Рішення від 24.04.2025 по справі 161/22841/23

Справа № 161/22841/23

Провадження № 2/161/51/25

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого судді Рудської С.М.

при секретарі Коржик Н.В.

за участі:

представника позивача Пилипчук І.Ю.

відповідачки ОСОБА_1

представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши увідкритому судовомузасіданні в залі суду у м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача арбітражний керуючий Темчишин Володимир Петрович, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

28.12.2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що 02.09.2009 року між ним, як покупцем, та арбітражним керуючим Темчишиним В.П., ліквідатором підприємця ОСОБА_4 , було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,1200 га, яка знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Гаразджа, кадастровий номер: 0722885000:02:001:1041 (далі земельна ділянка). Даний правочин посвідчений приватним нотаріусом Несмянович В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 936. Того ж дня, ним зареєстровано право власності на земельну ділянку в Поземельній книзі за реєстровим номером № 096020011041001, а відтак він став законним володільцем даного майна. У 2021 році ним було виявлено, що на належній йому земельній ділянці здійснюється будівництво житлової нерухомості невідомими особами. Як було з`ясовано згодом, право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_5 . Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка була відчужена в межах процедури прилюдних торгів, які проведені на забезпечення виконання боргових зобов`язань ОСОБА_4 перед ПАТ «Промінвестбанк», а в подальшому перед ТзОВ «Кредитні ініціативи», переможцем яких стала ОСОБА_6 . Надалі, остання відчужила спірне майно ОСОБА_5 . Разом з тим, державний виконавець неправомірно передав земельну ділянку на прилюдні торги, оскільки така не була предметом обтяження у відповідному виконавчому провадженні. Поряд з цим, під час укладення подальших правочинів стосовно земельної ділянки ані ОСОБА_6 , ані ОСОБА_5 не вчинила жодних дій щодо з`ясування обставин правомірності відчуження спірного майна, не проявили розумної обачності. Крім того, ГУ Держгеокадастру у Волинській обл. було допущено помилку при внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру шляхом зазначення її власником ОСОБА_4 , замість нього. Відтак, спірне майно вибуло з його володіння незаконно. Про порушення свого права він дізнався після укладення 31.03.2021 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу земельної ділянки та початку проведення на ній будівельних робіт. Враховуючи наведене, просить суд витребувати від ОСОБА_5 (згідно позову із чужого незаконного володіння) земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,1200 га, кадастровий номер: 0722885000:02:001:1041, яка знаходиться за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с. Гаразджа, а також вирішити питання розподілу судових витрат до яких віднести 3000 грн. сплаченого судового збору та 20000 грн. витрат на правничу допомогу.

13.02.2024 року представником відповідачки ОСОБА_5 було подано до суду відзив на вищевказану позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень щодо позову останній зазначив, що ОСОБА_7 набула право власності на земельну ділянку внаслідок її реалізації на прилюдних торгах, які здійснювалися під час примусового виконання судового рішення, а тому вона, в силу положення ч. 2 ст. 388 ЦК України була добросовісним набувачем спірного майна. У свою чергу, позивач не належним чином користувався своїми правами та внаслідок укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2009 року не здійснив жодних дій з метою захисту своєї власності. Також вважає, що ОСОБА_3 було пропущено строк на звернення до суду з даними позовними вимогами. У задоволенні позову просив відмовити (Том 1, а.с. 55-58).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.03.2024 року первісного відповідача ОСОБА_5 було замінено на належного відповідача ОСОБА_1 (Том 1, а.с. 114).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.03.2024 року вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку (Том 1, а.с. 115-116).

08.05.2024 року від представника відповідачки ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що спірна земельна ділянка у 2016 році була предметом продажу на прилюдних торгах з продажу арештованого майна, проведених за ініціативною Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області. ОСОБА_7 була учасником торгів та стала їх переможцем, отримавши спірну земельну ділянку у власність, яку в 2021 році відчужила ОСОБА_5 за відплатним Договором. У 2024 році ОСОБА_5 будучи законним власником спірного майна подарувала своїй сестрі ОСОБА_8 земельну ділянку та зведений на ній житловий будинок, розташований на цій земельній ділянці, а остання передарувала спірне майно своїй дочці ОСОБА_1 . До моменту проведення торгів у 2016 році спірна земельна ділянка була зареєстрована у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та ДЗК за ОСОБА_4 , який був боржником у виконавчому провадженні, в якому проводились прилюдні торги. Відтак, його довірителька є добросовісним набувачем земельної ділянки. Також зазначає, що на спірній земельній ділянці на даний час збудовано житловий будинок, який введено в експлуатацію. Відтак, задоволення позову ОСОБА_3 призведене до невиправданого втручання у право мирного володіння своїм майном. Також вважає, що позивачем було пропущено строк на звернення до суду з даними позовними вимогами. У задоволенні позову просив відмовити (Том 1, а.с. 135-142).

15.05.2024 року позивачем було подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву. Свої доводи останній обґрунтовує тим, що покупці земельної ділянки діяли недобросовісно, оскільки не взяли до уваги факт оголошення заборони щодо накладення арешту на спірне майно, пропри те, що ОСОБА_4 мав декілька невиконаних зобов`язань. У свою чергу, про порушення свого права він дізнався лише у березні 2021 року, а тому строк позовної давності в даному спорі ним не пропущений. Просить взяти до уваги дані доводи (Том 1, а.с. 195-198).

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, пояснення надала аналогічні викладеним у позовній заяві. Додатково суду пояснила, що внаслідок придбання її довірителем земельної ділянки, виготовлення технічної документації на таке майно останнім не розпочиналося. Після внесення законодавчих змін у 2013 році, позивач також не вчиняв жодних дій для внесення відомостей до земельного кадастру щодо спірного майна. Однак, ОСОБА_3 щорічно оглядав та обкошував придбану ділянку, а про початок на ній будівництва дізнався лише у березні 2021 року.

Відповідачка у судовому засіданні пояснила суду, що при укладенні правочинів щодо спірної земельної ділянки нотаріус здійснювала перевірку щодо наявності в Державних реєстрах заборон стосовно даного майна. Позивач лише у жовтні 2021 року повідомив її тітці ОСОБА_5 , що він є власником земельної ділянки. Вважає, що вона правомірно набула право власності на спірне майно, а тому в задоволенні позову просила відмовити.

Представник відповідачки в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував повністю. Надав суду пояснення аналогічні викладеним у відзивах на позовну заяву. Додатково суду пояснив, що на даний час на земельній ділянці побудовано житловий будинок. Даний спір, який виник між сторонами, перебував у суді з кінця 2022 року, однак попередні позовні заяви залишені позивачем без розгляду. На його переконання, позовну давність у даному спорі слід обраховувати з 01.01.2013 року, тобто від дати початку функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також зазначив, що ним, у порядку положення ч. 8 ст. 141 ЦПК України, будуть подані докази про розмір витрат, які його довірителька сплатила у зв`язку з розглядом справи.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача та на стороні відповідача в судове засідання повторно не з`явилися, причини своєї неявки суду не повідомили, будь-яких заяв, клопотань чи письмових пояснення по справі від них не надходило.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 25.01.2017 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І.В., відповідно до ст. 66 ЗУ «Про виконавче провадження, на підставі акта про проведення прилюдних торгів від 29.12.2016 року та протоколу проведення електронних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) від 14.12.2016 року, було посвідчено право власності ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку, площею 0,1200 га, кадастровий номер: 0722885000:02:001:1041, що розташована в с. Гаразджа Луцького р-ну Волинської обл., цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка раніше належала ОСОБА_4 (Том 1, а.с. 60, 65-67).

31.03.2021 року між ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н.І., відповідно до якого ОСОБА_5 набула у власності вищевказану земельну ділянку (Том 1, а.с. 61-62).

Відомості про набуття ОСОБА_5 права власності на спірну земельну ділянку були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Том 1, а.с. 64).

Як вбачається із витягу з рішення Виконавчого комітету Підгайцівської сільської ради Луцького р-ну Волинської обл. № 1 від 29.04.2021 року, земельній ділянці, площею 0,1200 га, кадастровий номер: 0722885000:02:001:1041, було присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (Том 1, а.с. 63).

21.07.2021 року ОСОБА_5 було видано відділом містобудування та архітектури, інфраструктури, екології Луцької РДА будівельний паспорт на нове будівництво індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 (Том 1, а.с. 68-70).

22.01.2024 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 було укладено договір дарування земельної ділянки та житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н.І., на підставі якого ОСОБА_8 набула у власність земельну ділянку, площею 0,1200 га, кадастровий номер: 0722885000:02:001:1041, та розташований на ній житловий будинок, загальною площею 115,2 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (Том 1, а.с. 144-145).

23.01.2024 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування земельної ділянки та житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н.І., на підставі якого ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, площею 0,1200 га, кадастровий номер: 0722885000:02:001:1041, та розташований на ній житловий будинок, загальною площею 115,2 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (Том 1, а.с. 144-145).

Відповідні відомості внаслідок укладення вищевказаного правочину внесені до Державного реєстру речових прав (Том 1, а.с. 154).

Суд звертає увагу на ту обставину, що перед посвідченням усіх оспорюваних договорів нотаріус здійснювала перевірку підстави набуття права власності на спірну земельну ділянку, що випливає зі змісту самих правочинів.

У своєму позові ОСОБА_3 просить витребувати із чужого незаконного володіння відповідачки земельну ділянку, площею 0,1200 га, кадастровий номер: 0722885000:02:001:1041, посилаючись на недійсність усіх вищевказаних правочинів мотивуючи заявлені позовні вимоги тим, що дана земельна ділянка на дату набуття ОСОБА_7 права власності на неї належала йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02.09.2009 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Несмянович В.І. та зареєстровано в реєстрі за № 936, який був укладеним між ним та арбітражним керуючим Темчишиним В.П., в межах здійснення процедури банкрутства ФОП ОСОБА_4 .

Факт укладення вищевказаного правочину стороною відповідача не заперечувався, проте як зазначає представник ОСОБА_1 , спірна земельна ділянка перебуває у законному володінні останньої.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст. 125 ЗК України (в редакції Закону № 1066-VI від 02.07.2009 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 202 ЗК України (в редакції Закону № 1066-VI від 02.07.2009 року), державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки внесення до Державного земельного кадастру передбачених ЗУ «Про Державний земельний кадастр» відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з ч. 1 ст. 24 «Про державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, право власності на земельну ділянку виникає з моменту внесення до Державного земельного кадастру усієї інформації, передбаченої чинним законодавством, в тому числі інформації про власника земельної ділянки.

Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів ст. 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом достовірно встановлено, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_7 в межах процедури виконання рішення суду та в подальшому реалізована останньою ОСОБА_5 за відплатним правочином.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 06.10.2020 року у справі № 2-24/494-2009, зазначила, що за змістом ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. При цьому виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.

В Постанові від 02.11.2022 року ВП ВС у рамках справи № 925/1351/19 аналізуючи вищезазначену Постанову та норми права дійшла висновку, що у контексті наявності (відсутності) волі продавця майна в процедурах примусового відчуження в межах виконавчого провадження слід враховувати обмеження правосуб`єктності власника майна, яке у даному випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця. Саме тому відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (п. 51 постанови від 26.06.2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), п. 46.1 постанови від 01.04.2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень ст. ст. 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів ст. 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому, за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, п. п. 37, 38), від 01.04.2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, п. п. 46.1, 46.2), від 15.06.2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, п. п. 7.15, 7.16).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Однак, стороною позивача в ході розгляду справи не було надано жодних доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 0722885000:02:001:1041, внаслідок укладення договору купівлі-продажу, посвідченого 02.09.2009 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Несмянович В.І. та зареєстровано в реєстрі за № 936, була належним чином зареєстрована за ОСОБА_3 .

Вищевказані обставини призвели до відсутності в Державному реєстрі відомості про належність спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , а тому жоден із попередніх власників земельної ділянки не міг знати про його право власності.

Так, у розглядуваному випадку, ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та Відповідач при оформленні Договору дарування спірної земельної ділянки повністю покладалися на відомості, які містяться у відповідних Державних реєстрах. Те саме, стосується її продажу на прилюдних торгах.

Відповідачка не зобов`язана була перевіряти історію спірної земельної ділянки та за фактичних обставин справи, навіть якби вона її перевірила то все одно б не змогла встановити, що у 2009 році вона були чи мала бути зареєстрована за позивачем.

Відтак, за приписами ч. 2 ст. 388 ЦК України та виходячи із вищезазначеної практики ВП ВС спірна земельна ділянка не може бути витребувана у відповідачки, як у добросовісного набувача.

Також, Велика Палата Верховного Суду в згаданій Постанові від 02.11.2022 року ВП ВС у рамках справи № 925/1351/19 відзначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Судом у ході розгляду справи було достовірно встановлено, а позивачем жодними доказами не спростовано тієї обставини, що на спірній земельній ділянці ОСОБА_5 збудовано житловий будинок, який введений в експлуатацію.

Тобто, задоволення заявлених позовних вимог фактично призведе до позбавлення відповідачки права власності не лише на законно придбану земельну ділянку, а й на будинок, який на ній збудований, відшкодовувати вартості будівництва якого ОСОБА_1 не буде з кого, що є недопустимим та потягне собою пряме невиправдане втручання в її право на мирне володіння майном.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння в повному обсязі.

У розглядуваному випадку, суд не надає правову оцінку доводам сторін з приводу наявність підстав для застосування до даного спору строків позовної давності, оскільки у задоволенні позову відмовляє по суті.

На підставі ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати по справі, у зв`язку з відмовою у позові, суд покладає на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенніпозову ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача арбітражний керуючий Темчишин Володимир Петрович, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , адреса проживання (перебування): АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Третя особабез самостійнихвимог щодопредмету споруна стороніпозивача: арбітражний керуючий Темчишин Володимир Петрович, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Третя особабез самостійнихвимог щодопредмету споруна сторонівідповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Ві кентія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ: 35326253.

Повний текст рішення складений 05 травня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська