Ухвала

від 30.05.2025 по справі 922/1806/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/1806/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Виконавчого комітету Ізюмської міської ради

на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 (суддя Погорелова О. В.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 (головуючий суддя Лакіза В. В., судді Крестьянінов О. О., Хачатрян В. С.)

у справі № 922/1806/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люпін»

до 1) Виконавчого комітету Ізюмської міської ради і 2) Ізюмської міської військової адміністрації,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне некомерційне підприємство Ізюмської міської ради «Центральна міська лікарня Піщанської Богоматері»,

про стягнення 151 010,02 грн,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Люпін» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Виконавчого комітету Ізюмської міської Ради про стягнення коштів у розмірі 100 060,00 грн, інфляційні витрати у розмірі 41 676,44 грн, 3 % річних у розмірі 9 273,58 грн.

17.12.2024 рішенням Господарського суду Харківської області позов задоволено повністю.

05.05.2025 постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 скасовано в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 41 476,32 грн, 3 % річних у розмірі 8 748,68 грн, а в іншій частині рішення залишено без змін.

23.05.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 922/1806/24.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 922/1806/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом первісного позову у цій справі є стягнення у розмірі 151 010,02 грн, що становить менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 922/1806/24 є малозначною.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень скаржник зазначив, що оскаржувані судові рішення підлягають касаційному перегляду, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подав касаційну скаргу (підпункти «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Також зазначив, що винятковість та значний суспільний інтерес, а також фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики свідчить той факт, що ухвалою Верховного Суду від 13.11.2024 справу № 922/3456/23 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Скаржник зазначив, що підставою передачі стало те, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 про те, що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору, укладеного з переможцем закупівлі, відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, а також про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, у разі визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, щодо цих посилань скаржника, колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції встановлено, що правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

В даному випадку предметом позову визначено вимогу про стягнення безпідставно набутих 1-м відповідачем коштів на підставі укладення договору оренди комунального майна за наслідками визнання такого договору недійсним на підставі частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України в межах розгляду справи № 922/4933/21.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що в межах розгляду справи № 922/4933/21 не було надано оцінки дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Люпін» щодо порушення законодавства в сфері закупівель, як таких, що умисно вчинені в всупереч інтересам держави та суспільства, а також його моральним засадам, як наслідок, необхідності застосування до спірних правовідносин наслідків недійсності оспорюваного договору, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України (стягнення коштів в дохід держави).

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 13.11.2024 передав справу № 922/3456/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23.

Судова колегія зазначила, що необхідність відступу мотивовано тим, що сам лише факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачена відповідальність, зокрема, у вигляді штрафу (стаття 51, частина друга статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). Згідно з частинами першою і другою статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Положення Закону України «Про захист економічної конкуренції» є спеціальними у випадку порушення його норм. Прокурор, у разі завдання, на його думку, шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення і виконання договору, не позбавлений можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи, як це передбачено статтею 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Таким чином, колегія суддів встановила, що застосування норм частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин на даний час є не вирішеним.

В даному випадку судова колегія враховувала обов`язок швидкого здійснення правосуддя, який покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи, розумність тривалості якого оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

З огляду на визначені предмет та підстави даного судового розгляду, судова колегія суддів апеляційної інстанції не вбачала правових підстав для встановлення правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 228 Цивільного кодексу України, як підстави для відмови в заявлених позовних вимогах, що не позбавляє права 1-го відповідача у справі звернутися з відповідною вимогу в іншому судовому процесі, якщо для цього буде встановлено достатні правові підстави.

Отже, зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюється дія положення підпунктів «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Отже, незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.

Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності».

У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду (також без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 922/1806/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил