Рішення

від 01.05.2025 по справі 757/1790/22-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/1790/22-ц

пр. 2-1669/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2025 року

Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань: Романенко Д.С.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу 757/1790/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альянс плюс», Акціонерного товариства «Банк Альянс», за участю третьої особи, на стороні позивача, яка заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альянс плюс», Акціонерного товариства «Банк Альянс», за участю третьої особи, на стороні позивача, яка заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору.

В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує, що Договір №7 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за Кредитним договором прав за Договором забезпечення від 08 червня 2018 року та договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайловою Н.О. 15 червня 2018 року за р.№2012, були укладені з істотними порушеннями чинного законодавства, без правових підстав, а тому вони порушують права позивача, що зумовило останнього звернутись до суду з позовом.

Таким чином, позивач з урахування заяви про зміну предмету позову просить суд:

- визнати недійсним Договір №7 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за Кредитним договором прав за Договорами забезпечення від 08 червня 2018 року, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс»;

- визнати недійсним Договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс», посвідчений Михайловою Н.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 червня 2018 року за р.№2012.

17.01.2022 ухвалою суду було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

01.12.2022 третя особа подала пояснення щодо позовної заяви, в яких зазначено, що останній погоджується з первісними позовними вимогами позивача щодо визнання недійсним Договору №7 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за Кредитним договором прав за Договорами забезпечення від 08 червня 2018 року, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс».

17.08.2023 ухвалою суду було витребувано у приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича (адреса: АДРЕСА_1 ) завірену копію Договору купівлі-продажу, квартира, серія та номер: 310, виданого 30.09.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. та витребувано з Печерського районного суду м. Києва, а саме: з матеріалів справи №757/35497/14-ц посвідчені копії Кредитного договору №023-04ПК від 19.10.2004 року з додатками, письмові заяви позичальника на отримання коштів по Кредитному договору, всі первинні документи, які підтверджують здійснення всіх оплат позичальником та поручителям по Кредитному договору, висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 30.06.2017 №977/12117-12119/17-45.

17.08.2023 ухвалою суду було зобов`язано АТ «Банк Альянс» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд.50, Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 14360506) надати належні докази вчинення дій, а саме: надати докази видачі АТ «Банк Альянс позичальнику ОСОБА_3 по Кредитному договору наступних коштів на суму 615 700,00 грн.: 244 617,00 грн. від 19.10.2004; 55 057,00 грн. від 21.10.2004; 316 026,00 грн. від 14.09.2005.

12.09.2023 позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, яка була прийнята протокольною ухвалою суду.

04.10.2023 ухвалою суду було витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Дениса Михайловича, (адреса: АДРЕСА_2 , тел.: НОМЕР_1 ) належні копії: Договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладеного між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс», посвідченого Михайловою Н.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 червня 2018 року за р.№2012; інших документів, що є підставою для укладення Договору купівлі-продажу квартири (адреса квартири: АДРЕСА_3 ), серія та номер: 310, виданого 30.09.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М.

15.11.2023 позивачем було подано заперечення та доводи.

15.05.2024 ухвалою суду було витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайлової Наталії Олександрівни, належним чином завірену копію договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладеного між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс» від 15.06.2018, за №2012.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив її задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялась, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення про судове засідання на сайті Печерського районного суду м. Києва.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлявся, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення про судове засідання на сайті Печерського районного суду м. Києва.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про розгляд справи по суті у відсутність зазначених сторін, у зв`язку з тим, що справа в суді перебуває з 2022 року, а тому у сторін було достатньо часу надати суду свої письмові позиції щодо предмету спору.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Так, встановлено, що 19 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та Публічним акціонерним товариством "Банк Альянс" (Код ЄДРПОУ: 14360506) був укладений Кредитний договір №023-04/ПК.

З метою забезпечення виконання Основного договору між ПАТ "Банк Альянс" та ОСОБА_3 був укладений Договір іпотеки від 20.10.2004 року.

Предметом іпотеки по Договору іпотеки від 20.10.2004 є об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер:2118867580000 - трикімнатна квартира загальною площею 77,8 кв.м., житловою площею 53,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Крім того, між ПАТ "Банк Альянс" та ОСОБА_3 було укладено Договір застави від 17.05.2007р.

08.06.2018 було укладено Договір №7 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс плюс») в якості Нового кредитора та Акціонерним товариством «Банк Альянс» в якості Первісного кредитора.

Предметом Договору №7 є передача Новому кредитору Первісним кредитором Права вимоги по кредитному договору №023-04/ПК від 19.10.2004 та по договорам забезпечення до Кредитного договору, зокрема, по договору іпотеки від 20.10.2004, укладеного між АТ «Банк Альянс» в якості іпотекодержателя та ОСОБА_3 в якості іпотекодавця, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцем І.А., зареєстрованого за №4456.

Окрім цього, на підставі Договору купівлі-продажу від 30.09.2020, який був посвідчений посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М., була відчужена квартира, за адресою: АДРЕСА_3 , серія та номер: 310, на користь ОСОБА_4 .

Відчуження даної квартири відбулося на підставі Договору іпотеки від 20 жовтня 2004, а також на підставі Договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладеного між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайловою Н.О., 15 червня 2018 року за р. №2012 та Договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс» та ТОВ «Схід Фінанс», посвідченого, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайловою Н.О. 20 червня 2018 року за р. №2087.

При цьому, встановлено, що 20 липня 2020 року ОСОБА_3 здійснив відчуження квартири, яка є предметом іпотеки на користь ОСОБА_1 , шляхом укладення Договору Дарування , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фісенко Т.П., зареєстровано в реєстрі за №572.

З врахуванням зазначеного, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав, оскільки вважає, що Договір №7 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за Кредитним договором прав за Договорами забезпечення від 08 червня 2018 року, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс» та Договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс», посвідчений Михайловою Н.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 червня 2018 року за р.№2012 вчинені з істотним порушенням законодавчих вимог, а тому просить визнати їх недійсними з наступних підстав.

Представник позивача вказує, що з 2014 року заборгованість ОСОБА_2 (позичальника) перед АТ «Банк Альянс» (позикодавцем) по Кредитному Договору, відсутня.

Так, представник посилається на те, що позивач повністю погасив заборгованість по Кредитному Договору, однак АТ «Банк Альянс» звернулося одночасно з двома аналогічними позовними вимогами: до Печерського районного суду міста Києва справа №757/35497/14-ц та до Личаківського районного суду міста Львова справа № 463/3710/14-ц) про стягнення заборгованості по Кредитному Договору.

В результаті, в задоволенні позовних вимог у справі №757/35497/14-ц позивачеві було відмовлено.

Заочним рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 12 грудня 2014 року по справі № 463/3710/14-ц, позов було задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 рішення Личаківського районного суду міста Львова від 12 грудня 2014 року по справі № 463/3710/14-ц та відповідну ухвалу апеляційного суду Львівської області від 09.06.2015 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, яка при новому розгляді розглядалася за №463/818/16-ц.

Окрім цього, при новому розгляді справи №463/818/16-ц було задоволено клопотання ОСОБА_2 , а саме: ухвалою суду Публічному акціонерному товариству «Банк Альянс» було заборонено здійснювати дії, пов`язані з продажем або іншим відчуженням будь-яким способом третім особам предметів застави за кредитним договором № 023-04/ПК від 19 жовтня 2004 року, у тому числі, предметів іпотеки - квартири АДРЕСА_4 та квартири АДРЕСА_5 .

Разом з цим, 08.06.2018 було укладено Договір №7 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс плюс» в якості Нового кредитора та Акціонерним товариством «Банк Альянс» в якості Первісного кредитора.

Предметом Договору №7 є передача Новому кредитору Первісним кредитором Права вимоги по кредитному договору №023-04/ПК від 19.10.2004 та по договорам забезпечення до Кредитного договору, зокрема, по договору іпотеки від 20.10.2004 (зі змінами і доповненнями, надалі скороченго - Договір іпотеки від 20.10.2004), укладеного між АТ «Банк Альянс» в якості іпотекодержателя та ОСОБА_3 , в якості іпотекодавця, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцем І.А., зареєстрованого за №4456.

Відповідно предметом іпотеки по Договору іпотеки від 20.10.2004, є об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 2118867580000 - трикімнатна квартира загальною площею 77,8 кв.м., житловою площею 53,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Однак, позивач стверджує, що ухвала Личаківського районного суду міста Львова від 30.06.2016 №463/818/16 щодо заборони відчуження зазначеної квартири є чинною, а клопотання про скасування заходів, станом на день звернення до суду, ще не було розглянуте, що, на його думку, свідчить про невиконання рішення суду.

Також, представник позивача зазначає, що у відповідності Висновку судово-економічної експертизи №977/12117-12119/17-45 від 30.06.2017 визначено, що ОСОБА_2 за кредитним договором №023-04/ПК від 19 жовтня 2004 року отримано кредитні кошти в сумі 1271068,51 грн. та 85 385,00 Євро (згідно виписки Банку), заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк Альянс» розрахунково складає 48 654,25 Євро.

За умови, якщо ОСОБА_2 за кредитним договором №023-04/ПК від 19 жовтня 2004 року отримано кредитні кошти в сумі 655 368,51 грн. та 85385,00 Євро (згідно заяв на видачу готівки), заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк Альянс» відсутня, при цьому переплата ОСОБА_2 за кредитним договором №023-04/ПК від 19 жовтня 2004 року розрахунково складає 135 515,00 Євро.

При цьому, представник позивача вказує, що навіть, якщо заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «Банк Альянс» складає вищевказані 48 654,25 Євро, то невідповідність змісту Договору №7 актам чинного законодавства полягає в тому, що відповідно до пункту 2.2. Договору №7 розмір заборгованості Боржника за Кредитним Договором, що відступається за цим Договором, станом на дату укладення цього Договору становить 127 885,30 Євро, що, на думку позивача, суттєво не відповідає фактичному стану на момент укладення Договору №7, що підтверджується Висновком судово-економічної експертизи №977/12117-12119/17-45 від 30.06.2017.

Таким чином, на думку представника позивача, враховуючи вищевикладене, актам цивільного законодавства суперечить наступний зміст Договору №7, а саме:

- пункт 1.1.4. Договору №7, а саме: «Права вимоги - належні первісному кредитору права вимоги», оскільки враховуючи заборону на відчуження, первісному кредитору не належали права вимоги по Кредитному Договору;

- пункт 2.2. Договору №7, оскільки не відповідає дійсності наявність на момент укладення Договору №7 заборгованість Боржника (позичальника) перед АТ «Банк Альянс» у розмірі 127 885,30 Євро;

- п. 6.2. розділу 6 Договору №7, оскільки підписанням цього Договору первісний кредитор гарантує, що для укладення та виконання цього Договору не вимагається жодних додаткових дозволів та погоджень органів державної влади чи третіх осіб;

- п.6.2. розділу 6 Договору №7, а саме: «Йому належать Право вимоги на законних підставах», оскільки у АТ «Банку Альянс» не належали права вимоги на законних підставах у зв`язку з вищевказаною забороною відчуження;

- п.6.2. розділу 6 Договору №7, а саме: «Відповідно до законодавства та умов Кредитного договору він має право відступити Право вимоги третім особам, у тому числі й Новому кредиторові», оскільки АТ «Банку Альянс» не має право відступити Право вимоги третім особам, у тому числі й Новому кредиторові у зв`язку з вищевказаною забороною відчуження.

Відтак, на думку представника позивача, при укладенні Договору №7 АТ «Банк Альянс» не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення такого правочину, що є підставою для визнання Договору №7 недійсним.

Також, представник позивача вказує, що Договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладений між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс», посвідчений Михайловою Н.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 червня 2018 року за р.№2012 також має бути визнано недійсним, оскільки після укладення сторонами вищевказаного Договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладеного між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс», посвідченого Михайловою Н.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 червня 2018 року за р.№2012 офіційно до суду щодо розгляду заяву про заміну первісного кредитора на нового було надано підтвердження, що підставою для переходу права вимоги по Кредитному договору є не Договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами від 15.06.2018, а Договір №7 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за Кредитним договором прав за Договорами забезпечення від 08.06.2018.

На підставі зазначеного, було внесено відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування, на підставі Ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 24 серпня 2023 року справа №756/10673/23.

З врахуванням зазначеного, суд дослідивши матеріали справи та обставини, на які посилається позивач, прийшов до наступних висновків.

Так, статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правовий висновок щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Так, з Договору №7, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс плюс» в якості Нового кредитора та Акціонерним товариством «Банк Альянс» в якості Первісного кредитора, було враховано всі умови, які властиві договору про відступлення права вимоги, а саме: було узгоджено перехід прав вимоги за Кредитним договором №023/04/ПК, зокрема, і за договорами забезпечення, до яких входили і Договір Договору іпотеки від 20.10.2004, ціна договору була узгоджена, розмір заборгованості за кредитним договором встановлений.

Відтак, суд вважає, що при укладені оспорюваного договору було враховані всі істотні умови, з якими сторони погодились.

Щодо позиції позивача про відсутность у первісного кредитора права відступлення права щодо кредитного договору та іпотечного, оскільки була наявна ухвала про заборону відчуження квартири, яка є предметом іпотеки та відсутні заборгованості позичальника, суд вважає, за необхідне зазначити.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22) зокрема зазначено, що з норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).

Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 ЦК України - однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов`язку продавця перед покупцем).

У розумінні положень статті 519 ЦК України, недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми про правочини та сторони зобов`язання належать до різних інститутів цивільного права. Норми статей 512-514 ЦК України, встановлюючи підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), не визначають вимог до змісту правочину про заміну кредитора. Загалом глава 47 «Поняття зобов`язання. Сторони зобов`язання» ЦК України не регулює договірні відносини (хоча зміна суб`єктного складу зобов`язання може відбуватися на підставі правочину (договору)). Натомість у главі 47 ЦК України для цілей регулювання саме динаміки суб`єктного складу зобов`язання (а не договірних відносин між сторонами зобов`язання) законодавець встановлює правила, спрямовані на запобігання можливому порушенню прав та інтересів як кредиторів, так і боржників при заміні іншої сторони зобов`язання.

У статті 519 ЦК України міститься правило щодо розподілу ризиків між первісним та новим кредитором: 1) первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; 2) первісний кредитор не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV «Правочини. Представництво» ЦК України. Законодавець не пов`язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.

Натомість, за прямою вказівкою статті 519 ЦК України, первісний кредитор відповідає за недійсність вимоги перед новим кредитором. У випадку відступлення недійсної вимоги договір, на підставі якого мало бути здійснене таке відступлення, не виконується первісним кредитором, оскільки розпорядчий ефект не настає з огляду на відсутність у первісного кредитора права, що підлягає передачі.

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Також, Велика Палата Верховного Суду у даній постанові звертає увагу, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо.

Як зазначено вище, той факт, що первісний кредитор передає новому кредитору вимогу, яка припинилася, є підставою для відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором, а не підставою недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога».

Враховуючи зазначене та аналізуючи доводи сторони позивача суд прийшов до висновку, що вони є необґрунтованими, оскільки стверджувати, що на момент переходу права вимоги у 2018 році у позивача була відсутня заборгованість за кредитним договором, не можливо, так як стороною позивача не надано реальних доказів її відсутності.

Так, зокрема позивачем не долучено довідку з Банку, що в останнього відсутня заборгованість за кредитним договором, посилання на рішення суду, які, на думку позивача, вказують на відсутність заборгованості, є не доведеними, оскільки з долучених копій рішень не вбачається встановлення обставин про відсутність заборгованості.

Відтак, такі посилання не вказують на недійсність Договору №7, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс плюс» в якості Нового кредитора та Акціонерним товариством «Банк Альянс» в якості Первісного кредитора, про відступлення права вимоги від 08.06.2018, а іншого не було встановлено.

Щодо наявності ухвали, якою було заборонено банку відчужувати предмет іпотеки, суд вважає також дану позицію позивача необґрунтованою, оскільки заборона відчужувати майно не вказує на те, що первісний кредитор був позбавлений права відступити вимогу на корить нового кредитора, а інших обставин та вимог не було заявлено.

Позивач при зверненні до суду вказує, що судом розглядалось питання про скасування заходів забезпечення позову щодо зазначеної заборони, на яку посилаються сторона позивача, однак станом на день розгляду справи стороною позивача не надано жодної актуальної інформації щодо розгляду такого клопотання.

Також, посилання позивача на експертний висновок, на думку суду, не може вважатись належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом здійснення переплати за кредитним договором або ж відсутності заборгованості, що підтверджується копією рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13.10.2021 у справі 463/9645/19, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів та визнання договору іпотеки недійсним.

Таким чином, суд вважає, що доводи позивача є необґрунтованими та не вказують на недійсність Договору про відступлення права вимоги від 08.06.2018, що узгоджується з практикою Верховного суду, оскільки вказують на те, що в разі обґрунтованості обставин, на які посилається позивач, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.

Щодо Договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, укладеного між АТ «Банк Альянс» та ТОВ «Фінансова компанія «Альянс Плюс», посвідченого Михайловою Н.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 червня 2018 року за р.№2012, суд вважає, що станом на день розгляду позивачем необґрунтовано, на якій підставі суд має визнати його недійсним, посилання на внесення відомостей до ЄРДР, не вказує, що суд передчасно може встановити обставини, н, які посилається сторона позивача.

Загалом позиція позивача щодо даного договору взагалі є не конкретизованою, а тому підстав для її задоволення суд не вбачає, а інших вимог позивач перед судом не ставить.

Також, з доказів, наданих суду, вбачається, що сторона позивача намагається оскаржити будь-які договори, які стосуються кредиту та предмету іпотеки, що є правом позивача, однак, станом на день розгляду, зазначене вказує на намагання сторони уникнути виконання зобов`язань.

Відтак, суд, дослідивши вимоги позивача, прийшов до висновку про необґрунтованість його вимог та відсутність доказової бази, яка б підкріплювалась позицію позивача.

Окрім цього, посилаюсь на визнання недійсним договорів про відступлення прав вимог, позивач не аналізує обставин їх укладення в частині умов, які їм передують та на яких умовах вони укладаються.

Також, суд вважає, що позовні вимоги позивача в певній мірі не є вірним спосіб захисту, зокрема предмет іпотеки був відчужений на користь третьої особи, що свідчить про те, що позивачу необхідно визначитись зі способом захисту його прав та вірно звернутись до суду.

Згідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 82 ЦПК України, докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, з`ясувавши усі фактичні обставини, дослідивши наявні докази, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з його необґрунтованістю.

Разом з цим, суд вважає, що позивач не позбавлений права довести належним чином свої обставини в рамках розгляду справи і іншому позовному або ж кримінальному провадженні.

Усі інші пояснення, докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-83, 92, 95,141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ст.ст.11,203,627,628,634 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альянс плюс», Акціонерного товариства «Банк Альянс», за участю третьої особи, на стороні позивача, яка заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складений та проголошений 01.05.2025.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА