самих умовах.

Жодна із сторін не повідомляла іншу сторону за 30 календарних днів до закінчення терміну дії Договору оренди про його припинення, у зв`язку з чим дія Договору оренди постійно продовжувалась.

Особливістю Договору оренди була необхідність укладення супутнього договору поставки реагентів, які для цього виду обладнання є специфічними. Такий договір також було укладено сторонами Договір поставки від 21.11.2019 № І3114ДР (далі Договір поставки).

Відповідно до п. 1.1. Договору поставки Приватне підприємство "DIQ" (Продавець), або інша юридична особа зобов`язується передати, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" (Покупець) зобов`язується прийняти усі необхідні реагенти, калібратори, контролі, предмети одноразового використання та витратні матеріали, визначені та обумовлені цим Договором (далі - Товар), та сплатити Продавцю вартість товару відповідно до умов цього Договору. Сторони домовились, що Товар переданий іншою юридичною особою з письмового дозволу ПП "DIQ" також враховується як партія Товару згідно з п. 1.3 даного договору.

За умовами пп. 1.2.1. п. 1.2. Договору поставки сторони погодили та визначили що цей договір є додатком до договору оренди діагностичного обладнання №І3114ДО від 21/11/2019, з мінімальним об`ємом закупки на місяць у сумі від 500 євро в т.ч. з ПДВ.

Відповідно до п. 1.3. Договору поставки, враховуючи, що ціна договору включає імпортну складову, керуючись статтями 524, 533 Цивільного кодексу України сторони домовились визначати грошовий еквівалент зобов`язання з оплати Виробів в іноземній валюті, а саме в Євро за безготівковим курсом для договорів (курс продажу згідно даних вебсайту http://minfin.com.ua/ua/currency/contracts/eur/), встановлений в останній фінансовий (робочий) день, що передував дню виставлення рахунку з додаванням банківських витрат на покупку валюти для контракту, згідно умов банку Постачальника (не більш ніж 2%). Сума мінімального замовлення на рік (відносно одного Обладнання) не може бути меншою 6000 євро.

Позивач зазначає, що з березня 2022 року Відповідач припинив сплачувати орендну плату за виставленими рахунками, а з квітня 2022 року здійснювати замовлення щодо поставки реагентів, чим порушив умови Договорів.

Відповідно до п. 7.3., 7.4. Договору оренди Орендодавець має право достроково розірвати Договір оренди у випадку недотримання Орендарем умов даного Договору письмово попередивши про це за 45 (сорок п`ять) календарних днів до бажаної дати розірвання. Орендар має право достроково розірвати Договір оренди у випадку недотримання Орендодавцем умов даного Договору письмово попередивши про це за 45 (сорок п`ять) календарних днів до бажаної дати розірвання.

В силу п. 9.2. Договору оренди всі зміни та доповнення до цього Договору оформляються письмово у вигляді додаткових угод або протоколів розбіжностей, підписуються уповноваженими представниками двох сторін, і є його невід`ємними частинами.

22.06.2022 Відповідач направив Позивачу повідомлення вих.№2806-22, в якому вказав про неможливість виконання зобов`язань за Договором оренди до скасування воєнного стану в Україні.

28.06.2022 Відповідач направив Позивачу повідомлення вих.№2106-22 щодо припинення дії Договору оренди та вимогою вивезти обладнання.

08.08.2022 Позивач направив Відповідачу лист №2, в якому вказав, що не заперечує проти розірвання Договору оренди, у зв`язку з порушенням ТОВ "Альфа Лабсервіс" строків сплати оренди. Також разом з листом Позивач надіслав для узгодження додаткову угоду до Договору оренди щодо дострокового розірвання вказаного Договору.

13.08.2022 Відповідач направив Позивачу лист вих. № 1308-22 до якого додав свою редакцію додаткової угоди до Договору оренди.

22.08.2022 та 22.12.2022 Позивач повторно направив Відповідачу додаткову угоду до Договору оренди щодо дострокового розірвання спірного договору.

09.09.2024 Позивач направив Відповідачу вимогу про повернення Обладнання та сплату штрафу в сумі 40'500 євро.

Станом на момент розгляду справи, розірвання спірних договорів сторонами не узгоджено; Обладнання перебуває в користуванні Відповідача; орендна плата Відповідачем не сплачується; замовлення щодо поставки реагентів Відповідачем не здійснюються.

Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладені між сторонами Договори (оренди та поставки), з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належними підставами, у розумінні статті 11 ЦК України, для виникнення у Позивача та Відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Приписами частин першої, третьої і п`ятої статті 762 ЦК України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як убачається з матеріалів справи:

- рахунок та акт по оренді Обладнання за лютий 2022 року надісланий Відповідачу 24.03.2022;

- рахунки та акти на оренди Обладнання за березень та квітень 2022 року надіслані Відповідачу 19.05.2022;

- рахунки та акти з оренди Обладнання за березень-травень 2022 року надіслані Відповідачу 21.06.2022;

- рахунок та акт на оренду Обладнання за червень 2022 року надісланий 01.07.2022 та повторно рахунки та акти з оренди Обладнання, які станом на 01.07.2022 не були сплачені (за березень, квітень та травень 2022 року);

- рахунок та акт на оренду Обладнання за липень 2022 року надісланий 01.08.2022.

Надіслання рахунків та актів за оренду обладнання підтверджуються витягами з електронної пошти, з яких вбачається направлення вказаних рахунків на електронну адресу Відповідача. Крім того, отримання рахунків на оплату підтверджує сам Відповідач в своєму повідомленні від 22.06.2022.

Відповідно до п. 3.1. Договору оренди Відповідач мав перерахувати орендну плату протягом 7 (семи) банківських днів з дати отримання рахунку.

Водночас оплата за оренду за березень, квітень, травень та червень 2022 року була проведена Відповідачем 04.08.2022, тобто з порушенням строку, встановленого п. 3.1. Договору оренди.

Крім того, за умовами пп. 1.2.1. п. 1.2. Договору поставки сторони погодили та визначили, що цей договір є додатком до Договору оренди, з мінімальним об`ємом закупки на місяць у сумі від 500 євро в т.ч. з ПДВ.

Суд установив, що з березня 2022 року Відповідач зобов`язання щодо замовлення реагентів відповідно до пп.1.2.1 п. 1.2. Договору поставки не виконує.

Вказані обставини, на думку Позивача, є підставою для розірвання спірних договорів.

Суд погоджується з таким висновком Позивача, з огляду на таке.

Відповідно до частин 3, 4 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 ЦК України. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

Згідно з пунктом 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013 №12 підставою для дострокового розірвання договору оренди може бути істотне порушення договору орендарем. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (стаття 651 Цивільного кодексу України).

Особливістю Договору оренди була необхідність укладення супутнього договору поставки реагентів, які для цього виду обладнання є специфічними.

Як вже було зазначено, з березня 2022 року Відповідач зобов`язання щодо замовлення реагентів відповідно до пп.1.2.1 п. 1.2 та п. 1.3. Договору поставки не виконує, чим істотно порушує умови спірних договорів, оскільки Позивач не отримує те, на що він розраховував при їх укладенні.

Суд зазначає, що виконання Позивачем останнього замовлення не в повному обсязі може бути підставою для пред`явлення Відповідачем претензії та складання відповідного акта в порядку п.5.1. Договору поставки, проте це не може бути підставою для звільнення Відповідача від виконання зобов`язань за вказаним договором.

Крім того, з липня 2022 року Відповідач не сплачує орендну плату за Договором оренди, а Позивач не виставляє рахунки на оплату, оскільки сторони втратили інтерес до продовження договірних відносин. При цьому розірвання спірних договорів так і не було узгоджено сторонами, Обладнання залишається в користуванні Відповідача.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині розірвання спірних договорів.

Відповідно до частини 5 статті 188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Щодо вимоги про повернення майна, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 2.14. Договору оренди передбачено, що Орендар зобов`язується повернути Обладнання, надане йому за цим Договором, Орендодавцю на адресу зазначену Орендодавцем (в межах міста Харкова, на склад Орендодавця) за власні кошти протягом 14 днів:

- з моменту закінчення, або дострокового розірвання Договору оренди;

- з моменту закінчення або дострокового розірвання Договору поставки.

За приписами ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, у зв`язку із розірванням спірних Договорів, у Відповідача виникає обов`язок повернути Обладнання за власні кошти протягом 14 днів з моменту розірвання договорів.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Відповідача повернути Позивачу орендоване майно за Договором оренди.

При цьому, демонтаж Обладнання має проводитись за участі представника Позивача як того вимагають умови Договору оренди (п. 2.7., 2.16).

Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій, у зв`язку з порушенням Відповідачем строків повернення орендованого майна, суд зазначає таке.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями статей 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що за протермінування повернення Обладнання або вхідних у комплект виробів у встановлений замовленням термін Орендар сплачує Орендодавцеві (за письмовою вимогою останнього) штраф в розмірі 1000 євро за кожен місяць не повернутого в термін Обладнання.

Позивач вважає, що обов`язок Відповідача щодо повернення Обладнання виникає з 08.08.2022, тобто після отримання Відповідачем вимоги про повернення Обладнання. Проте суд не може погодитись з таким висновком Позивача, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Строк повернення Обладнання визначено в пункті 2.14. Договору оренди, а саме 14 днів з моменту закінчення або дострокового розірвання Договору оренди (чи Договору поставки).

Таким чином, початок перебігу строку, протягом якого Відповідач має повернути Позивачу Обладнання, пов`язується з настанням однієї з двох подій: закінчення строку спірних договорів (1) або їх дострокове розірвання (2).

Отже, 14-тиденний строк для повернення Відповідачем Обладнання розпочинається лише після закінчення або дострокового розірвання Договору оренди (чи Договору поставки), а не з моменту направлення або отримання Відповідачем вимоги про повернення Обладнання.

Як вже було зазначено, жодна із сторін не повідомляла іншу сторону за 30 календарних днів до закінчення терміну дії Договору оренди про його припинення, у зв`язку з чим дія Договору оренди та Договору поставки постійно продовжувалась, зокрема на 2022, 2023, 2024 та 2025 роки. Крім того, сторонами не було узгоджено дострокове розірвання спірних договорів.

Оскільки станом на момент подання позову ані Договір оренди, ані Договір поставки не було розірвано, то відповідно у Відповідача був відсутній обов`язок з повернення Обладнання у передбачений Договором строк.

Відтак, Відповідач не може бути визнаний таким, що прострочив зобов`язання з повернення Обладнання, а тому підстави для стягнення штрафу на підставі п. 4.1. Договору оренди - відсутні.

Щодо вимоги про стягнення неустойки, яка передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Оскільки станом на момент подання позову ані Договір оренди, ані Договір поставки не було припинено, то відповідно у Відповідача був відсутній обов`язок з повернення Обладнання.

Крім того, суд звертає увагу, що неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Відтак, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в позові в частині стягнення неустойки, яка передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Щодо вимоги про стягнення пені за порушення строків оплати неустойки, яка передбачена п. 4.1. Договору оренди, суд зазначає таке.

За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку (аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі №908/1501/18).

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 вказувала, що якщо умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, то немає підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція.

Враховуючи те, що в Договорі оренди сторони не передбачили нарахування пені за порушення строків виконання грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені у розмірі 1'173'832,41 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Крім того, суд наголошує, що вимоги Позивача щодо одночасного стягнення неустойки, яка передбачена п. 4.1. Договору оренди, та пені за порушення строків оплати такої неустойки свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Щодо вимоги про стягнення 3% річних, у зв`язку з порушенням Відповідачем строку оплати неустойки, яка передбачена п. 4.1. Договору оренди, суд зазначає таке.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас відповідно до ч.2 ст. 550 ЦК України проценти на суму неустойки не нараховуються в силу прямої заборони законом такого нарахування.

У частині 1 статті 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд погоджується з доводами Відповідача про неправомірністю нарахування 3% річних, оскільки таке нарахування суперечить нормам чинного законодавства.

Таким чином, нарахування 3% річних, у зв`язку з порушенням Відповідачем строку оплати неустойки, яка передбачена п. 4.1. Договору оренди, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності та суперечить положенням статті 550 Цивільного кодексу про заборону нарахування процентів на неустойку, тому в задоволенні позову в цій частині вимог суд відмовляє в зв`язку з необґрунтованістю.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст.129 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову покладає витрати зі сплати судового збору в розмірі 7267,20 грн на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати Договір оренди обладнання №I3114ДО від 21.11.2019, укладений між Приватним підприємством "DIQ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс".

Розірвати Договір поставки №I3114ДР від 21.11.2019, укладений між Приватним підприємством "DIQ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс".

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" (61002, м. Харків, вул. Костомарівська, 15/17; ідент. код 35944210) повернути Приватному підприємству "DIQ" (61184, м. Харків, Леся Сердюка, 48/2, кв. 216; ідент. код 31340625) орендоване майно за Договором оренди обладнання №I3114ДО від 21.11.2019.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" (61002, м. Харків, вул. Костомарівська, 15/17; ідент. код 35944210) на користь Приватного підприємства "DIQ" (61184, м. Харків, Леся Сердюка, 48/2, кв. 216; ідент. код 31340625) судовий збір у сумі 7267,20 грн.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач - Приватне підприємство "DIQ" (61184, м. Харків, Леся Сердюка, 48/2, кв. 216; ідент. код 31340625).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Лабсервіс" (61002, м. Харків, вул. Костомарівська, 15/17; ідент. код 35944210).

Повний рішення складено 01.05.2025.

СуддяІ.В. Трофімов