Постанова від 05.05.2025 по справі 922/1806/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/1806/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Хачатрян В.С.,

розглянувши в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження (без виклику учасників справи) апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізюмської міської ради (вх.№106Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 (повне рішення складено 25.12.2024, суддя Погорелова О.В.)

у справі №922/1806/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін", м. Харків,

до 1-го відповідача Виконавчого комітету Ізюмської міської Ради, м. Ізюм, та 2-го відповідача Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області, м. Ізюм,

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Комунальне некомерційне підприємство Ізюмської міської ради "Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері", м. Ізюм,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Люпін", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Виконавчого комітету Ізюмської міської Ради, відповідач, в якому просив суд стягнути з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради грошові кошти у розмірі 100 060,00 грн; інфляційні витрати у розмірі 41 676,44 грн; три проценти річних у розмірі 9 273,58 грн та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 028,00 грн за подання позовної заяви, та витрати на професійну правничу допомогу у орієнтовному розмірі 15 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 позов задоволено. Стягнуто з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради (код ЄДРПОУ 04058806; адреса: 64300, Харківська область, м. Ізюм, пл. Центральна, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" (код ЄДРПОУ 33335292; адреса: 64309, Харківська область, м. Ізюм, вул. Покровська, буд. 50, кв. 1) грошові кошти у розмірі 100 060,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 41 676,44 грн, три проценти річних у розмірі 9 273,58 грн та 3 028,00 грн судового збору.

13.01.2025 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний Суд" Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, 1-й відповідач просить рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі № 922/1806/24 скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" відмовити повністю.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог зазначає, що судом першої інстанції:

1) належним чином не з`ясовано обставини того, що перший відповідач вчиняв зі свого боку всі дії для передання приміщення в оренду та усунення перешкод в його користуванні; не надано належної оцінки тим фактам, що перший відповідач вчиняв дії, спрямовані на усунення перешкод у користуванні позивачем спірним приміщенням. На думку апелянта, перший відповідач не може відповідати за виникнення об`єктивних причин, що створили позивачу перешкоди у користуванні приміщенням, а саме: добровільно-протиправну поведінку колишнього орендаря щодо користування приміщенням після закінчення строку дії договору, а також руйнування приміщення внаслідок військової агресії рф проти України.

2) не враховано, що Виконавчий комітет Ізюмської міської ради є неналежним відповідачем у справі, адже неможливість зайняття позивачем приміщення після ухвалення судом у справі № 922/3166/21 рішення про зобов`язання колишнього орендаря звільнити приміщення, зумовлено військовою агресією рф проти України, внаслідок якого спірне приміщення було знищено;

3) застосовано наслідки недійсності правочину у вигляді реституції (стягнення коштів), за наявності рішення суду у справі № 922/4933/21, яким фактично констатовано про порушення правочином публічного порядку, а також недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, що є підставою для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України;

4) залучено до участі у справі Ізюмську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області в якості співвідповідача, хоча жодної позовної вимоги до цієї особи не пред`явлено;

5) не здійснено перевірку нарахованих до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що призвело до неправомірного стягнення з першого відповідача грошових коштів.

Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи визначеному складу суду від 14.01.2025 апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізюмської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі №922/1806/24; постановлено розглянути апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі №922/1806/24 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження); встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали; зобов`язано Господарський суд Харківської області надіслати на адресу Східного апеляційного господарського суду матеріали справи № 922/1806/24.

22.01.2025 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

29.01.2025 через підсистему "Електронний суд" Комунальним некомерційним підприємством Ізюмської міської ради "Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері" через підсистему "Електронний суд" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 1391), в якому третя особа підтримує вимоги апеляційної скарги та вказує, що рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 підлягає скасуванню.

В обґрунтування своєї позиції у справі вказує, що матеріали справи містять докази того, що позивач не зміг своєчасно приступити до використання спірного приміщення з вини попереднього орендаря, який відмовився звільняти приміщення. В свою чергу, були вжиті всі необхідні заходи для виконання зобов`язання, а саме був поданий відповідний позов до суду з метою примусового виселення попереднього орендаря. Таким чином, з посиланням на ст. 617 ЦК України вказує, що у зв`язку з відсутністю будь-якої вини з боку Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, відсутні правові підстави для повернення коштів ТОВ "Люпін". Крім того, вказує, що оскільки договір оренди не містить визначення строку повернення грошових коштів, з огляду на положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відсутніправові підстави для стягнення інфляційних витрат та 3-х відсотків річних в період з 21 квітня 2021 року.

05.02.2025 через підсистему "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Люпін" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 1679), в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі № 922/1806/24 відмовити в повному обсязі, рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі №922/1806/24 залишити без змін.

В обґрунтування своєї позиції у справі вказує по таке:

- доводи скаржника не відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції належним чином встановив, що договір оренди був визнаний недійсним, а отже, відповідач не має правових підстав утримувати отримані кошти. Відповідно до статті 1212 ЦК України майно, набуте без достатньої правової підстави, підлягає поверненню, що і є підставою для стягнення коштів на користь позивача;

- твердження скаржника про те, що перешкоди у виконанні договору були спричинені об`єктивними факторами (зокрема, військовими діями та діями попереднього орендаря), не має правового значення. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що ключовим є сам факт невиконання зобов`язань, а не причини, які до цього призвели, наявність чи відсутність наміру відповідача, не впливає на обов`язок повернути кошти;

- посилання на збройну агресію російської федерації як підставу для неможливості виконання зобов`язань є безпідставним, оскільки обов`язок передати приміщення позивачу виник задовго до початку окупації міста Ізюм. Таким чином, аргументи відповідача про форс-мажор не можуть бути прийняті, оскільки порушення договору відбулося ще до початку бойових дій;

- виконавчий комітет Ізюмської міської ради є належним відповідачем у цій справі, оскільки саме він отримав кошти позивача. Зобов`язання повернути безпідставно отримані кошти не припиняється через зміну адміністративних органів місцевої влади, а тому доводи скаржника про залучення Ізюмської міської військової адміністрації як неналежної сторони є необґрунтованими;

- аргументи скаржника щодо неправильного розрахунку інфляційних втрат та 3% річних не відповідають законодавству. Суд першої інстанції правильно визначив, що нарахування відбувається з моменту безпідставного отримання коштів, а не з моменту пред`явлення вимоги про їх повернення. Це відповідає правовій позиції Верховного Суду, згідно з якою обов`язок повернути безпідставно набуті кошти виникає в момент їх отримання.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 21.03.2025 у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізюмської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Білоусова Я.О.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 01.05.2025 у зв`язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. та судді Білоусової Я.О. апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізюмської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Хачатрян В.С.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

У відповідності до статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

23.02.2021 о 16.13 год. в електронній торговій системі Prozorro Продажі ЦБД2 (надалі - ЕТС) організатором - Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради (надалі - Відповідач) розміщено інформацію про проведення аукціону UA-PS-2021-02-23-000088-3 "Продовження договору оренди на нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 24,1 м.кв., яке розташоване на першому поверсі будівлі за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул.Залікарняна, пров. Залікарняний, 5/4".

За результатами трьох раундів переможцем електронного аукціону стало ТОВ "Люпін", запропонувавши найвищу оренду плату у розмірі 50 030,00 грн.

ТОВ "Е-Тендер" направило до переможця аукціону - ТОВ "Люпін" протокол електронного аукціону № UA-PS-2021-02-23-000088-3 для підписання.

26 березня 2021 року зазначений протокол був підписаний позивачем та скріплений печаткою.

19.04.2021 між Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради (орендодавець за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю "Люпін" (орендар за договором) та Комунальним некомерційним підприємством Ізюмської міської ради "Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері" (балансоутримувач за договором) був укладений договір оренди № 4 на нежитлове приміщення загальною площею 24,1 кв.м, яке розташоване на першому поверсі будівлі "Ц", за адресою: вулиця Залікарняна/провулок Залікарняний, 5/4, Харківська область, місто Ізюм (надалі - договір).

Згідно з п. 2 розділу І договору майно отримано в оренду: подовження оренди майна за результатами проведення аукціону.

Відповідно до п.п. 5.1 розділу І договору місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону і становить 50 030,00 (п`ятдесят тисяч тридцять) грн 00 коп, без урахування податку на додану вартість, протокол електронного аукціону №UA-PS-2021-02-23-000088-3, який сформовано від 23 березня 2021 року.

Згідно з п. 6 розділу І договору розмір авансового орендного платежу - 100 060,00 (сто тисяч шістдесят) грн 00 коп., без урахування податку на додану вартість.

Пунктом 3.5 розділу Б договору встановлено, що в дату укладання цього договору або до такої дати орендар сплачує авансовий платіж з орендної плати, зазначеного у пункті 6 цих умов на підставі документів, визначених у п. 3.6 цього договору.

Відповідно до п. 3.6 розділу Б договору договір укладено за результатами проведення аукціону, підставою для сплати авансового платежу з орендної плати є протокол про результатами електронного аукціону.

Відповідно до п. 3.9 розділу Б договору надміру сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету Ізюмської міської територіальної громади, підлягає в установленому порядку заліку в рахунок майбутніх платежів, а в разі неможливості такого заліку у зв`язку з припиненням орендних відносин - поверненню орендарю.

На підставі вищевказаного договору оренди відповідач виставив позивачу рахунок №118 від 20.04.2021 на оплату авансового платежу у розмірі 100 060,00 грн. Позивачем, на виконання умов договору та на підставі рахунку № 118 від 20.04.2021, 20.04.2021 було здійснено на користь відповідача авансовий платіж у розмірі 100 060,00 (сто тисяч шістдесят гривень 00 коп.) грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1893 від 20.04.2021, актом прийому-передачі виконаних робіт № 429. У платіжному дорученні №1893 від 20.04.2021 вказано призначення платежу: "авансовий платіж по договору оренди №4 від 19.04.2021 згідно рахунку №118 від 20.04.2021р. без ПДВ".

Відповідно до п. 2.1 розділу Б договору орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі орендованого майна.

Водночас такий акт між сторонами підписаний не був.

Позивач вказує на те, що він був позбавлений можливості здійснювати користування об`єктом оренди - нежитловим приміщенням загальною площею 24,1 кв.м, яке розташоване на першому поверсі будівлі за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Залікарняна, пров. Залікарняний, 5/4, у зв`язку з тим, що з об`єкта оренди не було виселено попереднього орендаря; приміщення було зруйновано внаслідок обстрілів військ рф і в подальшому було демонтовано, а орендодавцем ініційовано розірвання договору оренди, про що направлено лист від 08.12.2023 № 2489-ВС. Сторонами так і не було підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди в користування позивача, останній жодного дня не користувався таким об`єктом оренди, водночас сплатив авансовий внесок в рахунок орендної плати в розмірі 100060,00 грн.

Крім того, рішенням Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/4933/21, зокрема, визнано недійсним договір оренди від 19.04.2021 нежитлового приміщення загальною площею 24,1 кв.м, яке розташоване на першому поверсі будівлі за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. вул. Залікарняна, пров. Залікарняний, 5/4, укладений між Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради, Балансоутримувач - Комунальне некомерційне підприємство Ізюмської міської ради "Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Люпін" на підставі результатів електронного аукціону № UА-РS- 2020-2021-02-23-000088-3. Вищезазначене рішення Господарського суду Харківської області, постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та постановою Касаційного Господарського Суду у складі Верховного Суду від 21.05.2024 у справі № 922/4933/21 залишено без змін в частині визнання недійсним договору оренди від 19.04.2021.

06.03.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів, сплачених як авансовий внесок за договором оренди № 4 від 19.04.2021. 02.04.2024 відповідачем було надано відповідь № 694-ВС на вищезазначену заяву позивача. Відповідно до цієї заяви відповідачем повідомлено, що відсутні законні підстави для задоволення заяви щодо повернення коштів, у зв`язку з тим, що попереднім орендарем не було звільнено приміщення, а рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/3166/21 набрало законної сили тільки 22.11.2022.

23.04.2024 представником позивача - адвокатом Шох К.А., було направлено відповідачу вимогу про повернення коштів від імені та в інтересах позивача із зазначення актуальних на момент претензії банківських реквізитів. У вимозі представником позивача було викладено доводи, на підставі яких позивачу має бути повернений авансовий внесок, а саме те, що за вказаним договором оренди позивач не отримував нічого - приміщення не були йому передані за актом приймання-передачі, позивач не користувався такими приміщеннями, а договір визнаний недійсним. Натомість відповідач отримав грошові кошти за таким договором оренди в якості авансового платежу.

30.04.2024 у відповіді №995-ВС на вищезазначену вимогу відповідачем було відмовлено у поверненні авансового внеску у зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, законних підстав для задоволення заяви щодо повернення коштів.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, що стало підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з цим позовом та просив суд стягнути з відповідача суму неповерненого авансу за договором оренди № 4 від 19.04.2021 у розмірі 100 060,00 грн; інфляційні втрати у розмірі 41 676,44 грн та три проценти річних у розмірі 9 273,58 грн.

17.12.2024 ухвалено оскаржуване судове рішення.

Надаючи правову оцінку обставинам у справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлює право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим. Дія цього Закону не поширюється на відносини концесії державного та комунального майна.

Відповідно до положень частини 2 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.

У відповідності до ч.ч. 1-2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата визначається за результатами аукціону.

Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 затверджено Порядок №483, який, зокрема, визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У пунктах 74 та 97 Порядку № 483 передбачено, що переможець аукціону сплачує авансовий внесок орендної плати та забезпечувальний депозит.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов укладеного між сторонами договору оренди та на підставі рахунку № 118 від 20.04.2021, 20.04.2021 позивачем було здійснено на користь 1-го відповідача авансовий платіж у розмірі 100 060,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1893 від 20.04.2021 з визначенням призначення платежу: "авансовий платіж по договору оренди №4 від 19.04.2021 згідно рахунку №118 від 20.04.2021р. без ПДВ". Вказані обставини не спростовуються з боку сторін у справі.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном виникає з моменту передачі орендованого майна у користування орендарю та зберігається до припиненням договору (до спливу строку дії договору оренди тощо), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з ст. 766 ЦК України якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 16 травня 2018 року у справі № 127/14633/16-ц (провадження № 14-93цс18).

Відповідно до п. 2.1 розділу Б договору №4 від 19.04.2021 сторони погодили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі орендованого майна. Акт приймання-передачі підписується протягом 10 робочих днів з дати припинення договору з попереднім орендарем відповідно до Порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, акт приймання-передачі нежитлового приміщення так і не був підписаний між сторонами договору оренди.

Крім того обставини того, що позивач не здійснював користування об`єктом оренди - нежитловим приміщенням загальною площею 24,1 кв.м, яке розташоване на першому поверсі будівлі за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. вул. Залікарняна, пров. Залікарняний, 5/4 визначється з боку відповідача у справі, зокрема, з огляду на обставини того, що приміщення об`єкту оренди не було звільнене попереднім орендарем. Попередній орендар був виселений з приміщення лише за рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2021 у справі №922/3166/21, залишеному без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2022. Вказаним рішенням було виселено фізичну особу - підприємця Бондаренко Ніну Іванівну з нежитлового приміщення загальною площею 24,1 квадратних метрів, яке знаходиться за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Залікарняна / пров. Залікарняний 5/4, в центральному корпусі на першому поверсі в приміщенні Комунального некомерційного підприємства Ізюмської міської ради "Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері".

Крім того, у подальшому, приміщення об`єкту оренди було зруйноване внаслідок ракетних обстрілів у зв`язку зі збройною агресією рф на території України, що унеможливлює його використання за цільовим призначенням, та згодом було повністю демонтоване. Вказане підтверджується актом комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації №1-Н від 28.10.2022, що був наданий Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради у справі № 922/4933/21. Окрім того, про знищення об`єкта оренди Виконавчий комітет Ізюмської міської ради повідомляв Товариство з обмеженою відповідальністю "Люпін" листом від 08.12.2023 №2489-ВС, в якому також ініціював розірвання договору оренди.

Таким чином, з огляду на відсутність передачі з боку 1-го відповідача майна, яке становить предмет договору оренди від 19.04.2021 № 4, позивачу на підставі акту прийому-передачі майна, у останнього не виник обов`язок зі сплати орендної плати (зарахування сплаченої попередньої оплати у формі авансу в рахунок виконання сторонами умов договору).

Так, згідно з актом звіряння взаємних розрахунків за період з 19.04.2021 по 18.09.2023 між Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Люпін" станом на 18.09.2023 переплата на користь позивача становить 100 060,00 грн за договором оренди № 4 від 19.04.2021.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/4933/21, зокрема, визнано недійсним договір оренди від 19.04.2021 № 4 нежитлового приміщення загальною площею 24,1 кв.м, яке розташоване на першому поверсі будівлі за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. вул. Залікарняна, пров. Залікарняний, 5/4, укладений між Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради, Балансоутримувач - Комунальне некомерційне підприємство Ізюмської міської ради "Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Люпін" на підставі результатів електронного аукціону №UА-РS- 2020-2021-02-23-000088-3. Вищезазначене рішення Господарського суду Харківської області, постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 та постановою Касаційного Господарського Суду у складі Верховного Суду від 21.05.2024 у справі №922/4933/21 залишено без змін в частині визнання недійсним договору оренди від 19.04.2021 № 4.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові КЦС ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17.

З огляду на виконання договору оренди лише з боку позивача у справі (в частині сплати авансового платежу) до спірних правовідносин підлягає застосуванню глава 83 Цивільного кодексу України.

Так, загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічна правова позиції викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/1 б-ц, від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

Зважаючи на те, що сторони підтвердили факт непередання приміщення в оренду та невикористання позивачем такого приміщення в обумовлені договором строки, адже, виконання умов договору фактично було неможливим із незалежних від сторін обставин, судом обґрунтовано визначено, що правова підстава, за якої позивач перерахував спірні кошти, відпала, а 1-й відповідач, безпідставно продовжує утримувати суму авансу в розмірі 100 060,00 грн.

Водночас в даному випадку не має правового значення до оцінки наявності підстав для повернення саме Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради попередньої плати (авансу), як зобов`язаної сторони за договором оренди майна від 19.04.2021 № 4, з вини яких третіх осіб виникли обставини неможливості передачі нерухомого майна у користування позивача на підставі договору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

З приводу посилань скаржника щодо відсутності підстав для стягнення сплаченої позивачем суми з огляду на необхідність застосування до спірних правовідносин ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

В даному випадку предметом позову визначено вимогу про стягнення безпідставно набутих 1-м відповідачем коштів на підставі укладення договору оренди комунального майна за наслідками визнання такого договору недійсним на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України в межах розгляду справи № 922/4933/21.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в межах розгляду справи №922/4933/21 не було надано оцінки дій ТОВ "Люпен" щодо порушення законодавства в сфері закупівель, як таких, що умисно вчинені в всупереч інтересам держави та суспільства, а також його моральним засадам, як наслідок, необхідності застосування до спірних правовідносин наслідків недійсності оспорюваного договору, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України (стягнення коштів в дохід держави).

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 13.11.2024 передав справу №922/3456/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Об`єднана палата) для відступу від висновків щодо застосування норм права (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК, статей 6, 50, 51, 52, 55 Закону "Про захист економічної конкуренції"), викладених в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 17.10.2024 у справі №914/1507/23 (у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством).

Необхідність відступу мотивовано тим, що сам лише факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України "Про захист економічної конкуренції" передбачена відповідальність, зокрема, у вигляді штрафу (ст.51, ч.2 ст.52 Закону України "Про захист економічної конкуренції"). Згідно з частинами 1 і 2 ст.55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" є спеціальними у випадку порушення його норм. Прокурор, у разі завдання, на його думку, шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення і виконання договору, не позбавлений можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи, як це передбачено ст.55 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Таким чином, застосування норм ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних правовідносин на даний час є не вирішеним.

В даному випадку судова колегія враховує обов`язок швидкого здійснення правосуддя, який покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи, розумність тривалості якого оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

З огляду на визначені предмет та підстави даного судового розгляду, судова колегія наразі не вбачає правових підстав для встановлення правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 228 Цивільного кодексу України, як підстави для відмови в заявлених позовних вимогах, що не позбавляє права 1-го відповідача у справі звернутися з відповідною вимогу в іншому судовому процесі, якщо для цього буде встановлено достатні правові підстави.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок щодо застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №905/587/18.

Положення ст. 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання та вимоги про повернення боргу до моменту його усунення.

Водночас судова колегія не може погодитись з доводами скаржника про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення/отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України.

Згідно із частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.

Проте у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.

Як вбачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11.08.2021 у справі № 344/2483/18 та від 12.04.2023 у справі №461/4066/21, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним.

Отже, виникнення у особи обов`язку повернути майно в даному випадку, з огляду на момент обізнаності набувача майна про безпідставність такого набуття, виникає з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.

Аналогійна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

З огляду на те, що судове рішення у справі № 922/4933/21, яким було визнано недійсним договір оренди від 19.04.2021 № 4 набрало законної сили 20.03.2024 (дата ухвалення постанови суду апеляційної інстанції у вказаній справі), колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 20.03.2024 по 22.05.2024 в розмірі 524,90 грн, інфляційних витрат за квітень 2024 року (в межах визначеного позивачем періоду нарахувань) в розмірі 200,12 грн.

Відповідно заявлені позовні вимоги щодо стягнення 3% річних за період з 21.04.2021 по 19.03.2024 в сумі 8 748,68 грн, та інфляційних витрат за період травень 2021 - березень 2024 року в сумі 41 476,32 грн, є безпідставними, а оскаржуване судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відому в задоволенні позову.

З приводу посилань скаржника на неналежно визначений позивачем склад сторін у даній справі, суд апеляційної інстанції вказує таке.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 917/623/22, від 12.09.2023 у справі № 914/198/23, від 08.03.2023 у справі № 908/2345/21.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Частиною 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які захищають своїх інтереси і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, можливо було би задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві. Таким чином, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення.

Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.09.2024 у справі №922/1806/24 клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача - задоволено. Залучено до участі у справі в якості співвідповідача Ізюмську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області (64309, Харківська область, Ізюмський район, м.Ізюм, вул. Васильківського,4).

В свою чергу за наслідками розгляду справи судом першої інстанції фактично задоволенні позовні вимоги було покладено лише на 1-го відповідача Виконавчий комітет Ізюмської міської ради.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 78 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у випадках:

1) якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом;

2) якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені цим Законом, або рада не вирішує питань, віднесених до її відання;

3) передбачених законами України "Про військово-цивільні адміністрації", "Про правовий режим воєнного стану".

Повноваження сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради за наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої цієї статті, достроково припиняються з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної військово-цивільної, військової адміністрації.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови; може затвердити тимчасову структуру виконавчих органів сільської, селищної, міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду).

Частиною 2 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлений перелік повноважень військової адміністрації населених пунктів на відповідній території.

Вказаний перелік не передбачає покладення на військову адміністрацію виконання боргових зобов`язань за договірними правовідносинами, які виникли між сільською, селищною, міською, районною в місті, районною, обласною радою та суб`єктами господарювання до утворення відповідної військової адміністрації.

Відповідно до ч. 6 ст. 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" фінансування діяльності військових адміністрацій із виконання повноважень органів місцевого самоврядування здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів, виконання інших функцій - за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 5 пункту 22 "Прикінцевих та перехідних положень" Бюджетного кодексу України, установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації функції органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів, місцевих державних адміністрацій, військово-цивільних адміністрацій у частині бюджетних повноважень здійснюють військові адміністрації відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Здійснивши правовий аналіз вищенаведених приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Бюджетного кодексу України, судова колегія дійшла висновку, що внаслідок утворення Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області на підставі Указу Президента України № 680/2022 від 01.10.2022 "Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Харківській області" до останньої перешли відповідні публічно-владні повноваження, відповідні права та обов`язки відповідного органу місцевого самоврядування Ізюмської міської ради.

Разом з тим, господарський суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку про те, що внаслідок утворення військової адміністрації на відповідній території така військова адміністрація несе боргові зобов`язання, які виникли між сільською, селищною, міською, районною в місті, районною, обласною радою та суб`єктами господарювання.

Таким чином, внаслідок утворення Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області на підставі Указу Президента України № 680/2022 від 01.10.2022 до 2-го відповідача не перешли зобов`язання 1-го відповідача за договором оренди № 4 від 19.04.2021, як наслідок обов`язок з повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 100 060,00грн, що становлять предмет даного судового розгляду.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Проте, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на час прийняття рішення у даній справі Ізюмська міська рада є зареєстрованою та не перебуває в процесі припинення.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про те, що Ізюмська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області є правонаступником Ізюмської міської ради Харківської області.

Водночас, ні Закон "Про місцеве самоврядування в Україні", ні Закон "Про правовий режим воєнного стану", ні жоден інший акт законодавства, не містять приписів про те, що повноваження відповідної обласної та/або районної ради припиняються автоматично за умов введення в Україні воєнного стану та утворення відповідно до закону військових адміністрацій.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.10.2023 у справі №620/7714/22.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи, що в процесі розгляду даної справи судом не встановлено, що до Ізюмська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області перешли зобов`язання Ізюмської міської ради Харківської області за договором оренди № 4 від 19.04.2021, відповідно, спірна сума грошових коштів у розмірі 100 060,00 грн, три проценти річних у розмірі 516,70 грн, інфляційні витрати в сумі 200,12 грн підлягають стягненню саме з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, як належного відповідача у даній справі.

З огляду на те, що зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається задоволення позовних вимог саме з боку 1-го відповідача у справі, доводи скаржника про неналежний склад (залучення до участі у якості співвідповідача Ізюмську міську військову адміністрацію Ізюмського району Харківської області) не призвело до ухвалення невірного рішення у справі, відповідно, вказані доводи не є підставою для його скасування.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині визначення періоду проведення нарахувань в порядку ст.ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку щодо скасування рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі № 922/1806/24 в частині задоволення позову щодо стягнення 3% річних за період з 21.04.2021 по 19.03.2024 в сумі 8 748,68 грн та інфляційних витрат за період травень 2021 - березень 2024 року в сумі 41476,32 грн з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції є цілком законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає залишенню без змін.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за розгляду справи покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі №922/1806/24 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі №922/1806/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" інфляційних витрат в сумі 41476,32 грн, 3% річних в сумі 8 748,68 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі №922/1806/24 залишити без змін.

Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Виконавчого комітету Ізюмської міської ради (код ЄДРПОУ 04058806; адреса: 64300, Харківська область, м. Ізюм, пл. Центральна, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" (код ЄДРПОУ 33335292; адреса: 64309, Харківська область, м. Ізюм, вул. Покровська, буд. 50, кв. 1) грошові кошти у розмірі 100 060,00 грн, інфляційні втрати в сумі 200,12 грн, 3% річних в сумі 524,90 грн та витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 1616,72 грн.

В решті заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" (код ЄДРПОУ 33335292; адреса: 64309, Харківська область, м. Ізюм, вул. Покровська, буд. 50, кв. 1) на користь Виконавчого комітету Ізюмської міської ради (код ЄДРПОУ 04058806; адреса: 64300, Харківська область, м. Ізюм, пл. Центральна, 1) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 208,51 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанова складена 05.05.2025.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.С. Хачатрян